Постанова

від 25.01.2021 по справі 640/5343/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5343/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

при секретарі Григорук В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Віаланд" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства "Віаланд" до Кабінету Міністрів України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Громадська організація "Асоціація суб`єктів проведення перевірок транспортних засобів", треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство інфраструктури України, Міністерство внутрішніх справ України, Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України в частині, -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року призначено справу за адміністративним позовом дочірнього підприємства "Віаланд" до Кабінету Міністрів України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на строні позивача: Громадська організація "Асоціація суб`єктів проведення перевірок транспортних засобів", треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство інфраструктури України, Міністерство внутрішніх справ України, Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України в частині до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 11 січня 2021 року на 14 год. 40 хв.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, дочірнє підприємство "Віаланд" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми права.

Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №141 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 і від 31 травня 2012 року №512" внесені зміни в частині викладення пункту 6 "Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 в такій редакції: " 6. Мінінфраструктури протягом 10 днів з дня надходження повідомлення перевіряє зазначену в ньому інформацію про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів шляхом аналізу поданих разом з повідомленням документів та і разі підтвердження такої інформації надсилає повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС.

У разі виявлення недостовірної інформації, зазначеної в повідомленні Мінінфраструктури письмово повідомляє юридичній особі або фізичній особі - підприємцю про невідповідність поданих документів вимогам цього Порядку або Вимогам до перевірки конструкцій та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 року №710 (далі - Вимоги до перевірки), з обов`язковим зазначенням виявлених недоліків.

Після усунення недоліків, що стали причиною неможливості надіслання повідомлення та копій документів до Головного сервісного центру МВС, юридична особа або фізична особа - підприємець має право подати нове повідомлення відповідно до пункту 5 цього Порядку.

Мінінфраструктури приймає рішення про відкликання повідомлення виконавця на підставі: інформації про скасування або тимчасове зупинення дії Національним органом з акредитації атестата про акредитацію виконавця; повідомлення виконавця про припинення своєї діяльності; рішення суду про припинення підприємницької діяльності виконавця; інформації про відсутність матеріально-технічної бази чи закінчення строку дії атестата акредитації і непоновлення його протягом шести місяців; інформації від Головного сервісного центру МВС про видачу 10 і більше протоколів, складених з порушенням цього Порядку або Вимог до перевірки".

Основним видом господарської діяльності позивача є технічні випробування та дослідження КВЕД 71.20, серед яких проведення обов`язкового технічного контролю колісних транспортних засобів в Україні.

18 листопада 2018 року Національним агентством з акредитації України зареєстровано у Реєстрі за № 2Т986 Атестат про акредитацію, згідно якого засвідчено компетентність випробувальної лабораторії Дочірнього підприємства "Віаланд" відповідно до вимог ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 (ISO/IEC 17025:2005) в сфері випробувань колісних транспортних засобів категорій М,N,O, такі, що були у користуванні. Згідно сфери акредитації, яка є невід`ємною частиною Атестата про акредитацію №2Т986 від 18 листопада 2018 року, позивач є компетентним для перевірки технічного стану КТЗ, що були у користуванні, за вимогами безпеки та екології та придатності до експлуатації (проведення обов`язкового технічного контролю) за вимогами нормативних документів ДСТУ 3649:2010 крім п. 6.4.8.1, 6.8.9, 7.4.2.2, 7.4.3.2, 7.4.4.1, 7.8.5; постанови Кабінету Міністрів України №137 від 30 січня 2012 року, наказу Міністерства інфраструктури України №710 від 26 листопада 2012 року, постанови Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року п. 31.4.

Для здійснення позивачем діяльності щодо проведення обов`язкового технічного контролю Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ на підставі отриманого від Міністерства інфраструктури України повідомлення та копій документів мав внести відомості про позивача до Реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів.

Для вказаної мети 06 грудня 2018 року, у відповідності до вимог пункту 5 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137, позивач направив на адресу Мінінфраструктури Повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів з додатками та лист за вих.№6/12 від 06 грудня 2018 року.

У відповідь Міністерство інфраструктури України надіслало позивачу повідомлення №14787/39/10-18 від 22 грудня 2018 року, в якому зазначило, що: "Відповідно до пункту 6 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 №137 (далі - Порядок), проведено перевірку інформації у поданих документах разом з повідомленням про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам у законодавчо регульованій сфері щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів".

З огляду на вказаний лист (повідомлення) Міністерства інфраструктури України №14787/39/10-18 від 22 грудня 2018 року, останнє за наслідками опрацювання поданих позивачем документів, дійшло висновку про не підтвердження певної інформації цими документами.

Не погоджуючись із таким повідомленням Міністерства інфраструктури України, позивач оскаржив вказане повідомлення до Київського окружного адміністративного суду, рішенням якого у справі № 320/7033/18 позов дочірнього підприємства "Віаланд" було задоволено.

Зважаючи на наведене, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не доведено порушення його суб`єктивного права оскаржуваною нормою станом на час звернення до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом даного спору є нормативно-правий акт Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до пункту 6 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137.

Оцінюючи доводи апелянта щодо неправомірності прийняття спірних положень та відсутність компетенції у Кабінету Міністрів України на прийняття таких положень, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України "Про Кабінет Міністрів України".

Частинами першою, другою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до частини першої статті 49 цього Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

До компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху відповідно до статті 4 Закону України "Про дорожній рух" належить зокрема: - підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України; - розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, вимог екологічної безпеки, а також програм координації використання всіх видів транспорту загального користування (автомобільний, залізничний, повітряний, водний); - координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань та місцевого самоврядування у сфері дорожнього руху, а також вимог екологічної безпеки; - контроль за виконанням законодавства про дорожній рух; - встановлення єдиних вимог щодо конструкції та технічного стану транспортних засобів, що експлуатуються в Україні; - визначення порядку видачі сертифікатів на здійснення діяльності, пов`язаної з виготовленням, ремонтом і експлуатацією транспортних засобів, перевезеннями вантажів і пасажирів, підготовкою водіїв, будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів, іншими видами діяльності, що впливають на безпеку руху; - визначення порядку здійснення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, проведення їх обов`язкового технічного контролю та визначення обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, визначення переліку обладнання, необхідного для одержання суб`єктами господарювання права на здійснення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України (далі - суб`єкти проведення обов`язкового технічного контролю), а також переліку документів, що подаються для одержання такого права та інші повноваження, визначені цим Законом.

Згідно з нормами статті 52 Закону України "Про дорожній рух" контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).

Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури) згідно Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (далі - Положення)

Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв`язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Мінінфраструктури є, зокрема: 1) забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв`язку; 2) забезпечення формування та реалізації державної політики: у сфері дорожнього господарства; з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; з питань державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з вимогами підпункту13 пункту 4 Положення Мінінфраструктури затверджує порядок, зокрема: здійснення контролю за дотриманням вимог безпеки перевезення пасажирів і вантажів на автомобільному транспорті; перевірки технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками; узгодження нормативної документації на конструкцію транспортних засобів; установлення відповідності виконавця послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів та їх складових частин вимогам законодавства; підтвердження професійної компетенції керівників та менеджерів, діяльність яких пов`язана з наданням послуг автомобільного транспорту; проведення відповідно до вимог міжнародних договорів України перевірки конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, які використовуються під час здійснення міжнародних перевезень; затвердження конструкції транспортних засобів, їх складових частин та обладнання;

Згідно підпункту 14 пункту 4 Положення Мінінфраструктури перевіряє, переглядає та скасовує, у тому числі: стандарти в галузі транспорту, забезпечення населення об`єктами інфраструктури транспорту; стандарти у сфері автомобільного транспорту; ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання.

Отже, Кабінет Міністрів України оскаржуваною нормою наділив Міністерство інфраструктури України повноваженнями у відповідності з наведеними вище положеннями чинного законодавства та наданими повноваженнями.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що відповідачем порушено норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки вони стосуються інших правовідносин, і до повноважень Мінінфраструктури, визначених оскаржуваним пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України не застосовуються.

Водночас, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай безпосередніх індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушень закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Позови "в інтересах законності" не мають на меті захист порушених суб`єктивних прав, а тому в таких справах не може бути реалізовано завдання адміністративного судочинства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В контексті викладеного, суд першої інстанції вірно вказав, що для того, щоб особі було надано судовий захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд має встановити наявність порушеного права саме таким рішенням суб`єкта владних повноважень.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В той же час, завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 року у справі № 826/18573/14, від 31.10.2019 року у справі № 826/4802/17, від 07.11.2019 року у справі № 826/1647/16.

У свою чергу, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, в силу вказаних приписів закону та висновків Верховного Суду, відсутні обґрунтовані підстави для того, щоб оскаржувати положення законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Крім того, звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано проаналізувавши наведені позивачем обставини в контексті норм закону та встановлених в межах справи обставин, дійшов вірного висновку, що дочірнім підприємством "Віаланд" не обґрунтовано належним чином наявність у нього порушеного права у публічно-правових відносинах з боку Кабінету Міністрів України, а отримане позивачем від Мінінфраструктури повідомлення №14787/39/10-18 від 22.12.2018 року, яким вказано про не підтвердження наведеної в листі позивача №6/12 від 06.12.2018 року інформації щодо матеріально-технічної бази останнього, і яке позивач вже оскаржив до суду як акт індивідуальної дії, - не є тотожним рішенню суб`єкта владних повноважень - нормативно-правовому акту, виконуючи яке Мінінфраструктури дійшло вищевказаного висновку.

Вважаючи своє право порушеним саме повідомленням Мінінфраструктури №14787/39/10-18 від 22.12.2018 року, позивач захистив та відновив його в судовому порядку. Відтак, гарантоване статтею 55 Конституції України право позивача у конкретних відносинах захищене, що не спростовано доводами апеляційної скарги.

Як вже було вказано судом, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є самостійною та достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Апелянтом не наведено належними та допустимими доказами дійсного (фактичного) порушення відповідачем його законних прав, свобод чи інтересів в публічно-правовій сфері.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у межах заявленого спору задоволення позовних вимог до змін у правовому становищі безпосередньо позивача не призведе, у зв`язку з недоведеністю позивачем існування у нього порушених прав.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає за необхідне надавати правової оцінки спірним нормам постанови Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №141 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 і від 31 травня 2012 року №512" в частині викладення пункту 6 "Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 у відповідній редакції.

Таким чином, з урахуванням обставин справи, правового регулювання та суб`єктного складу сторін, колегія суддів приходить до висновку, що всі наведені апелянтом доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, який вірно вказав, що вимоги Дочірнього підприємства "Віаланд" не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Віаланд" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.

Повний текст виготовлено 26 січня 2021 року.