Постанова

від 11.06.2024 по справі 947/8775/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5179/24

Справа № 947/8775/24

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Одісей 55», Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Бриз» про визнання недійсною умови договору постачання природного газу та стягнення суми надлишково сплачених коштів за договором постачання природного газу

встановив:

12 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з вказаним вище позовом у якому просив:

-визнати недійсною умову п.2.1.1 договору постачання природного газу №3520-НГТ-23 від 10 грудня 2021 року;

-умови п.2.1.1 договору постачання природного газу №3520-НГТ-23 від 10 грудня 2021 року викласти в наступній редакції: З червня 2021 року до червня 2022 року в кількості 320,486 тис. куб. метрів (триста двадцять тисяч чотириста вісімдесят шість куб. метрів), в тому числі по місяцях (далі також розрахункові періоди: грудень 2021 року 76603 куб. метрів, січень 2022 року 86635 куб. метрів, лютий 2022 року 82471 куб. метрів, березень 2022 року 74772 куб. метрів);

-стягнути з ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на користь ОСББ «Одесій-55» суму надлишково сплачених коштів за договором постачання природного газу №3520-НГТ-23 від 10 грудня 2021 року в розмірі 1920194,73 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 передано до Шевченківського районного суду м. Києва.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, і дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», з тих підстав, що оспорюваний правочин укладено між відповідачем ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та третьою особою ТОВ «Управляюча компанія «Бриз», водночас судом не враховано, що співвласники житлових багатоквартирних будинків АДРЕСА_1 , яким у тому числі позивач, є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку (об`єкта газоспоживання, що у складі системи автономного теплопостачання) та є індивідуальними споживачами комунальної послуги з постачання природного газу від імені яких укладається, зокрема, договір про надання комунальної послуги з постачання природного газу.

Також поза увагою суду залишилась та обставина, що ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» не є споживачем житлово-комунальних послуг, а є особою, яка укладає договір в інтересах споживача житлово-комунальних послуг, а саме співвласників багатоквартирних будинків, у тому числі позивача.

Посилаючись на вказане та вимоги ч.ч.5,8 ст. 28 ЦПК України, враховуючи місце реєстрації позивача, місце виконання договору та місцезнаходження спільного майна співвласників багатоквартирних будинків, скаржник вважає, що справа підсудна саме Київському районному суду м. Одеса.

Крім того, усупереч ч.1 ст. 187 ЦПК України, оскаржувану ухвалу суд постановив лише 03 квітня 2024 року, а не у продовж 5 днів з дня надходження позовної заяви, яка подана 12 березня 2024 року.

Відзив на апеляційну скаргу, поданий ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та заперечення на відзив на апеляційну скаргу, подані ОСОБА_1 повернуті ухвалами Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року, з огляду на положення ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження за матеріалами, що містяться у справі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про передачу справи на розгляд до іншого суду, право на апеляційне оскарження якої регламентовано п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що частково оспорюваний договір постачання природного газу №3520-НГТ-23 від 10 грудня 2021 року укладено між відповідачем ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та третьою особою ТОВ «Управляюча компанія «Бриз», а тому суд керуючись п.п. 7, 22 ч. 1Закону України «Про захист прав споживачів»вважав, що дія вказаноговище законув даному випадку не розповсюджується на позивача, тому суд дійшов висновку, що цей спір належить розглядати за правилами загальної підсудності на підставі ч. 2ст. 27 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням юридичної особи згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, підстави для застосування інших видів територіальної підсудності відсутні. Встановивши, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» є м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1, що територіально не відноситься до Київського району м. Одеси, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи до Шевченківського районного суду м. Києва.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч.2 ст. 27 ЦПК України).

Винятки із вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч.5 ст. 28 ЦПК України).

Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленоїстаттею 30цього Кодексу (ч.16 ст. 28 ЦПК України).

Отже, законодавець передбачив юридичну можливість для особи, яка звертається до суду із позовом про захист прав споживачів обрати на власний розсуд, якими правилами територіальної підсудності керуватися при зверненні до суду за захистом своїх порушених прав. У процесуальному законодавстві запроваджено для такої категорії справ правило альтернативної підсудності, що надає право саме позивачу обирати уповноважений суд з-поміж тих, що визначені або загальними правилами підсудності цивільних справ, або спеціальним правилом альтернативної підсудності.

Змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів встановлено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цьогоЗаконута пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; ціну продукції визначено неналежним чином; документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги, відповідно доЗакону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке саме право споживача, визначене устатті 21 зазначеного Закону, є порушеним, таким чином надавши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються цим Законом.

Позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів (ч.8 ст. 28 ЦПК України).

Відповідно до положень наведеної правової норми за місцем виконання договору можуть пред`являтися позови за наявності однієї з таких умов: у договорі зазначене місце виконання; вимоги, заявлені на підставі договору, який можна виконувати тільки в певному місці.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).

Подібні висновки викладені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі N 127/30671/18 (провадження N 61-19925св19).

Відповідно достатті 532 ЦК Українимісце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; 4) за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, передбачені Законом України «Про ринок природного газу» (далі Закон).

Відповідно до п.27 ч.1 ст. 1 Закону постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.

Згідно із п. 37 ч.1 ст.1 Закону споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до п.23 ч.1 ст.1 Закону побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Предметом спору у цій справі, окрім вимог немайнового характеру, є також матеріально-правова вимога про стягнення суми надлишково сплачених коштів за договором постачання природного газу №3520-НГТ-23 від 10 грудня 2021 року (далі Договір).

Як убачається з копії зазначеного вище договору, доданого до позову, цей правочин укладено між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та ТОВ «Управляюча компанія Бриз» (споживач).

Відповідно до предмету вказаного вище договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем для власних потреб, або в якості сировини, а не для перепродажу. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (п.п.1.1, 1.2 Договору).

З викладеного убачається, що сторонами вказаного вище договору є юридичні особи, одна з яких є постачальником природного газу (ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз»), а інша ТОВ «Управляюча компанія «Бриз», яка за умовами договору є споживачем та отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Зважаючи на предмет зазначеного вище договору та суб`єктів, що його уклали, можливо дійти висновку, що цей правочин не регулює правовідносини між постачальником газу та безпосереднім побутовим споживачем, оскільки за умовами Договору, послугу з постачання газу отримує саме юридична особа споживач, яка використовує його для власних потреб, а не фізична особа з метою використання для власних побутових потреб.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що поняття «споживач» та «побутовий споживач», з огляду на положення Закону, не є тотожними, оскільки різняться за суб`єктивним складом, правовою підставою набуття природного газу та метою його цільового використання.

Оскільки умови зазначеного вище Договору не стосуються постачання природного газу позивачу, як побутовому споживачу, тобто він не є безпосереднім споживачем (отримувачем) цих послуг, тому при зверненні з цим позовом до суду на ОСОБА_1 не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», отже підстави для розгляду цієї справи за правилами альтернативної підсудності (ч.5 ст. 28 ЦПК України, тобто місцем реєстрації позивача відсутні.

Щодо посилань скаржника на ч.8 ст. 28 ЦПК України, як на правову підставу розгляду цієї справи судом за місцем виконання договору, колегія суддів зазначає про таке.

Порядок та умови передачі природного газу, регламентовано розділом 3 зазначеного вище Договору.

Постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.п. 3.1, 3.5 Договору).

З копій актів приймання-передачі природного газу, убачається, що вони складені між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та ТОВ «Управляюча компанія Бриз» (споживач) 31 грудня 2021 року у м. Києві.

Таким чином, зазначений вище договір, з огляду на акти приймання-передачі природного газу, виконується у м. Києві, що виключає розгляд цієї справи Київським районним судом м. Одеси, з підстав на які посилається скаржник.

Доводи апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції місця знаходження спільного майна співвласників багатоквартирних будинків, колегія суддів відхиляє, оскільки у цій справі це майно не є предметом спору, а тому його місце знаходження саме по собі не має правового (юридичного) значення при вирішенні питання щодо дотримання правил підсудності.

Не дотримання судом першої інстанції інтервалу часу, відведеного законом для вирішення питання про відкриття провадження у справі (ч.1 ст. 187 ЦПК України), за умови дотримання судом вимог в частині правильного вирішення питання про передачу справи на розгляд до іншого суду, не утворює правових наслідків для скасування оскаржуваної ухвали суду.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, дійшов вірного висновку про підсудність цієї справи Шевченківському районному суду м. Києва.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими вказані вище висновки суду з якими не погоджується скаржник.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення вказаного питання.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційна скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова