Ухвала

від 28.02.2024 по справі 1-16/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року,

за участю сторін провадження:

прокурора - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_5

та засудженого - ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року, суд відмовив у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 від 08.08.2022 про звільнення його від відбування покарання за вироком суду, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що судом не встановлені підстави для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання за вироком суду, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, а тому, відсутні підстави для застосування щодо нього положень ч. 3 ст. 80 КК України.

Крім того, судом встановлено, що 22.02.2012 року Печерським районним судом м. Києва до Солом`янського РУГУ МВС України в м. Києві було направлено розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили 22.02.2022, тобто за місцем проживання засудженого ОСОБА_6 .

На час постановлення вироку, засуджений ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом з тим, суд встановив, що ОСОБА_6 разом із родиною проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з січня 2011 року по теперішній час.

При цьому, жодного доказу про те, що ОСОБА_6 з 17.01.2012 по теперішній час повідомляв Солом`янський УП ГУ НП України в м. Києві (орган виконання вироку згідно відомостей про його місце проживання, зазначених у ньому) про факт зміни ним місця проживання, суду не надано.

Також в оскаржуваній ухвалі суду зазначено, що згідно листа начальника Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_8 № 50/вх. 416, вх. 4215 від 12.04.12, відповідно до винесеного Печерським районним судом м. Києва розпорядження від 22.02.2012 року ОСОБА_6 оголошено у розшук, з метою виконання вироку, що вступив в законну силу. ОРС «Розшук» за № 09-3255 від 12.04.2012. Проводиться комплекс заходів по встановленню місця знаходження та затримання розшукуваного.

Таким чином, оскільки засуджений ОСОБА_6 був обізнаний про необхідність виконання відносно нього вироку суду, яким його засуджено до реальної міри покарання, та не повідомив суд про зміну свого проживання, з 12.04.2012 був оголошений у розшук, місцевий суд дійшов висновку, що засуджений ОСОБА_6 ухилився від відбування покарання.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30.03.2023 року та ухвалити нову ухвалу, якою клопотання захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задовольнити і звільнити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від призначеного покарання вироком Апеляційного суду м. Києва від 29.09.2011 року з урахуванням ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2012 року, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинуваченого вироку.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала не ґрунтується на нормах кримінального закону, прийнята з неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність та допущенням неповноти судового розгляду.

Як зазначає апелянт, ОСОБА_6 на час набуття вироком законної сили не перебував під дією жодного запобіжного заходу, який би зобов`язував його виконувати певні покладені на нього обов`язки, що підтверджується змістом вироку Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року, оскільки запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд втратив чинність у зв`язку із набуттям вироком апеляційного суду законної сили після оголошення ухвали ВС України від 17.01.2012 року.

Проте, як звертає увагу апелянт, враховуючи норми матеріального та процесуального права, саме на Державу в особі її уповноважених органів покладений обов`язок виконання судових рішень, зокрема, і у кримінальному провадженні. Жодним законом не передбачений обов`язок засудженого самостійно виконувати вирок суду, зокрема, як і повідомляти суд або Солом`янське УП ГУ НП України в м. Києві про зміну місця проживання засудженого, про що помилково зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.

Крім того, на думку апелянта, висновок суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про те, що засуджений ОСОБА_6 ухилявся від відбування покарання є помилковим, не підтверджений жодним належним доказом та зроблений всупереч висновку Верховного суду України, де на засіданні Судової палати у кримінальних справах 24.12.2015 р. суд розглянув справу № 5- 324кс15 про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм ст. 80 КК України.

Вважає, навпаки, матеріали справи містять докази, які на думку захисту, свідчать про те, що засуджений ОСОБА_6 не ухилявся від відбування покарання, але надані докази не були досліджені судом першої інстанції, а тому суд прийняв помилкове рішення. Зокрема, сторона захисту звертає увагу на те, що з моменту, як вирок суду відносно засудженого ОСОБА_6 набув чинності 17.01.2012 року, він продовжував офіційнопрацювати в м. Києві до травня 2013 року, вільно пересувався по м. Києву та Україні, кордон України не перетинав, в 2017 році не з його вини був учасником ДТП і засуджений ОСОБА_6 отримав відповідне страхове відшкодування. Сам засуджений не знав і не міг знати про те, що він перебуває у розшуку з 2012 року.

Крім того, захиснику звертає увагу на те, що строк давності протягом якого Держава в особі її компетентних органів мала привести обвинувальний вирок до виконання у разі ухилення засудженого від виконання покарання теж сплив 17.01.2022 року, що є безумовною підставою для звільнення засудженого ОСОБА_6 від покарання. Вирок суду відносно засудженого ОСОБА_6 набув чинності 17.01.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 КК України протягом 5 років з дня набуття чинності обвинувальним вироком законної сили, а саме до 17.01.2017 року Держава в особі її компетентних органів зобов`язана була виконати вирок суду. Більш того, згідно ч. 3 ст. 80 КК України, подвійний строк давності теж сплив 17.01.2022 року і Держава не виконала вирок суду відносно засудженого ОСОБА_6 .

Зазначає апелянт, що відповідно до приписів ст. 152 КВК України закінчення строків давності виконання обвинувального вироку є однією з підстав для звільнення від відбування покарання.

Таким чином, вважає, в порушення зазначених, норм матеріального права суд не звільнив засудженого ОСОБА_6 від відбування покарання та помилково зазначив, що визначений в ч. 3 ст. 80 КК України строк не сплив, а засуджений ОСОБА_6 повинен з`явитися до Солом`янського УП ГУНП України в м. Києві для фактичного відбування призначеного йому покарання за вироком суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача; пояснення засудженого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; пояснення прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити ухвалу суду без змін; перевіривши матеріали судового провадженняза клопотанням адвоката ОСОБА_5 про звільнення засудженого від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності та доводи її апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника засудженого підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути не лише законним і обґрунтованим, а й вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: п`ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин.

Як передбачено ч. 3 ст. 80 КК України, перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.

У відповідності до положень ч. 4 ст. 80 КК України, перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

Як вбачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів за клопотанням адвоката ОСОБА_5 про звільнення засудженого ОСОБА_6 від відбування покарання за вироком суду, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, останнього, відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2011 року, було визнано винним та засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 190 та ч. 2 ст. 302 КК України, до остаточного покарання у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 3 роки та з конфіскацією майна, а також з позбавленням, відповідно до ст. 54 КК України, спеціального звання - «капітан міліції». На підставі ст. 75 КК України, суд звільнив ОСОБА_6 від відбування основного та додаткового покарання в частині конфіскації майна з випробуванням, встановивши іспитовий строк три роки та поклавши на нього обов`язки, передбачені законом.

За результатами розгляду апеляції прокурора на вказаний вирок, Апеляційний суд м. Києва 29 вересня 2011 року ухвалив новий вирок, яким вирок Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2011 року зокрема щодо ОСОБА_6 скасував в частині визнання його винним та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 190 КК України, в частині призначеного йому покарання за ч. 3 ст. 364 та ч. 2 ст. 302 КК України, в тому числі із застосуванням ст. 70 цього Кодексу.

При цьому суд апеляційної інстанції визнав ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, на підставі якої, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, призначив йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 3 роки та з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Також суд апеляційної інстанції пом`якшив покарання, призначене ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 364 та ч. 2 ст. 302 КК України і на підставі ст. 70 цього Кодексу визначив йому остаточне покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 3 роки та з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_6 позбавлено спеціального звання «капітан міліції».

Крім того, до набрання вироком законної сили, суд апеляційної інстанції залишив ОСОБА_6 без змін запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, а також зарахував у строк відбування покарання строк його перебування під вартою з 24 квітня 2009 по 14 січня 2010 року.

Вказаний вирок набрав законної сили 17 січня 2012 року, після того як Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, за наслідками розгляду апеляційних скарг сторін провадження, постановив ухвалу, відповідно до якої вирок Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року щодо ОСОБА_6 було змінено та виключено із нього рішення про позбавлення останнього, на підставі ст. 54 КК України, спеціального звання «капітан міліції».

Таким чином, згідно обвинувального вироку Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року, який набрав законної сили 17 січня 2012 року, ОСОБА_6 було засуджено за вчинення тяжкого злочину (злочинів) до позбавлення волі на строк не більше п'яти років, у зв`язку з чим, відповідно до наведених вище вимог закону, строк давності виконання такого вироку становить - п`ять років.

Разом з тим, приймаючи до уваги встановлені судом першої інстанції обставини, які наведені в оскаржуваній ухвалі та які свідчать про те, що засуджений ОСОБА_6 ухилявся від відбування покарання, призначеного за вказаним вище вироком, перебіг давності зупинився.

Проте, як прямо передбачено положеннями ч. 3 ст. 80 КК України,у цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються. Тобто, навіть у разі ухилення засудженого від відбування покарання, загальний строк давності виконання обвинувального вироку, в даному випадку не може перевищувати десяти років.

Таким чином, приймаючи до уваги той факт, що станом на 17 січня 2022 року, тобто після закінчення десятирічного строку з моменту набрання законної сили вироком Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2011 року, який було ухвалено щодо ОСОБА_6 , його не було звернуто до виконання, останній підлягає звільненню від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, незалежно від обставин, на які суд першої інстанції послався у своїй ухвалі, оскільки перебіг давності у даному випадку не може зупинятися на строк, який перевищує десять років, а в розпорядженні суду першої інстанції були відсутні будь-які дані про те, що до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій ст. 80 КК України, засуджений вчинив новий злочин, тобто дані, які б дозволили зробити висновок про переривання перебігу давності та обчислення давності з дня вчинення нового злочину.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 про те, що оскаржувана ухвала не може бути визнана законною та обґрунтованою, оскільки вона була прийнята в результаті неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 80 КК України та неповноти судового розгляду.

З огляду на вищенаведене, за наслідками розгляду апеляційного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 задовольнити; ухвалуПечерського районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 від 08.08.2022 про звільнення останнього від відбування покарання за вироком суду, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 задовольнити.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 80 КК України, з урахуванням положень ч. 3 цієї статті, звільнити засудженого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від відбування покарання, призначеного за вироком Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2011 року, у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

На підставі викладеного, керуючись основного ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 від 08.08.2022 про звільнення останнього від відбування покарання за вироком суду, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 задовольнити.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 80 КК України, з урахуванням положень ч. 3 цієї статті, звільнити засудженого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від відбування покарання, призначеного за вироком Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2011 року, у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )

Номер справи : 1-16/11

Номер провадження : 11-кп/824/992/2024

Категорія: ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 364 КК України

Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_9

Доповідач - суддя ОСОБА_1