Ухвала

від 21.11.2024 по справі 501/1422/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 501/1422/21

провадження № 61-15175ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від

31 травня 2023 року у цивільній справі за позовом Чорноморської міської ради Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Чорноморська міська рада Одеської області звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 31 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 04 жовтня

2023 року, задовольнив позовні вимоги Чорноморської міської ради Одеської області. Стягнув з ОСОБА_1 1 448 752,22 грн безпідставно збережених коштів за період користування земельною ділянкою площею 9,8998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:034:0002 з 05 травня 2020 року по 31 грудня 2020 року. Вирішив питання розподілу судових витрат.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2023 року.

Верховний Суд постановою від 03 червня 2024 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року залишив без змін.

Ухвалою від 21 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, Луцький міськрайонний суд Волинської області відмовив у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

14 листопада 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, задовольнити заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2023 року, скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки не врахували, що ОСОБА_1 не була фактичним користувачем земельної ділянки до моменту передачі даної земельної ділянки згідно акта приймання-передачі нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 27 жовтня 2023 року. Згідно вказаного акту вбачається, що ОСОБА_1 отримала у користування вказану земельну ділянку лише 27 жовтня 2023 року. Така обставина на переконання заявника є нововиявленою в розумінні статті 423 ЦПК України та не була відома суду станом на час розгляду справи, оскільки акт приймання-передачі нерухомого майна було отримано заявником лише 05 листопада 2023 року. Виходячи із наведеного, ОСОБА_1 могла бути фактичним користувачем даної земельної ділянки лише із 05 листопада 2023 року, після отримання акту приймання-передачі нерухомого майна, а не з 05 травня 2020 року, як це зазначено у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2023 року, а тому заявник вважає, що за таких обставин рішення суду у цій справі підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.

Вивчивши скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, Луцький міськрайонний суд Волинської області, з висновком якого погодився Волинський апеляційний суд від 16 жовтня 2024 року, керувався тим, що обставина, на яку посилається заявник, не є нововиявленою в розумінні статті 423 ЦПК України. Суд першої інстанції роз`яснив, що 05 травня

2020 року ОСОБА_1 на публічних електронних торгах придбала будівлю контрольно-перепускного пункту № 1 та паркан із залізобетонних плит, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна ОСОБА_1 як власник такого майна стала фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідачки виник обов`язок належно оформити прововідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.

Відповідно до частин першої та другої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною сутністю є фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу рішення, а відтак у разі, якщо нововиявлена обставина була відома суду під час ухвалення судового рішення, то вона б обов`язково вплинула на остаточні висновки суду.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не були та не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Ознаку «не були і не могли бути відомі особі» слід розглядати як сукупність цих двох необхідних умов, тобто, для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.

Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової вимоги.

Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.

Обставини, які відповідно до пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення .

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто, ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які брали участь у розгляді справі, ні суду, який її розглядав та вирішував її по суті.

Згідно з частиною четвертою статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Відповідні правові позиції щодо визначення нововиявлених обставин наведено у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі 2а-7523/10/1270, від 10 квітня 2019 року у справі № 813/8070/14 (454/2641/14-а), від 19 червня 2019 року у справі № 815/1918/15, від 06 вересня 2022 року у справі № 363/1900/13-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі

№ 9901/230/20.

Перегляд рішень, ухвал та судових наказів у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження в цивільному судочинстві. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.

Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Із усталеної практики Європейського суду з прав людини вбачається, що новий розгляд справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, можливий у зв`язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження лише у разі необхідності виправлення суттєвих помилок правосуддя, коли така процедура застосовується у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. russia,

№ 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 31 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 04 жовтня

2023 року, задовольнив позовні вимоги Чорноморської міської ради Одеської області. Стягнув з ОСОБА_1 1 448 752,22 грн безпідставно збережених коштів за період користування земельною ділянкою площею 9,8998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:034:0002 з 05 травня 2020 року по 31 грудня 2020 року. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд постановою від 03 червня 2024 року залишив без змін рішення Луцького міськрайонного суду та постанову Волинського апеляційного суду від

04 жовтня 2023 року.

У заяві про перегляд рішення за новововиявленими обставинами

ОСОБА_1 вказала, що отриманий нею 05 листопада 2023 року акт приймання-передачі нерухомого майна є фактом передачі їй прав на таке майно саме 05 листопада 2023 року, оскільки до цього моменту вона не могла належним чином ні оформити своє право власності, ні користуватися майном, тому отримання зазначеного акту приймання-передачі є істотною обставиною. Саме з цього моменту їй було передане нерухоме майно, яке знаходиться в межах земельної ділянки, за користування якої позивачем стягуються кошти.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що доводи заявника про те, що одержаний нею акт приймання-передачі нерухомого майна від 27 жовтня 2023 року, який вона одержала 05 листопада 2023 року, є нововиявленою обставиною, є помилковими, оскільки поданий доказ не відповідає критеріям для віднесення обставини, зафіксованої у цьому документі та самого документу, до нововиявлених обставин, виходячи із змісту частини першої статті 423 ЦПК України.

Придбавши 05 травня 2020 року на публічних електронних торгах будівлю контрольно-перепускного пункту № 1, загальною площею 67,4 кв м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та паркан із залізобетонних плит (495 штук), що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 481235, ОСОБА_1 не довела, що їй не було відомо та не могло бути відомо, що акт приймання-передачі нерухомого майна від зберігача майна їй, як переможцю аукціону, не складено.

За своїм змістом наданий заявницею акт не відноситься до істотної для справи обставини, яка не була встановлена судом, а є новим доказом, який на думку останньої, може мати правове значення для вирішення спору про стягнення з неї на користь Чорноморської міської ради Одеської області безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, на якій розташоване придбане ОСОБА_1 нерухоме майно. Тобто заявник бажає переоцінити докази, які були оцінені судом в процесі розгляду справи, що суперечить положенням пункту першого частини першої статті 423 ЦПК України.

Заявниця безпідставно вказує, що судом не було встановлено, чи є вона власником придбаного на аукціоні майна на час розгляду справи судом та помилково вважає, що права власності на нерухоме майно вона не набула.

Питання набуття заявницею права власності на нерухоме майно, придбане на аукціоні, було предметом дослідження судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій при розгляді цієї спарви.

У пункті 70 постанови від 03 червня 2024 року, ухваленої за наслідками розгляду касаційної скарги у цій справі Верховний Суд зазначив, що "...апеляційний суд мотивовано відхилив доводи відповідачки про те, що вона не є власником спірного майна, оскільки державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав...".

Крім цього апеляційний суд звернув увагу заявниці на те, що відповідно до

п. 8 Розділу X «Порядок розрахунків за придбане на електронному аукціоні майно та перехід права власності» акт про проведений електронний аукціон ( а не акт прийому - передачі майна, який заявник одержала 05 листопада 2023 року і подає як нововиявлену обставину) є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством.

У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з електронного аукціону, яке видається нотаріусом на підставі акту про проведений електронний аукціон.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі

№ 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що після набуття права власності на нежитлове приміщення у відповідача могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне приміщення.

Незважаючи на те, що нежитлове приміщення не може бути відокремлене від земельної ділянки, на якій воно розташоване, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18),

від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17,

від 21 січня 2019 року в справі № 902/794/17, від 04 лютого 2019 року в справі

№ 922/3409/17, від 12 березня 2019 року в справі № 916/2948/17, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/519/20, від 28 червня 2023 року у справі № 726/349/21 (провадження № 61-18143св21).

Отже, із дня набуття у власність на об`єкт нерухомого майна ОСОБА_1 як власник такого майна стала фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідачки виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що заявником не наведено нововиявлених обставин, які б давали підстави скасувати чи змінити судове рішення, а доводи заявника, на які вона посилається, як на нововиявлені обставини, не відносяться до таких у розумінні статті 423 ЦПК України і не є підставами для перегляду і скасування рішення суду.

Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують та зводяться до суб`єктивного помилкового тлумачення норм процесуального закону та поняття нововиявленої обставини. Мотиви заявника зводяться до непогодження з оцінкою доказів, що містяться в матеріалах справи, яким судами попередніх інстанцій надана правильна правова оцінка, натомість не спростовують законність та обґрунтованість дій судів попередніх інстанцій щодо невизнання нововиявленею обставиною, на яку заявник посилався як на підставу для перегляду рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги.

За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому враховуючи викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі частини четвертої статті

394 ЦПК України.

Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2023 року у цивільній справі за позовом Чорноморської міської ради Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров