Постанова

від 04.06.2024 по справі 910/6490/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6490/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючої - Вронської Г.О., суддів - Бакуліної С.В., Баранця О.М.,

за участю секретаря судового засідання Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача: Давидюка І.А.,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: Багрія І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва

в складі судді Ярмак О.М.

від 03.10.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

в складі колегії суддів: головуючого - Андрієнка В.В., суддів - Буравльова С.І., Шапрана В.В.

від 21.02.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Фірма "Трейдінвестбуд",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Фірма "Трейдінвестбуд" (далі - Відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" (далі - Відповідач-2, Скаржник) (далі разом - Відповідачі) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 08.12.2021 № 08122021/2, укладеного між Відповідачами (далі - Договір).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що як на момент укладення спірного Договору, так і на момент пред`явлення позову у Позивача відсутні грошові зобов`язання перед Відповідачем-1, а отже і перед Відповідачем-2.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі № 910/6490/23, позов задоволено повністю. Договір визнано недійсним. Стягнуто з кожного із Відповідачів на користь Позивача 1 342 грн судового збору.

4. Судові рішення, зокрема, мотивовані таким:

- сторони у договорі про надання послуг від 22.03.2019 № 20190322/1 (далі - Основний договір) передбачили порядок виникнення у Позивача зобов`язання з оплати сум податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за надані послуги, визначивши, що такий обов`язок виникає протягом п`яти банківських днів після здійснення реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН);

- основним юридичним фактом, який підлягає встановленню у цій справі, є настання обставин виникнення зобов`язання з оплати вартості послуг задля можливості передачі права вимоги такої оплати третій особі;

- у справі № 902/611/22 Господарський суд Вінницької області дослідив та зазначив у рішенні від 13.01.2023, що факт реєстрації у ЄРПН податкових накладних ПН № 1 від 26.03.2019; ПН № 2 від 26.03.2019; ПН № 3 від 26.03.2019; ПН № 4 від 26.03.2019; ПН № 5 від 26.03.2019; ПН № 6 від 26.03.2019; ПН № 7 від 02.04.2019; ПН № 8 від 09.04.2019; ПН № 9 від 16.04.2019; ПН № 10 від 23.04.2019; ПН № 11 від 02.05.2019; ПН № 16 від 14.05.2019; ПН № 21 від 21.05.2019; ПН № 23 від 28.05.2019; ПН № 12 від 02.05.2019; ПН № 14 від 07.05.2019; ПН № 17 від 21.05.2019; ПН № 18 від 21.05.2019; ПН № 22 від 28.05.2019 на загальну суму 19 407 910,16 грн податкового кредиту з ПДВ є підтвердженим. Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої установлено ці обставини, якщо інше не установлено законом. Натомість факт реєстрації податкових накладних № 13 від 07.05.2019 (на суму ПДВ 1 128 506,95 грн) та № 20 від 21.05.2019 (на суму ПДВ 346 708,60 грн) не підтверджений, що не спростовано жодною із сторін.

Таким чином, суди дійшли висновку, що на момент укладення спірного Договору Відповідач-1 передав Відповідачу-2 право вимоги за зобов`язаннями Позивача, зокрема на суму ПДВ у розмірі 1 128 506,95 грн та 346 708,60 грн, яке відповідно до пункту 2.7 Основного договору не настало з огляду на відсутність підтвердженої обставини реєстрації податкових накладних № 13 від 07.05.2019 та № 20 від 21.05.2019 на вказані суми. При цьому пунктом 2.7 Основного договору сторони визначили, що зазначений пункт застосовується незалежно від умов оплати, передбачених будь-якими додатками до Основного договору, і має перевагу перед будь-якими іншими умовами додатків чи специфікацій, які визначають умови оплати послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

5. 26 березня 2024 року Відповідач-2 подав до Верховного Суду дві касаційні скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі № 910/6490/23.

6. Проаналізувавши доводи та аргументи касаційних скарг, Суд встановив, що вони є тотожними за формою та змістом, тому розглядає їх як одну скаргу.

7. Скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції повністю і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання Договору недійсним; покласти судові витрати на Позивача.

8. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Кодексу - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права (частина перша статті 514 та частина перша статті 519 Цивільного кодексу України) без урахування висновку, викладеного у пунктах 84-92, 96-97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21.

9. Позивач у межах встановленого Судом строку подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін; покласти судові витрати на Скаржника.

10. 15 травня 2024 року Скаржник подав до Суду заяву про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, у якій просить:

(1) долучити до матеріалів справи копії актів здачі-приймання правничої допомоги та рахунків на оплату;

(2) у разі задоволення касаційної скарги та ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову - стягнути з Позивача на користь Скаржника 4 026 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 5 368 грн судового збору за подання касаційної скарги, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 70 510 грн - за розгляд справи у суді першої інстанції, 35 255 грн - за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 35 255 грн - за розгляд справи у суді касаційної інстанції.

11. Ухвалою від 21.05.2024 Суд оголосив перерву в розгляді касаційної скарги Скаржника до 04 червня 2024 року.

12. 04 червня 2024 року Позивач подав до Суду додаткові пояснення щодо касаційної скарги; просить долучити їх до матеріалів справи; залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення; покласти судові витрати на Скаржника.

13. Оскільки додаткові пояснення Позивача подані поза межами строку, встановленого для подання відзиву на касаційну скаргу, Суд долучає їх до матеріалів справи, однак залишає без розгляду згідно з приписами статей 118, 295 ГПК України (пункти 20-24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

14. 04 червня 2024 року Позивач також подав до Суду клопотання про зменшення витрат Скаржника на професійну правничу допомогу, в якому просить за потреби урахувати його при ухваленні постанови; заяву Скаржника у частині стягнення судових витрат задовольнити частково шляхом зменшення заявленого розміру до 19 550 грн - у суді першої інстанції, до 12 018,75 грн - у суді апеляційної інстанції, до 9 615 грн - у суді касаційної інстанції.

15. Разом із цим Позивач подав до Суду заяву про попередній розрахунок розміру судових витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції, повідомивши, що його орієнтовний розмір становить 40 000 грн; докази розміру витрат на правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення постанови Суду.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

16. 22 березня 2019 року Відповідач-1 (виконавець) та Позивач (замовник) уклали Основний договір, згідно з умовами якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити вартість послуг виконавця у розмірі і в порядку, що визначені цим договором.

17. Відповідно до пункту 2.4 Основного договору виконавець зобов`язується надати замовнику податкову накладну в електронній формі (розрахунок коригування до податкової накладної) у термін і в порядку, що встановлені законодавством, чинним на момент виникнення податкових зобов`язань.

18. Пунктом 2.5 Основного договору встановлено, що у разі порушення виконавцем зобов`язань, передбачених пунктом 2.4 цього договору, що спричинить ризик нарахування або нарахування іншій стороні штрафу податковими органами згідно з Податковим кодексом України за невиконання іншою стороною своїх зобов`язань як платника податку, винна сторона зобов`язана сплатити іншій стороні штраф у наступному розмірі від суми ПДВ, яка зазначена у розрахунках коригувань:

- 10 відсотків у разі порушення терміну від 1 до 5 календарних днів;

- 20 відсотків у разі порушення терміну від 6 до 25 календарних днів;

- 30 відсотків у разі порушення терміну від 26 до 55 календарних днів;

- 40 відсотків у разі порушення терміну від 56 до 175 календарних днів;

- 50 відсотків у разі порушення терміну протягом 175 календарних днів і більше.

19. Замовник має право не здійснювати оплату виконавцю за вже надані послуги у розмірі, що дорівнює сумі податкового кредиту з ПДВ, до подання виконавцем на користь замовника податкової накладної з ПДВ, складеної в електронній формі з дотриманням умови щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої виконавцем особи, та зареєстровану у ЄРПН. Замовник сплачує суму, що дорівнює податковому кредиту з ПДВ, протягом п`яти банківських днів з моменту виконання виконавцем відповідних зобов`язань, передбачених Податковим кодексом України. Зазначений пункт застосовується незалежно від умов оплати, передбачених будь-якими додатками до цього договору, і має перевагу перед будь-якими іншими умовами додатків чи специфікацій, які визначають умови оплати послуг (пункт 2.7 Основного договору).

20. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 травня 2019 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо жодна із сторін письмово не заявить про намір розірвання цього договору не пізніше ніж за 20 календарних днів до моменту закінчення строку його дії, то договір вважається автоматично пролонгованим на наступний період часу на аналогічних умовах (пункт 9.2 Основного договору).

21. Відповідно до специфікації послуг від 22.03.2019 (додаток № 1 до Основного договору) сторони погодили найменування та вартість за одиницю виміру таких послуг.

22. 22 березня 2019 року Позивач та Відповідач-1 уклали додаткову угоду № 1 до вказаного Основного договору, виклавши специфікацію послуг у новій редакції.

23. На виконання умов Основного договору протягом березня-травня 2019 року сторони підписали низку актів прийому-передачі наданих послуг на загальну суму 125 298 754,35 грн, а саме: №№ ВР-20190322/1-001.1 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-001.2 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-001.3 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-001.4 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-001.5 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-001.6 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-002 від 02.04.2019, ВР-20190322/1-003 від 09.04.2019, ВР-20190322/1-004 від 16.04.2019, ВР-20190322/1-005 від 23.04.2019, ВР-20190322/1-006 від 02.05.2019, ВР-20190322/1-007 від 07.05.2019, ВР-20190322/1-008 від 14.05.2019, ВР-20190322/1-009 від 21.05.2019, ВР-20190322/1-010 від 21.05.2019, ВР-20190322/1-011 від 28.05.2019.

24. На підставі зазначених актів приймання-передачі наданих послуг та на виконання пункту 2.7 Основного договору Відповідач-1 підготував та зареєстрував у ЄРПН податкові накладні: ПН №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 від 26.03.2019, № 7 від 02.04.2019, № 8 від 09.04.2019, № 9 від 16.04.2019, № 10 від 23.04.2019, № 11 від 02.05.2019, № 13 від 07.05.2019, № 16 від 14.05.2019, №№ 20, 21 від 21.05.2019, № 23 від 28.05.2019.

25. Надалі реєстрація податкових накладних була зупинена органами Державної податкової служби України, унаслідок чого Відповідач-1 звернувся з відповідним позовом до суду.

26. За наслідками розгляду справи № 640/12789/19 Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22.11.2019 задовольнив вимоги Відповідача-1 та зобов`язав Державну податкову службу України зареєструвати у ЄРПН, зокрема, зазначені вище податкові накладні, складені Відповідачем-1, днем їх направлення на реєстрацію.

27. Фактична реєстрація податкових накладних за рішенням суду, окрім податковий накладних № 13 від 07.05.2019 та № 20 від 21.05.2019, відбулася 10 листопада 2021 року, що підтверджується даними електронного кабінету платника податків Відповідача-1 та не заперечується Позивачем.

28. 08 грудня 2021 року Відповідач-1 (первісний кредитор) та Відповідач-2 (новий кредитор) уклали Договір, за умовами якого Відповідач-1 відступив Відповідачу-2, а Відповідач-2 набув право вимоги, належне Відповідачу-1 за Основним договором.

29. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Відповідач-2 одержав право замість Відповідача-1 вимагати від Позивача (боржника) належне виконання зобов`язань за Основним договором у сумі 20 883 125,71 грн з ПДВ.

30. Право вимоги Відповідача-1 до Позивача на суму 20 883 125,71 грн за Основним договором підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 24.07.2019 та актами-прийому-передачі виконаних робіт №№ ВР-20190322/1-001.1 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-001.2 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-001.3 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-001.4 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-001.5 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-001.6 від 26.03.2019, ВР-20190322/1-002 від 02.04.2019, ВР-20190322/1-003 від 09.04.2019, ВР-20190322/1-004 від 16.04.2019, ВР-20190322/1-005 від 23.04.2019, ВР-20190322/1-006 від 02.05.2019, ВР-20190322/1-007 від 07.05.2019, ВР-20190322/1-008 від 14.05.2019, ВР-20190322/1-009 від 21.05.2019, ВР-20190322/1-010 від 21.05.2019, ВР-20190322/1-011 від 28.05.2019.

31. Натомість Позивач зазначає, що податкові накладні оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, отже не дозволяють Позивачу, як платнику податків, ідентифікувати такі операції станом на дату їх реєстрації за рішенням суду. На підставі неналежної реєстрації Відповідачем-1 податкових накладних Позивач скористався правом, передбаченим пунктом 2.7 Основного договору, не здійснювати оплату виконавцю за надані послуги у розмірі, що дорівнює сумі податкового кредиту з ПДВ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

32. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов наступних висновків.

33. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

34. За змістом частин першої, третьої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

35. Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

36. Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

37. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

38. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).

39. Згідно з частиною першою статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

40. Таким чином, Суд зауважує, що особливістю відступлення права на підставі правочину (договору) є те, що такий правочин одночасно: 1) змінює суб`єктний склад зобов`язання на стороні кредитора; 2) як договір регулює відносини між його сторонами, при цьому обов`язком боржника (первісного кредитора) є передача новому кредитору прав у обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України), документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (стаття 517 ЦК України).

41. За обставинами цієї справи Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, укладеного між Відповідачем-2 та Скаржником.

42. Відповідно до статей 215, 216 ЦК України оспорювати правочин може не лише сторона (сторони) правочину, але й треті особи ("заінтересовані особи"). Вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.

43. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21, на яку посилається Скаржник, обґрунтовуючи обрану підставу касаційного оскарження, зокрема, сформульовані такі висновки:

"84. У свою чергу, з норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).

85. Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 ЦК України - однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов`язку продавця перед покупцем).

86. У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.

87. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що норми про правочини та сторони зобов`язання належать до різних інститутів цивільного права. Норми статей 512-514 ЦК України, встановлюючи підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), не визначають вимог до змісту правочину про заміну кредитора. Загалом глава 47 "Поняття зобов`язання. Сторони зобов`язання" ЦК України не регулює договірні відносини (хоча зміна суб`єктного складу зобов`язання може відбуватися на підставі правочину (договору)). Натомість у главі 47 ЦК України для цілей регулювання саме динаміки суб`єктного складу зобов`язання (а не договірних відносин між сторонами зобов`язання) законодавець встановлює правила, спрямовані на запобігання можливому порушенню прав та інтересів як кредиторів, так і боржників при заміні іншої сторони зобов`язання. У статті 519 ЦК України міститься правило щодо розподілу ризиків між первісним та новим кредитором: 1) первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; 2) первісний кредитор не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

88. Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV "Правочини. Представництво" ЦК України. Законодавець не пов`язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.

89. Натомість за прямою вказівкою статті 519 ЦК України первісний кредитор відповідає за недійсність вимоги перед новим кредитором. У випадку відступлення недійсної вимоги договір, на підставі якого мало бути здійснене таке відступлення, не виконується первісним кредитором, оскільки розпорядчий ефект не настає з огляду на відсутність у первісного кредитора права, що підлягає передачі.

90. Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

91. Саме в цьому сенсі слід говорити про відсутність розпорядчого ефекту такого договору: оскільки відповідного права вимоги не було, то передати його покупець не зміг.

92. Отже, сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.

96. Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України.

97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо".

44. Зважаючи на наведені мотиви, у справі № 910/19199/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.12.2022 у справі № 910/7305/20, та констатувала, що навіть якщо право вимоги не виникло або було припинене до моменту відступлення, то це є підставою для відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором, а не підставою недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога.

45. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

46. Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

47. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

48. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

49. Отже, призначенням Верховного Суду є насамперед формування правових позицій щодо застосування норм матеріального права та/або дотримання норм процесуального права, які були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій. Єдність судової практики відіграє важливу роль у забезпеченні однакового правозастосування, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

50. Суд зауважує, що висновки про застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21, є зрозумілими, однозначними, усталеними та передбачуваними (прогнозованими).

51. Водночас у цій справі (№ 910/6490/23) суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми матеріального права (частину перша статті 514 та частину першу статті 519 ЦК України) без урахування зазначених висновків, що призвело до неправильного вирішення спору.

52. Суд також зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

53. Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

54. У постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 921/591/20 зазначається, що в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

55. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, Позивач, який не є його стороною, обрав неефективний спосіб захисту, який, з урахуванням обставин цієї справи, не дозволить захистити його права та/законні інтереси.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/7305/20.

56. Обрання Позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).

57. Суд відхиляє аргументи Позивача, що наведені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на мотиви, викладені у цій постанові.

58. Заразом Суд звертає увагу, що у цій справі суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення від 31.10.2023, а суд апеляційної інстанції - додаткову постанову від 25.03.2024, вирішивши питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначені додаткові судові рішення не оскаржуються Скаржником (вимоги касаційної скарги спрямовані лише на оскарження судових рішень за результатами розгляду справи по суті).

59. Водночас у постанові від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

61. Згідно з частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

62. Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - скасувати, оскільки вони ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

63. За змістом статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у разі відмови в позові покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 300, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі № 910/6490/23 скасувати.

3. Ухвалити у справі № 910/6490/23 нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 08.12.2021 № 08122021/2, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Трейдінвестбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" (21022, м. Вінниця, вул. Енергетична, буд. 5, код ЄДРПОУ: 36830374) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Транс Сервіс" (19001, Черкаська обл., м. Канів, вул. Енергетиків, буд. 271, код ЄДРПОУ: 44279874) 4 026 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 5 368 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

5. Доручити видачу відповідного наказу у справі № 910/6490/23 Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді С. Бакуліна

О. Баранець