Постанова

від 29.05.2024 по справі 826/20080/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 826/20080/13-а

касаційне провадження № К/9901/69537/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2014 (суддя Огурцов О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді - Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Юкрейн») до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, Офіс, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.11.2013 №0000673720, №0000683720.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Меридіан Са», ПП «Енліль-М», ТОВ «Золотий колос півдня», ПП «Еліт Агро Альянс» та СТ «УТФ». Зазначає, що господарські операції із зазначеними контрагентами об`єктивно відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, придбані товарно-матеріальні цінності використовувалися ним у власній господарській діяльності, а відтак у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17.02.2014 позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 26.11.2013 №0000673720, №0000683720.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 15.04.2014 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність формування платником податкового кредиту за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами з підстав того, що такі операції фактично не відбулись, не мають реального характеру, не підтверджені належними первинними документами.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду постановою від 11.09.2018 скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, вказав на недоліки документального оформлення господарських операцій позивача з контрагентами без зазначення, які конкретно первинні документи маються на увазі і які саме недоліки містять ці документи та як це впливає на встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зауважив, що покладення судом апеляційної інстанції в основу судового рішення актів зустрічних перевірок контрагентів позивача як доказу неможливості здійснення ними господарської діяльності без фактичного з`ясування наявності у зазначених підприємств основних засобів, трудових та виробничих ресурсів, понесення ними витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів, електроенергії, виплату заробітної плати, тощо) є передчасним. Судом апеляційної інстанції обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було, що і потягло за собою прийняття рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За наслідками нового розгляду справи Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 28.11.2018 залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції у визначеній судом частині підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Офіс, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин з огляду на відсутність первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, не підтвердження таких операцій зустрічними перевірками контрагентів позивача.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.01.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.05.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 29.05.2024.

У відповідності до положень частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну позивача його процесуальним правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «АДМ Юкрейн», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.06.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом в період з 22.10.2013 по 29.10.2013 проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з питань бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за 2010 - 2012 роки, за наслідками якої складено акт від 31.10.2013 №1312/4050/37-22/20027449 (далі - акт перевірки), яким зафіксовано порушення позивачем вимог: підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 185, пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого платником завищено суму податкового кредиту та від`ємного значення на загальну суму 5103231,13 грн; пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР, підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого завищено суми бюджетного відшкодування на загальну суму податку на додану вартість в розмірі 3209654,16 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.11.2013: №0000683720, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2431576,97 грн; №0000673720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 3209654,16 грн, нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) 1078913,03 грн.

Висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтувалися на тому, що Товариством включено до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами, які на думку контролюючого органу, не носять реального характеру з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, непідтвердження таких господарських операцій за наслідками зустрічних перевірок контрагентів позивача, відсутності у таких контрагентів трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законом №168/97-ВР.

Так, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР).

Податкове зобов`язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пунктом 7.1 статті 7 Закону № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

У подальшому відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з постачальниками: ТОВ «Меридіан СА» за договорами поставки від 09.10.2010 №519/1-56711, предметом якого є придбання ріпака першого класу, врожаю 2010 року, від 07.10.2010 №500/1-56698, предметом якого є придбання насіння соняшнику, врожаю 2010 року, походження України; ПП «Енліль-М» за договорами поставки від 15.11.2010 №500/1-57127, №500/1/57125, від 27.10.2010 №500/1-57010, №500/1-57008, від 22.10.2010 №500/1-56807, від 21.10.2010 №500/1-56804, від 20.10.2010 №500/1-56802, від 18.10.2010 №500/1-56791, від 08.10.2010 №500/1-56706, №500/1-56703, №500/1-56705, від 04.10.2010 №500/1-56587, від 01.10.2010 №500/1-56582, предметом яких є придбання насіння соняшникового, врожаю 2010 року походження України; ТОВ «Золотий колос Півдня» за договорами від 04.10.2010 №500/1-56621, від 06.10.2010 №500/1-56635, предметом яких є придбання насіння соняшникового, врожаю 2010 року походження України; ПП «Еліт Агро Альянс» за договорами від 26.10.2010 №509/1-56830, №509/1-56829, предметом яких є придбання насіння соняшнику, або насіння соняшнику з підвищеним вмістом олеїнової кислоти, який знаходиться на елеваторі, за договором від 28.10.2010 №500/1-56834, предметом якого є придбання соняшника, врожаю 2010 року, за договором від 07.10.2010 №460/1-56668, предметом якого є придбання кукурудзи на кормові потреби, 3 класу, врожаю 2010 року; СТ «УТФ» за договорами від 12.10.2012 №510/1-082645, від 22.10.2012 №510/1-083104, від 12.11.2012 №510/1-083992, предметом яких є придбання сої українського походження, врожаю 2012 року згідно ДСТУ 4964:2008.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, виписки по рахунку, рахунки-фактури, акти прийму-передачі, складські квитанції, картки аналізу, банківські виписки тощо.

Придбані товарно-матеріальні цінності у подальшому були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме - реалізовані іншим суб`єктам господарювання, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами оренди транспортних засобів, перевезення вантажів, актами прийому-передачі транспортних засобів, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами вантажних автомобілів, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Також, судами установлено знаходження у користуванні позивача, на підставі укладеного договору від 01.06.2013 №1, частини комплексу, що включає внутрішні майданчики, склад паливно-мастильних матеріалів (ємності для зберігання паливно-мастильних матеріалів), майстерню тощо.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача та суб`єктами господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Доводам скаржника про відсутність у контрагенті позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, судами попередніх інстанцій надано оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 52, 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» його процесуальним правнаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «АДМ Юкрейн».

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2014 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.П. Юрченко Р.Ф. Ханова