Постанова

від 22.05.2024 по справі 753/11262/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/11262/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7465/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бешлеги Андрія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року у складі судді Каліушка Ф.А.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Смерековий Гай» та ОСОБА_2 , треті особи: Київська міська ради, товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ ПАРК», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пелех Зоряна Богданівна про визнання правочинів недійсними,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом у якому просила визнати недійсними договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_2 та ТОВ "Смерековий Гай" від 08 грудня 2021 року.

Позов обґрунтовано тим, що 22 листопада 2006 року КМР (орендодавець) та ТОВ "Новара-К" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 5,2557 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з об`єктами соціального призначення.

12 травня 2015 року був укладений договір № 12-05/15 "про забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 ". З урахуванням додаткових угод від 22 грудня 2017 року, 20 червня 2019 року та 15 жовтня 2020 року сторонами договору є п`ять фізичних осіб та шість юридичних осіб, у тому числі відповідачка та позивачка. Згідно умов договору № 12-05/15 сторони зобов`язуються спільно діяти для досягнення господарської мети - будівництва комплексу (сукупність багатоквартирних житлових будинків) на земельній ділянці. Результат спільного проекту досягається сторонами шляхом набуття ними у власність квартир, нежитлових приміщень в збудованих конкретних багатоквартирних житлових будинках у складі комплексу в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

ОСОБА_2 на праві приватної власності належали об`єкти нерухомого майна, що є частиною у майновому комплексі загальною площею 7 622,5 кв. м та які знаходяться на земельній ділянці комунальної власності із кадастровим номером 8000000000:63:502:0001, площею 5,2557 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, частка розміром 3/100 (нежитлова будівля магазин (літ. Б) загальною площею 208,8 кв. м, частка розміром 4/100 (нежитлова будівля овочесховище - 2 (літ. Д) загальною площею 304,60 кв.м.

Додатковою угодою від 22 грудня 2017 року було погоджено, що ОСОБА_2 не буде вчиняти будь-які дії, які можуть спричинити зміну замовника будівництва комплексу багатоквартирних житлових будинків (його черг), передачу земельної ділянки чи її частини для забудови іншій особі, аніж позивачка та інші сторони договору.

Позивачка зазначає, що за умовами вищезазначеного договору про спільну діяльність, ОСОБА_2 надала згоду на знесення належного їй на праві власності нерухомого майна.

Усупереч умовам договору про спільну діяльність відповідачка відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно на користь ТОВ "Смерековий Гай" на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 08 грудня 2021 року.

Позивачка вважає, що вказані оспорювані договори купівлі-продажу укладені усупереч вимогам чинного законодавства України, порушують її охоронювані права та є всі підстави для визнання їх недійсними.

Неправомірні дії ОСОБА_2 щодо відчуження належного їй на праві власності нерухомого майна, яке використовувалося у процесі здійснення спільної діяльності, призвели до втрати позивачкою можливості користування земельною ділянкою, а відтак можливості виконувати свої зобов`язання за договором № 12-05/15 "про забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 ", оскільки спірна земельна ділянка передана в оренду ТОВ "Смерековий Гай", так як останнім набуто у власність нерухоме майно, яке є предметом оспорюваних договорів.

Отже, укладення оспорюваних договорів між ОСОБА_2 та ТОВ "Смерековий Гай", фактично є односторонньою відмовою відповідачки від виконання обов`язків та порушує умови договору про спільну діяльність, оскільки перехід майна від відповідачки до ТОВ "Смерековий Гай", який не є стороною № 12-05/15 "про забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 ", унеможливлює виконання цього договору, а також робить неможливим отримання позивачкою житлової площі, передбаченої пунктом 11 акту розподілу площ від 20 червня 2019 року до договору про спільну діяльність.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Бешлега А.В. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неправильне застосування норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не взято до уваги протиправні дії, бездіяльність, визнання самим відповідачем протиправних дій, не взято до уваги обов`язків за Договором № 12-05/15 від 12.05.2022 та не встановлено обов`язки ОСОБА_2 за ним, невраховано висновки викладені в рішенні Господарського суду м. Києва від 02.02.2023 № 910/10090/22, які не потребують повторного встановлення «.... відчуження відповідачем належного йому нерухомого майна та втрата прав на землю призводить до порушення прав та інтересів позивача, адже унеможливлює виконання Договору про забудову земельної ділянки.», що є безумовними підставами для визнання оспорюваних договорів недійсними.

За змістом вказує, що судом частково було досліджено умови договору оренди земельної ділянки, за яким обов`язок поновлення оренди настає 12 вересня 2021 року, а у ОСОБА_2 обов`язок у сприянні виконання Договору не закінчувався, обов`язок підписувати документи, що не суперечать його умовам, який не припинявся, а відповідно п.4.3 не допускається бездіяльність, в тому числі щодо подовження договору оренди земельної ділянки, що відповідно ОСОБА_2 виконано не було.

Зазначає, що спірні договори купівлі-продажу окрім порушення прав позивача, грубо порушують і суперечать договору про забудову земельної ділянки, а також законодавству України, оскільки є фраудаторними. Укладення цих договорів фактично є одностороннью відмовою ОСОБА_2 від виконання обов`язків покладених на неї договором № 12-05/15 від 12.05.2022, оскільки перехід майна від останньої до ТОВ "Смерековий Гай", який не є стороною вказаного договору, унеможливлює його виконання, а також робить недосяжною мету, закріплену у п.1.1. договору та нівелює можливість отримання позивачем жилої площі, передбаченої п.11 Акту розподілу площ від 20.06.2019.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Поліщук Ю.В. інтересах ТОВ "Смерековий Гай" просить відмовити у вимогах скаржника викладених в апеляційній скарзі в повному обсязі, а рішення залишити без змін.

Представник ТОВ «АРТ ПАРК» подав відзив, у якому підтримав апеляційну скаргу позивачки та просив її задовольнити.

Колегія суддів, заслухавши адвоката Лукомського П.В. в інтересах ОСОБА_1 , адвоката Мельниченка С.О. в інтересах ТОВ «АРТ ПАРК»,які просили апеляційну скаргу задовольнити, адвоката Поліщук Ю.В. в інтересах ТОВ "Смерековий Гай", яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Представник КМР та приватний нотаріус КМНО Пелех З.Б. в судове засідання не з`явилися, про дату, місце та час якого, судом повідомлялися у встановленому законом порядку, від останньої надійшло клопотання про розгляд справи без її участі, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі справи убачається, що земельна ділянка площею 5,2557 га (кадастровий номер 8000000000:63:502:0001) відповідно до рішення КМР від 28 вересня 2006 року була передана в оренду ТОВ "Навара-К" строком на п`ять років.

Установлено, що 12 травня 2015 року був укладений договір № 12-05/15 про забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 . З урахуванням додаткових угод від 22 грудня 2017 року, 20 червня 2019 року та 15 жовтня 2020 року сторонами договору є п`ять фізичних осіб та шість юридичних осіб, у тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно умов договору № 12-05/15 сторони зобов`язуються спільно діяти для досягнення господарської мети - будівництва комплексу (сукупність багатоквартирних житлових будинків) на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:502:0001), площею 5,2557 га, яка розташована на АДРЕСА_1 (а.с. 13-46 т.1).

На земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:502:0001 розташований майновий комплекс, який перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_3 (2/100, 7/100 та 2/1000 часток), ОСОБА_2 (3/100, 4/100 часток) та ОСОБА_4 (4/100, 50/100 часток), ТОВ "Навара-К" 28/1000 часток.

Згідно умов договору 12-05/15 "Про забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 », ТОВ "Навара-К" зобов`язаний був поновити договір оренди землі (пункти 1.3.2., 5.1.2) та передати будівельний майданчик підряднику для забудови (пункт 5.1.1.)

Відповідно до пункту 5.1. договору 12-05/15 "про забудову земельної ділянки по Бориспільська 67 в м. Києві", ТОВ "Навара-К" зобов`язався вжити заходів щодо поновлення договору оренди ділянки, вказаної в пункті 1.3 цього договору.

Установлено, що на виконання умов пункту 5.1.2 договору 12-05/15 "Про забудову земельної ділянки по Бориспільська 67 в м. Києві", для поновлення договору оренди земельної ділянки № 4786, 12 вересня 2016 року між ТОВ "Навара-К" та КМР було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки № 889. Згідно пункту 1.1 договору № 889, на п`ять років поновлено договір оренди земельної ділянки № 4786, зі строком його дії до 12 вересня 2021 року.

Відповідно до пункту 1.1 договору № 889, земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Орендар зобов`язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації права оренди (пункт 8.4).

Договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено (пункт 11.3).

Відповідно до пункту 11.7 договору № 889, після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має переважне право перед іншими особами на поновлення договору.

У разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених цим договором (пункт 11.8).

Листом вих. № 05716-18886 від 02 серпня 2021 року Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу КМДА повідомив ТОВ "Навара-К", що оскільки на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:502:0001 розташований майновий комплекс, який перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_3 (2/100, 7/100 та 2/1000 часток), ОСОБА_2 (3/100, 4/100 часток) та ОСОБА_4 (4/100, 50/100 часток), в той час як за ТОВ "Навара-К" зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, розмір частки якого складає 28/1000, тому поновлення ТОВ "Навара-К" договору оренди земельної ділянки від 04 грудня 2006 року буде порушенням прав інших власників майна, розташованого на земельній ділянці.

Отже, орендодавець відмовив ТОВ "Новара-К" у поновленні договору оренди земельної ділянки, строк дії якого припинився 12 вересня 2021 року.

Встановлено, що ОСОБА_2 08 грудня 2021 року на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу відчужила об`єкти нерухомості на користь ТОВ "Смерековий Гай", які перебували у її власності, а саме частку розміром 3/100 (нежитлова будівля магазин (літ. Б) загальною площею 208,8 кв.м, та частку розміром 4/100 (нежитлова будівля овочесховище - 2 (літ. Д) загальною площею 304,60 кв.м. (а.с. 147-150, 152-155 т.1).

Установлено, що рішенням КМР від 18 травня 2023 року передано ТОВ "Смерековий Гай" в оренду на п`ять років земельну ділянку площею 5,2557 га, кадастровий номер 8000000000:63:502:0001) для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) на по АДРЕСА_1 у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (а.с. 176 т.1).

Відмовляючи в задоволенні позову районний суд вважав, що позивачка не надала суду достатніх доказів на підтвердження наявності в діях чи рішеннях відповідачів при укладенні оспорюваних правочинів порушень її прав, оскільки, спірні договори були укладені 08 грудня 2021 року майже через три місяці після того, як припинив свою дію договір оренди земельної ділянки - 12 вересня 2021 року, а неможливість виконання договору 12-05/15 "про забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 " є наслідком закінчення строку дії договору оренди землі, а не наслідком укладення спірних правочинів.

Такий висновок районного суду є обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Поняття договору купівлі-продажу розкрите в ст. 224 Цивільного кодексу України. За цим договором, продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю юридичною природою договір купівлі-продажу є двосторонньою угодою, оскільки при її укладанні та здійсненні виявляється воля двох сторін, які беруть у ній участь.

За приписом ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбачених законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

За приписами ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Так, звертаючись у суд із позовом ОСОБА_1 вважаючи порушеними свої права та законні інтереси, просила суд визнати недійсними договори купівлі-продажу від 08 грудня 2021 року, укладених між ОСОБА_2 та ТОВ "Смерековий Гай" вказуючи, що відчуження ОСОБА_2 належного їй на праві власності нерухомого майна унеможливлює виконання договору 12-05/15 "про забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 ", тобто унеможливлює в майбутньому (після завершення будівництва) набуття у власність квартири загальною площею 465 кв.м.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає втому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. (Правова позиція Верховного суду України у справі № 6-605цс16 від 25.05.2016, постанова Великої палати Верховний Суду від 18.04.2018 № 439/212/14-ц, 14-75цс18, постанови Верховного Суду від 18.07.2018 по справі № 750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04.07.2018 по справі № 462/4611/13-ц, провадження № 61-6130св18).

Такий висновок суду повністю узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав".

Так, спірні договори були укладені ОСОБА_2 та ТОВ «Смерековий Гай» 08.12.2021 майже через 3 місці після того, як припинив свою дію договір оренди земельної ділянки - 12.09.2021, у зв`язку з чим, подальше виконання договору №12- 05/15 вже було неможливим.

Доводи апеляційної скарги, що власний інтерес позивача полягає в тому, щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, в якому вони зобов`язувалися за договором № 12-05/15 "Про забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 ", оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації ОСОБА_1 прав та обов`язків і виконання в повній мірі будівельних робіт, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сторони після закінчення договору оренди земельної ділянки - 12 вересня 2021 року протягом трьох місяців до моменту укладання спірних правочинів перебували в зазначеному позивачем стані, проте це ніяк не вплинуло на поновлення договору оренди земельної ділянки та не забезпечило можливості подальшого здійснення будівельних робіт.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не обґрунтовує, яким саме чином у разі задоволення позову ТОВ «Навара-К» отримає право на оренду земельної ділянки та відповідно подальше будівництво комплексу стане можливим.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочину, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце".

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року справа № 755/17944/18.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що недодержання вимог вказаної норми закону не тягне за собою визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки ОСОБА_1 , яка не є стороною даного правочину недовела, що внаслідок його укладення були порушені невизнані, оспорені чи порушення її права чи інтереси.

Доводи апеляційної скарги вищевказані висновки суду першої інстанції не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування в оскаржуваній частині з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Бешлеги Андрія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 травня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: