Ухвала

від 06.06.2024 по справі 640/5343/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 червня 2024 року

м. Київ

справа №640/5343/19

адміністративне провадження № К/9901/10809/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Кабінету Міністрів України про ухвалення додаткового рішення в справі №640/5343/19 за позовом Дочірнього підприємства «ВІАЛАНД» до Кабінету Міністрів України, треті особи: Громадська організація «Асоціація суб`єктів проведення перевірок транспортних засобів», Міністерство інфраструктури України, Міністерство внутрішніх справ України, Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ, про визнання протиправною та нечинною постанови в частині,

УСТАНОВИВ

1. Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року касаційну скаргу Дочірнього підприємства «ВІАЛАНД» задоволено, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2020 року у справі №640/5343/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Стягнуто на користь Дочірнього підприємства «ВІАЛАНД» за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України судові витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у сумі 10 000 гривень.

2. Після направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року про відмову у задоволенні позову.

3. 26 червня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшла заява Кабінету Міністрів України про ухвалення додаткового рішення у справі № 640/5343/19, у якій висловлено прохання вирішити питання розподілу судових витрат шляхом встановлення відсутності обов`язку Кабінету Міністрів України відшкодовувати понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

4. У обґрунтування поданої заяви відповідач вказував на передчасність здійсненого судом касаційної інстанції розподілу судових витрат з огляду на результат розгляду касаційної скарги, оскільки судове рішення у справі не було змінено та не ухвалювалося нове рішення, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Також вказував на те, що стягнення судових витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України неможливе з огляду на положення статей 3, 4, 113 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до яких Уряд є суб`єктом владних повноважень без створення юридичної особи, а в силу приписів Бюджетного кодексу України не є розпорядником бюджетних коштів в розумінні норм бюджетного законодавства.

5. Верховний Суд звернувся до Київського окружного адміністративного суду з ухвалою та листом про надіслання матеріалів справи №640/5343/19 для розгляду поданої заяви та 24 травня 2024 року матеріали справи надійшли до Суду.

6. Розглянувши подану заяву та перевіривши наявність підстав для ухвалення додаткового судового рішення у справі, колегія суддів виходить з такого.

7. У частині третій статті 2 КАС України вказано, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалено судове рішення.

8. За текстом частини першої статті 356 КАС України постанова суду касаційної інстанції складається з: 4) резолютивної частини із зазначенням: а) висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог; б) нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; в) розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції; .

9. Відповідно до частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

10. Частиною третьою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

11. Ухвалення додаткового рішення відповідно до статті 252 КАС України щодо судових витрат передбачене для тих випадків, коли суд з певних причин не вирішив одного із питань, які передбачені в частині першій цієї статті, хоча мав (до ухвалення рішення/постанови за наслідками розгляду справи) для цього підстави. Розподіл судових витрат є одним із питань, яке має вирішити суд касаційної інстанції - позаяк у цій ситуації мовиться про витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції - у постанові, ухваленій за наслідками розгляду касаційної скарги.

12. У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року наведено мотиви її прийняття, надано оцінку доводам скаржника та рішенню яке переглядалося, застосовано до спірних правовідносин релевантні джерела права, зазначено висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався Суд. Резолютивна частина судового рішення містить чіткі висновки щодо результату розгляду касаційної скарги та зазначено розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

13. Отже, зміст постанови суду касаційної інстанції відповідає вимогам статті 356 КАС України, а тому підстави для ухвалення додаткового судового рішення відсутні.

14. У обґрунтування поданої заяви відповідач вказував на неможливість здійснення судом касаційної інстанції розподілу судових витрат під час направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

15. З цього приводу слід зазначити, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 та застосованого у постанові Верховного Суду від 28 липня 2023 року у справі № 640/33886/21, додатковій постанові Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 540/7633/21, суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

16. Питання зміни розподілу судових витрат виникає тоді, коли суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове (частина шоста статті 139 КАС України). У той же час це стосується витрат, понесених в суді першої і апеляційної інстанцій, а не в касаційній інстанції.

17. З огляду на викладене також колегія суддів не погоджується з твердженням відповідача щодо передчасності здійсненого розподілу судових витрат під час направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з огляду на відмову у задоволенні позову (за результатами розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій). 28 жовтня 2020 року Верховним Судом було вирішено питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, а не в судах першої та/чи апеляційної інстанцій.

18. Фактично заявник не погоджується з постановленим рішенням у справі в частині розподілу судових витрат та мотивами ухвалення такого рішення.

19. Проте процесуальний закон не передбачає можливості ухвалення додаткового судового рішення з метою роз`яснення відповідного судового рішення щодо задоволених позовних вимог чи окремих його частин, а також встановлення відсутності обов`язку/повноважень виконувати судове рішення в окремій його частині.

20. Також відповідач вказував на те, що стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України судових витрат на правничу допомогу є неможливим. В силу приписів статей 22, 23, 47, 48 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України не є розпорядником бюджетних коштів в розумінні норм бюджетного законодавства, жодних бюджетних асигнувань Законом України про Державний бюджет на будь-який рік на Кабінет Міністрів України не передбачено, що впливає на спосіб та фактичну неможливість виконання судового рішення.

21. Проте таке посилання вказує на обґрунтування відсутності можливості виконати судове рішення, а не на підстави для ухвалення додаткового судового рішення у справі. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, врегульовані Главою ІV КАС України, а не статтею 252 КАС України.

22. Таким чином, правові підстави для задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі № 640/5343/19 відсутні.

Керуючись статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ухвалив:

У задоволенні заяви Кабінету Міністрів України про ухвалення додаткового рішення у справі №640/5343/19 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська