Ухвала

від 04.06.2024 по справі 296/5328/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

04 червня 2024 року

м. Київ

справа № 296/5328/23

провадження № 61-7066ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Благодира Сергія Миколайовича на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради про визнання дій та бездіяльності дискримінацією в сфері праці та

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила суд: визнати дискримінацією незаконне видання наказу Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради від 29 серпня 2022 року № 121-к/тр про призупинення дії трудового договору знею, викладачем географії, з 30 серпня

2022 року; визнати дискримінаційним пункт 2 наказу Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради від 12 грудня 2022 року № 224/к/тр, яким зобов`язано секретаря навчальної частини ОСОБА_2 внести зміни до табеля обліку її робочого часу та змінити позначку «призупинення трудових відносин» (ІН) на позначку «неявка з нез`ясованих причин» (НЗ); визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради від 12 грудня 2022 року № 224/к/тр, яким зобов`язано секретаря навчальної частини ОСОБА_2 внести зміни до табеля обліку її робочого часу та змінити позначку «призупинення трудових відносин» (ІН) на позначку «неявка з нез`ясованих причин» (НЗ); визнати дискримінацією протиправну відмову Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради в задоволенні її заяви про переведення на дистанційну форму роботи; визнати дискримінацією її не включення в жовтні 2022 року до наказу Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради про виплату щорічної грошової винагороди.

Вказувала, що працює на посаді викладача географії Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради.

У зв`язку зі збройною агресією рф вона була змушена залишити територію України та перебувала в Польщі. Протягом 2022-2023 навчального року вона неодноразово піддавалася дискримінації з боку відповідача. Зокрема, 18 серпня 2022 року адміністрацією медичного інституту їй на застосунок «Вайбер» направлено лист наступного змісту: «На виконання пункту 3.2 наказу від 20 липня 2022 року № 123/у «Про підготовку до початку та особливості організації освітнього процесу в 2022/2023 навчальному році «3.2 Науково-педагогічним та педагогічним працівникам, які перебувають за межами України або набули статусу внутрішньо-перемішених осіб до 22 серпня 2022 року надати інформацію до навчально-медичного відділу щодо готовності приступити з 29 серпня 2022 року до офлайн - навчання». Нагадуємо про необхідність працівникам, які перебувають за межами країни, до 22 серпня 2022 року оформити та надати заяви про відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів».

Не погоджуючись з вимогою відповідача щодо подання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів та не маючи можливості 29 серпня 2022 року з`явитися до навчального закладу, вона

19 серпня 2022 року звернулася до відповідача із заявою про переведення її на дистанційну форму роботи. На цю заяву відповідач надав лист від 26 серпня

2022 року про неможливість такого переведення.

У відповідь на цей лист вона подала заяву, в якій просила перевести її на дистанційну форму роботи. Вважала, що її відмова від написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів та прохання перевести її на дистанційну форму роботи викликало незадоволення відповідача, в результаті чого адміністрацією інституту були вжиті дискримінаційні дії.

Стверджувала, що відповідач з метою її дискримінації видав безпідставний наказ від 29 серпня 2022 року № 121-к/тр про призупинення із 30 серпня 2022 року дії трудового договору, укладеного з нею. Рішення відповідача про призупинення дії трудового договору не пов`язане із збройною агресією рф чи неможливістю надати та виконувати роботу, а виключно є прихованим покаранням за невиконання незаконних вказівок.

12 грудня 2022 року відповідач видав наказ № 224/к/тр, яким скасовано

з 30 серпня 2022 року наказ від 29 серпня 2022 року № 121-к/тр «Про призупинення дії трудового договору із ОСОБА_1 ». Пунктом 2 вказаного наказу передбачено, що секретарю навчальної частини ОСОБА_2 необхідно внести зміни до табелю обліку її робочого часу та змінити позначку «призупинення трудових відносин» на позначку «неявка з нез`ясованих причин». Позивач вважала, що пункт 2 наказу від 12 грудня 2022 року № 224-к/тр є дискримінаційним і таким, що порушує гарантоване Конституцією України право на працю, з таких причин.

Так, на час прийняття наказу про призупинення трудового договору та скасування цього наказу відповідач знав, де вона перебуває, та з яких причин вона не може з`явитися за місцем роботи. Натомість, у пункті 2 наказу від 12 грудня 2022 року

№ 224/к/тр зазначена очевидно неправдива інформація про те, що вона не з`явилася для виконання роботи з нез`ясованих причин. Також зобов`язання працівника навчальної частини внести зміни «заднім числом» у табелі обліку її робочого часу надає можливість відповідачу не нараховувати та не сплачувати їй середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним призупиненням дії трудового договору на підставі наказу від 29 серпня 2022 року № 121-к/тр. Відповідач відмовив їй у переведенні на дистанційну форму роботи, оскільки вона перебувала за межами України. Водночас, адміністрація медінституту надала іншим співробітникам, які теж перебували за межами України, можливість проводити заняття дистанційно. У відповідача була реальна можливість забезпечити працівника роботою, в тому числі й дистанційно, що виключає можливість прийняття рішення про відмову від переведення на дистанційну роботу. Наразі вона працює на займаній посаді і проводить заняття в дистанційному режимі.

Таким чином, дії відповідача щодо відмови в переведенні на дистанційну форму роботи з тих підстав, що вона перебувала за межами України, мають дискримінаційний характер.

Також у жовтні 2022 року співробітникам інституту була виплачена щорічна грошова винагорода. З метою її дискримінації в наказі про виплату щорічної грошової винагороди не було зазначено її прізвище. В подальшому, 30 грудня

2022 року на її банківську картку та викладача ОСОБА_3 були перераховані грошові кошти в сумі 1 280,44 грн і 1 224,43 грн відповідно. Зазначені обставини свідчать про те, що в жовтні 2022 року відповідач не виплатив їй щорічну грошову винагороду, як іншим співробітникам, чим вчинив стосовно неї дискримінаційні дії.

30 листопада 2023 року рішенням Корольовського районного суду м. Житомира в задоволенні позову відмовлено.

08 квітня 2024 року постановою Житомирського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Благодира С. М. залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2023 року - без змін.

14 травня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Благодира С. М. на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року, в якій заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Необхідно відмовити в відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

22 листопада 2023 року Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(II)/2023 пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Установлений у пункті 2частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Додатково в пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У справі предметом позову є вимоги про визнання дій та бездіяльності дискримінацією в сфері праці.

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України міститься серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу справою незначної складності.

З урахуванням предмета позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу такою, що є незначної складності.

У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для позивача.

Не містять доводи касаційної скарги і посилання на суспільний інтерес та необхідність у формуванні чи суперечливість у практиці застосування судами Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в подібних правовідносинах.

Крім того, посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судові рішення в справі незначної складності, могло бути переглянуте в касаційному порядку.

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

Водночас, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Благодир С. М. подав касаційну скаргу на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, тому в відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Благодира Сергія Миколайовича на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради про визнання дій та бездіяльності дискримінацією в сфері праці.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

Є. В. Петров

В. В. Пророк