Ухвала

від 29.05.2024 по справі 910/6943/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6943/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М.

розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід судді Студенця В. І. від розгляду справи № 910/6943/21

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Аграрний фонд»

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024

у справі за позовом Акціонерного товариства "Аграрний фонд" в інтересах якого діє Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

до ОСОБА_1

про відшкодування збитків 286 860, 27 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Аграрний фонд" (надалі також АТ «Аграрний фонд») подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі №910/6943/21.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі №910/6943/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Від ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , заявник) надійшло заперечення проти відкриття касаційного провадження, яке колегією суддів залишено без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Студенець В. І. - головуючий, судді: Кібенко О. Р., Кролевець О. А. від 29.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Аграрний фонд» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі №910/6943/21 та призначено до розгляду справу на 05.06.2024.

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про відвід судді Студенця В. І. від розгляду справи №910/6943/21, документ сформований в системі «Електронний суд» 08.05.2024, зареєстрований канцелярією суду 09.05.2024.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/6943/21 між суддями від 27.05.2024 у зв`язку з відпусткою судді Кролевець О. А. її замінено на суддю Бакуліну С. В .

Заяву ОСОБА_1 про відвід судді мотивовано тим, що постановою Верховного Суду (склад колегії суддів: Вронська Г.О., Кондратова І.Д., Студенець В.І.) від 05.12.2023 у справі №761/16609/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Аграрний фонд» касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 у справі №761/16609/20 скасовано, рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 залишено в силі.

З огляду на викладене, на думку заявника, суддя Верховного Суду Студенець В.І. висловив свою думку з приводу обставин, що входять до предмету доказування у справі № 910/6943/21, та безсумнівно визнав обґрунтованість та законність виплати ОСОБА_1 заробітної плати у розмірі встановленого посадового окладу у квітні-травні 2020 року, а відтак очевидно, що не існує правових підстав для задоволення касаційної скарги у справі № 910/6943/21.

Так, в заяві, зазначається про те, що колегія суддів Верховного Суду у справі №761/16609/20, до складу якої входив суддя Верховного Суду Студенець В. І., визнали беззаперечну обґрунтованість заявленого ОСОБА_1 позову, в тому числі щодо розрахунку середнього заробітку та вихідної допомоги та встановили, що такі виплати мають обраховуватись виходячи з посадового окладу позивача, встановленого штатним розкладом, не можуть бути зменшені з підстав набуття сили нормативними актами, на які посилається АТ «Аграрний фонд» в обґрунтування своїх вимог у справі №910/6943/21. Розглядаючи справу №761/16609/20, Верховний Суд остаточно і безсумнівно відкинув як безпідставні ті самі аргументи АТ «Аграрний фонд» на заперечення заявленого ОСОБА_1 позову, якими наразі АТ «Аграрний фонд» обґрунтовує свої позовні вимоги у справі № 910/6943/21. Враховуючи те, що колегією суддів Верховного Суду у справі №761/16609/20, до складу якої входив суддя Верховного Суду Студенець В.І., фактично вже була висловлена оцінка правовідносин тих самих сторін щодо тих самих відносин та обставин, виникає сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Рішення у справах № 910/6943/21 та № 761/16609/20 з приводу законності обрахування заробітної плати ОСОБА_1 не можуть містити суперечностей та виключати одне одного. Під час розгляду справи № 910/6943/21 Верховний Суд не має правових підстав переоцінювати висновки Верховного Суду у справі № 761/16609/20 та враховуватиме преюдиції, встановлені у цій справі. Верховний Суд у складі колегії суддів Вронська Г.О., Кондратова І.Д., Студенець В.І., залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва у справі № 761/16609/20, перевірив усі істотні аспекти спору, врахував заперечення АТ «Аграрний фонд» (відзив на позов, апеляційну скаргу) з приводу порядку обрахунку середнього заробітку позивача та належним чином обрахував на підставі статті 44 КЗпП України вихідну допомогу у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України.

Ухвалою Верховного Суду від 28.05.2024 передано матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Аграрний фонд» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 910/6943/21 та заяву про відвід на авторозподіл для визначення судді з розгляду заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді - Студенця В. І. від розгляду справи № 910/6943/21.

Постановляючи ухвалу від 28.05.2024 колегія суддів мотивувала її таким чином: «Колегія суддів вважає, що доводи, викладені у заяві про відвід головуючого судді - Студенця В.І. є необґрунтованими, тому касаційна скарга та заява про відвід відповідно до частини третьої статті 39 Господарського процесуального кодексу України підлягають передачі на авторозподіл для визначення судді для вирішення питання щодо розгляду даної заяви».

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2024 для розгляду заяви про відвід суддів Верховного Суду у справі №910/6943/21 у випадку, коли суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, визначено суддю Верховного Суду Малашенкову Т. М.

Розглянувши зазначену заяву, Суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на таке.

Суд виходить з того, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Вимогами змісту статей 35, 36 ГПК України визначено підстави для відводу, (самовідводу) судді.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік обставин, зазначених у пункті 5 частини 1 статті 35 ГПК України, чинним законодавством не визначено і тому вирішення питання про визнання певних обставин тими обставинами, про які йдеться в наведеній вище нормі цього Кодексу, належить саме до повноважень Верховного Суду.

Приписами частин другої, третьої статті 38 ГПК України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, зокрема, судді може бути заявлено відвід учасниками справи; відвід повинен бути вмотивованим.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що посилання на відповідну обставину повинно бути обґрунтованим, а сама обставина - такою, що дійсно викликає сумнів в неупередженості або об`єктивності судді/ колегії суддів.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

Конвенція та рішення Європейського суду з прав людини Верховний Суд застосовує у даній справі як джерело права з огляду на частину першу статті 3, частин першої, другої, четвертої статті 11 ГПК України, статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" .

Стаття 6 Конвенція вимагає, аби кожен суд, до якого вона застосовується, був «безстороннім».

Отже, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності.

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна встановлюватися згідно з:

(І) суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та

(ІІ) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключи ти будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (пункти 28, З0 рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24.02.1993 та «Веттштайн проти Швейцарії», заява N 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).

За суб`єктивним критерієм «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного» (пункти 49, 50 рішення у справі «Білуха проти України», заява № 33949/02, рішення від 09.11.2006).

Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів:

- чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див. пункти 27, 28, З0 рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24.02.1993; пункт 42 рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland, N 33958/96, ЄСПЛ 2000-ХІІ);

- чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі (пункт 64 рішення у справі «Бочан проти України», N7577/02 від 03.05.2007);

- окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункти 29, 31 рішення ЄСПЛ від 15.07.2010 у справі «Газета «Україна-центр» проти України»);

- чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (пункт 38 рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullarv. United Kingdom) від 10.06.1996).

Суд також виходить із того, що між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. пункт 119 рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру» [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (див. пункт 32 рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»(Pullarv. United Kingdom) від 10.06.1996).

Суд ураховує, що у цьому аспекті навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішенняу справі «Де Куббер проти Бельгії», від 26.10.1984, Series А, N 86).

Суд висновує, що ГПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак зазначає, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.

Суд наголошує, що істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена за вказаною обставиною саме заявником з огляду на приписи частини четвертої статті 38 ГПК України, адже об`єутивний критерій вимагає оцінки реальних та фактичних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

Отже, не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.

Частиною 4 статті 35 ГПК України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

З огляду на характер доводів, їх суть, спрямованість, Суд, ураховуючи, приписи пункту 5 частини першої статті 35 ГПУ України та частину четверту статті 35 ГПК України у контексті поданої заяви про відвід доходить висновку, що фактично викладені доводи у заяві про відвід зводяться до (1) згоди з процесуальним рішенням у справі №761/16609/20, до складу якого входив суддя Верховного Суду Студенець В.І. та який висловив свою думку у справі № 761/16609/20, та (2) міркувань заявника стосовно обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, (3) міркувань заявника, що рішення у справах № 910/6943/21 та № 761/16609/20 не можуть містити суперечностей та виключати одне одного, (4) умовивід щодо під час розгляду справи №910/6943/21 Верховний Суд не має правових підстав переоцінювати висновки Верховного Суду у справі №761/16609/20 та має враховувати преюдиції, встановлені у справі №761/16609/20.

Верховний Суд виходить з імперативного припису частини четвертої статті 35 ГПК України та того, що висновки або позиції суддів/судді, висловлені у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя, а в протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших таких справ у подальшому.

Верховний Суд також зважає і на те, що всі юридично значущі факти, які визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень учасників справи та норм матеріального права, а відтак алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, для запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Верховний Суд зважаючи на те, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного», а заявником не надано жодних доказів, які б підтверджували, що суддя Студенець В. І. прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, або/та/чи існують переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо його безсторонності або/та/чи існування наявності фактів, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судді, адже згода/незгода сторони з процесуальними рішеннями судді та/чи суддів, рішення або окрема думка судді в цій чи/та інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, участь судді у іншій справі не може бути підставою для відводу та не є і не може викликати сумніви щодо безсторонності та неупередженості судді/суддів, і не свідчать, що у цьому контексті за цими доводами та обставинами, є питанням довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі, а також для того щоб за суб`єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача виникли сумніви у неупередженості судді.

Виходячи з викладеного, Суд зазначає, що доводи заявника щодо необхідності відводу судді Студенця В.І., саме з підстав згоди з процесуальним рішенням у справі № 761/16609/20, до складу якого входив суддя і в якій висловлено думку щодо обставин, які (обстиавини), за міркуваннями заявника, входять до предмету доказування у справі №910/6943/21, суперечать найважливішому принципу судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких заявників не влаштовує.

Отже, доводи заявника є такими, що не узгоджуються із наведеними вище нормами законодавства щодо наявності підстав для відводу, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, ґрунтуються на припущеннях та міркувань, умовиводах, які не містять об`єктивно обґрунтованих посилань на дійсні обставини, які б викликали сумнів у об`єктивності або неупередженості судді і які б могли бути перевіреними; та/чи/або на переконливі факти, які б могли викликати сумнів у його об`єктивності і неупередженості, а відтак, з огляду на частину четверту статті 35 ГПК України не можуть бути підставою для його відводу в розумінні статей 35, 36 ГПК України.

Таким чином, сама по собі згода учасника справи з процесуальним рішенням, ухваленим колегією суддів у справі № 761/16609/20, в якій, за твердженням заявника, фактично вже була висловлена оцінка правовідносин між тими самими сторонами щодо тих самих відносин та обставин; твердження заявника, що рішення у справі №910/6943/21 не може містити суперечностей з рішенням у справі №761/16609/20 та вони (рішення) не можуть виключати одне одногоі; міркування заявника, що під час розгляду справи №910/6943/21 Верховний Суд не матиме правових підстав переоцінювати висновки Верховного Суду у справі №761/16609/20 та, за висновком заявника, мають враховуватись як преюдиції і у цій справі не свідчить про упередженість, необ`єктивність чи заінтересованість і не є підставою для відводу судді Студенця В. І. відповідно до наведених норм ГПК України.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що заявником не наведено аргументовано обґрунтованих підстав вважати суддю Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Студенця В. І. упередженим чи необ`єктивним, оскільки всі доводи, що викладені у заяві ОСОБА_1 , є припущеннями заявника та зводяться до згоди з процесуальним рішенням, власним баченням предмету доказування у цій справі, меж та обсягу повновжень суду під час розгляду справи. Інших обставин, які викликають у скаржника сумнів у неупередженості або об`єктивності судді Ситуденця В. І., ним не зазначено.

Отже доводи, наведені у заяві про відвід судді, не можуть бути віднесені до обставин, які викликають сумнів щодо неупередженості або об`єктивності судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Студенця В.І. у розгляді цієї справи, а також не містять обґрунтованого посилання на підстави, передбачені статтею 35 ГПК України, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого відводу.

Керуючись статтями 35, 39, 234, 235 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Студенця В. І. від розгляду справи № 910/6943/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова