Постанова

від 22.05.2024 по справі 910/1246/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2024 р. Справа№ 910/1246/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Сотнікова С.В.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Сороки П.М.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 22.05.2024,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Корпорації "Альтіс-Холдинг"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 (суддя Мандичев Д.В.)

у справі №910/1246/21

за заявою Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паттера Україна"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 відмовлено Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором боржника на суму 9 636 919,12 грн.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Корпорація "Альтіс-Холдинг" звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд визнати причину пропуску строку на апеляційне оскарження поважною; поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 06.03.2024 у справі № 910/1246/21 про відмову у визнанні вимог Корпорації "Альтіс-Холдинг". Ухвалити нове судове рішення, яким визнати вимоги Корпорації "Альтіс-Холдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" на суму 9 636 919,12 грн.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024 апеляційну скаргу Корпорації "Альтіс-Холдинг" передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Доманська М.Л.; судді: Сотніков С.В. та Пантілієнко В.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1246/21 за заявою Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паттера Україна" про банкрутство; відкладено розгляд питання про поновлення чи відмову у поновленні пропущеного строку на апеляційне оскарження; відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Корпорації "Альтіс-Холдинг" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/1246/21 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/1246/21.

25.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1246/21 в 1-му томі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 клопотання Корпорації "Альтіс-Холдинг" про поновлення строку на апеляційне оскарження на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/1246/21 задоволено. Поновлено Корпорації "Альтіс-Холдинг" строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/1246/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Корпорації "Альтіс-Холдинг" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/1246/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 22.05.2024 об 11 год. 00 хв. Запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 10.05.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 17.05.2024.

10.05.2024 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник АТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

22.05.2024 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшло клопотання, у якому Корпорація "Альтіс-Холдинг" зазначає, що у зв`язку із неможливістю з`явитись у судове засідання просить відкласти розгляд справи або розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

У судове засідання 22.05.2024 з`явились представник АТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та ліквідатор боржника арбітражний керуючий Потупало Н.І. Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів заслухала думку учасників справи щодо вищевказаного клопотання Корпорації "Альтіс-Холдинг", яке надійшло до суду 22.05.2024.

Педставник АТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та арбітражний керуючий Потупало Н.І. заперечували щодо відкладення розгляду справи та просили суд здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі скаржника.

Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника скаржника та інших учасників справи, які не з`явились у судове засідання, з огляду на наступне.

За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19, від 09.04.2024 у справі № 873/225/2.

В даному випадку апеляційна скарга може бути розглянута у судовому засіданні без участі представників учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, їх неявка не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги у даному судовому засіданні.

Педставник АТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та арбітражний керуючий Потупало Н.І. просили суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що умовами договору від 27.12.2013 № ТД-29 не передбачено строків та умов повернення авансу, між сторонами не визначено строку повернення авансу, а відтак і не визначено дати початку перебігу позовної давності щодо заявлених вимог. Апелянт зазначає, що за договором підряду від 30 .04.2013 № ТРЦХ - 01 - АХ судом безпідставно узято початком перебігу строку позовної давності дату останнього платежу авансу згідно з актом звіряння розрахунків, оскільки жодним нормативно-правовим актом не визначено початок перебігу позовної давності - з дати останнього платежу по договору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Корпорації "Альтіс-Холдинг" слід задовольнити частково. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/1246/21 слід скасувати в частині відмови Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором боржника на суму 3845409,48 грн. В цій частині слід прийняти нове судове рішення, яким визнати грошові вимоги Корпорації "Альтіс-Холдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паттера Україна" на суму 3845409,48 грн. В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/1246/21 слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 відкрито провадження у справі №910/1246/21 за заявою Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Патера України" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном Боржника.

12.03.2021 Корпорація "Альтіс-Холдинг" (далі - Кредитор) подала заяву з грошовими вимогами до Боржника на суму 45870292,93 грн (далі - Заява).

Заяву мотивовано наявністю заборгованості Боржника перед Кредитором за договором підряду від 30.04.2013 №ТРЦХ-01-АХ (далі - Договір-1) у розмірі 3845409,48 грн; за договором субпідряду від 27.12.2013 №ТД-29 (далі - Договір-2) у розмірі 5791509,64 грн; за договором підряду від 27.07.2009 №ДЛМ-14 (далі - Договір-2), з урахуванням договору про переведення боргу від 31.05.2013 №АХ/А (далі - Договір переведення боргу), у розмірі 36233373,81 грн.

Арбітражний керуючий у повідомленні про розгляд вимог кредитора вказав на пропуск строку позовної давності за вимогами, що ґрунтуються на договорі підряду від 30.04.2013 №ТРЦХ-01-АХ та договорі субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29.

Боржник у відзиві на заяву кредитора визнав вимоги останнього в повному обсязі.

У поясненнях на заяву кредитора, Акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" зауважило на пропуску кредитором строку позовної давності на суму 9 636 919,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2022, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023, зокрема, визнано кредитором Боржника Корпорацію "Альтіс-Холдинг" на суму 270714,96 грн, з яких 4540,00 грн - вимоги першої черги, 266174,96 грн - вимоги четвертої черги; відмовлено Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором Боржника на суму 45604117,97 грн.

Судові рішення мотивовано тим, що за вимогами в сумі 9636919,12 грн, заявленими на підставі Договору підряду від 30.04.2013 №ТРЦХ-01-АХ (Договору-1) і Договору субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29 (Договору-2), спливла позовна давність, тому вони відхилені на підставі статей 256, 257 Цивільного кодексу України. А грошові вимоги в сумі 35967198,85,85 грн за Договором-3 відхилені через відсутність документів на їх підтвердження.

Кредитор подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції про відмову у визнанні вимог Кредитора в сумі 45604117,97 грн, направити справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.12.2023 у cправі № 910/1246/21 касаційну скаргу Корпорації "Альтіс-Холдинг" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/1246/21 скасовано в частині відмови Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором до боржника на суму 9636919,12 грн. Справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/1246/21 залишено без змін.

Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги про передчасне відхилення судами першої та апеляційної інстанцій частини грошових вимог Кредитора за Договором - 1 та Договором - 2 з підстав пропуску позовної давності без належного встановлення моменту початку її перебігу є слушними.

Як зазначено судом касаційної інстанції: «Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску. Подібні за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 18.12.2018 у справі №522/1029/18, на які посилається Кредитор у своїй касаційній скарзі.

Водночас необхідно зауважити, що з огляду на встановлений статтею 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності, необхідною передумовою для висновку про її закінчення є з`ясування того, яке саме право позивача є порушеним, адже без встановлення факту порушення конкретного права неможливо з`ясувати, коли позивач довідався або міг довідатися про таке порушення або про особу, яка його порушила.

Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що відхиляючи грошові вимоги Кредитора, обґрунтовані наявністю заборгованості за Договором-1 і Договором-2, суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що позовна давність за ними спливла, відповідно, 16.10.2017 і 19.12.2017. При цьому суди виходили виключно з того, що останньою датою платежів за Договором-1 є 15.10.2014, а за Договором-2 - 18.12.2014. Однак суди попередніх інстанцій не зазначили будь-яких обставин, які б свідчили про порушення прав певних прав Кредитора саме з 15.10.2014 за Договором-1 і з 18.12.2014 за Договором-2 та виникнення у нього з того часу права на позов до Боржника внаслідок таких порушень.

Під час розгляду грошових вимог Кредитора в зазначеній частині суди першої та апеляційної інстанції не дослідили, які конкретно зобов`язання виникли у Кредитора і Боржника за Договором-1 і Договором-2, ступінь їх виконання, наслідки такого виконання або неналежного виконання сторонами чи однією зі сторін, вчинення у зв`язку з цим сторонами певних правочинів тощо. Зокрема, суди не встановили обставини щодо виникнення у Боржника обов`язків з повернення попередньої оплати (її частини), отриманої за Договором-1 і Договором-2, згідно з вимогами законодавства, що регулює відповідні правовідносини, та умовами договорів. Відповідно, суди не з`ясували строк, у який зазначені зобов`язання Боржника мали бути виконані (в разі їх виникнення), не встановили факт їх невиконання у такий строк як підстави для виникнення у Кредитора права на позов для захисту свого цивільного права або інтересу.

За висновком Верховного Суду, суди як першої, так і апеляційної інстанцій під час розгляду грошових вимог Кредитора, обґрунтованих наявністю заборгованості за Договором-1 і Договором-2, не дотримались вимог статей 74, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо їх застосування, викладені в постановах від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 18.12.2018 у справі №522/1029/18.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення».

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/1246/21 в скасованій частині передано судді Мандичеву Д.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 прийнято справу № 910/1246/21 до свого провадження в частині розгляду грошових вимог Корпорації "Альтіс-Холдинг" на суму 9636919,12 грн та призначено до розгляду у судовому засіданні призначено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 відмовлено Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором боржника на суму 9 636 919,12 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що у матеріалах справи наявні виписки з банківського рахунку за 2013-2014, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за 2013-2014, акти здачі-прийняття робіт (надання робіт) та видаткові накладні за 2013-2014 за договором субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29 та за договором підряду від 30.04.2013 №ТРЦХ-01-АХ. Кредитором надано податкові накладні із квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних на підтвердження наявності відображення в даних податкового обліку заборгованості ТОВ "Патера Україна" за договором підряду від 30.04.2013 №ТРЦХ-01-АХ та договором субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29.

За висновком суду першої інстанції, за вимогами в сумі 9636919,12 грн, заявленими на підставі Договору-1 і Договору-2, спливла позовна давність, тому вони відхилені на підставі статей 256, 257 Цивільного кодексу України, враховуючи наступне:

- за Договором підряду від 30.04.2013 №ТРЦХ-01-АХ останній платіж Корпорацією "Альтіс-Холдинг" здійснено 15.10.2014, починаючи з 15.10.2014 розпочався перебіг строку позовної давності щодо повернення боржником суми невикористаного авансу в розмірі 3 845 409,48 грн;

- за договором субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29 останній платіж здійснений 18.12.2014. З умов пункту 5.1 договору субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29 слідує, що строк користування авансом становив до 18.03.2015, оскільки не міг перевищувати 90 днів з моменту перерахування, тому з 18.03.2015 розпочався перебіг строку позовної давності за договором субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29 щодо повернення боржником суми невикористаного авансу в розмірі 5 791 509,64 грн,

- підписання актів звіряння взаємних розрахунків здійснено боржником вже після спливу строку позовної давності, тобто такі дії боржника не переривають строку позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором боржника на суму 3845409,48 грн. В частині висновку суду першої інстанції щодо відмови Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором боржника на суму 5 791 509,64 грн суд апеляційної інстанці погоджується, з огляду на наступне.

За змістом статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства кредитор - це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема положеннями статей 45 -47 вищезгаданого Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 46 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу.

На стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 у справі №911/2498/18.

Заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

Колегія суддів додатково звертає увагу, що окремим завданням суду у межах провадження про банкрутство є недопущення ознак фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, у чому полягає захист публічного інтересу у процедурах банкрутства (подібний за змістом висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20).

Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Разом з тим, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, від 11.02.2020 у справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18, від 08.04.2021 у справі № 904/4262/17).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно із частиною 1 статті 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин 1, 3 статті 843 ЦК України в договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи в договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише в випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2013 між Корпорацією "Альтіс-Холдинг" (генпідрядник) та ТОВ "Патера Україна" (підрядник) укладено договір підряду №ТРЦХ-01-АХ (Договір - 1), за умовами якого підрядник зобов`язався виконати комплекс робіт з влаштування фундаментів будівлі, а Генпідрядник зобов`язався прийняти та оплатити такі роботи на умовах укладеного договору.

У пункті 2 договору передбачено, що оплата робіт підряднику здійснюється наступним чином: шляхом перерахування Підряднику авансових платежів, в розмірі визначеному сторонами; шляхом здійснення кінцевого розрахунку за виконанні Підрядником Роботи протягом 10-ти робочих днів з моменту підписання сторонами Актів/Акту приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та Довідок/Довідки про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ (форма № КБ-3) із врахуванням авансових платежів.

Кредитором на доказ виконання цього договору сторонами долучено до матеріалів справи виписку з банківського рахунку за 2013-2014 роки, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за 2013-2014, акти здачі-прийняття робіт (надання робіт) та видаткові накладні за 2013-2014.

Колегією суддів враховано, що матеріали справи не містять заперечень кредитора щодо недоліків виконаних робіт під час їх прийняття, а також про кількість та якість виконаних робіт.

Перерахування кредитором авансу боржнику на суму 44 586 202,80 грн підтверджено матеріалами справи, а саме банкіськими виписками. Вказаного учасники справи не заперечують.

На виконання умов Договору - 1, кредитор сплатив Боржнику 44 586 202,80 грн авансу, натомість боржником виконано та здано робіт на суму 40 740 793,32 грн, що визнається кредитором та боржником та підтверджено актом звіряння.

У вказаному акті звіряння директор боржника зазначив, що сума заборгованості боржника перед кредитором за Договором підряду від 30.04.2013 №ТРЦХ-01-АХ станом на 31.12.2019 становить 3 845 409,48 грн.

Колегія суддів враховує, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Обставини щодо наявності заборгованості боржника перед кредитором відображені в акті звіряння взаємних розрахунків за період з 30.04.2013-31.12.2019, за яким заборгованість боржника перед кредитором за договором підряду від 30.04.2013 №ТРЦХ-01-АХ станом на 31.12.2019 складає 3 845 409,48 грн.

Даний Акт звіряння підписано генеральним директором Корпорації "Альтіс-Холдинг" - Антонюк В.П. та директором ТОВ "Патера Україна" - Ліпатовим Д.Г. та скріплено печатками підприємств.

Відображена в Акті звіряння інформація підтверджена первинними документами, зокрема, сума сплаченого авансу підтверджується банківськими виписками.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення

Виписка з особового рахунка клієнта банку (банківська виписка з рахунку позичальника) слугує документом, що підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 925/636/22).

Виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом, що містить відомості про внутрішньобанківські операції, і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону.

Що стосується вартості виконаних за договором робіт, відображених у акті звіряння, то їх вартість визнана боржником і хоча не підтверджується у повному обсязі первинними документами, але й не спростовується іншими доказами у справі, а тому у суду відсутні підстави вважати, що робіт виконано на більшу суму, ніж зазначено в акті звіряння та визнано боржником. Оцінюючи всі докази у справі з цього питання у їх сукупності, враховуючи принцип вірогідності доказів (ст. 79 ГПК України), суд вважає доведеним факт наявності заборгованості перед кредитором станом на 31.12.2019 на суму 3 845 409,48 грн.

За оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції погодився з тим, що кредитором доведена сума кредиторських вимог у розмірі 3 845 409,48 грн.

Проте, за висновком суду першої інстанції, останній авансовий платіж здійснено Корпорацією "Альтіс-Холдинг" - 15.10.2014, а, тому, починаючи з 15.10.2014 розпочався перебіг строку позовної давності за Договором підряду від 30.04.2013 №ТРЦХ-01-АХ щодо повернення боржником суми невикористаного авансу в розмірі 3 845 409,48 грн; підписання акту звіряння взаємних розрахунків здійснено боржником вже після спливу строку позовної давності, тобто такі дії боржника не переривають строку позовної давності.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку відмовити Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором боржника на суму 3845409,48 грн.

Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується та вважає слушними доводи апеляційної скарги відносно того, що за договором підряду від 30 .04.2013 № ТРЦХ - 01 - АХ судом безпідставно визнано початком перебігу позовної давності дату останнього авансового платежу згідно з актом звіряння розрахунків.

Колегією суддів враховано, що в даному договорі сторони не визначили строк використання авансу, на відміну від договору субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При цьому згідно з частинами першою, третьою статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Умовами договору підряду від 30.04.2013 №ТРЦХ-01-АХ не визначено строку та порядку повернення переплачених сум авансових платежів.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В даному випадку матеріали справи не містять доказів пред`явлення вимог кредитора до боржника щодо повернення авансу на суму 3 845 409,48 грн за вказаним договором. Проте, у вищезазначеному акті звіряння боржником чітко визначено, що заборгованість станом на 31.12.2019 складає 3 845 409,48 грн, тобто ці дії боржника свідчать про його волю щодо настання відповідних правових наслідків. Тобто станом на 31.12.2019 боржник визнав наявність в нього обов`язку з повернення авансу на суму 3 845 409,48 грн. Доказів того, що цей обов`язок виник раніше матеріали справи не містять, учасниками справи не доведено. Суд першої інстанції безпідставно визначив початком перебігу позовної давності 15.10.2014. До суду подано єдиний доказ, що свідчить про виникнення права кредитора та кореспондуючого йому обов`язку боржника щодо повернення боргу на суму 3 845 409,48 грн - це Акт звіряння станом на 31.12.2019. Тобто немає підстав заявляти про сплив строку позовної давності щодо кредиторських вимог за цим договором на вказану суму. Перше свідчення про наявність порушенного права кредитора та відповідного обов`язку боржника датоване 31.12.2019, вищевказані кредиторські вимоги у даній справі заявлено - 12.03.2021, тобто в межах строку позовної давності, вставновленого ст. 237 ЦК України.

За таких обставин, грошові вимоги Корпорації "Альтіс-Холдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паттера Україна" на суму 3845409,48 грн слід визнати такими, що підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у четверту чергу. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/1246/21 слід скасувати в частині відмови Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором боржника на суму 3845409,48 грн. В цій частині слід прийняти нове судове рішення, яким визнати грошові вимоги Корпорації "Альтіс-Холдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паттера Україна" на суму 3845409,48 грн.

27.12.2013 між Корпорацією "Альтіс-Холдинг" (замовник) та ТОВ "Патера Україна" (підрядник) укладено договір субпідряду № ТД-29 (Договір - 2), відповідно до умов якого Боржник (як Підрядник) зобов`язався виконати комплекс будівельних робіт, а Кредитор (як Замовник) зобов`язався прийняти та оплатити такі роботи на умовах укладеного договору.

За змістом пункту 5.1 договору замовник протягом 15-ти банківських днів після підписання цього Договору, надання Замовником будівельного майданчику (фронту робіт) за умови передачі Замовником Підряднику проектно-кошторисної документації та виконання пункту 4.2 цього Договору, може перерахувати на розрахунковий рахунок Підрядника аванс у розмірі 50% ціни Договору. Строк використання авансу не може перевищувати 90 (дев`яносто) днів з моменту перерахування. Аванс може надаватись частинами, по мірі надходження коштів від Замовника будівництва. Кошти від авансу використовуються Підрядником для забезпечення виконання ним своїх зобов`язань по Договору (придбання необхідних матеріальних ресурсів) в порядку і в межах, визначених чинним законодавством України. Замовник має право контролювати використання наданих Підряднику сум авансу.

У пункті 6.1 договору погоджено, що загальний строк виконання Робіт становить 90 (дев`яносто) календарних днів згідно з термінами, зазначеними в Графіку виконання Робіт (Додаток №І до Договору), що є невід`ємною частиною Договору. Перебіг строку виконання робіт розпочинається з моменту укладання Сторонами цього Договору. Підрядник має право на дострокове виконання Робіт за цим Договором.

Так, на доказ виконання цього договору сторонами кредитором долучено до матеріалів справи виписку з банківського рахунку за 2014 рік, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за 2014 рік та видаткові накладні за 2014 рік.

Колегією суддів враховано, що матеріали справи не містять заперечень кредитора про недоліків виконаних робіт під час їх прийняття, а також про кількість та якість виконаних робіт.

Перерахування кредитором авансу боржнику підтверджено матеріалами справи, а саме банкіськими виписками.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання умов Договору, Корпорація "Альтіс-Холдинг" сплатила Боржнику 80 710 055,66 грн., з яких боржником виконано та здано робіт на суму 74 918 546,03 грн. Сума заборгованості Боржника перед Корпорацією "Альтіс-Холдинг" за Договором становить 5 791 509,64 грн.

Дані обставини відображені в акті звіряння взаємних розрахунків за період з 27.12.2013-31.12.2019, за яким заборгованість боржника перед кредитором за договором підряду від 27.12.2013 № ТД-29 станом на 31.12.2019 складає 5 791 509,64 грн.

Даний Акт звіряння підписано генеральним директором Корпорації "Альтіс-Холдинг" - Антонюк В.П. та директором ТОВ "Патера Україна" - Ліпатовим Д.Г. та скріплено печатками підприємств.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При цьому згідно з частинами першою, третьою статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до матеріалів справи, зокрема, до акту звіряння взаємних розрахунків за період з 27.12.2013-31.12.2019 останній платіж за договором субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29 здійснений 18.12.2014.

З умов пункту 5.1 договору субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29 слідує, що строк користування авансом не міг перевищувати 90 днів з моменту перерахування, тобто цей строк встановлено за домовленістю сторін до 18.03.2015.

Виходячи з умов цього договору з 18.03.2015 у кредитора виникло порушене право, що кореспондує з обов`язком боржника повернути кредитору невикористану у встановлений сторонами у Договорі строк частину авансу на суму 5 791 509,64 грн.

У справі заявлено про застосування строку позовної давності.

Суд першої інстанції, виходячи з умов Договору - 2 та вимог чинного законодавства дійшов вірного висновку, що з 18.03.2015 розпочався перебіг строку позовної давності за вимогами, що заявлені за договором субпідряду від 27.12.2013 № ТД-29 щодо повернення боржником суми невикористаного авансу в розмірі 5 791 509,64 грн та строк позовної давності в даному випадку сплив 18.03.2015.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, 03.07.2019 у справі №187/789/17, підписання в межах строку позовної давності боржником і кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, належить до дій, які свідчать про визнання особою свого боргу, і, як наслідок, про переривання строку позовної давності.

Водночас, підписання вказаного акту звіряння взаємних розрахунків здійснено боржником вже після спливу строку позовної давності (станом на 31.12.2019), тобто такі дії боржника не переривають строку позовної давності.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відмову Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором боржника на суму 5 791 509,64 грн.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку, що апеляційну скаргу Корпорації "Альтіс-Холдинг" слід задовольнити частково. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/1246/21 слід скасувати в частині відмови Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором боржника на суму 3845409,48 грн. В цій частині слід прийняти нове судове рішення, яким визнати грошові вимоги Корпорації "Альтіс-Холдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паттера Україна" на суму 3845409,48 грн. В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/1246/21 слід залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на ТОВ "Паттера Україна".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 271, 277, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Корпорації "Альтіс-Холдинг" задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/1246/21 в частині відмови Корпорації "Альтіс-Холдинг" у визнанні кредитором боржника на суму 3845409,48 грн.

В цій частині прийняти нове судове рішення, яким визнати грошові вимоги Корпорації "Альтіс-Холдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паттера Україна" на суму 3845409,48 грн.

В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/1246/21 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паттера Україна" (03134, м. Київ, вул. Якутська, буд. 10, код ЄДРПОУ 35265950) на користь Корпорації "Альтіс-Холдинг" (03146, м. Київ, вул. Качалова, буд. 5 -В, код ЄДРПОУ 32048530) 6810,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Матеріали справи № 910/1246/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 28.05.2024.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді С.В. Сотніков

В.О. Пантелієнко