Окрема думка

від 11.07.2024 по справі 990/51/24

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Верховного Суду Банаська О. О., Власова Ю. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А. на постанову Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24 (провадження № 11-118заі24) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення

1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просила визнати протиправними дії Комісії, якими вона продовжила кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1, та скасувати рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі -ВРП) про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.

Вимоги мотивувала так. За підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України [у редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII)] відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Відповідно до пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.

Згодом, 07 листопада 2019 року, набрав чинності Закон України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон № 193-ІХ), на підставі якого припинилися повноваження членів ВККС. Втім за підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04 червня 2020 року № 679-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (далі - Закон № 679-IX) ВРП на час відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегія ВККС визнала суддю таким, що відповідає займаній посаді.

Не переконання позивачки, чинне законодавство не передбачає вчинення ВККС у пленарному складі дій щодо перегляду рішень, прийнятих її колегією, стосовно наведеної вище категорії суддів, яких рішенням ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді й щодо яких ВРП внесла Президентові України подання про призначення на посаду судді. Щодо цього позивачка зазначає, що на час проведення 29 січня 2024 року пленарного засідання Комісії та ухвалення оспорюваного рішення її відповідність займаній посаді вже була підтверджена рішенням ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-21 і Президент України своїм Указом від 16 грудня 2021 року № 664/2021 призначив її на посаду судді безстроково. Тобто вона пройшла всі етапи кваліфікаційного оцінювання та була призначена на посаду судді.

За таких обставин відповідач не мав чинити дій з проведення пленарного засідання 29 січня 2024 року та ухвалення на ньому спірного рішення, оскільки чинне законодавство не передбачало можливості проведення повторного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді. Іншими словами, на переконання позивачки, Комісія переглянула та скасувала своє рішення від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 у спосіб, не передбачений законом, чим порушила принцип верховенства права.

Водночас позивачка наполягає, що спірне рішення про визнання її такою, що не відповідає займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, порушує її права, на захист яких вона на підставі вимог Конституції України, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, практики Європейського суду з прав людини та висновків Конституційного Суду України має право в судовому порядку вимагати визнати його протиправним. Гадає, що право на оскарження такого рішення ВККС не повинно обмежуватися підставами, визначеними частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII.

2. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову. Прохання мотивував, зокрема, тим, що у зв`язку з наявністю висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики її оцінювання на відповідність займаній посаді повинно завершуватися ухваленням рішення Комісії в порядку абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402?VIII, тобто у спосіб підтримання рішення колегії пленарним складом Комісії.

Щодо тверджень позивачки про реалізацію рішення Комісії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 рішенням ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-21 відповідач зазначив, що станом на 19 листопада 2020 року рішення ВККС не набрало чинності, оскільки Комісія ще не виконала вимоги абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII.

3. 17 квітня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24. На користь його задоволення представник відповідача зазначив, що стаття 88 Закону № 1402-VIII передбачає право судді оскаржити до адміністративного суду рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання судді. Водночас процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у Комісії) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, тому відповідач вважає, що рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.

На переконання відповідача, оскільки оспорюване рішення не може бути переглянуте без відповідного рішення ВРП, то провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 травня 2024 року провадження у справі № 990/51/24 за позовом ОСОБА_1 до Комісії про визнання протиправними дій та визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 закрив з тієї підстави, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

5. Велика Палата постановою від 11 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2024 року скасувала, а справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Велика Палата виходила з того, що суд першої інстанції, коли ухвалював оскаржуване рішення, не зважив на підстави позову, які в конкретному спорі визначила позивачка ОСОБА_1 . На відміну від сталих підстав оскарження рішень ВККС у певним чином подібних між собою спірних правовідносинах, що з`явилися в судовій практиці раніше і в основі яких були фактори, які стосувалися незавершеної процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді, позивачка ОСОБА_1 підставами позову визначила завершення процедури її кваліфікаційного оцінювання. Саме у зв`язку із чинником завершення процедури кваліфікаційного оцінювання вважає протиправними оспорювані нею дії і рішення Комісії щодо її кваліфікаційного оцінювання, а також такими, які підлягають оскарженню й судовому втручанню.

Велика Палата надала значення і фактору часу, і подіям, які розгорталися упродовж його плину. Зазначені у справі спірні правовідносини виникли у 2018 році, тоді як обставини, які лягли в основу оскаржуваного рішення пленарного складу Комісії, котре відрізняється від ухваленого колегією ВККС рішення про визнання ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді, виникли у січні 2024 року, після того як відбулися зміни нормативно-правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, призначених на посаду строком на п`ять років або обраних суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII.

Щодо цього Велика Палата послалася на те, що 30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX), яким, зокрема, розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII був доповнений пунктом 201, за яким, якщо ВРП відмовить у задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, то такий суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. У такому разі оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС в пленарному складі із стадії, що визначена ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді. Якщо ВРП не визначено таку стадію, оцінювання продовжується із стадії, визначеної ВККС, з урахуванням мотивів рішення ВРП про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді, включаючи рішення, прийняті ВРП до набрання чинності Законом № 3511-IX.

Велика Палата на підставі аналізу наведених правових норм припускає, що до набрання чинності Законом № 3511-ІХ у випадках, коли ВРП ухвалювала рішення про відмову в задоволенні подання ВККС про звільнення судді з посади, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачало юридичне значення. Натомість після 30 грудня 2023 року (дня, коли набрав чинності Закон № 3511-ІХ) якщо ВРП відмовить у задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, то таке рішення потягне продовження кваліфікаційного оцінювання такого судді з певної стадії, визначеної ВРП або ВККС. Це може означати, що у разі, якщо ВРП не погоджується з пропозицією Комісії звільнити суддю із займаної посади, у неї нема повноважень за наслідками розгляду подання ВККС про звільнення судді з посади визнати його таким, щодо якого кваліфікаційне оцінювання завершено та (або) таким, що відповідає займаній посаді.

Відтак, як гадає Велика Палата, з 30 грудня 2023 року змінились правові наслідки розгляду ВРП рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді з пропозицією звільнити його із цієї посади.

Велика Палата з покликанням на статті 8, 55, 124 Основного Закону України, Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп та інші подібні джерела права виснувала, що гарантоване Конституцією України право на захист прав і свобод людини і громадина судом, юрисдикція оскарження яких поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, дозволяє позивачці ОСОБА_1 оскаржувати «рекомендаційне» рішення ВККС, зокрема від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання її як судді Святошинського районного суду міста Києва такою, що не відповідає займаній посаді, та про внесення подання до ВРП про звільнення її як судді зазначеного суду.

6. З постановою Великої Палати від 11 липня 2024 року не погоджуємося, тож, керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаємо за необхідне висловити окрему думку.

Ми не підтримуємо рішення більшості суддів Великої Палати в тому сенсі, що конкретні обставини спірних правовідносин в інтерпретації позивачки, які виникли між нею ( ОСОБА_1 ) та ВККС після рішення ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва і Указу Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді цього суду безстроково, є тими чинниками, які перетворюють (трансформують) його на конфлікт, котрий дочасно підпадає під судовий контроль чи судовий захист відповідно до порядку, визначеного законом. Тобто що тепер рішення пленарного складу ВККС, ухвалене в рамках процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній і на виконання вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, під впливом (чи дією) згаданих щойно актів ВРП та Президента України підлягає самостійному, окремому судовому розгляду.

На жаль, ми не можемо схвалити підхід (чи радше відхід Великої Палати від історичного контексту) цільового, функціонального, системного та адекватного розуміння поняття «використання» (чи, краще сказати, «запозичення») процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді на предмет їхньої здатності (спроможності) обійняти посаду суддів через дію відсильної норми до процедури перевірки суддів судів усіх інстанційних рівнів та спеціалізацій на відповідність займаній посаді. Не схвалюємо в тому аспекті, що за організаційної форми діяльності ВККС, назвою структурного утворення (підрозділу), створення якого за змістом профільного судоустрійного закону покладається на ВККС, але не встановлюється законодавцем, та за юридичними наслідками використання процедури кваліфікаційного оцінювання не може визначатися окрема, функціонально відмінна від «запозиченої», самостійна система оцінки професійної придатності людини бути суддею, вивчення її можливостей до оволодіння посадою, яка покликана і призначена творити правосуддя.

Мусимо також не погодитися з тезами більшості суддів Великої Палати про те, що внесення змін до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, а також доповнення цього розділу пунктом 201 (зміст яких був наведений вище) дозволяють дивитися по-новому на спірні відносини чи по-іншому трактувати процедуру кваліфікаційного оцінювання, а звідси - робити можливим звернення суддів за захистом своїх прав та інтересів від дій та рішень ВККС у випадках, коли остання відповідно до статті 88 Закону № 1402-VIII на стадії кваліфікаційного оцінювання ухвалюватиме рішення про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.

7. Позаяк правні, правозастосовні висновки неможливо зробити (чи сформулювати) поза фактами чи явищами об`єктивної реальності, котрі спричиняють (детермінують) виникнення спірних правовідносин, вважаємо за потрібне для цілей цієї окремої думки викласти стисло обставини спору.

Отож Президент України Указом від 27 червня 2013 року № 352/2013 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Чутівського районного суду Полтавської області строком на п`ять років, а Указом від 6 вересня 2013 року № 503/2013 - перевів її на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку.

Рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1

13 березня 2018 року електронною поштою до ВККС надійшов висновок ГРД про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

19 березня 2019 року до Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Згідно з рішенням ВККС у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 762,875 бала та визнана такою, що відповідає займаній посаді.

На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-ІХ із 7 листопада 2019 року (дня набрання чинності цим Законом) припинилися повноваження членів ВККС.

19 листопада 2020 року ВРП ухвалила рішення № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

За змістом цього рішення ВРП керувалася власною оцінкою обставин, пов`язаних з кандидатурою судді ОСОБА_1 , зокрема тих, які наведені у висновку ГРД і виснувала, що нема обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності чи професійної етики або іншим обставинам, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням її на посаду судді. ВРП зазначила також, що наведені у висновках ГРД відомості були предметом розгляду ВККС, яка дала їм належну оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . За результатами розгляду наявних у розпорядженні ВРП матеріалів, зокрема суддівського досьє, ВРП не встановила обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

З посиланням на статтю 131, підпункти 2, 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, підпункт 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX, статті 3, 30, 34, 36, 37, абзац шостий пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ВРП вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

Президент України Указом від 16 грудня 2021 року № 664/2021 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.

01 червня 2023 року ВРП призначила 16 членів ВККС (повноважний склад Комісії).

20 липня 2023 року ВККС прийняла рішення № 34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.

22 січня 2024 року на адресу ВККС надійшов висновок ГРД у новій редакції, за змістом якого ГРД у новому складі, проаналізувавши інформацію про суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , виявила відомості, які за оцінкою ГРД дають підстави для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики. ГРД надала інформацію, яка не стала підставою для висновку, проте потребувала пояснення з боку судді.

22 січня 2024 року ВККС надіслала судді ОСОБА_1 копію цього висновку та запропонувала надати пояснення щодо викладених у ньому обставин.

24 січня 2024 року Комісія надіслала запит до Святошинського районного суду міста Києва щодо підтвердження інформації про перебування судді ОСОБА_1 у відпустці з 21 до 27 квітня 2022 року та надання копії наказів про відкликання судді з відпусток за цей період.

26 січня 2024 року до Комісії надійшла відповідь Святошинського районного суду міста Києва і того самого дня пояснення позивачки стосовно висновку ГРД.

29 січня 2024 року відбулось засідання ВККС у пленарному складі, яка заслухала на цьому засіданні доповідача, дослідила рішення Комісії у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, висновок ГРД у новій редакції, пояснення судді ОСОБА_1 , інші обставини і дійшла висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності.

З огляду на статті 88, 93, 101, пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ Комісія ухвалила спірне рішення, за змістом якого одноголосно вирішила визнати суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внести подання до ВРП про її звільнення із займаної посади.

ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з цим позовом.

8. Закон № 1402-VIII містить розділ V «Кваліфікаційний рівень судді». У главі 1 цього розділу дається визначення кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця глава містить шість статей, у яких прописано завдання та підстави кваліфікаційного оцінювання, порядок його проведення та етапи, порядок отримання інформації під час проведення кваліфікаційного оцінювання, визначення ГРД та рішення, які ухвалює Комісія за наслідками кваліфікаційного оцінювання.

Глава 3 розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII називається «Вища кваліфікаційна комісія суддів України», і приписи статей цієї глави визначають, зокрема, повноваження Комісії, її склад та організацію роботи.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

За приписами частин третьої та четвертої статті 94 цього Закону, організаційними формами діяльності ВККС є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Комісії. Колегія ВККС формується не менше ніж з трьох членів Комісії.

Відповідно до пункту 1.3 Регламенту Комісія виконує функції та здійснює повноваження у складі кваліфікаційної палати з питань проведення кваліфікаційного оцінювання, а у складі колегії - з питань оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII.

Відповідно до Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показними відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16, кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення Комісією здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або оцінювання відповідності судді займаній посаді за визначеними законом критеріями.

Організаційними формами діяльності Комісії є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі - залежно від питань, визначених Законом та цим Регламентом. Колегія, її склад визначаються рішенням Комісії, а засідання колегії є повноважним, якщо в ньому беруть участь усі члени колегії (підпункти 2.1.1, 2.1.2, 2.1.4 пункту 2.1 Регламенту).

За пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Веління цього пункту є суголосними (продубльованими) з пунктом 8.2 розділу VIII «Перехідні положення» Регламенту.

Пунктом 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII передбачено, що ВККС проводить кваліфікаційне оцінювання.

9. Наведене дає підстави для висновку, що кваліфікаційне оцінювання на здатність судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді має здійснюватися Комісією у складі кваліфікаційної палати з питань проведення кваліфікаційного оцінювання, а кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді - у складі колегії.

Маємо пам`ятати також, що за частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика та доброчесність.

Кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: складення іспиту, дослідження досьє та проведення співбесіди, а співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє (частини перша, дев`ята статті 85 Закону № 1402-VIII).

За результатами одного етапу кваліфікаційного оцінювання судді Комісія ухвалює рішення щодо допуску судді до іншого етапу кваліфікаційного оцінювання (частина десята статті 85 Закону № 1402-VIII).

10. З метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД, яка, зокрема, за наявності відповідних підстав надає Комісії висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє (частина перша та пункт 3 частини шостої статті 87 Закону № 1402-VIII).

Закон № 1402-VIII визначає, що за наслідками кваліфікаційного оцінювання Комісія має ухвалити рішення відповідно до статті 88 цього Закону. ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Але якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише в разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Частинами першою - четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII визначено, що рішення ВККС у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами Комісії. Рішення палати комісії ухвалюється більшістю від складу палати з урахуванням членів іншої палати в разі їх залучення до участі в розгляді відповідного питання. Рішення колегії ВККС ухвалюється більшістю голосів. Палати та колегії Комісії ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.

Отож у контексті питання про те, чи можуть приписи абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII (які передбачають умови, за яких ВККС на пленарному засіданні ухвалює рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді) застосовуватися до процедури оцінювання відповідності судді займаній посаді, проведення якого [оцінювання] передбачено у підпункті 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункті 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ, виходимо передовсім з того, що іншої процедури кваліфікаційного оцінювання судді, аніж та, яка передбачена в основному тексті Закону № 1402-VIIІ (глава V), немає.

Не забуваймо при цьому, що в рамках цієї однієї й тієї самої процедури рівною мірою мають застосовуватись згадані критерії кваліфікаційного оцінювання та реалізовуватися повноваження ГРД як до суддів та/або кандидатів на посаду судді, які виявили намір здійснювати правосуддя у відповідному суді, тобто вирішили взяти участь у доборі на посаду судді, так і до [«діючих»] суддів, які проходять процедуру відповідності займаній посаді судді.

Процедура, за якою відбувається оцінювання на відповідність цим критеріям, регламентована в Законі № 1402-VIIІ. Ще раз підкреслимо, що ці приписи розміщені в основному тексті цього Закону, що цілком зрозуміло, позаяк ідеться про регулювання суспільних відносин на тривалий період часу, або, іншими словами, на багаторазове застосування невизначеним колом осіб. Це, втім, не заперечує можливості застосування тих самих норм (процедур) для цілей «одноразового» оцінювання [«діючих»] суддів як виняткового способу «оновлення» суддівського корпусу, який передбачений у підпункті 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункті 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ.

Вважаємо за потрібне підкреслити, що приписи пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ містять відсильні приписи про здійснення оцінювання у « порядку, визначеному цим Законом», що таким чином дає достатню нормативну основу, аби застосувати до «перехідних» правовідносин, які стосуються оцінювання суддів, які були призначені на посаду строком на п`ять років або обрані суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, приписи, які регламентують процедуру кваліфікаційного оцінювання на предмет здатності здійснювати правосуддя, зокрема й ті приписи, які стосуються участі ГРД і «формату», за якого ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності судді (чи кандидата на цю посаду) здійснювати правосуддя, якщо є «негативний» висновок ГРД (частина перша статті 88 Закону № 1402-VIIІ).

11. Якщо повернутися до обставин цієї справи, то можна побачити, що на час ухвалення колегією ВККС рішення від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 про відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді судді існував висновок ГРД про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Цей висновок надійшов до Комісії 19 березня 2019 року задовго до ухвалення рішення Комісії про відповідність позивачки займаній посаді судді.

Колегія ВККС виконала вимоги абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIIІ і стала «очікувати» від [пленарного складу] ВККС рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, яке вона має право (може) ухвалити лише в разі, якщо таке рішення підтримає не менше ніж одинадцять її членів. Таке рішення цей склад ВККС має ухвалити на виконання вимог закону в разі, якщо ГРД у своєму висновку встановить, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.

На дату винесення спірного рішення - рішення ВККС у пленарному складі від 29 січня 2024 року про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, винесеного після дослідження рішення Комісії у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, ідея застосування («запозичення») формату кваліфікаційного оцінювання претендентів на посаду судді для визначення відповідності «діючого» судді займаній посаді на законодавчому рівні не зазнала кардинальних змін, хоча від дати ухвалення колегіального рішення ВККС про відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді судді (22 травня 2019 року) до дати ухвалення оспорюваного рішення пленарного складу ВККС (29 січня 2024 року) сплинуло без малого п`ять років.

Щодо цього мусимо нагадати, що за цей просторовий відтинок часу процедура кваліфікаційного оцінювання залишилася сталою (постійною). Властиво обов`язковими залишився порядок її проведення, коло її суб`єктів, серед них і ГРД, роль і призначення кожного із цих суб`єктів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, мета та завдання цієї процедури в аспекті перевірки відповідності суддів займаній посаді.

Такими, що не зазнали істотних змін, є повноваження (компетенція) і функції кожного із суб`єктів кваліфікаційного оцінювання, обов`язкова сила їхніх рішень.

Постійними є підстави та порядок оскарження рішень державних органів, покликаних здійснити перевірку суддів на відповідність займаній посаді, а також підстави, строк та межі судового контролю за рішеннями компетентних органів, які ухвалюються в процедурі кваліфікаційного оцінювання.

Своєю чергою це має означати, що колегіальний склад ВККС під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, незалежно від часу ухвалення позитивного для судді (кандидата на посаду судді) рішення про підтвердження його здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, не може ігнорувати обов`язкових вимог судоустрійного закону про обов`язок передати на розгляд [пленарного складу] ВККС для ухвалення можливого рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Знано також, що це рішення має підтримати встановлена в законі певна кількість членів ВККС, у разі якщо ГРД у своєму висновку встановить, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.

Лише тоді, коли [пленарний склад] ВККС не підтвердить здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді і виявить підстави для звільнення останнього на умовах, передбачених пунктом 161 розділу XV «Перехідні положення» Закону № 1401-VIII, таке рішення набирає властивостей правозастосовного акта, котрий містить обов`язкову, спрямовану для розгляду до іншого державного органу - ВРП - рекомендацію розглянути питання про звільнення судді з означеної підстави.

До того треба зазначити, що такої властивості це рішення набирає незалежно від того, хто (колегіальний чи пленарний склад ВККС чи колегія Комісії після розгляду пленарним складом Комісії) обґрунтує і мотивує рішення про невідповідність судді займаній посаді, як того вимагає закон (головно, щоб воно містило підстави і мотиви).

Втім, за функціональним змістом, суттю та цільовим призначенням цей акт ВККС не відноситься і не може належати до виду рішень ВККС, який за законом на етапі кваліфікаційного оцінювання з підтвердження [пленарним складом] ВККС відповідності судді займаній посаді підпадає під судовий контроль.

Ще раз вимушені нагадати приписи частини восьмої статті 101 судоустрійного закону про те, що рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

12. На наше переконання, на необхідність дотримання встановленого законом порядку розгляду ВККС питання про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді в разі, якщо ГРД у своєму висновку встановить, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, не можуть впливати жодні чинники, навіть якщо вони будуть подібні до тих, на які послалася позивачка ОСОБА_1 у цій справі і з якими погодилася Велика Палата. Мова йде про рішення ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-21 про її відповідність займаній посаді, ухвалене на підставі Закону № 679-IX, за яким ВРП на час відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання Комісії рішення про внесення Президенту України, а також Указ Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 про призначення її на посаду судді безстроково.

Існування подібних або інших характерних факторів може впливати на підставовість, вмотивованість, а отже й законність рішень компетентного органу (ВРП), який, приміром, схожим у справі стосовно судді ОСОБА_1 чином із посиланням на Закон № 679-IX ухвалив рішення про відповідність судді займаній посаді, яке, однак не ґрунтувалося на рішенні [пленарного складу] ВККС, яке б підтримала встановлена в законі певна кількість членів ВККС.

Однак такі фактори чи навіть позитивні для судді рішення компетентного органу про відповідність займаній посаді судді і про призначення на посаду судді не повинні впливати і, як на нашу думку, не мають чинити тиску на «прерогативу» ВККС ухвалювати подібні до оспорюваного рішення, не повинні видозмінювати форму та правничу природу актів останньої, що стосуються рекомендації про подальшу кар`єру судді.

Ці явища не нівелюють законність такого рішення тільки тому, що інший компетентний орган раніше ухвалив відповідне позитивне для судді рішення.

13. Вид та юридичний зміст оспорюваного рішення ВККС на рівні закону передбачають, до якого компетентного органу він має бути спрямований і який саме спеціальний державний орган має перевірити (реалізувати) його дієвість, законність, підставовість і вмотивованість.

У межах своїх повноважень цей орган держави, як на нашу думку, має обов`язок і повноваження перевірити, зокрема, чи в аспекті правної ситуації, що склалася в справі за позовом ОСОБА_1 , оспорюване рішення ВККС є тим офіційним (індивідуальним) документом з вираженим і закріпленим у ньому разовими персональним приписом чи рекомендацією, який (документ) стосується суддівської долі позивачки і властиво фактом ухвалення вимагає відповідного легітимного реагування на нього, або бодай з`ясувати, чи узгоджується воно з рішення ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-21, чи має оспорюване рішення ВККС ознаки повторного розгляду питання про відповідність судді займаній посаді в контексті згаданого рішення ВРП, ухваленого на виконання вимог Закону № 679-IX, яка юридична сила рішення ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-21 відносно оспореного рішення ВККС тощо.

14. Втім, ми не маємо наміру прописувати перелік рішень, які (не)може ухвалити ВРП в контексті описаної правової ситуації.

Гадаємо, що розв`язання цих питань не є компетенцією суду. Однак ми навели ці наші (можливо, надмірно розлогі) розмірковування лише для того, щоб переконливо підкреслити, що на рішення і дії, які винесла чи до яких вдалася ВККС у цій справі, поширення юрисдикції адміністративного суду буде дочасним.

Суд не повинен розв`язувати спір з тих питань, які за законом прямо підвідомчі відповідному компетентному органу - ВРП.

Тому ще раз наголошуємо, що за обставин цієї справи суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про закриття провадження у справі з тієї підстави, що заявлений у справі спір як дочасний не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За ситуації, що склалася, право судді ОСОБА_1 на оскарження рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до ВРП про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади, не порушується, оскільки виконання вимог судоустрійного закону про первинний (спочатку) розгляд ВРП оспорюваного рішення Комісії не є ані обмеженням, ані порушенням права позивачки бути суддею.

Ми вважаємо, що посилання більшості суддів Великої Палати на приписи Закону № 679-IX і на рішення ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-21 про відповідність позивачки займаній посаді та Указ Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 про призначення її посаду судді безстроково як на фактори, які дозволяють поширювати юрисдикцію судів на судовий розгляд позовів про оскарження оспорюваного рішення ВККС, є неспроможними, непереконливими, не новими; вони не є й такими, що справді дозволяють поширити на ці рішення компетенцію адміністративних судів.

Маємо думку, що в рамках доводів цієї окремої думки містяться аргументи, які спростовують міркування більшості суддів Великої Палати, висловлені в її постанові від 11 липня 2024 року про скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2024 року з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судді О. О. Банасько

Ю. Л. Власов

М. І. Гриців

І. В. Желєзний

І. В. Ткач

В. Ю. Уркевич

Є. А. Усенко