Постанова

від 10.06.2024 по справі 906/1588/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року Справа № 906/1588/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Рикунова Андрія Івановича на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 04.03.24р. суддею Кравець С.Г. о 14:25 у м.Житомирі, повний текст складено 11.03.24р. у справі № 906/1588/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Рикунова Андрія Івановича

до Приватного акціонерного товариства "Дніпровуд"

про стягнення 95 072,09 грн.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Рикунов Андрій Іванович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпровуд" про стягнення 95 072,09грн, з яких: 85 431,00грн пені, 5 494,00грн 3% річних та 4 147,09грн інфляційних втрат, а також судових витрат за неналежне виконання умов договору поставки №2 від 02.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасного проведення розрахунків товар, який було поставлено за договором поставки №2 від 02.12.2021, у зв`язку з чим здійснив нарахування відповідачу 85 431,00грн пені, 5 494,00грн 3% річних та 4 147,09грн інфляційних втрат, які просить стягнути на свою користь з відповідача.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.03.2024 у справі №906/1588/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпровуд" на користь Фізичної особи-підприємця Рикунова Андрія Івановича : 4 556,10 грн 3% річних, 4 147,09грн інфляційних втрат, 245,70грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст. ст. 11, 202, 205, 207, 509, 525, 526, 546, 547, 549, 599, 611, 525,639, 692 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 181 ГК України, ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004, докази наявні в матеріалах справи, вказав, що поставка товару за видатковими накладними: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023, товарно-транспортними накладними: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023; Специфікаціями: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2023, від 22.02.2023, від 01.08.2023; рахунками: №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023 відбулась не на виконання умов договору поставки №2 від 02.12.2021, а тому в задоволенні вимоги про нарахування пені слід відмовити. Крім того, суд здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних прийшов до висновку про часткове задоволення 3% річних у сумі 4556,10 грн, у стягненні 937,90 слід відмовити та задоволення інфляційних втрат у розмірі 4147,09 грн, заявленому позивачем.

Не погодившись із винесеним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 04 березня 2024 року у справі №906/1588/23. Ухвалити нове рішення, яким стягнути з Приватного Акціонерного Товариства Дніпровуд на користь позивача - Фізичної особи-підприємця Рикунова Андрія Івановича суму неустойки (пені) за отриманий, але неоплачений вчасно товар згідно договору №2 від 02 грудня 2021 року, що складає - 85 431, 00 грн, суму 3% річних, що складає - 5 494, 00 грн, інфляційні нарахування на суму штрафних санкцій, що заборгував відповідач на момент подачі позову до суду, що складають - 4 147, 09 грн. Стягнути з відповідача - Приватного Акціонерного Товариства Дніпровуд на користь позивача - Фізичної Особи-Підприємця Рикунова Андрія Івановича судовий збір та витрати на правову допомогу у сумі 25 000 гривень.

Так, з посиланням на ст. ст. 9, 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 627, 629, 663, 712 ЦК України, ст. ст. 179, 193, 199, 216, 218, 230, 232 ГК України, зауважує, що поставка відбувалася на підставі укладеного договору поставки від №2 від 02.12.2021, проте, суд першої інстанції на власний розсуд визначив, що поставка товару за видатковими накладними: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023, товарно-транспортними накладними: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023; специфікаціями: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2023, від 22.02.2023, від 01.08.2023; рахунками: №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023 відбулась не на виконання умов договору поставки №2 від 02.12.2021, адже відсутнє посилання на договір поставки у вищевказаний документах. Однак, відповідач цей факт не оспорював, на такі відомості не вказував, більше того: актом звірки станом на 15.09.2023 до договору №2 від 02.12.2021, підписаним обома сторонами підтверджується, що всі розрахунки та накладні стосуються саме вищевказаного договору, а терміни проплат збігаються із платіжними інструкціями, які наявні в матеріалах справи. Факт поставки позивачем товару, його прийняття відповідачем, підтверджує вищевказані відомості.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 04.03.2024 у справі № 906/1588/23 за позовом фізичної особи-підприємця Рикунова Андрія Івановича до ПрАТ «Дніпровуд» про стягнення 95 072,09 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Рикунова Андрія Івановича на рішення господарського суду Житомирської області від 04.03.24 у справі № 906/1588/23 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

До позовної заяви позивачем долучено договір поставки №2 від 02.12.2021, укладений між Приватним акціонерним товариством "Дніпровуд" (покупець/відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Рикуновим Андрієм Івановичем (постачальник/позивач) (а.с.7-8).

У відповідності до п.1.1 договору, Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві Товар: пиломатеріали дубові (Заготовка), а Покупець - прийняти і оплатити даний Товар.

За умовами п.1.2 договору, кількість Товару, сортамент, одиниця виміру, вартість за одиницею та загальна вартість Товару зазначається у рахунках-фактурах, видаткових накладних, специфікаціях та ТТН або актах приймання-передачі, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно з п.3.1 договору, ціна товару визначається Сторонами на кожну окрему партію.

Відповідно до пункту 3.2 договору, Покупець оплачує поставлений Постачальником товар виключно за ціною, вказаною у рахунках-фактурах по факту прийому товару.

Пунктом 4.2 сторони погодили, що Покупець здійснює оплату поставленого товару в розмірі 50% попередньої оплати або протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня поставки товару та отримання Покупцем належним чином оформленої накладної, рахунку-фактури, специфікації та ТТН або акту приймання-передачі товару.

У відповідності до п.10.1 договору, цей Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до "31" грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного його виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Договір підписано представниками сторін, а їх підписи скріплено печатками підприємств.

Позивач посилаючись на неналежне виконання зобов`язань по оплаті товару за договором поставки №2 від 02.12.2021, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 85 431,00грн пені, 5 494,00грн 3% річних та 4 147,09грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов`язань по проведенню розрахунків.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 646 224,97грн за видатковими накладними: №10 від 06.12.2022 на суму 146 305,57грн, №11 від 19.12.2022 на суму 133 632,74грн, №12 від 23.12.2022 на суму 72 159,44грн, №1 від 22.02.2023 на суму 154 077,24грн, №2 від 01.08.2023 на суму 140 049,98грн; товарно-транспортними накладними: №10 від 06.12.2022 на суму 146 305,57грн, №11 від 19.12.2022 на суму 133 632,74грн, №12 від 23.12.2022 на суму 72 159,44грн, №1 від 22.02.2023 на суму 154 077,24грн, №2 від 01.08.2023 на суму 140 049,98грн; Специфікаціями: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2023, від 22.02.2023, від 01.08.2023; рахунками: №11 від 19.12.2022 на суму 133 632,74грн, №12 від 23.12.2022 на суму 72 159,44грн, №1 від 22.02.2023 на суму 154 077,24грн, №2 від 01.08.2023 на суму 140 049,98грн (а.с.48-57, 64-82).

Договір поставки №2 було укладено між сторонами 02.12.2021 зі строком дії до 31.12.2022.

Водночас, за умовами п.5.1 договору, постачальник зобов`язався поставити товар протягом 30 робочих днів від дати підписання договору, тобто у строк до 13.01.2022.

При цьому, судова колегія зауважує, що поставка товару за видатковими накладними: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023 здійснювалась у грудні 2022, лютому та серпні 2023 років, тобто поза межами строку, визначеного сторонами у п.5.1 договору. Доказів внесення до даного пункту змін щодо продовження строків поставки товару матеріали не містять.

Крім того, у вказаних вище видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, специфікаціях та рахунках відсутнє посилання на договір поставки №2 від 02.12.2021, як підставу поставки товару.

За викладеного, на переконання суду апеляційної інстанції, поставка товару за видатковими накладними: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023, товарно-транспортними накладними: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023; специфікаціями: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2023, від 22.02.2023, від 01.08.2023; рахунками: №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023 відбулась не на виконання умов договору поставки №2 від 02.12.2021.

Тому, посилання скаржника, в якості доведення підстав виникнення між сторонами зобов`язання з поставки товару, на договір поставки №2 від 02.12.2021, є безпідставним.

Разом тим доводи скаржника, про те, що відповідач цей факт не оспорював, на такі відомості не вказував, не беруться судовою колегією до уваги, оскільки спростовуються тим, що у відзиві на позов від 08.01.2024 відповідач вказував, що оплата по вказаних видаткових накладних здійснювалася не на підставі договору поставки №2 від 02.12.2021, та на підтвердження цього в платіжних дорученнях відповідач посилався на конкретні рахунки позивача (а.с. 39, 39-зворот).

Згідно статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи факт поставки позивачем товару, його прийняття відповідачем, суд доходить висновку про укладення між сторонами договору у спрощений спосіб.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Тобто, письмовими доказами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов`язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції.

Таким чином, оцінюючи докази, які подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог на предмет їх належності та допустимості, суд дійшов до висновку, що надані ним видаткові накладні: №10 від 06.12.2022 на суму 146 305,57грн, №11 від 19.12.2022 на суму 133 632,74грн, №12 від 23.12.2022 на суму 72 159,44грн, №1 від 22.02.2023 на суму 154 077,24грн, №2 від 01.08.2023 на суму 140 049,98грн; товарно-транспортні накладні: №10 від 06.12.2022 на суму 146 305,57грн, №11 від 19.12.2022 на суму 133 632,74грн, №12 від 23.12.2022 на суму 72 159,44грн, №1 від 22.02.2023 на суму 154 077,24грн, №2 від 01.08.2023 на суму 140 049,98грн; специфікаціі: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2023, від 22.02.2023, від 01.08.2023 підтверджують факт поставки відповідачу товару на загальну суму 646 224,97грн.

На оплату зазначеного товару відповідачем позивачу виставлялись рахунки: №11 від 19.12.2022 на суму 133 632,74грн, №12 від 23.12.2022 на суму 72 159,44грн, №1 від 22.02.2023 на суму 154 077,24грн, №2 від 01.08.2023 на суму 140 049,98грн.

Таким чином, між сторонами по справі виникло господарське зобов`язання, в силу якого за приписами ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Так, відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що відповідач мав здійснити оплату поставленого позивачем товару після його прийняття.

Отже, граничний строк оплати поставленого товару за видатковими накладними: №10 від 06.12.2022 на суму 146 305,57грн становив - 06.12.2022, №11 від 19.12.2022 на суму 133 632,74грн становив - 19.12.2022, №12 від 23.12.2022 на суму 72 159,44грн становив - 23.12.2022, №1 від 22.02.2023 на суму 154 077,24грн становив - 22.02.2023, №2 від 01.08.2023 на суму 140 049,98грн становив - 01.08.2023.

Позивач звертався до відповідача з претензію-вимогою від 25.09.2023, в якій вимагав погасити заборгованість в розмірі 181 049,98грн, пеню в розмірі 85 431грн та 3% річних в сумі 5494грн (а.с.10-11, докази надіслання а.с.12).

30.10.2023 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією-вимогою №2 від 30.10.2023, в якій вимагав погасити пеню в розмірі 85 431грн та 3% річних в сумі 5 494грн (а.с.13-14, докази надіслання а.с.15). Однак, відповідач відповіді на вимоги позивача не надав.

З наданих позивачем документів вбачається, що до звернення позивача з позовом у даній справі, відповідачем було проведено оплату за отриманий товар на загальну суму 646 224,97грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №3648 від 17.01.2023 на суму 146 305,57грн, №3705 від 20.02.2023 на суму 133 632,74грн, №3947 від 01.08.2023 на суму 140 049,98грн, №4018 від 22.08.2023 на суму 45 186,70грн, №4113 від 15.09.2023 на суму 20 000,00грн, №4138 від 26.09.2023 на суму 161 049,98грн (а.с.60-62).

Зі змісту позову вбачається, що оплата за товар позивачем зараховувалась в хронологічному порядку, починаючи з оплати від того періоду, що був раніше до пізнішого періоду. З приводу цього слід зазначити таке.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначаються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 року (надалі - Інструкція).

При цьому, відповідно до п.1.3. Інструкції її вимоги поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, та обов`язкові для виконання ними.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за таким видом розрахункових документів як платіжне доручення.

За змістом п.1.30. ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п.1.4 Інструкції, платіжним дорученням є розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Пунктом 3.7. Інструкції передбачено, що реквізит Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення Призначення платежу. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Отже, погашення черговості сплачених відповідачем сум ставиться в залежність від змісту реквізиту платіжного доручення "Призначення платежу", яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), то сплачені кошти спрямовуються саме на погашення боргу (оплата товару, робіт, послуг) за конкретним актом. У випадку, якщо платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" або чи якщо зазначена загальна підстава - на виконання договору чи погашення кредиторської заборгованості, зарахування сплачених коштів, за загальним правилом, здійснюється в порядку черговості, яка виникла хронологічно раніше.

Відповідач до справи надав платіжні інструкції, в яких визначено конкретне призначення платежів з посиланням на рахунки та видаткові накладні, за якими поставлявся товар (а.с.60-63).

Згідно поданих до справи доказів судом першої інстанції вірно встановлено, що:

- платіжною інструкцією №3648 від 17.01.2023 на суму 146 305,57грн було повністю погашено борг за рахунком №10 від 06.12.2022 на суму 146 305,57грн (накладна №10 від 06.12.2022),

- платіжною інструкцією №3705 від 20.02.2023 на суму 133 632,74грн було повністю погашено борг за рахунком №11 від 19.12.2022 на суму 133 632,74грн (накладна №11 від 19.12.2022),

- платіжною інструкцією №3947 від 01.08.2023 на суму 140 049,98грн було повністю погашено борг за рахунком за рахунком №2 від 01.08.2023 на суму 140 049,98грн (накладна №2 від 01.08.2023),

- платіжною інструкцією №4018 від 22.08.2023 на суму 45 186,70грн було частково погашено заборгованість за рахунком №1 від 22.02.2023 від загальної суми 154 077,24грн (154 077,24грн - 45 186,70грн=108 890,54грн) - накладна №1 від 22.02.2023; решта суми - 108 89,54грн погашена платіжною інструкцією №4138 від 26.09.2023, загальна сума за якою становить 161 049,98грн,

- платіжною інструкцією №4113 від 15.09.2023 на суму 20 000,00грн було частково погашено заборгованість за рахунком №12 від 23.12.2022 від загальної суми 72 159,44грн (72 159,44грн - 20 000,00грн = 52 159,44грн) - накладна №12 від 23.12.22; решта суми - 52 159,44грн погашена платіжною інструкцією №4138 від 26.09.2023, загальна сума за якою становить 161 049,98грн.

В заявах по суті спору сторони підтвердили факт повної оплати відповідачем одержаного товару за вказаними вище накладними. Водночас, позивач зазначає, що оплата відбувалась з простроченням платежів.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За прострочення проведення розрахунків позивач просить стягнути з відповідача 85 431,00грн пені, 5 494,00грн 3% річних та 4 147,09грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов`язань по проведенню розрахунків.

Щодо стягнення пені.

Як убачається із матеріалів справи, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача пеню в сумі 85 431,91грн наступним чином:

- на заборгованість в сумі 146 305,57грн за 43 дні порушення терміну оплати, починаючи з 06.12.2022; сума пені становить 8 618,01грн;

- на заборгованість в сумі 133 632,74грн за 64 дні порушення терміну оплати, починаючи 19.12.2022; сума пені становить 11 715,66грн;

- на заборгованість в сумі 72 159,44грн за 182 дні порушення терміну оплати, починаючи з 23.12.2022; сума пені становить 17 990,44грн;

- на заборгованість в сумі 154 077,24грн за 161 день порушення терміну оплати, починаючи з 22.02.2023; сума пені становить 33 854,78грн;

- на заборгованість в сумі 86 207,00грн за 22 дні порушення терміну оплати, починаючи з 01.08.2023; сума пені становить 2 286,26грн;

- на заборгованість в сумі 41 020,00грн за 35 днів порушення терміну оплати, починаючи з 22.08.2023; сума пені становить 1 681,26грн;

- на заборгованість в сумі 140 049,98грн за 56 днів порушення терміну оплати, починаючи з 01.08.2023; сума пені становить 9 285,50грн.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що поставка товару за видатковими накладними: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023; товарно-транспортними накладними: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2022, №1 від 22.02.2023, №2 від 01.08.2023; Специфікаціями: №10 від 06.12.2022, №11 від 19.12.2022, №12 від 23.12.2023, від 22.02.2023, від 01.08.2023 відбулась за договором поставки №2 від 02.12.2021.

Як встановлено вище, поставка товару за вказаними вище видатковими накладними здійснювалась за договором, укладеним у спрощений спосіб.

Враховуючи наведене вище, доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, що зобов`язання між сторонами виникли на підставі договору поставки №2 від 02.12.2021, у зв`язку із чим нарахування пені є правомірним не беруться судовою колегією до уваги та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, оскільки сторонами укладено договір у спрощений спосіб, що не передбачає умови нарахування пені за порушення зобов`язання з поставки товару, та такий вид забезпечення виконання зобов`язання законом до спірних правовідносин також не визначений, вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 85 431,00грн задоволенню не підлягають.

За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Рикунова Андрія Івановича про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Дніпровуд" пені в сумі 85 431,00грн слід відмовити.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат судова колегія вказує наступне.

У відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5 494,00грн наступним чином:

- на заборгованість в сумі 146 305,57грн за 43 дні порушення терміну оплати, що відповідає періоду: з 06.12.2022 по 17.01.2023 за який сума 3% річних становить 517,08грн;

- на заборгованість в сумі 133 632,74грн за 64 дні порушення терміну оплати, що відповідає періоду: з 19.12.2022 по 20.02.2023 за який сума 3% річних становить 702,95грн;

- на заборгованість в сумі 72 159,44грн за 182 дні порушення терміну оплати, що відповідає періоду: з 23.12.2022 по 22.06.2023 за який сума 3% річних становить 1 316,66грн;

- на заборгованість в сумі 154 077,24грн за 161 день порушення терміну оплати, що відповідає періоду: з 22.02.2023 по 01.08.2023 за який сума 3% річних становить 2 038,89грн;

- на заборгованість в сумі 86 207,00грн за 22 дні порушення терміну оплати, що відповідає періоду: з 01.08.2023 по 22.08.2023 за який сума 3% річних становить 155,88грн;

- на заборгованість в сумі 41 020,00грн за 35 днів порушення терміну оплати, що відповідає періоду: з 22.08.2023 по 25.09.2023 за який сума 3% річних становить 118,00грн;

- на заборгованість в сумі 140 049,98грн за 56 днів порушення терміну оплати, що відповідає періоду: з 01.08.2023 по 25.09.2023 за який сума 3% річних становить 644,61грн.

Також за прострочення виконання грошових зобов`язань по сплаті вказаних сум, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в загальній сумі 4 147,09грн (розрахунок а.с.1 на звороті, а.с.87).

Враховуючи встановлені судом строки прострочення виконання зобов`язання, перевіривши здійснені позивачем нарахування, з огляду на встановлені вище обставини щодо сплачених відповідачем сум та у відповідності до проведених судом зарахувань, які здійснені відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ №22 від 21.01.2004, в межах заявлених позивачем періодів, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 556,10грн, нарахованих:

- на заборгованість в сумі 146 305,57грн за період з 07.12.2022 по 16.01.2023, сума 3% річних становить 493,03грн;

- на заборгованість в сумі 133 632,74грн за період з 20.12.2022 по 19.02.2023, сума 3% річних становить 680,98грн;

- на заборгованість в сумі 72 159,44грн за період з 24.12.2022 по 23.06.2023, сума 3% річних становить 1 079,43грн (в межах 182 днів, визначених позивачем);

- на заборгованість в сумі 154 077,24грн за період з 23.02.2023 по 02.08.2023, сума 3% річних становить 2 038,89грн (в межах 161 днів, визначених позивачем);

- на заборгованість в сумі 86 207,00грн за період з 03.08.2023 по 24.08.2023, сума 3% річних становить 155,88грн (в межах 22 днів, визначених позивачем);

- на заборгованість в сумі 41 020,00грн за період з 25.08.2023 по 25.09.2023, сума 3% річних становить 107,89грн (в межах 32 днів, оскільки борг за вказаною накладною було погашено 26.09.2023).

Таким чином, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 556,10грн підлягають задоволенню. В частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 937,90грн (5 494,00грн - 4 556,10грн = 937,90грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних втрат в межах аналогічних періодів, які були встановлені для вірного нарахування 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом, що обґрунтованими є нарахування інфляційних втрат в сумі 10 233,00грн, нарахованих:

- на заборгованість в сумі 146 305,57грн за період з 07.12.2022 по 16.01.2023, сума інфляційних втрат становить: 2 202,78грн;

- на заборгованість в сумі 133 632,74грн за період з 20.12.2022 по 19.02.2023, сума інфляційних втрат становить: 2 011,97грн;

- на заборгованість в сумі 72 159,44грн за період з 24.12.2022 по 23.06.2023, сума інфляційних втрат становить: 3 305,20грн (в межах 182 днів, визначених позивачем);

- на заборгованість в сумі 154 077,24грн за період з 23.02.2023 по 02.08.2023, сума інфляційних втрат становить: 3 714,85грн (в межах 161 днів, визначених позивачем);

- на заборгованість в сумі 86 207,00грн за період з 03.08.2023 по 24.08.2023, сума інфляційних втрат становить: - 1 206,90грн (в межах 22 днів, визначених позивачем);

- на заборгованість в сумі 41 020,00грн за період з 25.08.2023 по 25.09.2023, сума інфляційних втрат становить: 205,10грн (в межах 32 днів, оскільки борг за вказаною накладною було погашено 26.09.2023).

Водночас, за визначені періоди позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 4 147,09грн, які заявлені до стягнення з відповідача, що є його правом.

За викладеного, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 4 147,09грн (в межах заявлених позовних вимог) є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4 556,10грн 3% річних та 4 147,09грн інфляційних втрат обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню. У позові в частині стягнення 85 431,00грн пені та 937,90грн 3% річних слід відмовити.

За таких обставин судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 04.03.2024 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Рикунова Андрія Івановича на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.03.24 у справі № 906/1588/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 04.03.24 у справі №906/1588/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

4. Справу № 906/1588/23 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.