Постанова

від 03.06.2024 по справі 910/16150/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2024 р. Справа№ 910/16150/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.

представників сторін:

від позивача: Бордаченко О.М.;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024

у справі №910/16150/23 (суддя Щербакова С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація"

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" (далі-відповідач) про визнання недійсним договору поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий орган позивача (директор) не мав повноважень на укладення спірного договору із відповідачем без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників позивача, а тому вказаний правочин підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 у справі №910/16150/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" задоволено.

Визнано недійсним договір поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" 2 684,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд, зазначив, що, відповідач, укладаючи договір з представником позивача, який діяв на підставі статуту, проявивши розумну обачність, повинен був знати про наявні у статуті обмеження повноважень директора позивача на вчинення правочину з ціною понад 400 000,00 грн, однак, незважаючи на відсутність попередньої письмової згоди єдиного учасника позивача, вчинив з ним оспорюваний правочин, що у подальшому не отримав наступного схвалення товариством. Тому, суд дійшов до висновку щодо наявності достатніх підстав для визнання договору поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" недійсним згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, з огляду на недодержання вимог ст. 203 Цивільного кодексу України.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

В обґрунтування додаткового рішення суд зазначив, що враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг у даній справі. Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих позивачем заяв по суті справи, а також часу витраченого у судових засіданнях, суд поклав на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 30 000, 00 грн. В іншій частині заяви відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 скасувати та стягнути з позивача на користь відповідача всі судові витрати у справі №910/16150/23.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що судом не надано належної оцінки листуванню за допомогою електронних адрес між ОСОБА_1 (власник і керівник відповідача) та ОСОБА_2 (єдиний учасник ТОВ «Сарни Агро»), які спілкувались засобами телефонного та електронного зв`язку. ОСОБА_2 посилаючись на постійну зайнятість запропонувала приєднати до погодження умов договору працівників ТОВ «Сарни Агро», що підтверджується скріншотами з електронної пошти, як мінімум п`яти посадових осіб ТОВ «Сарни Агро» із представниками відповідача під час погодження та подальшого укладення договору.

Також апелянт зазначає, що судом проігнаровано посилання відповідача, що з електронної адреси, яка належить ОСОБА_3 (керівник позивача) не направлялось жодного електронного листа під час укладення договору поставки, що вказує на те, що ОСОБА_3 не приймав участі у погодженні умов договору. Майже всі листи надходили з електронної адреси ТОВ «Сарни Агро». Скаржник стверджує, єдиний учасник товариства приймала активну участь у погоджені умов договору.

Скаржник також зауважує, що матеріали справи не містять доказів або посилань позивача на конкретні факти порушення його майнових прав та інтересів. Умови оспорюваного договору поставки №566П-Ф від 30.08.2023 повністю відповідають волі та інтересам як самого товариства так і його учасника. Також апелянт звертав увагу на судову практику щодо визнання договору недійним.

Крім того, апелянт наголошує, що за умовами оспорюваного договору товар передається окремими партіями відповідно до кожної видаткової накладної, оформленої постачальником, ціна кожної партії товару залежить від кількості одиниць товару в ній. Тому безпідставними є доводи позивача про те, що укладення договору потребувало обов`язкової згоди загальних зборів учасників позивача, а особа, яка підписала її від імені позивача, діяла з перевищенням наданих їй повноважень.

Апелянт також зазначає, що відповідно до інформації розташованої у системі ЄСІТС, ТОВ «Сарни Агро» зареєструвало електронний кабінет 27.02.2024, тобто після відкриття провадження у справі від 30.10.2023 та після набрання чинності Закону щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в ЄСІТС, проте судом не перевірено наявність у позивача електронного кабінету та відкрито провадження у справі з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, ТОВ «Сарни Агро» у своєму відзиві, наданому до суду 19.04.2024 , зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, позивач вказує, що надані відповідачем скріншоти листування електронною поштою з позивачем на корпоративну електронну пошту ТОВ «Сарни Агро» жодним чином не доводять схвалення спірного договору загальними зборами учасників позивача (учасником товариства). Також учасник товариства ОСОБА_2 категорично заперечує проти тверджень скаржника, що вона будь коли спілкувалась усно, в телефонному режимі або шляхом письмових повідомлень чи електронною поштою з директором ТОВ «Українська Тютюнова Корпорація».

Доводи апелянта про те, що позивач нібито не зазначив у чому полягає порушення його прав, на думку позивача, спростовуються змістом позовної заяви, Статутом позивача, рішенням учасника Товариства від 10.10.2023 про неухвалення даного договору, нормами Цивільного кодексу України та іншими матеріалами справи №910/16150/23.

Також позивач не погоджується з доводами відповідача, що суд не в повному обсязі встановив умови п.2.1.1 договору, яких передбачена можливість поставки 800 тон зерна частинами, що ніби то надавало директору ТОВ «Сарни Агро» право укласти спірний договір, оскільки у пп.14 п.10.2.4, п.10.17 Статуту ТОВ «Сарни Агро» чітко зазначено про необхідність директору отримати попередню письмову згоду загальних зборів учасників Товариства для укладення договору на суму 400 000,00 грн та більше. Ціна ж товару за договором поставки від 30.08.2023 становить 4 160 000,00 грн, що значно перевищує суму договору, який директор має право укласти за власним рішенням без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників товариства.

Позивач також зазначає, що доводи апелянта про те, що учасник не міг не знати про укладення директором позивача спірного договору спростовуються зібраними у справі доказами та Статутом ТОВ «Сарни Агро» у якому міститься обов?язок директора отримати попередню письмову згоду загальних зборів учасника товариства на укладення такого договору, але директор позивача необхідну згоду від учасника товариства ТОВ «Сарни Агро» не отримав.

Позивач звертає увагу, що згідно з п.1 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 29.06.2023 №3200-ІХ пп.1 п.2 та пп.1 п.3 розділу цього Закону в частині обов`язкової реєстрації юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в ЄСІТС або її окремій підсистемі, що забезпечує обмін документами, вводяться в дію через сім місяців з дня опублікування цього Закону. Тому, на думку позивача, обов`язок ТОВ «Сарни Агро», як юридичної особи зареєструвати електронний кабінет в ЄСІТС та негативні наслідки у разі нереєстрації такого кабінету наставали для позивача лише після 20.02.2024.

Крім того, позивач наголошує, що апеляційна скарга відповідача не містить жодних підстав, які передбачені ст. 277 ГПК України для скасування додаткового рішення суду у даній справі.

Заперечення відповідача на відзив на апеляційну скаргу

Відповідач у своїх заперечення вказує, що скаржник неодноразово звертав увагу суду першої інстанції, що з електронної адреси, яка належить ОСОБА_3 не направлялось жодного електронного листа, як під час укладання договору поставки, так і під час його часткового виконання, що вказує на те, що ОСОБА_3 не приймав участі у погодженні умов договору. ТОВ «Сарни Агро» не спростовувало дані твердження ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні у відзиві на апеляційну скаргу.

ОСОБА_2 під час телефонних розмов із керівником скаржника погоджувала всі істотні умови договору та разом з юристом підприємства вносила зміни до договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи скріпшотами листування за допомогою електронних скриньок. Скаржник дізнався, що електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 є корпоративною лише після ознайомлення із відповіддю на відзив на позовну заяву.

Також відповідач зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо будь-якого покарання керівника ОСОБА_3 за укладення договору без відома єдиного учасника Товариства.

Стосовно решти тверджень позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач вказує, що дані твердження спростовуються фактичними обставинами, наявними у справі доказами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024 справу №910/16150/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16150/23.

28.03.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/16150/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/16150/23 залишено без руху.

08.04.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжна інструкція №7 від 08.04.2024 на суму 3 220,80 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/16150/23 та справу призначено до розгляду на 03.06.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація, адвоката Савіна Олександра Олеговича, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Судове засідання у справі №910/16150/23 призначено в режимі відеоконференції на 03.06.2024 об 11:00 годині. Попереджено сторін, що відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Явка представників сторін

Представник відповідача у судове засідання 03.06.2024 на зв`язок по відеоконференції не вийшов, про дату час та місце розгляду заяви був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.5 ст.197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку, тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання принципів розумності строків розгляду справи судом, враховуючи те, що явка учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

Позиції учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 03.06.2024 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення та додаткове рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

30.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро", в особі директора ОСОБА_3 , що діє на підставі статуту (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" (далі - покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується продати (передати у власність), а покупець - прийняти у власність та оплатити пшеницю фуражну українського походження (далі за текстом - товар).

Відповідно до п. 1.2. договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України

Пунктом 1.3. договору сторони передбачили характеристики та вартість товару, а саме: пшениця ДСТУ 3768:2019, у кількості - 800 т, загальна вартість товару - 4 160 000, 00 грн.

У пункті 2.1. договору сторони погодили строк поставки товару постачальником покупцю: покупець зобов`язується вивезти товар в строк до - 20.09.2023 (включно), але не пізніше строку дії даного договору. Якщо кінцева дата передачі товару випадає на вихідний або святковий день, кінцева дата передачі товару автоматично переноситься на перший робочий день, що йде за кінцевою датою передачі.

Згідно з п. 2.1.1. договору, товар може передаватись покупцю окремими партіями. Партією товару сторони визнають товар, який поставляється відповідно до кожної видаткової накладної, оформленої Постачальником. Поставка товару партіями узгоджується сторонами шляхом обміну заявками на поставку та їх підтвердження. Обмін сторонами заявками та їх підтвердження проводиться сторонами засобами електронного зв`язку із використанням електронних поштових скриньок, відомості про які зазначені у даному договорі. Такий обмін визначається сторонами як офіційний. У будь-якому випадку загальна кількість товару (п.1.3 даного договору) має бути передана постачальником покупцю з дотриманням терміну, встановленого у п. 2.1. даного договору.

Датою передачі товару поставки є дата передачі товару постачальником покупцю (п. 2.2. договору).

За умовами п. 2.3. договору, товар, що передається за даним договором переходить у власність покупця після оформлення видаткової накладної.

Згідно з п. 3.1. договору, оплата товару здійснюється в наступному порядку: 100 % вартості партії товару оплачується покупцем протягом 1 (одного) банківського дня з дати поставки товару.

Строк дії договору встановлюється з дня його укладення сторонами і діє до 31.12.2024, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних обов`язків - до повного виконання ними прийнятих на себе зобов`язань (п. 6.1. договору).

У пункті 6.11. договору, сторони погодили, що договір, видаткові накладні, рахунки на оплату підписуються за допомогою електронно-цифрового сервісу «Вчасно» і використанням електронно-цифрових підписів.

Як зазначає позивач, після підписання сторонами договору, його виконання не відбувалось, оскільки відповідач заявки позивачу не надсилав, транспорт для завантаження не направляв, необхідні відомості для складення ТТН позивачу не надав, в свою чергу позивач товар відповідачу не передавав, видаткові накладні не складались і сторонами не підписувались, грошові кошти за договором не сплачувались.

Позивач вказує, що від ТОВ "Сарни Агро" спірний договір від 30.08.2023 підписав директор ОСОБА_3 , що діє на підставі Статуту (про що вказано в преамбулі договору, у реквізитах договору та підписано останнім). Проте, відповідно до п.10.17 Статуту позивача, що затверджений рішенням учасника від 04.06.2021 року, директор зобов`язаний отримати попередню письмову згоду Загальних зборів учасників на вчинення правочинів (укладення, зміну, розірвання договорів або інших угод), витрату коштів або відчуження майна, сума (вартість) якого (-их, -і) складає еквівалент 400 000,00 грн і більше.

Тож, виконавчий орган позивача - директор не мав повноважень на укладення договору поставки № 566П-Ф від 30.08.2023 із відповідачем без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників позивача.

Позивач вказує, що у ТОВ "Сарни Агро" лише один учасник, про що зазначено у п.3.2 Статуту позивача та підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, загальні збори учасників позивача (єдиного учасника) попередню письмову згоду директору позивача на укладення спірного договору із відповідачем не надавали.

Також, у позовній заяві позивач вказує, що коли єдиний учасник позивача за зверненням його директора від 07.10.2023 про схвалення спірного договору поставки із відповідачем дізнався про укладення цього договору директором без згоди загальних зборів учасників, єдиний учасник своїм рішенням від 10.10.2023 року вирішив не схвалювати спірний договір, притягнути директора позивача до дисциплінарної відповідальності, вжити заходи для визнання договору недійсним.

Листом № 36 від 16.10.2023 позивач повідомив відповідача про рішення учасника позивача від 10.10.2023 про несхвалення договору поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023 єдиним учасником ТОВ "Сарни Агро", у зв`язку з чим договір не буде виконуватися.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просив суд визнати недійсним договір поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація", оскільки виконавчий орган позивача (директор) не мав повноважень на укладення спірного договору із відповідачем без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників позивача.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просив визнати недійсним договір поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація", оскільки виконавчий орган позивача (директор) не мав повноважень на укладення спірного договору із відповідачем без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників позивача.

З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро", в особі директора ОСОБА_3 , що діє на підставі статуту (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" (покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується продати (передати у власність), а покупець - прийняти у власність та оплатити пшеницю фуражну українського походження.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тож, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Позивач зазначає, що договір поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023 підписаний особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для здійснення таких правочинів, оскільки посадова особа позивача - директор ОСОБА_3 не отримав попередню письмову згоду загальних зборів учасників на вчинення такого правочину, оскільки ціна правочину перевищували суму 400 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ч. 1 ст. 239 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Судом встановлено, що договір поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023 підписаний від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" - директором ОСОБА_3 , який діяв на підставі Статуту ТОВ "Сарни Агро", затвердженого рішенням учасника ТОВ "Сарни Агро" від 01.06.2021 (далі - Статут).

Відповідно до п. 3.2. Статуту, єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" є громадянка України ОСОБА_2 .

Згідно з п. 10.1. Статуту, управління Товариством здійснюють: загальні збори учасників Товариства (вищий орган управління); директор - (виконавчий орган). За рішенням загальних зборів учасників в Товаристві може бути створена Наглядова рада.

Вищим органом Товариства є загальні збори Учасників Товариства (п. 10.2. Статуту).

Згідно підпункту 14 пункту 10.2.4. Статуту, до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, надання Директору або будь-якій іншій особі, якій повноваження Директора були делеговані, попередньої згоди на вчинення правочинів (укладення, зміну, розірвання договорів або інших угод), витрату коштів або відчуження майна, сума (вартість) якого (-их, -і) складає еквівалент 400 000, 00 грн і більше. Під правочином в цьому пункті розуміється один або декілька правочинів, що укладені між одними й тими ж сторонами або пов`язаними особами, мають аналогічний чи подібний предмет та стосуються одного чи подібного об`єкту (товару, робіт, послуг). Для цілей цього Статуту "пов`язана особа" означає юридичну або фізичну особу, яка здійснює контроль над стороною правочину, або яка контролюється стороною правочину, або перебуває під спільним контролем зі стороною правочину (п. 14).

Відповідно до п. 10.13 Статуту, у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. Письмові рішення єдиного учасника товариства підписуються ним особисто.

Згідно з п. 10.17 Статуту, директор зобов`язаний отримати попередню письмову згоду загальних зборів учасників на, зокрема вчинення правочинів (укладення, зміну, розірвання договорів або інших угод), витрату коштів або відчуження мана, сума (вартість) якого (-их, - ї) складає еквівалент 400 000, 00 грн. і більше.

Тобто, відповідно до положень Статуту ТОВ "Сарни Агро", виконавчий орган позивача - директор, не мав повноважень на укладення договору поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023 із відповідачем без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників позивача, оскільки ціна правочину становить 4 160 000, 00 грн.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази надання загальними зборами учасників позивача (єдиним учасником) попередньої письмової згоди директору ОСОБА_3 на укладення спірного договору із відповідачем.

Так, директор позивача лише 07.10.2023, тобто після укладення спірного правочину звернувся до єдиного учасника ТОВ "Сарни Агро" ОСОБА_2 із заявою про схвалення правочину на суму понад 400 000, 00 грн, в якій просив розглянути питання стосовно схвалення правочину, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація", а саме договору поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023.

Проте, своїм рішенням від 10.10.2023 єдиний учасник ТОВ "Сарни Агро" ОСОБА_2 вирішила не схвалювати укладений правочин - договір поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023.

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв`язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент знає (або повинен знати) про обмеження повноважень представника юридичної особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному вебсайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, або якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 910/2958/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21), від 05.10.2023 у справі № 911/233/22 та від 05.12.2023 у cправі № 924/92/23.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" станом на 30.08.2023, в останньому в розділі «Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договору, тощо» зазначено наступне: ОСОБА_3 , директор, 03.02.2022 (обмеження щодо відчуження основних засобів, вчинення правочинів на суму еквівалентну чотириста тисяч грн і більше) - керівник.

Вказані обмеження передбачені Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро", про що зазначено судом вище.

З оскаржуваного договору вбачається, що інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" представляв директор Сиса В.Л., який діє на підставі Статуту.

Тож, за наявності у положеннях Статуту позивача, на який міститься посилання в оспореному договорі, обмежень щодо повноважень його директора, відповідач при укладенні вказаного договору за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження, зокрема, проявивши звичайну розумну обачність та ознайомившись зі змістом зазначеного Статуту.

Отже, відповідач знав про обмеження повноважень директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро", оскільки спірний договір містить умову про підписання його директором, який діє на підставі Статуту товариства, що встановлює повноваження останнього. Вказане свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з Статутом позивача у частині, яка стосується відповідних повноважень.

Разом з тим, частиною 1 ст. 241 Цивільного кодексу України передбачено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Як зазначає позивач, після підписання сторонами договору, його виконання не відбувалось, оскільки відповідач заявки позивачу не надсилав, транспорт для завантаження не направляв, необхідні відомості для складення ТТН позивачу не надав, в свою чергу позивач товар відповідачу не передавав, видаткові накладні не складались і сторонами не підписувались, грошові кошти за договором не сплачувались.

Проте, відповідачем на підтвердження схвалення юридичною особою позивача правочину - договору поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023 долучено до матеріалів справи скріншоти з електронної пошти, копії листів № 33 від 29.09.2023, № 72 від 02.10.2023, № 34 від 04.10.2023, № 35 від 05.10.2023 позивача; попередні акти-розрахунків № 1 від 29.09.2023, № 1 від 04.10.2023 позивача; запит відповідача № 1 від 02.10.2023, повідомлення відповідача позивачу б/н від 06.09.2023; довідку товаровиробника б/н від 05.10.2023, підписану директором позивача; лист-відповідь відповідача №36 від 16.10.2023, запити відповідача б/н від 28.09.2023, б/н від 02.10.2023, б/н від 17.10.2023.

При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, суд першої інстанції взяв до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Так, схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен при розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №904/2178/18).

При цьому при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16).

Не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинено особою, яка і підписала спірну угоду за відсутності належних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 910/28080/14 та Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 21.12.2021 у справі № 910/10699/21 та від 05.07.2022 у справі № 910/2958/20.

Проте, суд першої інстанції вірно зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження наступного схвалення правочину - договору поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023 єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" ОСОБА_2 .

В той же час, суд правомірно не прийняв до уваги долучені відповідачем документи, а саме: копії листів № 33 від 29.09.2023, № 72 від 02.10.2023, № 34 від 04.10.2023, № 35 від 05.10.2023 позивача; попередні акти-розрахунків № 1 від 29.09.2023, № 1 від 04.10.2023 позивача; довідку товаровиробника б/н від 05.10.2023, підписану директором позивача, оскільки такі документи підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" директором ОСОБА_3 , що не вважається наступним схваленням правочину особою уповноваженою відповідно до установчих документів вчиняти такі правочини та здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Враховуючи вищевикладене, відповідач, укладаючи договір з представником позивача, який діяв на підставі статуту, проявивши розумну обачність, повинен був знати про наявні у Статуті обмеження повноважень директора позивача на вчинення правочину з ціною понад 400 000,00 грн, однак, незважаючи на відсутність попередньої письмової згоди єдиного учасника позивача, вчинив з ним оспорюваний правочин, що у подальшому не отримав наступного схвалення Товариством, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності достатніх підстав для визнання договору поставки сільськогосподарської продукції № 566П-Ф від 30.08.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" недійсним згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, з огляду на недодержання вимог ст. 203 Цивільного кодексу України.

Стосовно доводів відповідача, що суд першої інстанції не врахував надані відповідачем скріншоти електронного листування сторін про нібито схвалення спірного договору Учасником ТОВ «Сарни Агро», колегія суддів вважає їх необґрунтованими та безпідставними, оскільки надані відповідачем скріншоти листування електронною поштою з позивачем на корпоративну електронну пошту ТОВ «Сарни Агро» жодним чином не доводять схвалення спірного договору загальними зборами учасників позивача (Учасником товариства).

Навпаки, позивач надав суду докази того, що sarnyagro@gmail.com це корпоративна пошта, яка використовується працівниками ТОВ «Сарни Агро» для подання податкової звітності, статистичної звітності, для реєстрації в електронному суді, для листування із контрагентами та подібних цілей у операційній господарській діяльності підприємства.

Позивач також підтверджує те, що зазначена корпоративна пошта не використовується Учасником позивача, яка не здійснює операційну діяльність товариства, а виконує інші функції як власник підприємства.

Також колегія суддів вважає, що твердження відповідача у апеляційній скарзі про те, що суд не в повному обсязі дослідив умови п.2.1.1 договору, у яких передбачена можливість поставки 800 тон зерна частинами, що нібито надавало директору ТОВ «Сарни Агро» право укласти спірний договір, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи, оскільки, як зазначалось вище пп. 14 п.10.2.4 п.10.17 Статуту ТОВ «Сарни Агро» зазначено про необхідність директору отримати попередню письмову згоду Загальних зборів учасників Товариства для укладання договору на суму 400 000,00 гривень та більше, а ціна товару за договором поставки від 30.08.2023 року становить 4 160 000,00 грн, що значно перевищує суму договору, який директор має право укласти за власним рішенням без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників Товариства. При цьому, вартість окремих партій товару (робіт, послуг) значення не має, якщо загальна сума договору становить 400 000,00 грн і більше, оскільки у Статуті міститься обмеження повноважень директора на укладення договору, виходячи із загальної ціни товару (робіт, послуг).

До того ж, у п.2.1.1 договору йдеться про те, що товар може передаватись покупцю окремими партіями, тобто, договір передбачає можливість постачання товару окремими частинами або ж всього товару відразу.

Доводи відповідача, що учасник позивача нібито не могла не знати про укладення спірного договору, не підтверджуються будь-якими доказами. Натомість, ТОВ «Сарни Агро» надало суду у якості доказів запит директора товариства від 07.10.2023 до Учасника для схвалення спірного договору та рішення Учасника товариства від 10.10.2023 року про відмову схвалити спірний договір (з іншими негативними наслідками для виконавчого органу товариства). З цих доказів вбачається те, що учасник ТОВ «Сарни Агро» ОСОБА_2. перебувала у цей період закордоном і комунікація з нею була ускладненою. Директор позивача не звертався раніше до Учасника Товариства за згодою на укладення договору через перебування учасника закордоном.

Отже, колегія суддів зазначає, що такі доводи відповідача спростовується зібраними у справі доказами та Статутом ТОВ «Сарни Агро», у якому міститься обов`язок директора отримати попередню письмову згоду загальних зборів учасника Товариства на укладення такого договору, але директор позивача необхідну згоду від учасника ТОВ «Сарни Агро» не отримав.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність у позивача електронного кабінету в ЄСІТС станом на 17.10.2023 (дату звернення позивача з позовом до суду), що вимагало від суду прийняття певних процесуальних рішень, з огляду на таке.

18.10.2023 введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX. Зокрема, приписами частини шостої статті 6 ГПК України (у редакції Закону, з урахуванням змін) унормовано, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовною заявою 17.10.2023, тобто до введення в дію зазначеного вище Закону, тому аргументи апелянта є неспроможними.

Стосовно доводів відповідача щодо недотримання позивачем принципу добросовісності, розумності, справедливості колегія суддів зазначає наступне.

Норми статей ст.ст. 92, 203, 215, 241 ЦК України передбачають право юридичної особи звернутись до суду з позовом про визнання договору недійсним, якщо виконавчий орган юридичної особи не дотримався обмежень, що передбачені її Статутом. При цьому, договір може бути визнано судом недійсним із вказаних підстав, лише у разі доведення того, що контрагент знав, чи проявивши розумну обачність не міг не знати про ці обмеження повноважень виконавчого органу. Згідно усталеної судової практики, яку застосував суд першої інстанції, відповідач вважається ознайомленим із Статутом позивача, якщо у договорі вказано, що директор позивача діє на підставі Статуту. Відомості про обмеження повноважень директора позивача включені також до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що безумовно свідчить про можливість відповідача перевірити обсяг повноважень у керівника позивача на укладення договору, проявивши мінімальну розумну обачність, але відповідач у даній справі не зробив цього. Про обмеження повноважень директора позивача вказано навіть у Виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку головний бухгалтер позивача надіслала відповідачу ще до укладення спірного договору з корпоративної пошти електронним листом від 29.08.2023. Тому негативні наслідки від визнання договору поставки недійсним несуть позивач і відповідач.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач діяв всупереч ст. 3 ЦК України. Адже, ТОВ «Українська тютюнова корпорація» протягом строку поставки не направило позивачу жодної заявки на поставку товару, не надало відомостей про транспортні засоби і водіїв для надання позивачем розпорядження елеватору для відвантаження зерна, не направило транспорт за місцезнаходженням зерна позивача під завантаження, що робило виконання договору не можливим.

З огляду на викладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" звернулось до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення (сформована в системі «Електронний суд»), в якій позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати на правничу допомогу адвоката у даній справі у розмірі 44 904, 00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

В обґрунтування додаткового рішення суд зазначив, що враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг у даній справі. Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих позивачем заяв по суті справи, а також часу витраченого у судових засіданнях, суд поклав на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 30 000, 00 грн. В іншій частині заяви відмовив.

Суд апеляційної інстанції, погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст. 126 ГПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону).

Водночас, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

При цьому, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 вказаного Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір № 68-АБ про надання правової (правничої) допомоги, укладений 12.10.2023 між Адвокатським бюро «Адвокат Бордаченко та партнери» (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" (далі - клієнт), відповідно до якого адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво або надати клієнту інші види правової (правничої) допомоги, що передбачені п. 2.1. цього договору, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової (правничої) допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, адвокат надає клієнту правову (правничу) допомогу за завданнями (дорученнями) клієнта, які погоджуються сторонами шляхом їх підписання. У кожному завданні (дорученні) сторони погоджують вид і зміст правової (правничої) допомоги, строки, вартість, а також інші необхідні умови її надання.

У п. 4.7. договору його сторони погодили, що після надання адвокатом правової (правничої) допомоги клієнту, сторони можуть підписувати акт про виконання завдання (доручення), який підтверджує належне виконання адвокатом своїх зобов`язань за відповідним завданням (дорученням) клієнта, якщо належне виконання адвокатом своїх зобов`язань за договором не підтверджене іншими документами, отриманими в ході виконання ним завдання (доручення) клієнта або не випливає із суті завдання (доручення). Якщо клієнт не підписав акт про виконання завдання (доручення) впродовж 3 робочих днів з дати його отримання і не повернув Акт в межах цього ж строку адвокату із запереченнями, то цей акт вважається підписаним клієнтом, а надана правова (правнича) допомога прийнятою клієнтом у повному обсязі, при цьому Акт є чинним за підписом лише одного адвоката.

Згідно з п. 5.1 договору, розмір гонорару адвоката визначається у відповідному завданні (дорученні), погодженому сторонами. Якщо сторони не домовились про гонорар у завданні (дорученні), тоді клієнт повинен оплатити гонорар адвокату згідно погодинної ставки роботи адвоката, розмір якої становить гривневий еквівалент 50,00 доларів США без ПДВ згідно офіційного курсу, встановленого НБУ на дату виставлення рахунку адвокатом, за одну годину роботи адвоката, і звіту адвоката про кількість часу на виконання завдання (доручення) клієнта.

Сторони домовились, що представництво інтересів клієнта в суді оплачується клієнтом адвокату в сумі, що становить не менше ніж одна година роботи адвоката, навіть якщо адвокату фактично знадобилось менше часу для надання правничої допомоги клієнту в суді (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 5.3. договору, якщо сторони не домовились про інше у завданні (дорученні), тоді клієнт повинен оплачувати гонорар адвокату на умовах передоплати. Клієнт сплачує адвокату гонорар у строки, що визначені відповідним завданням (дорученням) клієнта. Якщо строк сплати гонорару не визначений у завданні (дорученні) клієнта, то клієнт повинен сплатити адвокату гонорар протягом трьох робочих днів з дати виставлення рахунку адвокатом.

Згідно із завданням (доручення) № 1 від 12.10.2023, що є додатком до договору № 68-АБ про надання правової (правничої) допомоги від 12.10.2023, адвокат за цим завданням (дорученням) зобов`язується ініціювати та супроводжувати судову справу за позовом клієнта до ТОВ «Українська тютюнова корпорація» (код ЄДРПОУ 42916873) про визнання недійсним договору поставки сільськогосподарської продукції №566П-Ф від 30.08.2023, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової (правничої) допомоги та фактичні витрати адвоката, необхідні для виконання цього завдання.

Ініціювання та супроводження адвокатом судової справи включає в себе підготовку, підписання та подачу усіх необхідних процесуальних документів, зокрема, позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв, пояснень, клопотань, апеляційної, касаційної скарги, збирання і подачу до суду доказів по справі, судове представництво та вчинення адвокатом усіх необхідних процесуальних дій у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції, перед будь-якими фізичними або юридичними особами, органами державної влади або місцевого самоврядування, а також на стадії виконавчого провадження з примусового виконання судових рішень у цій судовій справі, з метою представництва інтересів клієнта та захисту його прав і законних інтересів (п. 2 завдання).

Відповідно до п. 3 завдання, клієнт оплачує адвокату винагороду (гонорар) за надання правової (правничої) допомоги за цим завданням (дорученням) згідно умов договору:

3.1. Клієнт повинен сплатити адвокату передоплату за 10 робочих годин

часу в сумі, що становить гривневий еквівалент 500,00 доларів США без ПДВ згідно офіційного курсу, встановленого НБУ на дату виставлення рахунку адвокатом, на поточний рахунок адвоката протягом 2 банківських днів з дати підписання сторонами цього завдання (доручення).

3.2. Подальші розрахунки між сторонами здійснюються відповідно до умов договору.

З матеріалів справи також вбачається, що 04.12.2023 та 12.02.2024 між Адвокатським бюро «Адвокат Бордаченко та партнери» (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарни Агро" (клієнт) складено та підписано акти про виконання завдання (доручення) № 1 від 12.10.2023 до договору № 68-АБ від 12.10.2023, додатком до яких є звіти про надану правничу допомогу.

Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом із АБ «Адвокат Бордаченко та партнери» під час надання правничої допомоги ТОВ "Сарни Агро" на виконання завдання (доручення) № 1 від 12.10.2023 до договору № 68-АБ про надання правової (правничої) допомоги від 12.10.2023 за період з 12.10.2023 по 12.02.2024, адвокатом надано наступну правничу допомогу:

- правовий аналіз матеріалів та первинних документів, наданих ТОВ «Сарни Агро», по його господарським відносинам з ТОВ «Українська тютюнова корпорація» з приводу укладення та виконання договору поставки №5661-Ф від 30.08.2023 - 2 год.;

- підготовка до Господарського суду міста Києва позовної заяви ТОВ «Сарни Агро» до ТОВ «Українська тютюнова корпорація» про визнання недійсним договору поставки від 30.08.2023 року, з урахуванням практики Верховного Суду. Отримання 2 витягів з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Сарни Агро» і ТОВ «Українська Тютюнова Корпорація», як додатків до позовної заяви - 7 год.;

- оформлення додатків до позовної заяви. Відправлення позовної заяви з додатками ТОВ «Українська тютюнова корпорація» поштою, а також подача позовної заяви до канцелярії Господарського суду міста Києва наручно - 1, 5 год.;

- підготовка і подача через електронний кабінет адвоката до Господарського суду міста Києва заяви про ознайомлення з матеріалами справи № 910/16150/23 представником позивача, внесення відомостей про представника позивача до електронного кабінету та надання доступу до електронної справи - 0,25 год.;

- ознайомлення з матеріалами справи № 910/16150/23 в Господарському суді міста Києва - 1 *год.;

- правовий аналіз відзиву ТОВ «Українська тютюнова корпорація» та доданих до нього матеріалів, сфотографованих у суді під час ознайомлення з матеріалами справи №910/16150/23 - 1 год.;

- представництво інтересів ТОВ «Сарни Агро» у Господарському суді міста Києва у підготовчому судовому засіданні під час розгляду судом справи № 910/16150/23 (з урахуванням очікування)- 1* год.;

- підготовка до Господарського суду міста Києва відповіді на відзив по справі № 910/16150/23. Оформлення додатків. Подача документів відповідачу та до суду через електронний кабінет адвоката у ЄСТС; час - 4,5 год.;

- правовий аналіз заперечення ТОВ «Українська тютюнова корпорація» на відповідь на відзив по справі № 910/16150/23, отриманих через електронний кабінет адвоката у ЄСІТС - 0, 25 год.;

- представництво інтересів ТОВ «Сарни Агро» у Господарському суді міста Києва у підготовчому судовому засіданні під час розгляду судом справи № 910/16150/23 (з урахуванням очікування) - 1* год.;

- представництво інтересів ТОВ «Сарни Агро» у Господарському суді міста Києва під час розгляду судом справи № 910/16150/23 по суті (з урахуванням очікування) - 1* год.;

- представництво інтересів ТОВ «Сарни Агро» у Господарському суді міста Києва під час розгляду судом справи № 910/16150/23 по суті на стадії судових дебатів (з урахуванням очікування) - 1* год.;

- представництво інтересів ТОВ «Сарни Агро» у Господарському суді міста Києва під час розгляду судом справи № 910/16150/23 по суті на стадії завершення судових дебатів та виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення судом рішення по суті спору (з урахуванням очікування) - 1* год.;

- підготовка і подача через електронний кабінет адвоката до Господарського суду міста Києва заяви про стягнення судових витрат ТОВ «Сарни Агро» на правничу допомогу адвоката та ухвалення додаткового рішення по справі № 910/16150/23 - 2,0 год.

Всього АБ «Адвокат Бордаченко та партнери» було надано правничу допомогу ТОВ «Сарни Агро» в суді першої інстанції у справі № 910/16150/23 у кількості 24, 5 робочих годин часу, понесені фактичні витрати в сумі 251, 00 грн, а всього на суму 44 904, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено оплату послуг адвоката на суму 44 904, 00 грн, що підтверджується банківською випискою із рахунку АБ «Адвокат Бордаченко та партнери».

Інтереси позивача в судових засіданнях у даній справі представляв адвокат Бордаченко О.В. (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 631 від 18.05.2012), який діяв на підставі ордера № 1477927 від 17.10.2023, виданого Адвокатським бюро «Адвокат Бордаченко та партнери».

Колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Враховуючи викладене, з врахуванням наведених вище обставин, приймаючи до уваги ступінь складності справи, характер та обсяг наданих адвокатом послуг (дослідження підстав та суті спору; формування правової позиції; написання позовної заяви та заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу), ціну позову, керуючись принципом розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про покладення на відповідачів відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн, виходячи з критеріїв обумовлених приписами частини 5 статті 129 ГПК України.

Відтак, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката та задовольнив частково вимоги позивача про відшкодування витрат на послуги адвоката у розмірі 30 000,00 грн, відмовивши в іншій їх частині.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/16150/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/16150/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська тютюнова корпорація" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/16150/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/16150/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/16150/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 11.06.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім