Постанова

від 15.10.2024 по справі 203/7434/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7189/24 Справа № 203/7434/23 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни, третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Експо Страхування, про стягнення збитків,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л.А. третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Експо Страхування (далі-ТзДВ СК Експо Страхування), про стягнення збитків.

В обґрунтування позову посилався на те, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л.А. перебувало виконавче провадження №57848355 на підставі виконавчого листа №201/16990/16-ц з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року, яким його позовні вимоги до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговим зобов`язанням задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на його користь суму боргу в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошових коштів, який укладений 22 серпня 2014 року з подальшими змінами від 21 серпня 2015 року між ним та ОСОБА_3 , в розмірі 394 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на його користь судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 940 грн.

22 квітня 2019 року відповідачем, в рамках виконавчого провадження, передано йому нереалізоване майно боржника в рахунок погашення боргу. 29 травня 2019 року та 30 травня 2019 року боржником ОСОБА_2 , було добровільно сплачено залишкову суму заборгованості за виконавчим документом у сумах: 72 669 грн., 3 000 грн., 3 590 грн. Постановою приватного виконавця від 30 травня 2019 року виконавче провадження №57848355 було закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постановою приватного виконавця від 30 травня 2019 року знято арешт з коштів боржника та припинено розшук майна боржника та 30 травня 2019 року постановою відповідача виконавчий лист №201/16990/16-ц було повернуто до суду у зв`язку з виконанням рішення. Оскільки відповідачкою було порушено порядок реалізації майна боржника, постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 рудня 2020 року у справі №199/4891/19 задоволено позов ОСОБА_2 до нього, та визнано неправомірними: постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 квітня 2019 року, акт-приймання передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 22 квітня 2019 року, винесені приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л.А. у виконавчому провадженні №57848355, виконавчий лист №201/16990/16, виданий 28 грудня 2017 року. Визнано недійсним свідоцтво від 22 травня 2019 року, видане ПН ДМНО ОСОБА_4 , зареєстроване в реєстрі за №334, яким посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності домоволодіння на АДРЕСА_1 . Скасовано запис про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2019 року, номер запису про право власності 31653480, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 11413298, яким за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на будинок на АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Оскільки рішення суду від 11 жовтня 2017 року залишилось не виконаним, у зв`язку з чим йому завдані не лише відповідні збитки, а й спричинено моральну шкоду просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л.А. 314 741 грн. завданих збитків, інфляційні втрати у розмірі 232 249,07 грн.; 3% річних в сумі 56 498,17 грн. та моральну шкоду у сумі 50000 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ним надано достатньо доказів спричинення саме діями відповідача йому збитків. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року є невиконаним та виконавчий лист не може бути пред`явленим до виконання через пропуск строку.

25 липня 2024 року відповідачка Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л.А. надала відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що рішення повинно бути виконане саме боржником, яким є ОСОБА_2 Покладання на неї відповідальності за невиконання рішення є неправильним з точки зору закону.

07 серпня 2024 року позивач ОСОБА_1 надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про те, що саме відповідачка повинна відшкодувати спричинені йому збитки та моральну шкоду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговим зобов`язанням задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошових коштів, який укладений 22 серпня 2014 року з подальшими змінами від 21 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в розмірі 394 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговим зобов`язанням відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 940 грн. Рішення набрало законної сили 13 грудня 2017 року.

28 грудня 2017 року на виконання вказаного рішення суду від 11 жовтня 2017 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська позивачу видані виконавчі листи №201/16990/16-ц із зазначенням строку пред`явлення до виконання 13 грудня 2020 року.

На підставі заяви позивача про відкриття виконавчого провадження 04 грудня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л.А. було відкрито виконавче провадження №57848355 з примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року.

22 квітня 2019 року приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження №57848355 на підставі трьох торгів, що не відбулись, з реалізації майна боржника за лотом №333853 відповідно до повідомлення ДП «Сетам» - протокол №392470 від 13 березня 2019 року за стартовою ціною 361 410 грн., за заявою позивача щодо передачі йому нереалізованого майна в рамках виконавчого провадження №57848355, винесено постанову та складено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, якою передано позивачу домоволодіння АДРЕСА_2 , що належала боржнику ОСОБА_2

29 травня 2019 року та 30 травня 2019 року боржником ОСОБА_2 було добровільно сплачено залишкову суму заборгованості за виконавчим документом у сумах: 72669 грн., 3 000 грн., 3 590 грн..

Постановою приватного виконавця від 30 травня 2019 року виконавче провадження №57848355 було закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постановою приватного виконавця від 30 травня 2019 року знято арешт з коштів боржника та припинено розшук майна боржника.

30 травня 2019 року постановою відповідача виконавчий лист №201/16990/16-ц було повернуто до суду у зв`язку з виконанням рішення.

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 , приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л. А., третя особа ПН ДМНО ОСОБА_4 , про захист порушеного права власності на нерухоме майно.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 . Визнано неправомірними: постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 квітня 2019 року, акт-приймання передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 22 квітня 2019 року, винесені приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л. А. у виконавчому провадженні № 57848355, виконавчий лист № 201/16990/16, виданий 28 грудня 2017 року. Визнано недійсним свідоцтво від 22 травня 2019 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л., зареєстроване в реєстрі за № 334, яким посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності домоволодіння на АДРЕСА_1 . Скасовано запис про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2019 року, номер запису про право власності 31653480, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 11413298, яким за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на будинок на АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишена без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає такі складові елементи як шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказами прямого причинного зв`язку між діями приватного виконавця, вчиненими при примусовому виконанні судового рішення, фактом не виконання рішення суду та завданою позивачеві шкодою. Судом враховано, що сам по собі факт визнання неправомірними дій приватного виконавця не свідчить про завдання позивачу шкоди та про наявність підстав для її відшкодування, тоді як інших доказів того, що саме неправомірні дії чи бездіяльність приватного виконавця призвели до неможливості виконання судового рішення позивачем не надано, за таких обставин відсутні підстави для відшкодування майнової шкоди. Також, суд вважав, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями приватного виконавця, про які вказано у позові, та настанням шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Так, згідно із ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс19, пункт 26), правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення, яке набрало законної сили, рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази.

У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження№ 12-199 гс 18, пункт 5.30) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених умов, які необхідні для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих умов виключає настання відповідальності.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).

В ухвалі Верховного Суду від 03 липня 2023 року справа №686/6323/22 (провадження № 61-9278ск23) касаційний суд зауважив, що причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При вирішення спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, а також і факт виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговим зобов`язанням задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошових коштів, який укладений 22 серпня 2014 року з подальшими змінами від 21 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в розмірі 394 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговим зобов`язанням відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 940 грн.

За вказаним рішенням отримані виконавчі листи, які звернуті до виконання.

22 квітня 2019 року приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження №57848355 на підставі трьох торгів, що не відбулись, з реалізації майна боржника за лотом №333853 за заявою ОСОБА_1 щодо передачі йому нереалізованого майна в рамках виконавчого провадження №57848355, винесено постанову та складено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, якою передано позивачу домоволодіння АДРЕСА_2 , що належала боржнику ОСОБА_2

29 травня 2019 року та 30 травня 2019 року боржником ОСОБА_2 було добровільно сплачено залишкову суму заборгованості за виконавчим документом у сумах: 72669 грн., 3 000 грн., 3 590 грн.

Постановою приватного виконавця від 30 травня 2019 року виконавче провадження №57848355 з примусового виконання рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року №201/16990/16-ц було закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

В подальшому, постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 199/4891/19, яка набрала законної сили, визнано неправомірними: постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 22 квітня 2019 року, акт-приймання передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 22 квітня 2019 року, винесені приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л.А. у виконавчому провадженні № 57848355, виконавчий лист № 201/16990/16, виданий 28 грудня 2017 року. Визнано недійсним свідоцтво від 22 травня 2019 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л., зареєстроване в реєстрі за № 334, яким посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності домоволодіння на АДРЕСА_1 . Скасовано запис про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2019 року, номер запису про право власності 31653480, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 11413298, яким за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на будинок на АДРЕСА_1 .

Вказаною постановою встановлено, що приватний виконавець Бурхан-Крутоус Л.А. порушила порядок встановлений статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження.

Втім вказане вище не може бути підставою для стягнення з відповідачки на користь позивача 314741 грн. завданих збитків, що є сумою, яка залишилася несплаченою саме боржником ОСОБА_2 позивачеві ОСОБА_1 , інфляційних втрати у розмірі 232249,07 грн.; 3% річних в сумі 56 498,17 грн., що нараховані саме на суму залишку боргу та моральної шкоди у сумі 50 000 грн та доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються з вище наведених підстав.

В той же час вказане вище свідчить про те, що фактично рішення суду є невиконаним.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Матківська проти України» (№38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

Відповідно до пункту 40 рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції», право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок («Hornsby v. Greece» № 18357/91).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно із частиною першою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

За встановлених обставин, позивач має право скористатися захистом своїх прав шляхом вчинення дій, направлених на відновлення виконавчого провадження у встановленому законом порядку.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, а доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке б призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида