Ухвала

від 10.06.2024 по справі 911/2430/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/2430/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудфор-Лівінг"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024

за позовом Приватного акціонерного товариства "Отіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудфор-Лівінг"

про стягнення 569 526,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Отіс" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудфор-Лівінг" (далі - Товариства, скаржник) про стягнення 569 526,00 грн заборгованості за договором на поставку та монтаж ліфтового обладнання.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.11.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що договір на поставку та монтаж ліфтового обладнання є розірваним починаючи з 05.08.2020, відтак відповідач не міг прийняти роботи за розірваним договором і сплатити обумовлені у додатковій угоді суми, що також відображені у актах прийнятих робіт та довідці про вартість робіт за жовтень 2020 року, які були сформовані через два місяці від моменту розірвання договору в односторонньому порядку.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 18.12.2023 заяву Товариства про покладення витрат на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Отіс" на користь Товариства 10 000 витрат на правову допомогу у справі. В задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Отіс" про покладення витрат на правову допомогу відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "ОТІС" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2023 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "ОТІС" задоволено; рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2023 та додаткове рішення від 18.12.2023 у справі №911/2430/23 скасовано; позов задоволено в повному обсязі.

Постанова мотивована тим, що наявними у матеріалах справи доказами доведено, що договір №D2N 20080 від 17.09.2018 та додаткова угода №1 від 15.06.2020 є діючими, а у відповідача наявний юридичний обов`язок сплатити заборгованість за виконані позивачем будівельні роботи за договором №D2N 20080 від 17.09.2018 та додатковою угодою №1 від 15.06.2020 у заявленому позивачем розмірі, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 569 526,00 грн заборгованості підлягають задоволенню. Щодо додаткового рішення, то враховуючи, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції і позов Приватного акціонерного товариства "ОТІС" задоволено, відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача - 10 000,00 грн витрат на правову допомогу, отже, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2023 теж підлягає скасуванню.

27.05.2024 (через систему ?Електронний суд?) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 (повний текст складено 08.05.2024), в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2023 залишити в силі.

04.06.2024 на електронну пошту Верховного Суду від представника Приватного акціонерного товариства "Отіс" - адвоката Яцук В. П. надійшло заперечення проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства, яке Судом повертається без розгляду, як таке, що подане не у спосіб, передбачений статтею 6, частиною 6 статті 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме надано в електронній формі з ЕЦП через електронну пошту Суду, а не в електронній формі через електронний кабінет в ЄСІТС або у паперовій формі. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 204/2321/22.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення 569 526,00 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн х 500 = 1 342 000,00 грн), з урахуванням положень ГПК України касаційна скарга може бути розглянута у касаційному порядку лише за наявності для цього підстав, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 зазначеного Кодексу.

В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що справа має для нього виняткове значення, оскільки факт стягнення з Товариства вартості робіт (без встановлення факту їх виконання) може негативно вплинути на можливість стягнення Товариством грошових коштів у сумі 2 182 987,20 грн. з Приватного акціонерного товариства "Отіс" у справі №910/16348/23, яка продовжує розглядатися Господарським судом міста Києва. Крім того, в якості обґрунтування скаржник зазначив підстави касаційного оскарження щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за виключними випадками, які передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами ?а - г? пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: ?винятковість значення справи для скаржника?, ?суспільний інтерес?, тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?.

Верховний Суд також виходить з того, що наявність ?виняткового значення? справи для учасника може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.

Натомість спірне питання, яке порушує скаржник у касаційній скарзі, випливає з правочину, укладеного між сторонами спору, при цьому наслідки виконання/невиконання саме цього правочину мають юридичне значення лише для сторін договору, зокрема, в частині належного виконання зобов`язання щодо поставки та монтажу ліфтового обладнання у встановлені договором строки.

А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту ?в? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?.

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваного судового рішення у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною 3 статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судом під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами ?а - г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип ?правової визначеності? буде порушено.

Частиною 4 статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України ?Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини? визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 ?Справа ?Леваж Престасьон Сервіс проти Франції? (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі ?Азюковська проти України? (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині 1 статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем ?розумних обмежень? в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

При цьому слід зазначити, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування процесуальних фільтрів було передбачуваним, проте скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Разом з тим, посилання скаржника на застосування апеляційним господарським судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та відсутність висновку Верховного Суду може бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини 2 статті 287 ГПК України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини 3 зазначеної норми.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження №12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Ураховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №911/2430/23 за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №911/2430/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудфор-Лівінг" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов