Постанова

від 05.11.2024 по справі 911/231/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2024 р. Справа№ 911/231/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ»

на рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2024 (повний текст складено 04.06.2024)

у справі №911/231/19 (суддя Сокуренко Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ»

про розірвання договору оренди,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» (далі, позивач або ТОВ «Лендінвест 3000») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом (із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21.02.2019) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» (далі, відповідач або ТОВ «ФК «Арсенал-Київ») про розірвання договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015 та стягнення заборгованості по орендній платі за період з 01.04.2016 по 31.01.2019 в загальному розмірі 413 138,42 грн, 25 734,43 грн пені, 14 581,36 грн штрафу, 163 249,99 грн інфляційних втрат та 35 153,51 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на істотне порушення відповідачем зобов`язань за Договором оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015, укладеним між ТОВ «Лендінвест 3000» та ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ», у вигляді несплати орендної плати більше трьох місяців підряд (з 01.04.2016), що з огляду на частину 1 статті 782 Цивільного кодексу України надає позивачу, як наймодавцю, право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі. Також позивач зазначив, що станом на 31.01.2019 за відповідачем утворилась заборгованість з орендних платежів, тому позивач просив стягнути заборгованість та нараховані штрафні санкції.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.05.2024 у справі №911/231/19 позовні вимоги задоволено частково.

Закрито провадження у справі №911/231/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» в частині позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ», на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» 413 138,42 грн заборгованості по орендній платі за договором оренди земельної ділянки № 02/24/06 від 10.06.2015 за період з 01.04.2016 до 31.01.2019, 21 445,27 грн пені, 14 581,36 грн штрафу у розмірі 10%, 64 686,03 грн інфляційних втрат, 16 413,45 грн 3% річних та 7 953,97 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі мотивоване тим, що строк дії спірного договору закінчився під час розгляду даної справи, доказів його продовження до матеріалів справи не надано, а отже наявна передбачена пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України підстава (відсутність предмета спору) для закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015.

Суд водночас, за наслідками розгляду спору, встановив, що матеріалами справи підтверджується прострочена заборгованість відповідача з орендної плати за договором в сумі 24 474,22 грн. Також місцевий господарський суд, перевіривши розрахунки штрафних санкцій позивача, встановив, що ним допущено помилки в розрахунках пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних (позивачем відповідні розрахунки здійснені з порушенням умов пункту 3.4. договору, у зв`язку з чим останнім було неправильно визначено періоди виникнення прострочення заборгованості зі сплати орендних платежів), а тому такі вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 2 522,77 грн пені, 1 583,63 грн штрафу, 1 426,62 грн інфляційних втрат, 451,17 грн 3% річних.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 21.06.2024 (про що свідчить штемпель «Укрпошти» на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2024 у справі №911/231/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки місцевим господарським судом допущено неповне вивчення матеріалів справи, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не досліджено доказів, ухвалено однобічно та упереджено, прийнято позицію лише позивача.

Скаржник наголошує, що між ним та ТОВ «Лендінвест 3000» було укладено шість договорів оренди земельних ділянок та один аналогічний договір оренди (спірний договір) було укладено із - ТОВ «Агролендінвест». До кожного з договорів були укладені додаткові угоди, згідно яких відповідачу надано згоду на поліпшення орендованих земельних ділянок.

Відповідачем на семи орендованих земельних ділянках було побудовано цілісний майновий комплекс - навчально-тренувальну базу «Арсенал» та понесені витрати понад 20 000 000,00 грн, у зв`язку із чим були укладені додаткові угоди до договорів, згідно яких відповідач звільняється від сплати орендних платежів з 01.10.2017 по 20.06.2020, а в подальшому вартість здійснених орендарем поліпшень має бути зарахована в рахунок орендної плати по договорам за період з 21.06.2020 по 10.06.2021, проте від позивача було отримано повідомлення від 03.01.2019 про припинення договорів оренди, зокрема і спірного.

Скаржник наголошує, що фактично ним здійснено поліпшень на значну суму коштів, яка перевищує суму орендних платежів, які позивач зазначає у повідомленнях про припинення договорів оренди; додаткова угода №01 від 15.07.2015 до спірного договору оренди спростовує будь-які претензії про оплату орендних платежів; бухгалтерська довідка №1 від 16.01.2019, яка міститься в матеріалах справи, не являє собою первинного бухгалтерського документу, на підставі якого фіксується господарська операція, відповідно, не є належним та допустимим доказом в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Рішеннями судів у справі №911/854/19, на які послався суд першої інстанції, було встановлено, що не тільки спірні додаткові угоди підписані не ОСОБА_1 , який на дату їх підписання виконував обов`язки директора позивача, а й самі договори оренди, однак укладені договори оренди позивач ніколи не оспорював і отримував по ним орендну плату, що не виключає і дійсність додаткових угод, що підписані однією і тією ж особо, що і договори оренди, у зв`язку із чим відповідачем було подано до прокуратури заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Узагальнені доводи та заперечення позивача

25.07.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач заперечує факт укладання додаткової угоди №01 від 15.07.2015 до спірного договору оренди та зазначає, що в межах іншої пов`язаної справи (№911/854/19) проводилась почеркознавча та технічна експертиза згаданої додаткової угоди, яка підтвердила факт її підроблення; посилаючись на побудову скаржником на чужій землі певного «спортивного комплексу» відповідач підтверджує факт користування землею, при цьому ним не надано жодних підтверджень того, що ним дійсно побудовані будь-які об`єкти нерухомості саме на земельній ділянці, яка передана в оренду позивачем, що витрачено конкретну суму коштів на таке ймовірне будівництво, що отримано дозвіл власника та відповідних державних регуляторів на здійснення будівельних робіт на чужій землі; судовими рішеннями у справі №911/854/19 встановлено не лише відсутність згоди орендодавця на здійснення будь-яких будівельних робіт, але й відсутність доказів вартості тих об`єктів, які нібито побудовані ним; доводи про те, що висновком експертизи встановлено, що і самі договори оренди не підписувались директором орендодавця, не підтверджені належними доказами; безвідносного того, якими саме особами підписаний договір оренди обидві сторони вчинили дії на його виконання, що свідчить про визнання договору оренди.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» на рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2024 у справі №911/231/19 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Палій В.В., судді: Вовк І.В., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» на рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2024 у справі №911/231/19 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/231/19.

10.07.2024 матеріали справи №911/231/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» на рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2024 у справі №911/231/19; розгляд апеляційної скарги призначено на 04.09.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3145/24 від 04.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2024 справу №911/231/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Палій В.В, судді: Сибіга О.М., Вовк І.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» на рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2024 у справі №911/231/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 розгляд справи №911/231/19 відкладено на 09.10.2024.

У зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/586/24 від 30.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/231/19.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024 справу №911/231/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» на рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2024 у справі №911/231/19 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А., розгляд справи №911/231/19 призначено на 05.11.2024.

У судовому засіданні 05.11.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання, призначене на 05.11.2024, представники учасників судового процесу не з`явились.

Представник позивача 30.10.2024 подав до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без його участі, в якій також просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення позивача та відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання (довідок про доставку ухвали суду від 03.10.2024 до електронних кабінетів позивача та відповідача в підсистемі «Електронний суд»), заяву позивача про розгляд справи у відсутності його представника, а також з огляду на доказове наповнення матеріалів справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті без участі представників учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

10.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» (далі, ТОВ «Лендінвест 3000», позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» (далі, ТОВ «ФК «Арсенал-Київ», відповідач, орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки №02/24/06 (далі, Договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець зобов`язується передати у строкове платне користування орендарю, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування від орендодавця земельну ділянку площею 0,5441 га, розташовану за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н., с. Щасливе, кадастровий номер: 3220888000:03:006:0048, цільове призначення - для розташування і обслуговування об`єктів нерухомості (господарських будівель і дворів).

Згідно з пунктом 1.2. договору зазначена земельна ділянка належить орендодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №748526, зареєстрованого Управлінням Держкомзему у Бориспільському районі, запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №322080002000157 від 21.05.2012.

Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки площею 1,5441 га становить 983 956,01 грн (пункт 1.3. Договору).

Відповідно до пункту 1.4. Договору орендодавець свідчить, що дійсно є власником земельної ділянки, не має обмежень щодо свого права розпорядження земельною ділянкою, ні земельна ділянка, ні будь-яка її частина на момент укладення цього договору нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, питання права власності на земельну ділянку не є предметом судового розгляду, будь-які спори відносно зазначеної земельної ділянки відсутні, земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Орендодавець свідчить, що земельна ділянка є придатною для використання за цільовим призначенням.

Пунктом 1.5. Договору передбачено, що зазначена земельна ділянка повинна бути передана в оренду по акту прийому-передачі, який оформлюється одночасно з підписанням цього договору.

Розділом 2 Договору сторони погодили строк дії договору, а саме:

- цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації цього договору та діє до 10.06.2021 (пункт 2.1. Договору);

- договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї із сторін достроково за рішенням суду у разі невиконання іншою стороною своїх зобов`язань за цим договором, а також у разі випадкового знищення чи пошкодження земельної ділянки (пункт 2.2. Договору);

- цей договір припиняється у разі: закінчення строку дії цього договору та примусового вилучення земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законодавством України (пункт 2.3. Договору);

- орендодавець гарантує, що не вимагатиме розірвання або припинення договору в односторонньому порядку до закінчення строку дії договору, передбаченого пунктом 2.1 договору (пункт 2.4. Договору);

- перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору оренди (пункт 2.5. Договору);

- після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 2.8. Договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцеві орендну плату.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що розмір орендної плати становить 12 151,13 грн на місяць, без ПДВ.

Згідно з пунктом 3.3. Договору розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється на строк протягом 3 років з дати укладення договору, після чого підлягає перегляду сторонами.

У відповідності з пунктом 3.4. Договору орендна плата сплачується щомісячно до 20 числа, що слідує за звітним, шляхом перерахування вказаної в п. 3.2 цього договору суми на розрахунковий рахунок орендодавця.

У пункті 3.5. Договору сторони погодили, що розмір орендної плати та умови її сплати можуть переглядатися за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору на підставах, визначених відповідним чинним законодавством.

Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється без урахування індексації (пункт 3.9. Договору).

Згідно з пунктом 4.1. Договору земельна ділянка передається в оренду для використання в господарській діяльності орендаря виключно в межах цільового призначення.

Цільове призначення земельної ділянки для розташування і обслуговування об`єктів нерухомості (господарських будівель і дворів) (пункт 4.2. Договору).

Відповідно до пункту 4.4. Договору орендар гарантує, що проведення будь-яких підготовчих та будівельних робіт на земельній ділянці буде здійснюватись виключно в порядку та на підставі відповідних дозволів, отриманих орендарем у порядку, визначеному чинним законодавством України.

У пункті 4.5. Договору сторони підтвердили, що у разі порушення орендарем положень пункту 4.4. Договору усі витрати, понесені сторонами договору в результаті такого порушення, в тому числі але не виключно, на виплату штрафів, компенсацій сільськогосподарських витрат, витрат на приведення земельної ділянки до стану, в якому вона передавалась в оренду та інших платежів, будуть компенсовані орендарем за власний рахунок та в повному обсязі.

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому, порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 6.1. Договору).

Згідно з пунктом 6.2. Договору орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних зі зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами.

Відповідно до пункту 6.3. Договору здійснені орендарем без згоди орендодавця витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди цій ділянці, не підлягають відшкодуванню.

Зведені орендарем об`єкти нерухомого майна, які не будуть демонтовані орендарем протягом 1 місяця з дати закінчення договору, переходять у власність орендодавця, а їх вартість не підлягає відшкодуванню (пункт 6.4. Договору).

Пунктом 9.4. Договору встановлено, що у разі порушення орендарем зобов`язань по сплаті орендної плати за договором, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України на момент порушення такого зобов`язання, від несплаченої/несвоєчасно сплаченої орендної плати за кожен день порушення зобов`язання до повного виконання орендарем зобов`язання по сплаті орендної плати за договором. У разі, якщо порушення буде тривати більше 20 календарних днів, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю додатково до пені штраф у розмірі 10% від несплаченої/несвоєчасно сплаченої орендної плати.

Згідно з пунктом 10.5. Договору невід`ємними частинами останнього є план (схема) орендованої земельної ділянки та акт приймання-передачі орендованої земельної ділянки.

10.06.2015 ТОВ «Лендінвест 3000» та ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до пункту 1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,4762 га, що є частиною земельної ділянки площею 1,5441 га, розташовану за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н., с. Щасливе, кадастровий номер: 3220888000:03:006:0048, цільове призначення - для розташування і обслуговування об`єктів нерухомості (господарських будівель і дворів).

Як слідує з матеріалів справи, 03.01.2019 позивач надіслав на юридичну адресу відповідача повідомлення про припинення договору оренди (лист б/н від 03.01.2019), в якому зазначив, що у зв`язку з тим, що ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» не вносило орендну плату за договором більше ніж 3 місяці, ТОВ «Лендінвест 3000» відмовляється, зокрема, від договору оренди №02/24/06 від 10.06.2015 та вимагає повернення орендованої земельної ділянки в день отримання даного листа. Окрім того, позивач зазначив, що вимагає від відповідача сплати заборгованості за усіма шістьма договорами оренди в загальній сумі 910 476,92 грн.

Вказане повідомлення позивач мотивував тим, що, відповідач, як орендар, порушив умови пунктів 3.4. договорів щодо вчасного внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця, а саме припинив сплачувати орендні платежі з квітня 2016 року, тобто, більше 3-х місяців поспіль, що в силу приписів частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України надає позивачу, як наймодавцю, право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі. До того ж, пунктом 2.2. договору передбачено, що орендодавець має право вимагати розірвання договору достроково за рішенням суду у разі невиконання іншою стороною своїх зобов`язань за цим договором. Враховуючи, що відповідач перестав сплачувати орендну плату за договором більше 3-х місяців, позивач відмовляється від договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015 та вимагає повернення орендованих земельних ділянок в дату отримання даного повідомлення.

Направлення листа б/н від 03.01.2019 відповідачу підтверджується копіями фіскального чеку від 03.01.2019, накладної №0209907809001 від 03.01.2019, опису вкладенням у цінний лист №0209907809001 від 03.01.2019.

Вказане повідомлення б/н від 03.01.2019 було отримано відповідачем 09.01.2019, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0209907809001.

09.01.2019 відповідач надіслав позивачу лист №09/01-5, в якому зазначив, що позиція орендодавця про відмову від договору не відповідає нормам чинного законодавства та не узгоджується із положеннями договору оренди, оскільки з умов п.п. 2.1, 2.2, 2.4 договору оренди вбачається абсолютне право орендаря орендувати земельну ділянку до 10.06.2021. Відповідач також зазначив, що позивачем не вказано, протягом якого часу відповідач порушує свої зобов`язання за договором, та жодним чином не наведено та/чи не надано доказів таких порушень. У зв`язку з наведеним ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» зазначило, що положення листа ТОВ «Лендінвест 3000» не є безспірними, а отже його умови не можуть бути виконані відповідачем.

Поряд із цим, із матеріалів справи вбачається, що згідно з даними бухгалтерського обліку ТОВ «Лендінвест 3000» заборгованість ТОВ «ФК «Арсенал-Київ» станом на 16.01.2019 становить 407 258,84, що підтверджується копією бухгалтерської довідки №1 від 16.01.2019. Водночас, з долучених до матеріалів справи копій банківських виписок по особовому рахунку позивача №26006011808957 за період з квітня 2016 року по січень 2019 року вбачається, що відповідач не вносив орендну плату, в зв`язку із чим станом на дату подання до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог (яка була прийнята судом 16.05.2019) у відповідача наявна заборгованість по орендній платі за договором оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015 за період з 01.04.2016 до 31.01.2019 (34 місяці) в загальному розмірі 413 138,42 грн.

У зв`язку з істотним, за твердженням позивача, порушенням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015, а саме несплатою орендних платежів з 01.04.2016, позивач і звернувся до суду з даним позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015 та стягнення з відповідача 413 138,42 грн заборгованості по орендній платі, 25 734,43 грн пені, 14 581,36 грн штрафу, 163 249,99 грн інфляційних втрат та 35 153,51 грн 3% річних (позовні вимоги в останній редакції з урахуванням заяви ТОВ «Лендінвест 3000» про збільшення розміру позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зміну предмету позову і була прийнята до розгляду судом першої інстанції).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав про те, що між ним та позивачем укладена Додаткова угода №1 від 15.06.2015 до Договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015, якою, на думку відповідача, позивачем надана згода на здійснення відповідачем поліпшення орендованого майна, у зв`язку з чим відповідач вважає, що здійснені орендарем витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, можуть бути зараховані в рахунок заборгованості по орендних платежах.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами спору Договір є за своєю правовою природою договором оренди.

Предметом спору є вимога про розірвання вказаного договору у зв`язку з істотним порушенням його умов, стягнення орендної плати за земельну ділянку та застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з нормами частин 1, 2, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Договір найму земельної ділянки врегульовано відповідною статтею 792 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з приписами статті 13 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно положень статті 21 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Отже, оскільки договір найму, в тому числі оренди землі, за своєю правовою природою є відплатним, випадки звільнення від сплати орендних платежів мали бути детально врегульовані сторонами Договору.

10.06.2015 між сторонами був підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до пункту 1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,4762 га, що є частиною земельної ділянки площею 1,5441 га, розташовану за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н., с. Щасливе, кадастровий номер: 3220888000:03:006:0048, цільове призначення - для розташування і обслуговування об`єктів нерухомості (господарських будівель і дворів).

Відповідач не заперечує факт користування спірною земельною ділянкою.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що розмір орендної плати становить 12 151,13 грн на місяць без ПДВ.

У матеріалах справи наявне письмове повідомлення позивачем відповідача про припинення договору оренди у зв`язку з порушенням орендарем умов Договору, зокрема, пункту 3.4. щодо вчасного внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.

Позивач надав бухгалтерську довідку за №1, яка сформована станом на 16.01.2019, з якої вбачається, що станом на 16.01.2019 заборгованість за Договором становить 407 258,84 грн.

Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника, що вказана бухгалтерська довідка є неналежним доказом, оскільки остання фактично є розрахунком заборгованості, тому не підлягає дослідженню на предмет відповідності Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки підставою для сплати орендних платежів є сам факт користування майном, який відповідачем не заперечується та не спростовується.

Водночас, з долучених до матеріалів справи копій банківських виписок по особовому рахунку позивача № НОМЕР_1 за період з квітня 2016 року по січень 2019 року вбачається, що відповідач не вносив орендну плату, в зв`язку з чим станом на дату подання до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог (яка була прийнята судом 16.05.2019) у відповідача наявна заборгованість по орендній платі за договором оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015 за період з 01.04.2016 по 31.01.2019 (34 місяці) в загальному розмірі 413 138,42 грн.

Відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підвереджували сплату ним орендних платежів згідно Договору за спірний період з 01.04.2016 по 31.01.2019.

Щодо посилань відповідача на Додаткову угоду №1 від 15.06.2015 до Договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015, якою, на думку відповідача, позивачем надана згода на здійснення відповідачем поліпшення орендованого майна, у зв`язку з чим відповідач вважає, що здійснені ним витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки мають бути зараховані в рахунок заборгованості по орендних платежах, колегія суддів зазначає таке.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2022 у справі №911/854/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2024, було відмовлено повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендінвест 3000» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролендінвест» про:

- зобов`язання ТОВ «Лендінвест 3000» здійснити дії, а саме: зарахувати витрати на поліпшення, здійснені позивачем у розмірі 1 544 623,38 грн, в рахунок орендних платежів на користування земельними ділянками згідно Договору оренди земельної ділянки №01/24/06 від 10.06.2015, Договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015, Договору оренди земельної ділянки №03/24/06 від 10.06.2015, Договору оренди земельної ділянки №04/24/06 від 10.06.2015, Договору оренди земельної ділянки №05/24/06 від 10.06.2015, Договору оренди земельної ділянки №06/24/06 від 10.06.2015;

- зобов`язати ТОВ «Агролендінвест» здійснити дії, а саме: зарахувати витрати на поліпшення, здійснені позивачем у розмірі 77 880,17 грн, в рахунок орендних платежів на користування земельною ділянкою згідно Договору оренди земельної ділянки №07/24/06 від 01.07.2015.

Отже, в межах справи №911/854/19 розглядались вимоги відповідача щодо зарахування витрат на поліпшення в рахунок орендних платежів, у тому числі по договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015, вимоги за яким є предметом розгляду даної справи.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Так, під час розгляду справи №911/854/19 судами всіх інстанцій було встановлено наступне:

- розмір витрат орендаря на проведення капітального ремонту та реконструкції не є тотожним поняттю розміру поліпшення орендованого майна, який орендодавець зобов`язаний компенсувати у разі розірвання договору оренди. Компенсації підлягає лише збільшена в результаті таких поліпшень вартість орендованого майна. Вартість майна визначається ринковими показниками на подібне майно у певний час. Складовою такої вартості є витрати на поліпшення майна. Поряд з цим, на вартість майна можуть впливати інші показники, наприклад, пропозиція і попит. Таким чином, якщо суд встановить наявність у позивача права на заявлення подібних вимог, суд повинен встановити початкову вартість орендованого майна на момент його прийняття позивачем та його вартість на момент розірвання договору оренди і відповідно вирішити питання про наявність підстав компенсувати орендарю різницю між зазначеними показниками (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.02.2021 у справі №905/435/19);

- позивач стверджує, що згода на здійснення поліпшення орендованих земельних ділянок висловлена орендодавцями шляхом підписання додаткових угод до договорів оренди, однак відповідачі заперечують факт підписання вказаних додаткових угод;

- з урахуванням заперечень особою, що підписала з боку відповідачів додаткові угоди до договорів про надання відповідачами позивачу згоди на здійснення поліпшень орендованого майна, з метою визначення того, чи дійсно надане додатковими угодами право на поліпшення позивачу відповідачами, а також для встановлення фактичного здійснення таких поліпшень і вартості майна, з їх урахуванням, судом першої інстанції у даній справі були призначені почеркознавча експертиза та технічна експертиза документів;

- згідно висновків судово-почеркознавчої експертизи підписи на всіх додаткових угодах до договорів оренди виконані не Чорноусом С.Г., який на дату укладення вказаних спірних додаткових угод виконував обов`язки директора ТОВ «Лендінвест 3000» та ТОВ «Агролендінвест», а згідно висновків судово-технічної експертизи (щодо відбитків печаток) на додаткових угодах до договорів оренди міститься відтиск інших печаток ніж ті, якими користуються відповідачі;

- зазначені висновки судових експертиз складений у відповідності до вимог процесуального законодавства, у тому числі і щодо обізнаності експерта та фахівця про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а тому обґрунтовано визнані судом першої інстанції як належні і допустимі докази;

- позивачем не надано жодних доказів на спростування вказаних висновків судової експертизи;

- враховуючи, що у тексті основних договорів про оренду земельних ділянок відсутні будь-які положення про надання позивачу права здійснювати будь-які поліпшення або поліпшення певного типу, а додаткові угоди за результатами судових експертиз містять підроблений підпис з боку відповідачів, отже ними не підписані, відтак, не укладені та не приймаються судом до уваги у якості належних доказів відповідних погоджень;

- будь-яких інших доказів, які б підтверджували доводи позивача про наявність згоди орендодавців на поліпшення орендованих земельних ділянок, матеріали не містять.

- згідно частини 3 статті 778 Цивільного кодексу України якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості;

- за частиною 6 статті 28 Закону України «Про оренду землі» здійснені орендарем без згоди орендодавця витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди цій ділянці, не підлягають відшкодуванню;

- за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про відсутність у позивача, в розумінні положень частини 3 статті 778 Цивільного кодексу України, права на зарахування в рахунок плати за найм здійснених позивачем поліпшень орендованих ділянок, оскільки позивач не зміг надати суду достовірні та належні докази, що спірні поліпшення зроблені на підставі згоди наймодавця.

- крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, з поданих позивачем договорів про виконані роботи на орендованих земельних ділянках (заявлені позивачем поліпшення), неможливо встановити, що вказані у документах витрати на: 1) підсипку, вирівнювання піщаної та щебеневої подушок, улаштування геотекстильного покриття; 2) роботи з встановлення освітлення; 3) встановлення та налаштування систем поливу газонів; 4) улаштування живого газону - були виконані саме на земельних ділянках (в документах відсутні кадастрові номери або інші можливі ідентифікатори земельних ділянок), переданих в оренду за підписаними між сторонами договорами оренди. Також не довів позивач вірність алгоритму розподілу ним поліпшень між відповідачами, оскільки застосований пропорційний розподіл (95,2% на користь відповідача 1 та 4,8% на користь відповідача 2) - формальний та не відповідає дійсному співвідношенню поліпшень на земельних ділянках кожного з відповідачів;

- тобто позивач, як вірно зазначив суд першої інстанції, крім того, що не довів факт надання згоди відповідачами на поліпшення орендованих земельних ділянок, фактично, також не довів і те, що поданні ним договори підтверджують: 1) факт поліпшення саме орендованих земельних ділянок та 2) факт того, що реально здійсненні позивачем поліпшення орендованих земельних ділянок відповідають наданій відповідачами формальній згоді на поліпшення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).

Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Таким чином, місцевий господарський правомірно вирішив спір у даній справі №911/231/19 без урахування положень наданої відповідачем додаткової угоди №1 від 15.06.2015 до договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015, дійшовши висновку щодо відсутності у ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» договірних підстав для звільнення від сплати орендних платежів у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці цілісного майнового комплексу навчально-тренувальної бази Арсенал.

Посилання скаржника на те, що сам спірний договір оренди, як і додаткова угода до нього, був підписаний зі сторони позивача його директором Чорноусом С.Г., не впливає на вищенаведені висновки суду, адже такий договір сторонами виконувався й дійсність його умов позивачем не заперечувалась.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем не надано доказів сплати орендних платежів за спірний період, позовна вимога про стягнення з відповідача простроченої заборгованості з орендної плати в сумі 413 138,42 грн за період з 01.04.2016 по 31.01.2019 підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 25 734,43 грн пені, 14 581,36 грн штрафу, 163 249,99 грн інфляційних втрат та 35 153,51 грн 3% річних.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем невірно визначено період прострочення зі сплати орендних платежів, а саме його початок з огляду на таке.

Так пунктом 3.4. Договору узгоджено, що орендна плата сплачується щомісячно до 20 числа, що слідує за звітним, шляхом перерахування вказаної в п. 3.2. цього договору суми на розрахунковий рахунок орендодавця.

Тобто за умовами договору орендар повинен сплачувати орендну плату за відповідний місяць до 20 числа, що слідує за звітним (наприклад: за серпень 2017 року орендар повинен був сплатити орендну плату до 20.09.2017, за вересень 2017 року орендар повинен був сплатити орендну плату до 20.10.2017 тощо).

Крім того, позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на наведене суд зазначає, що прострочення по сплаті орендної плати за квітень 2016 року почалось 21.05.2016, за травень 2016 року прострочення почалось 21.06.2016, за червень 2016 року прострочення почалось 21.07.2016, за липень 2016 року прострочення почалось 23.08.2016 (20.08.2016 припадає на суботу, тому кінцевий строк оплати 22.08.2016), за серпень 2016 року прострочення почалось 21.09.2016, за вересень 2016 року прострочення почалось 21.10.2016, за жовтень 2016 року прострочення почалось 22.11.2016 (20.11.2016 припадає на неділю, тому кінцевий строк оплати 21.11.2016), за листопад 2016 року прострочення почалось 21.12.2016, за грудень 2016 року прострочення почалось 21.01.2017, за січень 2017 року прострочення почалось 21.02.2017, за лютий 2017 року прострочення почалось 21.03.2017, за березень 2017 року прострочення почалось 21.04.2017, за квітень 2017 року прострочення почалось 23.05.2017 (20.05.2017 припадає на суботу, тому кінцевий строк оплати 22.05.2017), за травень 2017 року прострочення почалось 21.06.2017, за червень 2017 року прострочення почалось 21.07.2017, за липень 2017 року прострочення почалось 22.08.2017 (20.08.2017 припадає на неділю, тому кінцевий строк оплати 21.08.2017), за серпень 2017 року прострочення почалось 21.09.2017, за вересень 2017 року прострочення почалось 21.10.2017, за жовтень 2017 року прострочення почалось 21.11.2017, за листопад 2017 року прострочення почалось 21.12.2017, за грудень 2017 року прострочення почалось 23.01.2018 (20.01.2018 припадає на суботу, тому кінцевий строк оплати 22.01.2018), за січень 2018 року прострочення почалось 21.02.2018, за лютий 2018 року прострочення почалось 21.03.2018, за березень 2018 року прострочення почалось 21.04.2018, за квітень 2018 року прострочення почалось 22.05.2018 (20.05.2018 припадає на неділю, тому кінцевий строк оплати 21.05.2018), за травень 2018 року прострочення почалось 21.06.2018, за червень 2018 року прострочення почалось 21.07.2018, за липень 2018 року прострочення почалось 21.08.2018, за серпень 2018 року прострочення почалось 21.09.2018, за вересень 2018 року прострочення почалось 23.10.2018 (20.10.2018 припадає на суботу, тому кінцевий строк оплати 22.10.2018), за жовтень 2018 року прострочення почалось 21.11.2018, за листопад 2018 року прострочення почалось 21.12.2018, за грудень 2018 року прострочення почалось 22.01.2019 (20.01.2019 припадає на неділю, тому кінцевий строк оплати 21.01.2019), за січень 2019 року прострочення почалось 21.02.2019.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Як було зазначено, у разі порушення орендарем зобов`язань по сплаті орендної плати за договором, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України на момент порушення такого зобов`язання, від несплаченої/несвоєчасно сплаченої орендної плати за кожен день порушення зобов`язання до повного виконання орендарем зобов`язання по сплаті орендної плати за договором. У разі, якщо порушення буде тривати більше 20 календарних днів, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю додатково до пені штраф у розмірі 10% від несплаченої/несвоєчасно сплаченої орендної плати (пункт 9.4. Договору).

Позивач за прострочення відповідачем строків сплати орендних платежів, керуючись умовами п. 9.4 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 25 734,43 грн за період прострочення з 20.02.2018 до 20.02.2019, а також 14 581,36 грн штрафу у розмірі 10% від несплаченої орендної плати за період з 01.02.2018 до 31.01.2019 (за 12 місяців).

Місцевий господарський суд, здійснивши власний перерахунок пені, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, та встановлених судом дат виникнення прострочення по сплаті орендних платежів, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 21 445,27 грн, з чим колегія суддів погоджується.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу суд зазначає, що право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі №908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі №3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Як було зазначено судом та передбачено пунктом 9.4. Договору, у разі, якщо таке порушення буде тривати більше 20 календарних днів, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю додатково до пені штраф у розмірі 10% від несплаченої/несвоєчасної сплаченої орендної плати.

Судом встановлено та не спростовано відповідачем шляхом подання до суду відповідних доказів порушення орендарем зобов`язань по сплаті орендної плати за договором більше 20 календарних днів за період з квітня 2016 року до січня 2019 року, у зв`язку із чим суд доходить висновку про правомірність нарахування позивачем штрафу на підставі пункту 9.4. Договору.

Перевіривши розрахунок сум штрафу у розмірі 10% від несплаченої орендної плати за період з 01.02.2018 до 31.01.2019 (за 12 місяців), наданий позивачем, суд дійшов висновку, що такий розрахунок обґрунтований та арифметично вірний, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню повністю в сумі 14 581,36 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Позивач нарахував та просив стягнути з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 163 249,99 грн інфляційних втрат та 35 153,51 грн 3% річних за період прострочення з 01.04.2016 до 31.01.2019.

Місцевий господарський суд, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами та встановлених судом дат виникнення прострочення по сплаті орендних платежів, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 64 686,03 грн, а позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 16 413,45 грн.

Відповідач розрахунок не оспорив, заявлені суми до стягнення не спростував, контррозрахунку до суду не подав.

Щодо позовних вимог про розірвання Договору суд відзначає таке.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 188 Господарського кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Винятком з цього загального правила є випадки, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Істотність порушення визначається за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Поряд з цим, передбачене статтею 782 Цивільного кодексу України право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд, свідчить про можливість розірвання договору за ініціативою наймодавця.

Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.

Разом із цим, згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У статті 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, наслідком розірвання договору є припинення зобов`язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.

Верховний Суд у постановах від 21.06.2022 у справі №911/3276/20, від 05.07.2022 у справі №922/2469/21, від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 14.09.2023 у справі №910/4725/22, від 05.12.2023 у справі №917/1593/22 зробив висновок про те, що за змістом зазначених вище норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір.

Як було зазначено, згідно з пунктом 2.1. Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації цього договору та діє до 10.06.2021.

Строк дії договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015 закінчився 10.06.2021, тобто під час розгляду справи №911/231/19 Господарським судом Київської області.

Доказів його продовження до матеріалів справи не надано.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, оскільки строк дії спірного договору закінчився під час розгляду даної справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо закриття на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі №911/231/19 в частині позовної вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки №02/24/06 від 10.06.2015, укладеного між ТОВ «Лендінвест 3000» та ТОВ «Футбольний клуб «Арсенал-Київ».

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову в даній справі.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ» на рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2024 у справі №911/231/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2024 у справі №911/231/19 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ».

Матеріали справи №911/231/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.12.2024 після повернення судді Іоннікової І.А. з відрядження, навчання в Національній школі суддів України та виходу з лікарняного.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова