Постанова

від 16.05.2024 по справі 354/1149/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/1149/20

Провадження № 22-ц/4808/669/24

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М. В.

Суддя-доповідач Барков

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Луганської В. М.,

Мальцевої Є. Є.,

секретар: Кузів А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2023 року в складі судді Остап`юк М. В., ухвалене в місті Яремче Івано-Франківської області у справі за позовом ОСОБА_2 до Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області про визнання незаконними та скасування рішень Татарівської сільської ради, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та усунення перешкод в користуванні під`їзною дорогою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідачів Ворохтянської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області, в якому просила визнати недійними та скасувати рішення Татарівської сільської ради № 160/37/2019 від 29 січня 2019 року та № 215-52/2020 від 27 лютого 2020 року, на підставі яких відповідачка ОСОБА_1 зареєструвала право власності на земельну ділянку, площею 0,1177 га з кадастровим номером 2611091201:13:014:0052, а також скасувати державну реєстрацію права власності відповідачки ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі зазначеної вище земельної ділянки та зобов`язати відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні позивачкою під`їзною дорогою до належної їй земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:010:0029, шляхом демонтажу встановлених нею металевих воріт.

Позов мотивовано тим, що з 05 червня 2016 року позивачка є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:010:0029 та житлового будинку, подарованих її матір`ю. У правовстановлюючих документах на цю земельну ділянку передбачена під`їзна дорога, яка у 2019-2020 роках приватизована відповідачкою на підставі зазначених вище оспорюваних рішень Татарівської сільської ради. У жовтні 2020 відповідачка ОСОБА_1 встановила металеві ворота на під`їзній дорозі і зачинила їх на замок, внаслідок чого позивачка та члени її сім`ї уже тривалий час позбавлені проїзду та проходу до свого будинку та своєї земельної ділянки, а також не мають можливості завезти дрова, заїхати власним автомобілем у гараж, привезти продукти харчування тощо. Вважає, що органом місцевого самоврядування було порушено вимоги законодавства під час передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки до якої включено під`їзну дорогу до її житлового будинку, чим позбавлено права проїзду та проходу до її житла та власності.

У березні2021року ОСОБА_1 звернулася досуду іззустрічним позовомдо ОСОБА_2 у якомупросила судскасувати державний акт серії ЯМ №746080 від 26.12.2012 року, виданий на ім`я матері позивачки ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 2611091201:13:010:0029, площею 0,1 га, розташовану у с. Татарові, що на даний час належить позивачці та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку.

В обґрунтування зустрічного позову зазначала про те, що позивачка ОСОБА_2 та її мати ОСОБА_3 в незаконний спосіб, з порушенням встановленої процедури, домалювали під`їзну дорогу, яка проходить через її земельну ділянку, оскільки у первісному Державному акті на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ №046836 від 14 березня 1996 року, не передбачено будь-якого під`їзду до позивачки із земельної ділянки, яка перебуває у власності відповідачки. Однак, уже у Технічній документації, яка була розроблена матір`ю позивачки ОСОБА_3 для поділу земельної ділянки, у спірному Державному акті та на кадастровому плані з`явився під`їзд, який перетинає подвір`я її земельної ділянки. Однак ні вона, ні її батько, не погоджували такі зміни.

19 лютого 2021 року представник ОСОБА_2 уточнив позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні під`їзною дорогою шляхом знесення облаштованої огорожі та відновлення під`їзної дороги до земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 2611091201:13:010:0029, що знаходиться у АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 183-184).

18 березня 2021 року ухвалою Яремчанського міського суду до участі в справі залучено як правонаступника Ворохтянську селищну раду Надвірнянського району Івано-Франківської області (т.1, а. с. 253).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 серпня 2021 замінено неналежного відповідача виконком Яремчанської міської ради на належного Яремчанську міську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області (т.2 184-185).

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано підпункт 1.1. пункту 1 Рішення тридцять сьомої сесії сьомого скликання Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 29 січня 2019 року № 160-37/2019, в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 1177 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_2 ) ОСОБА_1 .

Визнано незаконним і скасовано підпункт 1.3. пункту 1 Рішення п`ятдесят другої сесії сьомого скликання Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 27 лютого 2020 року № 215-52/2020, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1177 га з кадастровим номером 2611091201:13:014:0052 по вул. О. Довбуша для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 , і передано дану земельну ділянку у приватну власність.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1177 га з кадастровим номером 2611091201:13:014:0052, дата та час державної реєстрації 04 червня 2020 року 13:57:20, номер запису про право власності: 36849962.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1177 га з кадастровим номером 2611091201:13:014:0052, цільове призначення: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) у Державному земельному кадастрі про земельну ділянку.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 під`їзною дорогою до земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:010:0029, яка належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом знесення облаштованої огорожі та відновлення під`їзної дороги у попередній стан.

В решті позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове.

Апеляційна скаргамотивована тим,що в матеріалах справи відсутній документ, який би підтверджував сплату позивачкою судового збору в розмірі встановленому ЗУ «Про судовий збір», а заявлене представником позивача клопотання про розстрочення сплати судового збору, судом не розглядалося, чим останній порушив норми процесуального права.

Окрім того, задовольняючи позов суд не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є працівниками Ворохтянської селищної ради, про те, що до земельної ділянки ОСОБА_2 розміщення під`їзної дороги не передбачено. З відповіді на адвокатський запит від 09 червня 2021 року зазначено, що надаючи завірену копію фрагменту з Генерального плану села Татарів, розробленого інститутом «Діпромісто» у 2002 році, станом на 2012 рік ідентифікувати факт проходження під`їзної дороги по вул. Яблунецькій не має можливості.

Також, суд задовольняючи позов помилково послався на висновки експертів за результатами проведення земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні від 04 квітня 2022 року та від 23 лютого 2023 року, оскільки зазначені висновки містять відомості лише про фактичне розташування проїзної дороги на території земельної ділянки відповідача та не підтверджують цей факт юридично у встановленому законодавством порядку.

Що стосується посилання суду на покази свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 , то варто зазначити, що вони є неправомірними та протиправними, адже в матеріалах справи відсутня ухвала про виклик вищезгаданих свідків та повідомлення їх про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду,тому у відповідності до вимог ст. 78 ЦПК України, вказані докази є недопустимими, оскільки вони отримані з порушенням порядку, встановленого законом.

Окрім того, у порушення норм закону суддею Яремчанського міського суду, судові засідання, призначені на 15 листопада та 21 грудня 2022 року були проведені за участю сторін під час оголошення та дії повітряної тривоги.

Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Предметом позову у цій справі є вимога позивачки про усунення перешкоди у користуванні дорогою (проїздом). Позов заявлено з тих підстав, що приватизувавши земельну ділянку разом із дорогою та збудувавши на дорозі огорожу, відповідачка перешкоджає позивачці користуватися проїздом до своєї земельної ділянки та житлового будинку.

Суд першої інстанції встановив, що позивачка ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:010:0029 та розташованими на ній житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування від 05 червня 2016 року, зареєстрованими в реєстрі за №972 та №976 (т.1, а. с. 17, 18)

Відповідачка ОСОБА_1 є власником сусідньої земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:014:0052 та житлового будинку, що межують із земельною ділянкою позивачки.

Подарована позивачці її матір`ю ОСОБА_3 земельна ділянка, належала останній на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності серії ІІІ-ІФ № 046836 від 14 березня 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 000313.

26 грудня 2012 року ОСОБА_3 отримала Державний акт на право власності серії ЯМ № 746080 на земельну ділянку, площею 0,1000 га, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 261100001001106. Підставою його видачі зазначається первісне рішення Татарівської сільської ради від 23 січня 1996 року № 2 та її заява про поділ земельної ділянки від 27 вересня 2012 року № 1563.

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611091201:13:010:0029.

Згідно з описом меж, зазначеного у Плані меж земельної ділянки до вказаного Державного акту, від А до Б розташовані землі ОСОБА_11 , від Б-В під`їзд, від В-Г землі ОСОБА_11 , від Г-А ОСОБА_12 (т.1, а.с. 24).

Як вбачається з викопіювання з Генерального плану с. Татарів, житлові будинки ОСОБА_11 та ОСОБА_13 межують між собою (т.1, а.с. 16), а під`їзд до господарства ОСОБА_13 проходить попри господарство ОСОБА_11 .

З матеріалів справи вбачається, що суміжний із матір`ю позивачки ОСОБА_13 . землекористувач ОСОБА_11 , який є батьком відповідачки, розпочав оформлення права власності на свою земельну ділянку, яка на даний час належить відповідачці ОСОБА_1 , пізніше, ніж ОСОБА_13 .

Рішенням тридцять сьомої сесії сьомого скликання Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 29 січня 2019 року № 160-37/2019 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1177 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_2 ) відповідачці ОСОБА_1 (т.1, а. с. 59).

28.01.2020 року внесено інформацію про вказану земельну ділянку до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер 2611091201:13:014:0052.

У витязі з Державного земельного кадастру про цю земельну ділянку № НВ-2609643452020 від 28.01.2020 року зазначається, що державна реєстрація земельної ділянки здійснена на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 29.05.2019 року, виготовленого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_14 (т.1, а. с. 70).

Згідно з описом меж та графічного відтворення вказаної вище земельної ділянки у кадастровому плані земельної ділянки 2611091201:13:014:0052, який є додатком до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.01.2020 р. № НВ-2609643452020 від 28.01.2020, суміжним межівником цієї земельної ділянки у точках від «А» до «Г» є позивачка ОСОБА_2 (т.1, а. с. 72-73).

Так, у кадастровому плані земельної ділянки Позивачки, яка сформована раніше, ще у 2012 році, відображений проїзд у точках від Б до В, що знаходиться між двома земельними ділянками ОСОБА_11 , після смерті якого відповідачка ОСОБА_1 оформила право власності, а у кадастровому плані земельної ділянки Відповідачки проїзд відображений у точках від В до Г та зміщений поза межами цієї земельної ділянки (т.1, а. с. 238).

Відтак, вбачається, що при складанні проекту землеустрою на земельну ділянку відповідачки ОСОБА_1 було виключено проїзд у точках від Б до В до земельної ділянки позивачки, а межі між цими землями, які були розділені проїздом об`єднано, місце розташування проїзду змінено та визначено у точках від В до Г (т.1, а. с. 238).

Суд звертає увагу, що інформація про кадастровий план земельної ділянки Позивачки з графічним відображенням наявна у Державному земельному кадастрі, доступ до якого мали відповідач Татарівська сільська рада, а також виконавці, які розробляли проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачці ОСОБА_1 .

Відтак, останні, при здійсненні своїх повноважень, мали своїм обов`язком врахувати місце розташування вже існуючого проїзду до земельної ділянки Позивачки під час формування земельної ділянки відповідачки ОСОБА_1 та не допустити надання останній у власність земельну ділянку разом із давно сформованим та визначеним проїздом, що виключить доступ до житлового будинку чи земельної ділянки власників суміжних земельних ділянок.

Однак, незважаючи на це, пунктом 1.3 рішення Татарівської сільської ради №215-52/2020 від 27 лютого 2020 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 1177га з кадастровим номером 2611091201:13:014:0052 відповідачці ОСОБА_1 та передано дану земельну ділянку їй у приватну власність (т.1, а. с. 68).

Судовим розглядом встановлено, що у жовтні 2020 року ОСОБА_1 встановила металеву огорожу, якою огородила передану їй у власність земельну ділянку, що призвело до неможливості проїзду до житлового будинку та земельної ділянки Позивачки.

Згідно з Актом обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 15 грудня 2020 року, складеного комісією встановлено, що проїзд до житлового будинку та до земельної ділянки громадянки ОСОБА_2 перекрито суміжником ОСОБА_1 внаслідок чого відсутній заїзд до земельної ділянки та житлового будинку громадянки ОСОБА_2 (т.1, а. с. 122).

Згідно з статтею 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно із статтею 39 Земельного кодексу України (далі ЗК України) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Відповідно до частини третьої статті 71 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (стаття 83 ЗК України).

Відповідно до статті 152 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до вимог статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Системний аналіз наведених вище положень частини першої статті 15, частини другої статті 16 ЦК України, частини другої статті 152, статті 155 ЗК України та роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» свідчить про те, що вирішуючи питання про недійсність рішення органу місцевого самоврядування та правовстановлюючого документа на право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки, а й факт порушення таким актом прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав - користування земельною ділянкою.

Ухвалюючи судове рішення, місцевий суд виходив з того, що позивачкою доведено належними та допустимими доказами факт порушення оспорюваним рішенням її охоронюваних прав та інтересів.

Відповідно до п. 42 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільських рад належить затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Згідно зч.1ст.16Закону України«Про регулюваннямістобудівної діяльності»планування територійна місцевомурівні здійснюєтьсяшляхом розробленнята затвердженнякомплексних планівпросторового розвиткутериторій територіальнихгромад,генеральних планівнаселених пунктіві детальнихпланів території,їх оновленнята внесеннязмін доних. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.

Частинами 1, 2, 5, 6 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Згідно ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Детальний план планування території визначає в тому числі: порядок організації транспортного і пішохідного руху; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч. 4 ст. 19 Закону).

Отже, генеральний план населеного пункту не завжди може містити зображення всіх проходів чи проїздів, особливо тих, які відносяться до пішохідних. Відповідні пішохідні проходи чи невеликі проїзди підлягають обов`язковому відображенню лише в детальному плані території (якщо такий розроблявся). Таким чином, сама по собі відсутність плану земельно-господарського устрою території відповідного населеного пункту не може безумовно свідчити про те, що такої дороги насправді не існувало. Крім того, оскарження генерального плану с. Татарів не є предметом даного спору.

Суд першої інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши генеральний план с. Татарів, кадастровий план та акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки, виданих ОСОБА_3 , де в описі меж зазначено, що від Б до В пролягає під`їзд через земельну ділянку ОСОБА_11 , встановив існування спірного проїзду.

Крім того, під час проведення судової земельно-технічної експертизи від 04 квітня 2022 року № 1617/21-28/1097/22-28/6466/6466/6467/22-41 еспертом встановлено, що під`їзд до земельної ділянки позивачки передбачений у Державному акті серії ЯМ № 746080 від 26 грудня 2012 року на цю земельну ділянку, документації із землеустрою та викопіюванні з Генерального плану с. Татарів. Такий під`їзд передбачено в частині опису меж «від Б до В» з боку розташування земельної ділянки ОСОБА_11 , який в теперішній час належить відповідачці у справі.

Цей проїзд повністю, а пішохідна стежка до тієї ж земельної ділянки частково, потрапляють в межі земельної ділянки відповідачки. В межах цієї земельної ділянки площа під проїздом становить 0,0082 га, а площа під пішохідною стежкою 0, 0071 га. Площа разом під стежкою та колишнім проїздом в межах згаданої земельної ділянки, враховуючи, що такі частково накладаються одна на одну, становить 0,0138 га.

Згідно з висновком судової експертизи з питань землеустрою від 23 лютого 2023 року № 2171/22-28, виготовлений у 2019 році ФОП ОСОБА_14 на ім`я ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1177 га, не відповідає вимогам земельного законодавства, а саме статті 50 Закону України «Про землеустрій», статті 198 Земельного Кодексу України та іншим нормативно документам з питань землеустрою і землекористування (т. 4 а.с. 182-190). В дослідницькій частині експерти зазначили, що в складі документації відсутні: схема спостереження та польовий абрис земельної ділянки з описом її меж та прив`язкою до точок знімальної основи, що не відповідає вимогам статті 50 Закону України «Про землеустрій» та у проекті землеустрою відсутнє погодження із власником суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:010:0029 гр. ОСОБА_2 , що є порушенням статті 198 ЗК України (т. 4 а.с. 182-190).

Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції встановив, що через земельну ділянку, яка перебуває у власності ОСОБА_1 проходить дорога (проїзд), якою користується позивачка. Відповідачка приватизувавши земельну ділянку під дорогою та збудувавши огорожу, перекрила вільний доступ до вказаної дороги, чим створює перешкоди позивачці у доступі до її земельної ділянки та житлового будинку.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, які зроблені із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, за яких судове рішення підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в Генеральному плані с. Татарів станом на 2012 рік спірної під`їзної дороги спростовуються висновками судової земельно-технічної експертизи від 04 квітня 2002 року в дослідницькій частині якої зазначено, що експертом були досліджені викопіювання з Генерального плану с. Татарів в якому станом на 2012 рік зазначений спірний проїзд (том 3 а.с. 157, рис. 6).

Є безпідставними й доводи скарги щодо неналежності як доказу цього висновку експертизи, оскільки при її проведенні експертом досліджувалася містобудівна документація, а відтак суд першої інстанції також обґрунтовано не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів сплати позивачкою судового збору при зверненні до суду та розгляд справи під час оголошення повітряної тривоги за участі сторін не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

З інших підстав рішення суду не оскаржується.

Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення апеляційним судом не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 травня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. М. Луганська

Є. Є. Мальцева