Ухвала

від 01.03.2017 по справі 815/3743/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3743/16

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю АВІС до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, з податку на додану вартість, про застосування штрафних санкцій, про зменшення суми від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС в Одеській області подало апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Постановою від 03 жовтня 2016 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Одеський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов в повному обсязі:

- визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0004911403 від 12 липня 2016 року;

- визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0004931403 від 12 липня 2016 року;

- визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0004941403 від 12 липня 2016 року;

- визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0004921403 від 12 липня 2016 року;

- стягнув на користь товариства з обмеженою відповідальністю АВІС з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір у розмірі 104 987 гривень 93 копійки.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема апелянт зазначає, що перевіркою достеменно встановлено порушення позивачем норм ПК України, що мало наслідком прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

ТОВ АВІС надало письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін. При цьому ТОВ АВІС зазначає, що апелянт в апеляційній скарзі так і не зазначив в чому саме полягає порушення судом першої інстанції норм права, оскільки обмежився лише зазначенням обставин, вказаних в акті перевірки.

Ухвалюючи постанову про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що ТОВ АВІС (постачальник) уклало з ПП Південна логістична компанія (покупець) договір поставки № 1/1 від 03.01.2012 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти товар, кількість та асортимент якого вказується в товарній накладній, яка є невід'ємною частиною цього договору, та своєчасно оплатити вказану в товарній накладній суму. Поставка товару проводиться на підставі заявки (заказу) покупця.

Також суд першої інстанції встановив, що, 02.01.2013 року ТОВ АВІС уклало з ПП Південна логістична компанія додаткову угоду №1 до договору поставки №1/1 від 03.01.2012 року, відповідно до умов якої для зростання обсягів реалізації товару продавця, а також для стимулювання здійснення своєї господарської діяльності покупцем, сторони домовились про здійснення продавцем на користь покупця відповідних мотиваційних виплат. Умови та розмір мотиваційних виплат вказаний у п.1.1 цієї додаткової угоди.

Згідно з п. 1.1 додаткової угоди №1 від 02.01.2013р., мотиваційні виплати виплачуються за: досягнення покупцем планових показників при придбанні товарів продавця по ТМ SCA та ТМ ФЕРРЕРО , що визначається Додатком А до даної угоди; надання інформації щодо об'ємів придбання товару, згідно з умовами Договору поставки №1/1 від 03.01.2012р. по ТМ SCA та ТМ ФЕРРЕРО ; мотиваційна виплата складає 12% від об'ємів продажу товару по ТМ SCA та 15% від об'ємів продажу товару по ТМ ФЕРРЕРО , за умови виконання планових показників.

Планові показники виконання умов договору визначено у Додатках А від 02.01.2015р. та 04.01.2016р. до додаткової угоди №1 від 02.01.2013р. до Договору поставки №1/1 від 03.01.2012р.

Суд першої інстанції встановив, що ТОВ АВІС в періоді, що перевірявся, сплачувало ПП Південна логістична компанія згідно додаткової угоди до договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 року мотиваційні виплати за досягнення планових показників при придбанні товарів по ТМ SCA та ТМ ФЕРРЕРО та надання покупцем інформації щодо об'ємів придбання товару, що підтверджено наданими до суду доказами, а саме: додатки до додаткової угоди № 1 від 02.01.2013р. до Договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 р.: від 02.01.2015 року та від 04.01.2016 року, №6 від 31.03.2015р, №7 від 30.06.2015р, №8 від 30.09.2015р., №9 від 31.12.2015р., №10 від 31.03.2016р. про умови та розмір мотиваційних виплат; звіти про виконання умов договору поставки № 1/1 від 03.01.2012 р. від 31.03.2015р, від 31.03.2015р., від 30.06.2015р., від 30.06.2015р., від 31.09.2015р., від 30.09.2015р., від 31.12.2015р., від 31.12.2015р., від 31.03.2016р., від 31.03.2016р.; акти надання послуг №1/03-2015 від 31.03.2015р., №2/03-2015 від 31.03.2015р., № 4/06-2015 від 30.06.2015р., №5/06-2015 від 30.06.2015р., № 7/09-2015 від 30.09.2015р., № 8/09-2015 від 30.09.2015р., №10/12-2015 від 31.12.2015р., № 2/03-2015 від 31.03.2016р.; податкові накладні №127 від 31.03.15р., №126 від 31.03.15р., №68 від 18.06.15р., №153 від 30.06.15р., №154 від 30.06.15р., №163 від 30.09.15р., №162 від 30.09.15р., №157 від 31.12.15р., №196 від 31.03.16р.

Пославшись на приписи п.п. 14.1.27, пп.14.1.108 п.14.1 ст.14, п. 138.2, абз. г) п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст.138 ПК України, ст. 19 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, враховуючи, що одним із методів, які використовуються постачальниками для просування товарів на ринку, є сплата мотиваційних та стимулюючих виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори), які є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб'юторами) у межах своєї основної діяльності та сприяють пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулюють просування товарів у каналах дистрибуції, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників, в тому числі виконання планів закупівель, яке сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника та стимулює просування товарів по каналах дистрибуції, тому такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут.

Враховуючи викладене суд першої інстанції зазначив, що витрати на оплату маркетингових та мерчендайзингових послуг включаються до складу витрат підприємства за умови дотримання вимог п.138.2 ст.138 ПК України.

При цьому суд першої інстанції послався на правову позицію ДПС України з цього приводу, яка викладена в Узагальнюючій податковій консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженій наказом Державної податкової служби України від 15.02.2012 року № 123, та в якій зазначено, що до маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги). Рекламні та маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватись та проводитись за ініціативи власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора торговельної мережі. При цьому витрати на маркетингові та рекламні послуги несе безпосередньо замовник цих послуг.

Методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори)).

Мотиваційні виплати можуть включати таке: премія (бонус) за дострокову сплату дебіторської заборгованості, за виконання плану закупівель товарів постачальника, за точність закупівельних прогнозів, за дотримання певного асортименту товарів при закупівлі.

Оскільки мотиваційні виплати спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі витрати можуть бути віднесені до маркетингових послуг.

Суд першої інстанції зауважив, що відповідно до п.53.1 ст.53 Податкового кодексу України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що позивач за КВЕД має право займатися наступними видами діяльності: оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; оптова торгівля парфумними та косметичними товарами (основний); оптова торгівля фармацевтичними товарами; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Тобто, укладені договори позивача з його контрагентами повністю узгоджуються, є логічними та відповідають тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача, та здійснені з метою зростання обсягів реалізації товару, а також для стимулювання здійснення своєї господарської діяльності.

Суд першої інстанції встановив, що надані позивачем документи на підтвердження господарських операцій з надання маркетингових (мерчандайзингових) послуг відповідають вимогам діючого законодавства, а отже, можуть прийматися як підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, продажем продукції (робіт, послуг) та бути підставою для віднесення їх до складу витрат, а тому висновки контролюючого органу про те, що мотиваційні виплати в даному вигляді відповідно до пункту 19 П(С)БО 16 Витрати не належать до витрат на збут, що призвело до їх завищення у сумі - 3 789 62,92 грн. - не відповідають дійсності.

Також суд першої інстанції зазначив, що в акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку щодо наявності у ТОВ АВІС за 2015 рік та в 1 кварталі 2016 року товару, який не приймав участь у формуванні доходу без зазначення первинних документів та ідентифікації товарних позицій, лише на підставі вибіркового аналізу 25 товарних позицій за 2015 рік та 1 квартал 2016 року (близько 1% від загальної кількості товарних позицій).

Відповідно до Акту перевірки повноцінний аналіз за 2015 рік та 1 квартал 2016 року податковим органом не проводився, що, на думку суду першої інстанції, підтверджує неправомірність висновків Акту перевірки.

Так суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 3.10 Наказу №1 від 05.01.2015р. Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства по ТОВ АВІС , при продажу та іншому вибутті запасів оцінка їх здійснюється за методом ФІФО.

Статтею 18 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. №246, передбачено, що оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватись за середньозваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції. (ст. 19 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси ).

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. (ст. 20 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси ).

Враховуючи приписи ст. ст. 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , надані позивачем розрахунки та документи, з яких вбачається, що проведеним позивачем аналізом більшої кількості товарних позицій за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р., встановлено, що середня торгова націнка на реалізований товар склала: за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. у розмірі - 5,64%, за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. у розмірі - 7,77%., також враховуючи надання до перевірки усіх первинних документів, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість висновків податкового органу про те, що за результатами вибіркового аналізу цін продажу та порівняння їх із собівартістю, 25 з 2160 позицій в 2015 році та 1820 позицій в 1 кварталі 2016 року номенклатури товару, ТОВ "АВІС" занижено торгівельну націнку, в результаті чого, вартість товару, яка не приймає участь у формуванні доходу складає - 10 759 161,86 грн.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що відповідачем неправомірно винесене податкове повідомлення-рішення №0004911403 від 12.07.2016р. (форма "Р") яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2 618 789 грн. 00 коп. та застосовано штрафні санкції у розмірі 102 522 грн. 00 коп.

Також з посиланням на приписи п. 198.1 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, враховуючи те, що позивач правомірно відніс до складу витрат, витрати, пов'язані з нарахуванням та виплатою мотиваційних виплат по Договору поставки №1/1 від 03.01.2012р. та Додаткової угоди від 02.01.2013р., укладеному з ПП ПІВДЕННА ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ у сумі 3 789 662,92 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що податковий кредит ТОВ АВІС за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016р. на суму 757 932,00 грн. - не завищений.

Оскільки висновки, викладені в акті перевірки щодо участі у господарській діяльності вартості списаних товарів у сумі 10 759 161,86 грн., які на думку відповідача не приймають участь у господарській діяльності підприємства, але є продажем у розумінні п.п.14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, відповідачем документально та нормативно не обґрунтовані, суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження податкового органу про те, що позивачем занижено суму податкових зобов'язань по податку на додану вартість у сумі - 2 151 832,00 грн. також є необґрунтованим.

За таких обставин суд першої інстанції встановив, що оскаржені подолкові повідомлення-рішення 12.07.2016 року №0004911403, №0004921403, №0004931403, №0004941403 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Предметом спору по цій справі є правомірність:

- податкового повідомлення-рішення № 0004911403 від 12 липня 2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2 618 789 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 102 522 грн.;

- податкового повідомлення-рішення № 0004931403 від 12 липня 2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 681 939 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1 340 970 грн.

- податкового повідомлення-рішення № 0004941403 від 12 липня 2016 року про застосування штрафних санкцій в розмірі 27 150 грн. за завищення суми від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду

- податкового повідомлення-рішення № 0004921403 від 12 липня 2016 року про зменшення суми від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в розмірі 227 825 грн.

Оскаржені податкові повідомлення-рішення прийняті на підстав акту від 23.06.2016 року № 000058/15-32-1403/31373362 планової виїзної перевірки ТОВ АВІС з питань дотримань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2016 року, з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень від 07.07.2016 року № 1493/10/15-32-14-03-10.

Порушеннями за наслідками якого контролюючий орган збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на додану вартість, застосував штрафні санкції за завищення суми від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду та зменшив суму від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, як правильно встановив суд першої інстанції та про що зазначено в акті перевірки та в апеляційній скарзі є:

- віднесення мотиваційних виплат до складу витрат на збут;

- заниження торгівельної націнки в результаті чого, вартість товару, яка не приймала участь у формуванні доходу складає - 10 759 161,86 грн.

Апеляційний суд встановив, що ГУ ДФС в Одеській області заперечує, як при проведені перевірки так і в апеляційній скарзі, віднесення ТОВ АВІС до складу витрат мотиваційних виплат за договором поставки № 1/1 від 03.01.2012 року укладеним між ТОВ АВІС з ПП Південна логістична компанія , додатковою угодою №1 до цього договору від 02.01.2013 року, при цьому факт реального виконання як самого договору так і додаткової угоди до нього, контролюючим органом не оспорюється, та встановлений судом першої інстанції і підтверджений матеріалами справи дослідженими при розгляді справи в суді першої інстанції.

Спірним є сам факт віднесення мотиваційних виплат до витрат.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Абзацом г) п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПКУ передбачено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Ст. 19 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, передбачено, що Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг. До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Положення (стандарту).

Відповідно до пп.14.1.108 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Апеляційний суд зазначає, що сплата мотиваційних та стимулюючих виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори), які є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб'юторами) у межах своєї основної діяльності та сприяють пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулюють просування товарів у каналах дистрибуції, є одним із методів, які використовуються постачальниками для просування товарів на ринку.

Суд першої інстанції правильного зазначив, що оскільки мотиваційні та стимулюючі виплати (премії, бонуси, інші заохочення), які сплачуються офіційним дистриб'ютором (постачальником продукції (робіт, послуг)), зокрема, за точність закупівельних прогнозів, виконання узгодженого плану закупівель, дотримання асортименту товарів), спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі виплати визначаються як оплата маркетингових послуг, витрати на оплату яких включаються до складу витрат підприємства за умови дотримання вимог п.138.2 ст.138 ПК України.

Апеляційний суд вважає правильним посилання суду першої інстанції на Узагальнюючу податкову консультацію щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затверджену наказом Державної податкової служби України від 15.02.2012 року № 123, яка є чинною, як на час здійснення позивачем господарської діяльності в період який перевірявся, та і на час розгляду справи, та в якій зазначено, що до маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги). Рекламні та маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватись та проводитись за ініціативи власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора торговельної мережі. При цьому витрати на маркетингові та рекламні послуги несе безпосередньо замовник цих послуг.

Методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори)).

Мотиваційні виплати можуть включати таке: премія (бонус) за дострокову сплату дебіторської заборгованості, за виконання плану закупівель товарів постачальника, за точність закупівельних прогнозів, за дотримання певного асортименту товарів при закупівлі.

Оскільки мотиваційні виплати спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі витрати можуть бути віднесені до маркетингових послуг.

Відповідно до п.53.1 ст.53 Податкового кодексу України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Апеляційна скарга не містить заперечень щодо застосування судом першої інстанції узагальнюючої податкової консультації зі спірного питання.

Також апеляційна скарга не містить ні заперечень ні спростувань встановленого судом першої інстанції того факту, що:

- позивач за КВЕД має право займатися такими видами діяльності, як: оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; оптова торгівля парфумними та косметичними товарами (основний); оптова торгівля фармацевтичними товарами; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки;

- укладені договори позивача з його контрагентами повністю узгоджуються, є логічними та відповідають тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача, та здійснені з метою зростання обсягів реалізації товару, а також для стимулювання здійснення своєї господарської діяльності;

- надані позивачем копії документів на підтвердження господарських операцій з надання маркетингових (мерчандайзингових) послуг відповідають вимогам діючого законодавства, і можуть прийматися як підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, продажем продукції (робіт, послуг) та є підставою для віднесення їх до складу витрат.

Дублювання податковим органом в апеляційній скарзі положень акту перевірки не спростовують висновки суду першої інстанції про помилковість доводів контролюючого органу про те, що мотиваційні виплати в даному вигляді відповідно до пункту 19 П(С)БО 16 Витрати не належать до витрат на збут, що призвело до їх завищення у сумі - 3 789 662,92 грн.

Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо помилковості доводів податкового органу про наявність у ТОВ АВІС за 2015 рік та в 1 кварталі 2016 року товару, який не приймав участь у формуванні доходу, оскільки до такого висновку податковий орган дійшов без зазначення первинних документів та ідентифікації товарних позицій, та лише на підставі вибіркового аналізу 25 товарних позицій за 2015 рік та 1 квартал 2016 року (близько 1% від загальної кількості товарних позицій).

При цьому апеляційний суд погоджується з прийняттям судом першої інстанції наданих позивачем розрахунків та документів, відповідно до яких проведеним позивачем аналізом більшої кількості товарних позицій за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р., встановлено, що середня торгова націнка на реалізований товар склала: за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. у розмірі - 5,64%, за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. у розмірі - 7,77%.

Надані до суду першої інстанції документи також були надані і до перевірки, проте податковий орган в апеляційній скарзі не зазначає обставин за яких він за результатами вибіркового аналізу цін продажу та порівняння їх із собівартістю лише 25 з 2160 позицій в 2015 році та 1820 позицій в 1 кварталі 2016 року номенклатури товару, дійшов висновку про заниження позивачем торгівельної націнки, в результаті чого, на думку апелянта, вартість товару, яка не приймала участь у формуванні доходу складає - 10 759 161,86 грн.

Апеляційна скарга не містить жодних заперечень стосовно того, що відповідно до п. 3.10 Наказу №1 від 05.01.2015р. Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства по ТОВ АВІС , при продажу та іншому вибутті запасів оцінка їх здійснюється за методом ФІФО. При цьому статтею 18 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. №246, передбачено, що оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватись за середньозваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції. (ст. 19 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси ).

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. (ст. 20 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 Запаси ).

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у контролюючого органу внаслідок вибіркового аналізу цін продажу та порівняння їх із собівартістю лише 25 з 2160 позицій в 2015 році та 1820 позицій в 1 кварталі 2016 року, обґрунтованих підстав для твердження про заниження позивачем торгівельної націнки.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, які підтверджені в ході апеляційного перегляду справи, та не спростовані доводами апеляційної скарги, апеляційний суд встановив правомірність висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності правових підстав для скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень, внаслідок дотримання позивачем вимог податкового законодавства при формуванні витрат, обчищання податку на прибуток, податку на додану вартість та формування податкового кредиту і суми від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-71, 195, п. 2 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 1987, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець