Постанова

від 29.05.2024 по справі 359/2377/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/10700/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 359/2377/24

29 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Музичко С.Г.

- Болотова Є.В.

при секретарі - Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Борця Є.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,-

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив:

- встановити графік спілкування сина ОСОБА_3 з батьком без присутності матері ОСОБА_2 за місцем проживання ОСОБА_1 в кв. АДРЕСА_1 : кожний перший та третій тиждень місяця в період часу з 10 години 00 хвилин суботи до 18 години 00 хвилин неділі; кожний другий та четвертий тиждень місяця в період часу з 10 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин неділі;

- зобов`язати відповідача передавати дитину ОСОБА_1 у визначені дні в приміщенні першого під`їзду багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 .

Заява мотивована тим, що він звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з січня 2024 року ОСОБА_2 припинила надавати позивачу можливість спілкуватись з дитиною та брати участь у його вихованні. Така поведінка відповідача негативно впливає на розвиток сина ОСОБА_3 , оскільки послаблює емоційний контакт дитини з батьком. Вважає, що у разі задоволення позову, рішення суду може бути невиконаним, тому він підлягає забезпеченню. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити від їх зустрічей.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Встановлено такий спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_3 шляхом проведення батьком спільного часу з дитиною без присутності матері:

- кожної першої та третьої суботи місяця з 10 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин;

- кожної другої та четвертої неділі місяця з 10 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин.

Зобов`язано сторін передавати сина ОСОБА_3 за місцем проживання дитини: по АДРЕСА_3 .

У задоволенні заяви в частині інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, без урахування висновків Верхового Суду та з порушенням прав та інтересів малолітнього сина. Зазначав, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть, залежно від характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити від їх зустрічей.

Вказував, що судом повністю проігноровано доводи відносно встановлення графіку спілкування з сином, який запропоновано заявником, а графік який встановив суд порушує права та інтереси дитини.

Також вказував, що за результатами звернення до дитячого психолога, який склав відповідний висновок, можна дійти висновку, що графік, який був визначений у заяві про забезпечення позову щодо зустрічі з сином та ночівлею з батьком, є найбільш найкращим для малолітнього сина, тобто саме в його інтересах.

Стверджував, що з передаванням сина за місцем проживання існують вагомі проблеми, у зв'язку з цим вважає, що судом необхідно визначити порядок передавання дитини шляхом зобов'язання відповідача передавати дитину позивачу у зазначені години та дні, у приміщенні 1-го під'їзду будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/2019/18 від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21, від 17 травня 2021 року ц справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20 від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22, які судом не були враховані під час розгляду заяви про забезпечення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 адвокат Майстренко Л.О. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та ОСОБА_2 виникли конфліктні відносини. Ця обставина презюмує ризик виникнення у ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_3 . Відсутність у позивача можливості брати участь у вихованні сина ОСОБА_3 може призвести до погіршення емоційного зв`язку між ОСОБА_1 та дитиною, зокрема до появи та розвитку у неї синдрому відчуження батька. Ця обставина свідчить про те, що невжиття заходів забезпечення позову не тільки негативно вплине на розвиток малолітнього ОСОБА_3 , а також призведе до істотного утруднення відновлення сімейних прав позивача, що є самостійною та достатньою підставою для забезпечення позову, передбаченою ч.2 ст.149 ЦПК України. З метою забезпечення позову належить встановити такий спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_3 шляхом проведення батьком спільного часу з дитиною без присутності матері: кожної першої та третьої суботи місяця з 10 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин; кожної другої та четвертої неділі місяця з 10 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин; зобов`язати сторін передавати сина ОСОБА_3 за місцем проживання дитини: по АДРЕСА_3 . Всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України ОСОБА_1 не подав жодного доказу на підтвердження необхідності визначення його участі у вихованні дитини в обраний ним спосіб.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

Зустрічі батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21) вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Із пояснень сторін було встановлено погіршання відносин між позивачем та сином в останній час. При цьому, позивач наполягав, що це результат впливу відповідачки на сина, а на думку відповідачки це сталося через те, що позивач сам не спілкувався з сином тривалий час і дитина втратила бажання спілкуватися з батьком.

Аналіз зазначених пояснень сторін та матеріалів справи свідчить про те, що суди правильно виходив з того, що зустрічі батька з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька із його малолітнім сином і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.

При цьому, судом враховано, що на підтвердження необхідності визначення участі позивача у вихованні дитини в обраний ним спосіб, а саме: кожний перший та третій тиждень місяця в період часу з 10 години 00 хвилин суботи до 18 години 00 хвилин неділі; кожний другий та четвертий тиждень місяця в період часу з 10 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин неділі без присутності матері, не подано жодного доказу.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Доводи позивача, що графік, який встановив суд порушує права та інтереси дитини, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що грунтуються на припущеннях самого позивача, оскільки суд врахував, що наразі саме такий графік відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Колегія суддів не приймає до уваги висновок психолога, оскільки він не був поданий до суду першої інстанції, тоді як докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Посилання у скарзі на необхідність зобов'язання відповідача передавати дитину позивачу у зазначені години та дні, у приміщенні 1-го під'їзду будинку за адресою: АДРЕСА_2 , колегія суддів відхиляє, оскільки вважає, що саме особа, яка виявила бажання встановити графік побачень з дитиною повинна вчинити дії щодо забирання її та повернення за адресою місця проживання (реєстрації).

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, про що зазначив у апеляційній скарзі заявник.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала постановлена з дотримання норм процесуального права, а відтак відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

УхвалуБориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 червня 2024 року.

Головуючий: Судді: