Ухвала

від 11.06.2024 по справі 917/768/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/768/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "Нафтогаз Трейдинг", позивач, скаржник) - Верхацький І.В. (адвокат),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукгаз-Трейдингд" (далі - ТОВ "Кременчукгаз-Трейдінг", відповідач) - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Полтавської області від 26.12.2023 (головуючий - суддя Білоусов С.М.) та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 (головуюча - суддя Здоровко Л.М., судді: Бородіна Л.І., Лакіза В.В.)

у справі за позовом ТОВ "Нафтогаз Трейдинг"

до: ТОВ "Кременчукгаз-Трейдінг",

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за Рамковим договором купівлі-продажу природного газу, що складається з:

- 33 961 644,37 грн основного боргу,

- 11 223 605,45 грн пені,

- 10 048 133,07 грн штрафу,

- 1 427 465,91 грн 3% річних,

- 6 096 535,19 грн інфляційних втрат.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач свої обов`язки з поставки газу виконував належним чином, натомість відповідач свої зобов`язання виконав лише частково, оплату за переданий газ своєчасно у повному обсязі не здійснив, чим порушив умови господарського зобов`язання.

2. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 26.12.2023 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача:

- 32 959 128,33 грн основного боргу,

- 5 611 802,73 грн пені,

- 5 024 066,54 грн штрафу,

- 1 427 465,91 грн 3% річних,

- 6 096 535,19 грн інфляційних втрат,

- 926 323,02 грн судового збору.

В частині стягнення 1 002 516,04 грн основного боргу закрито провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

3. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Полтавської області від 26.12.2023 змінити в частині стягнення сум пені та 3% річних, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 1 425 889,07 грн 3% річних та 5 602 341,72 грн пені. В решті рішення Господарського суду Полтавської області від 26.12.2023 просив залишити без змін.

4. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач також звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Полтавської області від 26.12.2023 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 5 611 802,72 грн пені та 5 024 066,53 грн штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 5 611 802,72 грн пені та 5 024 066,53 грн штрафу задовольнити.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 апеляційні скарги ТОВ "Кременчукгаз-Трейдінг" та ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 26.12.2023 - без змін.

6. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Полтавської області від 26.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі №917/768/23, в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 5 611 802,72 грн пені та 5 024 066,53 грн штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

7. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що судами порушено норми матеріального права - безпідставно застосовано статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтю 551 Цивільного кодексу України (далі - ГК України), а висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правозастосовній практиці Верховного Суду, що викладені в постановах від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, від 10.06.2021 у справі №910/6471/20 та від 14.07.2021 №916/878/20 щодо застосування цих норм права.

8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2024 у справі №917/768/23 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

9. Ухвалою Верховного Суду від 15.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі №917/768/23 за касаційною скаргою ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

10. Відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Кременчукгаз-Трейдінг" до Верховного Суду не надходив.

11. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

12. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

13. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

14. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

15. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

16. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 5 611 802,72 грн пені та 5 024 066,53 грн штрафу, а також постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення учасниками справи не оскаржуються та касаційною інстанцією не переглядаються.

17. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/14870/22 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

18. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

19. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

20. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

21. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

22. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

23. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

24. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

25. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

26. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

27. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

28. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

29. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

30. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

32. Як убачається зі змісту касаційної скарги, доводи скаржника узагальнено зводяться до неправильного застосовування судами попередніх інстанцій приписів частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, а висновки судів попередніх судових інстанцій в частині зменшення розміру штрафних санкцій не відповідають приписам наведених норм та винесені без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, від 10.06.2021 у справі №910/6471/20 та від 14.07.2021 №916/878/20.

33. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника Верховний Суд виходить з такого.

34. Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

35. Так, главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

36. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

37. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

38. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

39. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

40. За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

41. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

42. Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

43. Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

44. Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

45. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

46. При цьому, Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

47. Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

48. У аспекті порушених у касаційній скарзі питань Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22.

49. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

49.1. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

49.2. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

49.3. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

50. У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала також, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

50.1. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

51. Так, у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої у зв`язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію пені до 90 %. Верховний Суд відзначив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При цьому, окрім іншого, суд касаційної інстанції зазначив про встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, зокрема, критичний фінансово-господарський стан позивача та обставини наявності в нього заборгованості із заробітної плати, податкового боргу, зменшення прибутку підприємства, відсутності коштів на банківських рахунках, існування дебіторської заборгованості перед постачальниками товарів та послуг.

52. У постанові від 19.10.2021 у справі №910/6471/20, на яку посилається скаржник, Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив, зокрема, про те, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, навів низку обставин і письмових доказів, якими (обставинами і доказами) відповідач обґрунтував наявність, на його думку, підстав для зменшення сум штрафу та пені. Проте, перерахувавши відповідні обставини й докази у своїй постанові, суд апеляційної інстанції останні жодним чином не перевірив та не дослідив на предмет належності, достовірності та вірогідності доказів, обмежившись їх звичайною констатацією на підставі доводів відповідача. Також Верховний Суд зазначив про те, що суд апеляційної інстанції не визначив, чи були відповідні докази подані відповідачем у справі до суду першої інстанції або вони подавалися лише до суду апеляційної інстанції, і в цьому останньому разі, - чи доведено відповідачем неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тобто чи мали в даному разі місце виняткові обставини у розумінні приписів частини третьої статті 269 ГПК України. Крім того, Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції посилався на те, що «наданими відповідачем доказами підтверджується скрутне матеріальне становище відповідача». Однак жодного доказу такого становища відповідача, зокрема, у зв`язку з виконанням ним Контракту, судом не зазначено і, відповідно, не досліджено; апеляційною інстанцією вказано, що «заперечуючи проти зменшення розміру штрафних санкцій позивачем не спростовано доводів відповідача про відсутність збитків позивача», при цьому судом не взято до уваги, що обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача; натомість позивач не зобов`язаний був у даному разі доводити наявність у нього збитків, у зв`язку з неналежним виконанням умов Контракту відповідачем. Пов`язані з цим обставини та докази суд апеляційної інстанції не встановив та не дослідив, що стало підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції зі справи № 910/6471/20 та направлення справи на новий розгляд до суду названої інстанції.

53. У справі № 916/878/20, на яку також посилається скаржник, ухвалюючи рішення стосовно зменшення розміру пені, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у цій справі підлягають врахуванню такі обставини як (1) скрутний фінансовий стан відповідача, підтверджений Звітом про фінансові результати Підприємства за 2019 рік, відповідно до якого останнє має чистий збиток в розмірі 613 337 000 грн, (2) інтереси сторін, (3) поведінка винної сторони та ступінь виконання зобов`язання, а саме часткова оплата суми основного боргу, (4) відсутність у матеріалах справи доказів завдання збитків позивачу, (5) присуджена судом компенсація втрат від інфляції та стягнення 3 % річних. Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, у постанові від 04.06.2019 зазначив, що суди попередніх інстанцій дотрималися загальних критеріїв зменшення розміру пені, врахували конкретні обставини даної справи та дійшли обґрунтованого висновку про можливість такого зменшення на 70%. При цьому, Суд сформував правовий висновок про те, що категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

54. У справі №917/768/23, що розглядається, приймаючи рішення про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 50 % суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, врахував відсутність у позивача прямих збитків, завданих простроченням здійснення відповідачем оплати за договором та дійшов висновку, що таке зменшення відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, а також враховує інтереси як боржника, так і кредитора, вимогу якого щодо компенсації за порушення умов договору враховано судом. При цьому, судова колегія зазначає, що зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення неустойки має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору. Судова колегія апеляційного суду також зазначила, що зменшення розміру штрафних санкцій не є дискримінаційним по відношенню до позивача, оскільки у даних правовідносинах його інтереси достатньо захищені покладенням на відповідача обов`язку судовим рішенням щодо погашення основної заборгованості, річних, інфляційних, а також 50% від заявлених сум штрафу та пені.

55. З урахуванням наведеного вище та доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення у справі, яка переглядається, оцінивши відповідні аргументи щодо суті спору і докази сторін у відповідності до положень статті 86 ГПК України, встановивши обставини справи щодо наявності підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій у зв`язку з порушенням ним договірних зобов`язань та наявності/відсутності підстав для зменшення суми пені та штрафу, виходили з відсутності доказів настання негативних наслідків та понесення позивачем збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, врахувавши при цьому принципи справедливості, добросовісності та розумності.

56. Суд зауважує, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

57. Відтак, проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, з огляду на відмінність фактичних обставин справ, доказової бази і доводів сторін, хоч і за однакового правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що переглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

58. Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, адже відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими не побідними фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

59. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на постанови Верховного Суду є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

60. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

61. Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі №925/74/19; від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та інші), та визначення розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, що вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20 та інші).

62. Враховуючи вже усталену та сформовану судову практику щодо критеріїв застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, роль Верховного Суду полягає у з`ясуванні того, чи відповідно до конкретних обставин справи спосіб застосування цих норм та наслідки їх тлумачення є такими, що реалізація (чи навпаки не реалізація) судами першої та апеляційної інстанцій права на зменшення розміру штрафних санкцій очевидно не узгоджується із зазначеним загальним принципом справедливого розгляду, та чи допущено порушення судами норм статей 551 ЦК України, 233 ГК України та 210, 86 ГПК України, а висновки судів не заснованими у відповідності до застосування цих норм права.

63. У цьому контексті необхідно, зокрема, враховувати виконання судами обов`язку щодо мотивування оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для зменшення пені, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №921/481/22).

64. Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

65. З урахуванням наведеного, встановивши неподібність правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №917/768/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

66. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

67. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

68. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

69. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

70. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

71. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

72. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

73. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

74. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

75. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

76. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Полтавської області від 26.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі №917/768/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець