Постанова

від 05.06.2024 по справі 914/221/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2024 р. Справа №914/221/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.,

Суддів: Кравчук Н.М.,

Скрипчук О.С

за участю секретаря судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" б/н та б/д (вх. № 01-05/2651/21 від 04.08.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.07.2021 (повний текст рішення складено та підписано 14.07.2021), суддя Козак І.Б.

у справі №914/221/21

за позовом: Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, м. Львів,

в інтересах держави в особі позивача: Міністерства оборони України, м. Київ,

до відповідача 1: Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, м. Львів,

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна", м. Київ,

про визнання недійсною додаткової угоди.

за участю представників сторін:

від прокуратури: прокурор Майорчак В.М.;

від позивача: Гудима В.О (в порядку самопредставництва);

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

На розгляд Господарського суду Львівської області Заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі позивача: Міністерства оборони України подано позов до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» про визнання недійсною додаткової угоди.

Рух справи в судах.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.07.2021 позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 18.08.2020 до договору про будівництво житлового комплексу від 26.11.2016 за адресою: АДРЕСА_2 від 26.11.2016. Стягнуто зі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону 1135,00 грн судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону 1135,00 грн судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 04.08.2021.

Апелянт зазначає, що всупереч порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор попередньо, перед поданням позову, не попередив Міністерство оборони України про звернення від його імені в інтересах держави в рамках цієї справи вже після отримання запитуваної інформації. Наявне в листі прокурора про отримання інформації від 30.09.2020 року застереження про таку можливість, без конкретного зазначення про намір прокурора звернутися з відповідним позовом із наведенням підстав для цього, не може вважатися дотриманням прокурором вказаного порядку. Додатково до цього, прокурором не обґрунтовується сплив розумного строку для звернення компетентного органу з відповідним позовом (відповідь отримана прокурором 30.11.2020 року, а позов поданий 26.01.2021 року), як не обґрунтовується і обізнаність компетентного органу про нібито порушення інтересів держави. Викладене свідчить про порушення прокурором порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та підтверджує відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства оборони України в суді в рамках цієї справи, що має наслідком залишення цього позову без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 України;

Зі змісту листа прокурора від 30.09.2020 року вбачається, що прокурор звертається до вказаного управління щодо перевірки інформації про погодження змісту оспорюваної додаткової угоди та питання про повернення коштів за квартиру АДРЕСА_1 . У відповіді Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 09.11.2020 року (додана прокурором до позовної заяви) зазначається, що зміст оспорюваної додаткової угоди та довіреності від 14.08.2020 року на ім`я Дацка Б.Я. опрацьований та погоджений і що питання повернення коштів або рівнозначної квартири не порушувалося. Тобто з вказаного листування вбачається, що прокурор перевіряв інформацію про погодження оспорюваної додаткової угоди та отримав підтвердження такого погодження. При цьому в суперечить порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор не наводить жодного аргументу на підтвердження наявності порушення інтересів держави при укладені оспорюваної угоди, а лише запитує певну інформацію..

Окрім того, апелянт зазначив щодо форми погодження змісту додаткової угоди, що конкретної форми погодження первісно Міністерством оборони України в тексті довіреності від 14.08.2020 року на ім`я Дацка Б .Я. не встановлювалося, тому не є спроможним посилання прокурора на нібито недотримання форми такого погодження при укладенні вказаної додаткової угоди.

Відтак, апелянт просить скасувати рішення першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

У відзиві на дану апеляційну скаргу прокурор заперечив проти її задоволення, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

У своїх поясненнях Міністерство оборони України просило прийняти законне і обгрунтоване рішення.

В судовому засіданні представник прокуратури заперечив проти вимог апеляційної скарги. Представник Міністерства оборони України підтримав доводи прокурора.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.

Згідно з ч. ч. 3, 11 ст. 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ч. 10 цієї статті та ч. 2 ст. 271 цього Кодексу і суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

У цій справі участь представників сторін в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась.

Виходячи зі ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позиція позивача викладена у позовній заяві, а також на строки розгляду апеляційної скарги на рішення, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів

Зупинення розгляду справи.

Предметом розгляду у справі №914/221/21 є визнання недійсною на момент укладення додаткової угоди від 18.08.2020 до договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко АДРЕСА_2 від 26.11.2016.

Судом встановлено, що оскаржену додаткову угоду від 18.08.2020 було укладено до Договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко АДРЕСА_2 від 26.11.2016.

22.02.2022 заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій і оборонній сфері Західного регіону подано до Господарського суду Львівської області позов від 21.02.2022 №15-147 вих-22 в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації та Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" про визнання недійсним Договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко АДРЕСА_2 від 26.11.2016 та зобов`язання вчинити дії.

01.03.2022 ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №914/475/22 відкрито провадження за вищезазначеною позовною заявою.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про зупинення розгляду справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №914/475/22.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 апеляційні скарги ТОВ "Енерджи Плюс Україна" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2023 у справі №914/475/22 залишено без змін. Відтак, рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/475/22 набрало законної сили.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2024 у справі №914/475/23 позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко АДРЕСА_2 укладений 26.11.2016 Міністерством Оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ "Енерджі Плюс Україна", у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону 2 481, 00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору, стягнуто з ТОВ "Енерджі Плюс Україна" на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного 2 481, 00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

26 листопада 2016 року Міністерство оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, затвердженого наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 17.06.2003 за №23 в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 та наказу Міністра оборони України від 21.08.2015 за №28-ДП, діяв тимчасово виконуючий обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарський Володимир Віталійович, як замовник (сторона-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна", від імені якого діяв Крупський Павло Миколайович , як підрядник (сторона-2) на виконання положень Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями", Постанови Верховної Ради від 06.05.2014 №1238-VII "Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки Держави", з метою забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України, уклали договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко АДРЕСА_2

30.05.2017 заступник військового прокурора Західного регіону України подав до господарського суду Львівської області позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» про визнання недійсним договору від 26.11.2016.

10.08.2017 рішенням господарського суду Львівської області в задоволенні позову відмовлено. Рішення оскаржене в апеляційному порядку заступником військового прокурора Західного регіону України та Міністерством оборони України.

27.11.2017 Львівський апеляційний господарський суд рішення господарського суду Львівської області від 10.08.2017 у справі № 914/1075/17 залишив без змін, а подані апеляційні скарги без задоволення.

20.03.2018 Верховний Суд скасував постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та рішення господарського суду Львівської області від 10.08.2017 у справі № 914/1075/17, а справу направив на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Відповідно до листа Заступника Міністра оборони України Халімона І.С. № 3952/з/2 від 06.07.2020, адресованого Міністру оборони України Тарану A.B. зазначено, що Головному управлінню майна та ресурсів пропонується організувати роботу щодо укладення додаткової угоди з врахуванням інтересів Міністерства оборони України у співвідношенні до вартості земельної ділянки під забудову, а Центральному управлінню інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 - обстеження території військового містечка АДРЕСА_2 з метою встановлення площі земельної ділянки під забудову, за результатами чого вжити заходів щодо виділення її в натурі із визначенням її ринкової вартості, враховуючи, що на земельній ділянці буде здійснюватись житлове будівництво.

18.08.2020 укладено додаткову угоду до договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко АДРЕСА_2 від 26.11.2016, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., та зареєстровану в реєстрі за № 3558.

22.09.2020 рішенням господарського суду Львівської області залишено без задоволення позов заступника військового прокурора Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна», за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимогами на предмет спору, товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська мрія» про визнання недійсним договору.

На указане рішення сторонами подано апеляційні скарги.

30.09.2020 заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону звернувся до Міністерства оборони України із запитом вих. № 15-28вих-20 про надання інформації про обізнаність Міністерства оборони України про укладення Західним управлінням капітального будівництва МОУ додаткової угоди від 18.08.2020 до договору про будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_2 від 26.11.2016, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., та зареєстрованого в реєстрі за № 3558 та наявності її погодження Головного управління майна та ресурсів, а також повідомлення про можливість, за достатності підстав, застосування прокуратурою регіону представницьких повноважень щодо визнання додаткової угоди недійсною відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

30.11.2020 до прокуратури регіону надійшла відповідь на указаний запит (вих. № 503/34/9128 від 09.11.2020), підписана начальником Головного управління майна та ресурсів, відповідно до якої, на його думку, визнання у судовому порядку недійсною додаткової угоди від 18.08.2020 до Договору буде суперечити інтересам Міністерства оборони України в частині забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей.

Основною підставою для ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 06.07.2021 у справі 914/221/21 стало наявність постанови Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у справі №914/1075/17, якою вищевказаний основний договір від 26.11.2016 було визнано недійсним.

Постановою Верховного Суду від 15.12.2021 постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у справі №914/1075/17 скасовано, а позов прокурора залишено без розгляду через недотримання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні до суду з позовом.

В подальшому, 22.02.2022 заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій і оборонній сфері Західного регіону подано до Господарського суду Львівської області позов від 21.02.2022 №15-147 вих-22 в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації та Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" про визнання недійсним Договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко АДРЕСА_2 від 26.11.2016 та зобов`язання вчинити дії.

01.03.2022 ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №914/475/22 відкрито провадження за вищезазначеною позовною заявою.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2024 у справі №914/475/23 позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко АДРЕСА_2 укладений 26.11.2016 Міністерством Оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ "Енерджі Плюс Україна", у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону 2 481, 00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору, стягнуто з ТОВ "Енерджі Плюс Україна" на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного 2 481, 00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 апеляційні скарги ТОВ "Енерджи Плюс Україна" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2023 у справі №914/475/22 залишено без змін. Відтак, рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/475/22 набрало законної сили.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Аналізуючи підстави подання позову прокурором в інтересах Міністерства оборони України, беручи до уваги клопотання відповідача 2 про залишення цього позову без розгляду через недотримання прокурором ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», оскільки прокурором не дотримано порядку повідомлення (попередження) Міністерства про подання цього позову до суду, варто зазначити таке.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

30.09.2020 заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону звернувся до Міністерства оборони України із запитом вих. № 15-28вих-20 про надання інформації про обізнаність Міністерства оборони України про укладення Західним управлінням капітального будівництва МОУ додаткової угоди від 18.08.2020 до договору про будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_2 від 26.11.2016, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., та зареєстрованого в реєстрі за № 3558 та наявності її погодження Головного управління майна та ресурсів, а також повідомлення про можливість, за достатності підстав, застосування прокуратурою регіону представницьких повноважень щодо визнання додаткової угоди недійсною відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

30.11.2020 до прокуратури регіону надійшла відповідь на указаний запит (вих. № 503/34/9128 від 09.11.2020), підписана начальником Головного управління майна та ресурсів, відповідно до якої, на його думку, визнання у судовому порядку недійсною додаткової угоди від 18.08.2020 до Договору буде суперечити інтересам Міністерства оборони України в частині забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей.

До господарського суду Львівської області позовна заява подана 26.01.2021, тобто тривалий час після з`ясування прокурором обставин справи та підготовки цього позову. Позиція начальника Головного управління майна та ресурсів не є позицією Міністерства оборони України

У даному випадку вбачається, що Міністерство, як власник спірної земельної ділянки, володіючи інформацією про численність підстав для визнання недійсною Додаткової угоди, не вживало та не вживає належних та дієвих заходів на поновлення прав держави, маючи реальну можливість вжити таких заходів.

З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у підпунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Підсумовуючи наведене,колегія суддів констатує, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив належного позивача, а також дотримався порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення цього позову без розгляду.

Щодо заявленої позовної вимоги.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2024 у справі №914/475/23 позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко АДРЕСА_2 укладений 26.11.2016 Міністерством Оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ "Енерджі Плюс Україна", у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону 2 481, 00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору, стягнуто з ТОВ "Енерджі Плюс Україна" на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного 2 481, 00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 апеляційні скарги ТОВ "Енерджи Плюс Україна" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2023 у справі №914/475/22 залишено без змін. Відтак, рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/475/22 набрало законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Верховний Суд у зазначеній справі № 5004/1694/11 вказав, що преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Окрему увагу сторін суд звертає на постанову Об`єднаної палати касаційного господарського суду від 18.06.2021 №910/16898/19, до зроблено висновок про те, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Додаткова угода від 18.08.2020, визнати недійсною яку просить прокурор у цій справі, укладена до договору від 26.11.2016 про будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_2 від 26.11.2016, за своїм змістом є угодою про викладення деяких пунктів Договору від 26.11.2016 в новій редакції (п.1.1.4, 1.1.5, 2.1, 2.5, 12.3), виключення пунктів договору (п.2.3, 7.1.2, 7.3, 9.5), доповнення змісту умов договору (п.7.6, 8.3, 9.8). Крім того, в п.17 Додаткової угоди чітко зазначено про те, що ця угода є невід`ємною частиною Договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко АДРЕСА_2 укладений 26 листопада 2016 року, тобто безпосередньо стосується змісту умов визнаного недійсним з моменту укладення Договору про будівництво від 26.11.2016р.

Суд звертає увагу всіх учасників процесу на те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України).

Щодо підстав недійсності Додаткової угоди від 18.08.2020, які наводить прокурор, то варто зазначити таке. В частині відсутності повноважень на підписання цієї угоди зі сторони МОУ, суд приймає аргументи прокурора повністю.

Указану додаткову угоду від імені Міністерства оборони України підписано ТВ О начальника Західного УКБ Дацком Б.Я. на підставі довіреностіМіністра оборони України, посвідченої 14.08.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренком A.B. за реєстровим № 758.У зазначеній довіреності вказано, що для виконання повноважень бути представником щодо представництва Міністерства оборони України з усіх питань, пов`язаних із укладенням вказаної додаткової угоди, надається право підписувати її від імені Міністерства оборони України за погодженням з Головним управлінням майна та ресурсів. Однак в матеріалах справи дійсно відсутні докази надання згоди Головного управління майна та ресурсів на укладення оспорюваної додаткової угоди. У відповіді начальника Головного управління майна та ресурсів (вих. № 503/34/9128 від 09.11.2020) зазначено про проведення наради, відпрацювання доручення та проекту додаткової угоди, проте про будь-яку форму її погодження не зазначено.

Щодо аргументу прокурора про те, що Додаткову угоду від 18.08.2020 укладено без урахування площі під забудову та визначення її ринкової вартості, а лише зазначено, що її площа буде уточнена шляхом укладання іншої Додаткової угоди до договору за результатами її формування та виділення в натурі, то суд критично оцінює аргумент відповідача 2. Товариство стверджує, що лише після розроблення проектно-кошторисної документації, її погодження, отримання позитивного експертного висновку (за необхідності) та дозвільної документації на будівництво має бути внесені відповідні зміни до договору в частині уточнення (визначення) відповідної площі земельної ділянки та проведена відповідна експертна оцінка.

У справі №914/475/22 встановлено наступне. Пунктом 2 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ №296 від 11.04.2012, визначено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, звернення щодо погодження укладання договору разом з відповідними документами.

Умовами спірного договору не передбачено будівництва житлового комплексу саме як житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей або соціального та доступного житла; конкурс проведено не було.

Винарський В.В. , укладаючи договір, діяв без повноважень на його укладення від імені Міністерства оборони України, за відсутності погодження щодо укладення такого договору та з порушенням процедури, оскільки не було проведено конкурсу у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи викладене, матеріали справи не містять ні погодження на укладення спірного правочину, ні доказів проведення конкурсу у встановленому законом порядку. Більше того, у листі від 13.01.2022 Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони підтвердило, що позивач 2 не погоджував проведення конкурсу з відбору виконавця будівельних робіт на спірній земельній ділянці.

Щодо посилання скаржника - ТОВ "Енерджі Плюс Україна" на те, що повноваження Винарського В.В. на укладення договору передбачено п. 11 Положення про ЗУКБ, а тому не відповідає дійсності твердження прокурора, що Винарський В.В. уклав цей договір без відповідних повноважень, оскільки такі не були передбачені довіреністю №220/386/д від 10.11.2016, судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 11 Положення передбачено, що начальник управління за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладає угоди на капітальне будівництво та ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своєї компетенції.

Підсумовуючи наведене, аргументи прокурора щодо укладення Додаткової угоди від 18.08.2020 без урахування площі під забудову та визначення її ринкової вартості відповідачами не спростовані та приймаються судом до уваги. Аналогічно доводи прокурора про невизначеність технічних характеристик об`єкта будівництва, його розташування на земельній ділянці та строк дії договору, на момент якого повинна розраховуватись ринкова вартість земельної ділянки у відповідності до часу передачі частки та ринкової вартості житлових та нежитлових приміщень. відсутність експертної грошової оцінки вартості вказаної земельної ділянки, що не дозволяє визначити її реальну ринкову вартість та об`єктивну частку оборонного відомства, є додатковим підтвердженням численних порушень при укладенні цієї Додаткової угоди.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (ст.ст.215, 216 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи все наведене вище, судом першої інстанції правомірно прийнято рішення, яким задоволено вимоги позивача.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.07.2021 у справі №914/221/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.06.2024

Головуючий суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кравчук Н. М.

Суддя Скрипчук О.С.