Постанова

від 31.05.2024 по справі 815/3743/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року

м. Київ

справа № 815/3743/16

адміністративне провадження № К/9901/39334/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Бившева Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області (правонаступник Головне управління ДПС в Одеській області)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2016 (Суддя: Бутенко А.В.),

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 (Судді: Домусчі С.Д., Коваль М.П., Кравець О.О.),

у справі № 815/3743/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІС»

до Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВІС» (далі - позивач, ТОВ «АВІС»), звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДФС в Одеській області), я кому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 липня 2016 року №№0004911403, 0004931403, 0004941403, 0004921403 (т. 1 а.с. 3-33).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 адміністративний позов задоволено (т. 50 а.с. 47-53, 99-107).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в доводах якої посилався на правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, внаслідок зафіксованих актом перевірки порушень в частині неправомірного віднесення позивачем мотиваційних виплат до складу витрат на збут, оскільки за доводами контролюючого органу, укладений договір поставки між позивачем (продавець) та ПП «Південна логістична компанія» (покупець) є договором продажу і його суть досягнення планових показників при придбанні товарів продавця без додаткових послуг на просування товару. Отже, мотиваційні виплати в даному вигляді є премія за певний обсяг придбаної продукції і відповідно до пункту 19 П(С)БО 16 «Витрати» не належать до витрат на збут, що призвело до їх завищення у сумі - 3 789 662,92 грн. Також, контролюючий орган посилався на те, що представлені до перевірки акти надання послуг не містять підтвердження фактів отримання послуги з просування товару на ринку від покупця, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Крім цього, враховуючи не надання позивачем під час перевірки обороти по рах. 281 помісячно (за 2015 рік та 1 квартал 2016 року), за результатами вибіркового аналізу цін продажу та порівняння їх із собівартістю (яка визначена по Кт обороту рах. 281 вартісний показник/кількість) контролюючим органом встановлено, що ТОВ «АВІС» занижено торгівельну націнку (у 2015 році на 13.3 %, у та на 4,9 у 2016 році), в результаті чого, вартість товару, яка не приймає участь у формуванні доходу складає - 10 759 161,86 грн, що свідчить про завищення витрат підприємством (в частині собівартості реалізованої продукції). Наявність вказаних порушень за висновками акта перевірки свідчить про заниження позивачем фінансового результату до оподаткування в сумі 14 548 825 грн (за 2015, 1 кв. 2016 року), завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 757 932 грн (березень, червень, вересень, грудень 2015, березень 2016 року). Враховуючи викладене, скаржник просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні позову (т. 50 а.с. 117-121).

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної Головним управлінням ДФС в Одеській області планової виїзної перевірки ТОВ «АВІС» (код ЄДРПОУ 31373362) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.01.15 р. по 31.03.16 р. відповідачем складено акт №000058/15-32-14-03/31373362 від 23.06.2016р. (а.с. 141-171) з висновками про порушення позивачем:

- п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п 134.1 ст.134 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року (із змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі - 2 618 789 грн. 2015 рік - 2 413 746 грн. 1 квартал 2016 - 205 043 грн.

- п.187.1 ст.187, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.198.1, п 198.2 ст.198 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року (із змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження суми ПДВ у сумі - 2 681 939 грн., у т.ч. в липні 2015 - 223 903 грн. в вересні 2015 - 237 906 грн., в жовтні 2015 - 25 027 грн., в листопаді 2015 - 2 357 грн., в грудні 2015 - 2 192 746 грн. та завищення суми від`ємного значення, що враховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі - 227 825 грн., у т.ч. за березень 2016 року - 227 825 грн (т. 1 а.с. 141-171).

На підставі висновків акта перевірки від 23.06.2016 р. № 000058/15-32-14-03/31373362 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 12 липня 2016 року:

-№0004911403 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 2 721 311 грн, в тому числі 2 618 789 грн за основним платежем та 102 522 грн за штрафними санкціями (т. 1 а.с. 35);

-№0004931403 (форма «Р») яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 022 909 грн., в тому числі 2 681 939 грн. за основним платежем та 1 340 970 грн за штрафними санкціями (т. 1 а.с. 37);

-№0004921403 (форма «В4») про зменшення суми від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в розмірі 227 825 грн (березень 2016 року) (т. 1 а.с. 36);

-№0004941403 (форма «В4»), яким застосовано штрафні санкції у розмірі 27 150 грн (10%) (згідно ст. 41 підрозділу 2 розділу 20 Перехідних положень ПК України, внаслідок завищення суми від`ємного значення, що враховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2015 року на суму 271 500 грн) (т. 1 а.с. 34).

Задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи вищенаведені податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій, посилаючись на вимоги п.п. 14.1.27, пп.14.1.108 п.14.1 ст.14, п. 138.2, абз. г) п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст.138 ПК України, п. 19 положення П(С)БО 9 «Витрати», враховуючи узагальнюючу податкову консультацію, затверджену наказом Державної податкової служби України від 15.02.2012 року № 123, дійшли висновку, що мотиваційні виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників, в тому числі виконання планів закупівель, яке сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника та стимулює просування товарів по каналах дистрибуції, тому такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут. Оскільки мотиваційні виплати спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі витрати можуть бути віднесені до маркетингових послуг. За висновками судів попередніх інстанцій, надані позивачем копії документів на підтвердження господарських операцій з надання маркетингових послуг відповідають вимогам діючого законодавства, і підтверджують фактичне надання послуг та їх зв`язок з підготовкою, організацією, продажем продукції (робіт, послуг) і є підставою для віднесення мотиваційних виплат до складу витрат на збут.

Також з посиланням на приписи п. 198.1 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, враховуючи те, що позивач правомірно відніс до складу витрат, витрати, пов`язані з нарахуванням та виплатою мотиваційних виплат по Договору поставки №1/1 від 03.01.2012р. та Додаткової угоди від 02.01.2013р., укладеному з ПП «ПІВДЕННА ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» у сумі 3 789 662,92 грн., суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність висновків контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р. на суму 757 932,00 грн.

Крім цього, посилаючись на п. 3.10 Наказу №1 від 05.01.2015р. «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства» по ТОВ «АВІС», а також з огляду на підтвердження позивачем первинними документами та розрахунками, що середня торгова націнка на реалізований товар: за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015 р. складає - 5,64%, за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016 р.- 7,77%, судами попередніх інстанцій відхилені доводи контролюючого органу про те, що вартість товару, яка не приймала участь у формуванні доходу складає - 10 759 161,86 грн внаслідок заниження торгівельної націнки на реалізований товар (у 2015 році на 13.3 %, у та на 4,9 у 2016 році) (т. 50 а.с. 47-53, 99-107).

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, а також вбачається з акта перевірки, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про неправомірне віднесення мотиваційних виплат до складу витрат на збут (у сумі 3 789 662,92 грн), а також заниження торгівельної націнки на реалізований товар за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015 р., що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування на загальну суму 14 548 825 грн.

Досліджуючи правомірність зазначених вище висновків відповідача, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ТОВ «АВІС» (постачальник) уклало з ПП «Південна логістична компанія» (покупець) договір поставки № 1/1 від 03.01.2012 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти товар, кількість та асортимент якого вказується в товарній накладній, яка є невід`ємною частиною цього договору, та своєчасно оплатити вказану в товарній накладній суму. Поставка товару проводиться на підставі заявки (заказу) покупця (т. 1 а.с. 54-55).

Також, 02.01.2013 року ТОВ «АВІС» (продавець) уклало з ПП «Південна логістична компанія» (покупець) додаткову угоду №1 до договору поставки №1/1 від 03.01.2012 року (т. 1 а.с. 56), відповідно до умов якої, для зростання обсягів реалізації товару продавця, а також для стимулювання здійснення своєї господарської діяльності покупцем, сторони домовились про здійснення продавцем на користь покупця відповідних мотиваційних виплат. Умови та розмір мотиваційних виплат вказаний у п.1.1 цієї додаткової угоди.

Згідно з п. 1.1 додаткової угоди №1 від 02.01.2013 р., мотиваційні виплати виплачуються за: досягнення покупцем планових показників при придбанні товарів продавця по ТМ «SCA» та ТМ «ФЕРРЕРО», що визначається Додатком А до даної угоди; надання інформації щодо об`ємів придбання товару, згідно з умовами Договору поставки №1/1 від 03.01.2012р. по ТМ «SCA» та ТМ «ФЕРРЕРО»; мотиваційна виплата складає 12% від об`ємів продажу товару по ТМ «SCA» та 15% від об`ємів продажу товару по ТМ «ФЕРРЕРО», за умови виконання планових показників (т. 1 а.с. 56).

Планові показники виконання умов договору визначено у Додатках А від 02.01.2015р. та 04.01.2016р. до додаткової угоди №1 від 02.01.2013р. до Договору поставки №1/1 від 03.01.2012р (т. 1 а.с. 57-58).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «АВІС» сплачувало ПП «Південна логістична компанія» згідно додаткової угоди до договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 року мотиваційні виплати за досягнення планових показників при придбанні товарів по ТМ «SCA» та ТМ «ФЕРРЕРО» та надання покупцем інформації щодо об`ємів придбання товару.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивач надав до суду наступні документи:

-додатки до додаткової угоди № 1 від 02.01.2013р. до Договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 р.: від 02.01.2015 року та від 04.01.2016 року: №6 від 31.03.2015р (т. 1 а.с. 59), №7 від 30.06.2015р (т. 1 а.с. 60), №8 від 30.09.2015р. (т. 1 а.с. 61), №9 від 31.12.2015р. (т. 1 а.с. 62), №10 від 31.03.2016р. (т. 1 а.с. 63) про умови та розмір мотиваційних виплат;

-звіт про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 р. згідно додатку А від 02.01.2015 (за 1 квартал 2015) (т. 1 а.с. 64), звіт від 31.03.2015 р про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 та додаткової угоди № 1 до договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 (т. 1 а.с. 65-69), звіт від 30.06.2015 про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 р. згідно додатку А від 02.01.2015 (за 2 квартал 2015) (т. 1 а.с. 70), звіт від 30.06.2015 р про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 та додаткової угоди № 1 до договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 (т. 1 а.с. 71-75); звіт від 30.09.2015 про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 р. згідно додатку А від 02.01.2015 (за 3 квартал 2015) (т. 1 а.с. 76), звіт від 30.09.2015 р про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 та додаткової угоди № 1 до договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 (т. 1 а.с. 77-81); звіт від 31.12.2015 року про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 р. згідно додатку А від 02.01.2015 (за 4 квартал 2014) (т. 1 а.с. 82), звіт від 31.12.2015 р про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 та додаткової угоди № 1 до договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 (т. 1 а.с. 83-87); звіт від 31.03.2016 про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 р. згідно додатку А від 02.01.2015 (1 квартал 2016) (т. 1 а.с. 88), звіт від 31.03.2016 р про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 та додаткової угоди № 1 до договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 (т. 1 а.с. 89-91);

-акти надання послуг (бонус (мотив.виплата згідно з умовами дод.угоди № 1 до договору поставки № 1 від 03.01.2012 р. (TM SCA, ТМ «ФЕРРЕРО)), а саме: №1/03-2015 від 31.03.2015р., №2/03-2015 від 31.03.2015р., № 4/06-2015 від 30.06.2015р., №5/06-2015 від 30.06.2015р., № 7/09-2015 від 30.09.2015р., № 8/09-2015 від 30.09.2015р., №10/12-2015 від 31.12.2015р., № 2/03-2015 від 31.03.2016р. (т. 1 а.с.92-99);

-податкові накладні №127 від 31.03.15р., №126 від 31.03.15р., №68 від 18.06.15р., №153 від 30.06.15р., №154 від 30.06.15р., №163 від 30.09.15р., №162 від 30.09.15р., №157 від 31.12.15р., №196 від 31.03.16р. (т. 1 а.с. 100-117).

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами п.44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Так, відповідно до п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, передбачено, що витрати на збут включають такі витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов`язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов`язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг. До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Положення (стандарту).

Відповідно до пп.14.1.108 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

В узагальнюючій податковій консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженій наказом ДПС України від 15.02.2012 № 123, зазначено, що методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб`ютори).

Такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб`юторами) у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обґрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах дистрибуції. Такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут.

Мотиваційні виплати можуть включати таке: премія (бонус) за дострокову сплату дебіторської заборгованості, за виконання плану закупівель товарів постачальника, за точність закупівельних прогнозів, за дотримання певного асортименту товарів при закупівлі.

Оскільки мотиваційні виплати спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі витрати можуть бути віднесені до маркетингових послуг.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № № 809/36/16 (касаційне провадження № К/9901/19364/18).

Касаційна скарга не містить заперечень щодо застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин узагальнюючої податкової консультації зі спірного питання.

Отже, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, сплата мотиваційних та стимулюючих виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб`ютори), які є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб`юторами) у межах своєї основної діяльності та сприяють пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулюють просування товарів у каналах дистрибуції, є одним із методів, які використовуються постачальниками для просування товарів на ринку, тому такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 120/4866/18-а викладений правовий висновок щодо віднесення мотиваційних (бонусних) виплат, отриманих за дистриб`юторським договором, до винагороди за надання маркетингових послуг, які є об`єктом оподаткування податком на додану вартість у розумінні пункту 185.1 статті 185 ПК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, що надані позивачем копії документів на підтвердження господарських операцій з надання маркетингових послуг відповідають вимогам діючого законодавства, і підтверджують фактичне надання послуг та їх зв`язок з підготовкою, організацією, продажем продукції (робіт, послуг) та є підставою для віднесення їх до складу витрат. Як і не свідчать про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що укладені договори позивача з його контрагентом повністю узгоджуються та відповідають виду діяльності підприємства, та здійснені з метою зростання обсягів реалізації товару, а також для стимулювання здійснення своєї господарської діяльності.

Разом з тим, скаржник, посилаючись на те, що акти надання послуг не містять підтвердження фактів отримання послуги з просування товару на ринку від покупця, не враховує вимоги додаткової угоди № 1 від 02.01.2013 року (з додатками) до договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 року, у відповідності до вимог якої, продавець направляє покупцеві звіт про виконання умов договору поставки, звіт про виконання планових показників умов договору, акт надання послуг, в яких зазначає належне виконання умов мотиваційних виплат згідно п.1.1. цієї угоди (досягнення планових показників при придбанні товарів; інформацію щодо об`ємів придбання товарів; а також 12% та 15 % мотиваційна виплата, за умови виконання планових показників). У зв`язку з чим, ТОВ «АВІС» сплачувало ПП «Південна логістична компанія» згідно додаткової угоди до договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 року мотиваційні виплати за досягнення планових показників при придбанні товарів по ТМ «SCA» та ТМ «ФЕРРЕРО» з огляду на виконання об`ємів придбання товару. Жодних посилань стосовно недоліків наданих позивачем звітів, а також додаткових угод касаційна скарга не містить.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині фактично свідчать про необхідність переоцінки доказів у справі, але суд касаційної інстанції відхиляє такі доводи скаржника, оскільки за приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Дублювання в касаційній скарзі положень акту перевірки, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення до складу витрат на збут мотиваційних виплат, та свідчить про помилковість висновків контролюючого органу про завищення цих витрат.

Крім цього, з огляду на вимоги п. 198.1 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, враховуючи те, що позивач правомірно відніс до складу витрат, витрати, пов`язані з нарахуванням та виплатою мотиваційних виплат по Договору поставки №1/1 від 03.01.2012р. та Додаткової угоди від 02.01.2013р., укладеному з ПП «ПІВДЕННА ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ» у сумі 3 789 662,92 грн, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів контролюючого органу про завищення ТОВ «АВІС» податкового кредиту за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р. на суму 757 932,00 грн, сформованого позивачем на підставі отриманих від контрагента податкових накладних.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 3.10 Наказу №1 від 05.01.2015р. «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства» по ТОВ «АВІС», при продажу та іншому вибутті запасів оцінка їх здійснюється за методом ФІФО.

Пунктом 18 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. №246, передбачено, що оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів. Оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватися за середньозваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції. (ст. 19 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»).

У відповідності до п. 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.

Судами попередніх інстанцій врахований Наказ № 1 від 05.01.2015р. «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства» по ТОВ «АВІС», досліджені первинні документи та розрахунки, надані позивачем, відповідно до яких судами встановлено, що проведеним позивачем аналізом більшої кількості товарних позицій за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р., встановлено, що середня торгова націнка на реалізований товар склала: за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. у розмірі - 5,64%, за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. у розмірі - 7,77%. (т. 1 а.с. 25-28, т. 31 а.с. 1-203, т. 32 а.с. 1-107).

Проте контролюючий орган в касаційній скарзі не зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій в цій частині і не виклав обставин, за яких він за результатами вибіркового аналізу цін продажу та порівняння їх із собівартістю лише 25 з 2160 позицій в 2015 році та 1820 позицій в 1 кварталі 2016 року номенклатури товару, дійшов висновку про заниження позивачем торгівельної націнки, в результаті чого, на думку контролюючого вартість товару, яка не приймала участь у формуванні доходу складає - 10 759 161,86 грн. Тоді, як у відповідності до вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості доводів контролюючого органу про наявність у ТОВ «АВІС» за 2015 рік та в 1 кварталі 2016 року товару, який не приймав участь у формуванні доходу і заниження торгівельної націнки, оскільки, як вірно встановлено судами, до такого висновку податковий орган дійшов без зазначення первинних документів та ідентифікації товарних позицій, та лише на підставі вибіркового аналізу 25 товарних позицій за 2015 рік та 1 квартал 2016 року (що становить близько 1% від загальної кількості товарних позицій), що за висновками судів попередніх інстанцій документально спростовано позивачем під час розгляду справи відповідними розрахунками (т. 1 а.с. 25-28, т. 31 а.с. 1-203, т. 32 а.с. 1-107).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, податку на додану вартість, а також зменшення суми від`ємного значення ПДВ за березень 2016 року і застосування штрафних санкцій, та як наслідок, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.07.2016 року №0004911403, №0004921403, №0004931403, №0004941403.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області (правонаступник Головне управління ДПС в Одеській області) залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 у справі № 815/3743/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді В.П. Юрченко

Л.І. Бившева