Постанова

від 27.05.2024 по справі 466/7465/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року

м. Київ

справа № 466/7465/17

провадження № 61-3814св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: Брюховицька селищна рада, правонаступником якої є Львівська міська рада, ОСОБА_3 ,треті особі, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Відділ Держгеокадастру у місті Львові, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРДО ПЛЮС»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Брюховицької селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держгеокадасту у місті Львові, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРДО ПЛЮС» (далі - ТОВ «ОРДО ПЛЮС»), про визнання недійсними та скасування рішень.

Позовна заява мотивована тим, що Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів рішенням від 17 вересня 1992 року № 245 надав дозвіл на відвід земельної ділянки ОСОБА_1 , площею

0,1127 га, з цільовим призначенням - для індивідуального житлового будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та передана їй у приватну власність на підставі рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів

від 24 лютого 1994 року № 60, виданий державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ №73111265 від 24 березня 1994 року. З метою встановлення та відновлення меж земельної ділянки в натурі, отримання кадастрового номера на земельну ділянку, у листопаді 2016 позивачка звернулася до ТОВ «ОРДО ПЛЮС» для виготовлення технічної документації із землеустрою.

15 березня 2017 року державний кадастровий реєстратор прийняв рішення, яким відмовив у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки, її частини, а саме - перетин із земельною ділянкою (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029), співпадіння площі на 11,4507 %, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня 1997 року № 138 та рішення Брюховицької селищної ради від 26 жовтня 2006 року № 127.

Брюховицька селищна рада від 26 жовтня 2006 року № 127 внесла зміни до пункту 1 рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня 1997 року № 138 та вирішила передати у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,24 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_3. Дана земельна ділянка розташована перпендикулярно земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсними та скасувати рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня 1997 року

№ 138 та Брюховицької селищної ради від 26 жовтня 2006 року № 127;

- визнати недійсними та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029), за адресою: АДРЕСА_3 , виданий на ім`я ОСОБА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029), за адресою:

АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 , та скасувати запис (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029) про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 .

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом

до Брюховицької селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держгеокадастру у місті Львові,

ТОВ «ОРДО ПЛЮС», про визнання недійсним та скасування рішень, державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування

від 06 жовтня 1998 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на землю, площею 0,1387 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

З метою встановлення та відновлення меж земельної ділянки в натурі, отримання кадастрового номера на земельну ділянку, у листопаді

2016 року позивач звернувся до ТОВ «ОРДО ПЛЮС» для виготовлення технічної документації із землеустрою.

15 березня 2017 року державний кадастровий реєстратор прийняв рішення, яким відмовив у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки, її частини, а саме - перетин із земельною ділянкою (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029), співпадіння площі на 41,6972 %, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня 1997 року № 138 та рішення Брюховицької селищної ради від 26 жовтня 2006 року № 127.

Брюховицька селищна рада рішенням від 26 жовтня 2006 року № 127 внесла зміни до пункту 1 рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня 1997 року № 138 та вирішила передати у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,24 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_3. Дана земельна ділянка розташована перпендикулярно земельній ділянці на АДРЕСА_2 .

Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_2 просив суд:

- визнати недійсними та скасувати рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня 1997 року

№ 138 та Брюховицької селищної ради від 26 жовтня 2006 року № 127;

- визнати недійсними та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029),

за адресою: АДРЕСА_3 , виданий на ім`я ОСОБА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029), за адресою:

АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 , та скасувати запис (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029) про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 .

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 24 січня 2018 року об`єднав справу за позовом ОСОБА_1 до Брюховицької селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держгеокадасту у місті Львові, ТОВ «ОРДО ПЛЮС», про визнання недійсними та скасування рішень, та справу за позовом ОСОБА_2 до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держгеокадасту у місті Львові, ТОВ «ОРДО ПЛЮС», про визнання недійсним та скасування рішень, державного акта на право приватної власності на земельну ділянку в одне провадження та присвоїв номер справи 466/7465/17.

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 13 квітня

2018 року замінив Відділ Держгеокадастру у місті Львові його правонаступником - Головним управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) та залучив його

у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Шевченківський районний суд міста Львова рішенням від 10 липня 2019 року (у складі судді Невойта П. С.) у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з пропуском строків позовної давності для звернення до суду.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 25 травня 2021 року залучив до участі у справі № 466/7465/17 Львівську міську раду, як правонаступника відповідача Брюховицької селищної ради.

Львівський апеляційний суд постановою від 07 лютого 2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 липня 2019 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнив частково.

Визнав недійсним та скасував державний акт на право приватної власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029)

серії ЯГ № 516674 від 27 лютого 2007 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , виданий ОСОБА_3

У задоволення решти позовних вимог відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку підлягають задоволенню, оскільки вказаний акт виданий без отримання відповідного рішення про затвердження технічної документації на земельну ділянку (виділу конкретної земельної ділянки) та у зв`язку із захопленням переданою у власність земельною ділянкою ОСОБА_3 земельних ділянок позивачів, які належать їм на праві власності.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, апеляційний суд виходив з того, що право власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 не реєструвалося в державних реєстрах, відтак вказані вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо строку позовної давності, апеляційний суд зазначив, що такий позивачами не пропущений, оскільки позивачам до 15 березня 2017 року достеменно не було та не могло бути відомо про порушення їх прав власності (і документально і на місцевості), оскільки їх ділянки не є обгородженими (доказів протилежного суду не надано) та на них здійснювався вільний доступ, і до 2017 року жодних ознак захоплення їх земельних ділянок відповідачем чи будь-якими іншими особами вони не мали. Отже, дані позови, подані в жовтні 2017 року, слід вважати такими, що подані в межах строку позовної давності без пропуску такого.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року, ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 607/19154/14-ц (провадження № 61-13420св18), від 24 березня 2021 року

у справі № 686/14164/15-ц (провадження № 61-16568св20), від 20 липня

2022 року у справі № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що на таку вимогу як визнання недійсним державного акта про право на землю має поширюватися позовна давність.

Також заявник вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази фактичного накладання земельних ділянок, оскільки і висновок експертизи, що в силу недостатньої кваліфікації експерта є в цілому сумнівним, і рішення державного кадастрового реєстратора підтверджують лише перетин електронних документів, а не реальних земельних ділянок. Отже, позивачі належними доказами не довели, що саме земельна ділянка відповідача фактично накладається на їхні земельні ділянки.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Отже, перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2023 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

У травні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів рішенням від 17 вересня 1992 року № 245 надав земельну ділянку ОСОБА_1 , площею 1 000 кв. м, з цільовим призначенням - для індивідуального житлового будинку по індивідуальному проекту та господарської будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 виданий державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ № 73111265 на підставі рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 24 березня 1994 року, згідно з яким їй належить земельна ділянка, площею 0,1127 га, яка розташована на території Брюховицької селищної ради у смт Брюховичі міста Львова.

З метою встановлення та відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості, отримання кадастрового номера на земельну ділянку, ТОВ «ОРДО ПЛЮС» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення та відновлення меж в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

15 березня 2017 року державний кадастровий реєстратор Відділу у місті Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області відмовив ОСОБА_1 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме - перетин з земельною ділянкою (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029), площа співпадає на 11,4507 %.

На підставі договору дарування від 06 жовтня 1998 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 051885

від 16 грудня 1999 року, площею 0,1387 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

З метою встановлення та відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості, отримання кадастрового номера на земельну ділянку, ТОВ «ОРДО ПЛЮС» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення та відновлення меж в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель ОСОБА_2 за адресою:

АДРЕСА_2 .

15 березня 2017 державний кадастровий реєстратор Відділу у місті Львові

ГУ Держгеокадастру у Львівській області відмовив ОСОБА_2 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки, її частини, а саме - перетин із земельною ділянкою (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029), співпадіння площі на 41,6972 %.

Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів рішенням від 07 травня 1997 року № 138 передав ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,24 га, з цільовим призначенням - для ведення підсобного господарства в АДРЕСА_3.

Брюховицька селищна рада рішенням від 26 жовтня 2006 року № 127 внесла зміни до пункту 1 рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня 1997 року № 138 та вирішила передати у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,24 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_3.

Також ОСОБА_3 виданий державний акт на земельну ділянку

серії ЯГ № 516674 від 27 лютого 2007 року, площею 0,2400 га (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029), яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до плану території земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , суміжними землевласниками є ДП «Львівський насіннєвий центр», землі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та землі загального користування на АДРЕСА_1 .

Згідно з планом території земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , суміжними землевласниками є ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», ОСОБА_6 , землі загального користування (АДРЕСА_1), ОСОБА_7 .

Відповідно до плану встановлених меж земельної ділянки, наданої

ОСОБА_3 , суміжними є землі Брюховицької селищної ради та землі загального користування (дорога).

Згідно з висновком земельно-технічної експертизи від 08 січня 2019 року відповідно до правовстановлюючих документів та документації

із землеустрою на земельні ділянки встановлене накладення земельних ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , площею 128,95 кв. м, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , площею 566,79 кв. м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду

від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження

№ 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови

у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі

№ 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

У постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 360/2066/17 (провадження № 61-14866св20) Верховний Суд вказав, що «у наведеному рішенні державного кадастрового реєстратора вказані наступні підстави для відмови: знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, із рекомендацією державного кадастрового реєстратора звернутися заявнику до організації розробника для виправлення технічної помилки та приведення документації із землеустрою у відповідність до чинного законодавства. Отже, позивач не позбавлений можливості внести відповідні відомості щодо належної йому земельної ділянки до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номеру у разі виправлення технічної помилки та приведення документації із землеустрою у відповідність до чинного законодавства, тому є правильними висновки суду апеляційної інстанції, щодо недоведеності позивачем порушення відповідачем його права власності на землю».

Частинами першою-четвертою статті 79-1 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі державного акта) передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс».

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Звертаючись до суду з позовами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як на підставу своїх порушених прав посилалися на те, що рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня

1997 року № 138 та рішення Брюховицької селищної ради від 26 жовтня

2006 року № 127 прийняті без виготовлення земельно-кадастрової документації, документації із землеустрою, що є порушенням вимог

ЗК України, а тому підстави для видачі державного акта про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 відсутні.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Аналіз наведених вище положень частини першої статті 15, частини другої статті 16 ЦК України, частини другої статті 152, статті 155 ЗК України свідчить про те, що вирішуючи питання про недійсність рішення органу місцевого самоврядування та правовстановлюючого документа на право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки, а й факт порушення таким актом прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав - користування земельною ділянкою.

Статтею 55 Закону України «Про землеустрій» (тут і далі - у редакції, чинній станом на 2007 рік) передбачено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, апеляційний суд виходив з того, що право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку в державних реєстрах права власності не реєструвалося.

Апеляційний суд установив, що з 13 жовтня 2006 року відповідач

ОСОБА_3 почав виготовляти технічну документацію на земельну ділянку, а завершив її виготовлення у листопаді 2006 року. Однак така конкретна земельна ділянка із визначеними конкретними межами, конфігурацією та площею на місцевості відповідачу рішенням органу місцевого самоврядування виділена не була. Тобто будь-яких рішень органу місцевого самоврядування, яким би була затверджена виготовлена відповідачем технічна документація не приймалося.

На основі виготовленої відповідачем технічної документації 27 лютого

2007 року виданий державний акт з безпідставним посиланням у ньому на рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня 1997 року № 138 та Брюховицької селищної ради

від 26 жовтня 2006 року № 127, якими насправді відповідачеві конкретна земельна ділянка не виділялася. Його право власності на земельну ділянку в державних реєстрах права власності не реєструвалося.

Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи від 08 січня 2019 року ділянка, яка була виділена ОСОБА_3 згідно з державним актом

серії ЯГ № 516674 накладається на земельні ділянки позивачів, а саме: ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , площею 128,95 кв. м, площа співпадає на 11,4507 %, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , площею 566,79 кв. м, площа співпадає на 41,6972 %.

Державні акти позивачів були видані раніше: ОСОБА_1 - у 1994 році, ОСОБА_2 - у 1998 році (первинному власнику - у 1992 році).

Таким чином, у зв`язку з видачою державного акта відповідачу порушено права позивачів, як власників спірних земельних ділянок.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсними та скасування рішень Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня 1997 року

№ 138 та Брюховицької селищної ради від 26 жовтня 2006 року № 127 апеляційний суд виходив з того, що вказаними рішеннями відповідачу виділено лише умовну земельну ділянку, площею 0,24 га, за умовною адресою в АДРЕСА_3. Тобто ОСОБА_3 не була виділена конкретна земельна ділянка із конкретними межами, конфігурацією та з визначенням такої на місцевості.

З огляду на матеріали справи, рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів від 07 травня 1997 року № 138 видане на підставі лише заяви ОСОБА_3 , а рішення Брюховицької селищної ради від 26 жовтня 2006 року № 127 - на підставі заяви ОСОБА_3 та копії його паспорта.

Надання певної площі земельної ділянки без визначення її конфігурації, меж, розмірів на місцевості не порушує жодних прав позивачів, оскільки жодним чином не впливає належних їм меж на праві власності земельних ділянок.

Отже, без виділення відповідачу конкретної земельної ділянки на місцевості із зазначенням її меж, конфігурації та конкретних розмірів, вказаними рішеннями не могли бути порушені права та законні інтереси позивачів.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення цих позовних вимог.

Що стосується вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, право власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 не реєструвалося в державних реєстрах, про що не заперечував ОСОБА_3 , а відтак вказані вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Як на підставу касаційного оскарження заявник послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 23 жовтня 2019 року у справі № 607/19154/14-ц (провадження

№ 61-13420св18), від 24 березня 2021 року у справі № 686/14164/15-ц (провадження № 61-16568св20), від 20 липня 2022 року у справі

№ 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21).

У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 607/19154/14-ц (провадження № 61-13420св18) Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що при виготовленні документів, які дають право на видачу та реєстрацію державного акта, виданого на ім`я ОСОБА_1, допущені порушення чинного законодавства, що призвело до порушення прав ОСОБА_2, як власника земельної ділянки, а тому наявні підстави для задоволення її позову в частині скасування державного акта, виданого ОСОБА_1.

У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19 (провадження

№ 61-13607св21) Верховний Суд вказав, що «вимога про визнання недійсним державного акта про право власності на землю є «вимогою» у розумінні статей 256, 268 ЦК України. З урахуванням того, що оспорювання акта відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності акта, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто сутність вимоги про визнання недійсним державного акта про право власності на землю не виключає застосування до неї позовної давності. За своєю суттю вимога про визнання недійсним державного акта про право власності на землю не може бути кваліфікована як негаторний позов».

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 607/19154/14-ц (провадження № 61-13420св18) та від 20 липня 2022 року у справі

№ 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21).

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року

у справі № 686/14164/15-ц (провадження № 61-16568св20), оскільки вказаною постановою, за результатами скасування судового рішення, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях. За результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база у них може істотно змінитися, оскільки сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження і встановлення у справі обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки.

Необґрунтованими є посилання у касаційній скарзі на висновки у зазначених ОСОБА_3 постановах Верховного Суду, оскільки висновки в указаних справах не суперечать висновкам суду під час розгляду цієї справи.

Що стосується строку позовної давності, то апеляційний суд установив, що такий позивачами не пропущений, оскільки до 2017 року позивачі не знали та не могли знати про порушення своїх прав відповідачем, оскільки будь-яких ознак цього, як на місцевості, так і у правовстановлюючих документах, картографічних матеріалах, державних реєстрах про право власності,

тощо, - не було. Крім того, ОСОБА_3 при отриманні державного акта,

з позивачами меж спірної земельної ділянки не погоджував.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо застосування позовної давності спростовуються матеріалами справи, а також обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції у даній справі.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не становлено накладення земельної ділянки відповідача на земельні ділянки позивачів, оскільки висновок земельно-технічної експертизи є сумнівним у зв`язку з недостатньою кваліфікацією експерта, не заслуговують на увагу, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а клопотання про проведення повторної чи додаткової експертизи для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань, відповідач не заявляв.

Статтями 12, 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, апеляційний суд дослідив зібрані у справі докази, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, надала належну оцінку поданим позивачами доказам у їх сукупності. У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судом судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачів.

Посилання в касаційній скарзі на те, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти, є безпідставними, оскільки критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Апеляційний суд установив, що державні акти позивачів були видані раніше, а саме: ОСОБА_1 - у 1994 році, ОСОБА_2 - у 1998 році (первинному власнику - у 1992 році).

Отже, видачею державного акта ОСОБА_3 порушено права позивачів, як власників спірних земельних ділянок.

Тому порушені права підлягають захисту шляхом скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610166300:07:003:0029) серії ЯГ № 516674 від 27 лютого 2007 року, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_3 , виданого ОСОБА_3 , видачею якого порушуються права позивачів, апеляційний суд дослідив баланс інтересів та враховуючи, що відповідач отримав державний акт з порушенням вимог чинного законодавства, пропорційним буде захист прав та законних інтересів власників земельних ділянок - позивачів.

Вказуючи про покладення надмірного тягаря на відповідача скасуванням його державного акта, останній не зазначив в чому саме це проявляється, не вказав про розміщені на земельній ділянці споруди та інше. Посилання ж на втручання на його право державного органу є недоречним, оскільки сторонами у справі є фізичні особи, які захищають своє право власності на майно, а тому справедливий баланс захисту основоположних прав конкретних осіб забезпечений.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень в оскаржуваній частині з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»,

заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судове рішення є достатньо мотивованим.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк