Постанова

від 12.06.2024 по справі 910/14996/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2024 р. Справа№ 910/14996/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевчук С.Р.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Бондар Л.В.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Скопич Ю.В.;

від відповідача: Іоніцой-Доценко О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 (повний текст складено та підписано 29.03.2024) (суддя Нечая О.В.)

у справі №910/14996/23

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до DSF Future s.r.o.

про стягнення 128493,75 євро

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - АТ «Укргазвидобування», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Компанії DSF Future s.r.o. (далі - відповідач) про стягнення 128493,75 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки (графік поставки) № UGV674/30-22 від 31.05.2022 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення пеню за не поставку товару у розмірі 95786,25 євро та штраф за поставку товару проза межами строку у розмірі 32707,50 євро.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14996/22 в позові Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Компанії DSF Future s.r.o. (далі - відповідач) про стягнення 128493,75 євро відмовлено. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 74947,58 грн покладено на позивача.

Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що за наданих сторонами доказів можна встановити, що сторони досягли усної домовленості щодо укладення договору, за яким відповідач має поставити позивачу товар (калій хлористий), а позивач - прийняти та оплатити його, умови якого попередньо були викладені у документі з назвою "Договір поставки № UGV674/30-22 від 31.05.2022", однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції ані позивач, ані відповідач не надали жодних реальних доказів укладення договору поставки № UGV674/30-22 від 31.05.2022, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони не дотримались встановленої у п. 11.5 такого договору та ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України вимог щодо форми договору, у зв`язку з чим суд погодився з доводами відповідача про те, що спірний договір є неукладеним.

Разом з тим, суд першої інстанції оцінюючи спірні правовідносини сторін, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази на підтвердження фактичного виконання сторонами умов спірного договору.

При цьому, відмовляючи у позові, суд першої інстанції вказав, що договір поставки може бути як реальним, так і консенсуальним. Реальність та консенсуальність договору поставки пов`язані з моментом його укладення, який може співпадати або не співпадати у часі з моментом фактичної передачі товару. В той же час, зміст проєкту договору свідчить про те, що він консенсуальний характер, оскільки він мав виконуватись сторонами після його укладення в належний спосіб, а фактичне листування між сторонами щодо узгодження умов договору не є свідченням ні про його укладення, ні, тим більше, про його фактичного виконання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, АТ «Укргазвидобування» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14996/22 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Укргазвидобування» задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідача вказує на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги докази та аргументи надані АТ «Укргазвидобування» щодо досягнення згоди волевиявлення обох сторін за договором № UGV674/30-22 від 31.05.2022 року, шляхом підписання останнього та направлення сканованих копії на електронні пошти сторін, які були зазначені у договорі, при цьому, фактом досягнення волевиявлення обох сторін вказаного договору є те, що між позивачем та підповідачем під час процедури укладення договору та його виконання, велось листування в електронній формі по e-mail, з офіційних електронних адрес, які зафіксовані в договорі, а саме: ds_ffuture@azet.sk вказана електронна пошта зазначена в розділі XIV договору, як електронна пошта відповідача, та lesia.drohomyretska@ugv.com.ua; oksana.pivtorak@ugv.com.ua електронні пошти, зазначені в розділі XIV договору, як електронна пошта позивача. На переконливу думку позивача ним було реалізовано стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, а тому висновки місцевого господарського суду про не укладення спірного договору є помилковими.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції не врахував того факту, що між сторонами велось листування шляхом обміну електронними листами, позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повідомити щодо дати поставки, що підтверджується наявними в матеріалах справи паперовими копіями електронних повідомлень від 28.07.22, 01.08.22, 08.08.22, 12.08.22 та 15.08.22, у свою чергу, відповідач електронним листом від 16.08.2022 повідомив щодо можливості постачання калію від виробника АТ «Дехканабадський калійний завод» (Республіка Узбекистан) в строк до 30.10.2022 року, але за ціною вищою на понад 10%, та запропонував здійснити постачання калію від виробника АТ «Дехканабадський калійний завод» (Республіка Узбекистан) в строк до 30.10.2022 року (з можливою достроковою поставкою) в об`ємі 630 т за ціною 934500 євро, у зв`язку із чим запропонував внести відповідні зміни до договору, з наведеного можна зробити висновок, що відповідач підтверджував, що станом щонайменше на 16.08.2022 року існують договірні відносини між сторонами, які випливають із укладеного договору.

Скаржник також зауважив на тому, що для укладення двостороннього правочину необхідна наявність волевиявлення обох сторін, здійснена в належній формі. Належність підпису особи є обов`язковою умовою при констатації волевиявлення сторони, тобто визнання договору таким, що відбувся, натомість відсутність волевиявлення однієї із сторін згідно з нормами цивільного законодавства дає правові підстави вважати, що вказаний правочин є неукладеним, як неодноразово наголошувалося позивачем та відповідачем було досягнуто згоди волевиявлення обох сторін договору № UGV674/30-22 від 31.05.2022 року, шляхом підписання останнього та направлення сканованих копії на електронні пошти сторін, визначених зазначеним договором (вказане не заперечується відповідачем), окрім того, фактом досягнення волевиявлення обох сторін вказаного договору є і те, що між позивачем та відповідачем під час процедури укладення договору та його виконання, велось листування в електронній формі по e-mail.

Разом з тим, апелянт вказав на те, що поведінка відповідача не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них, так, з електронного листування вбачається, що відповідач підтвердив взяття на себе зобов`язань за договором № UGV674/30-22 від 31.05.2022 року, однак після вчинення порушень, за які передбачено відповідальність згідно п. 7.8 договору відповідач почав вчиняти дії, направлені на уникнення відповідальності за непоставку товару посилаючись на неукладеність договору, що свідчить про суперечливу поведінку відповідача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

18.04.2024 року матеріали апеляційної скарги надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2024 передані колегії суддів у складі: Шевчук С.Р. - головуючий суддя, Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі №910/14996/22 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Чернецької Анастасії Юріївни на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/14996/22; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень до 30.05.2024; розгляд апеляційної скарги призначено на 12.06.2024.

Позиції учасників справи

31.05.2024 року засобами електронного зв`язку від Компанії DSF Future s.r.o. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач проти доводів наведених у апеляційній скарзі заперечив та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14996/22, а рішення у цій справі залишити без змін.

На переконливу думку відповідача спірний договір №UGV674/30-22 від 31.05.2022 є неукладеним, оскільки сторонами такого договору не дотримано положень статті 639 Цивільного кодексу України та умов пункту 11.5 самого договору. Відповідач наголосив, що у разі укладення договору у письмові формі, такий договір повинен в будь-якому випадку бути підписаний, при цьому, підписаним договір вважається у тому випадку, якщо договір скріплено власноручним підписом уповноважених представників обох сторін, натомість у даному випадку договір викладено у формі єдиного паперового документа, який не підписано обома сторонами власноручно, як і не підписано договір за допомогою кваліфікованого електронного підпису, а обмін оригіналами договору на порушення вимог пункту 11.5 такого договору не здійснювався. Зазначене свідчить про недотримання вимог не лише самого договору стосовно його форми, а й вимогам положень статей 207, 638, 639 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України.

Відповідач у поданому відзиві також звернув увагу на те, що електронне листування, яке здійснювалося між сторонами жодним чином не підтверджує факт укладення договору і набрання ним чинності, зважаючи на те, що для його набрання існували визначені цим же договором застереження викладені у пункту 11.5 договору, на переконливу думку відповідача електронне листування може свідчити лише про факт, що між сторонами велися відповідні переговори, що зазвичай передують укладенню будь-якого договору. Разом з тим, відповідач зауважує, що за системного тлумачення статей 638, 639 Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що для того аби договір вважався укладеним необхідним є не лише досягнення згоди щодо усіх істотних його умов, а й досягнення такої згоди у відповідній формі, зокрема в тій формі, про яку домовились між собою сторони такого правочину.

Відхиляє відповідач і доводи скаржника про те, що наявне між сторонами договору електронне листування свідчить про визнання відповідачем факту укладення спірного договору №UGV674/30-22 від 31.05.2022, на думку відповідача, здійснення постійного електронного листування між сторонами може свідчити лише про те, що між сторонами насправді не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов такого договору, а відповідне листування якраз здійснювалося з метою їх узгодження.

Окрім того, відповідач наголосив, що сам по собі факт введення електронного листування не може свідчити про виконання сторонами такого договору, виконання договору передбачає вчинення певних дій, які узгоджуються із змістом зобов`язання, що виникає з договору, в даному випадку це може бути: здійснення поставки, оплата товару, тощо, однак, насправді жодних конклюдентних дій, направлених на виконання сторонами зобов`язань за цим договором будь-то завантаження/поставка/оплата товару не здійснювалося, це зокрема підтверджується і тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ані позивач, ані відповідач таких доказів суду не надали, у зв`язку з їх відсутністю.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 12.06.2024 з`явились представник позивача та відповідача.

У судовому засіданні представник позивача (скаржник) вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як зазначає позивач, 31.05.2022 між DSF Future s.r.o. (далі постачальник) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (далі покупець) було укладено договір поставки №/30-22 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві калій хлористий (KCL) (далі - товар), зазначений в специфікації/-ях, що додається/-ються до договору і є його невід`ємною/-ими частиною/-ами, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказуються у специфікації/-ях, яка/-і є додатком/-ми № 1 до договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком/-ми поставки товару, який/-і є додатком/-ми № 3 до договору та є його невід`ємною частиною/-ами.

Згідно пункту 3.1 договору ціна товару вказується у специфікації/-ях в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник ж нерезидентом відповідно до чинного законодавства України далі нерезидент в Україні).

Умовами пункту 3.2 договору сторони погодили, що ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаною в специфікації/-ях до цього договору та становить до 934500,00 євро (включно). У вартість товару включаються: митні витрати, понесені постачальником при митному оформленні товару у пункті відправки (застосовується, якщо постачальник є нерезидентом в Україні); витрати на пакування та навантаження; транспортні витрати відповідно до умов поставки, що зазначені у специфікації/-ях до даного договору; витрати на отримання дозвільної документації (у випадку, якщо така вимагається); витрати пов`язані з отриманням сертифікату походження товару (застосовується, якщо є нерезидентом в Україні).

У специфікації, що є додатком № 1 до договору, сторони узгодили постачання товару "Калій хлористий (KCL) основні показники: (1) зовнішній вигляд: дрібні кристали сірувато-білого кольору; (2) масова частка вологи: не більше 1%; (3) масова частка калію в перерахунку на К2О: не менше 60%", виробник товару: BDC International B.V. (Netherlands), у кількості 700 тон, загальною вартістю 934500,00 євро, на умовах: DAP - склад призначення покупця, з оплатою по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати поставки.

У графіку поставки, що є додатком № 3 до договору, встановлено строк поставки: 120 календарних днів з дати укладання договору сторонами, але не пізніше 31.10.2022. Перші 50% обсягу протягом 60 календарних днів з дати укладання договору сторонами. Дострокова поставка дозволена.

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, та пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу), шляхом перерахування на рахунок постачальника, на умовах зазначених у специфікації/-ях.

Пунктом 5.2 договору визначено, що датою прийняття товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку № 4 до цього договору, який є невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної. Датою передачі постачальником товару для прийняття покупцем є дата прибуття товару до місця поставки, зазначена у відповідному товарно-транспортному документі або дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару, якщо покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття.

Відповідно до п. 7.8 договору в разі прострочення постачальником виконання зобов`язань з поставки товару, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання постачальником порушеного зобов`язання.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), і діє до 31.12.2022 (включно) (п. 10.1 договору).

Згідно з п. 11.5 договору всі доповнення, специфікації і додатки до договору є його невід`ємними частинами, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками (за наявності). Даний договір переданий факсом, і/або електронною поштою має юридичну силу за умови подальшого обміну оригіналами.

Місцевий господарський суд встановив, що позивач стверджує про те, що всупереч умовам договору відповідач не поставив обумовлений у специфікації, що є додатком № 1 до договору, товар, у зв`язку з чим позивач звертався до відповідача із вимогами № 30.6-022-3855 від 25.10.2022, № 30.6-022-4107 від 10.11.2022, якими вимагав сплатити пеню в розмірах, вказаних у цих вимогах.

При цьому, докази вручення відповідачу зазначених вимог, як і докази їх розгляду останнім у матеріалах справи відсутні.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що відповідач прострочив поставку товару, що згідно з п. 7.8 договору є підставою для стягнення з нього пені в розмірі 0,1% від вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення та штрафу в розмірі 7% від вказаної вартості за прострочення поставки на понад 30 днів.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що договір є неукладеним, оскільки сторони не здійснили обмін оригіналами, що відповідно до п. 11.5 є підставою для набрання договором юридичної сили. Крім того відповідач зазначає, що жодних дій на виконання договору сторони не вчиняли, натомість після обміну скан-копіями договору сторони вели електронне листування з приводу узгодження умов договору, що свідчить про те, що вони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору. Відсутність факту укладення договору, за доводами відповідача, свідчить про відсутність у сторін взаємних зобов`язань, й відповідно, відсутність підстав для сплати неустойки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

За приписами статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (частини 1, 2 статті 218 Цивільного кодексу України).

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом

За змістом статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частин 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, нормами чинного законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами.

При цьому, якщо зміст правочину, воля сторін, зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його сторонами. Крім того, сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

Судом першої інстанції було встановлено, що сторони досягли усної домовленості щодо укладення договору, за яким відповідач має поставити позивачу товар (калій хлористий), а позивач - прийняти та оплатити його, умови якого попередньо були викладені у документі з назвою "договір поставки №/30-22 від 31.05.2022", копія якого міститься в матеріалах справи.

У свою чергу, відповідач заперечуючи проти позову, вказав що спірний договір в силу положень пункту 11.5 не має юридичної сили, оскільки сторонами не було здійснено обмін оригіналами, а тому, відповідач просив суд витребувати оригінал такого договору для огляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу (абз. 1 ч. 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд не може збирати докази, які стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу (абз. 1 ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому за змістом частин 4 та 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України засвідчуючи копію відповідного документа, особа підтверджує не лише відповідність копії письмового доказу оригіналу, а й факт перебування такого документа у цієї особи.

Отже, як вбачається з матеріалів справи місцевий господарський суд за клопотанням відповідача витребував у позивача оригінал спірного договору для дослідження в судовому засіданні.

З огляду на те, що саме договір є підставою виникнення взаємних прав та обов`язків, приймаючи до уваги, що саме порушенням умов такого договору позивач обґрунтовує правомірність заявлених вимог, а також зважаючи на заперечення відповідача з приводу підписання цього договору, суд правомірно витребував від позивача оригінал такого договору (для огляду у судовому засіданні).

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Проте, позивач витребуваний доказ на вимогу місцевого господарського суду не надав, натомість повідомив про те, що шляхом обміну електронними листами та повідомленнями було досягнуто згоди щодо істотних умов, які викладені в єдиному документі, та укладено договір з подальшим обміном належним чином підписаними сканованими копіями документу.

Суд першої інстанції дійшов ґрунтованого висновку, про те, що оскільки на вимогу суду оригінал письмового доказу (договору поставки) не був наданий позивачем, а відповідач ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, цей доказ не береться судом до уваги.

У свою чергу, колегія суддів з урахуванням доводів апеляційної скарги, вважає за доцільне зазначити, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 184 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу. Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що офіційна електронна адреса - це адреса електронної пошти юридичної особи та фізичної особи-підприємця, що використовується для офіційного листування в електронному вигляді та є незмінною до внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, припинення підприємницької діяльності фізичної особи.

Цивільним Кодексом України передбачена можливість укладання правочину в електронній формі, зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Так, ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Враховуючи наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, апеляційний господарський суд, при оцінці обставин цієї справи та доданих матеріалів, керується, в тому числі, нормами Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", яким встановлено вимоги до електронних документів та їх достовірності.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" адресат - фізична або юридична особа, якій адресується електронний документ; дані - інформація, яка подана у формі, придатній для її оброблення електронними засобами; посередник - фізична або юридична особа, яка в установленому законодавством порядку здійснює приймання, передавання (доставку), зберігання, перевірку цілісності електронних документів для задоволення власних потреб або надає відповідні послуги за дорученням інших суб`єктів електронного документообігу; обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили; автор електронного документа - фізична або юридична особа, яка створила електронний документ; суб`єкти електронного документообігу - автор, підписувач, адресат та посередник, які набувають передбачених законом або договором прав і обов`язків у процесі електронного документообігу.

У свою чергу, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно з приписами ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Статтею 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

При цьому, електронний підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

З врахуванням вищевикладеного колегія суддів зауважує на тому, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, повинен мати електронний цифровий підпис та бути відправленим з офіційної електронної адреси сторони уповноваженою на те особою.

Однак, у даному випадку наданий позивачем примірник договору не відповідає вищевикладеним критеріям електронного документа (договору), при цьому, надані позивачем копії електронних переписок з відповідачем не можуть вважатися електронним документом, оскільки не містять будь-яких електронних даних, які слід було б вважати електронним цифровим підписом (з можливістю ідентифікувати підписантів договору) в розумінні вищенаведених приписів законодавства.

Окрім того, як правильно зауважив відповідача у даній справі положення пункту 11.5 договору встановлюють обов`язок сторін після узгодження усіх істотних умов такого договору, здійснити обмін його оригіналами з метою надання йому юридичної сили.

Втім, як вірно встановив суд першої інстанції сторони не дотримались встановлених у пункті 11.5 договору застережень, як і не дотримались частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України, в контексті вимоги щодо форми договору, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що про те, що договір між сторонами є неукладеним.

При цьому, оцінюючи спірні правовідносини сторін, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження фактичного виконання договору сторонами, про що стверджує позивач.

У даному випадку, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про виконання умов спірного договору сторонами шляхом ведення електронного листування, оскільки, як вірно зауважено відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, що сам по собі факт введення електронного листування не може свідчити про виконання сторонами такого договору, виконання договору передбачає вчинення певних дій, які узгоджуються із змістом зобов`язання, що виникає з договору, в даному випадку це може бути: здійснення поставки, оплата товару, тощо.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання умов договору, які б відповідали змісту потенційного правочину, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку і в тій частині, що сторонами в силу положень Цивільного та Господарського кодексів України не було укладено догові у спрощений спосіб, як того передбачає чинне законодавство.

Щодо доводів скаржника про суперечливу поведінку відповідача, то суд першої інстанції правомірно вказав, що оскільки проєктом договору не визначено особу, відповідальну за складання договору та направлення його примірників іншій стороні, тобто ці дії могла вчинити будь-яка сторона, а тому, за відсутності доказів того, що позивач направив оригінал договору, а відповідач ухилився від його отримання і підписання, що відповідно до ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України є підставою для визнання обставини такою, що настала, у суду відсутні підстави вважати дії відповідача щодо узгодження умов постачання такими, що не відповідають його попереднім заявам або поведінці.

Отже, місцевий господарський суд, з огляду на конкретні обставини справи дійшов обґрунтованого висновку про неможливість встановлення факту укладення спірного договору, що у свою чергу свідчить про відсутність у сторін обов`язків щодо його виконання, а тому і вимога про стягнення з відповідача пені та штрафу не підлягає задоволенню.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому колегія суддів наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, доводи скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не знайшли свого підтвердження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/14996/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги АТ "Укргазвидобування" відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за розгляд апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14996/22 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 13.06.2024.

Головуючий суддяС.Р. Шевчук

СуддіІ.П. Ходаківська

А.М. Демидова