Постанова

від 29.05.2024 по справі 132/1586/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 132/1586/22

Провадження № 22-ц/801/904/2024

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєлін Є. В.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 рокуСправа № 132/1586/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Матківської М.В., Стадника І.М.,

розглянувши у порядкуписьмового провадження цивільну справу №132/1586/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вей Фор Пей» про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калинівського районногосуду Вінницької області від 27 грудня 2023 року, яке ухвалив суддя Сєлін Є.В. у Калинівському районному суді Вінницької області,

в с т а н о в и в:

ТОВ «УМ Факторинг»звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ТОВ «Авентус Україна», ТОВ «Фінансова компанія «Вей Фор Пей» про стягнення заборгованості,мотивуючи позовнівимоги тим,що 22 січня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір № 3542537 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого, відповідач отримав позику у розмірі 12000 грн, строком на 18 днів, шляхом переказу коштів на його платіжну картку.

06 вересня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «УМ Факторинг» було укладено договір факторингу № 1 та підписано реєстр прав вимог №14 від 03 серпня 2021 року, на підставі яких, позивач став новим кредитором та отримав право вимоги до відповідача за договором № 3542537 про надання споживчого кредиту від 22 січня 2021 року. На даний час, ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язання, внаслідок чого наявна заборгованість у розмірі 32228,61 грн, яку він добровільно не погашає, а тому позивач вимушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Таким чином, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за Договором № 3542537 про надання споживчого кредиту від 22 січня 2021 року у розмірі 32228,61 грн, а також судові витрати.

Рішенням Калинівського районногосуду Вінницької області від 27 грудня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМ Факторинг» кредит (основний борг) за договором №3542537 про надання споживчого кредиту від 22 січня 2021 року в розмірі 10000 грн; 3420 грн заборгованість по відсотках у межах строку надання кредиту (18 днів пролонгації договору відповідно до п.4.2 Кредитного договору); 17100 грн заборгованість по відсотках у межах строку надання кредиту (90 днів пролонгації договору відповідно до п.4.3.1 Кредитного договору); 1708,61 грн упущена вигода, а також судовий збір у розмірі 2481 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначив, що особисто жодні договори щодо отримання кредитів не підписував. Крім того, вважає, що суд позбавив його можливості реалізації права на захист законних прав та інтересів перед судом.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «УМ Факторинг» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 січня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладений договір № 3542537 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого, товариство надало споживачу кредит у розмірі 12000 грн на умовах, передбачених цим договором, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за договором № 3542537 про надання споживчого кредиту від 22 січня 2021 року виконало у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 обумовлену сторонами суму кредитних коштів, що підтверджується матеріалами справи, натомість відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань щодо повернення отриманих коштів та сплати процентів за користування кредитом, свої зобов`язання не виконав, в результаті чого виникла заборгованість по кредиту у сумі 32228,61 грн.

06 вересня 2019 року між ТОВ «УМ Факторинг» та ТОВ «Авентус Україна» був укладений договір факторингу № 1, відповідно до умов якого ТОВ «УМ Факторинг» набуло статусу нового кредитора, отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Авентус Україна», включно і до ОСОБА_1 за Договором № 3542537 про надання споживчого кредиту від 22 січня 2021 року, про що свідчить витяг із Реєстру прав вимоги № 14 від 03 серпня 2021 року.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

30 вересня 2015 року набрав чинності Закон України «Про електронну комерцію» який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію`зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Електронний договір має включати всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи слідує, що між сторонами у справі було укладено кредитний договір в електронному вигляді, яким передбачено передачу коштів в безготівковій формі шляхом їх зарахування на платіжну картку позичальника.

Як передбачено договором, для отримання кредиту позичальник реєструється на сайті кредитодавця і заповнює на сайті заявкудокумент, який містить інформацію щодо наміру фізичної особи отримати кредит. При реєстрації на сайті кредитодавця позичальник зобов`язаний вказати повні точні та достовірні відомості, включаючи персональні дані.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 не був би укладений.

Отже, підписавши вищевказану угоду одноразовим електронним ідентифікатором М382810, ОСОБА_1 добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотки за користування кредитом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними, ТОВ «Авентус Україна» виконало свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти, проте відповідач, отримавши кредитні кошти, в порушення взятих на себе зобов`язань, суму боргу по кредиту не повернув.

Статтею 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Отже, враховуючи, що ТОВ «Авентус Україна» відступило право вимоги ТОВ «УМ Факторинг» за кредитним договором до боржника ОСОБА_1 , у позивача наявне право на пред`явлення позову про стягнення заборгованості за цим договором.

За приписами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

ОСОБА_1 не заявлялись зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитного договору на підставі положень ст.1051 ЦК України.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що переглядається позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування факту отримання кредитних коштів, а також обставин та доказів наданих позивачем.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за порушення грошового зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача, тому висновки суду про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованими.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №127/23910/14-ц).

Відповідач, під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції власних розрахунків заборгованості не надав та не заявляв клопотання про призначення експертизи, отже належними та допустимими доказами не спростував розмір боргу за тілом кредиту.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції справа була розглянута у відсутність відповідача, чим було порушено норми процесуального права, не заслуговують на увагу.

Справа в провадженні суду першої інстанції перебувала з липня 2022 року, неодноразово призначалася до розгляду. Зокрема, було ухвалено заочне рішення від 29 грудня 2022 року, яке ухвалою суду від 25 вересня 2023 року було скасоване, а справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, відповідач та його адвокат були обізнані про перебування вказаної справи в суді першої інстанції, неодноразово повідомлялись про день, місце та час розгляду даної справи, неодноразово подавали клопотання про відкладення розгляду справи, що лише свідчить про затягування розгляду справи, що в свою чергу призводить до порушення строків розгляду справи, встановлених цивільним процесуальним законодавством, що є неприпустимим, а тому посилання в апеляційній скарзі на безпідставний розгляд справи у відсутність відповідача, не заслуговують на увагу.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстави для його скасування відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калинівськогорайонногосуду Вінницької області від 27 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 29 травня 2024 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Матківська М.В.

Стадник І.М.