Постанова

від 21.05.2024 по справі 309/2765/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 309/2765/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 травня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Джуги С.Д.

з участю секретаря судового засідання: Сливки С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кричфалушій Іван Іванович на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Савицьким С.А., у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , де третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору є Служба у справах дітей Хустської РДА і Служба у справах дітей Драгівської сільської ради про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору є Служба у справах дітей Хустської РДА і Служба у справах дітей Драгівської сільської ради про визначення місця проживання дітей

встановив:

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з первісним позовом до ОСОБА_1 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог Служби у справах дітей Хустської РДА, Служби у справах дітей Драгівської сільської ради про визначення місця проживання дітей.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з ОСОБА_1 вони перебували в зареєстрованому шлюбі з 02.05.2009. Від шлюбу у них народилося троє дітей: дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Сторони припинили шлюбні відносини і проживають окремо. Між сторонами була домовленість, що спільних дітей в їхній спір втягувати вони не будуть. Після припинення шлюбних відносин позивачка повернулася проживати в батьківський будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Незважаючи на вказану домовленість ОСОБА_1 , 16.09.2020 прийшов по місцю її проживання та силою забрав від позивачки молодшого сина (малолітнього) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому при відібранні дитини матері позивачки ОСОБА_6 завдані тілесні ушкодження (за даним фактом порушена кримінальна справа, що стверджується копією витягу з ЄРДР). Таким чином ОСОБА_7 , внаслідок неправомірних дій відібрав дітей від позивачки і в нього за місцем проживанням знаходяться всі їхні діти.

З метою побачення з їхніми спільними дітьми, позивачка 23.09.2020 прийшла до відповідача додому, але він та його матір зустріли позивачку та її матір агресивно, і як наслідок завдали матері позивачки тілесних ушкоджень, при цьому відповідач не дав ні забрати дітей, ні навіть з ними побачитись (за даним фактом порушена кримінальна справа, що стверджується копією витягу з ЄРДР).

Крім цього в цей час, їхній молодший син ОСОБА_8 , виглядав хворобливо, позаяк мав нежить та блідий колір шкіри, що вказує на недостатній догляд щодо дітей з боку відповідача, а також відсутність належного лікування. За даним фактом позивачка звернулась до служби у справах дітей Хустської РДА, і 24.10.2020 отримала відповідь, згідно якої службою у справах дітей здійснено виїзд за вказаною заявою та проведено бесіду з дітьми, які вказали, що люблять маму та хочуть з нею спілкуватися. Крім цього, в ході перевірки складено акт перевірки цільового використання державної допомоги при народженні дитини, за наслідками якого отримання коштів батьком призупинено. Також службою у справах дітей рекомендовано звертатись до суду щодо визначення місця проживання дітей.

Позивачка також зазначила,що після того, як відповідач відібрав дітей від неї, вони стали поводитись насторожено та замкнено, бояться без присутності батька бачитись із матір`ю, оскільки переживають, що їхній батько про це дізнається. Вказана поведінка зі сторони дітей вказує на те, що відповідач залякує дітей та здійснює щодо них психологічний тиск.

ОСОБА_2 , любить своїх дітей, хоче про них піклуватися, за її місцем проживання створені всі необхідні умови для нормального та здорового розвитку та життя дітей. Проживання дітей саме з нею буде відповідати не лише її інтересам, а й інтересам дітей, позаяк діти не можуть проживати з батьком з підстав вище зазначених, а також враховуючи неналежне виконання батьком своїх обов`язків.

Позивачка на час звернення до суду перебуває у декретній відпустці з 08 січня 2019 року по 14 листопада 2021 року, що підтверджується розпорядженням №1 від 08 січня 2019 року сільського голови Данилівської сільської ради. Відповідач в свою чергу ніде не працює, що вказує, на те, що він не в змозі забезпечити дітей та створити необхідні умови для їх гармонійного розвитку. Крім цього, поведінка відповідача по відношенню до позивачки як до матері їхніх спільних дітей є аморальною, що проявляється у застосуванні фізичної сили, а також він не дбає про здоров`я дітей, що проявилось у захворюванні молодшого сина. Проживання дітей разом з позивачкою відповідає їхнім інтересам.

На підставі наведеного ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання неповнолітніх дітей з матір`ю, стягнути з відповідача на її користь суму сплаченого судового збору та витрати на правову допомогу.

У грудні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою і просив визначити місце проживання їхніх неповнолітніх дітей разом з ним.

В зустрічній позовній заяві посилається на те, що спільне життя з відповідачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 у них не склалося, оскільки, в березні 2020 року вона, залишивши дітей на нього, виїхала за кордон, де зустріла іншого чоловіка і провела там більше пів року. Згідно рішення Хустського районного суду від 23.11.2020 шлюб між ними розірвано. З моменту виїзду ОСОБА_2 за кордон вони стали проживати окремо, діти проживають разом з ним, відповідачка має іншу сім`ю.

З того часу ОСОБА_2 , маючи реальну можливість брати участь у вихованні та забезпеченні дітей, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, не спілкується з дітьми, участі в їх житті не бере. Він самостійно несе усі витрати по утриманню дітей. Він займається підприємницькою діяльністю і має достатній дохід для того, щоб в повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей. ОСОБА_1 проживає в окремому приватному будинку з сучасним ремонтом та обладнанням, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання дітей. В будинку обладнані кімнати для дітей. В той час відповідачка не має ні постійного місця роботи, ні достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання дітей, постійно виїжджає на тривалий термін за кордон. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що проживання дітей разом з ним відповідає їхнім інтересам. Він має можливість забезпечити їм належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дітей, чого відповідачка забезпечити не в змозі.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2020 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одно провадження.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2022 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з їх матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , сплачений судовий збір, в розмірі 840,80 грн та 12 000 грн витрат на правову допомогу.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: служба у справах дітей Хустської РДА, служба у справах дітей Драгівської сільської ради про визначення місця проживання дітей - відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кричфалушій І.І., оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задовольнити його зустрічний позов.

В обґрунтування скарги посилається на те, що судом ухвалено рішення без з`ясування всіх обставини по справі, які мають значення та порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не було врахованого того, що з моменту виїзду відповідачки за кордон, а також після розірвання шлюбу, діти проживають разом з ним, а відповідачка ОСОБА_9 має іншу сім`ю. В нього є можливість приймати участь у вихованні та забезпеченні дітей, при чому відповідач з власної ініціативи самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, не спілкується з дітьми, участі в їх житті свідомо не приймає.

Він переконаний, що діти повинні проживати разом з ним, він любить дітей, у нього з дітьми психологічний контакт, прив`язаність один до одного. Старші діти з першого класу навчаються в Драгівській ЗОШ 1-111 ступенів, дочка ОСОБА_10 в 5-у класі, а син ОСОБА_11 в 2-у класі він відводить дітей до школи, займається з ними вечорами, допомагає їм виконувати домашні завдання, вчаться вони добре. Він дбає про їх здоров`я, своєчасно відвідує з ними лікарів для профілактичних оглядів та проведень відповідних щеплень, а тому діти ростуть здоровими і майже не хворіють.

При цьому суд, приймаючи поспішне та упереджене рішення про визначення місця проживання дітей разом з матір`ю не взяв до уваги вище викладене, мотивувавши своє рішення тільки на підставі висновку органу опіки та піклування Хустської РДА від 15.07.2021 року з яким він не був ознайомлений, в зв`язку з чим останній не може визнаватись судом належним та допустимим доказом відповідно до ч.1, ч.9 ст.83 ЦПК України.

Окрім того в основу свого рішення суд покладає принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, якою регламентовано, «що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю».

Та наведена у Декларації з прав дитини 1959 року презумпція закріплення проживання дитини разом з матір`ю, наразі не підтримується ані сучасним європейським законодавством, ані рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв`язків з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчур проти України»).

Слід зазначити і те, що Велика Палата Верховного Суду України змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. З Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц)

Насамкінець, у Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Рівність та спільна батьківська відповідальність: роль батьків» (Eqvality and shared parental responsibility: the role of fathers) № 2079 від 02 жовтня 2015 року Асамблея твердо висловила позицію, що саме розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи стосовно ролей жінок та чоловіків у сім`ї і є відображенням соціологічних змін, які відбулися протягом останніх 50 років. У зв`язку з цим, ОСОБА_12 закликала всіх її членів, зокрема і Україну, забезпечити законодавчими нормами та адміністративною практикою рівність прав батьків щодо їх дітей.

Судом також не враховано, що діти вже досить тривалий час проживають разом із батьком, як не взято до уваги і установлені та тривалі зв`язки батька з дітьми, з огляду на те, що вони тривалий час проживали разом, а отже, проживання дітей з батьком буде відповідати найкращим їх інтересам. Суд на час ухвалення оскаржуваного рішення не встановив обставин, які б давала підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з матір`ю, що фактично приведе до зміни місця проживання дітей, зміни місця навчання, зміна кругу друзів та спілкування, буде мати більш позитивний влив на них.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дітей, суд повинен був враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, та не піддавати формалізму долю дітей, які через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинні бути позбавлені щасливого та спокійного дитинства.

Судом першої інстанції також порушені норми процесуального права. Так суд з часу відкриття провадження за первісним позовом з 16.11.2020 та об`єднання його із зустрічним позовом 29.12.2020 року і до прийняття рішення а саме до 24.05.2022 року, розпочавши підготовче засідання 08.09.2021 року та оголосивши перерву в ньому в зв`язку з залученням третьої особи (органу опіки і піклування Драгівської сільської ради) та відсутністю висновку органу опіки та піклування Хустської РДА, відклав його на невизначений термін і до прийняття рішення по суті, в порушення вимог ч.2 ст.200 ЦПК України жодного з рішень визначених законом за результатами підготовчого засідання не прийняв, ухвалу про таке не постановив , і не провівши більше жодного засідання за участю сторін, прийняв рішення яким позбавив позивача ОСОБА_1 права на справедливий суд, та можливості бути почутим судом безпосередньо в судовому засіданні, заявити клопотання про допит свідків та належним чином дослідити докази, чим порушив і права дітей не надавши їм можливість висловити свої думки щодо визначення місця їхнього проживання.

Суд прийняв оскаржуване рішення буз участі сторін, мотивувавши це тим, що в судове засідання 24.05.2022 позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_13 , представники органу опіки та піклування Хустської РДА та Драгівської сільської ради не з`явились подавши до суду заяви про розгляд справи без їх участі, відповідач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явились будучи про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Та жодних підстав для прийняття рішення за відсутності відповідач ОСОБА_14 та його представника у суду не було, так як ні відповідач, ні він як його представник не були повідомлені належним чином про дату, час і місце судового засідання у суді першої інстанції, а справу, всупереч вимог процесуального закону, розглянуто за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню, відповідно до наступних мотивів.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи первісний позов та відхиляючи зустрічний позов суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено тих виключних обставин за яких малолітні діти сторін мають бути розлучені з матір`ю. Судом не встановлено, що мати створює загрозу для нормального психічного розвитку дітей або неналежним чином виконувала свої батьківські обов`язки.

Та не дивлячись на зазначені висновки суду першої інстанції, останній дійшов таких висновків у супереч наявних обставин справи та долучених доказів, виходячи з наступних мотивів.

У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що 02.05.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_15 зареєстровано шлюб про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 80 відділу реєстрації актів цивільного стану Хустського районного управління юстиції Закарпатської області. Проте, рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 23 листопада 2020 року вище згаданий шлюб між сторонами розірвано.

Від шлюбу в сторін народилось троє дітей: донька ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , що стверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , про що в Книзі реєстрації народжень 05.03.2010 року зроблено відповідний актовий запис за № 17, яке видане виконкомом Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області; син ОСОБА_11 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , про що в Книзі реєстрації народжень 03.12.2013 року зроблено відповідний актовий запис за № 82, яке видане виконкомом Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області; син ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_7 , що стверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , про що в Книзі реєстрації народжень 22.11.2018 року зроблено відповідний актовий запис за № 65, яке видане виконкомом Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Хустської РДА, від 15.07.2021 року №11-31/1160 про визначення місця проживання малолітніх дітей, орган опіки та піклування Хустської РДА, враховуючи рекомендації Комісії з питань захисту прав дитини, вважає, що місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 разом з матір`ю є можливим та таким, що не суперечить інтересам малолітніх дітей.

Характеристикою Драгівського ліцею визначено, що учениця 8-Б класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 навчається в такому з 2016 року та має друзів і контактна з однокласниками. Батько приходить на батьківські збори, а мати цікавиться успіхами дитини по телефону.

Згідно характеристики Драгівського ліцею на учня 5-В класу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , останній навчається в ліцеї з першого класу. Має багато друзів, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями. Марк проживає з батьком, який приділяє належну увагу навчанню та вихованню сина.

Перевіряючи доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 Сімейного кодексу України (далі - СК України) питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частиною 6 статті 7 СК України, рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 03 грудня 2009 року).

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Водночас, суд першої інстанції в повній мірі не врахував зазначені приписи національного та міжнародного законодавства.

Так, апеляційним судом встановлено, що на початку березня 2020 року ОСОБА_2 виїхала за кордон до Чеської Республіки (за словами останньої на заробітки) де майже постійно перебуває по теперішній час та інколи приїжджаючи додому. Та разом з цим, матеріали справи містять дані про те, що ОСОБА_2 перебуває на посаді завідуючої сільською бібліотекою с. Данилово, Хустського району з 05.02.2013 року, але чи продовжує і зараз займати дану посаду, відповідних доказів у справі немає.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 23 листопада 2020 року шлюб між сторонами, який було укладено 02.05.2009 року, розірвано. Як пояснив колегії суддів Рішко М.В., нагальна потреба у розірванні шлюбу виникла внаслідок того, що ОСОБА_2 бажала утворити нову сім`ю.

Доведеною є та обставина, що сторони з моменту укладення шлюбу поживали в окремому житловому будинку по АДРЕСА_2 , який на праві власності належить ОСОБА_16 .

Там же в с. Драгово, Хустського району в сторін народилось троє дітей: донька ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , син ОСОБА_11 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_7 , які по місцю свого народження відвідували садочок та зараз навчаються у Драгівському ліцею Драгівської сільської ради в 8-Б класі та 5-В класі.

Згідно характеристики Драгівського ліцею Драгівської сільської ради, дочка сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 навчається у 8-Б класі та має друзів і контактна з однокласниками. Батько приходить на батьківські збори, а мати цікавиться успіхами дитини по телефону.

За характеристикою Драгівського ліцею Драгівської сільської ради, син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 навчається у 5-В класі та має друзів і контактна з однокласниками. Батько приходить на батьківські збори, а мати цікавиться успіхами дитини по телефону.

У ході апеляційного розгляду справи, колегією суддів було заслухано думки дітей, які висловились з приводу того, що бажають проживати в с. Драгово, Хустського району разом з батьком. Тут вони навчаються, займаються улюбленими справами, що їм до вподоби та мають багато друзів. З мамою не бажають бути.

Так статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Як передбачено частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відтак, аналіз обставин справи дає об`єктивні підстави колегії суддів вважати з урахуванням думки дітей де саме бажають проживати з погляду на ті соціальні зв`язки, які є сталими для дітей, місце їх навчання яке забезпечує дітям їх гармонійний розвиток і виховання у взаємозв`язку з їх психологічним станом, дає підстави для твердження, що таким місцем проживання дітей сторін є саме їх теперішнє місце проживання разом з ОСОБА_1 . Адже, апеляційним судом не встановлено перепон з неможливості забезпечення батьком дітям гідного рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Слід наголосити на тім, що дочка сторін ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 досягла чотирнадцяти років, тому відповідно до приписів частини третьої статті 160 СК України набула права самостійно вибирати місце свого проживання.

Визначення місця проживання дітей з батьком за місцем їх народження не позбавляє матір можливості спілкуватися з дітьми та брати участь у її вихованні.

Колегія суддів також зазначає, що визначення апеляційним судом основного місця проживання дітей разом з батьком не являється перешкодою для того, щоб діти певен період часу за їх бажанням пожили у матері. Зазначене рівною мірою не буде впливати на статус постійного місця проживання дітей, який визначено даним судовим рішенням, так-як не може являтись свідченням того, що таке місце проживання змінено дітьми на постійній основі.

Стосовно висновку органу опіки та піклування Хустської райдержадміністрації про визначення місця проживання малолітніх дітей від 15.07.2021 року, який має лише рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду, то такий станом на час ухвалення судового рішення апеляційним судом втратив свою актуальність та значимість з огляду на те, що з того моменту вже сплинуло майже три роки, змінились самі діти та їх психоемоційне становище і відповідні запити та потреби в розвитку, що впливає на їхню особистість, та спроможність самостійно визначитись з основним місцем їхнього проживання. Тож, такий не відповідає інтересам дітей та реальним обставинам справи, тому не може бути врахованим колегією суддів при розгляді зазначених позовних вимог.

Апеляційний суд зазначає також те, що презумпція на користь матері у справах щодо дітей не підтверджується на рівні ООН, не відповідає позиції Ради Європи та не випливає з Конвенції про права дитини або прецедентної практики Європейського суду з прав людини. Так-як в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідатиме інтересам дитини. Необхідно зазначити, що Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. У своїй Постанові №2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписують жінкам і чоловікам у сім`ї як відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї». Та в світлі актуальної судової практики дискримінаційне ставлення та приниження ролі батька є неприпустимим та суперечить законодавству України.

Разом з наведеним, слід наголосити на тім, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Наведеного суд першої інстанції не врахував, та помилково дійшов висновку про задоволення первісного позову та відхилення зустрічного позову. Відтак, такі висновки суду першої інстанції є такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства та досліджених обставинах, разом з зібраними у справі доказами та доводами учасників справи.

Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, у світлі приділення якнайкращого забезпечення інтересів дитини, дійшла обґрунтованого висновку про те, що вимоги зустрічного позову будуть відповідати повноцінно інтересам дітей сторін.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення зустрічного позову та відхилення вимог первісного позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

За подання зустрічної позовної заяви, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн. в суді першої інстанції.

При поданні апеляційної скарги на рішення суду, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 1261,20 (840,80 х 150%) грн.

Тому із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму 2 102,00 грн. судового збору за подання позову до суду першої інстанції та за подання апеляційної скарги.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу.

Згідно з ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ст.141 ЦПК України , інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем ОСОБА_1 останній надав: Договір про надання правничої допомоги адвокатом від 12.12.2020, який підписаний сторонами; Ордер серії ЗР № 18996 від 12.12.2020 року; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №21/653 від 21.10.2010 року, Т.1, а.с. 53-55. Акт приймання-передачі наданих послуг від 23.07.2022 року; Розрахунок витрат на правову допомогу від 23.07.2022 року; Оригінал квитанції до прибуткового касового ордера №4 від 15.07.2022 року, Т.2, а.с. 15-17.

З розрахунку витрат на правову допомогу від 23.07.2022 року слідує, що адвокатом надано послуги зокрема з проведення зустрічі, консультація клієнта, узгодження правової позиції, опрацювання законодавчої бази, збір доказів з підготовки та подання запитів, підготовка матеріалів та подання таких до суду, підготовка та подання процесуальних документів. Зазначені послуги адвокатом оцінено на загальну суму 5000,00 гривень.

Проте, зазначені суми не можуть бути стягнутими з відповідача у зв`язку із тим, що опрацювання матеріалів позову та законодавчої бази, що регулює спірні відносини, здійснення підготовки та витребування документів не є тими послугами, які є необхідними при наданні правничої допомоги адвокатом.

А звідси, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що компенсації підлягає тільки сума в розмірі 5000,00 грн., яка пов`язана з поданням зустрічної позовної заяви, апеляційної скарги, прийняття участі в судових засіданнях, а в іншій частині розміру вимог слід відмовити як таких, що не знайшли свого ствердження.

Відтак, заявлені зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню як і подана апеляційна скарга, тоді як первісний позов підлягає повному відхиленню.

Зважуючи на викладене та керуючись нормами статей 141, 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кричфалушій Іван Іванович, задовольнити частково.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2022 року скасувати та постановити у цій справі постанову про часткове задоволення зустрічного позову та відхилення первісного позову.

Визначити місце проживання малолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом зі своїм батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 . А в частині визначення місця проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.

У задоволенні первісного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка проживає: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , судові витрати у розмірі 2.102,00 гривні, судового збору та у розмірі 5.000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 31 травня 2024 року.

Головуючий :

Судді :