Постанова

від 22.06.2009 по справі 13/582

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 22 червня 2009 року           15:40           № 13/582

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г. при секретарі Федоровій О.В., розглянувши справу

за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма дубль W Київ»

до          Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києві

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1428/23-5/30180471 від 11.11.04 р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4  ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Справа розглядається в першій інстанції повторно.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.06.2008 р. постанова господарського суду міста Києва від 16.02.2005 року та Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2005 року у справі № 33/638 скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач на задоволенні позовних вимог наполягає та обґрунтовує їх, зокрема, тим що, відповідач не мав правових підстав для нарахування пені в сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки позивач не мав ані одержаної виручки ані митної вартості недопоставленої продукції, тобто відсутні бази для нарахування пені, визначеної ст. 4 ст..4 Закону  України «Про порядок здійснення розрахунків в валюті»від 23.09.1994р. № 185/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями). Також зазначає, що пеня за порушення вимог ст. 2 вказаного вище закону є адміністративно-господарською санкцією, яка згідно ст. 250 Господарського кодексу України може бути застосована (нарахована) протягом шести місяців з моменту виявлення порушення, або протягом одного року з моменту здійснення порушення. Позивач вважає, що шість місяців, слід відраховувати від дати повідомлення банку.

Відповідач у письмових поясненнях на позов повідомив, що проти позову заперечує. Вважає, що відповідно до норм ст. ст. 2 ,4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пунктами 7, 8 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, п. 2.5 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби ДПІ у Шевченківському районі м. Києва правомірно винесло податкове повідомлення-рішення №1428/23-5/30180471 від 09.11.2004р.  

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши докази, суд –

ВСТАНОВИВ:

Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва №1428/23-5/30180471 від 11.11.2004р. за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності відповідно до ст. 4 Закону України !Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»нарахована пеня у розмірі 18 904,20 грн.

Спірне податкове повідомлення-рішення №1428/23-5/30180471 від 11.11.2004р. прийнято на підставі Акту № 657/23-7/30180471 від 09.11.2004р. «Про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Фірма Дубль W Київ»(код 30180471) за період з 01.07.2003р. по 01.07.2004р.»

В Акті перевірки №657/23-7/30180471 від 09.11.2004р. відповідач зазначає, що в періоді який перевірявся позивач уклав контракт від 28.05.2002р. з Компанією „Консорціо Кодест Інжинирінг" (Італія), модель якого була попередньо затверджена Європейським банком реконструкції та розвитку. Вартість контракту 7 882 000,00 Євро. Обов'язкова сума гарантійного авансового платежу - 10% від контрактної вартості - 788 200,00 Євро. Для здійснення умов контракту Компанією „Консорціо Кодест Інжинирінг" було зареєстроване постійне представництво в Україні. Відповідно до умов контракту від 28.05.2002р. позивач здійснив на рахунок Компанії „Консорціо кодест Інжинирінг" авансовий платіж (виписка уповноваженого банку від 11.09.2002р.) в іноземній валюті в розмірі 10 % від контрактної вартості - 788 200,00 Євро. Така попередня оплата в подальшому за умовами контракту від 28.05.2002р. має зараховуватись в рахунок погашення 10% вартості кожного акту виконаних підрядних робіт, тобто пропорційно завершенню кожної стадії проекту. Станом на 01.01.2003р. заборгованість по сплаченому авансовому платежу становить 765 051,20 Євро. Термін виконання робіт (з урахуванням авансового платежу 765 051,20 Євро) минав 06.03.2003р. Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що при виконанні Компанією „Консорціо кодест Інжинирінг" кожного етапу будівельних робіт оформлюються довідки про вартість виконаних робіт, в яких визначаються суми виконаних робіт та в рахунок 10% сплаченого авансового платежу та в рахунок 10% сум гарантійних утримань, які будуть сплачені після закінчення будівництва готелю при оформленні кінцевого свідоцтва на сплату. Всього в періоді, що перевірявся, виконано підрядник робіт на суму 5 033 694,06 Євро: в рахунок 10% сплаченого авансу - 499 806,37 Євро та в рахунок 10% суми гарантійних утримань - 499 806,37 Євро. Всього перераховано коштів в іноземній валюті на валютний рахунок Компанії „Консорціо кодест Інжинирінг" за мінусом 10% сплаченого та 10% суми гарантійних утримань, 3 668 977,30 Євро. Відповідач зазначає, що при здійсненні імпортної операції за контрактом від 28.05.2002р. з Компанією „Консорціо Кодест Інжинирінг" (Італія) виявлено порушення термінів розрахунків (повернення авансового платежу), встановлених ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме: несвоєчасне повернення авансового платежу в сумі 570 905,15 Євро (прострочення становить з 28.08.2003р. по 29.08.2003р. один день) та несвоєчасне повернення авансового платежу в сумі 473 606,07 Євро (прострочення становить з 27.11.2003р. по 28.11.2003р. один день).

На підставі викладеного, відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»позивачу нараховано пеню в розмірі 18 904,20 грн.

Заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази та оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку про  задоволення позову, враховуючи наступне.

У відповідності до преамбули Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. №959-ХП (із змінами та доповненнями) даний закон запроваджує правове регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Згідно ст. 1 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" під зовнішньоекономічною діяльністю слід розуміти діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Одним із видів зовнішньоекономічної діяльності у відповідності до ст. 4  вказаного закону є надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України.

Згідно контракту від 28.05.2002р. іноземна компанія (іноземний суб'єкт господарської діяльності) надає послуги позивачу (суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності України) і відповідно зазначені правовідносини є зовнішньоекономічною діяльністю і підпадають під регулювання нормами Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність".

До товарів згідно ст. 1 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" відноситься будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

В даному випадку, позивач отримав послуги від нерезидента та здійснив оплату за отримані послуги на користь нерезидента.

Враховуючи викладене, операція з отримання від компанії «Консорціо Кодест Інжинирінг»послуг на підставі контакту від 28.05.2002р. та здійснення позивачем оплати отриманих послуг є імпортною, на яку поширює свою дію Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до статті 4 вказаного Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості, а згідно до частини 5 цієї ж статті державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, за порушення термінів зарахування виручки резидентів у іноземній валюті на їх валютні рахунки.

Відповідачем було визначено валютну пеню за порушення валютного законодавства, на підставі норм Закону України «Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Однак суд вважає, що пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності дійсно не є податком чи збором (обов'язковим платежем) відповідно до вимог вищезгаданих норм Закону України «Про систему оподаткування». У зв'язку з цим, зазначена пеня не є податковим зобов'язанням у розумінні п.1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а отже нормативні приписи зазначеного закону не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 239 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Нормативним приписом ст. 239 ГК України, передбачено перелік видів адміністративно-господарських санкцій, які можуть бути застосовані суб'єктом владних повноважень до суб'єктів господарювання, у випадку порушення останніми правил здійснення господарської діяльності, встановлених законодавством України.

За загальним принципами регулювання правовідносин при притягненні до відповідальності за правопорушення застосовуються строки давності.

Дане твердження кореспондує змісту ст. 250 ГК України, а саме адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що оскільки нарахування податковим органом суб'єкту господарювання пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності за своєю правової природою є різновидом адміністративно-господарських санкцій, види, порядок та строки застосування яких врегульовані нормами ГК України, то відповідно й при визначенні строків давності протягом яких такі санкцій можуть бути застосовані, законодавець визначає необхідність застосування нормативного припису ст. 250 ГК України.

Шість місяців, протягом яких можуть бути застосовані штрафні санкції відповідно до вимог ст. 250 ГК слід відраховувати від дати повідомлення банку. До такого суд прийшов виходячи з наступного:

Інструкцією про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 р. № 136 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 р. за № 338/3631), в редакції чинною на момент спірних правовідносин Національний банк України визначив порядок здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством строків розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями і отримання резидентами індивідуальних ліцензій Національного банку України на перевищення цих строків.

Таким чином, уповноважені банки зобов'язані здійснювати функцію контролю за дотриманням резидентами строків розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічним контрактам.

Розділом 8 вищезазначеної Інструкції передбачено, що за невиконання банками функцій агента валютного контролю та порушення положень цієї Інструкції банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Отже, враховуючи виконання уповноваженими банками вищезгаданих функцій контролю, слід вважати доцільним висновок, що днем виявленням порушення є саме дата встановлення уповноваженим банком факту допущення резидентом порушення строків та повідомлення про даний факт органам податкової служби, відповідно до вимог розділу 7 вищезазначеної Інструкції.

Судом встановлено, що договір інформація про порушників законодавчо встановлених термінів розрахунків була надана банком на адресу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва листами № 01-12/3714 03.09.03 р. та № 01-12/5326 від 03.12.09 р. (листи наявні в матеріалах справи) та отримано останнім 09.09.03 та 08.12.03 відповідно. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено 11.11.04 р., отже минув термін, передбачений ст. 250 ГК України, для застосування до Позивача адміністративних санкцій у вигляді пні за порушення термінів розрахунків, у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Приписом ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується  принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному повному та об’єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що Відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення форми «Р»від 11.11.2004 р. №1428/23-5/30180471, та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 18 904,20 грн.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд -

                                                      ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.          Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1428/23-5/30180471 від 11.11.04 р.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова  суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                                 А. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 12.10.2009р.