Постанова

від 16.05.2024 по справі 917/1781/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року м. Харків Справа № 917/1781/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Слободін М.М., суддя Хачатрян В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Соляник Н.В.,

за участю представників сторін:

від прокуратури (апелянта): Хряк О.О., посвідчення №072721 від 01.03.2023;

від позивачів: не з`явилися;

від відповідача: Кулішова О.Б., ордер серія АА №1423956 від 27.03.2024;

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, м. Полтава (вх. №454 П/1),

на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 (повний текст складено 23.01.2024) у справі №917/1781/23 (суддя Пушко І.І.),

за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, м.Полтава, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

1) Полтавська обласна військова адміністрація, м. Полтава,

2) Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, м. Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсайд Лайт", м.Чернівці,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Українська залізниця", м. Київ,

про стягнення 2579615,10грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (позивачів): Полтавської обласної військової адміністрації (надалі - Полтавська ОВА) та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (надалі - Мінінфраструктури) звернувся з позовом до Господарського суду Полтавської області, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсайд Лайт" (надалі ТОВ "Вінсайд Лайт") грошові кошти в сумі 2579615,10грн, з яких: 1753587,12грн - пені, 758238,30грн - інфляційних втрат, 67789,68грн - 3% річних, за невиконання останнім зобов`язань за договором від 30.03.2022 на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що всупереч умовам договору від 12.03.2022 відповідач невчасно здійснив поставку товару, тому на підставі п. 6.1. договору до ТОВ "Вінсайд Лайт" підлягають застосуванню штрафні санкції за період з 07.04.2022 по 09.06.2022 у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, які складають 1753587,12грн.

Також, прокурор на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення з відповідача 758238,30грн - інфляційних втрат та 67789,68грн - 3% річних, мотивуючи такі вимоги тим, що постачальник (відповідач) в порушення ч. 2 ст. 693 ЦК України та п. 6.8 договору починаючи з 07.04.2022 прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення авансу в сумі 12887100,00грн та безпідставно користувався чужими грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 28.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі №917/1781/23, яку вирішено розглядати у порядку загального позовного провадження; також, суд залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: АТ "Українська залізниця".

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 у справі №917/1781/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Вінсайд Лайт" на користь Державного Бюджету України 384361,00грн пені.

В іншій частині вимог в позові відмовлено.

Стягнуто з ТОВ "Вінсайд Лайт" на користь Полтавської обласної прокуратури 11530,83грн судових витрат.

Приймаючи вищевказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що прокурором помилково здійснено нарахування пені за період з 07.04.2022 по 09.06.2022 виходячи з суми боргу в розмірі 42957000,00грн, яка дорівнює сумі, зазначеній в рахунку на оплату №33 від 01.04.2022 (за 77400 кг макаронних виробів). Суд встановив, що фактична поставка товару відбувалася з 04.05.2022 по 08.06.2022 на загальну суму 25974000,00грн; замовник і постачальник підписали акт приймання-передачі від 30.06.2022 на загальну суму 25974000,00грн, чим підтвердили остаточний розрахунок по договору, що саме вважається остаточною ціною договору; пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені; поставка товару мала відбутися протягом двох календарних днів (5, 6 квітня), тому прострочення поставки товару слід рахувати з наступного дня, тобто з 07.04.2022; фактичною ціною договору є погоджена сторонами в акті від 30.06.2022 сума поставки, яка відбулась є 25974000,00грн, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є правомірними та, за здійсненим судом перерахунком, підлягає стягненню пеня у загальній сумі 768721,99грн, а не в сумі 1753587,12грн, як зазначає прокурор.

При цьому, розглянувши клопотання відповідача про зменшення пені, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявністю підстав для застосування положень ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшення суми пені на 50%, тобто до 384361,00грн. В іншій частині вимог про стягнення пені в задоволенні позову відмовлено.

Крім того, місцевий суд відмовив у стягненні з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних через відсутність підстав для їх нарахування на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 у справі №917/1781/23 в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 1369226,12грн пені, 758238,30грн інфляційних втрат та 67789,68грн 3% річних; ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі; стягнути з відповідача на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що господарський суд першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, неповно з`ясував всі обставини справи, ухваливши рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, а саме ст. ст.ст. 549, 551, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 231, 233 Господарського кодексу України.

За твердженням прокурора, господарський суд дійшов помилкового висновку про необхідність обчислення пені від вартості фактично поставленого товару в сумі, яка погоджена на підставі акту приймання-передачі товару від 30.06.2022, а не від ціни, погодженої сторонами при укладенні договору. Зокрема, прокурор вважає, що місцевий суд безпідставно не врахував умови п. 6.1. договору, а також не надав належної правової оцінки тим обставинам, що постачальником (відповідачем) 01.04.2022 акцептовано пропозицію про поставку макаронних виробів (Туреччина) у кількості загальній 1774000кг на загальну суму 42957000грн, тому, на думку апелянта, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день затримки слід обраховувати саме від суми 42957000,00грн, а не від 25074000,00грн.

Крім того, прокурор стверджує, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про виключність обставин цієї справи, що надає підстави для зменшення суми пені на 50% та відповідатиме оптимальному балансу інтересів сторін, оскільки:

- умови договору не містять виключень щодо нарахування пені на всю суму у разі здійснення поставки товару частинами, відтак, заявлена сума пені у розмірі 1753587,12грн відповідає відповідальності, встановленої договором, нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини;

- судом не враховано висновки щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21 щодо права суду на зменшення розміру штрафних санкцій;

- укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, у т.ч. ціну, строк виконання, штрафні санкції; тобто відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки надання послуг;

- при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суд першої інстанції помилково не взяв до уваги те, що спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії воєнного стану; забезпечення продовольством населення на територіях, на яких тривають активні бойові дії, є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави;

- станом на момент укладення договору вже діяли обмеження, пов`язані з введенням воєнного стану та було порушено логістичні сполучення з доставки вантажів внаслідок блокування РФ акваторії Чорного моря, а тому відповідач укладаючи вказаний договір, мав усвідомлювати існування зазначених обставин і планувати свої зобов`язання з урахуванням можливих змін та ускладнень, викликаних повномасштабним вторгненням РФ в Україну;

Також, на думку прокурора, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки правовідносини, які склалися на підставі договору поставки продукції, в яких у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, беззаперечно є грошовим зобов`язанням та, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Слободін М.М., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 у справі №917/1781/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №917/1781/23 на 24.04.2024 о 11:00год.

21.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшла заява Мінінфраструктури, в якому позивач-2 підтримує доводи та вимоги апеляційної скарги прокуратури, просить її задовольнити повністю.

28.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Вінсайд Лайт" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на правильність застосування судом норм матеріального права в частині розрахунку пені, у той же час зазначає про неврахування судом його доказів, які підтверджують відсутність порушень з боку ТОВ "Вінсайд Лайт". Щодо зменшення суми пені, то відповідач вважає, що застосування положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України є правом суду, яке реалізується ним виключно в залежності від встановлених та доведених обставин конкретної справи. Твердження прокурора про те, що господарський суд безпідставно зменшив пеню на 50%, на думку відповідача, не відповідає висновкам Верховного Суду щодо можливості зменшення пені навіть до 99%. Крім того, відповідач вказує на відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки у ТОВ "Вінсайд Лайт" не виникло зобов`язання з повернення суми авансу, тобто грошового зобов`язання, адже обсяг товару, обумовлений договором, відповідачем був поставлений, про що сторони склали та підписали акт приймання-передачі від 30.06.2022 на загальну суму 25974000,00грн, за відсутності будь-яких зауважень з боку замовника щодо якості, кількості чи некомплектності товару. Відповідач також вважає, що ані Полтавська ОВА, ані Мінінфраструктури не наділені у спірних правовідносинах господарською компетенцією зі стягнення штрафних санкцій (пені) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання з огляду на умови п. 6.1 договору, яким передбачено, що за затримку поставки товару відповідач повинен сплатити пеню на рахунок АТ "Українська залізниця", відтак саме у платника (третьої особи) виникає право на отримання штрафних санкцій у разі порушення умов договору та, відповідно, виникає право на звернення з позовом до господарського суду за захистом своїх законних інтересів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.03.2024 задоволено клопотання представниці ТОВ "Вінсайд Лайт" адвоката Кулішової О.Б. про участь у судових засіданнях по справі №917/1781/23, у тому числі призначеному на 24.04.2024 об 11:00 год у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 у справі №917/1781/23 відбудеться 16.05.2024 о 09:30 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 16.05.2024 присутній прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представниця відповідача у судовому засіданні 16.05.2024 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, надала пояснення по суті спору.

Уповноважені представники позивачів та третьої особи у судове засідання 16.05.2024 не з`явилися; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги всі учасники справи повідомлені у встановленому порядку.

Ухвали суду про призначення справи до розгляду доставлені учасникам справи в електронні кабінети в системі "Електронний суд".

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивачів та третьої особи, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Згідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього прокурора та представниці відповідача, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 "Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" між Полтавською обласною військовою адміністрацією (як замовником), Акціонерним товариством "Укрзалізниця" (як платником) та ТОВ "Вінсайд Лайт" (як постачальником) був укладений договір на постачання продовольчих товарів, шляхом приєднання до його умов (надалі - договір).

На офіційному веб-сайті АТ "Укрзалізниця" за посиланням: https://us.gov.ua/about/procurement/ опублікований проект договору на постачання продовольчих товарів, форму та умови якого затверджено рішенням правління AT "Укрзалізниця" від 12.03.2022.

За умовами п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити замовнику продовольчі товари і пакувальні товари для їх фасування (надалі товар (-и)), перелік, кількість, ціни та умови поставки яких зазначаються замовником у заявках (надалі заявка), а замовник зобов`язується прийняти вказаний товар, а платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору. Укладанням цього договору постачальник підтверджує, що товар належить постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має будь-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено сторонами.

Обсяги поставки товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків та потреб замовника (п. 1.2. договору).

Загальна ціна (вартість) договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого товару, на підставі підписаних сторонами (постачальником та замовником) первинних бухгалтерських документів (п. 2.1. договору).

Попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника (п. 2.2.1. договору).

Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника

Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі товару та/або накладної (товарно-транспортної або залізничної), підписаних постачальником та замовником (п. 2.2.2. договору).

Товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково (п. 5.4. договору).

У разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки (п. 6.1. договору).

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту їх виникнення, повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням протягом 20 (двадцяти) календарних днів підтверджуючих документів (п. 8.2. договору).

Належним доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або її регіональними представництвами (п. 8.3. договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення Постачальником його акцепту і діє до 31.12.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків ? до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1. договору).

Сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики пов`язані з виконанням умов цього договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами) (п. 11.1. договору).

Пунктом 11.2 договору передбачено, що відповідно до умов ст. 634 Цивільного кодексу України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення замовником на адресу постачальника заявки, визначеної п. 1.1 цього договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття постачальником всіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення постачальником на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної п. 1.1 цього договору.

Як встановлено судом, на виконання договору Полтавською ОВА як замовником складено заявку від 30.03.2022 на закупівлю продовольчих товарів (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.22 №328), а саме: макаронні вироби (Туреччина) у кількості 774000,00 кг (т. 1, а.с. 61).

Вказана заявка на постачання макаронних виробів складена 30.03.2022 та підписана уповноваженою особою Полтавської ОВА Фроловим С.О. У заявці визначена адреса доставки товару: УЗ Полтавська дирекція, Супрунівка (448408).

ТОВ "Вінсайд Лайт" (постачальник) виставив Полтавській ОВА (замовнику) рахунок на оплату №33 від 01.04.2022, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставити замовнику товар, а саме: макаронні вироби (Туреччина) у кількості 774000 кг, ціною за кілограм 55,50грн на загальну суму 42957000,00грн. У цьому ж рахунку визначена сума авансу в розмірі 30%, що складає 12887100грн (т.1, а.с. 62)

Відповідно до платіжного доручення №589 (#949385076801) від 04.04.2022 АТ "Укрзалізниця" перерахувало ТОВ "Вінсайд Лайт" суму авансу в розмірі 12887100,00грн. В графі "призначення платежу" платіжного доручення вказано: "передоплата по дог. на постач. продов. товарів тривал. зберіган з-но рахунку №33 від 01.04.2022 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620)" (т. 1, а.с. 63).

У подальшому, ТОВ "Вінсайд Лайт" (постачальник) виставив Полтавській ОВА (замовнику) рахунок на оплату б/н від 30.06.2022, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставити замовнику товар, а саме: макаронні вироби (Туреччина) у кількості 468000 кг, ціною за кілограм 55,50грн на загальну суму 25974000,00грн. У цьому ж рахунку зазначено, що аванс в розмірі 30% сплачено згідно з рахунком на оплату від 01.04.2022 №33, що складає 12887100грн (т.1, а.с. 64).

Відповідно до платіжного доручення №33342 (#1031424860801) від 03.08.2022 АТ "Укрзалізниця" перерахувало ТОВ "Вінсайд Лайт" кошти в розмірі 13086900,00грн. В графі "призначення платежу" платіжного доручення вказано: "остаточна оплата по дог. на постач. прод. тов. трив. зберіг. зг рах №1 від 30.06.2022, ПКМУ 528 від 03.05.22, 3121150 (КЕКВ 2620) " (т.1 а.с. 65).

30.06.2022 замовником та постачальником був складений Акт приймання-передачі товару на загальну суму 25974000,00грн, який підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Згідно з цим Актом прийому-передачі від 30.06.2022, Полтавською ОВА отримано від ТОВ "Вінсайд Лайт" макаронні вироби (Туреччина) в кількості 468000 кг, вартістю 55,50грн за 1 кг, на загальну суму 25974000,00грн.

У пункті 2 вказаного акту зазначено, що підписанням цього акту сторони підтверджують факт поставки товару відповідно до умов договору та рахунку на оплату № 33 від 01.04.2022, в кількості вказаній в пункті 1 Акту, та засвідчують, що відповідно до п. 1.2. договору обсяг поставки товару зменшено залежно від потреб замовника до кількості вказаній в пункті 1 Акту.

Претензії щодо обсягу поставки товару відповідно до умов договору та рахунку на оплату №33 від 01.04.2022 в кількості вказаній в пункті 1 Акту в кожної із сторін відсутні (п. 3 Акту від 30.06.2022).

У період з 04.05.2022 по 09.06.2022 замовнику поставлений товар - макаронні вироби (Туреччина) на загальну суму 25974000грн, що підтверджується видатковими накладними, які додані до позовної заяви, а саме: видаткова накладна № ОК-0000200 від 04.05.2022 на суму 1139304,00грн; видаткова накладна № ОК-0000201 від 04.05.2022 на суму 1160505,00грн; видаткова накладна № ОК-0000202 від 04.05.2022 на суму 1163835,00грн; видаткова накладна № ОК-0000309 від 18.05.2022 на суму 1121100,00грн; видаткова накладна №ОК-0000307 від 18.05.2022 на суму 174270,00грн; видаткова накладна №ОК-0000499 від 18.05.2022 на суму 1147740,00грн; видаткова накладна №ОК-0000558 від 18.05.2022 на суму 1147740,00грн; видаткова накладна №ОК-0000559 від 30.05.2022 на суму 1154400,00грн; видаткова накладна №ОК-0000560 від 30.05.2022 на суму 1147740,00грн; видаткова накладна №ОК-0000561 від 30.05.2022 на суму 1147740,00грн; видаткова накладна №ОК-0000562 від 31.05.2022 на суму 1147740,00грн; видаткова накладна №ОК-0000563 від 31.05.2022 на суму 1147740,00грн; видаткова накладна №ОК-0000565 від 01.06.2022 на суму 1165500,00грн; видаткова накладна №ОК-0000566 від 01.06.2022 на суму 1165500,00грн; видаткова накладна №ОК-0000612 від 06.06.2022 на суму 1165500,00грн; видаткова накладна №ОК-0000613 від 06.06.2022 на суму 1165500,00грн; видаткова накладна №ОК-0000615 від 06.06.2022 на суму 1165500,00грн; видаткова накладна №ОК-0000616 від 06.06.2022 на суму 1165500,00грн; видаткова накладна №ОК-0000617 від 06.06.2022 на суму 1165500,00грн; видаткова накладна №ОК-0000618 від 08.06.2022 на суму 435675,00грн; видаткова накладна №ОК-0000654 від 08.06.2022 на суму 1165500,00грн; видаткова накладна №ОК-0000655 від 08.06.2022 на суму 1165500,00грн; видаткова накладна №ОК-0000656 від 08.06.2022 на суму 1165500,00грн; видаткова накладна №ОК-0000657 від 09.06.2022 на суму 1083471,00 грн.

Полтавська обласна прокуратура листом від 18.07.2023 за вих. №15/2-417вих-23 повідомила Полтавську ОВА про порушення інтересів держави у зв`язку з несвоєчасним виконанням ТОВ "Вінсайд Лайт", як постачальником своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, і наявності підстав для стягнення відповідних сум у судовому порядку (т.1 а.с. 34-40).

У відповіді від 25.07.2023 №9898/1/01-52 Полтавська ОВА повідомила Полтавську обласну прокуратуру, що порушення договірних умов не відбулося та відсутні підстави для вжиття заходів до поновлення інтересів держави (т.1, а.с. 41-42).

Також, Полтавською обласною прокуратурою листом від 07.09.2023 вих. №15/2-512вих-23 повідомлено Мінінфраструктури про порушення інтересів держави у зв`язку з несвоєчасним виконанням постачальником своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, і наявності підстав для стягнення відповідних сум в судовому порядку (т.1, а.с. 43-50).

У відповіді від 12.09.2023 №15399/34/10-23 Мінінфраструктури зазначило, що не вживало заходів на захист інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ТОВ "Вінсайд Лайт", оскільки вважає, що не є стороною договору та не може заявляти позовних вимог.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор повідомив Полтавську ОВА та Мінінфраструктури листами від 19.09.2023 про прийняття рішення щодо реалізації прокурором представницьких повноважень шляхом звернення до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Вінсайд Лайт" пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання договору поставки.

Враховуючи бездіяльність Полтавської ОВА та Мінінфраструктури щодо вжиття заходів досудового захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень, прокурор звернувся з даним позовом до Господарського суду Полтавської області про стягнення з ТОВ "Вінсайд Лайт" на користь Державного Бюджету України 1753587,12грн пені, 758238,30грн інфляційних втрат та 67789,68грн 3% річних.

Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Полтавської області 18.01.2024 ухвалено оскаржуване рішення у справі №917/1781/23, яким позов задоволено частково; стягнуто з відповідача 384361,00грн пені; в іншій частині вимог в позові відмовлено з підстав, зазначених раніше.

Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову з огляду на таке.

Щодо права прокурора звернення з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №915/162/19 зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке не законно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор листом від 18.07.2022 №15/2-417вих-23 звертався до Полтавської ОВА з повідомленням про порушення інтересів та просив поінформувати про вжиті заходи або такі, що плануються вживатися щодо стягнення пені за прострочення поставки товару постачальником.

У відповідь на вказане звернення Полтавська ОВА листом від 25.07.2023 №9898/1/01-52 повідомила прокуратуру, що порушення договірних умов не відбулося та відсутні підстави для вжиття заходів до поновлення інтересів держави.

Прокурор листом від 07.09.2023 вих. №15/2-512вих-23 також повідомив Мінінфраструктури про порушення інтересів держави у зв`язку з несвоєчасним виконанням постачальником своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, і наявності підстав для стягнення відповідних сум в судовому порядку.

У відповіді від 12.09.2023 №15399/34/10-23 Мінінфраструктури зазначило, що не вживало заходів на захист інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ТОВ "Вінсайд Лайт", оскільки вважає, що не є стороною договору та не може заявляти позовних вимог.

Враховуючи бездіяльність Полтавської ОВА та Мінінфраструктури щодо звернення до суду за захистом свого порушеного права, прокурор у вересні 2023 року звернувся із даними позовом до суду.

При зверненні до суду прокурором було визначено позивачем Полтавську ОВА та Мінінфраструктури, з чим не погоджується відповідач, стверджуючи, що платником за договором є саме АТ "Укрзалізниця".

Перевіряючи правильність суб`єктного складу позивачів, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Колегія суддів зазначає, що в умовах воєнного стану у зв`язку з утворенням Полтавської ОВА, згідно указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", №68/2022 "Про утворення військових адміністрацій", ст. 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", до останньої перейшли повноваження обласної державної адміністрації.

Господарським судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що ОВА є тимчасовими державними органами, які утворюються на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дій Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони цивільною захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №185 від 02.03.2022 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" військові адміністрації є замовниками за тристоронніми договорами щодо здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави (на придбання необхідних продовольчих та медичних товарів).

Пунктами 3, 5 постанови Кабінету Міністрів України №328 від 02.03.2022 "Деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами в умовах воєнного стану", зокрема, Полтавську ОВА визначено одержувачем продовольчих товарів тривалого та нетривалого зберігання, закупівля яких здійснюється відповідно до вимог постанови №185.

За умовами укладених договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання Полтавська ОВА є їх стороною (замовником), до прав та повноважень якої належить прийняття товару, перевірка відповідності його асортименту, кількості, якості прийнятого товару, а також строків його прийняття, ініціювання вирішення спорів за договором у судовому порядку (підп. 1.1, 6.5, 9.3 договору).

Враховуючи, що замовником товару, який в порушення умов укладеного договору поставки не було вчасно поставлено саме Полтавській ОВА, то остання є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна заява, подана прокурором до суду в інтересах держави в особі Полтавської ОВА є правомірною.

Крім того, суб`єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є Мінінфраструктури, яке є співпозивачем у справі з огляду на таке.

Зокрема, кошти для фінансування цього договору виділялись Мінінфраструктури у вигляді субвенції відповідно до п. 2 постанови КМУ від 03.03.2022 №193 "Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету" з подальшим їх перерахуванням на рахунок АТ "Укрзалізниця", яким здійснено попередню оплату за договором.

Відповідно до п. 2 постанови №193 з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави, з резервного фонду Державного бюджету України виділено Міністерству інфраструктури України 6,6 млрд.грн (як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам) для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а саме на придбання необхідних продовольчих, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно-ремонтних робіт на об`єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, оплату послуг із зберігання та/або переробки зерна.

Порядком №528 головним розпорядником субвенції визначено Мініінфраструктури. Пунктами 3-5 Порядку № 528, у свою чергу, передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов`язаннями замовників за договорами - AT "Укрзалізниця".

Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок AT "Укрзалізниця", відкритий в державному банку.

Кошти, використані AT "Укрзалізниця" для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.

Таким чином, відповідно до вимог бюджетного законодавства Мінінфраструктури як головним розпорядником коштів державного бюджету забезпечило виконання функцій в частині встановлення Кабінетом Міністрів України порядку надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, перерахування коштів субвенції на рахунок AT "Укрзалізниця", відкритий в державному банку, та здійснено заходи щодо відображення в бухгалтерському обліку операцій у частині отриманих місцевими бюджетами доходів.

Постановою КМУ "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" від 02.12.2022 № 1343 Міністерство інфраструктури України перейменовано на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Отже, на даний час Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

При перегляді оскаржуваного рішення по суті, колегія суддів виходить з наступного.

Так, предметом спору у цій справі є стягнення пені, інфляційних втрат та 3% за трьохстороннім договором поставки, укладеним між Полтавською ОВА (замовником), АТ "Укрзалізниця" (платником) та ТОВ "Вінсайд Лайт" (постачальником).

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою укладений між сторонами тристоронній договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання положення цивільно-правового інституту виконання обов`язку боржника третьою особою (ч.1 ст. 528 ЦК України).

З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що вказаний договір був укладений 30.03.2022 шляхом надсилання заявки Полтавською ОВА та в подальшому не заперечувався кимось із сторін, не був скасований чи визнаний недійсним.

За умовами п. 6.1 договору у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

За твердженнями відповідача, оскільки предметом спору у даній справі є вимога про стягнення пені за порушення терміну поставки на рахунок платника, то саме у платника (АТ "Укрзалізниця") виникає як право на отримання штрафних санкцій у разі порушення умов договору, так і право на звернення з позовом до господарського суду за захистом своїх законних інтересів.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки, як вже зазначалося, в силу Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затверджених постановою КМУ від 03.05.2022 №528 "Деякі питання фінансування закупівлі товарів тривалого зберігання в умовах воєнного стану" головним розпорядником субвенції визначено Міністерство інфраструктури України.

Положеннями п.п. 3-5 цього Порядку передбачено, що використання субвенції здійсню-ється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов`язаннями замовників за договорами АТ "Укрзалізниця". Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок АТ "Укрзалізниця", відкритий в державному банку. Кошти, використані АТ "Укрзалізниця" для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.

Відповідно до ст. 618 ЦК України інша особа, яка виконує за боржника його зобов`язання або окремі обов`язки, не замінює боржника і не стає додатковим боржником. Зобов`язаною особою перед кредитором залишається первісний боржник.

Враховуючи те, що у даному випадку АТ "Укрзалізниця" не надавала власні кошти, а була лише фактичним платником грошових коштів, які виділялися державою для Полтавської ОВА у вигляді субвенцій, тому, за оцінкою апеляційного суду, за змістом умов п. 6.1 договору передбачено сплату пені саме на рахунок платника, а не на його користь.

Як вбачається з матеріалів справи, Полтавська ОВА зробила замовлення на 774500 кг макаронних виробів на загальну суму 42 957 000,00 грн.

На виконання п. 2.2.1 договору, згідно платіжного доручення №589 від 04.04.2022 на рахунок постачальника перераховано 30% попередньої оплати в сумі 12887100,00грн.

Фактична поставка товару відбувалася у період з 04.05.2022 по 09.06.2022 на загальну суму 25974000,00грн.

Згідно з розрахунком позовних вимог, доданого до позовної заяви, пеня нарахована прокурором виходячи з суми боргу в розмірі 42957000,00грн, яка дорівнює сумі, зазначеній в рахунку на оплату №33 від 01.04.2022 (за 774500 кг макаронних виробів). Період нарахування пені: з 07.04.2022 по 09.06.2022 без врахування проведених відповідачем часткових поставок товару.

Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора, що згідно ціною договору є ціна заявки, а основою для нарахування штрафних санкцій є загальна сума договору в розмірі 42957000,00грн.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки замовник і постачальник підписали акт приймання-передачі на загальну суму 25974000,00грн, чим підтвердили остаточний розрахунок по договору, то саме цю суму слід вважати остаточною ціною договору.

У пункті 2.1. договору визазначено, що загальна ціна (вартість) договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого товару, на підставі підписаних сторонами (постачальником та замовником) первинних бухгалтерських документів.

Як встановлено судом, в акті прийому-передачі товару від 30.06.2022 сторонами зафіксовано факт досягнення згоди про зменшення обсягів товару, що підлягає поставці, відповідно до п. 1.2 договору.

Щодо самої суми пені, заявленої прокурором до стягнення з відповідача за порушення строків поставки товару, колегія суддів зазначає таке.

Приписами ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Терміном, є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.(ст.253, ч. 1 ст. 255 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені вище норми закону свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №927/1091/17.

Як вже вказувалося раніше, на виконання п. 2.2. договору платник (АТ "Українська залізниця") 04.04.2022 перерахував на рахунок постачальника 12887100,00грн, що становить 30% попередньої оплати.

Ввиходячи із погоджених сторонами у п.5.4. договору строків поставка товару мала відбутись протягом двох календарних днів (5, 6 квітня).

Поставку товару відповідач здійснював починаючи з 04.05.2022, що підтверджується наявними у справі копіями видаткових накладних та не заперечується сторонами.

Отже, прострочення поставки товару слід обраховувати починаючи з 07.04.2022.

Взявши до уваги усталену практику щодо виключення дати оплати з обрахунку суми пені та враховуючи, що фактичною ціною договору є погоджена сторонами в акті прийому-передачі товару від 30.06.2022 сума поставки 25974000,00грн, колегія суддів, перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків поставки товару в системі "Ліга Закону", погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції про правомірність заявленою прокурором пені у загальній сумі 768721,99грн згідно з наступним розрахунком:

-із суми боргу 25974000,00грн за період з 07.04.2022 по 03.05.2022 - 384272,88грн пені;

-із суми боргу 22510356,00грн за період з 04.05.2022 по 17.05.2022 - 172682,18грн пені;

-із суми боргу 18919506,00грн за період з 18.05.2022 по 29.05.2022 - 124402,23грн пені;

-із суми боргу 15469626,00грн за 30.05.2022 - 8476,51грн пені;

-із суми боргу 13174146,00грн за 31.05.2022 - 7218,71грн пені;

-із суми боргу 10843146,00грн за період з 01.06.2022 по 02.06.2022 - 11882,90грн пені;

-із суми боргу 10846636,00грн за період з 03.06.2022 по 05.06.2022 - 44560,87грн пені;

-із суми боргу 5015646,00грн за період з 06.06.2022 по 07.06.2022 - 13741,50грн пені;

-із суми боргу 1083471,00грн за 08.06.2022 - 1484,21грн пені.

Наведене свічдить про обгрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що правомірно нарахованою є пеня в розмірі 768721,99грн, а не в сумі 1753587,12грн, як заявлено прокурором в позовній заяві.

Водночас, вирішуючи клопотання відповідача про зменшення пені, господарський суд першої інстанції прийняв до уваги обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, інтереси обох сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, у звя`зку з чим дійшов висновку про наявність підстав для зменшення суми пені на 50%.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на помилковість висновку суду першої інстанції інстанції стосовно зменшення пені, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Крім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч.1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в ст. 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (ст.ст. 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).

За ч.ч. 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

При вирішенні питання щодо зменшення пені, господарський суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, з чим також погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу:

1) ступінь виконання зобов`язання боржником 30.06.2022 замовник отримав товар відповідно до узгоджених умов договору, що підтверджується актом приймання-передачі та видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін; на момент звернення прокурора до господарського суду макаронні вироби були передані Полтавській ОВА, тобто зобов`язання виконане в повному обсязі;

2) причини неналежного виконання зобов`язання пов`язані з існуванням форс-мажорних обставин як на момент укладення договору, так й виникнення похідних обставин непереробної сили у період виконання обов`язків, виникнення перешкод у закупівлі товару на території Туреччини;

3) незначна тривалість прострочення виконання зобов`язань за договором;

4) поведінку боржника та поведінку кредитора, які були обізнані про виникнення обставин непереборної сили;

5) відсутності доказів на підтвердження будь-яких негативних наслідків порушенням зобов`язання.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що зменшення розміру пені у даному конкретному випадку є розумним, забезпечить оптимальний балансом інтересів сторін у спорі та буде таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивачів, так і для відповідача.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги ступень виконання зобов`язання, зазначені вище обставин в їх сукупності та сталу практики Верховного Суду зі стягнення пені, колегія суддів вважає обґрунтованим та правомірним висновок суду першої інстанції про виключність обставин даної справи, що надає підстави для зменшення суми пені на 50% та відповідатиме оптимальному балансу інтересів сторін.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача з 768721,99грн до 384361,00грн пені. А тому, в частині стягнення 1369226,12грн пені в задоволенні позову слід відмовити.

Переглядаючи оскаржуване рішення в частині заявлених прокурором позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 67789,68грн та інфляційних втрат в сумі 758238,30грн, нарахованих в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, колегія суддів також вважає правильною відмову суду першої інстанції у задоволенні позову в цій частині.

Прокурор в апеляційній скарзі посилається на безпідставність висновків господарського суду щодо відсутності підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України при вирішенні спорів, пов`язаних із виконанням договорів поставки продукції.

Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор вказує на те, що грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплатити кошти кореспондує обов`язок боржника такої сплати. Відтак, прокурор вважає, що правовідносини, в яких у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно до нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Проаналізувавши наведені доводи, колегія суддів зазначає таке

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 викладено висновок, відповідно до якого виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

За змістом ст.ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору від 30.03.2022 (п.п. 1.1) відповідач як постачальник зобов`язувався поставити замовнику (Полтавській ОВА) продовольчі товари тривалого зберігання, перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються замовником у заявках а замовник зобов`язався прийняти вказаний товар, а платник своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах договору.

Отже, відповідач як постачальник за договором, не несе відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, оскільки грошових зобов`язань за договором не мав.

При цьому, у ТОВ "Вінсайд Лайт" у спірних правовідносинах також не виникло зобов`язання із повернення суми авансу, тобто грошового зобов`язання, оскільки обсяг товару, обумовлений договором, відповідачем був поставлений, про що сторони підписали акт приймання-передачі від 30.06.2022 товару на загальну суму 25974000,00грн, за відсутності будь-яких зауважень з боку замовника щодо якості, кількості чи некомплектності товару.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для нарахування та стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625ЦК України.

Що стосується посилання прокурора на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, то колегія суддів зазначає, що викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки суду першої істанції не суперечать та узгоджуються з цими правовими висновками Верховного Суду.

При цьому, слід також зауважити, що встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах та у цій справі є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

Вирішуючи спір у цій справі як судом першої інстанції, так і колегією суддів врахована правова позиція у подібних правовідносинах (за участю того ж відповідача), викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 07.11.2023 у справі №924/215/23.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню на суму 384361,00 грн пені, а в задоволенні іншої частини вимог суд обгрунтовно відмовив.

Доводи апеляційної скарги прокурора жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, та не доводять неправильність чи незаконність прийнятого судового рішення.

Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 у справі №917/1781/23 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 у справі №917/1781/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 18.01.2024 у справі №917/1781/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.05.2024.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя М.М. Слободін

Суддя В.С. Хачатрян