Постанова

від 22.05.2024 по справі 520/1625/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 р.Справа № 520/1625/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2023, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, по справі № 520/1625/23

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі відокремленого підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2

треті особи - Міністерство оборони України, Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №14 ім. проф. Л.Л. Гіршмана» Харківської міської ради

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі відокремленого підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі за текстом Відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (далі за текстом Відповідач-2), треті особи - Міністерство оборони України, Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №14 ім. проф. Л.Л. Гіршмана» Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій заявив вимоги про:

- визнання протиправною бездіяльність відповідачів та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 видати позивачу оформлений відповідно до діючого законодавства України військово-обліковий документ нового зразка з проставленням відповідної відмітки про виключення позивача з військового обліку;

- стягнути з відповідачів в рівних частинах судові витрати позивача, пов`язані з поданням та розглядом цього адміністративного позову.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року у справі №520/1625/23 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі відокремленого підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_3 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , треті особи - Міністерство оборони України, Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №14 ім. проф. Л.Л. Гіршмана» Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на помилковість та необґрунтованість висновків суду першої інстанції, наполягає на тому, що таке рішення не базується на чинному законодавстві України, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивачем зазначено, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки при отриманні клопотання про витребування доказів та висловленні неоднакової позиції щодо факту проходження медичного огляду позивачем у 2015 році суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Позивачем також вказано на порушення норми статті 77 КАС України судом першої інстанції, оскільки судове рішення містить висновки про недоведеність обставин справи зі сторони позивача, тоді як обов`язок докувати правомірність своїх дій у адміністративному провадженні лежить на суб`єкті владних повноважень.

Поряд з викладеним, в апеляційній скарзі позивач акцентує увагу на неповне з`ясування обставин справи, зокрема, відсутність визнання зі сторони відповідача факту проведення у 2015 році медичного огляду позивача та не дослідження даної обставини судом першої інстанції. Також позивач вважає посилання в рішенні суду першої інстанції на наказ МОУ №342 від 09.06.2006 безпідставним, оскільки останній відсутній в загальному доступі, а отже неможливо перевірити його текст.

Окрім того, позивачем приводиться посилання на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, адже у 2015 році після проставлення у довідці позивача про зняття його з військового обліку на підставі статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», останній обґрунтовано вважав себе виключеним з військового обліку. Так, до позивача станом на 27.05.2015 не могли бути застосовані підстави зняття із військового обліку передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», в той час як саме пункт 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», який передбачав виключення із військового обліку громадян України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Позивачем також вказано на невірне застосування судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні норм матеріального права, а саме:

-наказу Міністерства оборони України №684 від 20.12.2017, який не підлягає застосуванню, оскільки не скасовує наказ МОУ №342 від 09.06.2006 та не має зворотної дії в часі до правовідносин, які спірні у даній справі;

-Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921, який врегульовує лише процедуру постановлення військовозобов`язаних на військовий облік та зняття їх з обліку, а не підстави такого постановлення/зняття;

-Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, який набув чинності вже після того, як позивач у 2015 році був виключений з військового обліку на підставі статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

В той же час, на думку позивача, судом першої інстанції не було застосовано норми Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом МОУ №402 від 18.04.2008, які у даній справі слід застосовувати, адже саме за статтею 27 додатку до вказаного Положення визначено відшарування сітківки, як безумовну підставу виключення із військового обліку.

Не погоджуючи із доводами апеляційної скарги Відповідачем-1 подано до суду апеляційної інстанції письмовий відзив, в якому він просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим.

Від представника третьої особи, а саме - Міністерства оборони України, надійшли письмові пояснення, якими останній просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, як обґрунтоване та законне.

Інші учасники справи не скористались своїми правами на подання відзиву на апеляційну скаргу чи письмових пояснень.

З огляду на норми частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач будучи призовником відповідно до висновку ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 за графою 1 ст.ст. 17-б, 30-в (Наказу МОУ №2 від 1994 року) визнаний «не придатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним до військової служби у військовий час», та підлягав повторному медичному огляду у жовтні 2002 року.

Відповідно до засідання призовної комісії гр. ОСОБА_1 переданий на облік військовозобов`язаних та останньому ІНФОРМАЦІЯ_6 було видано Довідку (замість військового квитка) № 4/56 від 21.01.1998.

28 листопада 2003 року гр. ОСОБА_1 пройшов повторний медичний огляд та відповідно до висновку ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 за графою 1 ст. 30-в (Наказу МОУ №2 від 1994 року) визнаний «не придатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним до військової служби у військовий час».

У зв`язку зі змінами, що відбулися у діючому законодавстві України та нормативних документах, 27.05.2015 гр. ОСОБА_1 було викликано повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_7 для уточнення облікових даних та внесення відповідних змін у військово-обліковий документ та відповідно до вимог Наказу МОУ №342 від 09.06.2006 проставлено відмітку про зняття з військового обліку згідно абз.4 пп.2 п.5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивач, висловивши не бажання писати заяву про заміну військово-облікового документа на документ встановленого зразка та проходити медичний огляд, покинув ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_8 (заява від 20.09.2022, претензія від 18.11.2022 та через адвокатський запит від 18.11.2022), щодо видачі йому військово-облікового документу встановленого зразку, з відміткою про зняття/виключення з військового обліку.

На всі звернення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 були надані відповіді, у встановлений законодавством строк, а саме:

- вих. №637/4/4 від 23.09.2022 (вхідний 20.09.2022) на заяву ОСОБА_1 від 20.09.2022;

- вих. №960/4/4 від 29.11.2022 (вхідний 23.11.2022) на претензію ОСОБА_1 від 18.11.2022 (відповідь направлено рекомендованим листом);

- вих. №961 від 29.11.2022 (вхідний 23.11.2022) на адвокатський запит ОСОБА_1 від 18.11.2022 (відповідь направлено рекомендованим листом).

Не погоджуючись з вказаним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до довідки № 4/56, виданої позивачу 21.01.1998, останній був визнаний у 1997 році непридатний до військової служби у мирний час та обмежено придатний у воєнний час, в той час як на момент оспорюваних правовідносин редакція Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачала виключення з військового обліку, тільки зняття. Відтак, суд першої інстанцій прийшов до висновку, що згідно п. 81 Порядку №1487, виключення з військового обліку військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах здійснюється за їх особистої присутності та таке зняття здійснюється за умови проходження ВЛК, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 не є обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , з огляду на наступне.

Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Статтею 3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 21 січня 1998 року була видана довідка №4/56 (а.с. 21 том 1) згідно якої вбачається, що призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_9 на підставі ст.ст. 17-б, 30-в Положення, введеного в дію наказом Міністра Оборони України №2-1994 року від 23.10.1997 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час, а також підлягає повторному медичному огляду у жовтні 2002 року.

На звороті вказаної довідки міститься відтиск штампу із написом «Знятий з військового обліку згідно ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" ст. 37 п.5 пп.2 абзац 4, Нак. МОУ №342 від 09.06.2006».

На запит колегії суддів ІНФОРМАЦІЯ_4 було повідомлено (а.с.1-3 том 2) про те, що штамп про зняття позивача з військового обліку проставлено у 2015 році, а саме, 27.05.2015, коли позивач на виконання повістки (а.с. 22 том 1) прибув до ІНФОРМАЦІЯ_10 для уточнення облікових даних у відповідності до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Дані обставини учасниками справи не заперечувались.

Поряд з цим, ІНФОРМАЦІЯ_4 додано до матеріалів справи облікову картку до військового квитка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 3 том 2). У відповідності до даних вказаної картки в графі "V Відомості про медичні огляди" зазначено, що ОСОБА_1 проходив медичні огляди двічі, зокрема:

-23 жовтня 1997 року комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено зданим у воєнний час, за гр. І ст.17-б, 30-в Розкладу хвороб (наказ МО України №2 від 1994 року), з примітною про те, що підлягає повторному огляду у жовтні 2002 року;

-28 листопада 2003 року комісією при ІНФОРМАЦІЯ_11 , визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено зданим у воєнний час, за ст. 30-в Розкладу хвороб (наказ МО України №2 від 1994 року), з примітною про те, що підлягає повторному огляду у листопаді 2008 року.

Як передбачено вимогами Розкладу хвороб і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби в Збройних Силах України, який є Додатком №1 до Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 2 від 04.01.1994 (який був чинним у 1997 та 2003 роках, тобто на момент проходження позивачем медичного огляду та втратив чинність на підставі наказу Міністра оборони України №402 від 14.08.2008) (надалі по тексту Розклад хвороб, Положення №2), захворювання за статтями 17-б та 30-в за графою 1 передбачали непридатність до військової служби у мирний час та обмежену здатність у воєнний час.

Згідно пункту 96 Положення №2 за результатами медичного огляду призовників лікар виносить одну із таких постанов про придатність (тимчасову або повну непридатність) до строкової служби:

а) "придатний до військової служби";

б) "тимчасово непридатний до військової служби";

в) "непридатний до військової служби у мирний час, обмежено здатний у воєнний час";

г) "непридатний до військової служби зі зняттям з військового обліку".

У відповідності до пункту 109 Положення №2 (в редакції станом на 28.11.2003) повторний медичний огляд військовозобов`язаних, які перебувають у запасі 1 і 2 розрядів, раніше визнаних придатними до військової служби або непридатними до військової служби в мирний час за станом здоров`я, які можуть бути вилікувані, а також військовозобов`язаних плавскладу ВМС проводиться один раз в 5 років військово-лікарськими комісіями військових комісаріатів, а льотний склад - лікарсько-льотними комісіями військових комісаріатів.

Тобто, за даними облікової картки до військового квитка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що останній станом на 2003 рік був визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено здатним у воєнний час, а також підлягав повторному медичному огляду через п`ять років. Приведені вище обставини сторонами не оскаржувались.

Також слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні дані про те, що позивач був визнаний непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку та такі дані були відсутні у відповідача на момент звернення позивача із запитом про надання нового облікового документу з відміткою про зняття/виключення з військового обліку.

Згідно з положеннями абзацу 4 пункту 2 частина п`ята статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції станом на 27.05.2015, тобто станом на день проставлення штампу у довідці №4/56) було закріпленню, що зняттю з військового обліку військовозобов`язаних підлягають громадяни України, зокрема, у інших випадках за рішенням Міністерства оборони України.

За пунктом 3 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII станом на 27.05.2015 було передбачено, що виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які, зокрема, визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

З аналізу наведених норм випливає, що положення статті 37 Закону № 2232-XII (станом на 27.05.2015) закріплювали підстави як зняття, так і виключення з військового обліку військовозобов`язаних, а у абзаці 4 пункту 2 частини п`ятої статті 37 Закону №2232-XII було закріплено саме зняття з військового обліку військовозобов`язаних у інших випадках передбачених рішенням Міністерства оборони України.

В той же час, в ході судового розгляду справи позивач наполягав на тому, що саме 27.05.2015 при уточненні облікових даних у відповідності до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» за наслідками пройденого медичного огляду (військово-лікарської комісії в ІНФОРМАЦІЯ_12 ), його було визнано непридатним до військової служби з виключенням із з військового обліку, як особа непридатна до військової служби.

Такі доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з отриманих від відповідача пояснень та облікової картки до військового квитка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 3 том 2), встановлено проходження позивачем медичного огляду лише у 1997 та 2003 роках. Дані про проходження військово-лікарської експертизи позивачем у 2015 році відсутні.

Будь-які інші докази, які б підтвердили обставину проходження позивачем у 2015 році військово-лікарської комісії із визнанням позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, відсутні.

Позивач за його клопотанням в ході перегляду справи в суді апеляційної інстанції був допитаний в судовому засіданні в якості свідка та підтвердив, що у 20-х числах травня 2015 року позивачу у приміщенні центру зайнятості було вручено повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_13 для уточнення облікових даних згідно Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» (а.с. 59 том 1). 27 травня 2015 року позивач прибув до відповідного комісаріату, де його заводили з одного кабінету до іншого з обстеженням лікарів. За результатами відповідних оглядів підтверджено діагноз позивача відшарування сітківки, а також повідомлено позивачу, що його будуть знімати з обліку. На запитання позивача що мається на увазі «зняття з обліку», представники комісаріату повідомили, що за такого діагнозу, який не передбачає лікування, позивача будуть виключати з обліку. На довідці, яка видана замість військового квитка позивачу, було проставлено відмітку про зняття з обліку на підставі статті 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», яку позивач вважав такою, що передбачала саме його виключення із військової служби. У зв`язку з чим, позивач був здивований інформації, яка була йому повідомлена у 2022 році, коли він вирішив оновити свої дані у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, зокрема, щодо того, що позивач має написати заяву та пройти військово-лікарської комісію у зв`язку з тим, що він не виключений та знятий з військового обліку.

В той же час, колегія суддів надаючи оцінку вказаним поясненням позивача зазначає, що у відповідності до частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Між тим, у відповідності до положень Закону № 2232-XII обставина проходження військово-лікарської комісії підтверджуються саме висновками (постановами) саме цієї комісії.

Судом апеляційної інстанції в ході перегляду справи були оглянуті оригінали облікової картки до військового квитка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 3 том 2), книги протоколів засідання ВЛК військовозобов`язаних запасу рядового, сержантського та старшинського складу за період з 12.01.2015 по 29.09.2015 та книги протоколів засідання медичної комісії (по переосвідчення військовозобов`язаних) за період з 12 січня 2015 року по 25 вересня 2015 року (а.с. 76-79 том 2) (копії, яких містяться в матеріалах справи), а також книга висновків ВЛК за відповідний період, у яких відсутні записи та документи про те, що ОСОБА_1 27.05.2015 проходив військово-лікарську комісію за результатами якої підлягав виключенню з військового обліку.

Водночас, з урахуванням вимог частини другої статті 74 КАС України, покази позивача надані в якості свідка в судовому засіданні не приймаються судом апеляційної інстанції як докази того, що останній проходив військово-лікарську комісію у 2015 році, і за результатами якої його було виключено з військового обліку, адже отримані в ході апеляційного розгляду докази (зокрема, книга протоколів засідання медичної комісії (по переосвідчення військовозобов`язаних) за період з 12 січня 2015 року по 25 вересня 2015 року (а.с. 77-79 том 2)) свідчать про відсутність належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 27.05.2015 проходив військово-лікарську комісію у 2015 році.

Таким чином, за наявними у матеріалах справи та витребуваними колегією суддів документами встановлено, що позивача було визнано непридатним до військової служби у мирний час та обмежено здатним у воєнний час, за результатами військово-лікарської комісії у 1997 та 2003 роках. Вказане підтверджується записами наведеними у обліковій картці до військового квитка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 3 том 2).

Поряд з цим, доводи апеляційної скарги позивача про те, що штамп на довідці №4/56 від 21.01.1998 «Знятий з військового обліку згідно ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" ст. 37 п.5 пп.2 абзац 4, Нак. МОУ №342 від 09.06.2006» містить помилки нумерації частин, пунктів та абзаців статті 37 Закону № 2232-XII, оскільки позивача у 2015 році було виключення із військового обліку згідно положенням пункту 3 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в ході перегляду справи не знайшли свого підтвердження твердження позивача про проходження ним у 2015 році медичного огляду за результатами якого його було визнано непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку. При цьому, допущені в штампі помилка, саме, зазначено "п.5" замість "ч.5" статті 37 Закону № 2232-XII не дають підстав стверджувати про те, що до позивача було застосовано саме виключення із військового обліку у зв`язку з непридатністю до військової служби.

Отже, у суду відсутні підстави вважати обґрунтованими доводи позивача про те, що у 2015 році при проставленні штампу на довідці №4/56 від 21.01.1998 могло бути застосовано лише положення пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», який передбачав виключення із військового обліку військовозобов`язаних громадян України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Крім того, доводи позивача про те, що наказ МОУ №342 від 09.06.2006 станом на 27.05.2006 не був чинним, не спростовують встановлених у справі обставин. Більш того, питання правомірності дій суб`єкта владних повноважень при проставлянні у 2015 році на довідці №4/56 відмітки про зняття з військового обліку, не є предметом спору у даній справі, а тому колегія суддів доводи про не чинність наказу МОУ №342 від 09.06.2006 станом на 27.05.2015 вважає безпідставними.

Між тим, як встановлено в ході судового розгляду та не заперечувалось позивачем, спірним у даній справі є саме бездіяльність відповідачів щодо не видачі позивачу у вересні 2022 року оформленого відповідно до діючого законодавства України військово-облікового документа нового зразка з проставленням відповідної відмітки про виключення позивача з військового обліку, оскільки за наслідками медичного огляду 27.05.2015 позивача було виключено з військового обліку, як особу непридатну до несення військової служби. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи з приведеного вище, нормативно-правові акти для вирішення спору у даній справі підлягаю застосуванню саме станом на вересень 2022 року.

Так, за вимогами частини дев`ятої статті 14 Закону №2232-XII (в редакції станом на вересень 2022 року) передбачено, що на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються, зокрема, зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час, а також виключення з військового обліку громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частина десята вказаної статті 14 Закону №2232-XII (в редакції станом на вересень 2022 року) передбачала, що за результатами медичного огляду громадянина України і з урахуванням рівня його освітньої підготовки, особистих якостей, роду діяльності та спеціальності комісія з питань приписки може прийняти одне з таких рішень, зокрема:

-непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на облік військовозобов`язаних;

-непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягає виключенню з військового обліку.

Виходячи з приведеного, колегія суддів зазначає, що нормами статті 14 Закону №2232-XII (в редакції станом на вересень 2022 року) розмежовується таке поняття як «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» та «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку», які відповідно визначають різні наслідки для обліку військовозобов`язаних, такі як взяття, та відповідно виключення з військового обліку.

При цьому, особа «непридатною до військової служби в мирний час, обмежено придатною у воєнний час» або «непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку» визнається лише у разі наявності про це висновку військово-лікарської комісії.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону №2232-XII (в редакції станом на вересень 2022 року) військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та виконавчими апаратами районних, обласних рад (далі - державні органи), територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями та закладами освіти незалежно від їх підпорядкування та форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначався станом на вересень 2022 року Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 (далі Порядок №921).

У відповідності до пункту 2 Порядку №921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов`язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов`язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.

Згідно пункту 16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.

Пунктом 56 Порядку №921 визначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників і військовозобов`язаних військово-облікових документів.

Окрім того, даним пунктом також закріплено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників і військовозобов`язаних у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється за їх особистої присутності. При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 16 цього Порядку. Про взяття призовників і військовозобов`язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки. У разі відсутності у призовників і військовозобов`язаних військово-облікових документів районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки беруть їх на військовий облік, знімають або виключають з нього лише після відновлення зазначених документів.

З аналізу приведених вище норм вбачається, що за вимогами чинного станом на вересень 2022 року Порядку №921 військовий квиток є військово-обліковим документом, який видається районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за особистої присутності особи, яку взято на військовий облік.

Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого указом Президента України від 30 грудня 2016 року № 582/2016 (далі Положення № 582/2016).

Так, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов`язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку (пункт 1 Положення № 582/2016) .

Згідно підпункту 1 пункту 3 Положення № 582/2016 військові квитки видаються районними (об`єднаними районними), міськими (районними у містах, об`єднаними міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) у таких випадках, зокрема: зняття з військового обліку за станом здоров`я у випадках, визначених Міністерством оборони України (якщо раніше військовий квиток не видавався); виключення з військового обліку за станом здоров`я (якщо раніше військовий квиток не видавався).

Окрім того, у відповідності до пункту 2 Розділу І Порядку видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2017 № 206 (надалі Порядок №206) районні (міські) військові комісаріати (далі - Р(М)ВК) видають військові квитки під час призову або прийняття громадян на військову службу, зарахування в запас, зарахування до військового навчального закладу, звільнення у запас або зняття з військового обліку за станом здоров`я, поновлення військового квитка у разі його втрати або пошкодження.

Видача військових квитків військовозобов`язаним проводиться Р(М)ВК за місцем їх перебування на військовому обліку на підставі заяви про видачу військового квитка (пункт 3 Розділу І Порядку №206).

Тобто видача військового квитка, в тому числі, у разі зняття з військового обліку за станом здоров`я, проводиться за особистої присутності особи за місцем обліку військовозобов`язаних на підставі заяви про видачу військового квитка, а відтак отримання відмітки у військовому квитку про зняття чи виключення з військового обліку, передує взяття на військовий облік та отримання військово-облікового документа у формі військового квитка.

Крім того, військовий облік ведеться на підставі паспорта та відповідного військово-облікового документа (зокрема, військового квитка), а також полягає у фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов`язаних із відображенням їх у військово-облікових документах.

У свою сергу, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного (далі - тимчасове посвідчення) є документом, що посвідчує особу військовозобов`язаного, який перебуває у запасі осіб офіцерського складу або осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовозобов`язаний), та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку (пункт 1 Порядку виготовлення, видачі та знищення тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 610).

Виходячи з встановлених у справі обставин, позивачу тимчасове посвідчення не підлягає видачі, адже він не перебував у запасі офіцерського складу або осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

З урахування викладеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що задля отримання військово-облікового документа у формі військового квитка особа має перебувати на військовому обліку та написати відповідну заяву, і лише після отримання вказаного документа в ньому буде проставлено відмітки про зняття чи виключення з військового обліку на підставі визначеної законом.

Поряд з цим, у відповідності до п. 3.2 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 (надалі Положення №402, в редакції станом на вересень 2022 року) повторний медичний огляд військовозобов`язаних, які перебувають у запасі 1 і 2 розрядів, раніше визнаних придатними до військової служби або непридатними до військової служби в мирний час за станом здоров`я, а також військовозобов`язаних плавскладу ВМС Збройних Сил України проводиться один раз на 5 років ВЛК військових комісаріатів, а льотного складу - ЛЛК військових комісаріатів.

Отже, позивач, як особа, що визнана непридатною до військової служби в мирний час за станом здоров`я, підлягала проходженню повторного медичного огляду один раз на 5 років.

Також виходячи із тверджень позивача про виключення його з військового обліку як особи визнаної непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі положень пункту 3 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII, позивач мав проходити військово-лікарську комісію, за результатами якої він у 2015 році був виключений з військового обліку. Однак, в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції не встановлено доказів наявності висновку військово-лікарської комісії з висновком про визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Окрім того, вимогами пункту 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XII (в редакції станом на вересень 2022 року) закріплено взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян України, які були зняті з військового обліку за рішенням Міністерства оборони України.

Відтак, станом на момент звернення у вересні 2022 року у Законі №2232-XII передбачалось саме взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян України, які були знятті з військового обліку згідно з рішенням Міністерства оборони України.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що за вимогами статті 27 Додатку №1 до Положення №402 від 14.08.2008, та результатами медичного огляду у 2015 році, він був визнаний непридатним до військової служби, що є безумовною підставою для виключення його з військового обліку, колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.

Так, у відповідності до статті 27 Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, який приведено у Додатку №1 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене Наказом МОУ №402 від 18.04.2008 (надалі Розклад хвороб до Положення №402), визначено, що непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку можуть визнаватися громадяни при відшаруванні та розриву сітківки Н33 будь-якої етіології в обох очах, тоді як непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатні у воєнний час - при відшаруванні та розриву сітківки Н33 будь-якої етіології в одному оці.

Отже за статтею 27 Розкладу хвороб до Положення №402 станом на 2015 рік була передбачена, як повна непридатності до військової служби з виключенням з військового обліку, так і непридатності до військової служби в мирний час, обмежено придатність у воєнний час.

В той же час, за даними облікової картки до військового квитка №4/56 (а.с. 3 том 2) в графі "V Відомості про медичні огляди" зазначено, що ОСОБА_1 проходив медичні огляди двічі, зокрема:

-23 жовтня 1997 року комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено зданим у воєнний час, за гр. І ст.17-б, 30-в Розкладу хвороб (наказ МО України №2 від 1994 року), з примітною про те, що підлягає повторному огляду у жовтні 2002 року;

-28 листопада 2003 року комісією при Комінтернівському РВК Харкова, визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено зданим у воєнний час, за ст. 30-в Розкладу хвороб (наказ МО України №2 від 1994 року), з примітною про те, що підлягає повторному огляду у листопаді 2008 року.

У відповідності до Розкладу хвороб і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби в Збройних Силах України, який є Додатком №1 до Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 2 від 04.01.1994 (який був чинним у 1997 та 2003 роках, тобто на момент проходження позивачем медичного огляду та втратив чинність на підставі наказу Міністра оборони України №402 від 14.08.2008) (надалі по тексту Розклад хвороб, Положення №2) визначено, що захворювання за статтями 17-б та 30-в за графою 1 передбачали непридатність до військової служби у мирний час, обмежену здатність у воєнний час.

Тобто, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 у 2003 році був визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено здатним у воєнний час. Натомість за наявними у справі матеріалами та витребуваними колегією суддів доказами, не підтверджено проходження позивачем у 2015 році медичного огляду, за результатами якого позивача було б визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що у даній справі не підлягає застосуванню Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 (який втратив чинність 05.01.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України в № 1487 від 30.12.2022), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки предметом розгляду у даній справі є саме бездіяльність відповідача-1 щодо невидачі позивачу військово-облікового документа встановленого зразка саме у вересні 2022 році, а не 2015 році.

В той же час правовідносини, які склались у даній справі відносно невидачі позивачу військово-облікового документа у 2022 році також врегульовані Порядком №921, як нормативно-правовим актом, який закріплює правила ведення та заповнення військово-облікових документів військовозобов`язаних, в тому числі в частині зняття/виключення з військового обліку військовозобов`язаних.

Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального закону з огляду на застосування у тексті рішення посилання на наказ МОУ №342 від 09.06.2006, якими було затверджено зміни до Настанови з військового обліку в Збройних Сил України, тоді як вказана Настанова (затверджена наказом Міністра оборони України від 22.01.2002 №35) втратила чинність на підставі наказу Міністра оборони України від 11.04.2018 №156, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.76 том 1), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правомірність дій відповідача щодо зняття позивача з військового обліку у 2015 році на підставі наказу Міністра оборони України №342 від 09.06.2006 не є предметом позову у вказаній справі.

В той же час, колегією суддів не встановлено наявності висновку військово-лікарської комісії за 2015 рік відносно ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку, а відтак позивач мав кожні 5 років проходити військово-лікарську комісію.

З приводу клопотання позивача (а.с. 175-181 том 2) щодо визнання обставин загальновідомими, а саме, про те, що наказом Міністерства оборони України №24 від 15.01.2015 було виключено абзац 5 пункту 2.3 Настанови з військового обліку прапорщиків, мічманів, сержантів, старшин, солдатів і матросів запасу Збройних Сил України та інших військових формувань (затвердженої наказом Міністерства оброни України №35 від 22.01.2002) в редакції викладеній у пункті 5 наказу Міністерства оброни України №342 від 09.06.2006, колегія суддів повідомляє наступне.

Так, як приведено у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/19844/16 та від 02.12.2020 у справі №160/2758/19, на які в тому числі посилається позивач, обставини можуть бути визнані загальновідомими, якщо вони відомі широкому колу осіб (людству, населенню держави, регіону, територіальній громаді) і водночас судді, в той час як має бути дотримано двох критеріїв, а саме: об`єктивного відомість факту широкому колу осіб; суб`єктивного обізнаність судді про такі обставини.

Відтак, для визнання обставин загальновідомими, такі обставини мають бути відомі, зокрема, широкому колу осіб.

Водночас обставини про які зазначає позивач та які просить визнати у рішенні суду загальновідомими, не мають ознаку «відомі широкому колу осіб», оскільки накази Міністерства оборони України №342 від 09.06.2006 та №24 від 15.01.2015 не є загальнодоступними тому, що їх зміст не опубліковано на загальновідомих ресурсах, таких як, офіційний портал Верховної Ради України чи офіційний веб-сайт Міністерства оборони України.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що питання законності і обґрунтованості проставлення штампу із написом «Знятий з військового обліку згідно ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" ст. 37 п.5 пп.2 абзац 4, Нак. МОУ №342 від 09.06.2006» на повідці №4/56 (а.с. 21 том 1) не є предметом розгляду у даній справі.

Відтак, клопотання позивача про визнання обставин загальновідомими не підлягає задоволенню.

Стосовно посилання позивача на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме, наказу Міністерства оборони України №684 від 20.12.2017, у зв`язку з тим, що вказаний наказ не скасовує наказ МОУ №342 від 09.06.2006 та не має зворотної дії в часі до правовідносин, які спірні у даній справі, колегія суддів вважає також безпідставним, адже вказаним наказом затверджено Перелік випадків, за яких громадяни України знімаються з військового обліку військовозобов`язаних відповідно до вимог абзацу 4 пункту 2 частини п`ятої статті 37 Закону № 2232-XII, який у свою чергу був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі, а саме, вересень 2022 року. При цьому, посилання на вказаний наказ не впливає на правильність висновків суду першої інстанції щодо даного спору.

При цьому, клопотання представника відповідача, яке заявлене в ході судового засідання 22 травня 2024 року про направлення окремої ухвали до Ради адвокатів Харківської області стосовно позивача, який в порушення вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» направляв у даній справі самостійно адвокатські запити відносно себе особисто, колегія суддів вважає таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Окрема ухвала дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності. Тобто, окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не можуть бути усунені постановою, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню.

Відповідно до статті 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Згідно частини першої та другої статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 249 КАС України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Тобто, окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Реалізація такої процесуальної дії як постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, а рішення про ухвалення такого різновиду ухвал приймається при виявленні таких порушень закону, які вимагають інформування компетентних органів, уповноважених на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Колегія суддів вважає, що заявлене представником відповідача в судовому засіданні клопотання не містить достатнього обґрунтування, яке б давало підстави для постановлення судом окремої ухвали, тому не вбачає підстав для винесення такої.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, в той час як дана справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне.

КАС України встановлює дві основні форми адміністративного судочинства: загальне та спрощене позовне провадження.

Так, відповідно до статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

За змістом положень частини дев`ятої статті 171 та частини першої статті 260 КАС України, питання про розгляд справи за правилами загального чи спрощеного позовного провадження вирішується судом в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі.

Тобто суд визначає форму адміністративного судочинства під час вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду, про що обов`язково зазначається в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Із матеріалів справи слідує, що суд першої інстанції приймаючи позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та обираючи форму адміністративного судочинства за якою суд буде здійснювати розгляд цієї справи, дійшов висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, про що зазначив в ухвалі про відкриття провадження від 16 лютого 2023 року (а.с. 42-44 том 1).

При цьому, вирішуючи питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) перед судом першої інстанції не було заявлено вимог про розгляд даної справи саме за правилами загального позовного провадження, в той час як суд першої інстанції виходив із загальних положень для визначення форми позовного провадження у даній справі.

Так, частина четверта статті 12 КАС України передбачає, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Частиною п`ятою статті 12 КАС України закріплено також, що умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Частина шоста указаної норми визначає перелік справ, які законодавчо віднесені до справ незначної складності, зокрема, й щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію (пункт 2 частини шостої статті 12 КАС України), а також інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження (пункт 10 частини шостої статті 12 КАС України).

Саме справи незначної складності відповідно до частини першої статті 257 КАС України розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження.

За частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів позивача колегія суддів зазначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

Якщо справа відсутня у переліку зазначеному в частині шостій статті 12 КАС України, то це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).

В той же час колегія суддів звертає увагу на те, що скасування судових рішень суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального права з підстави, встановленої пунктом 7 частини третьої статті 317 КАС України, стосується тих випадків, коли суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, щодо якої процесуальний закон містить імперативні вимоги про розгляд за правилами загального позовного провадження.

Як вбачається зі матеріалів справи, предметом спору за позовом ОСОБА_1 є бездіяльність суб`єкта владних повноважень стосовно ненадання позивачу документа встановленого зразка, а відтак дана справа не належить до переліку справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України. Проте, не віднесення її до цієї «категорії» не дає достатніх підстав вважати, що її розгляд мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.

Водночас, тільки те, що ця справа не є віднесена до переліку справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження немає.

Підсумовуючи викладене, за відсутності імперативних вимог, які б вимагали суд проводити розгляд даного спору за правилами загального позовного провадження та не наведення позивачем інших обставин для проводження розгляду не за правилами спрощеного позовного провадження, колегія суддів зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України поклав обов`язок доказування на позивача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

З приводу доводів позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо відмови в задоволенні заяв позивача про витребування доказів, колегія суддів зазначає, що ухвалою суду першої інстанції від 03.04.2023 позивачу відмовлено в задоволенні відповідних клопотань з посиланням на те, що частина запитуваної позивачем інформації була надана відповідачем у відзиві на позов, а інша частина не містила належного обґрунтування підстав витребування відповідних доказів. Відтак немає підстав вважати, що не було розглянуто клопотання позивача витребування доказів.

Таким чином доводи позивача щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи результат апеляційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 по справі № 520/1625/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. МакаренкоСудді(підпис) (підпис) Л.В. Любчич С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 29.05.2024