Рішення

від 03.06.2024 по справі 203/7434/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/7434/23

Провадження № 2/204/1932/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Агаєвої К.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни, третя особа- Товариствоз додатковоювідповідальністю «Страховакомпанія «ЕкспоСтрахування» про стягнення збитків ,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни, третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Експо Страхування» про стягнення збитків, якою просив стягнути з приватного виконавця грошові кошти в сумі 314 741,00 грн. як відшкодування завданих збитків; суму інфляційних втрат у розмірі 232 249,07 грн.; 3% річних в сумі 56 498,17 грн., моральну шкоду у сумі 50000,00 грн.

В обґрунтуванняпозову позивачвказує нате,що навиконанні уприватного виконавцявиконавчого округуДніпропетровської областіБурхан-КрутоусЛілії Анатоліївни перебувало виконавче провадження №57848355 на підставі виконавчого листа №201/16990/16-ц з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11.10.2017 р., яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговим зобов`язанням задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошових коштів, який укладений 22.08.2014 з подальшими змінами від 21.08.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,в розмірі 394 000грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговим зобов`язанням відмовлено; стягнутоз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3940 грн. 29.05.2019 та 30.05.2019 боржником ОСОБА_2 було добровільно сплачено залишкову суму заборгованості за виконавчим документом у сумах: 72669,00 грн., 3000,00 грн., 3590,00 грн. Постановою приватного виконавця від 30.05.2019 виконавче провадження №57848355 було закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постановою приватного виконавця від 30.05.2019 знято арешт з коштів боржника та припинено розшук майна боржника, та 30.05.2019 постановою відповідача виконавчий лист №201/16990/16-ц було повернуто до суду у зв`язку з виконанням рішення. Проте, позивач зазначає, що рішення суду від 11.10.2017 залишилось не виконаним, у зв`язку з чим, позивачу завдані збитки у розмірі нестягнутих з боржника грошових коштів у сумі 314741,00 грн. У зв`язку з невиконанням боргових зобов`язань, позивач просив стягнути також інфляційні втратиу розмірі232249,07грн.;3%річних всумі 56498,17грн.та моральнушкоду усумі 50000,00грн.

Ухвалою суду від 22 березня 2024 справа прийнята до провадження; у справі відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

16.05.2024на адресусуду надійшоввідзив напозовну заяву,проте,до відзиву відповідачем не надано доказів направлення позивачу та іншим учасникам справи копії відзиву.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено,що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11.10.2017 р., позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговим зобов`язанням задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошових коштів, який укладений 22.08.2014 з подальшими змінами від 21.08.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,в розмірі 394000 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговим зобов`язанням відмовлено; стягнутоз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3940 грн. Рішення набрало законної сили 13.12.2017.

28.12.2017 на виконання вказаного рішення суду від 11.10.2017 Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська позивачу видані виконавчі листи №201/16990/16-ц із зазначенням строку пред`явлення до виконання 13.12.2020.

На підставі заяви позивача про відкриття виконавчого провадження, 04.12.2018 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Лілією Анатоліївною було відкрито виконавче провадження №57848355 з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11.10.2017 р.

22.04.2019 приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження №57848355 на підставі трьох торгів, що не відбулись, з реалізації майна боржника за лотом №333853 відповідно до повідомлення ДП «Сетам» - протокол №392470 від 13.03.2019 за стартовою ціною 361410,00 грн. за заявою позивача щодо передачі йому нереалізованого майна в рамках виконавчого провадження №57848355, винесено постанову та складено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, якою передано позивачу домоволодіння АДРЕСА_1 , що належала боржнику ОСОБА_2

29.05.2019 та 30.05.2019 боржником ОСОБА_2 було добровільно сплачено залишкову суму заборгованості за виконавчим документом у сумах: 72669,00 грн., 3000,00 грн., 3590,00 грн.

Постановою приватного виконавця від 30.05.2019 виконавче провадження №57848355 було закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постановою приватного виконавця від 30.05.2019 знято арешт з коштів боржника та припинено розшук майна боржника, та 30.05.2019 постановою відповідача виконавчий лист №201/16990/16-ц було повернуто до суду у зв`язку з виконанням рішення.

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровськаіз позовом до ОСОБА_1 , приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л. А., третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., про захист порушеного права власності на нерухоме майно.

РішеннямАмур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровськавід 21 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року рішення суду першої інстанціїскасовано, та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 . Визнано неправомірними: постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 квітня 2019 року, акт-приймання передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 22 квітня 2019 року, винесені приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л. А. у виконавчому провадженні № 57848355, виконавчий лист № 201/16990/16, виданий 28 грудня 2017 року.Визнано недійсним свідоцтво від 22 травня 2019 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., зареєстроване в реєстрі за № 334, яким посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності домоволодіння на АДРЕСА_2 . Скасовано запис про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2019 року, номер запису про право власності 31653480, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 11413298, яким за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на будинок на АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року постановаДніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020рокузалишена без змін.

Звертаючись до суду із зазначеною позовною заявою, позивач посилався на те, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020року встановлено, що відповідачем порушено порядок, встановлений ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» для вчинення виконавчих дій щодо звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, внаслідок чого передача вказаного домоволодіння відбулась не на законних підставах.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Зокрема, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями

чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування

та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України, відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців єКонституція України, Закони України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 Закону України«Про виконавче провадження», тобто тих же, що виконують державні виконавці, крім винятків, зазначених в законі.

Збитки, заподіяні приватним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) приватного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) приватного виконавця і заподіяння ним шкоди.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів ДКС України. При цьому залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).

Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, та причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності приватного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення суду, що набрало законної сили, а також інші докази.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга

статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із зазначеною позовною заявою, ОСОБА_1 обґрунтовував свою вимогу про відшкодування майнової та моральної шкоди неправомірними діями (бездіяльністю) приватного виконавця щодо невиконання судового рішення, при цьому посилався на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29.12.2020 у справі №199/4891/19, якою визнано неправомірними постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 квітня 2019 року, акт-приймання передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 22 квітня 2019 року, винесені приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л. А. у виконавчому провадженні № 57848355, виконавчий лист № 201/16990/16, виданий 28 грудня 2017 року.

Суд виходить з того, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає такі складові елементи як шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказами прямого причинного зв`язку між діями приватного виконавця, вчиненими при примусовому виконанні судового рішення, фактом не виконання рішення суду та завданою позивачеві шкодою.

Судом враховано, що сам по собі факт визнання неправомірними дій приватного виконавця не свідчить про завдання позивачу шкоди та про наявність підстав для її відшкодування, тоді як інших доказів того, що саме неправомірні дії чи бездіяльність приватного виконавця призвели до неможливості виконання судового рішення позивачем не надано, за таких обставин відсутні підстави для відшкодування майнової шкоди.

Також, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 вказано, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача

за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених умов, які необхідні для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 ЦК України, тоді як відсутність хоча

б однієї з цих умов виключає настання відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановіВерховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 910/15758/19.

Крім того, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що саме лише задоволення скарг на дії органу державної виконавчої служби не є безумовною підставою

для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб органів державної виконавчої служби та заподіяною шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків,

між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача

є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

При вирішенні спору про відшкодування шкоди у порядку статей 1173, 1174 ЦК України необхідно враховувати, що саме протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) відповідного органу чи його посадової особи

є причиною завданої шкоди. Отже, між діями чи бездіяльністю та шкодою має бути прямий причинний зв`язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню. За відсутності такого зв`язку збитки не відшкодовуються.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди.

Згідно ізстаттею 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом ? моральною шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що, застосовуючи статті1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), серед іншого, вказала, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

З урахуванням наведеного, а також підстав, з якими позивач пов`язував завдання йому моральних страждань, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями приватного виконавця, про які вказано у позові, та настанням шкоди.

Так,для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.

При цьому визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (див.mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справі«Проніна проти України»(«Pronina v. Ukraine»)від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відтак, зібрані у справі докази та їх наявна оцінка вказують на наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни, третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Експо Страхування» про стягнення збитків відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар