Рішення

від 27.05.2024 по справі 914/606/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2024 Справа № 914/606/24

За позовом:Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова, м. Львів, в інтересах держави в особі: позивача-1: Львівської обласної ради, м. Львів, позивача-2: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м. Львів, позивача-3: Західного офісу Держаудитслужби, м. Львівдо відповідача:Приватного підприємства «Мегапромбудімпекс», м. Львівпро:стягнення збитків Суддя Крупник Р.В. Секретар Зусько І.С.Представники учасників справи:прокурор:Панькевич Р.В.;від позивача-1:Гриновець О.В. представник;від позивача-2:Буюклі В.О. представниця;від позивача-3:не з`явився;від відповідача:ОСОБА_1 адвокат; Білас О.І. представник.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова (надалі Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою в інтересах держави в особі: Львівської обласної ради (надалі Позивач-1, Обласна рада), Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (надалі Позивач-2, Управління), Західного офісу Держаудитслужби (надалі Позивач-3, Держаудитслужба), до Приватного підприємства «Мегапромбудімпекс» (надалі Відповідач, ПП «Мегапромбудімпекс») про стягнення збитків.

Ухвалою від 11.03.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначив на 08.04.2024.

Ухвалою від 08.04.2024 відкладено судове засідання на 25.04.2024.

Ухвалою від 25.04.2024 суд відклав судове засідання на 13.05.2024.

Ухвалою від 13.05.2024 суд відклав судове засідання на 27.05.2024.

У судове засідання 27.05.2024 прокурор з`явився, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, подав пояснення у справі (вх. №13989/24 від 24.05.2024).

Представник позивача-1 у судове засідання 27.05.2024 також з`явився, просив задовольнити поданий прокурором позов.

Позивач-2 забезпечив явку повноважної представниці у судове засідання 27.05.2024, яка просила задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача-3 у судове засідання 27.05.2024 не з`явився.

Представники відповідача у судове засідання 27.05.2024 з`явилися, просили відмовити у задоволенні позовних вимог. Від адвоката Руккаса Д.М. до суду надійшли заява про стягнення судових витрат (вх. №13297/24 від 17.05.2024) та клопотання про постановлення окремої ухвали (вх. №13698/24 від 21.05.2024).

КЛОПОТАННЯ СТОРІН.

Представником відповідача подано до суду клопотання вх. №13698/24 від 21.05.2024, у якому він просить постановити окрему ухвалу з повідомленням ГУНП у Львівській області щодо наявності в діях заступника начальника управління Титла І., начальника відділу організаційно-технічного забезпечення Антохіва Б., головного спеціаліста відділу організаційно-технічного забезпечення Семерак В., головного спеціаліста відділу організаційно-технічного забезпечення Струс. М. та головного державного фінансового інспектора відділу взаємодії з правоохоронними органами Держаудитслужби Дусик Г.В. ознак кримінального проступку, передбаченого статтею 366 КК України.

Відповідач зазначає, що комісія, яка проводила контрольні обміри окремих видів робіт, включених в акти приймання-передачі, та до складу якої входили перелічені вище особи, встановила, що в сесійній залі відсутні калорифери та монтаж мережі системи вентиляції і кондиціонування повітря. Відсутність останніх унеможливлює функціонування системи кондиціонування у сесійній залі Обласної ради. Однак, з вересня-листопада 2020 року та на даний час жодних зауважень щодо якості роботи та/або будь-яких інших застережень щодо проведеного ремонту позивачами 1 та 2 висловлено не було. Вказане, на переконання відповідача, свідчить про те, що члени комісії, достовірно знаючи про наявність калориферів та мережі системи вентиляції і кондиціонування, склали акт про їх відсутність.

Розглянувши клопотання відповідача, врахувавши заперечення прокурора та представників позивачів, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального закону; встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

За наявності цих двох правових підстав у сукупності суд має право постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню виявлених порушень.

Окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для постановлення окремої ухвали немає.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №761/32388/13-ц зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

Враховуючи вимоги статті 246 ГПК України, зважаючи на те, що при розгляді справи не встановлено порушення матеріального або процесуального закону особами, які вказані у клопотанні відповідача, а також те, що постановлення окремої ухвали належить до дискреційних повноважень суду і є його правом, а не обов`язком, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання ПП «Мегапромбудімпекс».

Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд також виходить із того, що доводи відповідача ґрунтуються не на належним чином підтверджених обставинах, а на його припущеннях, суб`єктивній оцінці дій осіб, щодо яких він просить винести окрему ухвалу.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Аргументи прокурора.

Позов обґрунтовано тим, що 10.08.2020 між позивачем-2 та відповідачем укладено Договір №56 на виконання робіт на об`єкті «Поточний ремонт в сесійній залі на вул. Винниченка, 16 у м. Львові». Загальна вартість виконаних відповідачем робіт становить 561`999,00 грн. та була оплачена позивачем-2 у повному обсязі.

Як стверджує прокурор, позивачем-3 проводилася ревізія фінансово-господарської діяльності позивача-2 за період з 01.01.2020 по 31.05.2023, в ході якої встановлено ряд розбіжностей між фактично виконаними роботами за Договором №56 від 10.08.2020 та роботами, врахованими в актах приймання виконаних будівельних робіт. Внаслідок цього, відповідачем було завищено вартість виконаних будівельних робіт на загальну суму 83`292,00 грн., чим порушено пункт 6.4.7 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» та завдано матеріальної шкоди позивачу-2 на вказану суму.

Зважаючи на це, прокурор переконаний, що відповідач безпідставно отримав бюджетні кошти у розмірі 83`292,00 грн., якими оплачено фактично не виконані роботи, а тому просить стягнути цю суму збитків на користь позивача-2.

Прокурор також зазначає, що визначив Львівську обласну раду позивачем-1, тому що така наділена повноваженнями щодо затвердження та виконання обласного бюджету Львівської області, контролю за його виконанням, здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядженням об`єктами права комунальної власності.

Щодо Західного офісу Держаудитслужби, то такий визначений позивачем-3, оскільки саме ним проводилася ревізія фінансово-господарської діяльності позивача-2. Він є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах.

Аргументи позивачів-1 та 2.

Протягом розгляду цієї справи, позивачі 1 та 2 не подавали до суду письмових заяв на підтримку позову, як і не висловлювали у письмовому вигляді заперечень проти його задоволення. Однак, представники Обласної ради та Управління з`являлись у судові засідання у справі, у яких висловлювали підтримку заявлених прокурором позовних вимог.

Аргументи позивача-3.

Представницею Держаудитслужби подано за допомогою підсистеми «Електронний суд» заяву вх. №9392/24 від 04.04.2024, у якій просить задовольнити позов прокурора у повному обсязі.

Аргументи відповідача.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав:

1. Твердження позивача про те, що під час ревізії встановлено відсутність робіт по встановленню калориферів та робіт «Мережа систем вентиляції та кондиціонування повітря при кількості перерізів до 10» у кількості 9 шт. не відповідають дійсності та спростовуються наданими прокурором актами приймання виконаних будівельних робіт. З моменту прийняття виконаних робіт позивач-2 не висловлював жодних претензій щодо розбіжностей між фактично виконаними роботами та тими, що вказані у актах приймання.

2. Прокурор не зазначив, яку шкоду і в якому розмірі при застосуванні ресурсної елементної кошторисної норми Е20-35-2 зазнав позивач-2. Крім цього, він не вказав, які речі були знищені чи пошкоджені відповідачем при виконанні договору, та/або яке право порушене відповідачем, та/або які доходи реально міг отримати позивач-2, якби його право не було порушене.

3. Прокурор не надав доказів того, що відповідач включив до актів виконаних робіт вартість блоків, які придбані позивачем-2.

4. Усі «недоліки» робіт виявлені під час контрольного обміру, який проводився за відсутності відповідача. Будь-яких повідомлень та/або запрошень на контрольний обмір ПП «Мегапромбудімпекс» не надходило.

5. У акті відсутній підпис заступника начальника Управління.

6. Прокурором не доведено факту завдання збитків. Наданий ним акт ревізії не відповідає вимогам статті 77 ГПК України і не може бути підставою для стягнення збитків. У ньому викладені лише висновки Держаудитслужби та не вказано яким чином вони були сформульовані.

7. Прокурором не доведено факту порушення прав позивачів 1 та 3, як і не надано доказів того, що позивач-2 є органом владних повноважень. Окрім цього, у позові прокурор не сформулював позовних вимог Обласної ради та позивача-3 до відповідача. Держаудитслужба не є належним позивачем у цій справі.

Відповідач також подав заяву про застосування строків позовної давності (вх. №9499/24 від 08.04.2024), у якій стверджує, що початок перебігу позовної давності розпочався з дня підписання позивачем-2 останнього акта приймання виконаних робіт, а саме 13.11.2020. Відтак, кінцевою датою для звернення до суду із позовом є 14.11.2021. Оскільки позовна заява подана поза межами цього строку, то у задоволенні позову слід відмовити.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

10.08.2020, за результатами проведення публічної закупівлі №UA-2020-06-17-008954-с, між Управлінням (замовник) та відповідачем (підрядник) укладено Договір №56, згідно із пунктом 1.1 якого підрядник приймає на себе зобов`язання виконати: «Поточний ремонт в сесійній залі на вул. Винниченка, 16 у м. Львові» (45310000-3 Електромонтажні роботи (CPV)), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги відповідно до умов договору.

Згідно із пунктом 1.2 цього Договору послуги повинні бути виконані підрядником за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 16.

У пункті 2.1 Договору №56 сторони дійшли згоди про те, що підрядник приступає до виконання робіт з моменту підписання договору і зобов`язується повністю виконати їх протягом одного місяця з дня отримання необхідного для виконання робіт обладнання системи кондиціонування.

Ціна договору становить 561 999,00 грн., у т.ч. ПДВ 93 666,50 грн. (пункт 6.1 Договору №56).

З матеріалів справи вбачається, що сторони погодили:

- Договірну ціну до Договору №56, розмір якої є аналогічним тій, що встановлена процитованим вище пунктом 6.1 (Т.1; а.с.17);

- Локальний кошторис на будівельні роботи №7-1-1 (Т.1; а.с. 18-19);

- Підсумкову відомість ресурсів (Т.1; зворотний а.с. 19-21);

- Графік виконання робіт до Договору №56, згідно із яким датою початку виконання робіт є 17.08.2020, а датою їх завершення 11.09.2020 (Т.1; а.с. 22).

Згідно із пунктами 8.1, 8.2 Договору №56 приймання робіт здійснюється у відповідності з термінами, встановленими договором. Про готовність до передачі робіт підрядник повідомляє замовника в усній формі.

Управління прийняло виконані відповідачем роботи за Договором №56, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт №1 за вересень 2020 року від 04.09.2020, №2 за серпень 2020 року від 04.09.2020, №3 за вересень 2020 року від 24.09.2020 та №4 за жовтень 2020 року від 13.11.2020 (Т.1; а.с. 24-26; 28-30; 32-34; 36-28).

Відповідно до пункту 6.3 Договору №56 розрахунки проводяться тільки за фактично виконані роботи протягом 30-ти календарних днів з дня підписання актів наданих послуг/виконаних робіт та довідки згідно із виставленим підрядником рахунком у безготівковій формі.

Загальна вартість виконаних відповідачем робіт, яка підлягала сплаті, становить 561998,99 грн., що підтверджується відповідними Довідками за вересень 2020 року від 04.09.2020 на суму 168 599,70 грн., за серпень 2020 року від 04.09.2020 на суму 174 686,54 грн., за вересень 2020 року від 24.09.2020 на суму 100 023,61 грн., за жовтень-листопад 2020 року від 13.11.2020 на суму 118 689,14 грн. (Т.1; а.с. 23, 27, 31, 35).

Вартість вказаних робіт повністю оплачена Управлінням, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами (Т.1; а.с. 39-40).

Судом встановлено, що Держаудитслужбою проводилася ревізія фінансово-господарської діяльності Управління за період з 01.01.2020 по 31.05.2023, за результатами якої складено Акт №131303-21/10 від 10.08.2023 (Т.1; а.с. 41-45).

В ході проведення ревізії комісією в складі представників Держаудитслужби проведено обміри окремих видів виконаних будівельних робіт, виконаних ПП «Мегапромбудімпекс, та встановлено ряд розбіжностей між фактично виконаними роботами та роботами врахованими у актах приймання-передачі виконаних будівельних робіт, а саме:

- відсутні роботи з установлення калориферів масою понад 0,1 т до 0,2 т (акт №1 за вересень 2020 року) та роботи передбачені РН 15-129-4 «Мережа систем вентиляції та кондиціонування повітря при кількості перерізів до 10» у кількості 9 шт. (акт №3 за вересень 2020 року);

- у акті №1 за вересень 2020 року враховано роботи з установлення внутрішніх блоків у кількості 9 шт. із застосуванням ресурсної елементної кошторисної норми Е20-35-2 «Установлення калориферів масою до 0,2 т». Однак, враховуючи вагу внутрішнього блоку (50 кг), застосуванню підлягала норма Е20-35-1 «Установлення калориферів масою до 0,1 т»;

- виконання дрібних, допоміжних та супутніх операцій нормами враховано, але в описі складу робіт вони, як правило, не зазначені;

- в актах виконаних робіт враховано вартість внутрішніх і зовнішніх блоків, однак такі були придбані Управлінням.

Враховуючи все викладене вище, комісія Держаудитслужби дійшла висновку, що відповідач завищив вартість виконаних робіт на загальну суму 83 292,00 грн.

Судом з`ясовано, що відповідні висновки сформульовані, зокрема на підставі Акта контрольно обміру від 07-08 серпня 2023 року, Акт про відмову відповідача від підпису від 08.08.2023 (Т.1; а.с. 48-50), а також Акта перерахунку (Т.1; а.с. 189-190).

25.08.2023 Управління зверталось до відповідача із претензією про повернення безпідставно збережених коштів, розмір яких визначено Держаудитслужбою за результатами проведення ревізії (Т.1; а.с. 46). Однак, жодної відповіді від відповідача отримано не було.

ОЦІНКА СУДУ.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частини 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як визначено у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У даній справі прокурор вказав, що порушення економічних інтересів держави полягає у тому, що відповідач не виконав передбаченого Договором №56 обов`язку щодо якісного здійснення будівельних робіт, які повинні відповідати державним стандартам, будівельним нормам, іншим нормативно-правовим актам, що призвело до зайвого перерахування коштів місцевого бюджету на суму 83 292,00 грн.

Крім цього, він зазначив, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та повернення грошових коштів до бюджету, які були зайво перераховані підряднику, а також на дотримання конституційного принципу рівності усіх перед законом. Необхідність захисту інтересів держави полягає у забезпеченні відновлення економічних та майнових інтересів держави у судовому порядку щодо надходження грошових коштів до бюджету, який в умовах впровадженого воєнного стану є значно обмеженим.

Суд звертає увагу на те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, зокрема у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

У даній справі компетентним органом, уповноваженим захищати інтереси держави є орган місцевого самоврядування, тобто Обласна рада, яка здійснює представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі Закон №280/97-ВР) та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Частиною 2 статті 61 Закону №280/97-ВР визначено, що обласні ради затверджують обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (частина 3 статті 16 Закону №280/97-ВР).

Зазначені прокурором у позові порушення у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів, за рахунок яких фінансувалося виконання Договору №56, унеможливлює їх раціональне та ефективне використання.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб мешканців Львівської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади області.

Обласна рада як орган місцевого самоврядування є головним розпорядником бюджетних коштів у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України, що уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, водночас, зобов`язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в бюджетній сфері.

Тобто, Обласна рада є органом, до компетенції якого віднесені повноваження контролю за використанням виділених їй бюджетних коштів. За таких умов, суд доходить висновку, що прокурор правильно визначив Обласну раду позивачем у даній справі.

Щодо визначення одним із позивачів Управління, то слід зазначити, що його діяльність урегульована Положенням, затвердженим рішенням Львівської обласної ради №33 від 23.06.2006 .

Пунктом 1.1 Положення передбачено, що Управління є органом Львівської обласної ради, що утворюється з метою здійснення повноважень щодо управління майном та об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Львівської області (далі - спільної власності).

Відповідно до пунктів 1.4 та 1.7 Положення Управління у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями Львівської обласної ради, іншими нормативними актами та цим Положенням. Управління як орган, уповноважений представницьким органом місцевого самоврядування - Львівською обласною радою, є орендодавцем усього нерухомого майна спільної власності територіальних громад області.

Управління утримується за рахунок коштів обласного бюджету, а також за рахунок коштів, що надходять на спеціальний рахунок управління (пункт 5.1 Положення).

Таким чином, Управління є органом, до компетенції якого віднесені повноваження захищати інтереси держави у суді у спірних правовідносинах і прокурор вправі пред`являти позов в його інтересах.

Що стосується Держаудитслужби, то основними її завданнями є здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів (пункт 3 Положення про Державну аудиторську службу України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від №43 від 03.02.2016).

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань:

- здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень;

- вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 4 згаданого вище Положення).

Пунктом 50 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затв. постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20.04.2006, передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до пункту 7 Положення №43 від 03.02.2016 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Реалізацію повноважень Державної аудиторської служби України на території Львівської області здійснює Західний офіс Держаудитслужби згідно із постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» №266 від 06.04.2016 та Положення про Західний офіс Держаудитслужби, затв. наказом Держаудитслужби №23 від 02.06.2016 .

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах, також є Західний офіс Держаудитслужби.

Відтак, прокурор правильно визначив позивачів у справі. А тому суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду (вх. №9135/24 від 02.04.2024), яка обґрунтована тим, що визначені прокурором позивачі є неналежними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Судом встановлено, що прокурор намагався з`ясувати, чи вживали позивачі заходи щодо стягнення із відповідача збитків, у т.ч. у судовому порядку, що вбачається зі змісту листів №14.50/99-10413ВИХ-23 та №14.50/99-10414ВИХ-23 від 26.09.2023 (Т.1; а.с. 51-53; 55-57).

У відповідь на запит прокурора, Управління повідомило про вжиття заходів позасудового врегулювання спору, що підтверджується листом №1528 від 12.10.2023 (Т.1; а.с. 54). У свою чергу, Держаудитслужба листом №1313-03-17/7158-2023 від 02.10.2023 (Т.1; а.с. 58) повідомила про те, що не зверталась до суду із позовною заявою про стягнення із відповідача збитків. Від Обласної ради на адресу прокуратури відповідь не надходила.

В подальшому, прокурором повторно направлено позивачам 1 та 2 листи №14.50/99-12595ВИХ-23 від 15.11.2023 (Т.1; а.с. 59) та №14.50/97-872ВИХ-24 від 25.01.2024 (Т.1; а.с. 61-62), у яких він просив надати інформацію щодо перерахування відповідачем суми завданих збитків або вжиття позивачами заходів щодо стягнення із відповідача збитків у судовому порядку.

Однак, у відповідь Управління повідомило, що має фінансові труднощі в частині сплати судового збору, а тому не може звернутись до суду із позовом, що прослідковується зі змісту листів №1762 від 23.11.2023 (Т.1; а.с. 60) та №116 від 26.01.2024 (Т.1; а.с. 63). При цьому від Обласної ради на адресу прокуратури відповідь не надходила.

Щодо позивача-3, то у відповідь на лист прокурора №14.50/97-1368ВИХ-24 від 08.02.2024 (Т.1; а.с. 64), він повідомив про те, що не звертався до суду із позовом про стягнення збитків (лист №131303-17/1361-2024 від 15.02.2024 (Т.1; а.с. 65)).

14.02.2024 прокурор направив позивачам повідомлення про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави у суді (Т.1; а.с. 67-71).

Таким чином, направляючи відповідні листи позивачам, прокурор фактично повідомляв їх про порушення інтересів держави та надав можливість відреагувати на стверджуване порушення шляхом вчинення відповідних дій. Відтак, як мінімум у період з вересня 2023 року по лютий 2024 року позивачі володіли інформацією про допущені порушення. Разом з цим, попри наділені на законодавчому рівні повноваження, компетентні органи не вживали жодних заходів на усунення відповідного порушення, зокрема не зверталися до суду за захистом інтересів держави, що свідчить про їх бездіяльність.

Відтак, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення таких інтересів та правильно встановив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які, попри те, не здійснюють захисту прав та інтересів держави у цих правовідносинах.

Щодо суті спору.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача збитків за виконані підрядні роботи згідно із Договором підряду №56 від 10.08.2020.

Підставами позовних вимог є обставини невиконання і неналежного виконання відповідачем фактично здійснених робіт із тими роботами, що вказані в Актах приймання виконаних будівельних робіт.

Прокурор зазначає, що неналежне виконання відповідачем робіт у перерахунку призвело до завищення вартості виконаних будівельних робіт на загальну суму 83`292,00 грн.

Враховуючи предмет та підстави позову, суд наголошує на такому.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вини.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому на позивача, котрий звертається із позовом про стягнення збитків покладається обов`язок довести протиправну поведінку боржника, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, а також збитки та їх розмір. Натомість вина відповідача презюмується в силу вимог статті 614 ЦК України.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли на підставі Договору підряду №56 від 10.08.2020, предметом котрого виступав поточний ремонт в сесійній залі на вул. Винниченка, 16 у м. Львові (45310000-3 Електромонтажні роботи (CPV)). Вказаний договір за своїм правовим характером є договором будівельного підряду.

Згідно статті 877 ЦК України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові (стаття 857 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що на підставі Договору №56 відповідач виконав всі роботи, які обумовлені в Локальному кошторисі №7-1-1 до цього Договору (Т.1; а.с. 18-19) та передав їх Управлінню, про що свідчать підписані між сторонами Акти приймання виконаних будівельних робіт №1 за вересень 2020 року від 04.09.2020, №2 за серпень 2020 року від 04.09.2020, №3 за вересень 2020 року від 24.09.2020 та №4 за жовтень 2020 року від 13.11.2020 (Т.1; а.с. 24-26; 28-30; 32-34; 36-28).

Загальна вартість робіт становить 561 998,99 грн. і ця вартість повністю сплачена Управлінням, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами (Т.1; а.с. 39-40).

Жодною із сторін не заперечується та обставина, що як в момент передачі виконаних робіт Управлінню, так і до 2023 року до відповідача не було жодних претензій щодо якості і обсягів виконаних підрядних робіт. При цьому, як зазначила представниця Управління в судовому засіданні 27.05.2024 роботи, що виступають предметом спору не є прихованими.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор покликається на те, що відповідачем, при виконанні умов Договору №56, було допущено ряд порушень у роботах, що зазначено в актах приймання-передачі, а саме:

- відсутні роботи з установлення калориферів масою понад 0,1 т до 0,2 т (акт №1 за вересень 2020 року) та роботи передбачені РН 15-129-4 «Мережа систем вентиляції та кондиціонування повітря при кількості перерізів до 10» у кількості 9 шт. (акт №3 за вересень 2020 року);

- у акті №1 за вересень 2020 року враховано роботи з установлення внутрішніх блоків у кількості 9 шт. із застосуванням ресурсної елементної кошторисної норми Е20-35-2 «Установлення калориферів масою до 0,2 т». Однак, враховуючи вагу внутрішнього блоку (50 кг), застосуванню підлягала норма Е20-35-1 «Установлення калориферів масою до 0,1 т»;

- виконання дрібних, допоміжних та супутніх операцій нормами враховано, але в описі складу робіт вони, як правило, не зазначені;

- в актах виконаних робіт враховано вартість внутрішніх і зовнішніх блоків, однак такі були придбані Управлінням.

Внаслідок допущених порушень, на думку прокурора, відповідач завищив вартість виконаних робіт на загальну суму 83 292,00 грн.

На підтвердження доводів про протиправну поведінку відповідача прокурор покликається на Акт ревізії №131303-21/10 від 10.08.2023, складений Західним офісом Держаудитслужби та додатки до цього акту.

Однак, дослідивши відповідні документи, суд не вважає їх неналежними доказами, які підтверджують протиправність поведінки відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого Постановою КМУ №43 від 03.02.2016 (далі Положення №43) основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема, реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Повноваження Держаудитслужби відповідно до покладених на неї завдань визначено в пункті 4 Положення №43. Серед таких повноважень є те, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення інспектування (ревізії).

Згідно пункту 3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20.04.2006 (далі Порядок №550), акт ревізії це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, акт ревізії не є тією беззаперечною підставою для стягнення збитків, оскільки акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є лише носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Необхідно наголосити, що аналіз приписів Положення №43 та Порядку №550 свідчить, що до повноважень Держаудитслужби та її територіальних органів належить лише виявлення порушень податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання. До повноважень цих органів не належить перевірка та здійснення контролю у сфері будівельної діяльності.

Як вбачається з наявного у справі Акту ревізії №131303-21/10, Західний офіс Держаудитслужби виявив завищення відповідачем вартості виконаних робіт на загальну суму 83 292,00 грн. на підставі складеного Акта контрольного обміру від 07-08 серпня 2023 року, у якому відображено перелік виявлених недоліків.

При цьому, Акт контрольного обміру (Т. 1 а.с. 48) складено лише начальником та головними спеціалістами Відділу організаційно-технічного забезпечення Управління (позивача-2). Вказаний акт не містить підписів ні заступника начальника Управління (який входив в склад комісії), ні підпису відповідача. З приводу останнього складено Акт про відмову від підпису від 08.08.2023.

Таким чином, Акт ревізії №131303-21/10 в частині порушення вимог валютного законодавства на суму 83 292,00 грн. складено на підставі Акта контрольного обміру від 07-08 серпня 2023 року. А тому саме останній акт є доказом, який свідчить про порушення відповідачем умов Договору №56.

Проте, суд не вважає Акт контрольного обміру від 07-08 серпня 2023 року належним доказом у справі, оскільки чинне цивільне законодавство України чітко визначає перелік доказів, які можуть підтверджувати обставини невиконання чи неналежного виконання підрядних робіт.

Так, за змістом статті 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника. У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза.

Аналіз норм наведеної статті свідчить, що у випадку прийняття замовником без жодних зауважень виконаних підрядних робіт, подальше виявлення недоліків цих робіт може підтверджуватися:

1) актом про виявлені недоліки, підписаним замовником та підрядником;

2) висновком експерта (якщо між замовником і підрядником існує спір щодо недоліків робіт).

Матеріалами даної справи підтверджується, що на момент прийняття спірних робіт (2020 рік) Управління не виявило жодних відступів від умов Договору №56 та не заявляло відповідачу жодних претензій.

Вперше претензії до виконаних підрядних робіт було заявлено лише в 2023 році під час проведення ревізії Західним офісом Держаудитслужби. З вказаними претензіями відповідач не погодився і Акт контрольного обміру від 07-08 серпня 2023 року не підписав.

За таких умов належним доказом, який би підтверджував допущені відповідачем порушення слугує висновок експерта. Разом з тим, ні в ході проведення ревізії у 2023 році, ні під час розгляду даної справи судом, прокурор та позивачі не заявляли клопотання про проведення експертизи.

Відтак, враховуючи неподання позивачами та прокурором висновку експерта, суд доходить висновку, що ними не доведено належними та допустимими доказами такі елементи цивільного правопорушення, як протиправність поведінки відповідача, так і розмір збитків. Без висновку експерта, Акт ревізії №131303-21/10 є неналежним доказом розміру збитків, оскільки такий складено на підставі доказу, який не може, в установленому законом порядку підтверджувати недоліки виконаних робіт.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд звертає увагу на те, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону. (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц).

У разі, якщо суд дійде висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, необхідності у перевірці та застосуванні строку позовної давності немає (правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.01.2023 у справі №181/1081/20).

Оскільки у даній справі судом не було встановлено факту порушення прав позивачів, у зв`язку із чим відмовлено у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, то підстави для перевірки та застосування строків позовної давності відсутні.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір у розмірі 3`028,00 грн. покладається на Львівську обласну прокуратуру, оскільки така є його платником відповідно до платіжного доручення №231 від 12.02.2024 (Т.1; а.с. 72).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Частиною 1 стаття 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У відзиві на позовну заяву ПП «Мегапромбудімпекс» вказало, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які будуть понесені ним у зв`язку із розглядом справи, становить 20`000,00 грн. (Т.1; а.с. 95).

Згідно із частинами 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Зі змісту заяви відповідача про стягнення судових витрат вх. №13297/24 від 17.05.2024 вбачається, що він просить стягнути на його користь 20 000,00 грн. за надану професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесення витрат у вказаному розмірі ним у встановлений процесуальним законом строк подано до суду:

1) Копію Договору про надання правової допомоги від 06.09.2023 (Т.1; а.с.214-215), предметом якого є надання адвокатом Руккасом Д.М. (адвокат) усіма законними методами та способами правової допомоги ПП «Мегапромбудімпекс» (клієнт), а також зобов`язання клієнта сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

На виконання пункту 1.1 цього Договору клієнт надає право (уповноважує) адвоката при здійсненні своїх повноважень представляти клієнта у судах всіх інстанцій, у тому числі місцевих судах (загальних, господарських, адміністративних), судах апеляційної та касаційної інстанцій (загальних, господарських, адміністративних), Верховному Суді з усіма правами наданими відповідачу (пункт 1.2 Договору від 06.09.2023).

Згідно із пунктами 4.1, 4.3 Договору від 06.09.2023 гонорар форма винагороди адвоката за надання послуг, передбачених договором. Клієнт сплачує адвокату гонорар відповідно до додаткової угоди до договору та/або відповідно до виставленого рахунку.

2) Копію Додаткової угоди №2 від 25.03.2024 до Договору від 06.09.2023 (Т.1; а.с. 216), згідно із якою адвокат надає клієнту послуги з надання правової допомоги із представництва клієнта в Господарському суді Львівської області у справі №914/606/24 за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова, що діє в інтересах Львівської обласної ради, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради та Західного офісу Держаудитслужби до ПП «Мегапромбудімпекс» про стягнення збитків.

Вартість послуг з надання правової допомоги складає 20 000,00 грн. Оплата послуг з надання правової допомоги здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня винесення Господарським судом Львівської області рішення у справі №914/606/24.

У матеріалах справи наявні також копії Ордеру серії ВС №1268855 від 25.03.2024, виданого адвокату Руккасу Д.М., та його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №001750 від 25.10.2019 (Т.1; а.с. 96-97).

Суд зазначає, що детального опису наданих адвокатом послуг відповідачем подано не було. Однак, у Договорі від 06.09.2023 сторони погодили розмір гонорару у формі фіксованої суми у розмірі 20 000,00 грн., що не забороняється законодавством України.

Верховний Суд у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 вказав, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Суд звертає увагу, що у тексті Договору від 06.09.2023 визначено перелік правової роботи, яку зобов`язався виконувати адвокат, а саме: одержувати необхідні довідки та документи, підписувати та подавати претензії, вимоги, заяви, листи, клопотання, позовні заяви, заяви про видачу судових наказів та виконавчих листів, скарги, апеляційні скарги, касаційні скарги, мирові угоди, розписуватись на них від імені клієнта, сплачувати від імені клієнта судовий збір, а також знайомитися з матеріали справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення (вироки, рішення, постанови, ухвали) судів, збирати будь-які відомості про факти, що можуть використовуватися як докази у справі, а також користуватися всіма іншими правами, наданими законодавством України для такого роду повноважень та цим договором адвокату.

Матеріалами справи підтверджується, що адвокат Руккас Д.М. подавав в інтересах відповідача такі документи: відзив на позову заяву (Т.1; а.с. 94-95), заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (Т.1; а.с. 107-108), заява про залишення позову без розгляду (Т.1; а.с. 112-114), заява про застосування строків позовної давності (Т.1; а.с. 130-131), заперечення на відповідь на відзив (Т.1; а.с. 160-163), клопотання про винесення окремої ухвали (Т.1; а.с. 221-224).

Крім цього, він був присутній у судових засіданнях 08.04.2024, 25.04.2024, 13.05.2024, 27.05.2024, що підтверджується наявними у матеріалах справи розписками та протоколами судових засідань (Т.1; а.с. 133-136; 151-157; 206-208).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що факт надання ПП «Мегапромбудімпекс» професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи.

Що стосується посилань прокурора на те, що відповідачем не подано до суду доказів оплати гонорару, то суд звертає увагу правову позицію суду касаційної інстанції, викладену у постанові від 20.10.2021 у справі №757/29103/20-ц. Верховний Суд вказав, що витрати за адвокатські послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Таким чином, суд вправі здійснити розподіл судових витрат за відсутності у матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості послуг професійної правничої допомоги.

Згідно із частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підставі критеріїв, які визначені у процитовані вище статті, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

Враховуючи те, що прокуратурою у даній справі подано заперечення проти заяви про відшкодування судових витрат (вх. №13989/24 від 24.05.2024), а також те, що такі заперечення висловлені у відповіді на відзив, суд має право зменшити розмір заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, керуючись при цьому критеріями передбаченими частиною 4 статті 126 ГПК України.

Крім цього, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд також враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 5 статті 129 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово (наприклад, в постанові від 25.05.2021 у справі №910/7586/19) висловлював правову позицію про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, повністю або частково у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу.

Зі змісту наданих відповідачем документів вбачається, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є фіксованим та становить 20`000,00 грн.

З цього приводу слід зазначити, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 (пункт 5.44), від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 135, 147)).

Таким чином, встановлений відповідачем та його представником фіксований розмір витрат на правову допомогу не є обов`язковим для суду під час вирішення питання про розподіл відповідних витрат, а протилежна сторона не позбавлена можливості доводити неспівмірність такого розміру витрат.

Враховуючи все викладене вище, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, які заявлені ПП «Мегапромбудімпекс», підлягають зменшенню, з огляду на те, що вони не є співмірними зі складністю справи, наданими адвокатом послугами та часом витраченим на їх надання.

Зокрема, спори, що стосуються стягнення збитків, виявлених за результатами проведення органами Держаудитслужби ревізії фінансово-господарської діяльності юридичних осіб, є загальнопоширеними в українському судочинстві, а судова практика щодо вирішення таких спорів є сформованою та широко застосовною судами. Законодавство, яке регулює спірні правовідносини, обмежується положеннями ЦК України та ГК України.

Під час розгляду справи представник відповідача подав звичайну для відповідної категорії справ кількість процесуальних документів, а саме відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив, заяви про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, про залишення позову без розгляду, про застосування строків позовної давності, клопотання про винесення окремої ухвали.

Важливо зазначити, що обсяг поданих заяв по суті справи є незначним. Так, відзив на позов викладений фактично на одному аркуші, а заперечення на відповідь на відзив на 2 аркушах, у їх тексті відсутні посилання на ту чи іншу практику Верховного Суду, до них не додано будь-яких доказів на спростування заявлених позовних вимог.

Що стосується інших процесуальних документів, які згадувались вище, то їх обсяг також є незначним, а за своїм змістом вони не є складними і не потребують значних затрат часу для їх підготовки і подання до суду. До того ж, заяви залишення позову без розгляду, про застосування строків позовної давності та клопотання про винесення окремої ухвали не були задоволенні судом за результатами їх розгляду.

Таким чином, здійснивши аналіз та оцінку наданих відповідачем доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі, врахувавши складність справи; характер, обсяг та зміст наданої адвокатом допомоги; час, необхідний для надання відповідної допомоги; обставини даної справи, суд, керуючись критеріями реальності (дійсності та необхідності) наданої допомоги, пов`язаності цієї допомоги із розглядом справи №914/606/24, співмірності та розумності її розміру, вважає, що розумним та справедливим буде відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7`000,00 грн.

Варто зазначити, що у даній справі керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова, яка входить до структури Львівської обласної прокуратури та не є самостійною юридичною особою, звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі позивача-1: Львівської обласної ради, позивача-2: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, позивача-3: Західного офісу Держаудитслужби.

У задоволенні пред`явленого прокурором позову було відмовлено повністю. При цьому суд визнав наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, дійшовши висновку, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є кожен із трьох позивачів.

У своїй постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб`єктом звернення.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

З урахуванням наведеного, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права і виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи.

Зважаючи на викладене вище, суд доходить висновку про можливість покладення витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7`000,00 грн. на Львівську обласну прокуратуру, яка є самостійною юридичною особою та керівником структурного підрозділу, яким було пред`явлено позов у цій справі.

Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Покласти на Львівську обласну прокуратуру судовий збір за подання позовної заяви.

3. Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, проспект Шевченка, буд. 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) на користь Приватного підприємства «Мегапромбудімпекс» (79066, м. Львів, вул. Зубрівська, буд. 34г, кв. 5; код ЄДРПОУ 41275610) 7`000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили відповідно до статті 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2024.

СуддяКрупник Р.В.