Постанова

від 30.05.2024 по справі 912/3032/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 912/3032/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Колос І.Б. та Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Цефей" - не з`яв.,

відповідача - фізичної особи-підприємця Майданюк Олени Петрівни - не з`яв.,

третьої особи 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" - не з`яв.,

третьої особи 2 - ОСОБА_1 - не з`яв.,

третьої особи 3 - ОСОБА_2 - Захарченко І.В. - адвокат (ордер від 18.05.2024 серія ВА № 1081168),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 )

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023

(головуючий - суддя Чус О.В., судді: Коваль Л.А. та Кощеєв І.М.) та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024

(головуючий - суддя Чус О.В., судді: Коваль Л.А. та Кощеєв І.М.) та

касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024

(головуючий - суддя Чус О.В., судді: Коваль Л.А. та Кощеєв І.М.), якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022 до

якої приєдналася фізична особа-підприємець Майданюк Олена Петрівна (далі- ФОП Майданюк О.П.)

у справі № 912/3032/19

за позовом акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Цефей" (далі - АТ "Цефей")

до ФОП Майданюк О.П.

про заборону використання знаків для товарів і послуг,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" (далі - ТОВ "Маркхолдер"),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 );

ОСОБА_2 .

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

До господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ТОВ "Маркхолдер" до ФОП Майданюк О.П. про заборону використання знаку для товарів і послуг шляхом здійснення демонтажу вивіски з позначенням " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", за адресою розташування ювелірного магазину ( АДРЕСА_1 ).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про незаконне використання ФОП Майданюк О.П. торгового знаку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за місцем здійснення господарської діяльності шляхом нанесення його на вивіску ювелірного магазину, оскільки відповідачем не укладено відповідних ліцензійних договорів з власником знаку - ТОВ "Маркхолдер".

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 07.10.2021, зокрема, задоволено заяву від 28.09.2021 позивача про уточнення описової та прохальної частини позовної заяви; визначено вважати по тексту описової та прохальної частини позовної заяви від 30.10.2019 №7600/3 вірним номер будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 15.08.2022 прийнято заяву позивача від 29.07.2022 про зміну предмета позову та подальший розгляд справи ухвалив здійснювати з урахуванням такого змісту позовних вимог: заборонити ФОП Майданюк О.П. використовувати в будь-який спосіб, будь-якими шрифтами та алфавітами позначення "УКРЗОЛОТО", що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України від 25.06.2010 № 124382 (далі - Свідоцтво), зокрема, але не виключно: нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення, під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 14 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків.

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.10.2022 (суддя Коваленко Н.М.): позов задоволено частково; заборонено ФОП Майданюк О.П. використовувати будь-якими шрифтами та алфавітами позначення "УКРЗОЛОТО", що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за Свідоцтвом шляхом нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення, під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 14 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків; у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено; стягнуто з ФОП Майданюк О.П. на користь ТОВ 1 921 грн. судового збору та 19 612, 80 грн. судових витрат на судову експертизу.

Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд виходив з того, що ТОВ "Маркхолдер" не надавався ФОП Майданюк О.П. дозвіл на використання знака для товарів і послуг "УКРЗОЛОТО", а отже права позивача щодо виключного права використання торгового знаку порушені відповідачем.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023: апеляційні скарги ФОП Майданюк О.П. та ОСОБА_2 задоволено; рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.10.2022 скасовано частково; прийнято нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22.06.2023: касаційну скаргу ТОВ "Маркхолдер" задоволено частково; касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 14.03.2023, постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2023 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду Центральний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.12.2023 задовольнив заяву ТОВ "Маркхолдер" про здійснення процесуального правонаступництва позивача (ТОВ "Маркхолдер") на його правонаступника -АТ "Цефей", виключив АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, та змінив процесуальний статус ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Задовольнив заяву АТ "Цефей" про здійснення процесуального правонаступництва позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей", з виключенням АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Здійснив заміну позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей". Виключив АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Змінив процесуальний статус ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, залучив ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі № 912/164/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024:

- апеляційні скарги ФОП Майданюк О.П. та ОСОБА_2 залишено без задоволення;

- рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.10.2022 скасовано;

- прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково;

- заборонено ФОП Майданюк О.П. використовувати будь-якими шрифтами та алфавітами позначення "УКРЗОЛОТО", що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за Свідоцтвом, шляхом нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 14 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків;

- у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено;

- стягнуто з ФОП Майданюк О.П. на користь АТ "Цефей" 1 921 грн. судового збору за подання позову та 19 612,80 грн. витрат на судову експертизу, 3 842 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Ухвалюючи постанову, апеляційний господарський суд виходив із того, що ТОВ "Маркхолдер" не надавав ФОП Майданюк О.П. дозволу на використання знака для товарів і послуг "УКРЗОЛОТО", а отже, права позивача щодо виключного права використання торгового знака, відповідач порушив. Твердження відповідача і третіх осіб про те, що використання вказаного позначення на вивісці є способом використанням твору образотворчого мистецтва, суд визнав необґрунтованими та такими, що не підтверджені матеріалами справи.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024: апеляційні скарги ФОП Майданюк О.П. та ОСОБА_2 на додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022 задоволено частково; додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022 скасовано; прийнято нове додаткове рішення, яким стягнуто з ФОП Майданюк О.П на користь ТОВ "Маркхолдер" 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 про здійснення процесуального правонаступництва (в частині залучення ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024, а справу передати на новий розгляд до апеляційної інстанції.

ОСОБА_2 у другій ним поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022 у цій справі), а справу передати на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2024 приєднано заяву ФОП Майданюк О.П. до розгляду з касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024, якою переглянуто додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скарги

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 20.03.2024, яка ухвалена по суті спору ОСОБА_2 посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, зокрема, статті 13, 73, 74, 76, 77, 79, 80, 86, 98, 236, 269 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17 та від 22.06.2023 у справах № 912/164/20, № 912/3033/19 (щодо обов`язку суду перевірити дотримання прав осіб, які беруть участь у справі, під час призначення та проведення експертизи та обов`язку суду апеляційної інстанції навести всі мотиви відхилення / прийняття доводів апеляційної скарги);

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пунктів 2, 7 частини третьої статті 2 та частини четвертої статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, зокрема: "..коли суд апеляційної інстанції неправомірно залучив учасника судового процесу до участі у справі надавши йому переваги у розгляді іншої справи";

- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту четвертого частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини щодо здійснення ФОП Майданюк О.П. господарської діяльності з продажу ювелірних виробів у магазині за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі недопустимих доказів;

- з посиланням на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України також зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми пункту 5 частини першої статті 35 ГПК України, оскільки в ухваленні рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід, що був безпідставно визнаний необґрунтованим;

- суд апеляційної інстанції безпідставно залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Маркхолдер" без зазначення та мотивування в цій частині на які саме права чи обов`язки зазначеної особи, зокрема і як саме може вплинути рішення суду.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 20.03.2024, якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022 скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частин першої, другої статті 126 та частини четвертої статті 129 ГПК України у подібних правовідносинах. Зокрема, у разі коли суд апеляційної інстанції розподілив витрати на правову допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції на користь особи, яка втратила статус позивача.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Розгляд клопотань

ФОП Майданюк О.П. звернулася до Верховного Суду з клопотанням про зупинення провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України до набрання законної сили рішенням у справі № 912/3546/19. У клопотанні відповідач зазначає, що дана справа № 912/3032/19 та справа № 912/3546/19 є пов`язаними, оскільки у зазначених справах ТОВ "Маркхолдер" посилається на тотожні обставини, а також підтверджує свої позовні вимоги тотожними доказами. Зазначає, що у справі № 912/3546/19 предметом спору є вимоги ТОВ "Маркхолдер" до ФОП Майданюк О.П. про стягнення збитків за порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку "УКРЗОЛОТО" і у наведеній справі буде вирішено питання про права та обов`язки ТОВ "Маркхолдер" за Свідоцтвом за однакових із цією справою обставин.

За твердженням ФОП Майданюк О.П., оскільки матеріали цієї справи не містять примірника угоди про відступлення права вимоги про відшкодування збитків, провадження у цій справі підлягає зупиненню до набрання законної сили рішення у справі № 912/3546/19, оскільки результат розгляду зазначеної справи вплине на результат вирішення спору у справі, що розглядається.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Верховний Суд зазначає, що в силу наведених вище норм метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Водночас ФОП Майданюк О.П. належним чином не обґрунтувала, які обставини будуть встановленні судом у справі до якої заявник просить зупинити провадження у справі № 912/3032/19 та як вони вплинуть на результат касаційного перегляду цієї справи.

Крім того, з відомостей наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 12.06.2020 у справі № 912/3546/19 зупинено провадження у справі № 912/3546/19 до завершення розгляду даної справи № 912/3032/19 та набранням рішенням у справі законної сили.

З огляду на вказане клопотання ФОП Майданюк О.П. про зупинення провадження у справі № 912/3032/19 задоволенню Судом не підлягає.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Суд апеляційної інстанції встановив, що ТОВ "Маркхолдер" станом на час звернення до суду з позовом у цій справі належало право власності на торговий знак "УКРЗОЛОТО" (далі - Торговий знак), що зареєстрований, зокрема, для категорії товарів "Ювелірні вироби" (клас 14, Міжнародний класифікатор товарів та послуг). Право власності на знак засвідчено Свідоцтвом згідно зі вказаним зображенням: "УКРЗОЛОТО". Відповідно до інформації, опублікованої у виданні у сфері інтелектуальної власності "Промислова власність", бюлетень № 19, 2019, ТОВ "Маркхолдер" було власником Торгового знаку згідно з рішенням № 25919.

ТОВ "Маркхолдер" стало відомо про незаконне використання вказаної Торговельної марки, а саме, шляхом нанесення її на вивіску ювелірного магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням заяви позивача від 15.07.2022 під час розгляду справи судом враховано, що правильною адресою місця розташування вказаного магазину є саме адреса: АДРЕСА_2 , що відповідає поданим доказам.

Позивач вказує на те, що за місцем розташування зазначеного ювелірного магазину, господарську діяльність з продажу ювелірних виробів здійснювала ФОП Майданюк О.П.

На підтвердження зазначеного позивачем надано копію товарного чека від 26.10.2019 та копію розрахункової квитанції від 26.10.2019 серії АВБ №002669.

Також надано фото розміщення вивіски за місцем розташування торгової точки.

Відповідно до акта фіксації від 06.11.2019 №7 на підставі наказу директора позивача від 30.10.2019 №2177 юрисконсультом позивача ОСОБА_3 встановлено використання торгового знаку "УКРЗОЛОТО" за адресою: АДРЕСА_2 , розташовується ювелірний магазин над вхідними дверима якого розміщується вивіска з позначенням "УКРЗОЛОТО". На підставі виписки з ЄДР у куточку споживача встановлено, що у ювелірному магазині господарську діяльність з продажу ювелірних виробів здійснює ФОП Майданюк О.П. Такий акт складений у присутності гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Позивач в позові стверджує, що в порушення вимог законодавства, не уклавши відповідних ліцензійних договорів з власником знаку - ТОВ "Маркхолдер", відповідач незаконно використовув його за місцем здійснення господарської діяльності, тому права позивача щодо виключного права використання Товарного знаку (зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг) - відповідачем порушені.

Таким чином, позивач вважає за необхідне захищати свої права у судовому порядку, оскільки порушення його прав відповідачем, перешкоджає нормальному функціонуванню позивача, негативно впливає на його роботу та може призвести до порушення економічної стабільності, що є невід`ємною умовою для нормального існування та розвитку, як суб`єкта господарювання.

Позивач посилається, зокрема, на оглядовий лист Вищого господарського суду України від 22.01.2007 №01-8/24 "Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на знаки для товарів і послуг (торгівельні марки)", а саме на пункт 4 даного листа: встановивши наявність порушення прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг, суд має заборонити відповідачеві використання цього знаку у господарській діяльності.

При цьому відповідач стверджував, що позначення на будинку по АДРЕСА_2 є твором образотворчого мистецтва у вигляді "Зображення логотипу " ІНФОРМАЦІЯ_1 " відповідно до Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 11.10.2016 № 68218, виданого на ім`я авторів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказане позначення не замовлялось та не монтувалось ФОП Майданюк О.П.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності у господарській справі №912/3032/19 від 31.07.2020 №3619/20-53/19414/20-53:

- позначення "УКРЗОЛОТО", що використовуються на вивісках ювелірного магазину під час пропонування ювелірних виробів до продажу, є схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаком для товарів і послуг "УКРЗОЛОТО", зареєстрованим за свідоцтвом України №124382 щодо тих самих та споріднених товарів і послуг, визначених у Додатку до Висновку;

- позначення "УКРЗОЛОТО", що використовуються на вивісках ювелірного магазину під час пропонування ювелірних виробів до продажу, є використанням знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № 124382 ;

- позначення (написи) "УКРЗОЛОТО", які розташовані на вивісках ювелірного магазину на будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , є відтворенням знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України №124382 від 25.06.2010. Встановити чи є позначення "УКРЗОЛОТО", які розташовані на будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , відтворенням твору образотворчого мистецтва у вигляді "Зображення логотипу "УКРЗОЛОТО" відповідно до Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 11.10.2016 № 68218 за наявними матеріалами, не видається за можливе.

Згідно з поясненнями від 06.10.2021 третьої особи ОСОБА_1 , останній орендував приміщення за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору оренди від 19.06.2017 укладеного з ФОП Марціфей Е.А.

На спірному приміщенні ОСОБА_1 змонтоване позначенням "УКРЗОЛОТО".

Вперше ОСОБА_1 , як фізичною особою - підприємцем, позначення "УКРЗОЛОТО" використано 18.02.2000 при відкритті відділу "Укрзолото" в магазині по АДРЕСА_3 . Згодом 31.07.2004 при відкритті відділів "Укрзолото" в оптово-роздрібному магазині " ІНФОРМАЦІЯ_2 " по АДРЕСА_4 та з 01.06.2007 по АДРЕСА_5 . Пізніше 08.07.2010 при відкритті відділу "Укрзолото" в магазині АТБ по АДРЕСА_6 (Велика Перспективна). Вперше ОСОБА_2 , як фізичною особою - підприємцем, позначення "УКРЗОЛОТО" було використано 03.09.2002 при відкритті відділу "Укрзолото" по АДРЕСА_7 . Далі 01.05.2013 при відкритті відділу "Укрзолото" в магазині АТБ по вул. Карла Маркса, 48 (Велика Перспективна).

Спеціалізацією даних відділів "Укрзолото" була роздрібна торгівля ювелірними виробами та годинниками.

Згодом, у період з 2006 року по 2010 рік на замовлення третіх осіб ПП "ДЦ Арт-Салон" вул. Мечникова, 16, м. Київ велися розробки та виготовлення рекламно-інформаційної продукції, а саме розроблення логотипу "УКРЗОЛОТО", інформаційні вивіски з використанням логотипу "Укрзолото" тощо.

Таким чином, починаючи з 2000 року та 2002 року третіми особами здійснено використання позначення "Укрзолото" при торгівлі ювелірними виробами, починаючи з 2006 року по 2010 роки розроблено логотип " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та іншу інформативну продукцію для позначення при торгівлі ювелірними виробами.

Наразі всі позначення на будинках по АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_5 , 25/39, АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 замовлені та виготовлені задовго до реєстрації знаку для товарів і послуг відповідно до Свідоцтва на знак для товарів і послуг "УКРЗОЛОТО" від 25.06.2010 №124382, а тим більше задовго до переходу прав на вказаний знак для товарів і послуг ТОВ "Маркхолдер".

Вказані обставити, зокрема, підтверджують фото позначення "УКРЗОЛОТО" з датою 24.05.2006.

На даний момент на спірному приміщенні змонтоване позначенням "Столична ювелірна фабрика", що підтверджується фото вказаного позначення.

Щодо використання твору образотворчого мистецтва у вигляді "Зображення логотипу " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір №68218 від 11.10.2016 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували твір образотворчого мистецтва у вигляді "Зображення логотипу "УКРЗОЛОТО".

З прихильниками творчості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема, ФОП Руссо Т.В., ФОП Колісник К.С, ФОП Лимаренко В.В., ФОП Ком`яті О.Ю., ФОП Майданюк О.П., ФОП Погрібна Л.В були укладені ліцензійні договори щодо використання вказаного твору.

Згідно з відомостями з ЄДРПОУ 30.03.2021 /2004440060001029393/ здійснена Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ФОП Майданюк О.П. за її рішенням.

Позивач зазначає, що за місцем розташування приміщення, в якому відповідачем здійснювалась торгівельна діяльність з продажу ювелірних виробів, розміщено вивіску з позначенням "УКРЗОЛОТО".

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що на час прийняття судом першої інстанції рішення у справі, фактично право власності на торгову марку "УКРЗОЛОТО" за Свідоцтвом позивач у справі (ТОВ "Маркхолдер") відчужив на користь АТ "Цефей". З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції ухвалою суду від 01.02.2023 залучив до участі у справі АТ "Цефей" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

У новому розгляді справи суд апеляційної інстанції також встановив, що право власності на торгову марку "УКРЗОЛОТО" за Свідоцтвом ТОВ "Маркхолдер" відчужено на користь АТ "Цефей" за договором про передачу прав власності на торговельні марки (на знаки для товарів і послуг) від 30.06.2021.

Роздруківкою з інформаційного порталу державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" щодо бібліографічних даних свідоцтва на знак для товарів і послуг № 124382 (публікація в Бюлетені від 27.10.2021 № 43) підтверджуються обставини, що власником Свідоцтва є АТ "Цефей".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 задоволено заяву ТОВ "Маркхолдер" про здійснення процесуального правонаступництва позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей", виключивши АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, та змінивши процесуальний статус ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог. Задоволено заяву АТ "Цефей" про здійснення процесуального правонаступництва позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей", виключивши АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Здійснено заміну позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей". Виключено АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Змінено процесуальний статус ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, залучено ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі № 912/3032/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та включеної до касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції по суті спору скарги на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023, Суд зазначає таке.

Так, у касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 (яка не підлягає оскарженню окремо від постанови суду апеляційної інстанції і скарга щодо якої включається до касаційної скарги на відповідну постанову) у частині залучення ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі № 912/3032/19 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_2 вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Маркхолдер", ухвала суду апеляційної інстанції від 06.12.2023 в цій частині не містить будь-якого мотивування стосовного того, як саме рішення у справі може вплинути на права або обов`язки останнього, а тому підлягає скасуванню в цій частині.

Верховний Суд зазначає, що порушення норм процесуального права, допущенні апеляційним судом при їх ухваленні, у встановлених процесуальним законодавством випадках можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Зокрема, право сторони на оскарження ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, передбачено у частині другій статті 304 ГПК України.

Зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції в цій частині свідчить, що у вирішенні спірного питання суд апеляційної інстанції встановив факт переходу прав власності на торгову марку "УКРЗОЛОТО" за Свідоцтвом від позивача у справі ТОВ "Маркхолдер" до АТ "Цефей" (договір про передачу прав власності на торговельні марки [на знаки для товарів і послуг] від 30.06.2021, роздруківка з інформаційного порталу Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" щодо бібліографічних даних свідоцтва на знак для товарів і послуг № 124382 [публікація в Бюлетені від 27.10.2021 № 43].

Розглядаючи заяви ТОВ "Маркхолдер" і АТ "Цефей" про заміну сторони та надання правонаступнику (АТ "Цефей") статусу сторони у справі (позивача) суд апеляційної інстанції встановивши наявність підстав для заміни учасника справи на момент розгляду апеляційною інстанцією, керуючись принципом розумності і пропорційності та з метою уникнення надмірного формалізму, визнав обґрунтованими та задовольнив заяви ТОВ "Маркхолдер" і АТ "Цефей"; здійснив заміну позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей", виключив АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Із резолютивної частини ухвали суду апеляційної інстанції про заміну сторони у справі від 06.12.2023 також вбачається, що суд апеляційної інстанції змінив процесуальний статус ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, залучивши ТОВ "Маркхолдер" до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Здійснюючи заміну процесуального статусу ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки щодо однієї із сторін, оскільки ТОВ "Маркхолдер" на час виявлення використання відповідачем торгового знаку "УКРЗОЛОТО", було його власником та позивачем у справі.

Суд зазначає, що процесуальна діяльність суду щодо здійснення правосуддя має чітко визначені в законі мету, завдання і коло учасників - носіїв процесуальних прав і обовґязків. Реалізація процесуальних прав обумовлена виключно процесуальним статусом учасника (позивач, відповідач тощо).

Згідно з частинами першою - третьою статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обовґязки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обовґязки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частина четверта статті 50 ГПК України).

Верховний Суд зауважує, що суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які повґязують її з однією із сторін у процесі. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 201/2760/20 та від 27.02.2024 у справі № 912/164/20.

У розумінні статті 50 ГПК України підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме: ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості предґявлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.

Таким чином, в силу положень наведеної норми умовою для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, як за ініціативою суду, так і за клопотанням відповідних осіб, є саме те, що рішення господарського суду може вплинути на їх права/інтереси та обовґязки.

Водночас положення частини четвертої цієї статті визначають обов`язок суду зазначити обставин, на які саме права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду.

Разом з тим, суд апеляційної інстанцій в порушення положень статті 50 ГПК України, надаючи оцінку доводам заяв ТОВ "Маркхолдер" і АТ "Цефей" та досліджуючи підстави щодо здійснення такої умови договору про передачу прав власності на торговельні марки (на знаки для товарів і послуг) від 30.06.2021 не надав належної оцінки наявності / відсутності підстав для залучення ТОВ "Маркхолдер" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Зокрема, декларативно зазначивши, що оскільки саме ТОВ "Маркхолдер" на час виявлення використання ФОП Майданюк О.П. торгового знаку "УКРЗОЛОТО" останнє було його власником та рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки.

Водночас суд апеляційної інстанції в порушення положень частини четвертої статті 50 ГПК України не встановив та не зазначив, які саме права та інтереси цієї особи буде зачіпати рішення у цьому спорі саме після відчуження останнім (за винагороду) права власності на торгову марку "УКРЗОЛОТО" за Свідоцтвом на користь АТ "Цефей". У тому числі і обставин щодо вчинення ТОВ "Маркхолдер" будь-яких дій спрямованих на заміну його процесуального статуту у цьому спорі.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що заміна позивача у цьому спорі процесуальним правонаступником (АТ "Цефей" - власник торгової марки "УКРЗОЛОТО" за Свідоцтвом) саме за заявою ТОВ "Маркхолдер" призвела до автоматичної втрати останнім статусу учасника спірних правовідносин, пов`язаних із захистом майнових прав власника торгової марки, а тому рішення суду, ухвалене у цьому спорі, не впливає безпосередньо на його права та обовґязки.

Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 50 ГПК України, оскільки за відсутності правових підстав залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ТОВ "Маркхолдер".

Крім того, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що у вирішенні цього питання суд апеляційної інстанції посилається на висновки Верховного Суду, які викладено у постанові від 10.05.2023 у справі № 201/2760/20.

Водночас суд апеляційної інстанції не врахував, що у наведеній постанові Верховний Суд наголосив саме на тому, що суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу такій особі і передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які повґязують її з однією із сторін у процесі. У зв`язку з цим важливо розмежовувати випадки, коли рішення суду порушує права осіб і коли рішення суду може зачіпати права таких осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Разом з тим, Суд зазначає, що вказане процесуальне порушення в силу положень частини другої статті 311 ГПК України не може бути достатньою та самостійною підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за результатами вирішення спору по суті, оскільки такі особи (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору) не є субґєктами спірних правовідносин і у вирішенні спору по суті суд фактично не вирішує питання про їх права та обовґязки. Аналогічні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 912/164/20.

У контексті наведеного Суд зазначає, що фактично доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в цій частині містять лише посилання / цитування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 27.02.2024 у справі № 912/164/20 щодо застосування положень статей 50, 269 ГПК України ухваленої у подібних / тотожних правовідносинах, однак не містять будь-яких аргументованих доводів, яким чином такі процесуальні порушення вплинули на результат вирішення спору по суті.

Також ОСОБА_2 у касаційній скарзі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пунктів 2, 7 частини третьої статті 2 та частини четвертої статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, зокрема, "..коли суд апеляційної інстанції неправомірно залучив учасника судового процесу до участі у справі надавши йому переваги у розгляді іншої справи".

Верховний Суд неодноразового наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Разом з тим, скаржник, обґрунтовуючи свої посилання на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування відповідних правових норм у подібних правовідносинах, належним чином не обґрунтував необхідність формування висновку щодо зазначених норм, в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин цієї справи.

Доводи ОСОБА_2 про те, що залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ТОВ "Маркхолдер" передбачає надання привілей останньому у вирішенні спору по суті у справі № 912/3546/19 Суд відхиляє як необґрунтовані. Наведені вище доводи є виключно власною оцінкою ОСОБА_2 майбутнього рішення суду, яке буде у хвалено за результатами вирішення спору по суті у наведеній скаржником справі.

Такі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанцій та не можуть бути підставою для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених скаржником норм процесуального права (статей 2, 75 ГПК України) у правовідносинах, що склалися в цій справі.

Крім того, ОСОБА_2 у касаційній скарзі з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови.

У зазначеному аспекті посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17 та від 22.06.2023 у справах № 912/164/20, № 912/3033/19 щодо застосування положень статей 13, 73, 74, 76, 77, 79, 80, 86, 98, 236, 269 ГПК України.

Зокрема, наголошує на обов`язку суду перевірити дотримання прав осіб, які беруть участь у справі, під час призначення та проведення експертизи.

Також ОСОБА_2 вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини у справі на підставі недопустимих докази та зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 22.06.2023 у справах № 912/164/20, № 912/3033/19 (у подібних / тотожних правовідносинах) у контексті обов`язку суду апеляційної інстанції навести всі мотиви відхилення / прийняття доводів апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду.

Відповідно до положень частини першої статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

В силу положень частини другої статті 98 ГПК України особливість висновку експерта полягає в тому, що предметом його дослідження є обставини, встановлення яких потребує наявності спеціальних знань.

Отже, висновок експерта дозволяє встановити певні специфічні обставини, які не можуть бути встановлені іншими доказами (засобами доказування).

Призначення експертизи в силу положень статті 99 ГПК України є правом, а не обов`язком господарського суду. Крім того, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку саме з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Верховний Суд констатує, що суди, призначаючи судову експертизу, користуються своїм правом, якщо у справі є така необхідність, тобто для вирішення справи потрібні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що у цій справі спір виник у сфері інтелектуальної власності, а саме щодо здійснення прав на торговельну марку.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю дій відповідача, які полягали у використанні відповідачем за відсутності дозволу власника знака для товарів і послуг за Свідоцтвом (право власності на яке належало ТОВ "Маркхолдер", як на момент виникнення спірних відносин, так і на момент звернення до суду), тобто з порушенням відповідних норм та прав власника торгової марки.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між позивачем і відповідачем у цій справі, відносяться до сфери інтелектуальної власності, а саме щодо такого обґєкта, як торговельна марка. Правове регулювання цих відносин має притаманні лише цій сфері специфіку та особливості.

Верховний Суд виходить з того, що у вирішенні спорів, пов`язаних із захистом прав на торговельні марки для зґясування питань, що потребують спеціальних знань, з дотриманням принципів змагальності, рівності та диспозитивності господарський суд не має перебирати на себе непритаманні суду функції експерта та у випадках , порядку та за умов, передбачених ГПК України, призначає експертизу.

Отже, призначення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності у цьому спорі обґрунтовано саме специфікою правового регулювання спірних правовідносин і предметом доказування. На підставі цього суд першої інстанції і задовольнив клопотання ТОВ "Маркхолдер".

Згідно з частиною першою статті 102 ГПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.

Стосовно доводів касаційної скарги з посиланням на те, що під час призначення та проведення експертизи судом не дотримано вимог частини другої статті 98 ГПК України, Суд зазначає таке.

За твердженням скаржника, експерт при проведенні експертизи досліджував фотознімки двох комбінованих позначень "Укрзолото" з описами, що мають між собою істотні розбіжності, а також фотознімки позначень "Укрзолото", зовнішній вигляд яких не описувався. Експерт досліджував виключно фотознімки двох комбінованих позначень "Укрзолото" (подані представником позивача) з описами, які мають між собою істотні розбіжності. При цьому, експерт в суді першої інстанції повідомив, що огляд об`єкта за його місцезнаходженням не проводив, а експертиза проведена за наявними в справі матеріалах справи фотознімками.

Суд зазначає, що в силу положень статті 73 ГПК України висновок експерта є одним із засобів доказування.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що висновок експерта у розумінні положень процесуального законодавства є рівноцінним засобом доказування у справі поряд з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його як доказу здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17, від 04.04.2023 у справі № 908/807/18 та від 16.04.2024 у cправі № 916/913/23.

У постанові від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17 (на яку посилається скаржник) Верховний Суд наголосив, що: "… дослідження висновку експерта - це процесуальна дія, спрямована на одержання з висновку експерта відомостей про факти судом і доведення їх до сприйняття учасників процесу. Суд зобов`язаний особисто сприйняти наданий йому висновок експерта з метою його правильної оцінки при винесенні рішення. Досліджуючи висновок експерта, суд повинен перевірити дотримання прав осіб, які беруть участь у справі, під час призначення та проведення експертизи, а також чи було їм надано можливість ознайомитися з висновком експертизи.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Згідно зі статтею 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні".

У контексті доводів касаційної скарги в цій частині Верховний Суд зазначає, що суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір у цій справі, дослідили обставини справи та в межах визначених процесуальним законом повноважень щодо оцінки наявних у матеріалах справи доказів надали оцінку висновку експертизи, наявному у справі, та викладеним у ньому твердженням разом із іншими доказами наявними у матеріалах справи за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України.

При цьому, господарські суди першої та апеляційної інстанції також акцентували, що за змістом статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

У розгляді наведених ОСОБА_2 у касаційній скарзі доводів та з урахуванням конкретних обставин справи встановлених судами, Верховний Суд насамперед враховує мотиви ухвалення рішення.

Зокрема, суди встановили факт незаконного використання відповідачем знака для товарів і послуг "УКРЗОЛОТО". За висновками судів відповідач у порушення вимог закону, не уклавши відповідних ліцензійних договорів з власником знака - ТОВ "Маркхолдер", незаконно використовував знак для товарів і послуг "УКРЗОЛОТО" під час здійснення господарської діяльності. Обставини щодо неправомірного використання знаку для товарів і послуг "УКРЗОЛОТО" під час пропонування до продажу товарів шляхом нанесення його на вивіску ювелірної крамниці за адресою: АДРЕСА_2 та факт здійснення відповідачем господарської діяльності з продажу ювелірних виробів у ювелірному магазині за вказаною адресою (як на момент подання позову, так і на час призначення та проведення судової експертизи) є незаперечними.

Суди встановили, що за результатами проведеної судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, про що складено висновок експерта від 31.07.2020 № 3619/20-53/19414/20-53, зазначено, що позначення "УКРЗОЛОТО", що використовується на вивісці ювелірного магазину під час пропонування ювелірних виробів до продажу є: схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком для товарів і послуг "УКРЗОЛОТО", зареєстрованим за Свідоцтвом щодо споріднених товарів і послуг, визначених у Додатку до Висновку; використанням знаку для товарів і послуг за Свідоцтвом; відтворенням знаку для товарів і послуг за Свідоцтвом.

Крім того, Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції перевірив доводи ОСОБА_2 наведені в мотивування підстав для відхилення висновку експерта від 31.07.2020 № 3619/20-53/19414/20-53 з підстав самостійної зміни експертом питань, поставлених судом для дослідження, та відсутність огляду експертом об`єкта дослідження за його місцезнаходженням і встановив їх необґрунтованість.

Зокрема, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що: 1) зі сторони експерта має місце лише певне редагування редакції питань зі збереженням їх суті; 2) експертиза проведена за наявними в матеріалах справи документами, які направлено судом до експертної установи разом з ухвалою про призначення експертизи та окремо витребуваних судом за клопотанням експерта; 3) спір або заперечення між сторонами щодо відповідності відтвореного на фотознімках об`єкту його оригіналу відсутні. Кольорові зображення спірного позначення, що досліджувалися експертом, подавалися у т.ч. і відповідачем, яка надавала фотознімки як зображення твору; 4) згідно з усними поясненнями експерта ОСОБА_6 (викликаної судом в судове засідання для надання пояснень щодо висновку) експертові долучених до матеріалів справи фотознімків було достатньо для того, щоб мати уявлення про позначення; 5) фактичне дослідження експертом декількох вивісок, що розміщені на одній будівлі, не вплинуло на результати дослідження.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що у цьому спорі суди попередніх інстанцій визнали висновок від 31.07.2020 № 3619/20-53/19414/20-53 належним доказом з огляду на те, що на підставі такого доказу можна встановити обставини, які входять до предмета доказування, і, крім того, зґясували, що цей висновок відповідає вимогам статті 98 ГПК України.

Таким чином, у аспекті порушених у касаційній скарзі питань Верховний Суд зауважує, що експертиза, яка проведена у цій справі і висновок за її результатами отриманий відповідно до порядку, визначеному статтями 98 - 103 ГПК України і суди надали йому оцінку, як доказу відповідно до статей 86, 104 ГПК України.

Отже, перевіривши правильність дотримання судом апеляційної інстанції приписів статті 98 ГПК України, оцінивши наведені ним обґрунтування та врахувавши установлені фактичні обставини, які підлягають встановленню у цьому спорі, Суд дійшов висновку, що як при призначенні у цій справі судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності так і під час оцінки висновку експерта за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України, порушень приписів процесуального Закону не відбулося.

З огляду на наведене, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції статей 13, 73, 74, 76, 77, 79, 80, 86, 98, 236, 269 ГПК України та неврахування висновків щодо застосування норм права у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17.

Касаційна інстанція зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду у наведеній скаржником справі (№ 916/2479/17), а здійснене судом апеляційної інстанції правозастосування положень статей 86, 98, 104 ГПК України у повній мірі відповідає цьому висновку. Наведені у ній висновки (щодо доказів, їх оцінки (у тому числі висновку експертизи), обґрунтування у судовому рішенні мотивів відхилення доказів), є загальними висновками щодо застосування відповідних процесуальних норм та по суті є їх констатацією. Оцінка доказів у вказаній справі здійснена судами з урахуванням обставин таких справ та сукупності наявних у них доказів, які ґрунтуються на оцінці судами іншої сукупності наявних у ній доказів, у тому числі і за іншого предмета доказування.

Разом із тим посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

У контексті доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду у постановах від 22.06.2023 у справах у справах № 912/164/20, № 912/3033/19 Суд наголошує, що Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи ОСОБА_2 зводяться лише до цитування висновків Верховного Суду, які стосувалися недоліків оскаржуваних судових рішень у наведених справах. Крім того, як було зазначено вище, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної вбачається, що суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та навів достатні і обґрунтовані мотиви їх відхилення. Постанова суду апеляційної інстанції відповідає положенням частини першої статті 282 ГПК України.

Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини щодо здійснення ФОП Майданюк О.П. господарської діяльності з продажу ювелірних виробів у магазині за адресою: АДРЕСА_12 , на підставі недопустимих доказів, а саме заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 28.09.2021, спростовується змістом постанови суду апеляційної інстанції, оскільки судом зазначено, що на підтвердження того, що у магазині за адресою: АДРЕСА_12 , на якому була розміщена вивіска з позначенням " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", ФОП Майданюк О.П. здійснювала господарську діяльність з продажу ювелірних виробів матеріали справи містять такі докази: товарний чек від 26.10.2019, в якому зазначено "Укрзолото" та відомості про товар і його ціну, адреса: АДРЕСА_12 ; розрахункову квитанцію серії АВБ №002669 від 26.10.2019 про купівлю ювелірного виробу із підписом продавця та датою продажу, на якій зазначено податковий номер продавця, який співпадає із реєстраційним номером облікової картки платника податків ФОП Майданюк О.П.; виписка з ЄДР, з якої вбачається, що основним видом економічної діяльності ФОП Майданюк О.П. є 47.77 Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах; фото копії розміщення вивіски за місцем розташування магазину; актом фіксації від 06.11.2019 №7; заявами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 28.09.2021, справжність підпису яких засвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Яценко О.П.

Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Крім того, з посиланням на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України ОСОБА_2 зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми пункту 5 частини першої статті 35, частини першої статті 38 ГПК України, оскільки в ухваленні рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід, що був безпідставно визнаний необґрунтованим. Наведені доводи Суд також відхиляє, як необґрунтовані з огляду на таке.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК України, ОСОБА_2 вказує на те, що в суді апеляційної інстанції постанову від 20.03.2024 ухвалено колегією суддів, якій представником скаржника було заявлено обґрунтований, на думку самого скаржника, відвід та який (відвід) судом безпідставно не задоволено.

Так, у відводі колегії суддів Погрібний О.Г. вказував на те, що судді Центрального апеляційного господарського суду Чус О.В., Кощеєв І.М., ОСОБА_7 при вчиненні процесуальної дії щодо залучення ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача у справі № 912/3033/19 допустили поведінку, яка порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, проявивши неповагу до учасників судового процесу і викликає обґрунтовані сумніви в неупередженості та об`єктивності таких суддів (пункт 5 частини першої статті 35 ГПК України).

Центральний апеляційний господарський суд (у складі: Чус О.В., Кощеєв І.М., Коваль Л.А.) ухвалою від 15.03.2024 заяву ОСОБА_2 про відвід визнав необґрунтованою та згідно з положеннями частини третьої статті 39 ГПК України передав на вирішення судді, який не входить до складу суду, який розглядає справу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2024 (суддя Верхогляд Т.А.) у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід колегії суддів відмовлено.

Ухвала суду від 15.03.2024, як і ухвала суду від 19.03.2024 обґрунтована тим, що доводи ОСОБА_2 про відвід колегії суддів зводяться лише до незгоди з ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 і фактично є незгодою заявника з процесуальними діями суду, що не може бути підставою для відводу в силу частини четвертої статті 35 ГПК України, а тому не свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів у неупередженості або об`єктивності колегії суддів.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки відповідно до частини четвертої статті 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Інших підстав в обґрунтування необ`єктивності чи упередженості суддів скаржник не навів.

Отже, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наведені ОСОБА_2 доводи, які викладені на обґрунтування заяви про відвід суддів не можна вважати об`єктивно обґрунтованими, оскільки вони не свідчать про упередженість та необ`єктивність суддів безпосередньо та однозначно не вказують на їх особисте упереджене ставлення та / або до особисту прихильність до будь-якої зі сторін.

З огляду на наведене Суд зазначає, що вказані, а також інші доводи касаційної скарги не є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції по суті спору.

Щодо оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022 у цій справі) у контексті доводів касаційної скарги ОСОБА_2 до якої приєдналася ФОП Майданюк О.П.

Так, в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 ОСОБА_2 посилається на те, що станом на час вирішення судом апеляційної інстанції питання розподілу судових витрат у справі ТОВ "Маркхолдер" статусу позивача вже не мав.

З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначають про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень частин першої, другої статті 126 та частини четвертої статті 129 ГПК України у подібних правовідносинах.

Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції (якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022) у цій справі вбачається, що суд апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції у справі, що розглядається не з підстав, які були наведені ОСОБА_2 та ФОП Майданюк О.П. у апеляційних скаргах, а саме з підстав, наведених у мотивувальній частині постанови по суті спору. Тобто, фактично з огляду на те, що суд апеляційної інстанції здійснив заміну позивача у справі (процесуальне правонаступництво).

Отже, як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції фактично застосував положення частин дев`ятої, тринадцятої статті 129 ГПК України та задовольнив заяву ТОВ "Маркхолдер" про стягнення 15 000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді першої інстанції.

Таким чином, виходячи із доводів касаційної скарги та враховуючи мотиви скасування судом апеляційної інстанції додаткового рішення суду першої інстанції Верховний Суд переглядає оскаржувану постанову лише в частині застосування судом апеляційної інстанції положень статті 129 ГПК України.

У контексті зазначених доводів касаційної скарги, Суд зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

У аспекті порушених у касаційній скарзі питань Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною дев`ятою статті 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Положеннями частини тринадцятої статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Проаналізувавши наведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції Верховний Суд відзначає, що у вирішенні питання розподілу судових витрат ТОВ "Маркхолдер", понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції застосував саме положення частини дев`ятої статті 129 ГПК України у контексті відносин щодо виникнення спору внаслідок неправильних дій відповідача.

Поряд з тим, оскільки доводи касаційної скарги ОСОБА_2 до якої приєдналася ФОП Майданюк О.П. не містять будь-яких заперечень та посилань стосовно неправильного застосування судом положень частини дев`ятої статті 129 ГПК України, суд касаційної інстанції переглядає оскаржувану постанову лише в частині застосування положень частини тринадцятої статті 129 ГПК України.

У вирішенні цього питання Суд першочергово враховує та наголошує, що фактично, як станом на час вирішення спору по суті ТОВ "Маркхолдер" мало статус позивача у справі, а тому, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення його заяви у повній мірі узгоджуються, як з положеннями частини четвертої статті 129 ГПК України, так і з положеннями частини тринадцятої цієї статті.

З огляду на викладене Суд зазначає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 до якої приєдналася ФОП Майданюк О.П. на постанову суду апеляційної інстанції якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022), не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

У прийнятті даної постанови Верховний Суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржниками не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Слід також зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні і ключові питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у цій справі як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують вказаного висновку.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі ОСОБА_2 на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та у касаційній скарзі ОСОБА_2 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024, якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022, до якої приєдналася ФОП Майданюк О.П. не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення.

ФОП Майданюк О.П. подано заяву про винесення окремої ухвали по справі № 912/3032/19. Подана заява мотивована тим, що процесуальна діяльність колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду: Чус О.В., Кощеєва І.М., Коваль Л.А. у справі №912/3032/19 щодо здійснення правосуддя обумовила неправомірне набуття ТОВ "Маркхолдер" статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізація якого передбачає привілей для ТОВ "Маркхолдер" приймати участь у розподілі судових витрат. У справі № 912/3032/19 колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду: Чус О. В., Кощеєва І. М., Коваль Л.А. розподілила 40 375,80 грн. судових витрат, понесених ТОВ "Маркхолдер". За таких обставин (на думку ФОП Майданюк О.П.), процесуальна діяльність колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду: Чус О.В., Кощеєва І.М., Коваль Л.А. у справі № 912/3032/19 щодо здійснення правосуддя завдала шкоду ФОП Майданюк О. П. на загальну суму 40 375,80 грн. З метою перевірки та уникнення сумнівів можливої наявності складу кримінального правопорушення, ФОП Майданюк О. П. вбачає підстави для судового реагування на наявну інформацію та просить винести окрему ухвалу у даній справі та направити таку ухвалу до Офісу Генерального прокурора.

Порядок постановлення окремої ухвали регламентовано статтею 246 ГПК України.

Відповідно до частини десятої статті 246 ГПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Отже умовою постановлення судом вищої інстанції окремої ухвали на підставі частини десятої статті 246 ГПК України є допущені судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права при ухваленні/постановленні судових рішень (такі висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 916/1288/19, від 14.09.2023 у справі № 905/1965/19).

Права учасників справи визначені у статті 42 зазначеного Кодексу, серед яких такого права як вимагати від суду постановити окрему ухвалу відносно суддів, не передбачено. Не передбачено такого права і статтею 246 ГПК України, якою унормовано порядок постановлення окремої ухвали.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право суду касаційної інстанції постановити окрему ухвалу є самостійним, і не залежить від волевиявлення про це учасника судового процесу, а результатом розгляду касаційної скарги має бути прийняття відповідного рішення, передбаченого пунктами 1 - 7 частини першої статті 308 ГПК України (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 916/1206/18, 01.04.2022 у справі № 905/1926/18).

Враховуючи те, що у цій справі ОСОБА_2 не доведено, а Верховним Судом не встановлено порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, зокрема, ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 в частині залучення ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі № 912/3032/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, то відсутні підстави для винесення окремої ухвали у справі № 912/3032/19.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з положеннями частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись із касаційними скаргами, ОСОБА_2 в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування останнім норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

Касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024, якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022, до якої приєдналася ФОП Майданюк О.П. залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційні скарги залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 912/3032/19 - без змін.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024, якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022, до якої приєдналася фізична особа-підприємець Майданюк Олена Петрівна залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (на додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022) у справі № 912/3032/19 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова