Рішення

від 22.05.2024 по справі 911/231/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2024 р. м. Київ Справа № 911/231/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ»

про розірвання договору оренди

Учасники судового процесу:

від позивача: Самборська Г.М. (в режимі ВКЗ);

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» про розірвання договору оренди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на істотне порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 в частині несплати орендних платежів починаючи з 01.04.2016. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про розірвання договору земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» до Товариством з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ».

Разом із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.01.2019 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Лендінвест 3000» про забезпечення позову.

21.01.2019 до суду від відповідача надійшло заперечення на заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.01.2019 (суддя Лилак Т.Д.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/231/19. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 21.02.2019.

21.02.2019 представник позивача подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 за період з 01.04.2016 до 31.01.2019 в загальному розмірі 413 138,42 грн, 25 734,43 грн пені, 14 581,36 грн штрафу, 163 249,99 грн інфляційних втрат та 35 153,51 грн 3% річних.

21.02.2019 у підготовче засідання з`явились представники сторін та надали усні пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2019 відкладено підготовче засідання у справі № 911/231/19 на 14.03.2019, про що занесено до протоколу судового засідання.

25.02.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, вважає позовні вимоги необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустими доказами, у зв`язку із чим відповідач просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Також у відзиві відповідач просив суд поновити пропущений строк на подачу відзиву на позов.

11.03.2019 до суду від позивача надійшла заява про долучення доказів, в якому позивач просить суд поновити позивачу строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи банківські виписки про рух коштів позивача за період з 01.04.2016 до 31.01.2019.

11.03.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

13.03.2019 до суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі МікроМега Ентерпрайзес Лімітед (MicroMega Enterprises Limited) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та зупинення провадження у справі № 911/231/19 до надходження відповіді від Supreme Court of Belize або іншого компетентного органу запитуваної держави Беліз на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.

14.03.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та на заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якому відповідач зазначає, що позивач, звертаючись до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, фактично не збільшує розмір позовних вимог, а доповнює первісну позовну вимогу ще однією (додатковою) вимогою, при цьому, на думку відповідача, позивач фактичною змінює як підставу, так і предмет спору, що суперечить чинному процесуальному законодавству України. У зв`язку із цим відповідач просив суд відмовити у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

14.03.2019 у підготовче засідання з`явились представники сторін та надали усні пояснення щодо заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до яких позивач підтримав останню, а відповідач заперечував проти прийняття до розгляду вказаної заяви. Суд повідомив представників сторін, що заява позивача про збільшення розміру позовних вимог та клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи будуть розглянуті в наступному засіданні.

Протокольною ухвалою відкладено підготовче засідання у справі № 911/231/19 на 11.04.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.03.2019 у справі № 911/231/19 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів з ініціативи суду.

19.03.2019 до суду від позивача надійшло заперечення на клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

19.03.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

22.03.2019 до суду від позивача надійшло доповнення до заяви про збільшення розміру позовних вимог, в яких позивач просить суд вважати «заяву про збільшення розміру позовних вимог від 20.02.2019 року», яка подана в рамках справи № 911/231/19, за позовом ТОВ «Лендінвест 3000» до ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» про розірвання договору оренди № 02/24/06 від 10.06.2015 року «заявою про зміну предмету позову, яка подана в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України».

09.04.2019 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому відповідач просить суд долучити до матеріалів справи копію додаткової угоди № 1 від 15.06.2015 до договору № 02/24/06 від 10.06.2015.

11.04.2019 у підготовче засідання з`явились представники сторін.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.04.2019 оголошено перерву у підготовчому засіданні у справі № 911/231/19 до 25.04.2019, про що занесено до протоколу судового засідання.

11.04.2019 до суду від відповідача надійшло клопотання про встановлення строку на надання відзиву з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову.

24.04.2019 до суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі, в якому відповідач просить суд зупинити провадження у справі № 911/231/19 до набрання законної сили рішенням по справі № 911/854/19.

24.04.2019 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення до клопотання про зупинення провадження та клопотання про долучення доказів.

25.04.2019 підготовче засідання не відбулось у зв`язку з викликом судді Лилака Т.Д. для проходження співбесіди за результатами дослідження досьє у межах кваліфікаційного оцінювання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.04.2019 призначено підготовче засідання у справі № 911/231/19 на 16.05.2019.

10.05.2019 до суду від позивача надійшло заперечення на клопотання відповідача про долучення доказів.

16.05.2019 у підготовче засідання з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 16.05.2019 представник відповідача відмовився від клопотання про залучення до участі у справі МікроМега Ентерпрайзес Лімітед (MicroMega Enterprises Limited) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача та зупинення провадження у справі № 911/231/19 до надходження відповіді від Supreme Court of Belize або іншого компетентного органу запитуваної держави Беліз на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.

Суд прийняв відмову представника відповідача від клопотання про залучення третьої особи та зупинення провадження у справі (вх. №5002/19 від 13.03.2019).

Також суд у підготовчому засіданні 16.05.2019, розглянувши подану позивачем раніше заяву про зміну предмету позову, дійшов висновку про її задоволення з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права, так як і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, первісним предметом позову є розірвання договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, а підставою позову несплата орендної плати, що є істотним порушення умов спірного договору.

У заяві (вх. № 3577/19 від 21.02.2019) про зміну предмета позову позивач, посилаючись на несплату відповідачем орендної плати, просить стягнути з останнього існуючу заборгованість за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015.

З наведеного вище вбачається, що обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги залишилися незмінними несплата орендної плати за договором оренди земельної ділянки № 05/24/06 від 10.06.2015, а тому заперечення відповідача щодо одночасної зміни позивачем у заяві предмету та підстав позову не знаходять свого підтвердження.

За таких обставин, суд у підготовчому засіданні 16.05.2019 дійшов висновку за можливе прийняти до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову (з урахуванням доповнень до заяви про збільшення розміру позовних вимог) та з її урахуванням здійснювати подальший розгляд справи.

Крім того у підготовчому засіданні 16.05.2019 представники сторін надали усні пояснення щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, відповідно до яких відповідач підтримав зазначене клопотання та просив суд його задовольнити У свою чергу представник позивача заперечував проти задоволення заяви відповідача про зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.05.2019 у справі № 911/231/19 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову. Заяву відповідача про зупинення провадження задоволено. Зупинено провадження у справі № 911/231/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 911/854/19.

Відповідно до п. 5.2. розділу 5 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Київської області, затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду Київської області № 3 від 14.01.2021, у разі припинення повноважень, тимчасового відсторонення судді щодо здійснення ним правосуддя, звільнення його з посади судді або перебування у відпустці по догляду за дитиною, судові справи, що залишилися нерозглянутими суддею, передаються на повторний автоматизований розподіл не пізніше дня, що передує даті судового засідання, призначеного у справі, а у справах про банкрутство та у справах, провадження у яких зупинено в день виникнення потреби щодо розгляду цієї справи.

Враховуючи настання обставин, які унеможливлювали участь судді Лилака Т.Д. у розгляді даної справи, що може мати наслідком порушення строку розгляду, передбаченого відповідним процесуальним законом, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2022, справу № 911/231/19 було передано на розгляд судді Л.В.Сокуренко.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.07.2022 прийнято справу № 911/231/19 до свого провадження у складі судді Л.В. Сокуренко. Зобов`язано сторін повідомити про стан розгляду справи № 911/854/19.

04.08.2023 до суду від представника відповідача надійшла заява на виконання вимог ухвали від 26.07.2022 по справі № 911/231/19.

15.01.2024 до суду через підсистему «Електронного суду» від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В. починаючи з 29.01.2024 до 07.02.2024 включно перебувала у відпустці, тому питання про поновлення провадження у справі було вирішено судом після виходу судді на роботу

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.02.2024 у справі № 911/231/19 клопотання ТОВ «Лендінвест 3000» про поновлення провадження у справі № 911/231/19 задоволено. Поновлено провадження у справі № 911/231/19. Підготовче засідання у справі призначено на 28.02.2024.

З метою повідомлення сторін про дату та час призначеного підготовчого засідання, ухвала суду від 12.02.2024 була доставлена сторонам в їх електронні кабінети, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

21.02.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

22.02.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі № 911/231/19 заяву ТОВ «Лендінвест 3000» про проведення судових засідань в режимі відеоконференції задоволено частково.

28.02.2024 у підготовче засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення по справі. Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином. Суд протокольно прийняв додаткові пояснення позивача до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.02.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/231/19 на 27.03.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 28.02.2024 та направлено останню відповідачу в його електронний кабінет.

21.03.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.03.2024 у справі № 911/231/19 заяву ТОВ «Лендінвест 3000» про проведення судових засідань в режимі відеоконференції задоволено.

27.03.2024 у підготовче засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення по справі. Представник відповідача у підготовче засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.03.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/231/19 на 24.04.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 27.03.2024 та направлено останню відповідачу в його електронний кабінет.

15.04.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.04.2024 у справі № 911/231/19 заяву ТОВ «Лендінвест 3000» про проведення судових засідань в режимі відеоконференції задоволено.

24.04.2024 у підготовче засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення по справі. Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.04.2024 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/231/19 до судового розгляду по суті на 22.05.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 24.04.2024 та направлено останню відповідачу в його електронний кабінет.

14.05.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2024 у справі № 911/231/19 заяву ТОВ «Лендінвест 3000» про проведення судових засідань в режимі відеоконференції задоволено.

22.05.2024 в судове засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримував та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

22.05.2024 представник відповідача в судове засідання вкотре не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Наразі суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).

Зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 вказаного Кодексу, у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 22.05.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Частина 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

10.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» (далі орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» (далі орендар, відповідач) укладено договір оренди земельної ділянки № 02/24/06 (далі договір), пунктом 1.1 якого передбачено, що орендодавець зобов`язується передати у строкове платне користування орендарю, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування від орендодавця земельну ділянку площею 1,4762 га, що є частиною земельної ділянки площею 1,5441 га, розташованої за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, кадастровий номер: 3220888000:03:006:0048, цільове призначення для розташування і обслуговування об`єктів нерухомості (господарських будівель і дворів) (далі «земельна ділянка»).

Пунктом 1.2 вказаного правочину визначено, що зазначена земельна ділянка належить орендодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 748526, зареєстрованого Управлінням Держкомзему у Бориспільському районі, запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322080002000157 від 21.05.2012 року.

Згідно з п. 1.3 договору, нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 1,5441 га становить 983 956,01 грн.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що зазначена земельна ділянка повинна бути передана в оренду по акту прийому-передачі, який оформляється одночасно з підписанням цього договору.

Судом встановлено, що 10.06.2015 орендодавець за актом приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,4762 га, що є частиною земельної ділянки площею 1,5441 га, розташовану за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н., с. Щасливе, кадастровий номер: 3220888000:03:006:0048, цільове призначення для розташування і обслуговування об`єктів нерухомості (господарських будівель і дворів). Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх відтисками печаток без зауважень та заперечень (копія наявна в матеріалах справи).

Відповідно до пп. 3.1, 3.2 договору, за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцеві орендну плату. Розмір орендної плата становить 12 151,13 грн на місяць, без ПДВ.

Згідно з пп. 3.3, 3.5 договору, розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється на строк протягом 3 (трьох) років з дати укладення договору після чого підлягає перегляду сторонами. Розмір орендної плати та умови її сплати може переглядатися за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору на підставах, визначених відповідним чинним законодавством.

Орендна плата сплачується щомісячно до 20 числа, що слідує за звітним, шляхом перерахування вказаної в п. 3.2 цього договору суми на розрахунковий рахунок орендодавця (п. 3.4 договору).

Пунктом 3.9 договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється без урахування індексації.

Відповідно до пп. 4.1, 4.2 договору, земельна ділянка передається в оренду для використання в господарській діяльності орендаря виключно в межах її цільового призначення. Цільове призначення земельної ділянки для розташування і обслуговування об`єктів нерухомості (господарських будівель і дворів).

За змістом пп. 5.1 договору, орендодавець, зокрема має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з даним договором, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Пунктом 5.2 договору визначено, що орендар зобов`язаний, зокрема використовувати земельну ділянку відповідно до цільового призначення, здійснювати обов`язки орендаря за даним договором і згідно чинного законодавства.

Відповідно до п. 2.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації цього договору та діє до « 10» червня 2021 року.

Згідно з п. 2.2 договору, договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї із сторін достроково за рішенням суду у разі невиконання іншою стороною своїх зобов`язань за цим договором, а також у разі випадкового знищення чи пошкодження земельної ділянки.

Пунктом 2.4 договору орендодавець гарантував, що не вимагатиме розірвання або припинення договору в односторонньому порядку до закінчення строку дії договору передбаченого п. 2.1 договору.

Суд встановив, що 03.01.2019 позивач направив відповідачу повідомлення про припинення договорів оренди № б/н від 03.01.2019, в тому числі про припинення договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015. У вказаному повідомленні позивач зазначив, що ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» допускає порушення умов договорів оренди, зокрема не сплачує на користь ТОВ «Лендінвест 3000» орендну плату за користування земельною ділянкою та за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 відповідачем не сплачується орендна плата з квітня 2016 року. У зв`язку з тим, що ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» не вносив орендну плату по договору оренди більше, ніж три місяці, ТОВ «Лендінвест 3000», враховуючи приписи ч. 1 ст. 782 ЦК України, відмовилось, в тому числі, від договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 та вимагало повернення орендованої земельної ділянки в день отримання повідомлення. Крім того позивач повідомленням вимагав відповідача сплатити заборгованість за укладеними між сторонами договорами оренди в загальній сумі 910 476,92 грн. На підтвердження направлення вказаного повідомлення на адресу-місцезнаходження відповідача, позивач долучив до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист, потову накладну та фіскальний чек за № 0209907809001 від 03.01.2019. Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0209907809001, зазначене вище поштове відправлення було вручено відповідачу за довіреністю 09.01.2019. Також позивач направляв зазначене вище повідомлення на адресу відповідача, зазначену в договорі оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, потовою накладною та фіскальним чеком за № 0209907809362 від 03.01.2019 (копії наявні в матеріалах справи).

Як зазначив позивач, станом на 16.01.2016 заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 407 258,84 грн, на підтвердження чого позивач долучив до позовної заяви бухгалтерську довідку № 2 від 16.01.2019.

У відповідь на повідомлення позивача про припинення договорів оренди № б/н від 03.01.2019, відповідач направив позивачу лист вих. № 09/01-5 від 09.01.2019, яким відповідач повідомив позивача, що позиція орендодавця, викладена у повідомленні про припинення договорів оренди, не відповідає нормам чинного законодавства та не узгоджується із договірними положеннями самих договорів оренди. Як зазначив відповідач у листі, із системного аналізу пп. 2.1, 2.2, 2.4 договорів оренди вбачається абсолютне право орендаря орендувати земельну ділянку, що є предметом договорів у строк до 10.06.2021 року, дане право є гарантованим орендодавцем. Разом з тим відповідач у листі зазначив, що направляючи повідомлення, орендодавець не зазначив, протягом якого часу (строку оренди), на думку останнього, орендар порушує свої зобов`язання за цими договорами оренди та жодним чином не наводить та/чи не надає доказів таких порушень. Відповідно, орендар не може вважати даний лист повідомленням про порушення будь-яких зобов`язань за договорами та, в тому числі, в частині несплати орендних платежів. За ствердженням відповідача, положення даного листа не є безспірними, тому його умови не можуть бути виконані орендарем безпосередньо. Одночасно, орендар наголосив на тому, що нормами чинного законодавства та положеннями договорів оренди, не передбачено права орендодавця відмовитися від цих договорів та вимагати повернення орендованої земельної ділянки в день отримання орендарем повідомлення такого змісту.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що 03.01.2019 позивачем на юридичну адресу відповідача було надіслано письмове повідомлення про припинення договорів оренди, в тому числі й спірного договору від 10.06.2015 за № 02/24/06. Зазначене повідомлення мотивоване тим, що орендодавець вбачає порушення орендарем умов договору, зокрема п. 3.4 щодо вчасного внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця за користування земельною ділянкою.

На переконання позивача, систематичне невиконання відповідачем зобов`язання за договором в частині сплати орендних платежів в порядку та строки, погоджені сторонами, а саме несплата орендних платежів починаючи з 01.04.2016, свідчить про істотне порушення відповідачем договору оренди, яке тягне для ТОВ «Лендінвест 3000» неможливість досягнення цілей укладеного договору.

З урахуванням зазначених вище обставин, враховуючи, на думку позивача, істотне порушення відповідачем умов договору оренди, наявні достатні та законні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ», на підставі ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 651 та ст. 783 Цивільного кодексу України.

Крім того, як зазначив позивач, відповідач зобов`язання за договором в частині сплати орендних платежів в порядку та строки, узгоджені сторонами, не виконує належним чином та в порушення умов договору оренди не сплачує орендну плату починаючи з 01.04.2016, у зв`язку із чим станом на дату подання до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог (яка була прийнята судом 16.05.2019) у відповідача наявна заборгованість по орендній платі за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 за період з 01.04.2016 до 31.01.2019 (34 місяці) в загальному розмірі 413 138,42 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині сплати орендних платежів в порядку та строки, узгоджені сторонами, позивач також просить суд стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 за період з 01.04.2016 до 31.01.2019 в загальному розмірі 413 138,42 грн, 25 734,43 грн пені, 14 581,36 грн штрафу, 163 249,99 грн інфляційних втрат та 35 153,51 грн 3% річних.

У свою чергу відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову, вважає позовні вимоги необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустими доказами. Як зазначив відповідач, бухгалтерська довідка № 2 від 16.01.2019, на яку позивач посилається в підтвердження розміру та періоду заборгованості з орендних платежів, не є первинним бухгалтерським документом в розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не відповідає вимогам п. 4.3. Положення № 88 від 24.05.1995 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», у зв`язку із чим, на переконання відповідача, не є належним та допустимим доказом, в розумінні ст. 86 ГПК України, наявності у відповідача боргу.

Крім того відповідач наголосив на тому, що згідно з п. 2.1 договору оренди, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації цього договору та діє до 10.06.2021, а п. 2.2 договору визначено, що договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї із сторін достроково за рішенням суду у разі невиконання іншою стороною своїх зобов`язань за цим договором, а також у разі випадкового знищення чи пошкодження земельної ділянки Водночас відповідач зазначив, пунктом 2.4 договору узгоджено, що орендодавець гарантує, що не вимагатиме розірвання або припинення договору в односторонньому порядку до закінчення строку дії договору передбаченого п. 2.1.договору.

Крім того, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив про те, що між ним та позивачем укладена додаткова угода № 1 від 15.06.2015 до договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, якою на думку відповідача, позивачем надана згода на здійснення відповідачем поліпшення орендованого майна, у зв`язку з чим відповідач вважає, що здійснені орендарем витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, можуть бути зараховані в рахунок заборгованості по орендних платежах. Також відповідач звертав увагу на те, що на розгляді у Господарському суді Київської області перебуває справа № 911/854/19, в межах якої будуть встановлюватися обставини щодо можливості зарахування грошових коштів, що витрачені ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» на поліпшення орендованого майна, в рахунок погашення заборгованості по орендних платежах за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, стягнення заборгованості за яким є предметом позову у справі № 911/231/19.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у його сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди землі.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з нормами ч. 1, 2, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір найму земельної ділянки врегульовано відповідною ст. 792 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 13, 14 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

З огляду на наведені вище приписи законодавства, суд зазначає, що договір найму, в тому числі оренди землі, за своєю правовою природою є відплатним. Отже, оскільки договір оренди землі за своєю правовою природою є відплатним, звільнення від сплати орендних платежів має бути детально врегульовано сторонами договору. При цьому, саме по собі тимчасове зупинення дії окремих умов договору, які регулюють умови та порядок сплати орендних платежів, не звільняє орендаря від плати за користування майном.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом було встановлено раніше та передбачено сторонами в пп. 3.1, 3.2 договору, за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцеві орендну плату. Розмір орендної плата становить 12 151,13 грн на місяць, без ПДВ.

Згідно з пп. 3.3, 3.5 договору, розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється на строк протягом 3 (трьох) років з дати укладення договору після чого підлягає перегляду сторонами. Розмір орендної плати та умови її сплати може переглядатися за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору на підставах, визначених відповідним чинним законодавством.

Орендна плата сплачується щомісячно до 20 числа, що слідує за звітним, шляхом перерахування вказаної в п. 3.2. цього договору суми на розрахунковий рахунок орендодавця (п. 3.4 договору).

Пунктом 3.9 договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється без урахування індексації.

З урахуванням наведених вище приписів законодавства та умов п. 3.4 договору, суд дійшов висновку, що обов`язок відповідача зі сплати орендних платежів за період з 01.04.2016 до 31.01.2019 є таким, що настав.

Як зазначив позивач, відповідач зобов`язання за договором в частині сплати орендних платежів в порядку та строки, узгоджені сторонами, не виконує належним чином та в порушення умов договору оренди не сплачує орендну плату починаючи з 01.04.2016, у зв`язку із чим у відповідача наявна заборгованість по орендній платі за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 за період з 01.04.2016 до 31.01.2019 (34 місяці) в загальному розмірі 413 138,42 грн.

На підтвердження наявної заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, позивач долучив до позовної заяви бухгалтерську довідку за № 2 від 16.01.2019, відповідно до якої станом на 16.01.2019 у відповідача за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 наявна заборгованість в сумі 407 258,84 грн.

Суд враховує, що вказана бухгалтерська довідка сформована станом на 16.01.2019 та не обхоплює орендну плату за січень 2019 року в сумі 12 151,13 грн.

Посилання відповідача на те, що бухгалтерська довідка № 2 від 16.01.2019, на яку позивач посилається в підтвердження розміру та періоду заборгованості з орендних платежів, не є первинним бухгалтерським документом, а тому не є належним та допустимим доказом, в розумінні ст. 86 ГПК України, наявності у відповідача боргу, суд відхиляє у зв`язку із тим, що вказана бухгалтерська довідка фактично є розрахунком позивача заборгованості відповідача за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 станом на 16.01.2019.

Враховуючи зазначене, посилання відповідача на невідповідність бухгалтерської довідки № 2 від 16.01.2019 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом не приймаються, оскільки підставою для сплати орендних платежів є сам факт користування майном, який відповідачем не заперечується та не спростовується.

Крім того, в матеріалах справи наявна банківські виписки про рух коштів позивача, зі змісту яких вбачається, що ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» сплачувало на користь ТОВ «Лендінвест 3000» орендні платежі до березня 2016 року включно. Проте, починаючи з квітня 2016 року відповідачем не здійснено жодного платежу в рахунок сплати орендних платежів.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд наголошує на тому, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76 ,77 ГПК України, на спростування заборгованості за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 за період з 01.04.2016 до 31.01.2019 в загальному розмірі 413 138,42 грн.

Стосовно посилань відповідача на те, що між ним та позивачем укладена додаткова угода № 1 від 15.06.2015 до договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, якою на думку відповідача, позивачем надана згода на здійснення відповідачем поліпшення орендованого майна, у зв`язку з чим відповідач вважає, що здійснені орендарем витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, можуть бути зараховані в рахунок заборгованості по орендних платежах. Також відповідач звертав увагу на те, що на розгляді у Господарському суді Київської області перебуває справа № 911/854/19, в межах якої будуть встановлюватися обставини щодо можливості зарахування грошових коштів, що витрачені ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» на поліпшення орендованого майна, в рахунок погашення заборгованості по орендних платежах за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, стягнення заборгованості за яким є предметом позову у справі № 911/231/19. З приводу цього суд зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.05.2019 було зупинено провадження у справі № 911/231/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 911/854/19.

Так на розгляді Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/854/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролендінвест» про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги у справі № 911/854/19 обґрунтовані можливістю зарахування грошових коштів, що витрачені позивачем на поліпшення орендованого майна, в рахунок погашення орендних платежів за договорами оренди земельних ділянок № 01/24/06 від 10.06.2015, № 02/24/06 від 10.06.2015, № 03/24/06 від 10.06.2015, № 04/24/06 від 10.06.2015, № 05/24/06 від 10.06.2015, № 06/24/06 від 10.06.2015, № 07/24/06 від 01.06.2015.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2022 у справі № 911/854/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2024, відмовлено повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролендінвест» про зобов`язання вчинити дії.

Відмовляючи у задоволенні позову у справі № 911/854/19, судами було встановлено наступне:

« 10.06.2015 між ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» та ТОВ «Лендінвест 3000» укладено шість договорів оренди земельних ділянок, зокрема договір оренди земельної ділянки № 02/24/06, згідно з пунктом 1.1 якого, орендодавець зобов`язується передати у строкове платне користування орендарю, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування від орендодавця земельну ділянку площею 1,4762 га, що є частиною земельної ділянки площею 1,5441 га, розташовану за адресою: Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, кадастровий номер: 3220888000:03:006:0048, цільове призначення для розташування і обслуговування об`єктів нерухомості (господарських будівель і споруд).

Крім того, до кожного договору оренди земельної ділянки сторонами були укладені додаткові угоди з ідентичним змістом, а саме: «пункт 6.3 - Здійснені орендарем витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди цій ділянці, підлягають відшкодуванню орендодавцем орендарю, протягом дії договору оренди та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором оренди, на підставі підтверджуючих документів. Пункт 3.10 - дія пунктів 3.1 - 3.9, 9.4 договору оренди не застосовується сторонами на період з 01 жовтня 2017 року по 20 червня 2020 року. Пункт 3.10.1 - орендна плата за користування земельною ділянкою починає нараховуватись орендодавцем та сплачуватись орендарем з дня підписання договору оренди по 30 вересня 2017 року та з 21 червня 2020 року по 20 червня 2021 року. Пункт 3.10.2 - орендні платежі, що виникнуть за період з дати укладення договору оренди по 30 вересня 2017 року (включно) та будуть неоплаченими станом на 01 жовтня 2017 року, сплачуються орендарем в межах строку, визначеного у п. 3.10.1 Договору оренди (яким сторони домовились доповнити договір оренди, на підставі додаткової угоди).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» стверджувало, що дозвіл на спорудження цілісного майнового комплексу на орендованих земельних ділянках та можливість використовувати земельні ділянки у період з 01.10.2017 по 20.06.2020 без сплати орендних платежів, надали позивачу відповідачі, підписавши додаткові угоди до договорів оренди.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» вважало, що підписавши такі додаткові угоди у останнього наявне право зарахувати в рахунок наявної за ним заборгованості по оплаті орендних платежів здійснені ним поліпшення майна.

У зв`язку із викладеними обставинами ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» звернулось до суду із позовом та просило зобов`язати ТОВ «Лендінвест 3000» зарахувати витрати на поліпшення, здійснені позивачем у розмірі 1 544 623,38 грн, в рахунок орендних платежів на користування земельними ділянками згідно шести договорів від 10.06.2015 (в тому числі по спірному договору № 02/24/06), а також зобов`язати ТОВ «Агролендінвест» зарахувати витрати на поліпшення, здійснені позивачем у розмірі 77 880,17 грн, в рахунок орендних платежів на користування земельною ділянкою згідно договору від 01.07.2015.».

Відповідачі, заперечуючи проти заявлених позовних вимог у справі № 911/854/19, посилались на те, що ними не надавалась згода на здійснення будівництва на переданих в оренду земельних ділянках, додаткові угоди до договорів ними не укладались, тому відсутні підстави для зарахування вартості зроблених позивачем поліпшень в рахунок орендних платежів.

З урахуванням заперечень особою, що підписала з боку відповідачів додаткові угоди до договорів про надання відповідачами позивачу згоди на здійснення поліпшень орендованого майна, з метою визначення того, чи дійсно надане додатковими угодами право на поліпшення позивачу відповідачами, а також для встановлення фактичного здійснення таких поліпшень і вартості майна, з їх урахуванням, ухвалою Господарського суду Київської області від 23.07.2019 у справі № 911/854/19 були призначені почеркознавча експертиза та технічна експертиза документів.

Згідно висновків судово-почеркознавчої експертизи підписи на всіх додаткових угодах до договорів оренди виконані не Чорноусом С. Г., який на дату укладення вказаних спірних додаткових угод виконував обов`язки директора ТОВ «Лендінвест 3000» та ТОВ «Агролендінвест», а згідно висновків судово-технічної експертизи (щодо відбитків печаток) на додаткових угодах до договорів оренди міститься відтиск інших печаток ніж ті, якими користуються відповідачі.

Отже, за наслідками розгляду спору у справі № 911/854/19 Господарський суд Київської області, з яким погодився Північний апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що позивачем (ТОВ «ФК «Арсенал») не доведено факт надання згоди відповідачами (ТОВ «Лендінвест 3000» та ТОВ «Агролендінвест») на поліпшення орендованих земельних ділянок, тому відсутні підстави для зобов`язання їх зарахувати вартість зроблених поліпшень в рахунок сплати орендних платежів (в тому числі по спірному договору № 02/24/06)

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 по справі № 5020-660/2012 та від 06.03.2014 по справі № 910/11595/13.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 міститься висновок, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Як було зазначено судом вище, рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2022 у справі № 911/854/19 залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2024.

Отже, рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2022 у справі № 911/854/19, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

При цьому, як встановлено Господарським судом Київської області в рішенні від 07.10.2022 у справі № 911/854/19, що ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал» не доведено факт надання згоди ТОВ «Лендінвест 3000» та ТОВ «Агролендінвест» на поліпшення орендованих земельних ділянок, тому відсутні підстави для зобов`язання їх зарахувати вартість зроблених поліпшень в рахунок сплати орендних платежів (в тому числі по спірному договору № 02/24/06 від 10.06.2015).

З урахуванням зазначеного вище, посилання відповідача на те, що між ним та позивачем укладена додаткова угода № 1 від 15.06.2015 до договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, якою позивачем надана згода на здійснення відповідачем поліпшення орендованого майна, у зв`язку з чим відповідач вважає, що здійснені орендарем витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, можуть бути зараховані в рахунок заборгованості по орендних платежах, судом відхиляються як безпідставні та такі, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов`язання за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 в частині сплати орендних платежів за період з 01.04.2016 до 31.01.2019 в загальному розмірі 413 138,42 грн, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в сумі 413 138,42 грн. Протилежного суду не доведено, доказів повної та своєчасної оплати орендних платежів за вказаний період до суду не надано.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання з оплати орендних платежів за період з 01.04.2016 до 31.01.2019 в загальному розмірі 413 138,42 грн, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 за період з 01.04.2016 до 31.01.2019 нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 413 138,42 грн.

Крім того, внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 25 734,43 грн пені, 14 581,36 грн штрафу, 163 249,99 грн інфляційних втрат та 35 153,51 грн 3% річних.

Наразі суд зазначає, що позивачем невірно визначено період прострочення зі сплати орендних платежів, а саме його початок з огляду на таке.

Так пунктом п. 3.4 договору, орендна плата сплачується щомісячно до 20 числа, що слідує за звітним, шляхом перерахування вказаної в п. 3.2. цього договору суми на розрахунковий рахунок орендодавця.

Тобто за умовами договору орендар повинен сплачувати орендну плату за відповідний місяць до 20 числа, що слідує за звітним (наприклад: за серпень 2017 року орендар повинен був сплатити орендну плату до 20.09.2017, за вересень 2017 року орендар повинен був сплатити орендну плату до 20.10.2017 тощо).

Крім того, позивачем при здійсненні розрахунку не враховано ч. 5 ст. 254 ЦК України, згідно з якою якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на наведене суд зазначає, що прострочення по сплаті орендної плати за квітень 2016 прострочення почалось 12.05.2016, за травень 2016 прострочення почалось 21.06.2016, за червень 2016 прострочення почалось 12.07.2016, за липень 2016 прострочення почалось 23.08.2016 (20.08.2016 припадає на суботу, тому кінцевий строк оплати 22.08.2016), за серпень 2016 прострочення почалось 21.09.2016, за вересень 2016 прострочення почалось 21.10.2016, за жовтень 2016 прострочення почалось 22.11.2016 (20.11.2016 припадає на неділю, тому кінцевий строк оплати 21.11.2016), за листопад 2016 прострочення почалось 21.12.2016, за грудень 2016 прострочення почалось 21.01.2017, за січень 2017 прострочення почалось 21.02.2017, за лютий 2017 прострочення почалось 21.03.2017, за березень 2017 прострочення почалось 21.04.2017, за квітень 2017 прострочення почалось 23.05.2017 (20.05.2017 припадає на суботу, тому кінцевий строк оплати 22.05.2017), за травень 2017 прострочення почалось 21.06.2017, за червень 2017 прострочення почалось 21.07.2017, за липень 2017 прострочення почалось 22.08.2017 (20.08.2017 припадає на неділю, тому кінцевий строк оплати 21.08.2017), за серпень 2017 прострочення почалось 21.09.2017, за вересень 2017 прострочення почалось 21.10.2017, за жовтень 2017 прострочення почалось 21.11.2017, за листопад 2017 прострочення почалось 21.12.2017, за грудень 2017 прострочення почалось 23.01.2018 (20.01.2018 припадає на суботу, тому кінцевий строк оплати 22.01.2018), за січень 2018 прострочення почалось 21.02.2018, за лютий 2018 прострочення почалось 21.03.2018, за березень 2018 прострочення почалось 21.04.2018, за квітень 2018 прострочення почалось 22.05.2018 (20.05.2018 припадає на неділю, тому кінцевий строк оплати 21.05.2018), за травень 2018 прострочення почалось 21.06.2018, за червень 2018 прострочення почалось 21.07.2018, за липень 2018 прострочення почалось21.08.2018, за серпень 2018 прострочення почалось 21.09.2018, за вересень 2018 прострочення почалось 23.10.2018 (20.10.2018 припадає на суботу, тому кінцевий строк оплати 22.10.2018), за жовтень 2018 прострочення почалось 21.11.2018, за листопад 2018 прострочення почалось 21.12.2018, за грудень 2018 прострочення почалось 22.01.2019 (20.01.2019 припадає на неділю, тому кінцевий строк оплати 21.01.2019), за січень 2019 прострочення почалось 21.02.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.4 договору, у разі порушення орендарем зобов`язань по сплаті орендної плати за договором, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України на момент порушення такого зобов`язання, від несплаченої/несвоєчасно сплаченої орендної плати за кожен день порушення зобов`язання до повного виконання орендарем зобов`язання по сплаті орендної плати за договором.

В разі, якщо таке порушення буде тривати більше 20 (двадцяти) календарних днів, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю додатково до пені штраф у розмірі 10% від несплаченої/несвоєчасної сплаченої орендної плати.

Позивач за прострочення відповідачем строків сплати орендних платежів, керуючись умовами п. 9.4 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 25 734,43 грн за період прострочення з 20.02.2018 до 20.02.2019, а також 14 581,36 грн штрафу у розмірі 10% від несплаченої орендної плати за період з 01.02.2018 до 31.01.2019 (за 12 місяців).

Суд, здійснивши власний перерахунок пені, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами та встановлених судом дат виникнення прострочення по сплаті орендних платежів, дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 21 445,27 грн.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу суд зазначає, що право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.

Як було зазначено судом вище та передбачено п. 9.4 договору, в разі, якщо таке порушення буде тривати більше 20 календарних днів, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю додатково до пені штраф у розмірі 10% від несплаченої/несвоєчасної сплаченої орендної плати.

Судом було встановлено та не спростовано відповідачем шляхом подання до суду відповідних доказів порушення орендарем зобов`язань по сплаті орендної плати за договором більше 20 календарних днів за період з квітня 2016 до січня 2019 року, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем штрафу на підставі п. 9.4 договору.

Перевіривши розрахунок позивача нарахування сум штрафу у розмірі 10% від несплаченої орендної плати за період з 01.02.2018 до 31.01.2019 (за 12 місяців), суд дійшов висновку, що розрахунок позивача обґрунтований та арифметично вірний, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню повністю в сумі 14 581,36 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 163 249,99 грн інфляційних втрат та 35 153,51 грн 3% річних за період прострочення з 01.04.2016 до 31.01.2019.

Суд, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами та встановлених судом дат виникнення прострочення по сплаті орендних платежів, дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 64 686,03 грн, а позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 16 413,45 грн.

Суд також наголошує на тому, що відповідач розрахунок не оспорив, заявлені суми до стягнення не спростував, контррозрахунку до суду не подав.

Щодо позовної вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, суд встановив та зазначає наступне.

В обґрунтування підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 позивач стверджує, що систематичне невиконання відповідачем зобов`язання за договором в частині сплати орендних платежів в порядку та строки, погоджені сторонами, а саме несплата орендних платежів починаючи з 01.04.2016, свідчить про істотне порушення відповідачем умов договору оренди, яке тягне для ТОВ «Лендінвест 3000» неможливість досягнення цілей укладеного договору. Враховуючи, на думку позивача, істотне порушення відповідачем умов договору оренди, наявні достатні та законні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, у зв`язку із позивач просить суд розірвати договір оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, укладений між позивачем та відповідачем, на підставі ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 651 та ст. 783 Цивільного кодексу України.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Передбачене ст. 782 Цивільного кодексу України право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд, свідчить про можливість розірвання договору за ініціативою наймодавця.

Відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини перша-четверта статті 188 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові підстави для припинення договору оренди землі шляхом його розірвання визначені у статті 32 Закону України «Про оренду землі».

Так, згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема є: д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому за змістом частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, поряд із істотним порушенням договору другою стороною, підстави розірвання договору можуть бути передбачені у договорі та законі.

Отже, законом (частина третя статті 291 Господарського кодексу України, частина друга статті 651, стаття 783 Цивільного кодексу України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 Цивільного кодексу України право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 зазначила, що виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору. Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6.03.2019 у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Аналіз положень статей 1, 13, 21, 32 Закону України «Про оренду землі», статті 141 Земельного кодексу України та статті 651 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що вказані положення Закону, які регулюють спірні правовідносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди, а також докази того, чого позивач був позбавлений у значній мірі із-за істотності допущеного порушення відповідачем.

Водночас, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, за змістом якої розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір. Отже, перш ніж розглядати по суті заявлену у справі вимогу про розірвання договору господарському суду належало пересвідчитись, шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов`язаних з цим доказів зі справи, у чинності такого договору.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Так пунктом 2.1 договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації цього договору та діє до « 10» червня 2021 року.

Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

У статті 252 Цивільного кодексу України закріплено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Отже пунктом 2.1 договору передбачено, що договір діє до 10.06.2021.

При цьому пунктом 2.3 договору визначено, що договір припиняється у разі закінчення строку дії цього договору.

Водночас, відповідно до п. 2.8 договору, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Належним доказом відправлення повідомлення орендарем, а також будь-які інші повідомлення, що направляються орендарем орендодавцю згідно цього договору, вважаються отриманим орендодавцем на 7-мий календарний день з моменту його здачі орендарем до відділення поштового зв`язку, якщо вони направлені орендарем на адресу орендодавця цінним листом з описом вкладення, а також в день такого відправлення продубльовані електронною поштою на адресу: S.Kushniruk@citystate.com.ua.

Тобто, для продовження терміну дії договору відповідач повинен був звернутись до позивача не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору із письмовою заявою/повідомленням про намір продовжити його дію відповідно до п. 2.8 договору.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що сторонами було продовжено дію договору в порядку, визначеному умовами договору. При цьому умовами договору не передбачається автоматична пролонгація такого договору.

Матеріали справи не містять доказів реалізації відповідачем свого права на пролонгацію договору в порядку та строки, визначені п. 2.8 договору.

Суд також зазначає, що порядок укладення договору оренди землі на новий строк передбачено статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

Так відповідно до абзацу першого статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в чинній редакції) передбачено, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Водночас, 16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким статтю 33 Закону України «Про оренду землі», яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції.

Розділ IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:

«Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».

Отже, під час розгляду спору суд керується положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка мала назву «Поновлення договору оренди землі», у редакції, чинній станом на 10.06.2015, тобто чинній на дату укладання договору оренди землі № 02/24/06.

Відповідно до частин 1-3 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору 10.06.2015) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4 статті 33 вказаного Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частини 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами 6-8, 11 статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності), уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону України «Про оренду землі» визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі.

При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто, виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини на певних умовах. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі». І саме в такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 159/5756/18 та №313/350/16-ц, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах від 22.09.2020 зазначила, що близький за змістом висновок викладено в тому числі і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Велика Палата Верховного Суду констатувала необхідність попереднього звернення орендаря до орендодавця з листом-повідомленням про намір продовжити відносини оренди землі, до якого (листа-повідомлення) має додаватися проект додаткової угоди.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) зазначила, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини другої статті 33 Закону України «Про оренду землі»). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

Отже, стаття 33 Закону України «Про оренду землі» прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проекті додаткової угоди, яку надав орендар.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них.

Частини п`ята та шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону № 161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, в судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.

Відтак, єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій-восьмій, одинадцятій статті 33 Закону № 161-XIV додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. 73, 74 ГПК України, дотримання відповідачем процедури поновлення договору оренди землі на новий строк відповідно до вимог положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній станом на дату укладення договору оренди землі), оскільки після закінчення строку дії договору оренди відсутні докази укладення між сторонами угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 на тих самих умовах і на той самий строк. Протилежного матеріали справи не містять.

При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 8 статті 33 зазначеного Закону додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Суд також наголошує на тому, що відповідач не стверджує про пролонгацію договору оренди та не надає до суду жодних доказів на підтвердження пролонгації такого договору.

Крім того в судовому засіданні 22.05.2024 представник позивача повідомив суд, що позовна вимога про розірвання спірного договору станом на дату розгляду даної справи є неактуальною.

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що договір, відповідно до п. 2.3 останнього, припинив свою дію 10.06.2021 у зв`язку із закінченням терміну його дії. Протилежного матеріали справи не містять та сторонами не доведено суду.

Отже, станом на дату розгляду даної справи договір оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 є припиненим.

Як було зазначено судом вище, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, за змістом якої розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір.

За змістом пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Положення цієї норми можуть бути застосовані судом лише у разі встановлення обставин відсутності між сторонами спірного матеріального правовідношення (постанова Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №910/18700/20).

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

З урахуванням зазначеного вище, оскільки суд встановив, що договір, відповідно до п. 2.3 останнього, припинив свою дію 10.06.2021 у зв`язку із закінченням терміну його дії і доказів на підтвердження його поновлення в порядку, визначеному договором та/або законодавством України у відповідній редакції, матеріали справи не містять, господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ», на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують вищенаведених висновків суду.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 7 953,97 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі № 911/231/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» в частині позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ», на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» (місцезнаходження: вул. Лисенка, буд. 13, с. Щасливе, Бориспільський район, Київська область, 08325; код ЄДРПОУ 39116334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» (місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, буд. 10, м. Київ, 01010; код ЄДРПОУ 37747650) 413 138,42 грн заборгованості по орендній платі за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 за період з 01.04.2016 до 31.01.2019, 21 445,27 грн пені, 14 581,36 грн штрафу у розмірі 10%, 64 686,03 грн інфляційних втрат, 16 413,45 грн 3% річних та 7 953,97 грн судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та підп. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2024.

Суддя Л.В. Сокуренко