Постанова

від 30.05.2024 по справі 747/488/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 травня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 747/488/23

Головуючий у першій інстанції Ходіч В. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/616/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Прилуцька районна рада Чернігівської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Талалаївська об`єднана територіальна громада, Прилуцька районна державна адміністрація Чернігівської області,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Прилуцької районної ради Чернігівської області на рішення Срібнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прилуцької районної ради Чернігівської області про стягнення грошових коштів, невиплаченої заробітної плати при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Прилуцької районної ради Чернігівської області, в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 7 421,20 грн, вихідну допомогу при звільненні з роботи у сумі 8 709,81 грн, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 4 710,72 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи у сумі 90 761,60 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що з 06 липня 2005 року працювала завідуючою відділенням організації надання грошової натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам Талалаївського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Таталаївської РДА, а з 02 січня 2018 року на посаді завідувача відділення соціальної допомоги вдома. Указує на те, що 02 лютого 2021 року її звільнено із займаної посади у зв`язку ліквідацією Таталаївського територіального центру соціального обслуговування на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні позивачці нараховано, але не виплачено заробітну плату за період з 01 січня 2021 року по 02 лютого 2021 року у сумі 7 471,20 грн, компенсацію за 16 днів невикористаної основної відпустки за період з 06 липня 2020 року по 02 лютого 2021 року у сумі 4 710,72 грн та вихідну допомогу у сумі 8 709,81 грн, що є порушенням ст. 116 КЗпП України, а також підставою для стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Позивачка зазначала, що Прилуцька районна рада Чернігівської області являється належним відповідачем у цій справі, оскільки у лютому 2022 року вона вже зверталася із аналогічними вимогами до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області, але постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року відмовлено у задоволенні її вимог через пред`явлення їх до неналежного відповідача.

Рішенням Срібнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Прилуцької районної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 7 421,20 грн, вихідну допомогу при звільненні з роботи в сумі 8 709,81 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4 710,72 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 13 584 грн, а всього 34 425,73 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з Прилуцької районної ради Чернігівської області на користь держави судовий збір у сумі 1 073,60 грн та у сумі 160,67 грн, а всього 1 234,27 грн.

В апеляційній скарзі Прилуцька районна рада Чернігівської області, вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у позові в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що належним відповідачем у цій справі є Талалаївська селищна рада Прилуцького району Чернігівської області в силу законодавчих змін, що відбулися внаслідок адміністративно-територіальної реформи. Указує на те, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 747/622/18 встановлено обставини щодо обов`язку Талалаївської селищної ради фінансувати бюджетні установи створені Талалаївською РДА після їх ліквідації.

Наголошує на тому, що на даний час у Прилуцькій районній раді Чернігівської області відсутні грошові кошти, які необхідні для виконання оскаржуваного рішення, та відсутні джерела їх отримання у майбутньому. За даними бухгалтерського обліку у відповідача будь-яка заборгованість перед ОСОБА_1 не обліковується, тому стягнення коштів з відповідача заподіє органу місцевого самоврядування значного матеріального збитку.

У наданому відзиві представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко Н.М., не погодившись з доводами апеляційної скарги Прилуцької районної ради Чернігівської області, просила у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі.

Доводи відзиву зводяться до того, що, ураховуючи зміст постанови Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року, цей позов подано до належного відповідача Прилуцької районної ради Чернігівської області, отже заявник у апеляційній скарзі помилково указує Талалаївську селищну раду Прилуцького району Чернігівської області, як належного відповідача по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні із займаної посади з позивачкою не проведено повного розрахунку у зв`язку ліквідацією Талалаївського територіального центру соціального обслуговування, що є порушенням ст. 47, 116 КЗпП України, а Прилуцька районна рада як належний відповідач у цій справі не виплатила позивачці наявну заборгованість, тому усі належні їй при звільненні суми на підставі ст. 116, 117 КЗпП України слід стягнути з відповідача.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, районний суд, урахувавши обставини цієї справи та правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, дійшов висновку про стягнення на користь позивачки 13 584 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що на підставі наказу Територіального центру Управління праці та соціального захисту населення Талалаївської райдержадміністрації від 06 липня 2005 року № 37, ОСОБА_1 прийнято з 07 липня 2005 року на посаду завідуючої відділенням організації надання грошової та натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам (т. 1 а.с. 14).

З 02 січня 2018 року ОСОБА_1 переведено з посади завідувача відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги на посаду завідувача відділення соціальної допомоги на підставі наказу від 02 січня 2018 року № 1 (т. 1 а.с. 15).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Талалаївський територіальний центр соціального обслуговування був державною організацією, засновником якого являлась Талалаївська РДА. Місцевим органом виконавчої влади, до сфери управління якого належав центр, було Управління праці та соціального захисту населення Талалаївської РДА (т. 1 а.с. 23-26).

Положенням про Талалаївський територіальний центр соціального обслуговування, затвердженого розпорядженням голови Талалаївської РДА від 17 червня 2016 року № 209 визначено, що він був бюджетною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймала Талалаївська РДА; кошторис, штатний розпис Центру затверджував місцевий орган виконавчої влади Талалаївська РДА; утримувався за рахунок коштів, які відповідно до Бюджетного кодексу України виділялися з районного бюджету на соціальний захист населення та соціальне забезпечення, інших надходжень, у тому числі від діяльності його структурних підрозділів, від надання платних соціальних послуг, а також благодійних коштів громадян, підприємств, установ та організацій; був юридичною особою, мав самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку зі своїм найменуванням, штампи та бланки (т. 1 а.с. 38-39).

Розпорядженням Талалаївської РДА «Про припинення юридичної особи Талалаївський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) шляхом ліквідації» від 02 лютого 2020 року № 181, зобов`язано припинити шляхом ліквідації діяльність Талалаївського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (ЄДРПОУ 31479921) юридична адреса: 17200 Чернігівська область, Талалаївський район, смт Талалаївка, провул. Центральний,4; встановлено двомісячний строк для пред`явлення вимог кредиторів, які задовольняються в порядку черговості, з моменту публікації повідомлення про припинення цієї юридичної особи (т. 1 а.с.6).

02 грудня 2020 року ОСОБА_1 попереджено про звільнення з посади завідувача відділенням соціальної допомоги вдома на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, яке відбудеться 02 лютого 2021 року (т. 1 а.с.8).

Наказом Талалаївського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 02 лютого 2021 року № 7, ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача відділення соціальної допомоги вдома 02 лютого 2021 року у зв`язку ліквідацією, за п.1 ст.40 КЗпП України. Зазначено про виплату ОСОБА_1 компенсації за 16 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за період з 06 липня 2020 року по 02 лютого 2021 року та середньомісячну вихідну допомогу (т. 1 а.с.16).

Довідкою Талалаївського територіального центру соціального обслуговування від 17 лютого 2021 року № 46, виданою ОСОБА_1 , підтверджено, що їй нараховано і не виплачено заробітну плату за період з 01 січня 2021 року по 02 лютого 2021 року, а саме: заробітну плату, нараховану за січень 2021 року 6 792 грн; заробітну плату за лютий 2021 року 679,20 грн; розрахункові 4 710,72 грн; вихідну допомогу 8 709,81 грн. Всього нараховано 20 891,73 грн (т. 1 а.с. 21).

Як свідчать матеріали справи, у лютому 2022 року ОСОБА_1 зверталася до Талалаївського районного суду Чернігівської області з позовом до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області, в якому, збільшивши заявлені вимоги, просила стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 111 603 грн. Обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 02 лютого 2021 року її звільнено із займаної посади у зв`язку ліквідацією Таталаївського територіального центру соціального обслуговування на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні їй нараховано, але не виплачено заробітну плату за період з 01 січня 2021 року по 02 лютого 2021 року у сумі 7 471,20 грн, компенсацію за 16 днів невикористаної основної відпустки за період роботи з 06 липня 2020 року по 02 лютого 2021 року у сумі 4710,72 грн, вихідну допомогу у сумі 8 709,81 грн, що є порушенням ст. 116 КЗпП України, а також підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 90 761,60 грн.

Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 7 471,20 грн, вихідну допомогу при звільненні 8 709,81 грн, компенсацію за невикористану відпустку 4 710,72 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14 464,40 грн, з проведенням відрахування обов`язкових зборів та платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (т. 1 а.с. 167-171).

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року апеляційну скаргу Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області задоволено. Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2022 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1 а.с. 172-175).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що належним відповідачем по заявлених ОСОБА_1 вимогах є не Прилуцька районна державна адміністрація, а Прилуцька районна рада Чернігівської області.

Ухвалою Верховного суду від 18 травня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області про стягнення коштів, невиплачених при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (т. 1 а.с. 176-178).

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з цим позовом, указавши відповідачем Прилуцьку районну раду Чернігівської області, і просила задовольнити її вимоги, оскільки при звільненні не отримала усі належні до виплати кошти.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівникам підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до положень ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно ч. 1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Установивши, що з ОСОБА_1 у день звільнення не проведено повного розрахунку і не виплачено їй заборгованість по заробітній платі в сумі 7 421,20 грн, вихідну допомогу при звільненні з роботи в сумі 8 709,81 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4 710,72 грн, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення на її користь указаної заборгованості, вихідної допомоги та компенсації, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Суд першої інстанції, стягнувши з відповідача на користь позивачки 13 584 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обґрунтовано урахував обставини цієї справи та правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Під час розгляду справи заперечень щодо обрахунку суми заборгованості відповідач не заявляв.

Доводи апеляційної скарги про те, що належним відповідачем у цій справі є не Прилуцька районна рада Чернігівської області, а Талалаївська селищна рада Прилуцького району Чернігівської області, в силу законодавчих змін, що відбулися внаслідок адміністративно-територіальної реформи, обґрунтовано не знайшли підтвердження та спростовуються наступним.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 вже зверталася із аналогічних підстав до Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області.

Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі - 7 471,20 грн, вихідну допомогу при звільненні - 8 709,81 грн, компенсацію за невикористану відпустку - 4 710,72 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14 464,40 грн, з проведенням відрахування обов`язкових зборів та платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (т. 1 а.с. 167-171).

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області задоволено. Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2022 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (т. 1 а.с. 172-175).

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд встановив, що належним відповідачем по заявлених ОСОБА_1 вимогах є не Прилуцька районна державна адміністрація, а Прилуцька районна рада. З мотивів постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що при вирішенні питання належності відповідача судом здійснено аналіз постанови Верховної Ради України від 07 липня 2020 року № 807-ІХ «Про утворення і ліквідацію районів в Чернігівській області», Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації і діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» Закону України «Про місцеве самоврядування» (зокрема, розділ V «Прикінцеві і перехідні положення», Бюджетного кодексу України. Вирішуючи спір, колегія суддів визначила, що твердження сторони позивача та суду першої інстанції про те, що Прилуцька РДА є належним відповідачем у справі, суперечить наведеним на підставі аналізу законодавства висновкам та п. 24 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України.

Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції, пославшись на ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обґрунтовано взяв до уваги обставини, встановлені постановою Чернігівського апеляційного суду 09 березня 2023 року, як такі, що не підлягають доказуванню, оскільки під час розгляду цієї справи аргументи сторін зводились до встановлення юридичної особи, яка має відповідати за заявленими ОСОБА_1 вимогами, тобто належного відповідача.

Твердження заявника про те, що у органу місцевого самоврядування відсутні грошові кошти, необхідні для виконання оскаржуваного рішення, та джерела для їх майбутнього отримання, правового значення для вирішення спору не мають, оскільки наведене не позбавляє відповідача обов`язку з виплати позивачці належних їй при звільненні грошових коштів, та не звільняє від відповідальності за його невиконання.

Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Прилуцької районної ради Чернігівської області залишити без задоволення, а рішення Срібнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова