Рішення

від 27.05.2024 по справі 376/1006/15-ц

СКВИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1006/15-ц

Провадження № 2/376/89/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2024 р.

Сквирський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді - Батовріної І.Г.

за участі секретарів судових засідань Борисевич Д.Л, Мандзюк М.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області цивыльну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 вересня 1995 року позивач уклала шлюб з відповідачем, який був зареєстрований Бабинецькою сільською радою Погребищанського району Вінницької області, актовий запис № 8.

09.04.1997 року в період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу № 1681, який посвідчено Гребінківською державною нотаріальною конторою, подружжям було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ОСОБА_3 . Вказане нерухоме майно - двокімнатна квартира була придбана під час шлюбу, а тому відповідно до положень ст.ст. 60 , 61 , 63 , 70 СК України вважає це майно спільною сумісною власністю.

26 липня 2008 року дана квартира була продана, а за виручені кошти від продажу квартири на підставі договорів купівлі-продажу № 2238 та № 2239, які були посвідчені нотаріусом Сквирського районного нотаріального округу Корныйчук А.В., ними було придбано житловий будинок та земельну ділянку площею 0.689 га, що знаходяться в АДРЕСА_2 . Вартість придбаного майна становила 80 192.00 гривень. За спільною згодою вказані об`єкти нерухомого майна були зареєстровані на ОСОБА_3

16 лютого 2015 року рішенням Сквирського районного суду Київської області шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало законної сили 27 лютого 2015 року.

Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, яким позивач просить визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_2 та частину земельної ділянки загальною площею, 0.0689 га, що розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер : 3224010100:04:006:0027. Просить провести розподіл судових витрат.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12 січня 2023 року заяву про самовідвід судді Коваленка О.М. задоволено, справу передано для визначення ного судді.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2023 року цивільна справа № 376/1006/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя передана в провадження судді Сквирського районного суду Київської області Батовріній І.Г.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 16 січня 2023 року цивільна справа прийнята до провадження та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

28 лютого 2023 року представник відповідача - адвокат Мусійко В.В. подав до суду клопотання про надання строку на подання відзиву та додаткових доказів щодо невизнання підстав позову.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Мусійка В.В. задоволено, встановлено процесуальний строк для подачі відзиву до 20 березня 2023 року.

06 березня 2023 року представник відповідача - адвокат Мусійко В.В. подав заяву про виклик та допит свідка ОСОБА_4 .

20 березня 2023 року представник позивача - адвокат Бернадцький П.В. подав заяву про витребування доказів та заяву із змінами та уточненнями позовних вимог.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року клопотання представника позивача адвоката Бернадцького П.В. про витребування доказів задоволено.

20 березня 2023 року представник відповідача - адвокат Мусійко В.В. подав клопотання про витребування доказів по справі. Одночасно був поданий відзив у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач позичив кошти на придбання квартири у ОСОБА_4 у 1994 році, ще до одруження із позивачкою. Позивач з моменту одруження і до 2008 року не працювала, сім`я утримувалася за рахунок заробітної плати відповідача і соціальних виплат із центру зайнятості. Після продажу квартири відповідач погасив борг, проте для купівлі житлового будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_2 , позичив у ОСОБА_4 грошові кошти, які зобов`язувався повернути не пізніше 22.07.2015 року. У зв`язку з непогашенням боргу у визначений строк ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення його з позивача та відповідача, у свою чергу позивач подала апеляційну скаргу на рішення суду і постановою апеляційного суду Київської області рішення суду І інстанції було скасовано у частині стягнення боргу з ОСОБА_2 .. На підставі цього представник відповідача стверджує, що борг став виключно ОСОБА_3 , він особисто його сплатив, тому зважаючи на ст. 57 СК України житловий будинок і земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача.

21 квітня 2023 року позивач подала до суду заяву у якій вказала, що не може надати суду належним чином завірену копію трудової книжки, оскільки вона знаходиться у житловому будинку АДРЕСА_2 , до якого відповідач обмежив їй доступ.

27 квітня 2023 року на адресу суду надійшов лист від приватного нотаріуса Корнійчук А.В., у якому вказано, що надати належним чином завірені копії договорів купівлі - продажу №2238 та №223 є неможливими, оскільки згідно з наказом Головного управління юстиції у Київській області №135/7 від 17 лютого 2010 року про припинення нотаріальної діяльності по Сквирському районному нотаріальному округу були передані на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву всі документи нотаріального діловодства та архіву.

08 травня 2023 року представник позивача адвокат Бернацький П.В. подав заяву про витребування доказів.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 08 травня 2023 року клопотання представника позивача адвоката Бернацького П.В. про витребування доказів задоволено.

29 травня 2023 року на виконання вимог ухвали від 08.05.2023 року Київський обласний державний нотаріальний архів на адресу суду направив копію договору купівлі - продажу квартири, посвідченого Іванніковою О.О., приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу, Київської області 16 липня 2008 року за р. № 1724.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 07 вересня 2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засідання на 03 жовтня 2023 року .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та представник позивача адвокат Бернацький П.В. підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, ОСОБА_2 доповнила, що надавала згоду на придбання будинку, але при передачі грошових коштів присутня не була, про позику, отриману відповідачем у ОСОБА_4 не знала і не сплачувала її. На підтвердження зазначеного в поясненнях долучили до матеріалів справи копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , копію сертифікату на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_3 від 25.12.19 на ім`я ОСОБА_7 , копію державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ№ 383502 від 04 серпня 2006 року на ім`я ОСОБА_2 , копія трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.06.2019 року на ім`я ОСОБА_2 , індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_2 (форма ОК-5) з Пенсійного фонду за звітні періоди з 2006 по 2024 року, просили позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Мусійко В.В., кожний окремо, в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог позивача, просили повністю відмовити в їх задоволенні, оскільки позивач не довела обставини, викладені у позовній заяві, а сам факт набуття майна в період шлюбу не є безумовним для визнання майна спільною сумісною власністю. Відповідач зазначив, що в 1994 році будучи неодруженим для придбання особистого житла позичив у громадянина ОСОБА_4 кошти в сумі 10 000 доларів США. Факт передачі коштів підтверджується наданою розпискою про одержання коштів від 17.12.1994 року, а також визнанням цього факту громадянином ОСОБА_4 , який надав позику. До шлюбу, працюючи різноробочим в колгоспі, а потім перебуваючи в лавах радянської армії, коштів або заощаджень за цей період життя не накопив і не мав, не мала їх, як вияснилось після одруження, і позивачка. На час придбання житла у шлюбі вони перебували трохи більше півтора року, мали на утриманні неповнолітніх дітей, позивач не працювала, працював тільки відповідач, жили тільки на його заробітну плату, інших доходів у сім`ї не було, а тому за період з 19 вересня 1995 року по 09 квітня 1997 року сім`я не мала можливості заощаджувати та накопичувати кошти для придбання двох-кімнатної квартири АДРЕСА_3 . На придбання квартири були використані особисті кошти відповідача, надані громадянином ОСОБА_4 в 1994 році, тому після продажу квартири АДРЕСА_3 кошти з продажу квартири були повернуті ОСОБА_4 в рахунок погашення наданої ним позики, а тому не використовувалися для придбання нерухомого майна розташованого в АДРЕСА_2 .

Що стосується придбання житлового будинку та земельної ділянки площею 0.689 га , що знаходяться в АДРЕСА_2 відповідач зазначив, що в період з 12.03.1997 року по 21.02.1999 року він не працював, з 21.02.1999 року по 20.08.1999 року перебував на обліку у центрі зайнятості, одержуючи виплати по безробіттю. З 22.10.2001 року по 11.02.2002 року, а потім з 17.09.2002 року по 16.01.2007 року знову не працював. Не працювала в цей період і позивачка, а тому будь-які накопичення чи заощадження у сім`ї станом на липень місяць 2008 року для придбання нерухомого майна були відсутні. Сім`я складалася безпосередньо з дружини ОСОБА_2 , усиновленого від першого шлюбу позивача сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та спільних дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оскільки з 1995 року і по 2008 рік позивач не працювала, а сім`я була тільки на утриманні відповідача, останній звернувся за грошовою допомогою для покращення житлово-побутових умов своєї сім`ї до громадянина ОСОБА_4 , який не відмовив та 22.07.2008 року надав відповідачу грошову позику в розмірі 20000 (двадцять тисяч) доларів США при курсі Національного банку України 100 доларів США - 484 гривні, що еквівалентно було 96 800 гривень, яка була оформлена відповідним договором позики і розпискою про передачу коштів із зобов`язанням повернення їх не пізніше 22.07.2015 року, а також із засторогою , що у випадку нецільового використанні коштів - ці кошти , згідно п.5.4 Договору позики , повинні були бути повернуті Кредитору негайно .

Будинок і земельну ділянку було придбано і оформлено у строки оговорені у договорі позики від 22.07.2008 року, але вчасно не були повернуті в зв`язку з чим позикодавець у травні 2016 року звернувся до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 боргу за договором позики у рівних частинах, справа № 376/823/16-ц.

Враховуючи те, що на укладення договору позики ОСОБА_2 згоди не давала, боргова сума позики отримана на придбання будинку та земельної ділянки, в повному розмірі, відповідно до рішення суду по цивільній справі № 376/823/16-ц стала його особистим боргом.

Позивач не приймала участь у погашенні боргу по позиці та поверненні коштів, потрачених на придбання житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

28 листопада 2019 року відповідач одноособово в повному об`ємі повернув борг за договором позики від 22.07.2008 року ОСОБА_4 , що підтверджується відповідною його розпискою.

За таких обставин відповідач не вважає житловий будинок та земельну ділянку площею 0.689 га, що знаходяться в АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 підтвердив факт надання ним 27.12.1994 року ОСОБА_3 позики в розмірі 10000 доларів США для придбання особистого житла. Позика була оформлена розпискою і повернута ним в 2008 році. Також повідомив, що 22.07.2008 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики в розмірі 20000 (двадцять тисяч) доларів США, який був оформлений договором позики і розпискою про передачу коштів, повернення яких повинно було бути не пізніше 22.07.2015 року. Кошти ОСОБА_3 були передані 22.07.2008 року, однак він своєчасно борг не повернув. Оскільки вказані кошти відповідач позичав у нього в інтересах своєї сім`ї, а саме для придбання будинку та земельної ділянки в місті Сквира Київської області і вчасно їх не повернув, це змусило його звернутися до суду для примусового стягнення боргу з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках. Суд визнав отриману ОСОБА_3 боргову суму на придбання будинку та землі в розмірі 20000 доларів США особистим боргом, урахувавши, що ОСОБА_2 згоди на укладання договору позики не давала.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача та його представника, свідка, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі. 16 лютого 2015 року рішенням Сквирського районного суду Київської області шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало законної сили 27 лютого 2015 року (а.с. 81 том 2).

За час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею - 48,3 кв.м., житловою площею - 29,6 кв.м., яка була оформлена на ім`я ОСОБА_3 , що підтверджується копією договору купівлі - продажу квартири серія ААІ № 449820 09 квітня 1997 року (а.с. 159 том. 2).

Відповідно до копії Договору купівлі - продажу квартири № 1724 від 16 липня 2008 року відповідач продав вищевказану квартиру (а.с. 156 том 2).

Окрім того за час перебування у шлюбі сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_2 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею - 78,0 кв.м., житловою площею 53,1 кв.м. та земельну ділянку, площею - 0,0689 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3224010100:04:006:0027, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, які були оформлені на ім`я ОСОБА_3 , що підтверджується копією договору купівлі - продажу будинку № 2238 від 26 липня 2008 року (а.с. 87 том. 2), копією договору купівлі - продажу земельної ділянки 26 липня 2008 року (а.с. 91-92 том 2), копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта№ 91675253 від 11.07.2017 року (а.с.69-70 том 2).

Статтею 51 Конституції України закріплено, що кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує y двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 210/2492/19.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту п.п. 23,24постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Також, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставіст.60 СК України.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Без встановлення джерела коштів на придбання спірного майна та мети його придбання неможливо зробити висновок про те, що майно є спільною сумісною власністю, висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 20.07.2022 року, справа № 703/2284/19 (№61-18299св21, номер рішення в ЄДРСР - 105533337).

Відповідно до розписки від 17 грудня 1994 року відповідач на придбання квартири АДРЕСА_3 позичив кошти у ОСОБА_4 (а.с. 102)

Згідно з договором позики від 22 липня 2008 року ОСОБА_4 позичив ОСОБА_3 грошові кошти для придбання житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_3 позивач посилається на Договір купівлі-продажу квартири № 1681 від 09.04.1997 року, посвідчений Гребінківською державною нотаріальною конторою, проте джерела походження чи наявність спільних коштів витрачених на придбання спірного майна, квартири АДРЕСА_3 позивач суду не надала.

Придбання спірного будинку та земельної ділянки житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки загальною площею, 0.0689 га, що розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3224010100:04:006:0027 у спільну сумісну власність пояснює перебуванням з відповідачем у шлюбі за кошти від продажу квартири АДРЕСА_3 . Інші докази щодо наявності чи походження спільних сімейних коштів для придбання нерухомого майна в місті Сквира Київської області позивач суду не надала.

Звертає на себе увагу і той факт , що позивач ні в позовній заяві, ні під час судового розгляду не вказує про те, що спірне майно було придбане за її фінансової участі та відповідачем, а просто зазначає, що майно «було придбано».

Згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_2 виданої на ім`я ОСОБА_2 вбачається, що остання офіційно працевлаштована та отримує заробітну плату лише з 19.06.2019. Записів про місця роботи з 19.09.1995 по 27.02.2015 року, тобто у період перебування у шлюбі, не міститься.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16 зроблено висновок, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

У постанові Верховного суду від 06.03.2019 року у справі №754/11103/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд має визначити, яка частини кредиту погашена за час шлюбу, а також, яка частина кредитних коштів повернута самостійно стороною і яка частина зобов`язань перед банком залишається непогашеною, визначити розмір спільного боргу та здійснити розподіл майна з його урахуванням.

Відповідно до п. 5.1 Договору позики від 22 липня 2008 року позичальник повертає кредитору суму грошової позики не пізніше 22.07.2015 року.

У свою чергу ОСОБА_3 вчасно не погасив борг, що у свою чергу спричинило звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 06 березня 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі (а.с. 110-112 том 2).

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Постановою Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Сквирського районного суду Київської області від 06 березня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у розмірі 300336,43 грн. скасувати та ухвали нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині. (а.с. 113-117 том 2)

Відповідно до розписки від 28 листопада 2019 року ОСОБА_3 повернув ОСОБА_4 всю суму позики одержану 22 липня 2008 року (а.с. 118 том 2).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У сов чергу у постанові Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2018 року встановлено, що ОСОБА_2 не давала згоду на укладення договору позики, як один із подружжя, а тому обов`язку по повернення коштів у неї не виникає.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Таким чином враховуючи правові позиції Верховного Суду та обставини встановлені матеріалами справи, суд приходить до висновку, що житловий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка придбані відповідачем за особисті кошти, що виключає право спільної сумісної власності подружжя.

Суд критично оцінює доводи позивачки про те, що житловий будинок та земельна ділянка були придбані за спільні кошти подружжя та за її згоди, то вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому є об`єктом поділу, оскільки дані доводи суперечать обставинам встановленим судом та матеріалам справи.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, то відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 8, 57, 60, 61 СК України, ст. 368, 1049 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263, 265, 352 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г.Батовріна