Постанова

від 11.07.2024 по справі 990/51/24

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/51/24

Провадження № 11-118заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дробязко Катерина Миколаївна, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2024 року (судді Шарапа В. М., Стародуб О. П., Коваленко Н. В., Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.) у справі № 990/51/2 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування, позиція відповідача

1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), у якому просила визнати протиправними дії Комісії щодо продовження кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 та скасувати рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі -ВРП) про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України [у редакції Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII)] відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинностіЗаконом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. При цьому відповідно до пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом. Також позивачка зауважила, що 7 листопада 2019 року набрав чинності Закон України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон № 193-ІХ), на підставі якого припинилися повноваження членів ВККС. Водночас підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 679-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» установлено, що ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.

3. Поряд із цим позивачка переконує, що чинним законодавством не передбачено вчинення ВККС у пленарному складі дій щодо перегляду рішень, прийнятих її колегією, стосовно наведеної вище категорії суддів, яких рішенням ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді й щодо яких ВРП внесено Президентові України подання про призначення на посаду судді.

4. Так, позивачка зазначає, що на час проведення 29 січня 2024 року пленарного засідання Комісії та прийняття оспорюваного рішення її відповідність займаній посаді вже була підтверджена рішенням ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-21 і Президент України своїм Указом від 16 грудня 2021 року № 664/2021 призначив її посаду судді безстроково. Тобто вона пройшла всі етапи кваліфікаційного оцінювання та була призначена на посаду судді. Як уважає позивачка, за таких обставин відповідач протиправно вчинив дії щодо проведення пленарного засідання 29 січня 2024 року та прийняв на ньому спірне рішення, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості проведення повторного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді. Тобто, на переконання позивачки, Комісія переглянула та скасувала своє рішення від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 у спосіб, не передбачений законом, чим порушила принцип верховенства права.

5. Водночас позивачка наполягає, що спірне рішення, яким її визнано такою, що не відповідає займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, порушує її права, тому вона має право оскаржити це рішення в силу норм Конституції України, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, практики Європейського суду з прав людини та висновків Конституційного Суду України, не обмежуючись підставами, визначеними частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII.

6. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування відзиву представник відповідача, зокрема, зазначив, що у зв`язку з наявністю висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, її оцінювання на відповідність займаній посаді повинно завершуватися ухваленням Комісією рішення в порядку абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, тобто у спосіб підтримання рішення колегії пленарним складом Комісії. Щодо тверджень позивачки про реалізацію рішення Комісії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 рішенням ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-21 відповідач зазначив, що станом на 19 листопада 2020 року рішення ВККС не набрало чинності, оскільки Комісія ще не виконала вимоги абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII.

7. Крім того 17 квітня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24.

8. На обґрунтування цього клопотання відповідач зазначив, що статтею 88 Закону № 1402-VIII передбачено право судді оскаржити до адміністративного суду рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання судді. Водночас процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у Комісії) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, тому відповідач вважає, що рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження. На переконання відповідача, оскільки оспорюване рішення не може бути переглянуте без відповідного рішення ВРП, то провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Обставини справи

9. Президент України Указом від 27 червня 2013 року № 352/2013 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Чутівського районного суду Полтавської області строком на п`ять років, а Указом від 6 вересня 2013 року № 503/2013 - перевів її на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку.

10. Рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

11. 13 березня 2018 року електронною поштою до ВККС надійшов висновок ГРД про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

12. 19 березня 2019 року до Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

13. Згідно з рішенням ВККС у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 762,875 балів та визнана такою, що відповідає займаній посаді.

14. На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-ІХ з 7 листопада 2019 року (дня набрання чинності цим Законом) припинилися повноваження членів ВККС.

15. 19 листопада 2020 року ВРП ухвалила рішення № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

За змістом цього рішення ВРП, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних з кандидатурою судді ОСОБА_1 , зокрема тих, які наведені у висновку ГРД, виснувала про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням її на посаду судді. У цьому рішенні ВРП також зазначила, що наведені у висновках ГРД відомості були предметом розгляду ВККС, яка дала їм належну оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . За результатами розгляду наявних у розпорядженні ВРП матеріалів, зокрема суддівського досьє, вона не встановила обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

У підсумку, керуючись статтею 131, підпунктами 2, 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», статтями 3, 30, 34, 36, 37, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», ВРП вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

16. Президент України Указом від 16 грудня 2021 року № 664/2021 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.

17. 1 червня 2023 року ВРП призначила 16 членів ВККС (повноважний склад Комісії).

18. 20 липня 2023 року ВККС прийняла рішення № 34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.

19. 22 січня 2024 року на адресу ВККС надійшов висновок ГРД у новій редакції, за змістом якого ГРД у новому складі, проаналізувавши інформацію про суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , виявила дані, оцінені нею як такі, що дають підстави для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики. При цьому ГРД надала інформацію, яка не стала підставою для висновку, проте потребувала пояснення з боку судді.

20. 22 січня 2024 року ВККС надіслала судді ОСОБА_1 копію цього висновку та запропонувала надати пояснення щодо викладених у ньому обставин.

21. Також 24 січня 2024 року Комісія надіслала запит до Святошинського районного суду міста Києва щодо підтвердження інформації про перебування судді ОСОБА_1 у відпустці з 21 до 27 квітня 2022 року та надання копії наказів про відкликання судді з відпусток за вказаний період.

22. 26 січня до Комісії надійшла відповідь Святошинського районного суду міста Києва.

23. 26 січня 2024 року на адресу Комісії надійшли пояснення позивачки стосовно висновку ГРД.

24. 29 січня 2024 року відбулось засідання ВККС у пленарному складі. Заслухавши на цьому засіданні доповідача, дослідивши рішення Комісії у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, висновок ГРД у новій редакції, пояснення судді ОСОБА_1 , інші обставини, Комісія дійшла висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності.

У підсумку, керуючись статтями 88, 93, 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ, Комісія прийняла спірне рішення, яким одноголосно вирішила визнати суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та внести подання до ВРП про її звільнення із займаної посади.

25. ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з цим позовом, вважаючи протиправними дії ВККС щодо проведення 29 січня 2024 року пленарного засідання, на якому розглядалось питання підтримки рішення Комісії у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, ухваленого у межах процедури її кваліфікаційного оцінювання як судді Святошинського районного суду міста Києва на відповідність займаній посаді, та рішення Комісії від 29 січня 2024 року № 32/ко-24.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

26. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2024 року клопотання ВККС про закриття провадження в адміністративній справі № 990/51/24 задоволено. Провадження у справі № 990/51/24 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними дій та визнання протиправним і скасування рішення Комісії від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 закрито.

27. Постановляючи цю ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що виокремити як самостійні предмети спору оспорювані дії ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді від власне рішення Комісії за наслідками цього кваліфікаційного оцінювання (як правового акта, яким завершується цей «кваліфікаційний» процес) не можливо. За висновком суду першої інстанції, юридичні наслідки для позивачки створює саме спірне рішення, тому доводи позивачки щодо неправомірності дій ВККС під час кваліфікаційного оцінювання, як і власне вимоги позивачки визнати протиправними ці дії ВККС, мають розглядатись як доводи (аргументи), якими позивачка обґрунтовує неправомірність спірного рішення.

28. При цьому суд першої інстанції зауважив, що спірне рішення Комісія прийняла за результатами продовження процедури кваліфікаційного оцінювання позивачки зі стадії підтримки рішення колегії ВККС її пленарним складом. Оскільки Комісія у пленарному складі не підтримала рішення Комісії у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 і виснувала про невідповідність позивачки займаній посаді судді, то у спірному рішенні ВККС також вирішила внести до ВРП подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва.

29. Проаналізувавши приписи Закону № 1402-VIII, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність закриття провадження у цій справі, оскільки вважав, що рішення ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання суддів можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства, але за виключенням тих рішень, які містять рекомендацію і можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. Тобто, за висновком суду першої інстанції, передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП. Як наслідок, суд першої інстанції визнав передчасним звернення позивачки з позовом у цій справі, вважаючи, що процедура кваліфікаційного провадження щодо неї не завершена, оскілки було відсутнє рішення ВРП за результатами розгляду подання ВККС про звільнення позивачки з посади судді, разом із яким могло б оскаржуватися спірне рішення. Покликаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 9901/831/18, від 9 лютого 2022 року у справі № 9901/23/19, від 7 березня 2024 року у справі № 9901/541/18 та інших, суд першої інстанції наголосив, що звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

30. У підсумку суд першої інстанції виснував, що спірне рішення ВККС не може бути самостійним предметом судового розгляду, що унеможливлює розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору та є підставою для закриття провадження у справі, оскільки вона не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

31. 11 червня 2024 року представниця ОСОБА_1 - адвокат Дробязко К. М. направила засобами поштового зв`язку на адресу Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2024 року і направити справу № 990/51/24 для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

32. На обґрунтування апеляційної скарги скаржниця доводить, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченомуКодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

33. Так, скаржниця наполягає, що кваліфікаційне оцінювання позивачки завершилося ухваленням ВРП рішення, яким підтверджено її відповідність критерію доброчесності та професійної етики. Натомість ВККС провела повторне оцінювання позивачки, що, на переконання скаржниці, не передбачено чинним законодавством, суперечить рішенню ВРП та є грубим порушенням частини другої статті 19 Конституції України. У цьому контекстні скаржниця також наполягає, що предметом оскарження у спірних правовідносинах насамперед було не передбачене законодавством повторне кваліфікаційне оцінювання позивачки на відповідність займаній посаді судді, проведене Комісією всупереч визначальним та остаточним висновкам і рішенню ВРП про підтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, а не рішення Комісії, прийняте за результатами цього кваліфікаційного оцінювання судді.

34. Скаржниця також стверджує, що оскільки у спірних правовідносинах ВККС діяла неправомірно, тобто не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, то право позивачки на звернення до суду і оскарження дій і рішення відповідача та, відповідно, розгляд цієї справи в суді гарантуються статтями 8, 55 Конституції України.

35. Насамкінець скаржниця зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді може переглядатися у судовому порядку лише одночасно із рішенням, ухваленим ВРП за наслідками перевірки рекомендації Комісії про звільнення суддііз займаної посади, оскільки вважає, що до спірних правовідносинах мають застосовуватися норми пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України і, відповідно, підстави для оскарження рішення ВРП, наведені у частині другій статті 57 Закону України «Про вищу раду правосуддя». На переконання скаржниці, висновок суду про неможливість самостійного оскарження суддею рішення ВККС про його невідповідність займаній посаді, без оскарження ним рішення, ухваленого ВРП за наслідками перевірки рекомендації ВККС про звільнення цього судді із займаної посади, обмежує суддю у підставах для оскарження рішень, прийнятих за наслідками кваліфікаційного оцінювання, у порівнянні з підставами, визначеними статтею 88 Закону № 1402-VIII.

Позиція інших учасників справи

36. У відзиві на апеляційну скаргу ВККС спростовує доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Рух апеляційної скарги

37. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 червня 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою, а ухвалою від 3 липня 2024 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

38. ОСОБА_1 звернулося до суду з цим позовом, вважаючи протиправними дії ВККС щодо проведення 29 січня 2024 року пленарного засідання, на якому розглядалось питання підтримки рішення Комісії у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, ухваленого у межах процедури її кваліфікаційного оцінювання як судді Святошинського районного суду міста Києва на відповідність займаній посаді, та рішення Комісії від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання її такою, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до ВРП про її звільнення з цієї посади.

39. Ці дії та рішення Комісії позивачка оскаржує, зокрема, з підстави відсутності у ВККС повноважень здійснювати її повторне оцінювання, оскільки її відповідність займаній посаді вже була підтверджена рішенням ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-21, тобто процедура її кваліфікаційного оцінювання вже була завершена, і Президент України своїм Указом від 16 грудня 2021 року № 664/2021 призначив її на посаду судді безстроково.

40. Однак суд першої інстанції визнав передчасним звернення позивачки з позовом у цій справі, вважаючи, що процедура кваліфікаційного провадження щодо неї не завершена, оскільки було відсутнє рішення ВРП за результатами розгляду подання ВККС про звільнення позивачки з посади судді, разом із яким могло б оскаржуватися спірне рішення. При цьому суд першої інстанції виснував, що юридичні наслідки для позивачки створює саме спірне рішення, тому її вимоги визнати протиправними дії ВККСщодо проведення 29 січня 2024 року пленарного засідання, на якому розглядалось питання підтримки рішення Комісії у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, мають розглядатись як доводи (аргументи), якими позивачка обґрунтовує неправомірність спірного рішення. У підсумку суд першої інстанції виснував, що спірне рішення не може бути самостійним предметом судового розгляду, що унеможливлює розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору та є підставою для закриття провадження у справі.

41. Оцінюючи висновки суду, рішення якого переглядається, та аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

42. Як установив суд першої інстанції, Указом від 27 червня 2013 року № 352/2013 Президент України призначив ОСОБА_1 на посаду судді Чутівського районного суду Полтавської області строком на п`ять років, а Указом від 6 вересня 2013 року № 503/2013 - перевів її на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку.

43. Після призначення позивачки на посаду судді відбулася судова реформа.

44. Так, 30 вересня 2016 року набрали чинності Закон № 1401-VIII та Закон № 1402-VIII.

45. У зв`язку із цим, розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 2 якого визначає, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

46. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України).

47. Згідно зі статтею 131 Конституції України, у редакції Закону № 1401-VIII, в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, вносить подання про призначення судді на посаду та ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

48. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон № 1402-VIII, пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» якого в його первинній редакції визначав, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

49. Відповідно до частини другої статті 88 Закону № 1401-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

50. При цьому згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

51. За змістом абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

52. Велика Палата Верховного Суду раніше у своїх постановах неодноразово формулювала правові висновки щодо наявності у судді права оскаржити рішення ВККС про непідтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

53. Так, зокрема, у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 9901/831/18, від 9 лютого 2022 року у справі № 9901/23/19, від 7 березня 2024 року у справі № 9901/541/18, на які суд першої інстанції покликався в оскаржуваній ухвалі, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. За змістом частини восьмої статті 101 Законом № 1402-VIII рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкових умов - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням. Передбачене частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП.

54. Однак, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не врахував, що у наведених справах судді оскаржували рішення ВККС, якими було визнано їх таким, що не відповідають займаній посаді, та рекомендовано ВРП розглянути питання про їх звільнення з цієї посади, з підстави незгоди з висновками Комісії за результатами їхнього кваліфікаційного оцінювання, натомість ОСОБА_1 підставою позову визначила завершення процедури її кваліфікаційного оцінювання, і саме у зв`язку з цими обставинами вона вважає протиправними оспорювані дії і рішення Комісії щодо її кваліфікаційного оцінювання.

55. Окрім того у наведених справах спірні правовідносини виникли у 2018 році, натомість за обставинами справи, яка розглядається, Комісія розглянула у пленарному складі питання підтримки прийнятого колегією ВККС рішення про визнання ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді, та прийняла спірне рішення у січні 2024 року після того як відбулися зміни нормативно-правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, призначених на посаду строком на п`ять років або обраних суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII.

56. Так, 30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX), яким зокрема доповнено розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII пунктом 20-1, згідно із яким якщо ВРП відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

У такому разі оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС в пленарному складі із стадії, що визначена ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді.

Якщо ВРП не визначено таку стадію, оцінювання продовжується із стадії, визначеної ВККС, з урахуванням мотивів рішення ВРП про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді, включаючи рішення, прийняті ВРП до набрання чинності Законом № 3511-IX.

57. Аналіз наведених вище правових норм дозволяє дійти висновку, що до набрання чинності Законом № 3511-ІХ у випадках, коли ВРП ухвалювала рішення про відмову в задоволенні подання ВККС про звільнення судді з посади, то рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачало юридичне значення.

58. Натомість після 30 грудня 2023 року (дня, коли набрав чинності Закон № 3511-ІХ) якщо ВРП відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, то суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. У цьому випадку оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС. При цьому ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення судді зобов`язана визначити стадію, з якої ВККС має продовжити його оцінювання, а якщо ВРП не визначено таку стадію, то Комісія самостійно визначає стадію, з якої вона продовжить оцінювання судді, з урахуванням мотивів рішення ВРП про відмову в задоволенні подання про його звільнення, включаючи рішення, прийняті ВРП до набрання чинності Законом № 3511-IX.

59. Іншими словами законодавець урегулював, що у разі незгоди ВРП з пропозицією Комісії звільнити суддю із займаної посади, правовим наслідком такого рішення ВРП є продовження кваліфікаційного оцінювання такого судді з певної стадії, визначеної ВРП або ВККС. Тобто навіть у разі якщо ВРП не погоджується з пропозицією Комісії звільнити суддю із займаної посади, у неї відсутні повноваження за наслідками розгляду подання ВККС про звільнення судді з посади визнати його таким, щодо якого кваліфікаційне оцінювання завершено та(або) таким, що відповідає займаній посаді.

60. Отже, з 30 грудня 2023 року змінились правові наслідки розгляду ВРП рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді з пропозицією звільнити його з цієї посади.

61. Варто також зауважити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово надавала роз`яснення як треба розуміти подібність правовідносин.

62. Розглядаючи це питання, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

63. З урахуванням висновків, викладених вище, Велика Палата Верховного Суду вважає не релевантними до правовідносин у цій справі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо наявності у судді права оскаржити рішення ВККС про непідтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді через зміну правового регулювання наслідків розгляду ВРП такого рішення та з огляду на відмінність підстав позову в цій справі та у справах, в яких Велика Палата Верховного Суду ухвалювала судові рішення, якими послуговувався суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу.

64. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання щодо наявності у позивачки права на звернення до суду та оскарження дій і рішення відповідача, Велика Палата Верховного Суду виходить також з такого.

65. Частиною третьою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

66. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

67. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

68. Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

69. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

70. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

71. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

72. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

73. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

74. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

75. Варто звернути увагу й на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

76. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

77. Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

78. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

79. При цьому за правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

80. Так, пунктами 1, 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

81. Частиною першою статті 83 Закону № 1402-VІІІ визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

82. Отже, ВККС є уповноваженим суб`єктом з питань проведення кваліфікаційного оцінювання суддів та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на рішення, дії чи бездіяльність якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України, в тому числі й щодо прийняття рішень у межах своїх повноважень.

83. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

84. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що у випадку, коли суд встановить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

85. Ураховуючи зміст статті 8 Конституції України, можна зробити висновок, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018(4892/17) зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

86. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).

87. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень.

88. ОСОБА_1 у своїй позовній заяві виклала зміст оспорюваних дій та рішення відповідача, описала, у чому полягало порушення її прав, пояснила, яким чином і чому дії та рішення відповідача зачіпають її права. Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин і з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку ухвалити одне з рішень, продиктованих їх змістом.

89. Ураховуючи зміст спірних правовідносин, які склалися за участі ОСОБА_1 та ВККС, Велика Палата Верховного Суду вважає, що перевірка оспорюваних позивачкою дій та рішення Комісії на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС України, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

90. У світлі викладеного Велика Пала Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для вирішення адміністративним судом питання правомірності оспорюваних позивачкою дій та рішення відповідача.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, відповідно без встановлення (урахування) порушених прав, свобод чи інтересів позивачки та підстав, якими вона обґрунтовувала свої вимоги, чим допустив порушення права позивачки на доступ до правосуддя, гарантованого їй Конвенцією та національним законодавством.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

92. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

93. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, що, у свою чергу, є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направленням справи до цього суду для продовження розгляду.

94. Отже, оскаржувана ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до цього ж суду.

95. Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

96. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дробязко Катерина Миколаївна, задовольнити.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. ШевцоваСудді: О. О. Банасько О. В. Кривенда О. Л. Булейко М. В. Мазур Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова С. О. Погрібний М. І. Гриців О. В. Ступак Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко