Ухвала

від 20.05.2024 по справі 953/2080/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/2080/24 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-сс/818/457/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2024 року м. Харків

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

- головуючого судді ОСОБА_2 ,

- суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

- секретаря ОСОБА_5 ,

- прокурора ОСОБА_6 ,

- представника власника майна ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29.03.2024,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цією ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна.

Накладено арешт на майно, вилучене в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_8 - шляхом заборони права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.

Зазначене майно збережене з матеріалами кримінального провадження.

В іншій частині клопотання відмовлено.

На все інше майно вилучене в ході обшуків накладено арешт шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження вилученим майном.

Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 26.03.2024 прокурор відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотаннями про арешт майна.

В обґрунтування клопотання зазначила, що у провадженні СУ ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження за №12024220000000378 від 15.03.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України.

Задовольняючи частково клопотання про арешт майна, слідчий суддя послався на те, що майно, вилучене під час обшуку має значення для забезпечення кримінального провадження, а також існує можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини клопотання, слідчий суддя прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання в іншій частині, оскільки стороною обвинувачення, в межах заявленого клопотання не доведено, що накладення арешту на майно, вилучене 21.03.2024 року в ході обшуків має значення для забезпечення даного кримінального провадження, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Не погодившись з ухвалою слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29.03.2024 та постановити нову, якою повністю задовольнити клопотання.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України, а прокурором повною мірою обґрунтовано необхідність накладення арешту на майно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу, думку представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 , який дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженні №12024220000000378 від 15.03.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України.

Також з клопотання слідчого про арешт майна вбачається, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України і може мати доказове значення у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 98 КПК України матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.

Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Так, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Задовольнивши частково клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що слідчий довів достатність підстав вважати, що вилучене майно є речовим доказом, має доказове значення для забезпечення кримінального провадження та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Також слідчий суддя зазначив, що органом досудового розслідування не доведено, що доступ до вмісту зазначених електронних носіїв інформації був обмежений, що не дозволяло оглянути та скопіювати наявні у них відомості безпосередньо під час проведення обшуку, у зв`язку з чим їх було вилучено і арештовано.

Крім того, з протоколу обшуку від 21.03.2024 вбачається, що володільцями наданий добровільний доступ до зазначеного майна та повідомлені паролі логічного захисту до кожного носія інформації.

Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

В ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до вимог ст.ст. 214, 223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.

З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.

Судова колегія зазначає, що в даному випадку арешт на майно, яке вилучене (картка пам`яті, жорсткий диск), накладено саме як на носії інформації в електронному вигляді.

Апеляційний суд враховує, що слідчий та прокурор не є експертами в даній галузі.

Окрім того, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

Згідно зі ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч.ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.

Мотиви прийнятого рішення слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги прокурора, не вбачає.

Керуючись ст.ст. 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29.03.2024 щодо накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №12024220000000378 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді