Ухвала

від 11.06.2024 по справі 160/20810/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 червня 2024 року

м. Київ

справа № 160/20810/23

адміністративне провадження № К/990/21342/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2024 року у справі №160/20810/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)», Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)», Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, у якому просив:

- визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про відмову визнати недійсним наказ №138 від 19 грудня 2011 року про звільнення з 14 грудня 2011 року на підставі статті 6 Закону №266/94-ВР;

- зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скасувати наказ №138 о/с від 19 грудня 2011 року шляхом видання нового наказу про визнання недійсним наказу №138 о/с від 19 грудня 2011 року та як наслідок поновити позивача на роботі з 14 грудня 2011 року і звільнити у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, коли відбулись певні зміни. У зв`язку з цим визначити вислугу років на день звільнення та внести у трудову книжку відповідний запис, а також видати копію наказу про звільнення позивача у зв`язку з ліквідацією установи ІВЦ-133 (враховуючи вищезазначені зміни) на руки позивачу;

- зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції видати на руки позивачу копію наказу про визнання недійсним наказ №138 від 19 грудея2011 року, згідно з яким він був звільнений з роботи (посади) у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності;

- зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції подати для внесення в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про визнання недійсним запису про звільнення з роботи (посади) за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним відстороненням від посади відповідно до нового наказу;

- визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального Управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про відмову у зарахуванні до загального трудового стажу позивача, так і до стажу роботи за посадою, стажу державної служби, безперервного стажу, термін перебування під вартою, відсторонення від посади, а також час, протягом якого він не працював в ДКВС, у зв`язку з чим: зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції зарахувати як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу термін перебування під вартою з 15 липня 2011 року по 04 липня 2013 року, який становить 1 рік 11 місяців 19 днів, що в пільговому обчисленні на підставі підпункту а пункту 3 постанови КМУ №393 становить 6 років 27 днів; зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції при призначені пенсії за віком на пільгових умовах і за вислугу років врахувати період, в який позивач не працював в органах Державної кримінально-виконавчої служби, прирівняти його до роботи в органах ДКВС, яка передувала незаконному притягненню до кримінальної відповідальності;

- визнати протиправними дії відповідача Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про відмову повернути позивача на дошку пошани Управління, у зв`язку з чим: зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне Управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції повернути позивача на дошку пошани Управління;

- зобов`язати голову комісії з ліквідації Державної установи «Ігренський виправний центр №133», ОСОБА_2 , першого заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи державної установи Дніпровська виправна колонія №89 виплатити позивачу заробітну плату за весь час вимушеного прогулу до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, шляхом видання письмового наказу та стягнути на користь позивача суму на час подачі заяви про поновлення його прав до Управління на 25 липня 2023 року, яка становить 497972,08 грн, або якщо це не можливо внаслідок банкрутства та повної ліквідації установи, стягнути вищевказану суму з власника ІВЦ-133 - Міністерства юстиції України.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2024 року, позов задоволено частково.

Зобов`язано Державну установу «Ігренський виправний центр (№133)» видати наказ (розпорядження) про скасування наказу №85 о/к від 09 серпня 2011 року, яким позивача з 05 серпня 2011 року відсторонено від виконання службових обов`язків, у зв`язку з постановою прокуратури Дніпропетровської області про відсторонення від посади від 25 липня 2011 року.

Зобов`язано Державну установу «Ігренський виправний центр (№133)» подати для внесення в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про визнання недійсним запису відсторонення від посади позивача у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Зобов`язано Державну установу «Ігренський виправний центр (№133)» зарахувати час, протягом якого позивач не працював у зв`язку з незаконним відстороненням від посади до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу, та врахувати цей стаж також при призначенні пенсії в т.ч. і на пільгових умовах, тобто період з 15 липня 2011 року по 14 грудня 2011 року (день звільнення з посади).

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.

03 червня 2024 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2024 року у справі №160/20810/23. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 353 КАС України.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував приписи статей Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ та пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом від 29 липня 1991 року №114 без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі №160/12290/20, від 03 квітня 2019 року у справі №816/1218/16, остання правова позиції Верховного Суду викладена у справі №380/20469/23 від 17 травня 2024 року

Проте, Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Перевіряючи доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник лише в загальному постався на приписи статей Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ та зазначив про неврахування постанов Верховного Суду у справах №160/12290/20, №816/1218/16, проте не зазначив конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

При цьому, Суд відхиляє посилання скаржника на застосування судом апеляційної інстанції пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом від 29 липня 1991 року №114 без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 лютого 2022 року у справі №160/12290/20, від 03 квітня 2019 року у справі №816/1218/16, оскільки в цих постановах не міститься висновку про застосування зазначеної ним норми права.

Окрім цього, посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 17 травня 2024 року у справі №380/20469/23 не узгоджується в визначеними законодавцем підставами касаційного оскарження, передбаченими, зокрема, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 353 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень.

З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Скаржник також, посилаючись на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, зазначає, що ця підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження на підставі пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, оскільки позивач був службовою особою, яка в значенні Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Так, підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України мають бути обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі із посиланням на порушення судами норм процесуального права та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, який унеможливив встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

З огляду на зазначене, саме лише посилання скаржника на віднесення посади позивача до переліку службових осіб, які містяться у статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції», не є належним обґрунтуванням підстав скасування судових рішень, визначених пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.

При цьому, ця обставина автоматично не наділяє цю справу ознаками справи, що має виняткову складність і вимагає її розгляду із застосуванням особливостей загального позовного провадження.

Аналіз частини другої статті 12, частини другої статті 257 КАС України дає підстави для висновку, що крім малозначних справ у порядку спрощеного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, за винятком справ, які обов`язково мають бути розглянуті в порядку загального позовного провадження.

Перелік справ, що не можуть розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження, визначено у частині четвертій статті 12, частині четвертій статті 257 КАС України.

Справи пов`язані з проходженням публічної служби службовими особами, які, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне або особливо відповідальне становище, до вказаного переліку не відносяться.

З урахуванням викладеного, аргументи касаційної скарги про обов`язковість розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження є необґрунтованими.

Також у касаційній скарзі міститься посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України.

Так, відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Проте, Суд відхиляє зазначене посилання, оскільки скаржником не зазначено яке саме клопотання (заяву) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судами попередніх інстанцій було необґрунтовано відхилено.

Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що ця справа має виняткове значення для нього та суд першої інстанції відніс цю справу до категорії справ незначної складності помилково, що за змістом відповідає підпунктам «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2024 року у справі №160/20810/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)», Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Кашпур