Постанова

від 03.06.2024 по справі 501/1422/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року

м. Київ

справа № 501/1422/21

провадження № 61-16340св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - Чорноморська міська рада Одеської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2023 року у складі судді Крупінської С. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 04 жовтня

2023 рокуу складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

1. У травні 2021 року Чорноморська міська рада Одеської області звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1

1 448 752,00 грн безпідставно збережених коштів за період користування земельною ділянкою.

2. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 481235 ОСОБА_1 придбала на електронних торгах заставлене виконавчою службою майно, яке належало на праві власності ТОВ «Українські напівфабрикати», а саме: будівлю контрольно-пропускного пункту № 1, загальною площею 67,4 кв. м, паркан із залізобетонних плит (495 штук) зі стаканами, що розташовані в

АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 9,8998 га, кадастровий номер 5110800000:02:034:0002, яка належить Чорноморській міській раді Одеської області. Проте, відповідач не зареєструвала право власності на придбане нерухоме майно та відмовляється укласти договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно відповідача.

3. Позивач неодноразово звертався до відповідачки з пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки та остання визнала, що дійсно придбала нерухоме майно, однак договір оренди з Чорноморською міською радою не уклала.

4. Враховуючи вищевикладене міська рада вважає, що має право на стягнення упущеної вимоги за користування земельною ділянкою площею 9,8998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:034:0002, з 05 травня

по 31 грудня 2020 року в розмірі 1 448 752,22 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду

від 04 жовтня 2023 року, позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Чорноморської міської ради Одеської області 1 448 752,22 грн безпідставно збережених коштів за період користування земельною ділянкою, площею 9,8998 га, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:034:0002, за період з 05 травня до 31 грудня 2020 року.

Здійснено розподіл судових витрат.

6. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

7. У листопаді 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року.

8. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 692/1276/14-ц,

від 13 грудня 2018 року у справі № 692/231/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18від 19 лютого 2020 року у справі № 701/660/17, від 28 лютого

2020 року у справі № 913/169/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 904/5934/17, від 12 травня 2021 року у справі № 905/2340/19, від 05 липня 2021 року у справі

№ 910/12556/20, від 21 липня 2021 року у справі № 394/710/17, від 22 липня

2021 року у справі № 910/18389/20, від 17 серпня 2021 року у справі

№ 910/19210/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

11. Також, підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права, а саме судові рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

12. Касаційна скарга мотивована тим, що вона не зареєструвала право власності на будівлю контрольно-перепускного пункту №1 у зв`язку із відсутністю акту державного виконавця про затвердження результатів прилюдних торгів, який давав би право нотаріусу видати свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів та зареєструвати дане право у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

13. Вказує, що вона не набула право власності на дані об`єкти, оскільки відсутній акт затвердження проведених прилюдних торгів, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів та факт державної реєстрації права власності на майно.

14. Фактично вказане майно знаходилося на зберіганні у позивача, про що свідчать відомості з торгової системи «СЕТАМ», докази фактичної передачі їй майна у матеріалах справи відсутні. Лише 27 жовтня 2023 року представником Чорноморської міської ради ОСОБА_2 було направлено на її адресу акт приймання-передачі придбаного майна.

15. Зазначала, що будівля контрольно-перепускного пункту №1 знаходиться на земельній ділянці, яка виділялася для будівництва заводу по виробництву продуктів харчування глибокої заморозки ТОВ «Українські напівфабрикати». При цьому право оренди було припинено на підставі рішення суду від 07 жовтня

2019 року, яке набрало законної сили 07 листопада 2019 року, а зареєстровано припинення такого права - 21 листопада 2021 року, тому право оренди не могло перейти до неї разом з будівлею, оскільки було припинене до придбання нею будівлі.

16. Цільове призначення спірної земельної ділянки не для обслуговування придбаного нею об`єкту нерухомого майна, а для «11.02» для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості для розміщення заводу по виробництву продуктів харчування глибокої заморозки.

17. Також судами не встановлено вину відповідачки, яка є обов`язковою, оскільки вона неодноразово зверталася до Чорноморської міської ради про виділення земельної ділянки (поділу) для обслуговування придбаного нею приміщення, однак їй було відмовлено. Відповідачка протягом усього часу з моменту купівлі-продажу приміщення не вчиняла дій щодо ухилення оформлення належного користування землею під її нерухомістю, відтак нараховані збитки позивачем спричинені не з вини відповідачки.

18. Також вважає, що позивачем було пропущено строк для подання заяви про зміну предмета позову (до закінчення підготовчого провадження) та така зміна позовних вимог спричинила зміну підстав позову, тому суд мав відмовити у задоволенні клопотання позивача.

19. Cуди не врахували, що даний спір між сторонами виник у зв`язку із здійсненням відповідачкою господарської діяльності, а тому він підсудний господарському судочинству.

20. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21. 10 грудня 2013 року Чорноморською (на той час Іллічівською) міською радою Одеської області в особі першого заступника міського голови ОСОБА_3 та ТОВ «Українські напівфабрикати», від імені якого діяв директор, був укладений договір оренди земельної ділянки площею 9,8998 га, що знаходилась за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:034:0002.

22. У зв`язку з несплатою орендної плати за користування земельною ділянкою на підставі рішення Господарського суду Одеської області Чорноморським міським відділом ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження щодо стягнення заборгованості та розірвання договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Українські напівфабрикати» та реалізовано майно боржника на публічних електронних торгах.

23. 05 травня 2020 року ОСОБА_1 на публічних електронних торгах, організованих ДП «Сетам», придбала будівлю контрольно-перепускного пункту № 1, загальною площею 67,4 кв. м, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 та паркан із залізобетонних плит (495 штук), що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 481235

від 05 травня 2020 року, проте не зареєструвала право власності на придбане нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 грудня 2020 року

№ 237056099.

24. Також у вказаній довідці зазначено, що будівля контрольно-перепускного пункту № 1, загальною площею 67,4 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться на земельній ділянці площею 9,9 га, кадастровий номер 5110800000:02:034:0002, яка належить на праві комунальної власності Чорноморській міській раді Одеської області.

25. Судами установлено, що спірна земельна ділянка є сформованою, має кадастровий номер 5110800000:02:034:0002, має чітко визначені межі та площу 9,8998 га, що підтверджено витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5115555142020 від 26 листопада 2020 року, форма власності земельної ділянки - комунальна.

26. В матеріалах справи наявний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27 листопада 2020 року за 2020 рік, відомості з якого є обов`язковими при визначенні орендної плати, згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110800000:02:034:0002 площею 9,8998 га становить 73 138 968,83 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

27. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених упункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

28. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

29. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

31. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

32. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

33. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

34. Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

36. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

37. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

38. Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

39. Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

40. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

41. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

42. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

43. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

44. У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

45. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

46. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

47. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

48. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 року в справі № 925/230/17 (провадження

№ 12-188гс18).

49. Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

50. Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

51. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

52. Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

53. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

54. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

55. Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

56. Водночас згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

57. Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».

58. Водночас ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин першої, другої статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

59. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

60. Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

61. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові

від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.

62. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що після набуття права власності на нежитлове приміщення у відповідача могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне приміщення.

63. Незважаючи на те, що нежитлове приміщення не може бути відокремлене від земельної ділянки, на якій воно розташоване, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

64. Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

65. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16 (провадження

№ 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 (провадження

№ 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 (провадження

№ 14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року в справі

№ 912/1188/17, від 21 січня 2019 року в справі № 902/794/17, від 04 лютого

2019 року в справі № 922/3409/17, від 12 березня 2019 року в справі

№ 916/2948/17, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/519/20, від 28 червня 2023 року у справі № 726/349/21 (провадження № 61-18143св21).

66. Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

67. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

68. Безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки у зазначений у позові період не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме набуття відповідачем у власність будівель, які безпосередньо пов`язані із земельною ділянкою.

69. У справі, що розглядається, встановлено, що 05 травня 2020 року ОСОБА_1 на публічних електронних торгах придбала будівлю контрольно-перепускного пункту № 1, загальною площею 67,4 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та паркан із залізобетонних плит (495 штук), що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 481235.

70. При цьому апеляційний суд мотивовано відхилив доводи відповідачки про те, що вона не є власником спірного майна, оскільки державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав (постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №363/4852/17). Нерухоме майно, яке належало ТОВ «Українські напівфабрикати», вибуло із власності цього товариства з моменту продажу майна на прилюдних торгах.

71. Отже, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна ОСОБА_1 як власник такого майна стала фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідачки виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.

72. Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

73. Згідно із частинами першої-четвертої та дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

74. Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

75. З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться об`єкт нерухомості, є сформованою, має кадастровий номер 5110800000:02:034:0002, має чітко визначені межі та площу 9,8998 га, що підтверджено витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5115555142020 від 26 листопада 2020 року, форма власності земельної ділянки комунальна.

76. В матеріалах справи наявний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27 листопада 2020 року за 2020 рік, відомості з якого є обов`язковими при визначенні орендної плати, згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110800000:02:034:0002 площею 9,8998 га становить 73 138 968,83 грн.

77. Доказів на її спростування відповідачка суду не надала.

78. Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за земельну ділянку, площею 9,8998 га, кадастровий номер: 5110800000:02:034:0002, у розмірі 1 448 752,22 грн.

79. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

80. При цьому апеляційний суд мотивовано відхилив доводи відповідачки про те, що у період, за який стягнено орендну плату, діяв договір оренди з попереднім власником - ТОВ «Українські напівфабрикати», враховуючи, що попередній договір був розірваний рішенням Господарського суду Одеської області від 07 жовтня

2019 року.

81. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 692/1276/14-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 692/231/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18від 19 лютого 2020 року у справі № 701/660/17, від 28 лютого

2020 року у справі № 913/169/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 904/5934/17, від 12 травня 2021 року у справі № 905/2340/19, від 05 липня 2021 року у справі

№ 910/12556/20, від 21 липня 2021 року у справі № 394/710/17, від 22 липня

2021 року у справі № 910/18389/20, від 17 серпня 2021 року у справі

№ 910/19210/15, на які посилалась відповідачка у касаційній скарзі.

82. Доводи касаційної скарги про те, що даний спір між сторонами виник у зв`язку із здійсненням відповідачкою господарської діяльності, а тому він підсудний господарському судочинству, є безпідставними, оскільки з протоколу проведення електронних торгів № 481235 вбачається, що остання придбала майно як фізична особа. Протилежного нею не доведено.

83. Крім того з матеріалів цієї справи вбачається, що постановою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року було скасовано ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 18 травня 2021 року, якою було відмовлено у відкритті провадження у справі, та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

84. У вказаній постанові суду зазначено, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, за участю ОСОБА_1 є цивільно-правовими, оскільки остання хоча і є суб`єктом господарювання, однак цей спір не пов`язаний зі здійсненням нею підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці. Більше того, здійснюючи придбання земельної ділянки на електронних торгах, ОСОБА_1 виступала як пересічний громадянин України, а не як ФОП.

85. Вказана постанова апеляційного суду не оскаржувалася відповідачкою до суду касаційної інстанції, тобто остання погодилася з висновками суду, викладеними у постанові Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року.

86. Також Верховний Суд враховує, що касаційна скарга відповідачки містить розділ щодо порушення територіальної підсудності у справі, проте будь-які доводи з цього приводу у касаційній скарзі не наведені. У зазначеному розділі відповідачкою порушується питання щодо зміни позивачем предмета і підстав позову.

87. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

88. Водночас частиною другою статті 411 ЦПК України визначено, що судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

89. Як вбачається з матеріалів справи, ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанцій відповідачкою не наголошувалося на порушенні судами територіальної підсудності у справі.

90. Доводи касаційної скаргипро те, що позивачем було пропущено строк для подання заяви про зміну предмета позову та така зміна позовних вимог спричинила зміну підстав позову, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема і заявою про уточнення позовних вимог.

91. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до неправильного тлумачення заявницею вищенаведених правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це входить до його повноважень.

92. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

93. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

94. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

95. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян