Постанова

від 11.06.2024 по справі 902/1469/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року Справа № 902/1469/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" на рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.2024 (повний текст - 28.02.2024) у справі №902/1469/23 (суддя Шамшуріна М.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнівет Груп" (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Дзержинського, будинок 14, ідентифікаційний код юридичної особи 37838170)

до Приватного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" (24412, Вінницька область, Гайсинський район, село Війтівка, вулиця Соборна, будинок 200, ідентифікаційний код юридичної особи 04366719)

про стягнення 170137,03 гривень

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.02.2024 у справі №902/1469/23 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнівет Груп" до Приватного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" про стягнення 170137,03 гривень.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнівет Груп" 143346,52 гривень заборгованості, у тому числі 24625,74 гривень пені, 19128,78 гривень 3% річних, 99592,00 гривень інфляційних втрат, 2119,93 гривень судових витрат на сплату судового збору.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 26640,96 гривень пені та 149,56 гривень 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Птахокомбінат "Бершадський" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

У своїй апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Птахокомбінат «Бершадський» звертає увагу суду на те, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того , що між сторонами 01 вересня 2017 року було укладено Договір №49/17 відповідно до якого протягом дії договору і на умовах викладених у ньому, продавець (Позивач) зобов`язується поставити і передати у власність покупцю (Відповідач) ветеринарні препарати, вакцини, обладнання та іншу продукцію (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти у власність товар та оплатити на умовах даного договору. На виконання умов договору у період з 30.09.2019 року по 26.07.2021 року відповідно до видаткових накладних позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 2 112 518,40 грн.

14 квітня 2020 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №44/20 згідно якого Позивач є покупцем, а Відповідач продавцем. В подальшому між сторонами на підставі ст.601 Цивільного кодексу України було здійснено зарахування однорідних вимог за укладеними договорами про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 21.04.2020 по 12.08.2021. Згідно угод про зарахування зустрічних однорідних вимог, залишилась непогашена заборгованість Відповідача перед Позивачем в сумі 261 877,17 грн. В період з 27.01.2023 року по 27.02.2023 року Відповідачем було перераховано на користь Позивача заборгованість в сумі 61877,17 грн. 02.08.2023 року Позивачем було сплачено на користь Відповідача 200 000 грн заборгованості та в повному обсязі погашено існуючу заборгованість. Також, судом першої інстанції взято до уваги та зазначено в рішенні суду про те, що 23 березня 2023 року між сторонами було укладено угоду про врегулювання спору, однак при винесенні рішення судом зазначено, що така угода не є додатковою угодою до договору №49/17 від 01.09.2017 року та не змінює порядку зобов`язань за договором. Така угода укладена сторонами щодо досягнутих станом на 23.03.2023 року домовленостей щодо наявного боргу на цю дату та не є новацією договору №49/17 від 01.09.2017 року.

З даною позицією суду першої інстанції Відповідач не погоджується та вважає, що судом не вірно визначено правову природу даної угоди, не повно з`ясовано усі обставини справи у зв`язку із чим незаконно прийнято рішення у даній справі. Так, 23 березня 2023 року між сторонами було укладено угоду про врегулювання спору. Відповідно до даної угоди Позивач відтермінував сплату основної суми заборгованості до 28.07.2023 року в сумі 200 000 грн. та угодою сторони погодили безспірне погашення заборгованості: 3% річних в сумі 16746,84 грн, до 28.07.2023 інфляційних втрат в сумі 46364,34 грн, до 28.07.2023, а також відшкодувати витрати на правничу допомогу в сумі 15000 грн до 28.07.2023. Відповідачем умови укладеної угоди виконано частково, шляхом сплати основної суми заборгованості в розмірі 200000 грн. 02.08.2023, що підтверджується Позивачем.

Дана угода визнана сторонами та не оспорювалась. До того ж, як вбачається з п.9 зазначеної угоди, ця угода підлягає виконанню сторонами у добровільному порядку, а у випадку не виконання даної угоди у добровільному порядку у сторони 1 (Позивача) виникає право звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів в порядку чинного законодавства. Проте, даний пункт розуміється та встановлює порядок звернення до суду саме примусового стягнення заборгованості по угоді від 23.03.2023, якщо сторона не виконає свої зобов`язання по даній угоді. Відповідно до частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття пропозиції. Відповідач частково виконав зобов`язання по даній угоді сплативши 200 000 грн боргу виконавши умови частково умови даної угоди, а позивач не заперечуючи даного прийняв зі своєї сторони. Таким чином суд повинен був ухвалюючи рішення по даній справі виходити саме із зобов`язань які виникли з угоди про врегулювання спору.

А тому апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення господарського суду Вінницької області 23.02.2024 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Юнівет Груп» відмовити.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №902/1469/23 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В.

Листом від 20.03.2024 матеріали справи №902/1469/23 витребувано з господарського суду Вінницької області.

28.03.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №902/1469/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного Господарського суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №902/1469/23 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 03.05.2024 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.

29.04.2024 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві Відповідач звертає увагу суду на те, що на думку Позивача, Відповідачем не наведено жодного обґрунтування порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Фактично апеляційна скарга дублює доводи Відповідача, які були ним висловлені в заяві по суті справи при розгляді справи в суді попередньої інстанції, а саме: у відзиві на позовну заяву від 04.01.2024 року, на який позивачем була надана відповідь від 08.02.2024 року з обґрунтуванням своїх заперечень стосовно наведених Відповідачем обставин та доводів. Зазначеним доводам Відповідача судом першої інстанції була надана належна правова оцінка, при всебічному та об`єктивному розгляді справи, з дотриманням основних засад господарського судочинства, тому посилання відповідача на невідповідність висновків суду обставинам справи та невірне застосування норм матеріального права є безпідставними та необґрунтованими. В свою чергу, Позивачем у справі були надані всі необхідні та наявні докази на підтвердження своїх доводів, які були оцінені судом першої інстанції та прийняті, як належні та допустимі докази. Також, необхідно зазначити, що отримавши від Позивача відповідь на відзив, з поясненнями та аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотивів їх відхилення, останній навіть не скористався своїм правом на подання заперечень.

На думку Позивача, судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального права, обґрунтовано та вмотивовано відхилено доводи відповідача щодо «безпідставності стягнення санкцій за договором №49/17 від 01.09.2017 року, оскільки з 23.03.2023 року у сторін виникло зобов`язання по угоді про врегулювання спору». Так, відповідно до частини 1 статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Окремим випадком припинення зобов`язання за домовленістю сторін є заміна первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація) (частина 2 статті 604 ЦК України). Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов`язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов`язання. Аналіз статті 604 ЦК України дозволяє стверджувати, що новація це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.03.2023 року Відповідач звернувся до Позивача з проханням про відтермінування оплати по існуючій заборгованості в сумі 200 000,00 грн. до липня 2023 року (лист відповідача №48 від 20.03.2023 року, наявний в матеріалах справи). У відповідь на зазначений лист Позивач направив вимогу про сплату до 30.04.2023 року грошових коштів на загальну суму 359 284,66 грн., в тому числі існуючої заборгованості в сумі 200 000,00 грн., 3% річних в сумі 16 746,84 грн., інфляційних втрат в сумі 92 738,68 грн. та пені в сумі 49 799,14 грн. (лист позивача №3 від 21.03.2023 року, наявний в матеріалах справи). За результатами проведеної претензійної роботи між позивачем та відповідачем 23.03.2023 року було укладено угоду про досудове врегулювання спору (наявна в матеріалах справи). За умовами пункту 5 угоди про врегулювання спору сторона 2 сплачує узгоджену загальну суму заборгованості, зазначену у пункті 3 цієї угоди та суму відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу, зазначену в пункті 4 цієї угоди, на умовах наступної розстрочки (за графіком): « 5.1. сума відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 15 000,00 грн. сплачується у термін - до 28 липня 2023 року включно; 5.2. сума платежу на погашення заборгованості у розмірі 200 000,00 грн. сплачується у термін - до 28 липня 2023 року включно; 5.3. сума платежу 63 116,18 грн. сплачується у термін - до 28 липня 2023 року включно». Згідно пункту 9 угоди про врегулювання спору ця угода підлягає виконанню Сторонами у добровільному порядку на підставі принципу сумлінності.

Сторони підтверджують, що у разі невиконання стороною 2 зобов`язань за цією угодою, сторона 1 має право звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів в порядку, передбаченому чинним в Україні законодавством. Відповідно до пункту 16 угоди про врегулювання спору Сторона 1 підтверджує, що з дати підписання цієї угоди та у випадку належного її виконання не матиме жодних майнових претензій до сторони 2 з приводу заборгованості, погашення якої є предметом цієї угоди та договору №49/17 від 01 вересня 2017 року. Разом з тим умови вказаної угоди відповідачем у строк визначений пунктом 5 угоди не виконано, що стало підставою для звернення до суду позивача за захистом своїх прав у відповідності до умов пункту 9 та пункту 16 угоди.

З огляду на викладене Позивач вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача є необґрунтованими і безпідставними, а також спростовуються відповідними доказами наявними в матеріалах справи та свідчать про намагання останнього ухилитися від відповідальності за порушення умов укладеного договору поставки №49/17 від 01.09.2017 року. Позивач також вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.204 року у справі №902/1469/23 ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та прогсить суд залишити апеляційну скаргу ПАТ «Птахокомбінат «Бершадський» без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.204 року без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:

01 вересня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнівет Груп" (далі - постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Птахокомбінат "Бершадський" (далі - покупець, відповідач) укладено договір № 49/17 (далі - договір) (т. 1 а.с. 19,20).

У відзиві на позовну заяву обставину укладення цього договору відповідач визнав.

Відповідно до пункту 1.1. договору протягом терміну дії даного договору і на умовах, викладених у ньому, продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупцю ветеринарні препарати, вакцини, обладнання та іншу продукцію (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити на умовах даного договору.

За умовами пунктів 1.2., 1.3. договору поставка товару здійснюється окремими партіями. Під партією розуміється сукупність товарів, що поставляються постачальником покупцю за видатковими накладними. Перелік товару, ціна одиниці кожного найменування товару, вказується у видатковій накладній, яка підписується сторонами і є невід`ємною частиною договору.

Згідно пунктів 2.4., 2.5. договору право власності на товар і весь ризик, включаючи втрату і випадкову загибель товару, переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної та фактичної передачі товару покупцю. Доказом передачі партії товару у власність покупця є видаткова накладна, оформлена належним чином, з підписом уповноваженої особи покупця, а також довіреність на одержання товару.

Пунктами 4.1., 4.2. договору сторонами погоджено, що покупець оплачує поставлений продавцем товар за цінами, які вказуються у видатковій накладній. Загальна сума договору складається із зазначених сум видаткових накладних, отриманих від продавця, за якими прийнято товар протягом дії даного договору.

Відповідно до пункту 4.3. договору датою отримання товару є дата підписання сторонами видаткової накладної.

За умовами пункту 4.5. договору партія товару оплачується покупцем на протязі 30 (тридцяти) календарних днів, після переходу права власності на товар.

Даний договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018 року. Договір діє до повного виконання усіх зобов`язань за даним договором (пункт 10.1. договору).

За умовами пункту 10.2. договору додаткові угоди, специфікації є невід`ємними частинами цього договору лише за умови викладення їх у письмової формі, підписання і скріплення печатками сторін.

Відповідно до пункту 10.3. договору, якщо за 30 днів до моменту закінчення даного договору жодна із сторін не виявила бажання розірвати його, то договір автоматично вважається пролонгованим ще на один рік.

28 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнівет Груп" та Приватним акціонерним товариством "Птахокомбінат "Бершадський" укладено додаткову угоду № 1 до договору № 49/17 від 01.09.2017 року, якою сторони погодили змінити п. 10.3 договору та викласти його в наступній редакції: "п.10.3 Якщо за 30 днів до моменту закінчення даного договору жодна із сторін не виявила бажання розірвати його, то договір автоматично вважається дійсним на кожний наступний календарний рік. Договір діє до повного виконання усіх зобов`язань за даним договором".

Згідно пункту 3 додаткової угоди № 1 від 28.12.2018 інші умови вищевказаного договору залишаються незмінними і сторони підтверджують по ним свої зобов`язання (т. 1 а.с. 22).

На виконання умов договору у період з 30.09.2019 по 26.07.2021 відповідно до видаткових накладних №310 від 30.09.2019 року на суму 94 984,00 грн., №120 від 27.04.2020 року на суму 125 469,60 грн., №203 від 09.07.2020 року на суму 160 430,40 грн., №270 від 20.08.2020 року на суму 255 255,20 грн., №310 від 10.09.2020 року на суму 111 000,00 грн., №339 від 06.10.2020 року на суму 184 886,40 грн., №398 від 23.11.2020 року на суму 199 657,60 грн., №465 від 30.12.2020 року на суму 17 864,40 грн., №72 від 26.02.2021 року на суму 283 334,40 грн., №119 від 29.03.2021 року на суму 165 536,40 грн., №176 від 29.04.2021 року на суму 50 500,00 грн.,№187 від 06.05.2021 року на суму 84 000,00 грн., №188 від 06.05.2021 року на суму 160 000,00 грн., №301 від 26.07.2021 року на суму 219 600,00 грн., якими погоджено перелік товару, ціна одиниці кожного найменування товару, що поставляється позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 112 518,40 гривень (т. 1 а.с. 15 (зворотна сторона), 16 (зворотна сторона), 17-18, 20 (зворотна сторона), 34, 35, 41-43).

Отримання товару згідно вказаних видаткових накладних, отримання виставлених Позивачем Відповідачу рахунків на оплату товару відповідачем не заперечується.

14 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнівет Груп" як покупцем та Приватним акціонерним товариством "Птахокомбінат "Бершадський" як продавцем укладено договір № 44/20, згідно пунктів 1.1., 1.2. якого у порядку та на умовах договору, продавець зобов`язався виготовити та передати у власність покупця товар згідно накладної, в термін передбачений даним договором, а покупець зобов`язався прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Зважаючи на викладені обставини та наявність зустрічних однорідних вимог за укладеними між сторонами договорами № 49/17 від 01.09.2017 та № 44/20 від 14.04.2020 між Позивачем та Відповідачем у період з 21.04.2020 по 12.08.2021 укладено ряд угод про зарахування зустрічних однорідних вимог за вказаними договорами.

За умовами вказаних угод Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнівет Груп" (далі - сторона-1) та Приватне акціонерне товариство "Птахокомбінат "Бершадський" (далі - сторона-2) дійшли згоди про припинення зобов`язань шляхом заліку взаємних вимог за нижче вказаними документами, у яких вони є сторонами (пункт 1 угод).

Відповідно до пунктів 2, 3 угод сторона-1 має грошові вимоги до сторони-2, які виникли на підставі продажу товару згідно умов договору №49/17 від 01.09.2017 р. у вказаному в угоді розмірі. Строк виконання зобов`язання по розрахунку настав. Сторона-2 має грошові вимоги до сторони-1, які виникли на підставі продажу товару згідно умов договору купівлі-продажу №44/20 від 14.04.2020 р. на суму вказану в угоді. Строк виконання зобов`язання по розрахунку настав.

Згідно пункту 4 угод відповідно до правил ст. 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Сторони домовились здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог на суму вказану в угоді.

Пунктом 5 угод сторони передбачили, що після зарахування вищезазначених зустрічних однорідних вимог сума грошової вимоги сторони-1 до сторони -2 в розмірі вказаному у угоді та сторони-2 до сторони-1 в розмірі вказаному в угоді вважаються погашеними, а зобов`язання сторін по вище зазначеним вимогам припиненими.

Ця угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін (пункт 6 угод).

Згідно угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21.04.2020 у рахунок погашення зобов`язань за договором №49/17 від 01.09.2017 погашено зобов`язання з оплати 94 965,85 гривень, за угодою від 20.05.2020 125483,69 гривень, за угодою від 20.08.2020 - 255415,60 гривень, за угодою від 19.10.2020 - 341498,90 гривень, за угодою від 24.12.2020 - 314319,16 гривень, за угодою від 08.04.2021 - 220379,85 гривень, за угодою від 14.05.2021 - 236007,09 гривень, за угодою від 12.08.2021 - 262571,09 гривень, на загальну суму 1 850 641,23 гривень (т.1 а.с.32 (зворотна сторона), 37-40, 45 (зворотна сторона).

З огляду на невиконання Відповідачем зобов`язань з оплати 261877,17 гривень заборгованості за поставлений товар, Позивачем було надіслано відповідачу лист-попередження (претензію) №27 від 26.10.2021 року (т. 1 а.с. 23 (зворотна сторона), 25).

Відповіді на вказаний лист матеріали справи не містять.

Як вбачається із платіжних інструкцій №60 від 27.01.2023 року та №190 від 27.02.2023 Відповідачем сплачено на користь Позивача 27.01.2023 - 31877,17 гривень та 27.02.2023 - 30000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу - "оплата за добавки", які Позивачем зараховано у рахунок погашення заборгованості за договором № 49/17 від 01.09.2017, про що свідчить бухгалтерська довідка № 18102023-1 (т. 1 а.с. 25 (зворотна сторона), 24, 16).

20.03.2023 Позивачем отримано від Відповідача лист № 48 від 20.03.2023 у якому ПрАТ "Птахокомбінат "Бершадський" зазначило про наявність заборгованості з оплати товару у сумі 200 000,00 гривень, прийняття підприємством рішення про тимчасове призупинення виробництва та клопотало про погодження відтермінування оплати по існуючій заборгованості в сумі 200000,00 гривень до липня 2023 року (т. 1 а.с. 22 (зворотна сторона).

У відповідь на вказаний лист позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №3 від 21.03.2023 року про погашення існуючої заборгованості, пені, інших нарахувань (т. 1а.с. 21 (зворотна сторона).

23 березня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнівет Груп" (далі - сторона 1) та Приватним акціонерним товариством "Птахокомбінат "Бершадський" (далі - сторона 2) укладено угоду про врегулювання спору, згідно абзацу 3 преамбули якої сторонами визначено, що враховуючи скрутне фінансове положення сторони 2, а також добровільне волевиявлення щодо мирного врегулювання спору та погашення грошових вимог сторони 1 за договором №49/17 від 01 вересня 2017 року (визначених в заяві про грошові вимоги від 23.03.2023 року), за результатами переговорів сторони дійшли до взаємної згоди та уклали цю угоду на наступних умовах:

"1. за домовленістю сторін узгоджена загальна сума заборгованості боржника перед кредитором, по договору №49/17 від 01 вересня 2017 року, складає 359284,66 грн, з яких: основний борг - 200 000.00 грн; три відсотки річних - 16746,84 грн; інфляційні втрати - 92738,68 грн.; пеня - 49 799,14 грн.

2. за домовленістю сторін, кредитор відмовляється від частини грошових вимог, а саме пені у розмірі 49799,14 грн.; інфляційних втрат у розмірі 46 369,34 грн.

3. відповідно до цієї угоди сторона 2 визнає та зобов`язується сплатити стороні 1 суму загальної заборгованості за договором №49/17 від 01 вересня 2017 року, у розмірі 263116,18 грн., що складає: 200000,00 грн. - основного боргу, 16746,84 грн. - три відсотки річних, 46369,34 грн. - інфляційних втрат, за графіком сплати платежів в розмірах і терміни, встановлені в пункті 5 цієї угоди

4. згідно з цією угодою сторона 2 відшкодовує стороні 1 витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок), сплачені стороною 1 за підготовку позовної заяви та матеріалів для подання до господарського суду, а також заяви про грошові вимоги та угоди про врегулювання спору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора".

Як вбачається із платіжної інструкції № 318 від 02.08.2023 року ПрАТ "Птахокомбінат "Бершадський" 02.08.2023 року сплачено на користь позивача 200000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу - "погашення основного боргу згідно угоди про врегулювання спору від 23.03.2023 року" (т. 1 а.с. 23).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань по оплаті отриманого товару, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 170 137,03 гривень, з яких: 51 266,69 гривень пені, 99 592,00 гривень інфляційних втрат та 19 278,34 гривень 3% річних.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

За змістом частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Положеннями частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено місцевим господарським судом, що на виконання умов договору Позивачем за період з 30.09.2019 по 26.07.2021 на користь Відповідача здійснено поставку товару на загальну суму 2 112 518,40 гривень, що підтверджується видатковими накладними (т. 1 а.с. 15 (зворотна сторона), 16 (зворотна сторона), 17-18, 20 (зворотна сторона), 34, 35, 41-43), письмовими заявами по суті справи та визнається сторонами.

Умовами пунктів 2.4., 4.5. договору сторони погодили, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної та фактичної передачі товару покупцю, а партія товару оплачується покупцем на протязі 30 (тридцяти) календарних днів, після переходу права власності на товар.

Таким чином, за видатковою накладною №310 від 30.09.2019 остаточний розрахунок мав бути проведений до 30.10.2019, за видатковою накладною №120 від 27.04.2020 - 27.05.2020, за видатковою накладною №203 від 09.07.2020 - 10.08.2020, за видатковою накладною №270 від 20.08.2020 - 21.09.2020, за видатковою накладною №310 від 10.09.2020 - 12.10.2020, за видатковою накладною №339 від 06.10.2020 - 05.11.2020, за видатковою накладною №398 від 23.11.2020 - 23.12.2020, за видатковою накладною №465 від 30.12.2020 - 29.01.2021, за видатковою накладною №72 від 26.02.2021 - 29.03.2021, за видатковою накладною №119 від 29.03.2021 - 28.04.2021, за видатковою накладною №176 від 29.04.2021 - 31.05.2021, за видатковою накладною №187 від 06.05.2021 - 07.06.2021, за видатковою накладною №188 від 06.05.2021 - 07.06.2021, за видатковою накладною №301 від 26.07.2021 - 25.08.2021.

Відповідно до положень статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до положень статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

З огляду на положення чинного законодавства зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Як вбаачається з матеріалів справи та встановлено місцевим Господарським судом, що між Позивачем та Відповідачем у період з 21.04.2020 по 12.08.2021 були укладені угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог та за угодою від 21.04.2020 у рахунок погашення зобов`язань за договором №49/17 від 01.09.2017 погашено зобов`язання з оплати 94 965,85 гривень, за угодою від 20.05.2020 125 483,69 гривень, за угодою від 20.08.2020 - 255 415,60 гривень, за угодою від 19.10.2020 - 341498,90 гривень, за угодою від 24.12.2020 - 314 319,16 гривень, за угодою від 08.04.2021 - 220379,85 гривень, за угодою від 14.05.2021 - 236 007,09 гривень, за угодою від 12.08.2021 - 262571,09 гривень, на загальну суму 1850641,23 гривень (т.1 а.с. 32 (зворотна сторона), 37-40, 45 (зворотна сторона).

Також Відповідачем на користь Позивача згідно платіжних інструкцій №60 від 27.01.2023 року сплачено 31 877,17 гривень, №190 від 27.02.2023 - 30 000,00 гривень та № 318 від 02.08.2023 - 200 000,00 гривень, які позивачем зараховано у рахунок погашення заборгованості за договором № 49/17 від 01.09.2017 (т. 1 а.с. 16, 25 (зворотна сторона), 24, 23).

Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, платіжні інструкції містяться у матеріалах справи.

Судом першої інстанції встановлено, що зарахування/оплата товару за видатковою накладною №310 від 30.09.2019 проведено починаючи з 21.04.2020, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 30.10.2019, за видатковою накладною №120 від 27.04.2020 на суму 4,06 гривень - 20.08.2020, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 27.05.2020, за видатковою накладною №203 від 09.07.2020 - 20.08.2020, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 10.08.2020, за видатковою накладною №270 від 20.08.2020 на суму 160274,06 гривень - 19.10.2020, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 21.09.2020, за видатковою накладною №310 від 10.09.2020 - 19.10.2020, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 12.10.2020, за видатковою накладною №339 від 06.10.2020 на суму 114661,56 гривень - 24.12.2020, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 05.11.2020, за видатковою накладною №398 від 23.11.2020 - 24.12.2020, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 23.12.2020, за видатковою накладною №465 від 30.12.2020 - 08.04.2021, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 29.01.2021, за видатковою накладною №72 від 26.02.2021 - 08.04.2021, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 29.03.2021, за видатковою накладною №119 від 29.03.2021 - 14.05.2021, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 28.04.2021, за видатковою накладною №176 від 29.04.2021 - 12.08.2021, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 31.05.2021, за видатковою накладною №187 від 06.05.2021 - 12.08.2021, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 07.06.2021, за видатковою накладною №188 від 06.05.2021 - 12.08.2021, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 07.06.2021, за видатковою накладною №301 від 26.07.2021 - 27.02.2023, тоді як остаточний розрахунок мав бути проведений до 25.08.2021.

Остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем здійснено 02.08.2023.

Колегія суддів вважає, що Позивач свої зобов`язання щодо поставки товару виконав, у той же час Відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар у строк визначений договором належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Враховуючи, що Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар у строки встановлені договором, місцевий Господарський суд правомірно прийшов до висновку, що відповідачем порушено умови договору № 49/17 від 01.09.2017 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим Господарським судом, що доводи відповідача щодо безпідставності стягнення санкцій за договором №49/17 від 01.09.2017, оскільки з 23 березня 2023 року у сторін виникло зобов`язання по угоді про врегулювання спору судом відхиляються, оскільки зобов`язання з оплати заборгованості за договором здійснено відповідачем з простроченням, вказана угода не є додатковою угодою до договору №49/17 від 01.09.2017 та не змінює порядку виконання зобов`язань за договором. Така угода укладена сторонами щодо досягнутих станом на 23.03.2023 домовленостей щодо наявного на цю дату боргу, пені, нарахувань та інших витрат та не є новацією договору №49/17 від 01.09.2017.

Крім цього, за умовами пункту 5 угоди про врегулювання спору сторона 2 сплачує узгоджену загальну суму заборгованості, зазначену у пункті 3 цієї угоди та суму відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу, зазначену в пункті 4 цієї угоди, на умовах наступної розстрочки (за графіком):

"5.1. сума відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 15000,00 грн сплачується у термін - до 28 липня 2023 року включно;

5.2. сума платежу на погашення заборгованості у розмірі 200000,00 грн сплачується у термін - до 28 липня 2023 року включно;

5.3. сума платежу 63116,18 грн сплачується у термін - до 28 липня 2023 року включно".

Разом з тим умови вказаної угоди відповідачем у строк визначений пунктом 5 угоди не виконано (згідно платіжної інструкції № 318 від 02.08.2023 відповідачем сплачено 200000,00 гривень, доказів сплати решти визначеної сторонами в угоді заборгованості матеріали справи не містять) та звернення до суду позивача за захистом своїх прав відповідає умовам пункту 9 угоди.

Крім цього позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 51266,69 гривень пені, 99592,00 гривень інфляційних втрат та 19 278,34 гривень 3% річних.

Щодо позовних вимог про стягнення пені колегією суддів враховується наступне.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями пункту 6.3. договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати товару, передбачених в цьому договорі, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ встановленої діючої на період прострочення, за який сплачується пеня. Пеня нараховується за неоплачену частину поставки. Виплата пені не звільняє винну сторону від виконання узятих на себе зобов`язань за даним договором.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання Відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого Позивачем, розрахунок здійснено у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожною видатковою накладною за кожен день прострочення. Загальна сума нарахованої Позивачем пені складає 51 266,69 гривень.

Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного останнім періоду прострочення та заявлених вимог, та здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені в межах визначеного позивачем періоду (кількості днів прострочення), апеляційний суд дійшов висновку, що нарахована сума пені складає 49251,47 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обгрунтованими в сумі 49251,47 гривень.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 2 015,22 грн. у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 у справі №924/532/19).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19).

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання Відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного Позивачем періоду прострочення та заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних в межах визначеного Позивачем періоду та заявлених вимог, суд дійшов висновку, що нарахована сума заявлених до стягнення 3% річних, складає 19 128,78 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 19128,78 гривень.

З урахуванням викладеного, місцевий Господарський суд правомірно прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 149,56 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що визначена Позивачем сума інфляційних втрат, у розмірі 99 592,00 гривень є арифметично вірною.

Таким чином, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 99 592,00 гривень.

Надаючи оцінку доводам відповідача, щодо зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями статі 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Відповідно до пункту 7.1. договору сторона звільняється від відповідальності за повне чи часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому договорі, за умови, що їх настання було засвідчено державним компетентним органом та про це було своєчасно повідомлено іншу сторону.

Відповідно до пункту 7.3. договору якщо форс-мажорні обставини тимчасово перешкоджають виконанню договору, то виконання цього договору зупиняється на строк, протягом якого воно є неможливим.

Суд звертає увагу на те, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин та саме лише посилання на наявність форс-мажорних обставин не ставить у пряму залежність неможливість виконання відповідачем зобов`язання за договором.

Крім того, судом враховано, що сам лише факт ведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу в Україні автоматично не звільняє сторону від виконання будь-яких зобов`язань та від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична особа / фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Отже, форс-мажор (в даному випадку військова агресія російської федерації) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для господарської діяльності. Відповідач, який посилається на вищезгадані обставини, повинен довести, що саме військова агресія призвела до унеможливлення виконання конкретного зобов`язання за договором.

Разом з цим, як вбачається із матеріалів справи, Відповідачем не надано суду доказів звернення до Позивача із поданням відповідного сертифікату ТПП України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання зобов`язання за укладеним сторонами договором № 49/17 від 01.09.2017 року внаслідок непереборної сили (внаслідок посухи чи ведення воєнних дій), а також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що обставини, на які останній посилається, були форс-мажорними саме в межах виконання зобов`язання за договором № 49/17 від 01.09.2017 року.

Поставка товару за договором відбулась у період з 30.09.2019 по 26.07.2021, тоді як звіт про фінансові результати (збитковий) стосується періоду 9 місяців 2023 року.

Настання форс-мажорних обставин щодо настання посухи та низького врожаю не підтверджено документально.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що у контексті спірних правовідносин суттєве значення має не тільки встановлення існування обставин непереборної сили (форс-мажору), але й їх безпосередній, прямий та невідворотний вплив на можливість належного виконання зобов`язання за договором, що може бути підставою для звільнення від відповідальності за його порушення, тобто існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань.

Відповідачем не надано належних доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану, настанням посухи та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, які виникли до введення в Україні воєнного стану.

Будь-яких інших належних доказів, які б підтверджували об`єктивні перешкоди для належного виконання зобов`язання за спірним договором відповідачем суду не надано.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача щодо дії та впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини як підстави для відмови у задоволенні позову щодо відхиляються судом як необгрунтовані.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення суми пені, що підлягає стягненню з урахуванням позиції сторін та обставин справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Правомірним є посилання місцевого господарського суду на висновки, щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 у справі №925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру пені, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені суд враховує ступінь виконання зобов`язань за укладеним договором та те, що відповідачем сплачено основний борг за договором у повному обсязі до відкриття провадження у справі, інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару та їх розміру.

Суд також враховує, що пеня є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням сплати суми основного боргу відповідачем у повному обсязі.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, місцевий Господарський суд правомірно зменшив розмір пені, що підлягає стягненню з Відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 49251,47 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня в сумі 24625,74 гривень, у стягненні решти пені слід відмовити.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 24 625,74 грн. пені, 19 128,78 грн. 3% річних та 99 592,00 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації») одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії»).

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.2024 у справі №902/1469/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Птахокомбінат «Бершадський» - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Птахокомбінат «Бершадський» на рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.2024 у справі №902/1469/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.06.2024

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.