Постанова

від 05.06.2024 по справі 678/1418/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 678/1418/17

провадження № 61-16687 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом); ОСОБА_2 (позивач за об`єднаним позовом); ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 (позивач за зустрічним позовом),

представник ОСОБА_1 - адвокат Флис Василь Володимирович,

представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , - адвокат Кримчак Олександр Анатолійович,

відповідачі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (відповідачі за первісним позовом); ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в особі Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області як органу опіки і піклування (відповідачі за об`єднаним позовом); ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (відповідачі за зустрічним позовом),

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Летичівська державна нотаріальна контора Хмельницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Флиса Василя Володимировича, представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , - адвоката Кримчака Олександра Анатолійовича, на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2023 року у складі судді Лазаренка А. В.

та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року

у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , Летичівська державна нотаріальна контора Хмельницької області (далі - Летичівська ДНК), про визнання права власності на спадкове майно, визнання частково недійсним договору.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_7 , якому на праві власності належала квартира

АДРЕСА_1 (далі - селище Летичів). Цю квартиру батько успадкував від своєї матері - ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак не встиг оформити спадщину.

Крім того, ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , - батькам його померлого батька, тобто його діду та бабі, на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок, розташований по

АДРЕСА_2 . Дід та баба до дня своєї смерті проживали і були зареєстровані за вищевказаною адресою. Спадщину після смерті баби - ОСОБА_8 , також прийняла її дочка - ОСОБА_2 .

Позивач указував, що 25 серпня 2011 року між ОСОБА_10 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_11 , та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Проте, фактичним покупцем цієї квартири був його батько - ОСОБА_7 , який оформив квартиру на матір. Саме ОСОБА_7 сплатив кошти продавцю за вказаним договором, проживав у цій квартирі, зробив у ній ремонт.

Зазначав, що нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право

на спадщину за законом після смерті батька через відсутність правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно на ім`я його батька. Окрім нього, спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька є також його брати: ОСОБА_5 , та малолітній ОСОБА_4 , які прийняли спадщину після смерті батька.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати частково недійсним у частині покупця вищевказаний договір купівлі-продажу квартири, укладений 25 серпня 2011 року між ОСОБА_10 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_11 , та ОСОБА_8 , перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_7 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ним право власності на спадкове майно померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , а саме на 1/3 частину вищевказаної квартири

та на 1/6 частину зазначеного житлового будинку.

Ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області від 06 грудня

2017 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 (справа № 678/1418/17).

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла її мати - ОСОБА_8 , яка до дня смерті проживала в житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_2 .

Цей будинок її мати успадкувала від свого чоловіка - ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , будинок входить до складу її спадкового майна.

За життя ОСОБА_8 заповіту не склала. Вона є її спадкоємцем за законом першої черги. Інших спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку

у спадщині після смерті ОСОБА_8 , немає, оскільки її брат -

ОСОБА_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що вона отримала відмову нотаріуса в оформленні спадкового майна,

у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вищевказаний житловий будинок.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку.

Ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області від 14 грудня

2017 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 (справа № 678/1476/17).

Ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області від 23 березня

2018 року об`єднано в одне провадження справу № 678/1476/17 за позовом ОСОБА_2 та справу № 678/1418/17 за позовом ОСОБА_1 , присвоєно справі номер 678/1418/17.

У серпні 2018 року ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , в якому просила суд визнати

за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на:

1/6 частину будинковолодіння, розташованого за адресою:

АДРЕСА_2 ; 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті ОСОБА_7 ,

який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийняв, але не оформив, спадкові права після смерті матері - ОСОБА_8 .

В обґрунтування зустрічного позову вказувала, що згідно з довідкою від 20 липня 2017 року № 4551, виданою Летичівською селищною радою Хмельницької області (далі - Летичівська СР), ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

був зареєстрований по АДРЕСА_2 .

Разом із ним на час його смерті була зареєстрована дружина - ОСОБА_8 ,

яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Остання прийняла спадщину після смерті свого чоловіка.

Спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняли її діти: ОСОБА_7 - батько ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , які у визначений законом спосіб звернулися до нотаріальної контори з відповідними заявами.

Після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадщину прийняв син - ОСОБА_4

Вказувала, що про належність діду - ОСОБА_9 , спадкового будинку свідчать наступні документи: договір від 25 серпня 1981 року про передачу йому

у безоплатне користування земельної ділянки для побудови особистого житлового будинку; рішення виконавчого комітету Летичівської СР від 08 листопада 1981 року № 135, яким дозволено ОСОБА_9 будівництво відповідного будинку; довідка нотаріуса від 26 серпня 1981 року № 1077. Згідно з домової книги ОСОБА_9 є господарем спірного будинку.

З урахуванням наведеного та уточнених вимог, ОСОБА_3 уважала,

що наявні підстави для визнання за ОСОБА_4 , як спадкоємцем першої черги за законом, права власності на 1/6 частину спірних квартири та будинку після смерті його батька - ОСОБА_7 , який прийняв, але не оформив спадкові права на майно після смерті своєї матері - ОСОБА_8 .

Зустрічний позов прийнято судом до спільного розгляду з позовами

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня

2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом першої черги право власності на 1/3 частку в 1/2 частині квартири

АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті батька - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку він успадкував, але не оформив свої спадкові права, після смерті своєї матері - ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_4 , задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у порядку спадкування за законом першої черги, право власності на 1/3 частку в 1/2 частині вищевказаної квартири, як на спадкове майно після смерті батька -

ОСОБА_7 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , який прийняв спадщину,

але не оформив спадкові права після смерті своєї матері - ОСОБА_8 ,

яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В іншій частині зустрічного позову ОСОБА_3 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_4 , відмовлено.

Судові витрати залишено за сторонами.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 (позивач),

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (в інтересах якого подано зустрічний позов)

є синами ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та, відповідно, спадкоємцями першої черги за законом.

У свою чергу, батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (позивач

за об`єднаним позовом) є ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

та ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_7

та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті батьків.

ОСОБА_8 належала на праві власності квартира

АДРЕСА_1 , тому ОСОБА_7 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частині у праві власності на вказану квартиру (статті 1261,

1267 ЦК України).

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належить

по 1/3 частці в 1/2 частині, яка належала їхньому батьку - ОСОБА_7 ,

у праві власності на вказану квартиру (стаття 1258 ЦК України).

При цьому суд урахував, що ОСОБА_5 та ОСОБА_12 не заявляли позовні вимоги про визнання за ними частки у праві власності на спірну квартиру.

Суд першої інстанції вказав, що за відсутності правовстановлюючого документа

на житловий будинок АДРЕСА_2 неможливо вирішити питання про розподіл часток у праві власності на вказане нерухоме майно, оскільки сторонами не доведено наявність такого права

у спадкодавців ( ОСОБА_9 та ОСОБА_8 )

Районний суд відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1

про визнання частково недійсним у частині покупця договору купівлі-продажу вищевказаної квартири, укладеного 25 серпня 2011 року між ОСОБА_10 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_11 , та ОСОБА_8 , перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_7 , та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як ОСОБА_1 не довів, що для придбанням квартири були використані кошти ОСОБА_7 , як і не доведено, що оспорюваний договір суперечить нормам ЦК України. Учасники договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності,

їх волевиявлення було вільним, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд першої інстанції надав оцінку поданим сторонам доказам, їх доводам, показанням свідків, застосував відповідні норми ЦК України, врахував роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діяла

в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , залишено без задоволення.

Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня

2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позови ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , обґрунтовано виходив із того,

що саме ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі відповідного договору купівлі-продажу набула право власності на спірну квартиру. Підстави для визнання цього договору недійсним в частині покупця і переведення прав та обов`язків покупця на ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні. Тому до ОСОБА_7 та ОСОБА_2 - дітей ОСОБА_8 , перейшло в порядку спадкування право власності на 1/2 частину квартири.

Після смерті ОСОБА_7 у порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частину квартири в рівних частках перейшло до його синів:

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Відмовляючи у позовах в частині визнання права власності в порядку спадкування на відповідні частки у спірному житловому будинку, суд першої інстанції вірно виходив із недоведеності наявності у спадкодавців ( ОСОБА_9

та ОСОБА_8 ) права власності на цей житловий будинок, так як у матеріалах справи відсутні докази введення спадкодавцями в експлуатацію спірного будинку після завершення будівництва та його реєстрації.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до Верховного Суду

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Флис В. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову скасувати та ухвали у цій частині судове рішення

про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою, після усунення недоліків касаційної скарги, визначених в ухвалі Верховного Суду від 30 листопада

2023 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

У січні 2024 року представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , - адвокат Кримчак О. А., звернувся

до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови

у задоволенні його позову та ухвали у цій частині судове рішення про задоволення зустрічного позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті

389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою, після усунення недоліків касаційної скарги, визначених в ухвалі Верховного Суду від 25 січня

2024 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

У частині задоволених вимог позову та зустрічного позову судові рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржуються, а тому

не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Флиса В. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки

у частині відмови у задоволенні його позовних вимог, не з`ясували всі обставини справи, не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.

Спірний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_9 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 . У вказаному будинку вони проживали та були зареєстровані.

Після смерті ОСОБА_9 , ОСОБА_8 успадкували будинок. Після смерті останньої відкрилася спадщина, до складу якої входив цей будинок.

Її спадкоємцями є діти: ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . ОСОБА_7

за свого життя подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, однак не встиг оформити її, так як помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте сам будинок фактично ним успадковано.

У зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок

ОСОБА_1 - син ОСОБА_7 , отримав нотаріальну відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно.

Спірний будинок побудований у законний спосіб, проте ОСОБА_8

не оформила всі необхідні документи та не зареєструвала за собою право власності на нього. При цьому будинок розташованій на земельній ділянці,

яка була виділена ОСОБА_9 для будівництва та обслуговування житлового будинку. Житлові будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року,

не підлягали проходженню процедури введення в експлуатацію. Єдиним документом, що підтверджує існування цього об`єкта нерухомості є його технічний паспорт.

Крім того, суди безпідставно відмовили у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання частково недійсним у частині покупця договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 25 серпня 2011 року

між ОСОБА_10 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_11 ,

та ОСОБА_8 , перевівши право покупця за цим договором

на ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Квартиру АДРЕСА_1 купив його батько - ОСОБА_7 , він передавав гроші продавцеві, вів усі необхідні переговори

з ним. ОСОБА_8 підписала договір виключно з тих підстав,

що у ОСОБА_7 були наявні боргові зобов`язання, через які він не бажав втратити квартиру. ОСОБА_7 був зареєстрований у вказаній квартирі

та проживав у ній до своєї смерті. Суди попередніх інстанцій не мотивували причини відмови у задоволенні відповідної позовної вимоги ОСОБА_1 .

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , - адвоката Кримчака О. А., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки в частині вирішення питання про визнання права власності на частку в спірному будинку.

Спірний будинок побудований ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у 1980-х роках у законний спосіб на земельній ділянці, відведеній для його будівництва. Відсутність свідоцтва про право власності на будинок у ОСОБА_9 , а після його смерті - у ОСОБА_8 , не свідчить про відсутність у них права власності на нього. При цьому житлові будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року,

не підлягали проходженню процедури введення в експлуатацію, а технічний паспорт будинку наявний.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінку доказам, які підтверджують вищевказане, не правильно застосували норми матеріального права, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

У цій частині посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника

ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , - адвоката Кримчака О. А., на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому викладено власні аргументи щодо касаційної скарги останнього, проте відзив

не надіслано іншим учасникам справи, а тому він до розгляду не приймається

та не розглядається (частина четверта статті 395 ЦПК України) (див.: подібний висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року

у справі № 757/43793/18-ц, провадження № 14-311цс19, пункти 44-46).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Летичівської СР від 08 липня 1981 року № 135 та договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки від 25 серпня 1981 року ОСОБА_9 відведено земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_2 (а. с. 80-82, т. 1).

За вказаною адресою знаходиться об`єкт нерухомості, в якому було зареєстровано місце проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , де вони фактично проживали (а. с. 10, 78-79, т. 1).

За твердженням позивачів у справі, будівництво спірного будинку було завершено ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , як подружжям, у 1980-х роках.

У матеріалах справи наявний технічний паспорт на вказаний житловий будинок, домова книга (а. с. 76-78, т. 1), проте відсутні докази введення в експлуатацію спірного будинку після завершення його будівництва та реєстрації. В архіві відсутня інформація щодо проведення інвентаризації та заведення архівної (інвентаризаційної) справи щодо житлового будинку.

ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (позивач

за зустрічним позовом) є синами ОСОБА_7 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 4, 5, 36, т. 1).

Батьками ОСОБА_7 та його сестри - ОСОБА_2 (позивач

за об`єднаним позовом), є ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

та ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 6, 7, т. 1).

Після смерті ОСОБА_9 спадкова справа не відкривалася (а. с. 44, т. 1).

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 74-2013 після смерті ОСОБА_8 заяви про прийняття спадщини подані її дітьми: 29 березня 2013 року - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 - ОСОБА_2 (а. с. 34, т. 1).

До кола спадкового майна ОСОБА_8 входить квартира АДРЕСА_1 .

Вказана квартира набута ОСОБА_8 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного 05 серпня 2011 року між ОСОБА_10 , який діяв від себе особисто та по довіреності від імені ОСОБА_11 ,

та ОСОБА_8 (реєстровий номер 2-924) (а. с. 8, т. 1).

06 січня 2012 року на підставі вказаного договору за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на квартиру.

Згідно з листом Летичівської ДНК від 25 жовтня 2017 року № 883/02-14

ОСОБА_2 відмовлено в оформленні спадщини після смерті ОСОБА_8

у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на ім`я спадкодавця

на вищевказаний житловий будинок (а. с. 85, т. 1).

Після смерті ОСОБА_7 , який прийняв, але не оформив спадщину після смерті матері - ОСОБА_8 , його спадщину прийняли у встановлений строк його сини: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в особі законного представника - ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право

на спадщину після смерті ОСОБА_7 в зв`язку з відсутністю документів,

що посвідчують право власності спадкодавця на вищевказані квартиру

та житловий будинок (а. с. 42, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Флиса В. В.,

та представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , - адвоката Кримчака О. А., підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині в повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Щодо визнання недійсним у частині покупця договору купівлі-продажу квартири

та переведення права покупця за цим договором

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просив, у тому числі, визнати частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу квартири, укладений 25 серпня 2011 року між ОСОБА_10 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_11 , та ОСОБА_8 , перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи спір у цій частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився

й суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судами встановлено, що до кола спадкового майна ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , входить квартира

АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного

05 серпня 2011 року між ОСОБА_10 , який діяв у своїх інтересах

та в інтересах ОСОБА_11 , та ОСОБА_8 , посвідчений державним нотаріусом Летичівської ДНК Лазаренко А. П. за реєстровим номером 2-924.

06 січня 2012 року на підставі вказаного договору за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на спірну квартиру.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало

до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду,

суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити

у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,

що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить

як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,

так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право

чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18),

від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18),

від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох

або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає

або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві),

а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити

за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну

за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору

або покупцем та іншою особою.

Відповідно до статті 657 ЦК України обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна

є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,

що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,

які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203

цього Кодексу.

Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов

про визнання недійсним договору у частині сторони договору.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі

№ 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20) та Верховний Суд у постановах:

від 07 червня 2022 року у справі № 756/15583/17 (провадження № 61-20565св21), від 11 січня 2023 року у справі № 461/56/20 (провадження № 61-16130св21),

від 20 травня 2024 року у справі № 227/3574/20 (провадження № 61-823св24).

Ураховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині зазначеного в договорі покупця

та вважати покупцем за цим договором іншу особу не підлягають задоволенню, оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав в цій частині вимог.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову

в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі

№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання частково недійсним у частині покупця договору купівлі-продажу спірної квартири та переведення прав покупця за цим договором на іншу особу, проте мотиви такої відмови слід змінити, виклавши їх у редакції

цієї постанови.

Щодо визнання права власності у порядку спадкування на частину спірного будинку

ОСОБА_1 у своєму позові просив суд, разом із іншим, визнати за ним право власності на спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_7 , а саме на 1/6 частину спірного житлового будинку.

ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 ,

у зустрічному позові також просила суд визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на 1/6 частину будинку, як на спадкове майно після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийняв, але не оформив, спадкові права після смерті матері - ОСОБА_8 .

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні цих вимог позову

та зустрічного позову, мотивуючи це тим, що сторони не довели наявність

у спадкодавців: ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , права власності на цей житловий будинок.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний житловий будинок

не зареєстровано, правовстановлюючі документи на нього відсутні, тобто позивачі не довели саму наявність відповідного об`єкта цивільних прав.

Разом із цим, судами також установлено, що у 1981 році ОСОБА_9 було відведено земельну ділянку під будівництво індивідуального будинку

у АДРЕСА_2

й за вищевказаною адресою знаходиться об`єкт нерухомості, в якому було зареєстровано місце проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , де вони фактично проживали.

Позивачі у справі вказували про те, що будівництво спірного будинку

було завершено ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , як подружжям,

у 1980-х роках.

У матеріалах справи наявний технічний паспорт на житловий будинок і домова книга.

Судами попередніх інстанції не надано правової оцінки вказаним доказам,

не з`ясовано всіх обставин справи у цій частині.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права

та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок смерті.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця

і народжені живими після відкриття спадщини (частина перша статті 1222

ЦК України).

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування

у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права

на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття,

крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Встановлено, що ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_5

та ОСОБА_4 (позивач за зустрічним позовом) є синами ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У свою чергу, батьками ОСОБА_7

та його сестри - ОСОБА_2 (позивач за об`єднаним позовом), були ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після смерті ОСОБА_9 спадкова справа не відкривалася, після смерті ОСОБА_8 заяви про прийняття спадщини подали ОСОБА_7

та ОСОБА_2 . ОСОБА_7 фактично прийняв, але оформив спадщину.

Вирішуючи спір у цій частині, суди попередніх інстанцій застосували норми відповідних законів та підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі чинних на момент виникнення спірних правовідносин, проте не врахували наступне.

Відповідно до пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно

та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 17 жовтня 2013 року № 868, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих

до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в Державних будівельних нормах А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня

1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється, що по об`єктах,

які збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації

для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається Бюро технічної інвентаризації.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці,

яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючих документів.

У серпні 2012 року до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва

та житлово-комунального господарства № 404 внесені зміни до пункту 3.2

розділу 3 Інструкції та в абзаці 82 зазначено, що прибудови до індивідуальних (садибних) житлових будинків та господарські (присадибні) будівлі та споруди, які побудовані до 5 серпня 1992 року, до самочинного будівництва не належать.

Документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію таких прибудов та будівель

і споруд, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року

у справі № 569/5518/15-ц (провадження № 61-4693св18).

Суди попередніх інстанцій формально відмовили у задоволенні позову

та зустрічного позову у відповідній частині, виходячи з відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно та відсутності документів, які свідчать про прийняття будинку в експлуатацію.

Разом із цим, судами фактично встановлено наявність спірного будинку як такого, в якому проживали і були зареєстровані спадкодавці.

Крім того, статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається

на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону

або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов

про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект

на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності

на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13.

На вказаному наголошено і в постанові Верховного Суду від 06 листопада

2019 року у справі № 559/375/16-ц (провадження № 61-31049св18).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність

на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь

у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів

у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються

у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян

на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення

в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Сторони вказують на наявність відповідних доказів, у тому числі на технічний паспорт, яким судами не надано належної правової оцінки у сукупності з іншими доказами (стаття 89 ЦК України) та з урахуванням обставин справи.

Судом у цій справі не з`ясовано, коли і ким побудовано спірний

будинок, наявність/відсутність для цього відповідних правових підстав,

хто проживав/проживає у будинку, не надано оцінку відповідному технічному паспорту та іншим доказам, на які посилаються сторони, не з`ясовано наявність/відсутність записів у погосподарських книгах. Вказане має вирішальне правове значення при вирішенні спору у цій частині.

Таким чином, Верховний Суд уважає, що суди зробили передчасні висновки по суті спору в цій частині. Доводи касаційних скарг у цій частині є обґрунтованими.

Cуд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції,

не врахував вищенаведеного й не дотримався вимог щодо всебічності, повноти

та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, вирішуючи спір

у частині визнання права власності на частину спірного будинку у порядку спадкування.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів уважає, що суди не встановили усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12

ЦПК України не сприяли всебічному та повному з`ясуванню обставин справи,

а Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати

або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

У пункті 3 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги наділений правом змінити рішення.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України суд змінює рішення, якщо воно переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права

або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Верховний Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову

у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання частково недійсним у частині покупця договору купівлі-продажу спірної квартири

та переведення права покупця за цим договором на ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є правильними по суті, проте судові рішення у цій частині підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1

та вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про визнання власності на спадкове майно померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , зокрема на відповідні частини житлового будинку, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно - квартиру, судові рішення в касаційному порядку не оскаржувалися, а тому не переглядалися (стаття 400 ЦПК України).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Флиса Василя Володимировича, задовольнити частково.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , - адвоката Кримчака Олександра Анатолійовича, задовольнити частково.

Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня

2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада

2023 року у частині вирішення позову ОСОБА_1

про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири

та переведення прав покупця за цим договором змінити, виклавши

їх мотивувальні частини в редакції цієї постановин.

Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня

2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада

2023 року у частині вирішення позову ОСОБА_1

та зустрічного позову ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно - житловий будинок скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець