Постанова

від 02.12.2024 по справі 376/1006/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2024 року м. Київ

Справа № 376/1006/15-ц

Провадження № 22-ц/824/13918/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Желепи В.В.

сторони: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Бернацьким Павлом Васильовичем на рішення Сквирського районного суду Київської області, ухваленого у складі судді Батовріної І.Г. 27 травня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 19 вересня 1995 року позивач уклала шлюб з відповідачем, який був зареєстрований Бабинецькою сільською радою Погребищанського району Вінницької області, актовий запис № 8.

09.04.1997 року в період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу № 1681, який посвідчено Гребінківською державною нотаріальною конторою, подружжям було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ОСОБА_2 . Вказане нерухоме майно - двокімнатна квартира була придбана під час шлюбу, а тому відповідно до положень ст.ст. 60 , 61 , 63 , 70 СК України вважає це майно спільною сумісною власністю.

26 липня 2008 року дана квартира була продана, а за виручені кошти від продажу квартири на підставі договорів купівлі-продажу № 2238 та № 2239, які були посвідчені нотаріусом Сквирського районного нотаріального округу Корнійчук А.В., ними було придбано житловий будинок та земельну ділянку площею 0.689 га, що знаходяться в АДРЕСА_2 . Вартість придбаного майна становила 80 192.00 гривень. За спільною згодою вказані об`єкти нерухомого майна були зареєстровані на ОСОБА_2

16 лютого 2015 року рішенням Сквирського районного суду Київської області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення набрало законної сили 27 лютого 2015 року.

Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, яким позивач просить визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_2 та частину земельної ділянки загальною площею, 0.0689 га, що розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер : 3224010100:04:006:0027. Просить провести розподіл судових витрат.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12 січня 2023 року заяву про самовідвід судді Коваленка О.М. задоволено, справу передано для визначення ного судді.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2023 року цивільна справа № 376/1006/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя передана в провадження судді Сквирського районного суду Київської області Батовріній І.Г.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 16 січня 2023 року цивільна справа прийнята до провадження та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

28 лютого 2023 року представник відповідача - адвокат Мусійко В.В. подав до суду клопотання про надання строку на подання відзиву та додаткових доказів щодо невизнання підстав позову.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Мусійка В.В. задоволено, встановлено процесуальний строк для подачі відзиву до 20 березня 2023 року.

06 березня 2023 року представник відповідача - адвокат Мусійко В.В. подав заяву про виклик та допит свідка ОСОБА_3 .

20 березня 2023 року представник позивача - адвокат Бернадцький П.В. подав заяву про витребування доказів та заяву із змінами та уточненнями позовних вимог.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року клопотання представника позивача адвоката Бернадцького П.В. про витребування доказів задоволено.

20 березня 2023 року представник відповідача - адвокат Мусійко В.В. подав клопотання про витребування доказів по справі. Одночасно був поданий відзив у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач позичив кошти на придбання квартири у ОСОБА_3 у 1994 році, ще до одруження із позивачкою. Позивач з моменту одруження і до 2008 року не працювала, сім'я утримувалася за рахунок заробітної плати відповідача і соціальних виплат із центру зайнятості. Після продажу квартири відповідач погасив борг, проте для купівлі житлового будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_2 , позичив у ОСОБА_3 грошові кошти, які зобов'язувався повернути не пізніше 22.07.2015 року. У зв'язку з непогашенням боргу у визначений строк ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення його з позивача та відповідача, у свою чергу позивач подала апеляційну скаргу на рішення суду і постановою апеляційного суду Київської області рішення суду І інстанції було скасовано у частині стягнення боргу з ОСОБА_1 .. На підставі цього представник відповідача стверджує, що борг став виключно ОСОБА_2 , він особисто його сплатив, тому зважаючи на ст. 57 СК України житловий будинок і земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача.

21 квітня 2023 року позивач подала до суду заяву у якій вказала, що не може надати суду належним чином завірену копію трудової книжки, оскільки вона знаходиться у житловому будинку АДРЕСА_2 , до якого відповідач обмежив їй доступ.

27 квітня 2023 року на адресу суду надійшов лист від приватного нотаріуса Корнійчук А.В., у якому вказано, що надати належним чином завірені копії договорів купівлі - продажу №2238 та №223 є неможливими, оскільки згідно з наказом Головного управління юстиції у Київській області №135/7 від 17 лютого 2010 року про припинення нотаріальної діяльності по Сквирському районному нотаріальному округу були передані на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву всі документи нотаріального діловодства та архіву.

08 травня 2023 року представник позивача адвокат Бернацький П.В. подав заяву про витребування доказів.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 08 травня 2023 року клопотання представника позивача адвоката Бернацького П.В. про витребування доказів задоволено.

29 травня 2023 року на виконання вимог ухвали від 08.05.2023 року Київський обласний державний нотаріальний архів на адресу суду направив копію договору купівлі - продажу квартири, посвідченого Іванніковою О.О., приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу, Київської області 16 липня 2008 року за р. № 1724.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 07 вересня 2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засідання на 03 жовтня 2023 року.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 27 травня 2024 року узадоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Бернацьким П.В. подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, а саме:

поділитижитловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_3 та земельну ділянку площею 0,0689 га, розташовану в АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3224010100:04:006:0027 і виділити позивачці у власність 1/2 (одну другу) частину вказаного нерухомого майна, а саме:

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними господарськими, побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_3 .

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,0689 га, що розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3224010100:04:006:0027.

Зазначає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу, сторона відповідача не скористалася.

В судове засіданн сторони не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Бернацький П.В., відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Мусійко В.В. про дент та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява,в якій він просив розглянути справу за його відсутності.

За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі. 16 лютого 2015 року рішенням Сквирського районного суду Київської області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення набрало законної сили 27 лютого 2015 року (т.2 а.с. 81).

За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею - 48,3 кв.м., житловою площею - 29,6 кв.м., яка була оформлена на ім'я ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору купівлі - продажу квартири серія ААІ № 449820 09 квітня 1997 року (т.2 а.с. 159).

Відповідно до копії Договору купівлі - продажу квартири № 1724 від 16 липня 2008 року відповідач продав вищевказану квартиру (т.2 а.с. 156).

Окрім того,за час перебування у шлюбі сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_2 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею - 78,0 кв.м., житловою площею 53,1 кв.м. та земельну ділянку, площею - 0,0689 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3224010100:04:006:0027, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, які були оформлені на ім'я ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору купівлі - продажу будинку № 2238 від 26 липня 2008 року (т.2 а.с. 87), копією договору купівлі - продажу земельної ділянки 26 липня 2008 року (т.2 а.с. 91-92), копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 91675253 від 11.07.2017 року (т.2 а.с.69-70).

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), у якій також зазначив, що законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження

№ 61-13953св19) Верховний Суд вказав, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16 (провадження

№ 61-44843св18) Верховний Суд звернув увагу на те, що у статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в інших постановах, на які посилається заявник в касаційній скарзі, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі

№ 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року у справі

№ 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі

№ 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 10 червня 2020 року у справі

№ 454/2786/17-ц (провадження № 61-975св20). Судова практика з вирішення зазначених питань є усталеною.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з положеннями частини другої статті 12, частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України учасника справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, що спірне нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_3 та земельну ділянку площею 0,0689 га, розташовану в АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3224010100:04:006:0027, ОСОБА_2 придбано за особисті кошти, що також підтверджено Постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 2018 року (т.2 а.с.113-117), якою було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Факт придбання спірного нерухомого майна у період шлюбу за обставин цієї справи не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, оскільки судом достеменно встановлено, що спірне нерухоме майно придбано хоча й у період шлюбу, проте за особисті кошти ОСОБА_2 , а тому це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Наявність заяви ОСОБА_1 про надання згоди на придбання спірного нерухомого майна, не підтверджує право спільної сумісної власності сторін на вказане майно.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бернацького П.В. без задоволення, а рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 травня 2024 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Бернацького П.В., без задоволення, а рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 травня 2024 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бернацького Павла Васильовича, залишити без задоволення.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна