Постанова

від 29.05.2024 по справі 911/2008/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2024 р. Справа№ 911/2008/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю секретаря судового засідання: Прокопенко О.В.

учасники справи:

від Київської обласної прокуратури: Яворський С.С.

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2023 (повний текст рішення складено та підписано 08.01.2024)

у справі №911/2008/23 (Шевчук Н.Г.)

за позовом Керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Фастівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ-ФАСТІВ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головного управління ДПС у Київській області

про визнання недійсним пункту договору поставки товару № 08-15/42 від 18.03.2022 та стягнення 128 016,29 грн безпідставно отриманих коштів

УСТАНОВИВ:

Керівник Фастівської окружної прокуратури Київської області звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Фастівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ-ФАСТІВ", в якому з урахуванням заяви від 20.09.2023 № 57-4886вих-23 про зменшення позовних вимог та зміну предмета позову, просив місцевий господарський суд:

- визнати недійсним пункту 3.1 договору поставки товару № 08-15/42 від 18.03.2022 та специфікацію додатку № 1 до договору поставки товару № 08-15/42 від 18.03.2022, укладених між Виконавчим комітетом Фастівської міської ради та Приватним підприємство "ФАРТ", в частині включення до договору ставки оподаткування податку на додану вартість у розмірі 20% від договірної вартості бензину автомобільного А-95-ЄВРО5-Е5 та дизельного палива ДП-Л-ЄВРО5-ВО в сумі 156 666,68 грн, замість правильного розміру 54 833,33 грн за ставкою 7%;

- стягнути з ТОВ "ФАРТ-ФАСТІВ" на користь Виконавчого комітету Фастівської міської ради 128 016,29 грн, з яких 101 833,35 грн безпідставно набутих коштів, 22 533,68 грн інфляційних та 3 649,26 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до пункту 82 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції на момент укладення договору поставки товару № 08-15/42 від 18.03.2022) тимчасово, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, при здійсненні операцій з постачання пального та інших нафтопродуктів (незалежно від того, коли відбулось придбання такого пального та нафтопродуктів - до запровадження ставки ПДВ 7% на такі товари, чи після її запровадження) до складу вартості таких товарів включається ПДВ, визначений за ставкою 7%. А тому договір та специфікація в частині зазначення ставки ПДВ 20% суперечить закону, а заявлені до стягнення 101 833,35 грн отримані відповідачем безпідставно, оскільки позивачем загальна вартість товару була сплачена з розрахунку ставки ПДВ 20%.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.12.2023 у справі №911/2008/23 позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 1.3 договору поставки товару № 08-15/42 від 18.03.2022, укладеного Виконавчим комітетом Фастівської міської ради та Приватним підприємством "ФАРТ", в частині включення податку на додану вартість у сумі, що перевищує ставку у розмірі 7%. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ-ФАСТІВ" на користь Виконавчого комітету Фастівської міської ради 101 833 (сто одна тисяча вісімсот тридцять три) грн 35 коп. грошових коштів. В іншій частині вимог у позові відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ-ФАСТІВ" на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. Стягнуто з Виконавчого комітету Фастівської міської ради на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у сумі 2 684 грн.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що суд встановив, що положення його пункту 3.1 в частині включення до Договору податку на додану вартість у розмірі 156 666,68 грн суперечать вимогам чинного на час укладення цього правочину вимогам законодавства України, зокрема, положенням пункту 82 підрозділу 2 розділу XX "Перехідних положень" Податкового кодексу України. За таких обставин, вимога позовної заяви про визнання спірного пункту Договору недійсним є обґрунтованою, доведеною та підлягає задоволенню судом. Також суд встановив, що позивачем під час здійснення сплати за товар на суму 783 333,40 грн (без суми ПДВ) мало бути сплачено розмір ПДВ за ставкою 7% на загальну суму 54 833,33 грн, проте сплачено за ставкою 20% у розмірі 156 666,68 грн, а тому господарський суд дійшов висновку, що різниця у вказаних сумах, що становить 101 833,35 грн, є такою, що набута відповідачем без достатньої правової підстави та підлягає поверненню позивачу. Також суд погодився з твердженнями відповідача про те, що оскільки стягувана сума не знаходилася у його користуванні або володінні, оскільки була сплачена до бюджету, чим спростовуються аргументи прокурора щодо необхідності сплати інфляційних та 3% річних за користування грошовими коштами.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Київська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2023 у справі №911/2008/23; скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2023 у справі №911/2008/23 в частині відмови у задоволенні позову керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області та ухвалити нове рішення в частині про задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ-ФАСТІВ" (вул. Соборна, 31, м. Фастів, Фастівський район, Київської області, 08500, код ЄДРПОУ 31164459) 26 182,94 грн на користь Виконавчого комітету Фастівської міської ради (площа Соборна, 1, м. Фастів, Фастівський район, Київської області, 08500, код ЄДРПОУ 04054926), з яких 22 533,68 грн сума інфляційних втрат та 3 649,26 грн 3% річних, шляхом зарахування їх на розрахунковий рахунок UA8820172034429008900002433 (ДКСУ м. Київ, МФО 820172); стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги, за наступними реквізитами: (отримувач коштів: Київська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02909996, банк отримувача: Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, рахунок UA028201720343190001000015641);

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2023 у справі №911/2008/23, розгляд справи призначено на 17.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 оголошено перерву у справі №911/2008/23 до 01.05.2024 , 01.05.2024 - до 29.05.2024.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу у якому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, установила наступне.

18.03.2022 між Виконавчим комітетом Фастівської міської ради (замовник) та Приватним підприємством "ФАРТ" (постачальник) укладено договорів поставки товару № 08-15/42, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити замовникові: бензин автомобільний А-95-ЄВРО5-Е5 (09132000-3) ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти; дизельне паливо ДП-Л-ЄВРО5-ВО (09134200-9) ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти відповідно до Специфікації (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити такий товар (пункт 1.1 Договору).

Факт приймання-передачі товару засвідчується замовником та постачальником шляхом підписання видаткової накладної (пункт 2.4 Договору).

Згідно із п. 3.1 Договору, сума визначена у договорі складає 940 000,08 грн, в т. ч. ПДВ 156 666,68 грн.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що в ціну, включаються витрати на транспортування, сплату податків і зборів (обов`язкових платежів), а також інші витрати.

Згідно із п. 5.1 Договору оплата проводиться після надання постачальником видаткової накладної на товар, відповідних сертифікатів якості та акту приймання-передачі товару, протягом п`ятнадцяти робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару замовником.

До договору складена та підписана Специфікація (додаток № 1), якою сторони погодили найменування продукції, що поставляється, кількість та ціну за одиницю товару з урахуванням ПДВ, а саме: бензин автомобільний А-95-ЄВРО5-Е5 у кількості 8000 л на загальну суму 313 333,36 грн (39,16667 грн за одиницю) та дизельне паливо ДП-Л-ЄВРО5-ВО у кількості 12000 л на загальну суму 470 000,04 грн (39,16667 грн за одиницю). Разом без ПДВ 783 333,40 грн; ПДВ 156 666,68 грн; всього з ПДВ 940 000,08 грн.

Судом установлено, що на виконання умов договору Приватне підприємство "ФАРТ" поставило обумовлений товар на зазначену суму, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000084 від 18.03.2022.

Виконавчий комітет Фастівської міської ради на виконання умов договору оплатив поставлений Приватним підприємством "ФАРТ" товар у сумі 940 000,08 грн (у т. ч. 156 666,68 грн ПДВ), що підтверджується платіжним дорученням № 9 від 19.03.2022.

Звертаючись до суду із позовом, прокурор зазначив, що Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 82 такого змісту: тимчасово, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України бензинів моторних, важких дистилятів та скрапленого газу, що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД, визначеними підпунктом 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, на які згідно з пунктом 41 підрозділу 5 цього розділу установлено ставку акцизного податку у розмірі 0,00 євро за 1000 літрів, а також нафти або нафтопродуктів сирих, одержаних з бітумінозних порід (мінералів), що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД 2709 00 10 00 та 2709 00 90 00, оподатковуються за ставкою у розмірі 7 відсотків.

Закон України від 15.03.2022 № 2120-IX набрав чинності 17.03.2022.

Отже, під час дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, при здійсненні операцій з постачання пального та інших нафтопродуктів, до складу вартості таких товарів включається ПДВ визначений за ставкою 7%, проте, договором № 08-15/42 від 18.03.2022 безпідставно установлено 20% ставку оподаткування ПДВ та позивачем перераховано ПП "ФАРТ" 156 666,68 грн ПДВ (за бензин - 62 666,67 грн, замість 21 933,33 грн; за дизельне паливо - 94 000,01 грн, замість 32 900,00 грн), що перевищує законодавчо встановлену ставку на суму в загальному розмірі 101 833,35 грн.

З урахуванням наведеного, прокурор вважає, що надмірно сплачена Виконавчим комітетом Фастівської міської ради сума ПДВ на користь ПП "ФАРТ" за договором від 18.03.2022 № 08-15/42 становить 101 833,35 грн.

Отже, Ураховуючи процедуру реорганізації, позов пред`явлено прокуратурою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ-ФАСТІВ", як правонаступника Приватного підприємства "ФАРТ".

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не установлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, слід встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами частин першої, третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Згідно із підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно із підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно зі статтею 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною. Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

У той же час, Законом України N 2120-IX від 15.03.2022 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" підрозділ 2 розділу XX "Перехідних положень" Податкового кодексу України доповнено пунктом 82, згідно якого на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України бензинів моторних, важких дистилятів та скрапленого газу, що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД, визначеними підпунктом 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, на які згідно з пунктом 41 підрозділу 5 цього розділу установлено ставку акцизного податку у розмірі 0,00 євро за 1000 літрів, а також нафти або нафтопродуктів сирих, одержаних з бітумінозних порід (мінералів), що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД 2709 00 10 00 та 2709 00 90 00, оподатковуються за ставкою у розмірі 7 відсотків. Вказані зміни набрали чинності з 17.03.2022.

Отже, під час дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану при здійсненні операцій з постачання пального та інших нафтопродуктів (незалежно від того, коли відбулось придбання таких пального та нафтопродуктів до запровадження ставки ПДВ 7% на такі товари, чи після її запровадження) до складу вартості таких товарів включається ПДВ, визначений за ставкою 7%.

Таким чином, товар - бензин автомобільний А-95-ЄВРО-Е5 у кількості 8000 л та дизельне паливо ДП-Л- ЄВРО5-ВО у кількості 12000 л, що є предметом договору поставки товару № 08-15/42 від 18.03.2022, відповідно до вимог законодавства, яке чинне на момент укладення цього правочину та здійснення оплати за ним, віднесено до товарів, які на час укладення цього договору оподатковуються за ставкою у розмірі 7%.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується висновком місцевого господарського суду про те, що включення до вартості товару - бензин автомобільний А-95-ЄВРО-Е5 у кількості 8000 л та дизельне паливо ДП-Л- ЄВРО5-ВО у кількості 12000 л за договором поставки товару № 08-15/42 від 18.03.2022 податку на додану вартість у розмірі 20%, що загалом становить 156 666,68 грн та подальша його сплата постачальнику, суперечить вимогам пункту 82 підрозділу 2 розділу XX "Перехідних положень" Податкового кодексу України, згідно з яким поставка вказаного товару повинна оподатковуватися за ставкою 7%.

Таким чином, положення його пункту 3.1 в частині включення до Договору податку на додану вартість у розмірі 156 666,68 грн суперечать вимогам чинного на час укладення цього правочину вимогам законодавства України, зокрема, положенням пункту 82 підрозділу 2 розділу XX "Перехідних положень" Податкового кодексу України.

За таких обставин, позовна вимога про визнання спірного пункту Договору недійсним є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 753/20633/15-ц:

- предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права;

- зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України);

- об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб;

- під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 495/2442/16-ц наведено, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). У постанові також вказано, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Судом установлено, що позивачем під час здійснення сплати за товар на суму 783 333,40 грн (без суми ПДВ) мало бути сплачено розмір ПДВ за ставкою 7% на загальну суму 54 833,33 грн, проте сплачено за ставкою 20% у розмірі 156 666,68 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується висновком місцевого господарського суду про те, що різниця у вказаних сумах, що становить 101 833,35 грн, є такою, що була набута відповідачем без достатньої правової підстави та підлягає поверненню позивачу. З огляду на викладене позов у цій частині про стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача також підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з 22 533,68 грн інфляційних та 3 649,26 грн 3% річних за користування грошовими коштами колегія суддів відзначає наступне.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом ст. ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, у якому виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти (у зв`язку з розірванням договору), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд акцентує, що положення ст. 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У цьому висновку колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), а також Верховним Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 01.06.2021 у справі № 910/9544/19, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що періодом обрахунку індексу інфляції за вказаними правовідносинами є період з 22.03.2022 по 21.05.2023 - наступний день після проведення 21.03.2022 оплати і перерахування коштів згідно платіжного доручення № 9 від 19.03.2022 по дату звернення до суду з позовом, обмежуючись останнім повним календарним місяцем, який передував зверненню до суду.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 22 533,68 грн інфляційних втрат та 3 649,26 грн 3% річних є обґрунтованим та підлягають задоволенню.

При цьому судова колегія вважає безпідставним висновок місцевого господарського суду про недоцільність покладення на відповідача додаткових обтяжень у вигляді нарахованих інфляційних втрат та 3% річних, оскільки у виникненні цього спору наявна вина обох сторін. Колегія суддів наголошує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, установленим обставинам справи.

За таких обставин висновок місцевого господарського суду про відмову у стягненні 22 533,68 грн інфляційних та 3 649,26 грн 3% річних є необґрунтованим та рішення суду у цій частині підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Київської обласної прокуратури - задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2023 у справі №911/2008/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2023 у справі №911/2008/23 скасувати в частині відмови в позові.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ-ФАСТІВ" (08500, Київська область, місто Фастів, площа Соборна, 31, код ЄДРПОУ 31164459) на користь Виконавчого комітету Фастівської міської ради (08500, Київська область, місто Фастів, площа Соборна, 1, код ЄДРПОУ 04054926) 22 533, 68 грн суму інфляційних втрат та 3 649,26 грн - 3% річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТ-ФАСТІВ" (08500, Київська область, місто Фастів, площа Соборна, 31, код ЄДРПОУ 31164459) на користь Київської обласної прокуратури (отримувач коштів: Київська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909996, БАНК ОТРИМУВАЧА: Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, рахунок UA028201720343190001000015641) 4 026,00 грн судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.06.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран