Постанова

від 05.11.2024 по справі 906/1537/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року Справа №906/1537/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.06.2024 (суддя Вельмакіна Т.М., повний текст рішення складено 07.06.2024)

за позовом Виконувача обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

1) Бердичівської міської ради

2) Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галексан"

про розірвання договору оренди землі, знесення самочинно збудованого об`єкта та повернення земельної ділянки

за участю:

прокурора - Ковальчук І.Л.,

представника позивача-1 - не з`явився,

представника позивача-2 - не з`явився,

представника відповідача - Глейзер О.А., Вознюк О.М,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.06.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Господарським судом встановлено, що відповідач отримав Містобудівні умови та обмеження №12 від 26.03.2020 та подав до відділу Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що свідчить про обізнаність позивача-1 ще у 2020 році про намір відповідача здійснювати будівництво на орендованій земельній ділянці та відсутність заперечень щодо такого будівництва протягом тривалого часу - до 2023 року, коли об`єкт уже було фактично побудовано. Вказане також свідчить про непослідовність позиції орендодавця з цього питання, у зв`язку з чим у суду відсутні достатні підстави вважати, що відповідач не виконав обов`язку щодо отримання згоди на здійснення будівництва у відповідності до розділу 7 договору.

Крім того, суд зауважив, що прокурор та позивач-1 на противагу наданим відповідачем доказам не надали доказів невиконання відповідачем обов`язку щодо отримання дозволу на здійснення будівництва на орендованій земельній ділянці, не вказали у якій формі та якого змісту має бути відповідний дозвіл, порядок його отримання.

Також суд першої інстанції зазначив, що окрім будівлі, побудованої відповідно до повідомлення про початок будівельних робіт, щодо якої прокурор заявляє позовну вимогу про знесення, у відповідача на спірній земельній ділянці є інше нерухоме майно, набуте ним на підставі договору купівлі-продажу, та у зв`язку з набуттям права власності на яке позивач і передав відповідачу в оренду цю земельну ділянку. За законом право власності на будівлю, розташовану на орендованій земельній ділянці, є пріоритетним щодо права оренди цієї земельної ділянки.

Отже, розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянку позивачу-1 не призведе до припинення права власності відповідача на нерухоме майно, що на ній розташоване та набуте ним на підставі договору купівлі-продажу до укладення спірного договору оренди землі, та відповідно припинення фактичного користування спірною земельною ділянкою, а призведе до припинення права оренди у відповідача та обов`язку щодо сплати орендної плати та неврегульованості відносин між сторонами щодо користування спірною земельною ділянкою, що буде не вигідним, насамперед, для Бердичівської міської ради та спричинить необхідність звернень до суду з позовними заявами про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст.1212 ЦК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога прокурора про розірвання договору оренди землі (2019 рік, без дати), а відповідно і похідна вимога про повернення відповідачем позивачу за актом прийому-передачі спірної земельної ділянки, задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача привести у стан не гірший, порівняно із тим, у якому він одержав спірну земельну ділянку, шляхом знесення за власний рахунок самовільно побудованого об`єкта нерухомого майна, господарський суд вказав, що прийняття рішення органами охорони культурної спадщини про виключення зі складу зон охорони археологічного культурного шару безпосередньо пов`язане з проведенням археологічного дослідження та приймається за його результатами, тому відсутність у затверджених містобудівних умовах та обмеженнях окремої вимоги до відповідача про необхідність проведення археологічних досліджень, виключає можливість отримання відповідачем і рішення органів охорони культурної спадщини про виключення зі складу зон охорони археологічного культурного шару.

Відтак, формулювання у п.5 містобудівних умов і обмежень "у разі виявлення знахідки історичного або археологічного характеру виконати заходи у відповідності до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" саме по собі не зобов`язує відповідача проводити археологічні дослідження та, крім того, виключає можливість отримання рішення органів охорони культурної спадщини про виключення зі складу зон охорони археологічного культурного шару.

Водночас, проаналізувавши зміст ст.376 ЦК України та п.5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 26.03.2020 №12 "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м.Бердичеві", суд вважає, що навіть не дотримання вказаних у цих пунктах вимог щодо погодження проектів при здійсненні будівництва, реконструкції, земляних та інших робіт в зоні регулювання забудови з органом охорони культурної спадщини, не свідчить про наявність з боку відповідача порушень, наслідком яких може бути задоволення заявлених прокурором вимог щодо знесення самовільно побудованого об`єкта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даній справі не доведено існування обставин, які в розумінні ст.376 ЦК України, можуть бути підставою для задоволення позовної вимоги про знесення побудованого об`єкта нерухомого майна.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернулась з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Апелянт, зокрема, вказує, що ст.25 Закону України "Про оренду землі" та розділом 7 договору передбачалось, що зведення будівель і споруд на орендованій земельній ділянці є можливим виключно за наявності письмової згоди орендодавця. Однак, у порушення вказаних вимог окремої угоди щодо врегулювання питання забудови земельної ділянки укладено не було, що не заперечувалось сторонами та підтверджується, зокрема, листом Бердичівської міської ради за № 022-05/2125 від 24.11.2023, згідно якого ні виконавчим комітетом Бердичівської міської ради, ні міською радою не надавався дозвіл ТОВ "Галексан" на здійснення капітального будівництва на орендованій земельній ділянці, відповідна угода між сторонами не укладалась.

За таких обставин скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про те, що затвердження наказом т.в.о. начальника відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради від Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м.Бердичеві" на земельній ділянці з кадастровим номером 1810400000:01:020:0271, є фактичною згодою міськвиконкому на здійснення відповідачем капітального будівництва.

Крім того, прокурор зазначив, що на спірній земельній ділянці проводити будівельні роботи без погодження органу охорони культурної спадщини, проведення археологічного дослідження та рішення органу культурної спадщини про виключення земельної ділянки зі складу зони охорони археологічного культурного шару неможливо.

З огляду на викладене, вважає, що наявні підстави для розірвання спірного договору оренди землі та повернення вказаної земельної ділянки її власнику.

Враховуючи Основне креслення "Історико-архітектурного опорного плану" та розроблену ДП "НДПІ містобудування" та затв.наказом Міністерства культури України від 22.11.2012 № 1364 науково-проектну документацію "Зони охорони пам`яток м.Бердичева Житомирської області", які є складовими частинами Генерального плану м.Бердичева, прокурор звертає увагу, що земельна ділянка з кадастровим номером 1810400000:01:020:0271, яка знаходиться у м.Бердичеві по вул. Житомирська, 11/4, перебуває в комплексній зоні регулювання забудови.

Відтак, на спірній земельній ділянці проводити будівельні роботи без погодження органу охорони культурної спадщини, проведення археологічного дослідження та рішення органу культурної спадщини про виключення земельної ділянки зі складу зони охорони археологічного культурного шару неможливо. Однак, відповідач відповідне погодження не отримував, археологічні дослідження перед початком будівельних робіт не проводив, рішення про виключення земельної ділянки не приймалось.

Таким чином, враховуючи відсутність у ТОВ "Галексан" згоди на забудову земельної ділянки від її власника (Бердичівської міської ради) та дозвільного документу, а саме погодження проекту будівельних робіт з органом охорони культурної спадщини, апелянт вважає, що будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві на земельній ділянці з кадастровим номером 1810400000:01:020:0271 є самочинним, так як здійснювалося на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, та за відсутністю відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Відтак, усі збудовані об`єкти підлягають знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У відповідності до ст.263 ЦК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що доводи прокурора щодо отримання згоди орендодавця на будівництво спростовується відповіддю Бердичівської міської ради про відсутність випадків та регламентуючих документів, щодо надання Дозволу на поліпшення земельної ділянки, зведення у встановленому законом порядку будівель і споруд, та з п.1 ч.1 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Крім того, звертає увагу, що позивач-1 не звертався до відповідача із запереченнями щодо здійснення будівництва вказаного об?єкта на орендованій земельній ділянці, в тому числі і з підстав відсутності окремої угоди сторін з цього приводу.

Вважає вірним висновок суду першої інстанції, що нездійснення відповідачем дій, на які посилається прокурор, з огляду на відсутність у містобудівних умовах і обмеженнях вказівок щодо необхідності та обов`язковості їх вчинення відповідачем, не є підставою для знесення побудованого об`єкта, а, зокрема, підставою для застосування уповноваженими на це органами до відповідача відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. За вказаного, відсутні підстави для задоволення вимог про зобов`язання ТОВ "Галексан" привести у стан не гірший, порівняно із тим, у якому він одержав земельну ділянку площею 688 кв.м за кадастровим номером 1810400000:01:020:0271, шляхом знесення за власний рахунок самовільно побудованого об`єкта.

Відповідач також зауважує, що господарським судом дотримано принцип "належного урядування" та "збудоване на поверхні слідує за нею".

Враховуючи викладене, вважає, що господарським судом прийнято законне та обґрунтоване рішення, яке підлягає залишенню без змін, а тому просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

У судове засідання, призначене на 05.11.2024 року, позивачі не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги (т.3, а.с.8 зворот, 9).

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників справи про день, час та місце розгляду справи, зважаючи на строк розгляду апеляційної скарги, визначений ч.1 ст.273 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Бердичівської міської ради від 18.09.2019 № 963 передано в оренду ТОВ "Галексан" терміном на 5 років земельну ділянку (кадастровий номер 1810400000:01:020:0271) площею 688 кв.м для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: м. Бердичів, вул.Житомирська, 11/4 за рахунок земель комунальної власності (землі житлової та громадської забудови) у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (т.2, а.с.103).

У 2019 році (без дати) між Бердичівською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Галексан" (орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстровано у відділі комунальної власності та земельних відносин виконавчого комітету Бердичівської міської ради 10.10.2019 року за № 229 (т.1, а.с.62-64).

Відповідно до умов розділу 1 договору, орендодавець на підставі рішення Бердичівської міської ради від 18.09.2019 №963 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходиться за адресою: вул. Житомирська, 11/4, м. Бердичів Житомирської області.

В оренду передається земельна ділянка за адресою: м. Бердичів, вул. Житомирська, 11/4 загальною площею 688 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 1810400000:01:020:0271, цільове призначення: 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (абз.1 розділу 2 договору).

Договір укладено терміном на 5 років з моменту реєстрації договору (розділ 3 договору).

Згідно з розділом 7 договору, будь-яке капітальне будівництво на земельній ділянці проводиться з дозволу міськвиконкому; зміна цільового призначення проводиться з дозволу міської ради. У разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до розділу 8 договору, орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря використання земельної ділянки у відповідності до цільового призначення, забезпечення екологічної безпеки землекористування шляхом додержання вимог земельного та природоохоронного законодавства України, державних та місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Орендар має право, зокрема, за згодою орендодавця, визначеною у окремій угоді сторін, проводити поліпшення земельної ділянки, зводити у встановленому законом порядку будівлі і споруди, закладати насадження, без зміни цільового призначення земельної ділянки, а також орендар зобов`язаний, серед іншого, використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, згідно договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Бердичівська міська рада передала, а ТОВ "Галексан" прийнято в оренду терміном на 5 років з моменту реєстрації договору земельну ділянку площею 688 кв.м, що розташована за адресою: м. Бердичів, вул. Житомирська, 11, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 10.10.2019 (т.1, а.с.64 на звороті).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с.66) державна реєстрація права оренди земельної ділянки загальною площею 0,0688 га, кадастровий номер 1810400000:01:020:0271 строком на 5 років за ТОВ "Галексан" на підставі вказаного договору оренди землі здійснена 24.10.2019.

13.03.2020 відповідач звернувся до відділу містобудування та архітектури житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради із заявою на видачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки загальною площею 688 кв.м, яка розташована в м. Бердичеві по вул.Житомирській, 11/4, до якої долучив договір оренди землі за 2019 рік, викопіювання з топографо-геодезичного плану м. Бердичева станом на 2008 рік, містобудівний розрахунок "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирська, 11/4 в м. Бердичеві", витяг з Державного земельного кадастру (т.1, а.с.61-72).

Наказом т.в.о начальника відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 26.03.2020 №12 позивачу затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва від 26.03.2020 №12 "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві" на земельній ділянці з кадастровим номером 1810400000:01:020:0271 (т.1, а.с.39-40).

ТОВ "Галексан" подано відповідно до ст.36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до відділу Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради повідомлення (зареєстроване 02.07.2020 за №ЖТ061201840474) про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (діяльності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) - будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м.Бердичеві, кадастровий номер земельної ділянки 1810400000:01:020:0271 (т.1 а.с.54-60).

Відповідно до протоколу засідання комісії з обстеження пам`ятки культурної спадщини від 13.11.2023 на вказаній земельній ділянці відповідачем вже побудовано багатоповерхову споруду (т.1, а.с.80-81).

При цьому, прокурор вважаючи, що відповідач здійснив самочинне будівництво на вказаній земельній ділянці комунальної власності, у зв?язку з відсутністю згоди на забудову власника земельної ділянки - Бердичівської міської ради та відповідної укладеної між сторонами угоди, відсутністю погодження органу охорони культурної спадщини на проведення будівельних робіт, відсутністю рішення органу культурної спадщини про виключення спірної земельної ділянки зі складу зони охорони археологічного культурного шару, а також здійсненням на земельній ділянці будівництва, яка не була відведена для цієї мети, звернувся з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія, із врахуванням листів Бердичівської окружної прокуратури до Бердичівської міської ради, до Управління культури та туризму Житомирської ОДА, надісланих у зв`язку із виявленими порушеннями вимог законодавства щодо виявлених порушень про здійснення самочинного будівництва в зоні охорони пам`яток архітектури та містобудування, а також листів від 20.11.2023 (т.1, а.с.130, 137, 144) до вказаних органів про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивачі належним чином не здійснили захист інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Крім того, враховуючи обізнаність Бердичівської міської ради та Управління культури та туризму Житомирської ОДА про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги повідомлення вказаних органів про неможливість вжиття заходів представницького характеру з приводу вказаних порушень, у зв`язку з відсутністю коштів на звернення до суду з відповідним позовом, колегія суддів вважає, що відповідні органи фактично усунулися від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, що свідчить про їх бездіяльність. З огляду на що такий позов пред`являється прокурором в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області та Управління культури та туризму Житомирської ОДА.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст.626 ЦУ України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст.525, 526, 629 ЦК України і ст.193 Господарський кодекс України (далі - ГК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, в редакції, чинній станом на час укладення договору оренди землі), як кореспондується з ст.1 Закону України "Про оренду землі" (далі в редакції, чинній станом на час укладення договору оренди землі) визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі").

У відповідності до ст.24 Закону України "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів.

При цьому, орендар земельної ділянки, зокрема, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; а також зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (ст.25 Закону України "Про оренду землі").

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (ст.31 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 та ч.2 ст.651 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України і при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди землі застосуванню також підлягають положення ч.2 ст.651 ЦК України.

Водночас, застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п.6 ч.1 ст.3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17).

У даному випадку потрібно встановити: чи є вказані прокурором порушення відповідачем умов договору настільки істотними за обставин даної справи, що можуть бути підставою для розірвання договору в примусовому порядку; чи може бути в даному випадку виправданим втручання з боку держави (в інтересах якої діє прокурор) в сферу приватних інтересів та чи дотримано ним справедливого балансу між інтересами суспільства і вимогами захисту приватних інтересів окремих осіб.

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст.651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

В обґрунтування позову прокурор, зокрема, вказує, що ТОВ "Галексан" без погодження з орендодавцем на земельній ділянці здійснено будівництво торгово-офісної будівлі, що є істотним порушенням умов договору оренди землі, цільового призначення земельної ділянки та порушенням Закону України "Про оренду землі", Земельного кодексу України.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність письмової згоди орендодавця на зведення будівель та споруд на орендованій земельній ділянці як підстави для дострокового розірвання договору оренди, колегія суддів враховує наступне.

Розділом 7 договору сторони встановили обмеження щодо використання земельної ділянки, а саме: будь-яке капітальне будівництво на земельній ділянці проводиться з дозволу міськвиконкому; зміна цільового призначення проводиться з дозволу міської ради. У разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

У розділі 8 договору визначено, що орендар має право, зокрема, за згодою орендодавця, визначеною у окремій угоді сторін, проводити поліпшення земельної ділянки, зводити у встановленому законом порядку будівлі і споруди, закладати насадження, без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог та апеляційної скарги прокурора, вважає, що на момент початку будівництва орендарем було отримано згоду на будівництво шляхом отримання Містобудівних умов та обмежень №12 від 26.03.2020, виданих Відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради, а в подальшому подання повідомлення про початок робіт, зареєстрованого за №ЖТ061201840474 від 02.07.2020 відділом Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч.4 ст.26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

За приписами ч.2, 3 ст.29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Частинами 1-3, 5 ст.32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що клас наслідків (відповідальності) будівель і споруд (далі - клас наслідків) - це характеристика рівня можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, які постійно або періодично перебуватимуть на об`єкті або які знаходитимуться зовні такого об`єкта, матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов`язаних із припиненням експлуатації або з втратою цілісності об`єкта.

Клас наслідків визначається відповідно до вимог будівельних норм і правил, затверджених згідно із законодавством. Клас наслідків визначається для кожного об`єкта - будинку, будівлі, споруди будь-якого призначення, їхніх частин, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, у тому числі тих, що належать до складу комплексу (будови). Усі об`єкти поділяються за такими класами наслідків (відповідальності): незначні наслідки - СС1; середні наслідки - СС2; значні наслідки - СС3.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до положень ч.2, 3 ст.36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", виконувати будівельні роботи без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт забороняється. Отримання замовником інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт, крім направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до частини першої цієї статті, не вимагається. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на підставі заяви від 13.03.2020 (т.1, а.с.61) отримав Містобудівні умови та обмеження №12 від 26.03.2020 (т.1, а.с.39-40), затв.наказом т.в.о. начальника відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 26.03.2020 №12, та подав до відділу Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради повідомлення про початок виконання будівельних робіт (зареєстроване 02.07.2020 за №ЖТ061201840474).

Листом від 14.11.2023 виконавчий комітет Бердичівської міської ради підтвердив видачу відповідачу відділом містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердичівської міської ради Містобудівних умов та обмежень №12 від 26.03.2020 на "Будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м.Бердичеві" та вказав про чинність даного документу до завершення будівництва об`єкта (т.1, а.с.78).

Крім того, відповідно до повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 02.07.2020, за класом наслідків будівництво торгово-офісної будівлі по вул. Житомирській, 11/4 в м.Бердичеві належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), а тому з урахуванням п.1 ч.1 ст.34, ч.2, 3 ст.36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник має право виконувати будівельні роботи після подання відповідного повідомлення.

Враховуючи отримання відповідачем Містобудівних умов та обмежень, затв.наказом т.в.о. начальника відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради, а також подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт до відділу Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради, ТОВ "Галексан" мав достатні підстави вважати, що отримав згоду міськвиконкому на здійснення капітального будівництва, оскільки отримання замовником будь-якого іншого окремого додаткового дозволу для виконання будівельних робіт відповідного контролюючого підрозділу виконкому не вимагається.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, вказані обставини також свідчать про обізнаність позивача-1 ще у 2020 році про намір відповідача здійснювати будівництво на орендованій земельній ділянці та відсутність будь-яких заперечень щодо такого будівництва протягом тривалого часу.

Аналізуючи наведені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що Бердичівська міська рада як орендодавець (в даному випадку в особі відділу містобудування та архітектури управління житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердичівської міської ради, а також відділу Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Бердичівської міської ради, які підконтрольні та підзвітні Бердичівській міській раді), своїми діями фактично надала згоду на капітальне будівництво орендованої земельної ділянки орендарем, а тому формальне недотримання вимог п.7, 8 договору оренди в частині надання письмової згоди на будівництво шляхом укладення окремої угоди не може свідчити про істотне порушення умов договору як підстави для його розірвання у відповідності до ч.2 ст.651 ЦК України, а відтак не впливає на спірні правовідносини.

Судом апеляційної інстанції також враховується, що за умовами договору закріплено обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням (розділ 8).

Колегія суддів враховує, що відповідно до положень ст.1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №927/703/20).

Відповідно до ч.1 ст.19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі житлової та громадської забудови (пп."б").

Із врахуванням ст.20 ЗК України, цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у ст.38 ЗК України, згідно з якою до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування.

Порядок використання зазначеної категорії земель регламентовано ст.39 ЗК України, відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно з абз.2 ч.2 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, що затверджена наказом №548 від 23.07.2010 Державного комітету України із земельних ресурсів, код 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 04.02.2020 у справі №915/47/17.

Апеляційним судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до категорії земель - землі житлової та громадської забудови.

Згідно з витягом з рішення Бердичівської міської ради від 18.09.2019 №963, яким земельну ділянку передано в оренду відповідачу за рахунок земель комунальної власності (землі житлової та громадської забудови), зазначено вид цільового призначення спірної земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (т.2, а.с.103).

Аналогічний вид цільового призначення вказано в розділі 2 договору оренди земельної ділянки 2019 року.

Згідно з п.3 отриманих відповідачем Містобудівних умов та обмежень цільове призначення земельної ділянки також вказано як: 03.07 - Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що в межах категорії земель житлової та громадської забудови дозволяється розміщення громадських будівель і споруд (в даному випадку торгово-офісної будівлі), що прямо підтверджується видом цільового використання, тому здійснення відповідачем будівельних робіт на спірній земельній ділянці не може свідчити про використання такої земельної ділянки не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору.

Водночас, апеляційним судом також враховується, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.06.2019 за ТОВ "Галексан" зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 134,6 кв.м за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Житомирська, буд. 11/4 на підставі договору купівлі-продажу №2253 від 27.06.2019 (т.2, а.с.47).

Крім того, у рішенні Бердичівської міської ради від 18.09.2019 №963 вказано про передачу відповідачу в оренду спірної земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (т.2, а.с.103).

Таким чином, окрім будівлі, побудованої відповідно до повідомлення про початок будівельних робіт (зареєстроване 02.07.2020 за №ЖТ 061201840474), щодо якої прокурор заявляє позовну вимогу про знесення, у відповідача на спірній земельній ділянці є інше нерухоме майно, набуте ним на підставі договору купівлі-продажу, та у зв`язку з набуттям права власності на яке позивач і передав відповідачу в оренду цю земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Отже, власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна (постанова Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №924/856/20).

Відтак, правомірність права користування земельною ділянкою, що виникло на підставі спірного договору та дотримання орендарем зобов`язань за таким договором слід оцінювати в тому числі в контексті наявності іншого речового права (права власності), на інше належне відповідачу приміщення, що у відповідності до ч.1 ст.120 ЗК України є нерозривно пов`язаними, належними відповідачу майновими титулами.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянку позивачу-1 не призведе до припинення права власності відповідача на нерухоме майно, що на ній розташоване та набуте ним на підставі договору купівлі-продажу до укладення спірного договору оренди землі, та відповідно припинення фактичного користування спірною земельною ділянкою, а призведе до припинення права оренди у відповідача та обов`язку щодо сплати орендної плати та неврегульованості відносин між сторонами щодо користування спірною земельною ділянкою, та спричинить необхідність звернень до суду з позовними заявами про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст.1212 ЦК України.

Таким чином, відповідач як власник нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, буде продовжувати фактично користуватися цією земельною ділянкою без наявності укладеного договору оренди землі.

Враховуючи встановлення факту отримання згоди Бердичівської міської ради як орендодавця на капітальне будівництво шляхом затвердження Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 26.03.2020 №12 та прийняття повідомлення про початок виконання будівельних робіт, зважаючи на використання відповідачем спірної земельної ділянки за цільовим призначенням, що свідчить про відсутність істотних порушень договору, на які вказує прокурор, та як наслідок відсутність правових підстав для застосування ч.2 ст.651 ЦК України, а також приймаючи до уваги наявність у орендаря права власності на інше нерухоме майно на спірній земельній ділянці, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки (як похідної позовної вимоги).

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача привести у стан не гірший, порівняно із тим, у якому він одержав спірну земельну ділянку, шляхом знесення за власний рахунок самовільно побудованого об`єкта нерухомого майна, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878, до історично населених місць Житомирської області включено місто Бердичів.

Листом від 01.11.2023 (т.1, а.с.74-77) Державне підприємство "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" повідомило, що земельна ділянка по вул.Житомирській, 11/4 в м. Бердичеві (кадастровий номер 1810400000:01:020:0271) перебуває в комплексній зоні регулювання забудови, до складу якої включено території, прилеглі до охоронної зони комплексу Кармелітського монастиря 16-18 ст., на підставі розробленої ДП "НДПІ містобудування" та затвердженої наказом Міністерства культури України від 22.11.2012 №1364 науково-проектною документації "Зони охорони пам`яток м.Бердичева Житомирської області".

У цій зоні регулювання забудови рекомендується збереження сформованого характеру забудови. Дозволяється реконструкція існуючих та спорудження нових будівель заввишки не більше 20 м за умови збереження та відтворення у нових спорудах традиційного характеру історичної забудови (включаючи масштаб нових будівель, масштабність їхніх членувань, архітектурні форми, матеріали, кольорове вирішення фасадів). Не допускається розміщення будівель лінійної структури значної довжини (зокрема - багатосекційних житлових будинків).

ДП "НДПІ містобудування" також вказало, що на земельній ділянці з кадастровим номером 1810400000:01:020:0271 проводити будівельні роботи без погодження органу охорони культурної спадщини, проведення археологічного дослідження та рішення органу культурної спадщини про виключення земельної ділянки зі складу зони охорони археологічного культурного шару неможливо.

Водночас, як вбачається з п.3 Містобудівних умов та обмежень, відповідно до Генерального плану міста, затв.рішенням міської ради від 09.04.2015 №1028 та Плану зонування території м. Бердичева, затв. рішенням міської ради від 26.02.2018 №557, земельна ділянка розташована в зоні малоповерхової житлової забудови (від 1 до 3 метрів), що знаходиться в зоні регулювання забудови. Супутний вид дозволеного використання - заклади торгівельного, культурно-побутового і комунального обслуговування (третього рівня).

У пункті 5 Містобудівних умов та обмежень вказано, що земельна ділянка знаходиться за межами пам`яток культурної спадщини, історичних ареалів, охоронюваного ландшафту, археологічного культурного шару, об`єктів природно-заповідного фонду, прибережно-захисних смуг. Земельна ділянка розташована в зоні регулювання забудови. Будівництво, реконструкція, земляні та інші роботи в зоні регулювання забудови можуть здійснюватись лише за проектами, погодженими з органами охорони культурної спадщини. У разі виявлення знахідки історичного або археологічного характеру виконати заходи у відповідності до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Аналізуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відсутність у затверджених містобудівних умовах та обмеженнях окремої вимоги до відповідача про проведення археологічних досліджень, виключає необхідність отримання відповідачем і рішення органів охорони культурної спадщини про виключення зі складу зон охорони археологічного культурного шару.

При цьому, формулювання у п.5 Містобудівних умов і обмежень "у разі виявлення знахідки історичного або археологічного характеру виконати заходи у відповідності до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" саме по собі не зобов`язує відповідача проводити археологічні дослідження та отримувати рішення органів охорони культурної спадщини про виключення зі складу зон охорони археологічного культурного шару.

Відповідно до ч.7 ст. 376 ЦК України, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.

Таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво лише якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення.

При цьому під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Враховуючи отримання відповідачем Містобудівних умов та обмежень, а також належність будівництва торгово-офісної будівлі по вул.Житомирській, 11/4 за класом наслідків до об`єктів з незначними наслідками (СС1), що не вимагало отримання замовником інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт, приймаючи до уваги встановлення обставин використання орендарем земельної ділянки за цільовим призначенням, колегія суддів дійшла висновку, що спірний об`єкт не є самовільно побудованим, а тому не може вважатись самочинним будівництвом згідно з ст.376 ЦК України.

З огляду на викладене, вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "Галексан" привести у стан не гірший, порівняно із тим, у якому він одержав земельну ділянку площею 688 кв.м за кадастровим номером 1810400000:01:020:0271, шляхом знесення за власний рахунок самовільно побудованого об`єкта.

Крім того, апеляційним судом враховується, що несення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Із врахуванням листа ДП "НДПІ містобудування" від 01.11.2023 №170/01/11-164 (т.1, а.с.74-77), колегія суддів звертає увагу, що відсутність у містобудівних умовах та обмеженнях, виданих замовнику, або невиконання замовником містобудівних умов та обмежень в частині не погодження проекту будівництва з органом культурної спадщини, не проведення археологічного дослідження та проведення будівництва на земельній ділянці в зоні охорони археологічного культурного шару може мати такі наслідки: видачу розпоряджень та приписів відповідним органом охорони культурної спадщини щодо охорони пам`яток, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України "Про охорону культурної спадщини", без дозволів або з відхиленням від них.

Розпорядження або приписи передбачають заборону будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу об`єкту культурної спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини. Розпорядження або приписи можуть передбачати застосування фінансових санкцій за порушення Закону України "Про охорону культурної спадщини" (п.16, 18, 23 ч.2 ст.5; п.14, 20 ч.1 ст.6; п.9, 21 ч.2 ст.6 Закону України "Про охорону культурної спадщини"). Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини у вигляді фінансових санкцій передбачена у ст.44 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Таким чином, нездійснення орендарем дій, на які вказує прокурор, не є підставою для знесення побудованого об`єкта, натомість може бути підставою для застосування уповноваженими на це органами до відповідача відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини у разі доведення відповідних обставин.

Щодо застосування строку позовної давності у даних спірних правовідносинах, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст.267 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).

Отже, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, враховуючи, що при розгляді даного спору апеляційний суд встановив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, заява про застосування строків позовної даності задоволенню не підлягає, а вказаний строк до спірних правовідносин не може бути застосований, про що вірно вказано судом першої інстанції.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Житомирської області від 03.06.2024 у справі №906/1537/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "13" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.