Рішення

від 03.06.2024 по справі 906/1537/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1537/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Бондарчук А.І.

за участю представників сторін:

від позивачів1,2: не прибули;

від відповідача: не прибув;

прокурор Слівінський О.О. - посвідчення №071193 від 01.03.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Виконувача обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Бердичівської міської ради Житомирської області

2. Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галексан"

про розірвання договору оренди землі, знесення самочинно збудованого об`єкта та повернення земельної ділянки

Виконувач обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області і Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, згідно якого просить суд:

- розірвати договір оренди землі площею 688 кв.м за кадастровим номером 1810400000:01:020:0271, укладений між Бердичівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Галексан" (2019 рік, без дати), який зареєстровано у відділі комунальної власності та земельних відносин виконавчого комітету Бердичівської міської ради 10.10.2019 року за № 229;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Галексан" (ЄДРПОУ 33394604) привести у стан не гірший, порівняно із тим, у якому він одержав земельну ділянку площею 688 кв.м за кадастровим номером 1810400000:01:020:0271, що відповідно до договору оренди (2019 рік, без дати), який зареєстровано у відділі комунальної власності та земельних відносин виконавчого комітету Бердичівської міської ради 10.10.2019 року за № 229, передана Товариству з обмеженою відповідальністю "Галексан" в користування шляхом знесення за власний рахунок самовільно побудованого об`єкту, а саме двохповерхову будівлю, прямокутної форми, розміром в осях 12,0X32,0 м, без підвалу, загальна висота будівлі - 10,75 м, площа забудови- 406,3 кв.м., що побудована відповідно до повідомлення про початок будівельних робіт ЖТ 061201840474;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Галексан" повернути за актом прийому-передачі Бердичівській міській раді Житомирської області земельну ділянку площею 688 кв.м за кадастровим номером 1810400000:01:020:0271, що знаходиться за адресою: вул. Житомирська, 11/4, м. Бердичів.

Ухвалою від 04.12.2023 відкрито провадження у справі 906/1537/23 за правилами загального позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 04.01.2024.

Ухвалою від 04.01.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, відповідно до ст. 177 ГПК України, відклав підготовче засідання на 05.02.2024.

Ухвалою від 05.02.2024 суд поновив відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив; прийняв до розгляду заперечення відповідача на відповідь на відзив та відклав підготовче засідання на 04.03.2024, у зв`язку з необхідністю надання можливості прокурору та позивачам ознайомитися із запереченнями відповідача на відповідь на відзив.

Ухвалою від 04.03.2024 суд відклав підготовче засідання на 19.03.2024, у зв`язку з необхідністю ознайомлення прокурора з документами.

Ухвалою від 19.03.2024 суд закрив підготовче провадження та призначити справу №906/1537/23 до судового розгляду по суті на 18.04.2024 о 10:30.

21.03.2024 до суду від прокуратури надійшли письмові пояснення з додатками.

02.04.2024 до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про долучення письмових доказів.

У судовому засіданні 18.04.2024 суд заслухав вступне слово прокурора та керівника ТОВ "Гелаксан".

Ухвалою від 18.04.2024 суд відклав розгляд справи по суті на 20.05.2024.

17.05.2024 до суду від Бердичівської окружної прокуратури надійшла копія витягу з рішення Бердичівської міської ради №963 від 18.09.2019.

20.05.2024 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання, у зв`язку з перебуванням на лікуванні.

Ухвалою від 20.05.2024 суд, враховуючи клопотання представника відповідача, відклав розгляд справи по суті на 03.06.2024.

Прокурор в судовому засіданні 06.06.2024 підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. 03.06.2024 надіслав клопотання про перенесення судового засідання, у зв`язку з перебуванням на лікарняному.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення судового засідання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи таке.

Відповідно до ч.2 ст.202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, з таких підстав: - неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; - перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; - виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; - необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

За вказаного, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Також суд враховує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, суд враховує, що представництво в суді не обмежується участю лише одного представника. Згідно з ч. 3 ст. 56 ГПК України, що юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.58 ГПК України). Отже, наведене положення законодавства передбачає можливість здійснення процесуального представництва юридичною особою, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи. При цьому, ГПК не обмежує кількості представників, яких може призначити одна юридична особа. Натомість, відповідач таким правом не скористався, хоча він та його представник були обізнані про призначене судове засідання та мали достатньо часу для реалізації відповідачем його процесуальних прав у даній справі, при дійсному бажанні їх реалізувати.

Зважаючи на вищевказане, а також те, що явка представника відповідача в судові засідання обов`язковою не визнавалася, при цьому матеріали справи містять відзив на позовну заяву (а.c.184-190, т.1), справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку прокурора, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Бердичівської міської ради від 18.09.2019 № 963 передано в оренду ТОВ "Галексан" терміном на 5 років земельну ділянку (кадастровий номер 1810400000:01:020:0271) площею 688 кв.м для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: м. Бердичів, вул. Житомирська, 11/4 за рахунок земель комунальної власності (землі житлової та громадської забудови) у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (т.2 а.с.103).

У 2019 році (без дати) між Бердичівською міською радою (орендодавець, позивач1) та ТОВ "Галексан" (орендар, відповідач) укладено договір оренди землі, який зареєстровано у відділі комунальної власності та земельних відносин виконавчого комітету Бердичівської міської ради 10.10.2019 року за № 229 (т.1 а.с.62-64).

Відповідно до умов цього договору орендодавець на підставі рішення Бердичівської міської ради від 18.09.2019 №963 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходиться за адресою: вул. Житомирська, 11/4, м. Бердичів Житомирської області.

В оренду передається земельна ділянка за адресою: м. Бердичів, вул. Житомирська, 11/4 загальною площею 688 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 1810400000:01:020:0271, цільове призначення: 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Договір укладено терміном на 5 років з моменту реєстрації договору.

Будь-яке капітальне будівництво на земельній ділянці проводиться з дозволу міськвиконкому; зміна цільового призначення проводиться з дозволу міської ради. У разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

Орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря використання земельної ділянки у відповідності до цільового призначення, забезпечення екологічної безпеки землекористування шляхом додержання вимог земельного та природоохоронного законодавства України, державних та місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Орендар має право, зокрема, за згодою орендодавця, визначеною у окремій угоді сторін, проводити поліпшення земельної ділянки, зводити у встановленому законом порядку будівлі і споруди, закладати насадження, без зміни цільового призначення земельної ділянки, а також орендар зобов`язаний, серед іншого, використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, згідно договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Бердичівська міська рада передала, а ТОВ "Галексан" прийняв в оренду терміном на 5 років з моменту реєстрації договору земельну ділянку площею 688 кв.м, що розташована за адресою: м. Бердичів, вул. Житомирська, 11, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 10.10.2019 (т.1, а.с.64 на звороті).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с.66) державна реєстрація права оренди земельної ділянки загальною площею 0,0688 га, кадастровий номер 1810400000:01:020:0271 строком на 5 років за ТОВ "Галексан" на підставі вказаного договору оренди землі здійснена 24.10.2019.

13.03.2020 відповідач звернувся до відділу містобудування та архітектури житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради із заявою на видачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки загальною площею 688 кв.м, яка розташована в м. Бердичеві по вул. Житомирській, 11/4, до якої долучив договір оренди землі за 2019 рік, викопіювання з топографо-геодезичного плану м. Бердичева станом на 2008 рік, містобудівний розрахунок "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирська, 11/4 в м. Бердичеві", витяг з Державного земельного кадастру (т.1, а.с.61-72).

Наказом т.в.о начальника відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 26.03.2020 №12 позивачу затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва від 26.03.2020 №12 "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві" на земельній ділянці з кадастровим номером 1810400000:01:020:0271 (т.1, а.с.39-40).

ТОВ "Галексан" подано відповідно до ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до відділу Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради повідомлення (зареєстроване 02.07.2020 за №ЖТ061201840474) про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (діяльності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) - будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві, кадастровий номер земельної ділянки 1810400000:01:020:0271 (т.1 а.с.54-60).

Відповідно до протоколу засідання комісії з обстеження пам`ятки культурної спадщини від 13.11.2023 на вказаній земельній ділянці відповідачем вже побудовано багатоповерхову споруду (т. 1 а.с.80-81).

При цьому, прокурор стверджує, що відповідач здійснив самочинне будівництво на вищевказаній земельній ділянці комунальної власності, чим порушив інтереси територіальної громади м. Бердичева, як власника земельної ділянки та держави, яка взяла на себе міжнародні зобов`язання щодо збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, у зв`язку з:

- відсутністю згоди на забудову власника земельної ділянки - Бердичівської міської ради та відповідної укладеної між сторонами угоди;

- відсутністю погодження органу охорони культурної спадщини на проведення будівельних робіт;

- відсутністю рішення органу культурної спадщини про виключення земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:020:0271 зі складу зони охорони археологічного культурного шару;

- здійсненням на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети;

- відсутністю відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи,

що стало підставою звернення до суду з цим позовом.

У відзиві на позовну заяву (т.1 а.c.184-190) відповідач вказує, що видані відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради Містобудівні умови та обмеження №12 від 26.03.2020 та подане до відділу Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради повідомлення про початок виконання будівельних робіт (зареєстроване 02.07.2020 за №ЖТ061201840474) і є дозволом виконавчого комітету Бердичівської міської ради на здійснення капітального будівництва, оскільки отримання інших дозволів не передбачено чинним законодавством.

Відповідач зазначає, що можливість проводити будівельні роботи за згодою орендаря, визначеною в окремій угоді сторін, передбачена у підрозділі "Орендар має право", тому не є обов`язковою для виконання та не може бути визнана порушенням умов договору.

Зсилається на недоведеність фактів порушення відповідачем умов договору оренди землі та завдання шкоди орендодавцю.

Вважає, що відсутність погодження проекту органом охорони культурної спадщини є порушенням, яке можливо усунути у передбачений законодавством спосіб. Так, відповідач 23.10.2023 звернувся до Бердичівської міської ради з листом щодо погодження проекту будівництва.

Також зазначає, що ДП "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" у листі від 01.11.2023 №170/01/11-164 надав позивачу вичерпне роз`яснення щодо можливих наслідків порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, видача розпоряджень та приписів відповідним органом охорони культурної спадщини, припинення робіт, якщо ці роботи проводять за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України "Про охорону культурної спадщини", без дозволів або з відхиленням від них.

Вказує, що земельна ділянка передана в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; несвоєчасне отримання або неотримання погодження проекту від органу охорони культурної спадщини є порушенням, відповідальність за яке передбачена Розділом VIII Закону України "Про охорону культурної спадщини" та не є порушенням будівельних норм; отримані для будівництва містобудівні умови №12 від 26.03.2020 не містять пункту з вимогою проводити археологічні дослідження.

Відповідач зсилається на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування, зокрема, виконання робіт з метою приведення об`єкта будівництва у відповідність із проектною документацією шляхом перебудови, притягнення винної особи до відповідальності.

Крім того, відповідач подав клопотання про застосування строку позовної давності (т.1 а.с.215-218), яке обґрунтовано тим, що позивачу1 стало відомо про початок будівництва з 02.07.2020, тобто з дати подання відповідачем повідомлення про початок будівельних робіт та відповідно внесення відділом Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради відомостей до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності (3-річний термін звернення до суду з 02.07.2020 по 02.07.2023) та поважності причин його пропуску в позовній заяві не зазначено.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає правомірним звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі визначеного ним позивача, при цьому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).

За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У рішенні від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини.

Подання прокуратурою даної позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони об`єктів культурної спадщини.

Культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України "Про охорону культурної спадщини" відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

При цьому Україна відповідно до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини тощо взяла на себе міжнародні зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.

Звернення прокурора з позовом у цьому випадку зумовлено тим, що внаслідок незаконних дій ТОВ "Галексан" щодо самочинного будівництва в зоні охорони пам`яток архітектури та містобудування, призводить до порушення інтересів держави, яка взяла на себе зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.

Крім того, забудова з порушенням містобудівних норм, правил порушує гарантовані Конституцією України права громадян - членів громади і заподіює істотний збиток державі.

Разом із тим аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать, зокрема: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

За ч. 1 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини", до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема: здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.

Згідно з Положенням про Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Житомирської обласної військової адміністрації від 19.07.2023 за № 326, основними завданнями Управління культури та туризму Житомирської ОДА є, зокрема: забезпечення реалізації державної політики у сфері культури, туризму, охорони культурної спадщини, а також державної мовної політики на території Житомирської області; сприяння у збереженні культурної спадщини.

Управління культури та туризму Житомирської ОДА до покладених на нього завдань: створює умови для охорони культурної спадщини; забезпечує захист об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; погоджує програми та проекти містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони та виконує інші повноваження у сфері охорони культурної спадщини, делеговані йому Міністерством культури та інформаційної політики України, відповідно до Закону; здійснює контроль за виконанням Закону України "Про охорону культурної спадщини", інших нормативно правових актів про охорону культурної спадщини.

Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч.ч. 1, 3 ст. 140 Конституції України).

Таким чином, місцеве самоврядування є одним із проявів здійснення народом, у формі територіальної громади, влади, яка, в свою чергу, не належить до жодної із гілок державної влади, що характеризується самостійністю у вирішенні певного кола питань.

Водночас, предметом відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто ті, що пов`язані передусім із життєдіяльністю територіальних громад.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Конституція України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини, як вже зазначено, належать також виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

За вимогами п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з ст. 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Статтею 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.

Таким чином, самовільне будівництво на орендованій земельній ділянці завдає шкоду комунальній власності територіальної громади міста Бердичева, власником та розпорядником якої є Бердичівська міська рада.

Бердичівська окружна прокуратура, здійснюючи передбачені ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повноваження, на адресу Управління культури та туризму Житомирської ОДА та Бердичівської міської ради направлено повідомлення для вжиття заходів до усунення вищевказаних порушень законодавства, в тому числі заходів претензійно-правового характеру щодо захисту інтересів держави та територіальної громади міста з приводу здійсненого самочинного будівництва в зоні охорони пам`яток архітектури та містобудування.

Водночас Бердичівська міська рада проінформувала (лист від 24.11.2023 за №022-05/2148) про відсутність коштів на звернення до суду з вказаним позовом. Окрім того, в листі зазначено, що Бердичівська міська рада не заперечує проти пред`явлення органами прокуратури позову в інтересах міської ради про знесення самовільно збудованих ТОВ "Галексан" об`єктів нерухомого майна в зоні охорони пам`яток архітектури та містобудування.

Управління культури та туризму Житомирської ОДА в листі від 21.11.2023 за № 1628-1.22/04-23 також проінформувало про відсутність в обласному бюджеті коштів для сплати судового збору за подання позовної заяви.

Оскільки вказаними органами не вжито заходів щодо знесення самочинного будівництва по вул. Житомирській, 11/4 у місті Бердичеві, в тому числі в судовому порядку, указане свідчить про їх бездіяльність, а тому такий позов пред`являється прокурором в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області та Управління культури та туризму Житомирської ОДА.

Унаслідок нездійснення захисту згадані інтереси держави та територіальної громади міста Бердичева залишилися незахищеними.

Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 (справа № 918/153/19) зазначив: "Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи".

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

На виконання вимог, визначених абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Бердичівською окружною прокуратурою попередньо, до звернення з цим позовом до суду, повідомлено Бердичівську міську раду та Управління культури та туризму Житомирської ОДА щодо прийняття рішення про представництво інтересів держави в їх особах, доказом чого є листи від 24.11.2023за №50-90-5493вих.23, №50-90-5494вих23.

Стосовно позовних вимог про розірвання договору оренди землі суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, що регулює питання оренди землі, є Закон України "Про оренду землі", яким встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Законом України "Про оренду землі" визначено, зокрема, умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі").

Суд встановив, що правовідносини між позивачем1 та відповідачем виникли на підставі укладеного у 2019 році (без дати) договору оренди землі.

Відповідно до ст.32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з ч.1, 2 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (постанова Великої Палати Верховного Суду України від 19.07.2019 у справі №289/718/18).

У Розділі 9 договору оренди землі сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за:

- взаємною згодою сторін;

- рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається.

Сторони погоджуються з тим, що дострокове розірвання договору має здійснюватись за у м о в и п и с ь м о в о г о п о п е р е д ж е н н я з а і н т е р е с о в а н о ї в цьому сторони не пізніше, ніж за місяць до розірвання.

У разі припинення або розірвання цього договору орендар має забезпечити виконання умов повернення земельної ділянки.

Прокурор стверджує, що позивач1 не надавав відповідачу згоди на забудову спірної земельної ділянки, а також те, що окрема угода сторін з цього приводу між сторонами також не укладалася, не дотримується встановлених щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження), що свідчить про невиконання відповідачем обов`язків, передбачених ст.25 Закону України "Про оренду майна", та умов укладеного договору оренди землі; відповідач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням та здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, що свідчить про невиконання відповідачем обов`язків, передбачених ст.24 Закону України "Про оренду землі" тому наведені обставини є підставами для дострокового розірвання договору оренди землі за рішенням суду.

Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 25 Закону України "Про оренду землі", орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Згідно з абз.3 ч.2 ст.25 Закону України "Про оренду землі", орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.25 Закону України "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Зокрема, у Розділі 7 вказаного договору сторони встановили обмеження щодо використання земельної ділянки, а саме: будь-яке капітальне будівництво на земельній ділянці проводиться з дозволу міськвиконкому; зміна цільового призначення проводиться з дозволу міської ради. У разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

У Розділі 8 договору визначено, що орендар має право, зокрема, за згодою орендодавця, визначеною у окремій угоді сторін, проводити поліпшення земельної ділянки, зводити у встановленому законом порядку будівлі і споруди, закладати насадження, без зміни цільового призначення земельної ділянки, а також орендар зобов`язаний, серед іншого, використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, згідно договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Так, матеріали справи свідчать про те, що між позивачем1 та відповідачем окрема угода, у якій би була визначена згода орендодавця на будівництво орендарем на орендованій земельній ділянці будівлі не укладалася.

Однак, відповідно до ч.2 ст.29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Норми частин 1-3, 5 статті 32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначають, що клас наслідків (відповідальності) будівель і споруд (далі - клас наслідків) - це характеристика рівня можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, які постійно або періодично перебуватимуть на об`єкті або які знаходитимуться зовні такого об`єкта, матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов`язаних із припиненням експлуатації або з втратою цілісності об`єкта.

Клас наслідків визначається відповідно до вимог будівельних норм і правил, затверджених згідно із законодавством.

Клас наслідків визначається для кожного об`єкта - будинку, будівлі, споруди будь-якого призначення, їхніх частин, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, у тому числі тих, що належать до складу комплексу (будови).

Усі об`єкти поділяються за такими класами наслідків (відповідальності): незначні наслідки - СС1; середні наслідки - СС2; значні наслідки - СС3.

З повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 02.07.2020 вбачається, що за класом наслідків будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

Згідно з п.1 ч.1 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частинами 2, 3 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що виконувати будівельні роботи без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт забороняється. Отримання замовником інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт, крім направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до частини першої цієї статті, не вимагається.

Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав Містобудівні умови та обмеження №12 від 26.03.2020, затверджені наказом т.в.о. начальника відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 26.03.2020 №12, та подав до відділу Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради повідомлення про початок виконання будівельних робіт (зареєстроване 02.07.2020 за №ЖТ061201840474), що свідчить про обізнаність позивача1 ще у 2020 році про намір відповідача здійснювати будівництво на орендованій земельній ділянці та відсутність заперечень щодо такого будівництва протягом тривалого часу - до 2023 року, коли об`єкт уже було фактично побудовано, що свідчить про непослідовність позиції орендодавця з цього питання, у зв`язку з чим у суду відсутні достатні підстави вважати, що відповідач не виконав обов`язку щодо отримання згоди на здійснення будівництва.

Суд звертає увагу на те, що у договорі оренди землі (2019 рік) сторони погодили, що будь-яке капітальне будівництво на земельній ділянці проводиться з дозволу міськвиконкому, тому враховуючи затвердження наказом т.в.о. начальника відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 26.03.2020 №12 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 26.03.2020 №12 "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві" на земельній ділянці з кадастровим номером 1810400000:01:020:0271 (т.1, а.с.39-40), відповідач мав достатні підстави вважати таке затвердження згодою міськвиконкому на здійснення капітального будівництва.

Як свідчать матеріали справи, позивач1 не звертався до відповідача із запереченнями щодо здійснення будівництва вказаного об`єкта на орендованій земельній ділянці, в тому числі і з підстав відсутності окремої угоди сторін з цього приводу.

Водночас суд встановив, що у листі від 14.11.2023 №022-05/2071 виконавчий комітет Бердичівської міської ради підтвердив видачу відповідачу відділом містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердичівської міської ради містобудівних умов та обмежень №12 від 26.03.2020 на "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м.Бердичеві" та вказав про чинність даного документу до завершення будівництва об`єкту (т.1 а.с.78).

Водночас на запит відповідача (т.2, а.с.8 на звороті) щ о д о н а д а н н я і н ф о р м а ц і ї п р о з а т в е р д ж е н н я р і ш е н н я м и а б о н а к а з а м и міськвиконкому ф о р м и д о з в о л у н а к а п і т а л ь н е б у д і в н и ц т в о на земельній ділянці та п о р я д о к й о г о о ф о р м л е н н я. виконавчий комітет Бердичівської ради надав відповідь про відсутність такої інформації (т.2, а.с.8).

Об`єднана палата пояснила, що принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium "не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці". Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 10 квітня 2019 року в земельній справі № 390/34/17).

Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

З огляду на викладене, суд констатує, що прокурор та позивач1 на противагу наданим відповідачем доказам не надали доказів невиконання відповідачем обов`язку щодо отримання дозволу на здійснення будівництва на орендованій земельній ділянці, не вказали у якій формі та якого змісту має бути відповідний дозвіл, порядок його отримання.

Доводи прокурора щодо використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням, а саме здійсненням будівництва торгово-офісної будівлі на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, спростовуються умовами укладеного між позивачем1 та відповідачем договору оренди землі (2019 рік, без дати), де чітко та недвозначно вказано, що земельна ділянка передається в оренду саме для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, цільове призначення земельної ділянки: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель: землі житлової та громадської забудови.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Отже, власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна (постанова Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №924/856/20).

Суд зауважує, що вимогу про повернення відповідачем позивачу за актом прийому-передачі спірної земельної ділянки можна виконати лише за умови знесення нерухомого майна відповідача, що знаходиться на спірній земельній ділянці.

Однак, за законом право власності на будівлю, розташовану на орендованій земельній ділянці, є пріоритетним щодо права оренди цієї земельної ділянки.

Так, відповідно до ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на момент укладення договору оренди землі) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.06.2019 за ТОВ "Галексан" зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 134,6 кв.м за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Житомирська, буд. 11/4 на підставі договору купівлі-продажу №2253 від 27.06.2019 (т.2, а.с.47).

Крім того, у рішенні Бердичівської міської ради від 18.09.2019 №963 вказано про передачу відповідачу в оренду спірної земельної ділянки у з в ' я з к у з н а б у т т я м п р а в а в л а с н о с т і н а н е р у х о м е м а й н о (т.2, а.с.103).

Таким чином, окрім будівлі, побудованої відповідно до повідомлення про початок будівельних робіт (зареєстроване 02.07.2020 за №ЖТ 061201840474), щодо якої прокурор заявляє позовну вимогу про знесення, у відповідача на спірній земельній ділянці є інше нерухоме майно, набуте ним на підставі договору купівлі-продажу, та у зв`язку з набуттям права власності на яке позивач і передав відповідачу в оренду цю земельну ділянку.

Отже, розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянку позивачу1 не призведе до припинення права власності відповідача на нерухоме майно, що на ній розташоване та набуте ним на підставі договору купівлі-продажу до укладення спірного договору оренди землі, та відповідно припинення фактичного користування спірною земельною ділянкою, а призведе до припинення права оренди у відповідача та обов`язку щодо сплати орендної плати та неврегульованості відносин між сторонами щодо користування спірною земельною ділянкою, що буде не вигідним, насамперед, для Бердичівської міської ради та спричинить необхідність звернень до суду з позовними заявами про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст.1212 ЦК України.

Тобто, відповідач як власник нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, буде продовжувати фактично користуватися цією земельною ділянкою без наявності укладеного договору оренди землі.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач1 не дотримався обумовленого сторонами у договорі оренди землі (абз.7 р.9 Договору (а.с.63, т.1)) досудового порядку розірвання цього договору та не попередив письмово відповідача за місяць про намір дострокового розірвання із зазначенням причин, що призвело до обмеження прав відповідача на усунення недоліків та зауважень позивача1 у досудовому порядку, натомість виконання абз.7 р.9 Договору могло мати наслідком відсутність підстав для звернення з цим позовом до суду.

За таких обставин, позовна вимога прокурора про розірвання договору оренди землі (2019 рік, без дати), а відповідно і похідна вимога про повернення відповідачем позивачу за актом прийому-передачі спірної земельної ділянки, задоволенню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача привести у стан не гірший, порівняно із тим, у якому він одержав спірну земельну ділянку, шляхом знесення за власний рахунок самовільно побудованого об`єкта нерухомого майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Тобто об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов:

1) земельна ділянка не відведена для цієї мети;

2) немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект;

3) під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Стосовно дотримання відповідачем 1 та 2 пунктів висновки суду наведені вище, стосовно 3 пункту суд враховує таке.

Прокурор стверджує, що відповідач провів на орендованій земельній ділянці будівельні роботи без погодження органу охорони культурної спадщини, проведення археологічного дослідження та без рішення органу культурної спадщини про виключення земельної ділянки зі складу зони охорони археологічного культурного шару.

Відповідно до статті 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878, до історично населених місць Житомирської області включено місто Бердичів.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал.

Згідно з ч.4 ст.17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини та зони їх охорони.

Статтею 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що зони охорони пам`ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території - встановлювані навколо території пам`ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

За статтею 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", зони охорони (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару) і буферні зони визначаються з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій та об`єктів всесвітньої спадщини.

Межі та режими використання зон охорони визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Режим використання зон охорони встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Порядок визначення меж і режимів використання зон охорони, затвердження науково-проектної документації та внесення змін до неї встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зміна визначених меж і режимів використання зон охорони здійснюється відповідно до цієї статті.

Частинами 2 та 3 статті 54-1 Земельного кодексу України передбачено, що обмеження у використанні земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, історичного ареалу населеного місця, буферної зони, території об`єкта культурної всесвітньої спадщини поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об`єктів землі незалежно від їх цільового призначення.

Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру.

Режим використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, історичного ареалу населеного місця, буферної зони, території об`єкта культурної всесвітньої спадщини визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України "Про охорону культурної спадщини".

Так, у листі Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" від 01.11.2023 №170/01/11-164 (т.1, а.с.74-77) зазначається, що згідно з розробленою ДП "НДПІ містобудування" та затвердженою наказом Міністерства культури України від 22.11.2012 №1364 науково-проектною документацією "Зони охорони пам`яток м. Бердичева Житомирської області", земельна ділянка по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві (кадастровий номер 1810400000:01:020:0271) перебуває в комплексній зоні регулювання забудови, до складу якої включено території, прилеглі до охоронної зони комплексу Кармелітського монастиря 16-18 ст., які беруть участь у формуванні видів на монастир та інші об`єкти культурної спадщини, панорам історичного середмістя; території, що потрапляють у зону композиційно-видового впливу об`єктів культурної спадщини, розташованих вздовж Соборної пл., вул. Вінницької тощо. Комплексна зона регулювання забудови охоплює пов`язані з пам`ятками ділянки історичної забудови і розпланування, а також території, на які поширюється композиційно-видовий вплив пам`яток, території, що оглядаються разом з пам`ятками в цінних пейзажах і видах; ділянки, на яких необхідно регулювати висоту та інші параметри забудови для збереження цінних пейзажів і видів. Межі зони регулювання забудови встановлено як загальний зовнішній контур зон впливу пам`яток. Зокрема, земельна ділянка по вул. Житомирській, 11/4 знаходиться в межах характерної відстані зорового сприйняття (500 м) об`єктів культурної спадщини - архітектурних домінант: пам`ятки архітектури національного значення - Кармелітський монастир, 16-18 ст. (пл. Соборна, 25); пам`ятки архітектури місцевого значення - Свято-Миколаївська церква, 1910 р. (вул. Вінницька, 9).

Характерні відстані зображені на схемі видового розкриття пам`яток архітектури м. Бердичева у складі науково-проектної документації "Історико-архітектурний опорний план з визначенням історичних ареалів м. Бердичева Житомирської області".

У цій зоні регулювання забудови рекомендується збереження сформованого характеру забудови. Дозволяється реконструкція існуючих та спорудження нових будівель заввишки не більше 20 м за умови збереження та відтворення у нових спорудах традиційного характеру історичної забудови (включаючи масштаб нових будівель, масштабність їхніх членувань, архітектурні форми, матеріали, кольорове вирішення фасадів). Не допускається розміщення будівель лінійної структури значної довжини (зокрема - багатосекційних житлових будинків).

У вказаному листі ДП "НДПІ містобудування" вказано, що виходячи з вищевикладеного, на земельній ділянці з кадастровим номером 1810400000:01:020:0271 проводити будівельні роботи без погодження органу охорони культурної спадщини, проведення археологічного дослідження та рішення органу культурної спадщини про виключення земельної ділянки зі складу зони охорони археологічного культурного шару неможливо.

Відповідно до п.14 ч.2 ст.5 Закону України "Про охорону культурної спадщини", до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини.

Згідно з п.9 ч.1 ст.6 Закону України "Про охорону культурної спадщини", до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони.

У п.3 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 26.03.2020 №12 "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві", затверджених наказом т.в.о. начальника відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 26.03.2020 №12, вказано, що відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням міської ради від 09.04.2015 №1028 та Плану зонування території м. Бердичева, затвердженого рішенням міської ради від 26.02.2018 №557, земельна ділянка розташована в зоні малоповерхової житлової забудови (від 1 до 3 метрів), що знаходиться в зоні регулювання забудови. Супутний вид дозволеного використання - заклади торгівельного, культурно-побутового і комунального обслуговування (третього рівня). Цільове призначення земельної ділянки (кадастровий номер 1810400000:01:020:0271) - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Водночас, у абзацах 1,2,3 п.5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 26.03.2020 №12 "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві", затверджених наказом т.в.о. начальника відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 26.03.2020 №12, зазначено наступне:

"Земельна ділянка знаходиться за межами пам`яток культурної спадщини, історичних ареалів, охоронюваного ландшафту, археологічного культурного шару, об`єктів природно-заповідного фонду, прибережно-захисних смуг.

Земельна ділянка розташована в зоні регулювання забудови. Будівництво, реконструкція, земляні та інші роботи в зоні регулювання забудови можуть здійснюватись лише за проектами, погодженими з органами охорони культурної спадщини.

В разі виявлення знахідки історичного або археологічного характеру виконати заходи у відповідності до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Водночас, у вказаному пункті зазначено, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами археологічного культурного шару, тому посилання прокурора на неотримання відповідачем рішення органу культурної спадщини про виключення земельної ділянки зі складу зони охорони археологічного культурного шару, є безпідставними.

Також суд звертає увагу на те, що згідно з науково-проектною документацією "Зони охорони пам`яток м. Бердичева Житомирської області" земельна ділянка по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві (кадастровий номер 1810400000:01:020:0271) перебуває в зоні охорони археологічного культурного шару "Історичний центр м. Бердичева" (ст. 16-19 ст.) з наступним режимом використання території:

- всі будівельні, шляхові і земляні роботи, посадка дерев проводяться тільки з дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини у супроводі суворого археологічного нагляду;

- до початку крупних земляних або будівельних робіт на охоронюваних археологічних територіях повинні проводитись археологічні дослідження відповідно до планів розміщення будівництва;

- по завершенні археологічних досліджень виявлені та залишені на місці фрагменти стародавніх будівель і споруд піддягають охороні, консервації або музеєфікації як нерухомі пам`ятки культурної спадщини. У разі їх відсутності повністю вивчені ділянки археологічного культурного шару за рішенням державних органів охорони культурної спадщини виключаються зі складу зон охорони археологічного культурного шару.

Однак, у цій науково-проектній документації також зазначено, що рішенням державних органів охорони культурної спадщини виключаються зі складу зон охорони археологічного культурного шару повністю вивчені ділянки археологічного культурного шару по завершенні археологічних досліджень у разі відсутності фрагментів стародавніх будівель і споруд.

Таким чином, прийняття рішення органами охорони культурної спадщини про виключення зі складу зон охорони археологічного культурного шару безпосередньо пов`язане з проведенням археологічного дослідження та приймається за його результатами, тому відсутність у затверджених містобудівних умовах та обмеженнях окремої вимоги до відповідача про необхідність проведення археологічних досліджень, виключає можливість отримання відповідачем і рішення органів охорони культурної спадщини про виключення зі складу зон охорони археологічного культурного шару.

Так, формулювання у п.5 містобудівних умов і обмежень "у разі виявлення знахідки історичного або археологічного характеру виконати заходи у відповідності до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" саме по собі не зобов`язує відповідача проводити археологічні дослідження та, крім того, виключає можливість отримання рішення органів охорони культурної спадщини про виключення зі складу зон охорони археологічного культурного шару.

Крім того, у листі Управління культури та туризму Житомирської обласної державної (військової) адміністрації від 22.12.2023 №1851-1-22/04-25 вказано, що рішенням консультативної ради з питань охорони культурної спадщини (протокол від 21.12.20230 погоджено проект "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичів" в частині висотності, за умови в подальшому проведення нових земельних робіт на даній земельній ділянці здійснювати під археологічним наглядом (т.2, а.с.10).

Водночас, проаналізувавши зміст ст. 376 ЦК України та 1,2,3 п.5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 26.03.2020 №12 "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві", затверджених наказом т.в.о. начальника відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 26.03.2020 №12, суд дійшов висновку, що навіть не дотримання вказаних у цих пунктах вимог щодо погодження проектів при здійсненні будівництва, реконструкції, земляних та інших робіт в зоні регулювання забудови з органом охорони культурної спадщини, не свідчить про наявність з боку відповідача порушень, наслідком яких може бути задоволення заявлених прокурором вимог щодо знесення самовільно побудованого об`єкта.

Так, відповідно до ч.7 ст. 376 ЦК України, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудовуу разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.

Таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво лише якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення.

При цьому під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Водночас, прокурор у позовній заяві не посилається на наявність будь-яких інших порушень, ніж ті, які суд проаналізував вище, та які не визначені як підстави для задоволення позову в цій частині.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даній справі не доведено існування обставин, які в розумінні ст.376 ЦК України, можуть бути підставою для задоволення позовної вимоги про знесення побудованого об`єкта нерухомого майна.

Водночас суд звертає увагу на те, що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є к р а й н і м з а х о д о м впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Так, у листі ДП "НДПІ містобудування" від 01.11.2023 №170/01/11-164 (т.1, а.с.74-77) зазначено, що в містобудівних умовах та обмеженнях необхідно передбачати проведення замовником археологічних досліджень відповідно до планів розміщення будівництва, а також дозвіл на початок будівництва лише у разі відсутності виявлених під час археологічних дослідень фрагментів стародавніх будівель і споруд (які підлягають охороні, консервації або музеєфікації як нерухомі пам`ятки культурної спадщини), коли повністю вивчені ділянки археологічного культурного шару за рішенням відповідного органу охорони культурної спадщини виключаються зі складу зон охорони археологічного культурного шару. При цьому відсутність у містобудівних умовах та обмеженнях, виданих замовнику, або невиконання замовником містобудівних умов та обмежень в частині не погодження проекту будівництва з органом культурної спадщини, не проведення археологічного дослідження та проведення будівництва на земельній ділянці в зоні охорони археологічного культурного шару тягне за собою н а с т у п н і н а с л і д к и: видачу розпоряджень та приписів відповідним органом охорони культурної спадщини щодо охорони пам`яток, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України "Про охорону культурної спадщини", без дозволів або з відхиленням від них. Розпорядження або приписи передбачають заборону будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу об`єкту культурної спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини. Розпорядження або приписи можуть передбачати застосування фінансових санкцій за порушення Закону України "Про охорону культурної спадщини" (п. 16, 18, 23 ч.2 ст. 5; п. 14, 20 ч.1 ст. 6; п. 9, 21 ч.2 ст.6 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини у вигляді фінансових санкцій передбачена у ст.44 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Так, з матеріалів справи вбачається, що 13.11.2023 було проведено виїзне засідання комісії з обстеження пам`яток культурної спадщини та оглянуто торгово-офісну будівлю по АДРЕСА_1 , за результатами якого прийнято рішення відповідно до п.18 ч.2 та пунктів 14, 20 ч.1 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" поінформувати орган культурної спадщини вищого рівня про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам`яток, що знаходяться на їх території, застосувати фінансові санкції за порушення Закону (т.1, а.с. 80-81).

В контексті наведеного, суд зазначає, що нездійснення відповідачем дій, на які зсилається прокурор, з огляду на відсутність у містобудівних умовах і обмеженнях вказівок щодо необхідності та обов`язковості їх вчинення відповідачем, не є підставою для знесення побудованого об`єкта, а, зокрема, підставою для застосування уповноваженими на це органами до відповідача відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

За вказаного відсутні підстави і для задоволення вимог про зобов`язання ТОВ "Галексан" привести у стан не гірший, порівняно із тим, у якому він одержав земельну ділянку площею 688 кв.м за кадастровим номером 1810400000:01:020:0271, шляхом знесення за власний рахунок самовільно побудованого об`єкта.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд із цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України", обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином суд зазначає, що решта долучених до справи доказів та доводів сторін ретельно досліджена і наведених висновків суду не спростовує.

Враховуючи викладене вище, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно зі статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, то питання позовної давності у даному випадку не розглядається.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір відповідно до ст.129 ГПК України покладається на прокуратуру.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.06.24

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

- позивачам 1,2 - через "Електронний суд"

- відповідачу та представнику - через "Електронний суд"