Ухвала

від 27.05.2024 по справі 2603/5495/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року

м. Київ

справа № 2603/5495/2012

провадження № 61-4516ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби

у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Горбатовського Ігоря Анатолійовича,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (далі - ТОВ «Брайт Інвестмент») звернулося до суду із скаргою

на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби

у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ)

Горбатовського І. А.

Скарга мотивована тим, що 26 квітня 2021 року ухвалою Деснянського районного суду міста Києва задоволено заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» про заміну стягувача

у виконавчому листі та поновлено строки для його пред`явлення з виконання рішення суду у справі № 2603/5495/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») заборгованості за кредитним договором № 2109/П/62/2007-980.

24 вересня 2021 року державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Горбатовським І. А. ухвалено постанови про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, за якими боржником є ОСОБА_1 .

Скаржник зазначав, що з моменту відкриття виконавчих провадження (24 вересня 2021 року) до моменту їх завершення (13 грудня 2021 року), тобто за 2,5 місяці, державним виконавцем проведено такі дії:

- 24 вересня 2021 року ухвалено постанови про відкриття виконавчих проваджень; направлено електронні запити до органів Державної податкової служби України, Пенсійного фонду України та Міністерств внутрішніх справ України; ухвалено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження,

що не є заходами примусового виконання; ухвалено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене, що також не є заходами примусового виконання;

- 13 грудня 2021 року ухвалено постанови про: виведення виконавчого провадження із зведеного виконавчого провадження; про арешт майна боржника; про арешт коштів боржника; про повернення виконавчого документа стягувачу.

При цьому згідно з інформацією, наданою Деснянським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), у відповідь на адвокатський запит від 11 жовтня 2023 року вказано, що виконавець здійснював перевірку щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника лише 24 вересня 2021 року, хоча мав здійснити мінімум 5 перевірок протягом 2,5 місяців, коли відповідне провадження було на виконанні.

Скаржник вважав постанову про повернення виконавчого документа стягувачу передчасною, оскільки виконавець здійснював перевірку щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника лише при відкритті проваджень, хоча мав здійснити мінімум 5 перевірок протягом 2,5 місяців, коли відповідне провадження було на виконанні.

На підставі викладеного ТОВ «Брайт Інвестмент» просило суд визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про повернення виконавчих документів стягувачу

за виконавчими провадженнями № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 березня

2024 року, скаргу ТОВ «Брайт Інвестмент» задоволено.

Визнано протиправними дії державного виконавця Горбатовського І. А. щодо ухвалення постанов про повернення виконавчих документів стягувачу

№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 13 грудня 2021 року.

Визнано протиправною та скасовано постанови про повернення виконавчих документів стягувачу від 13 грудня 2021 року, ухвалені у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що під час виконання рішення суду у справі

№ 2603/5495/12 у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 державним виконавцем порушено строки проведення перевірки майнового стану боржника, встановлені частиною восьмою статті 48 Закону України

«Про виконавче провадження», не вчинено жодних активних та ефективних виконавчих дій, спрямованих на реальне виконання боржником рішення суду у цій справі, та не вжито всього комплексу заходів, передбачених статтями 18, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Зважаючи на викладене, дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського І. А. щодо повернення виконавчих документів стягувачу постановою від 13 грудня 2021 року

у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 є протиправними,

а постанови про повернення виконавчих документів підлягають скасуванню.

26 березня 2024 року Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено

без руху та запропоновано надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості інших учасників справи, у якій уточнити вимоги прохальної частини.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 16 квітня 2024 року

Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) надіслав на адресу Верховного Суду матеріали на усунення недоліків.

Таким чином, недоліки касаційної скарги заявником усунуто.

Касаційна скарга мотивована тим, що звертаючись до суду із скаргою, ТОВ «Брайт Інвестмент» порушило порядок такого звернення, оскільки учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються

до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відділ державної виконавчої служби є уповноваженим органом приймати

для примусового виконання виконавчі документи чи не приймати їх з підстав, визначених чинним законодавством України. Здійснюючі делеговані йому функції в цій частині, відділ державної виконавчої служби діє як суб`єкт владних повноважень, рішення, дії або бездіяльність якого, його посадових осіб, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити у порядку адміністративного судочинства, що відповідає завданням цього судочинства, передбаченим у статті

2 КАС України.

Вказує, що всі вимоги стягувача щодо своєчасного та реального виконання ним виконані та вищезазначені постанови про повернення виконавчих документів ухвалені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Під час примусового виконання вказаних виконавчих проваджень будь-які заяви щодо вчинення можливих виконавчих дій від стягувача до відділу не надходили.

Також звертає увагу суду, що вказана скарга, яка подана в порядку виконання судового рішення у цивільній справі, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями частини першої статті 372 ЦПК України, вважав за можливе розглянути справу

за відсутності учасників справи, чим обмежив право на захист.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження

у цій справі.

Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Виходячи з матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд доходить висновку, що скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Суди встановили, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва

від 10 серпня 2012 року у справі № 2603/5495/12 частково задоволено позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

та вирішено стягнути з останнього на користь позивача заборгованість

за кредитним договором та відсотками в розмірі 17 369,19 грн та суму судового збору в розмірі 214,60 грн.

26 квітня 2021 року ухвалою Деснянського районного суду міста Києва задоволено заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» про заміну стягувача у виконавчому листі

та поновлено строки для його пред`явлення з виконання рішення суду у справі

№ 2603/5495/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором № 2109/П/62/2007-980.

24 вересня 2021 року державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Горбатовським І. А. на підставі виконавчих листів

від 01 серпня 2013 року відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1

та НОМЕР_2, за якими боржником є ОСОБА_1 , та ухвалено постанови

про відкриття виконавчих проваджень.

З Інформації про виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 встановлено, що державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби

у м. Києві ЦМУ МЮ Горбатовським І. А. вчинені такі виконавчі дії:

24 вересня 2021 року ухвалено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження;

24 вересня 2021 року ухвалено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене;

24 вересня 2021 року надіслано електронні запити до органів Державної податкової служби, Пенсійного фонду України та Міністерств внутрішніх справ України;

13 грудня 2021 року ухвалено постанову про виведення виконавчого провадження із зведеного виконавчого провадження;

13 грудня 2021 року ухвалено постанову про арешт майна боржника;

13 грудня 2021 року ухвалено постанову про арешт коштів боржника;

13 грудня 2021 року ухвалено постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, де підставою визначено, що отримані відповіді на запити вказують

на відсутність доходів та майна.

13 грудня 2021 року постановою державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Горбатовського І. А. у ВП № № НОМЕР_1

та № НОМЕР_2 повернуто виконавчий документ стягувачу на підстав пункту

2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку

з відсутністю майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи відповідно до закону щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

У листі від 11 жовтня 2023 року Деснянський відділ державної виконавчої служби

у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), розглянувши запит адвоката С. Макаренка, надав інформацію про хід виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 та вказав на відсутність можливості надати підтвердження направлення постанов про повернення виконавчих документів стягувачу. Цей лист одержаний адвокатом 04 листопада 2023 року,

про що свідчать дані електронного ресурсу «Укрпошта».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку

у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються

у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим

до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення

є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права

на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду,

що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів

і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема,

на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження

при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень

у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Тобто з метою забезпечення реального виконання судового рішення

та ефективного захисту порушених прав, ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю

за виконанням судових рішень в цивільних справах.

Так, статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права

чи свободи.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів

у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження

№ 12-197гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті

339 ГПК України (статті 447 ЦПК України) пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження

№ 61-10355св19) Верховний Суд вказав, що «завданням цивільного судочинства

є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи

або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ

до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами,

які забезпечують їх ведення.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти,

що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах,

на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Частиною другою статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ

або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника

у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше, ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника; не рідше, ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

При цьому сам факт здійснення окремих дії щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 910/25970/14.

Як встановлено судами, у сканкопіях виконавчих документів інформаційна довідка з Реєстру прав власності на нерухоме майно відсутня.

При цьому згідно із п. п. 2, 3 Розділу 4 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження виконавцем до Системи обов`язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До Системи в обов`язковому порядку вносяться також відомості

про всі документи, отримані на запит виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії.

Відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Системи одночасно

з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча

дія, або одночасно з виготовленням документа, яким оформлюється проведення виконавчої дії. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу державної виконавчої служби (офісу приватного виконавця) відомості про таку дію вносяться до Системи не пізніше наступного робочого дня після її проведення.

Відповідно до постанови про арешт коштів боржника та супровідного листа

до неї суд першої інстанції встановив, що ані в постанові, ані в супровідному листі не вказано жодного банку чи іншої фінансової установи, до якої відповідна постанова була направлена. Серед адресатів вказано виключно боржника

і стягувача.

За пунктами 3, 4 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх прийняття.

Отже, під час виконання рішення суду у справі № 2603/5495/12 у виконавчих провадженнях ВП № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 державним виконавцем порушено строки проведення перевірки майнового стану боржника, встановлені частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», не вчинено жодних активних та ефективних виконавчих дій, спрямованих на реальне виконання боржником рішення суду у цій справі, та не вжито всього комплексу заходів, передбачених статтями 18, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Зважаючи на зазначене вище, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Горбатовського І. А. щодо повернення виконавчих документів стягувачу постановами від 13 грудня 2021 року

у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 є протиправними,

а постанови про повернення підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги про те, що звертаючись до суду із скаргою ТОВ «Брайт Інвестмент» порушило порядок такого звернення, оскільки учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються

до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб,

не заслуговують на увагу, виходячи з такого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі

№ 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) вказано, що:

«юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця

про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією

та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів

в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі

№ 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі

№ 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі

№ 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі

№ 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення

від неї не вбачається».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі

№ 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що:

«імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією

та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця

про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією

та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів

в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі

№ 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі

№ 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що:

«частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення,

дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних

з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією

та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби

в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції».

Отже, звертаючись до суду зі скаргою, ТОВ «Брайт Інвестмент» правомірно оскаржило в порядку цивільного судочинства дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Горбатовського І. А. щодо повернення виконавчого документа стягувачу від 13 грудня 2021 року, ухвалені

у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Доводи касаційної скарги про те, що всі вимоги стягувача щодо своєчасного

та реального виконання державним виконавцем виконані та вищезазначені постанови про повернення прийняті відповідно до вимог Закону України

«Про виконавче провадження», під час примусового виконання вищевказаних виконавчих проваджень будь-які заяви щодо вчинення можливих виконавчих

дій від стягувача до відділу не надходили були предметом апеляційного оскарження і суд апеляційної інстанції їм надав належну правову оцінку.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями частини першої статті 372 ЦПК України, вважав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, чим обмежив право на захист, то такі також не заслуговують на увагу. Заявник у касаційній скарзі

не зазначив про те, що суд апеляційної інстанції порушив порядок повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду апеляційним судом, що у свою чергу могло позбавити заявника права на захист та доступ до правосуддя.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що учасники справи, які належно були повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання

не з`явилися, причини неявки апеляційному суду не повідомили.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника

з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення

у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді

на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку колегії суддів, ухвала Деснянського районного суду міста Києва

від 14 грудня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року є достатньо мотивованими.

Оскільки правильне застосування судами попередніх інстанцій законодавства України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування

чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

від 18 березня 2024 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Горбатовського Ігоря Анатолійовича.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська