Ухвала

від 27.05.2024 по справі 990/51/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 травня 2024 року

м. Київ

справа №990/51/24

адміністративне провадження № П/990/51/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Стародуба О.П., Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,

за участю: секретаря судового засідання Корецького І.О.,

позивача: представник Дробязко К.М.,

відповідача: представник Петренко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження як суд першої інстанції клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у частині позовних вимог в адміністративній справі № 990/51/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення,

УСТАНОВИВ :

26 лютого 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) через свого представника - адвоката Дробязко Катерину Миколаївну (далі - представник позивача, Дробязко К.М. ) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якій просить:

- визнати протиправними дії ВККС України щодо продовження кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 та скасувати рішення ВККС від 29.01.2024 №32/ко-24 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади (далі - оскаржуване рішення, Рішення).

- стягнути з ВККС на користь ОСОБА_1 судові витрати.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування позову зазначає, що 29.01.2024 ВККС проведено пленарне засідання щодо підтримки рішення ВВКС у складі колегії від 22.05.2019 № 268/ко-19, ухваленого в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді. Позивач зазначає, що у силу пункту 20 розділу ХІІ Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі- Закон № 1402-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному Законом № 1402-VIII. Звертає увагу, що чинним законодавством не передбачений алгоритм дій ВККС у пленарному складі під час перегляду рішень, прийнятих її колегією, щодо суддів, які не лише визнано рішенням ВККС такими, що відповідають займаній посаді, а й на підставі рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), яким вирішено внести Президентові України подання про призначення на посаду.

Позивач зазначає, що на час проведення пленарного засідання Комісії 29.01.2024 її відповідність, як судді, критерію доброчесності та професійної етики, та відповідність займаній посаді підтверджено рішенням ВРП від 19.11.2020 № 3195/0/15-21. За таких обставин дії відповідача щодо проведення пленарного засідання 29.01.2024 та прийняте на ньому спірне рішення є протиправними, адже чинним законодавством не передбачено можливість проведення повторного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді. На думку позивача, фактичний перегляд Комісією свого рішення від 22.05.2019 № 268/ко-19 і його скасування у спосіб не передбачений законом є протиправним і таким, що порушує принцип верховенства права.

Окрім того вказує, що з огляду на порушення оскаржуваним Рішенням прав позивача, остання має право на його оскарження в силу норм Конституції України, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, практики Європейського суду з прав людини та висновків Конституційного Суду України, не обмежуючись підставами, визначеними частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2024 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Шарапа В. М.- головуючий суддя, судді: Стародуб О. П., Стрелець Т. Г., Коваленко Н. В., Тацій Л. В.

Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2024 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів.

20.03.2024 до Верховного Суду надійшов відзив ВККС на позовну заяву, в якому зазначено, що у зв`язку з наявністю висновку ГРД про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, оцінювання судді на відповідність займаній посаді повинно завершуватися ухваленням Комісією рішення в порядку абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, тобто підтриманням рішення колегії пленарним складом Комісії. Твердження позивача щодо реалізації рішення Комісії від 22.05.2019 № 268/ко-19 рішенням ВРП 19.11.2020 № 3195/0/15-21 відповідач уважає безпідставними, оскільки станом на 19.11.2020 Комісією не було виконано вимоги абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, а відтак, указане рішення Комісії не набрало чинності.

Також відповідач уважає необґрунтованими доводи позивача щодо нерозповсюдження на нього положень підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, так як він призначений на посаду судді безстроково у грудні 2021 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оскільки кваліфікаційне оцінювання позивачки на відповідність займаній посаді призначено у жовтні 2017 року до обрання її суддею безстроково.

17.04.2024 до Верховного Суду надійшло клопотання ВККС про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 29.01.2024 №32/ко-24.

В обґрунтування цього клопотання відповідач посилається на те, що статтею 88 Закону № 1402-VIII передбачено право судді оскаржити до адміністративного суду рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання судді. Водночас рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення, оскільки ці повноваження належать виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні відповідного подання Комісії. Рада, у свою чергу, під час розгляду подання Комісії про звільнення судді може і не погодитися з висновком Комісії. Тобто процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у Комісії) і застосування наслідків (рішенням Вищої ради правосуддя) є стадіями єдиного провадження, а тому рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження. Тож оскільки рішенням ВККС від 29.01.2024 №32/ко-24, яким ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді, є предметом спору у цій справі, і це рішення не може бути переглянуте без відповідного рішення Вищої ради правосуддя, то провадження у справі в цій частині підлягає закриттю. У клопотанні відповідач зазначає, що аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 9901/827/18, від 26.02.2020 у справі № 9901/637/18, від 09.02.2022 у справі № 9901/775/18 та від 07.03.2024 у справі № 9901/541/18.

27.05.2024 у судовому засіданні представник ВККС підтримав клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог і просив його задовольнити.

Представник позивач просив відмовити в задоволенні клопотання.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що провадження у вказаній адміністративній справі підлягає закриттю, виходячи з наступного

УСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом установлено, що Указом Президента України від 27.06.2013 № 352/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Чутівського районного суду Полтавської області строком на п`ять років.

Указом Президента України від 06.09.2013 № 503/2013 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку.

Рішенням ВККС від 20.10.2017 № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

До Комісії 13.03.2018 електронною поштою надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

19.03.2019 до Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Рішенням ВККС у складі колегії від 22.05.2019 року № 268/ко-19 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 762,875 бала, а тому підлягає визнанню такою, що відповідає займаній посаді.

У вказаному рішенні Комісії зазначено, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС (далі - Регламент) у редакції, чинній на момент ухвалення цього рішення.

Законом України від 16.10.2019 № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, припинено повноваження членів ВККС.

Рішенням ВРП від 19.11.2020 № 3195/0/15-21 Президентові України внесено подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва. За змістом цього рішення Вища рада правосуддя, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних з кандидатурою судді ОСОБА_1 , зокрема тих, які наведені у висновку ГРД, дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням її на посаду судді. Крім того, у цьому рішенні зазначено, що наведені у висновку ГРД відомості були предметом розгляду Комісії, яка надала їм належну оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

Указом Президента України від 16.12.2021 року № 664/2021 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.

01.06.2023 ВРП призначено 16 членів ВККС.

20.07.2023 Комісія прийняла рішення № 34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.

22.01.2024 на адресу Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції, в якому новий склад ГРД, проаналізувавши інформацію про суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність судці критеріям доброчесності та професійної етики. При цьому ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, проте потребувала пояснення з боку судді.

22.01.2024 Комісія надіслала ОСОБА_1 копію цього висновку та запропонувала надати пояснення з приводу викладених у ньому обставин.

Також Комісією 24.01.2024 надіслано запит до Святошинського районного суду міста Києва щодо підтвердження інформації про перебування судці у відпустці з 21 до 27 квітня 2022 року та надання копії наказів про відкликання судді з відпусток за вказаний період.

26 січня до Комісії надійшла відповідь Святошинського районного суду міста Києва.

26.01.2024 на адресу Комісії від ОСОБА_1 надійшли пояснення стосовно висновку ГРД.

29.01.2024 ВККС проведено засідання у пленарному складі під час якого заслухано доповідача, досліджено рішення Комісії у складі колегії від 22.05.2019 № 268/ко-19, висновок ГРД у новій редакції, пояснення судді ОСОБА_1 , інші, зазначені вище обставини. За результатами проведеного засідання Комісія дійшла висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності.

У підсумку ВККС ухвалено рішення № 32/ко-24, яким вирішено визнати суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та внести до ВРП подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади.

Не погодившись із діями Комісії щодо проведення 29.01.2024 пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, та її рішенням від 29.01.2024 № 32/ко-24, позивач звернувся з цим позовом до Верховного Суду.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА, ОЦІНКА ДОКАЗІВ ТА МОТИВИ УХВАЛЕНОГО РІШЕННЯ

За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Проаналізувавши вищезгадані правові позиції Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.03.2023 у справі № 9901/41/21 сформулювала висновок, згідно з яким позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише у разі існування спірних правовідносин, тобто у разі установлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При розгляді указаної справи, перш за все, необхідно чітко окреслити предмет спору в цій справі, відтак надати правову оцінку спірним правовідносинам.

З позовної заяви убачається, що звернення з цим позовом до суду зумовлено незгодою ОСОБА_1 власне з правомірністю Рішення ВККС за результатами (її) кваліфікаційного оцінювання, яким ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді, тому вирішено внести до ВРП подання про звільнення із займаної посади судді.

Позовні вимоги про визнання протиправними дій ВККС щодо продовження кваліфікаційного оцінювання по своїй суті є пов`язаними з вимогою скасувати як протиправне Рішення. Проаналізувавши їхній зміст і те, як вони обґрунтовані, суд має переконливі підстави вважати, що такі вимоги є не стільки способом захисту порушеного права, скільки мотивацією (доводами) неправомірності спірного Рішення як правового акта, яким завершується кваліфікаційне оцінювання судді.

У контексті обставин цієї справи колегія суддів доходить висновку, що дії ВККС щодо продовження кваліфікаційного оцінювання в тому їх обсязі, які оспорює позивач, потрібно розглядати в площині підстав позову та предмета доказування.

Виокремити оспорювані дії ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді від власне Рішення Комісії за наслідками цього кваліфікаційного оцінювання (як правового акта, яким завершується цей «кваліфікаційний» процес), як самостійні предмети спору не видається можливим і переконливих підстав для цього, з огляду на суть спірних правовідносин, немає.

Колегія суддів вважає, що юридичні наслідки для позивача створює саме Рішення, тому доводи щодо неправомірності дій ВККС під час кваліфікаційного оцінювання, як і власне вимоги позивача визнати протиправними ці дії ВККС суд у цій справі розглядатиме як доводи (аргументи), якими позивач обґрунтовує неправомірність Рішення.

Судом установлено, що спірне Рішення Комісія прийняла за результатами продовження процедури кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 із стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії. Зважаючи на те, що Комісія у пленарному складі вважала, що рішення Комісії у складі колегії від 22.05.2019 № 268/ко-19 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді, є необґрунтованим і тому це рішення не підтримано, Комісія дійшла висновку про невідповідність позивача займаній посаді судді.

Одночасно з цим, відповідач у тому самому Рішенні вирішив внести до ВРП подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва.

Так, проаналізувавши обставини справи і з`ясувавши предмет позову колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 16- 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

Частиною першою - четвертою статті 83 Закону № 1402-VIII визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

За результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом (частина друга статті 84 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до частин першої, другої статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

За змістом частини третьої цієї статті рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Згідно зі статтею 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, водночас рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

З огляду на наведені положення законодавства, зокрема частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII, яка передбачає умову, за якої можна оскаржити рішення ВККС, яке містить рекомендацію щодо вчинення певних дій чи прийняття рішень, колегія суддів, беручи до уваги встановлені обставини справи і відповідні їм правовідносини, дійшла висновку, що провадження в цій справі треба закрити.

Як установлено Судом, предметом розгляду вказаної справи є Рішення, у якому Комісія, окрім іншого, висловила рекомендацію звільнити позивача із посади судді у зв`язку зі встановленою невідповідністю займаній посаді.

Системне тлумачення наведених норм Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що проведення кваліфікаційного оцінювання судді є повноваженнями ВККС, а рішення цього органу за результатами такого оцінювання можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства, але за виключенням тих рішень, які містять рекомендацію, оскільки вони можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Установлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.

Своєю чергою, виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

Отже, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення.

Слід зауважити, що за змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, у тому числі й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 16- 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за поданням ВККС.

Отже, звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП і саме вона є тим органом, який у силу Конституції та законів України наділений повноваженнями щодо розгляду подання ВККС про звільнення судді з посади у разі виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності.

Таким чином вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

Поряд із цим, у межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.

ВРП може ухвалити рішення про відмову у задоволенні подання про звільнення судді з посади. В цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

Тобто визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке має рекомендаційний характер для ВРП.

Таким чином процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного «кваліфікаційного провадження», у якому рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є лише частиною цього провадження.

В аспекті зазначеного Верховний Суд уважає за доцільне врахувати статтю 17 Закону України від 23 червня 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та відзначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Також ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).

Не заперечуючи право ОСОБА_1 на оскарження у судовому порядку рішення ВККС від 29.01.2024, Верховний Суд, зважаючи на правове регулювання спірних правовідносин і практику ЄСПЛ щодо прийнятності скарг та заяв, уважає передчасним оскарження позивачем рішення ВККС від 29.01.2024 № 32/ко-24, оскільки процедура кваліфікаційного провадження щодо неї не завершена - рішення ВРП за результатами розгляду подання ВККС про звільнення позивача з посади судді, разом із яким може бути оскаржене спірне рішення ВККС, на цей момент відсутнє.

Отже, зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.

Підсумовуючи вищевказане Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване у цій справі рішення ВККС від 29.01.2024 № 32/ко-24 не може бути самостійним предметом судового розгляду. Вищенаведені обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У постановах від 26.02.2020 у справі № 9901/637/18, 29.04.2020 у справі № 9901/831/18, від 09.02.2022 у справі № 9901/23/19, від 07.03.2024 у справі №9901/541/18 та інших Велика Палата Верховного Суду сформувала висновки, що звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивачки виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

За правилом частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Проте в розглядуваному випадку такої потреби немає, адже мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення позивача до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.

Керуючись статтями 238, 241- 243, 248, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження в адміністративній справі № 990/51/24 задовольнити.

Провадження у справі № 990/51/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та визнання протиправним і скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29.01.2024 № 32/ко-24- закрити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

О.П. Стародуб

Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець

Л.В. Тацій ,

Судді Верховного Суду