Рішення

від 31.05.2024 по справі 916/1127/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1127/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Назарова Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача: Комунального підприємства Парки Одеси (65014, Одеська обл., м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 1, код ЄДРПОУ 37947061)

про стягнення 131196,71 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача: Булгаров О.О., адвокат, діє на підставі ордеру

від відповідача: Харпенко С.В., адвокат, діє на підставі ордеру

Суть спору: Фізична особа-підприємець Назаров Олександр Сергійович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства Парки Одеси про стягнення 131196,71 грн., з яких: 87083,33 грн. основного боргу, 7843,13 грн. 3% річних та 36270,25 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані сплатою позивачем на користь відповідача в період з 06.11.2015 по 06.10.2018 87083,33 грн. орендної плати за договором оренди, проте, за твердженнями позивача, останній фактично не користувався орендованими приміщеннями, у зв`язку з чим позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1127/24; визначено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; призначено судове засідання на 19.04.2024 о 16:00.

05.04.2024 за вх.№14218/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду. У поданому відзиві відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову та вказує, зокрема, наступне:

- у своєму позові ФОП Назаров О.С. підтверджує обставину укладання з КП ПАРКИ ОДЕСИ договору оренди №22-12-ІІІ від 06.11.2015 та підписання того ж дня акту приймання-передачі об`єкту оренди, проте всупереч цьому, ФОП Назаров О.С. зазначає, що він не користувався вказаним приміщенням, однак за період з 06.11.2015 по 06.10.2018 все ж таки здійснював щомісячні платежі орендної плати загальним розміром 87083,33 грн.;

- у позові позивач також посилається на рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/3042/16 від 10.01.2017, яке було залишено без змін постановою від 14.03.2017 Одеським апеляційним господарським судом, згідно яких було зобов`язано МПП ДРУГ усунути перешкоди у користуванні приміщенням, шляхом звільнення безпідставно зайнятих нежитлових приміщень, але позивач чомусь не зазначає, чому ним не подавалось на виконання вказане рішення та коли було виселено МПП ДРУГ за цим рішенням, хоча після розгляду даної справи Вищим господарським судом України 29.06.2017 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 залишено без змін, МПП ДРУГ було постановлено звільнити вказане приміщення, проте позивач продовжував сплачувати орендну плату по 06.10.2018;

- оскільки ФОП Назаров О.С. не звернувся протягом трьох років з моменту останнього здійсненого ним платежу, а саме 06.10.2018, з вимогою про повернення або стягнення цих коштів, ним пропущений строк позовної давності стосовно позовної вимоги щодо стягнення сплачених ним грошових коштів за договором оренди №22-15-ІІІ від 06.11.2015.

19.04.2024 за вх.№16191/24 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів, яке судом у протокольній формі задоволено, та додаткові документи, які судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.04.2024 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 202 ГПК України про відкладення судового засідання на 10.05.2024 о 15:30. У судовому засіданні 10.05.2024 судом оголошено перерву до 31.05.2024 о 09:50.

20.05.2024 за вх.№20093/24 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності. У поданій заяві відповідач вказує, зокрема, що позивач був учасником судових справ, пов`язаних з договором оренди №22-15-ІІІ від 06.11.2015, та захищав таким чином свої порушені права, до здійснених платежів застосовується трирічний строк позовної давності; отже, оскільки ФОП Назаров О.С. не звернувся протягом трьох років з моменту останнього здійсненого ним платежу - 06.10.2018, з вимогою про повернення або стягнення цих коштів, ним пропущений строк позовної давності стосовно позовної вимоги щодо стягнення сплачених ним грошових коштів за договором оренди №22-15- ІІІ від 06.11.2015, який сплинув 06.10.2021; із заявою про поновлення вказаних строків, аргументуючи поважні причини їх пропущення, сторона позивача до суду не зверталась.

21.05.2024 за вх.№20387/24 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях позивач вказує, зокрема, що:

- обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Одеської області у справі №916/5002/15, є преюдиційні у цій справі, і у якій встановлено, що договір оренди був порушений з боку КП Парки Одеси і з цих підстав він був розірваний;

- особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому; означене недоговірне зобов?язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом; це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала (подібний висновок викладено у п.п. 57-60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 (провадження №12-45гс23);

- тільки з моменту розірвання договору оренди №22-12-ІІІ від 06.11.2015 за рішенням суду у КП Парки Одеси виникло зобов`язання з повернення отриманих коштів за цим договором, відповідно у ФОП Назарова О.С. виникло право вимоги повернення цих коштів, як безпідставно отриманих відповідачем, а тому строк позовної давності не сплив;

- строк позовної давності не починає свій перебіг за діючим договором, оскільки зобов`язана сторона може виконати свій обов`язок (триваюче порушення) в будь-який час в межах строку дії договору; в даному випадку КП Парки Одеси могло передати приміщення в оренду або повернути отримані кошти до моменту розірвання договору.

У судовому засіданні 31.05.2024 представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 31.05.2024 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Справа №916/1127/24 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні 31.05.2024 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 31.05.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.01.2017 у справі №916/3042/16 за позовом Фізичної особи-підприємця Назарова Олександра Сергійовича до Малого приватного підприємства ДРУГ та Комунального підприємства Парки Одеси, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання права оренди та усунення перешкод у користуванні майном, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 29.06.2017, позов Фізичної особи-підприємця Назарова Олександра Сергійовича задоволено частково; зобов`язано Мале приватне підприємство ДРУГ усунути перешкоди у користуванні приміщеннями шляхом звільнення безпідставно зайнятих нежитлових приміщень загальною площею 30,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/10. У вказаному рішенні встановлені наступні факти та обставини:

- наказом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради №160 від 06.11.2015р. затверджено протокол №7-15/4 від 06.11.2015 та результати конкурсу на право укладання договору оренди об`єкту комунальної власності, зокрема нежилої, окремо розташованої будівлі площею 30,2 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/10, з переможцем, який отримав право на укладання договору оренди об`єкта ФОП Назаровим О.С.; 06.11.2015 між ФОП Назаровим О.С та КП Парки Одеси було укладено договір оренди №22-12-ІІІ, за яким КП Парки Одеси зобов`язався надати ФОП Назарову О.С. в оренду нежилу, окремо розташовану будівлю площею 30,2 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/10; 06.11.2015 між сторонами договору був підписаний акт приймання-передачі нежитлового приміщення, на виконання умов договору позивач сплатив КП Парки Одеси місячну орендну плату згідно рахунку №СФ-000018 від 24.11.2015, що підтверджується платіжним дорученням №12 від 27.11.2015;

- судом встановлено, що відповідач КП Парки Одеси, передаючи позивачу в оренду спірне приміщення, не пересвідчився про те, що зазначене приміщення не звільнене попереднім орендарем; в матеріалах справи наявна копія комісійного акту обстеження від 04.02.2016, складеного КП Парки Одеси та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та від підпису якого відмовився лікар ветеринарної клініки ДРУГ, в якому зафіксовано, що в нежилій, окремо розташованій будівлі площею 30,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/10 здійснює підприємницьку діяльність інший суб`єкт господарювання, а саме: МПП ДРУГ; 15.07.2016 адміністрацією КП Парки Одеси було направлено директору МПП ДРУГ припис, відповідно до якого КП Парки Одеси повідомило, що у зв`язку із закінченням дії договору оренди на приміщення площею 30,2 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/10, МПП ДРУГ необхідно звільнити займане приміщення у строк до 25.07.2016; зазначене вище підтверджує, що КП Парки Одеси, передаючи приміщення новому орендарю, не пересвідчилося, що зазначене приміщення вільне, у зв`язку з чим у позивача відсутня можливість користуватися орендованим приміщенням відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди №22-15-ІІІ від 06.11.2015;

- в матеріалах справи відсутні докази розірвання договору оренди в судовому порядку, а відповідно до ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна одностороння відмова від договору оренди не допускається, договір оренди №22-12-ІІІ 06.11.2015, укладений між ФОП Назаровим О.С та КП Парки Одеси, є дійсним, у зв`язку з чим підстави для задоволення вимог позивача про визнання права оренди у суду відсутні;

- рішенням господарського суду Одеської області від 09.09.2016 по справі №916/5002/15 встановлено, що 02.04.2001 між Жовтневою райдержадміністрацією Одеської міської ради та МПП ДРУГ було укладено договір №146 оренди та експлуатації приміщення ветеринарної клініки у парку ім. Т.Г. Шевченка, відповідно до якого Жовтнева райдержадміністрація Одеської міської ради дозволяє МПП ДРУГ оренду та експлуатацію приміщення в парку ім. Т.Г. Шевченка загальною площею 35 кв.м; адміністрація передає, а підприємство приймає вказану територію для розташування ветеринарної клініки зі строком до 31.12.2011; відповідно до частини третьої статті 223 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв станом на 31.12.2002, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора); згідно із частиною першою статті 37, статтею 38 Цивільного кодексу Української РСР юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); припинення державних організацій, що є юридичними особами, провадиться тим органом, за рішенням якого вони утворюються; рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №337 Про ліквідацію районних адміністрацій виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.10.2002 вирішено ліквідувати з 31.12.2002 Жовтневу, Іллічівську, Київську, Ленінську, Малиновську, Приморську, Суворовську, Центральну районні адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради; голові Жовтневої районній адміністрації доручено створити ліквідаційну комісію для проведення ліквідаційних заходів; ліквідаційну комісію зобов`язано скласти ліквідаційний баланс та надати їх на затвердження виконавчого комітету Одеської міської ради у термін до 31.12.2002, а також вжити необхідних заходів щодо вивільнення працівників у порядку, встановленому законодавством України; отже, договір оренди та експлуатації приміщення ветеринарної клініки у парку ім. Т.Г. Шевченка №146 від 02.04.2001, укладений між Жовтневою райдержадміністрацією Одеської міської ради та МПП ДРУГ, припинив свою дію у зв`язку із ліквідацією орендодавця без правонаступництва відповідно до частини третьої статті 223 Цивільного кодексу Української РСР;

- також рішенням Господарського суду Одеської області від 09.09.2016 по справі №916/5002/15 встановлено, що 15.10.2005 між Комунальним підприємством Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка та МПП ДРУГ укладено договір оренди нерухомого майна №1/10; відповідно до пунктів 1.1, 1.1.1, 9.1 вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення загальною площею 49 кв.м (одноповерхова будівля 1910 року), за адресою: м. Одеса, вул. Маразлієвська, 1 (центральна алея); майно передається в оренду з метою розміщення відділення післяопераційної терапії громадської організації Друг тварин міста; майно передається в строкове платне користування з наданням послуг орендарю по утриманню майна строком з 15.10.2005 по 31.12.2011; оскільки строк дії договору оренди нерухомого майна від 15.10.2005 №1/10 визначений більш ніж один рік, а його сторонами не додержано вимог закону щодо нотаріального посвідчення, цей договір є нікчемним, тобто таким, що не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; встановлені судом у справі №916/5002/15 вищенаведені обставини спростовують твердження відповідача МПП ДРУГ про існування в нього правовідносин найму щодо майна, користування яке є предметом договору оренди №22-15-ІІІ від 06.11.2015, укладеного між позивачем та відповідачем КП Парки Одеси;

- враховуючи, що договір №146 від 02.04.2001, укладений між відповідачами, припинив свою дію, а договір оренди №22-15-ІІІ від 06.11.2015, укладений між позивачем та відповідачем КП Парки Одеси, на даний час є дійсним, новий орендар ФОП Назаров О.С. має право витребувати у МПП ДРУГ нежитлові приміщення загальною площею 30,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/10; враховуючи викладене, позовні вимоги про зобов`язання Малого приватного підприємства ДРУГ усунути перешкоди у користуванні приміщеннями шляхом негайного звільнення безпідставно зайнятих нежитлових приміщень загальною площею 30,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/10, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.02.2024 у справі №916/3998/23 за позовом Комунального підприємства ПАРКИ ОДЕСИ до Фізичної особи-підприємця Назарова Олександра Сергійовича про розірвання договору оренди і виселення, та зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Назарова Олександра Сергійовича до Комунального підприємства ПАРКИ ОДЕСИ про розірвання договору та стягнення у задоволенні позову Комунального підприємства ПАРКИ ОДЕСИ про розірвання договору оренди і виселення відмовлено; зустрічний позов Фізичної особи-підприємця Назарова Олександра Сергійовича до Комунального підприємства ПАРКИ ОДЕСИ про розірвання договору та стягнення задоволено частково; розірвано договір оренди №22-15-ІІІ від 06.11.2015 нежилого приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/10, який укладено між Фізичною особою-підприємцем Назаровим Олександром Сергійовичем та Комунальним підприємством ПАРКИ ОДЕСИ. У вказаному рішенні встановлені наступні факти та обставини:

- між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий договір оренди від 06.11.2015 №22-15-ІІІ, за яким КП ПАРКИ ОДЕСИ взяло на себе зобов`язання із передачі у строкове платне користування нежилу окремо розташовану будівлю загальною площею 30,2 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/10, для розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, а ФОП Назаров О.С. - прийняти відповідне приміщення та сплачувати оренду плату за його використання;

- постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 у справі №916/3042/16 встановлено, що 04.02.2016 представниками КП ПАРКИ ОДЕСИ та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради складено акт комісійного огляду приміщення за адресою м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/10, яким встановлено, що вказане приміщення використовує Мале приватне підприємство ДРУГ; окрім того, зазначено, що КП ПАРКИ ОДЕСИ, передаючи ФОП Назарову О.С. м. Одеса спірне приміщення, не пересвідчилося, що зазначене приміщення звільнене попереднім орендарем, тобто Малим приватним підприємством ДРУГ; враховуючи вищенаведені обставини, Одеським апеляційним господарським судом зазначено, що ФОП Назаров О.С. був позбавлений можливості користуватися орендованим приміщенням відповідно до умов укладеного між ним та КП ПАРКИ ОДЕСИ договору оренди від 06.11.2015 №22-15-ІІІ з причин, які не залежали від нього; при цьому в матеріалах справи відсутні докази розірвання договору оренди від 06.11.2015 №22-12-ІІІ;

- суд дійшов висновку, що оскільки постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 у справі №916/3042/16 встановлено, що після укладання договору оренди та підписання між орендодавцем та орендарем акту приймання-передачі, ФОП Назаровим О.С. не отримано відповідного об`єкту оренди у користування, а складеним 04.02.2016 представниками КП ПАРКИ ОДЕСИ та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради актом комісійного огляду встановлено факт використання об`єкту оренди іншою юридичною особою для розміщення ветеринарної клініки ДРУГ, те, що матеріали справи не містять доказів виконання рішення суду у справі №916/3042/16, тобто КП ПАРКИ ОДЕСИ, пред`являючи позовну заяву у цій справи, не представлено належних та допустимих доказів, на підставі яких суд має можливість встановити факти не тільки використання ФОП Назаровим О.С. об`єкту оренди після укладання договору, а також отримання останнім відповідного об`єкту оренди; у той же час, внесення коштів за договором оренди за відсутності належних доказів передачі та використання орендарем об`єкту оренди не підтверджує факт використання відповідного об`єкту, оскільки орендар в даному випадку реалізує право на внесення коштів на власний розсуд; відтак, господарський суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для звільнення ФОП Назарова О.С. від внесення плати за договором оренди, оскільки до матеріалів справи не представлено належних доказів як отримання, так і використання ним відповідного об`єкту оренди, що в контексті заявлених підстав позовних вимог КП ПАРКИ ОДЕСИ свідчить про відсутність істотних порушень умов договору (тривалий час не отримання вигоди), тобто в господарського суду відсутні правові підстави для задоволення первісного позову; при цьому за відсутності факту отримання ФОП Назаровим О.С. об`єкту оренди, відсутня можливість виселення з об`єкту;

- суд дійшов висновку, що в процесі розгляду справи господарським судом встановлено відсутність належних доказів отримання ФОП Назаровим О.С. та використання об`єкту оренди з незалежних від нього підстав, господарський суд вважав наявними правові підстави для розірвання укладеного між КП ПАРКИ ОДЕСИ та ФОП Назаровим О.С. договору оренди нежилого приміщення від 06.11.2015 №22-15-ІІІ, оскільки орендодавцем не передано орендарю об`єкту оренди; суд зазначив, що, пред`являючи зустрічний позов, ФОП Назаровим О.С. не визначено сплачені КП ПАРКИ ОДЕСИ кошти як збитки та не наведено відповідних правових підстав для стягнення сплачених коштів як відшкодування збитків, відтак господарський суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову в цій частині.

В матеріалах справи наявні надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог, а саме:

- довідка АБ Південний від 03.05.2019 та виписка по руху коштів ФОП Назарова О.С. за період з 06.11.2015 по 06.10.2018 у кореспонденції з рахунком КП ПАРКИ ОДЕСИ;

- розрахунок заборгованості, відповідно до якого: основний борг - 87083,33 грн.; інфляційні втрати за період з 19.03.2021-18.03.2024 - 36270,25 грн.; 3% річних за період з 19.03.2021-18.03.2024 - 7843,13 грн.

Позивач із посиланням на обставини, встановлені у вищевказаних судових рішеннях щодо договору оренди 06.11.2015 №22-15-ІІІ та правовідносин сторін просить суд стягнути з відповідача 87083,33 грн. безпідставно набутих коштів та нараховані інфляційні втрати і 3% річних.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України Про судоустрій і статус суддів є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з п.п. 5,6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

У відповідності до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Згідно з ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц:

- предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права;

- зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України);

- об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб;

- під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі №910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов`язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним. Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов`язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним (постанова ВП ВС від 07.02.2024 у справі №910/3831/22).

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зазначає, що у рішенні Господарського суду Одеської області від 10.01.2017 у справі №916/3042/16, яке залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями, встановлені наступні факти і обставини:

- 06.11.2015 між ФОП Назаровим О.С. та КП Парки Одеси було укладено договір оренди №22-12-ІІІ, за яким КП Парки Одеси зобов`язався надати ФОП Назарову О.С. в оренду нежилу, окремо розташовану будівлю площею 30,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 06.11.2015 між сторонами договору був підписаний акт приймання-передачі нежитлового приміщення;

- КП Парки Одеси, передаючи ФОП Назарову О.С. в оренду спірне приміщення, не пересвідчився про те, що зазначене приміщення не звільнене попереднім орендарем; у ФОП Назарова О.С відсутня можливість користуватися орендованим приміщенням відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди №22-15-ІІІ від 06.11.2015;

Окрім того, рішенням Господарського суду Одеської області від 08.02.2024 у справі №916/3998/23 розірвано договір оренди №22-15-ІІІ від 06.11.2015 нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , який укладено між Фізичною особою-підприємцем Назаровим Олександром Сергійовичем та Комунальним підприємством ПАРКИ ОДЕСИ.

Господарський суд зауважує, що за наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем у період з 06.11.2015 по 06.10.2018 сплачено на користь відповідача 87083,33 грн. орендної плати за договором №22-15-ІІІ від 06.11.2015. Разом з тим, враховуючи встановлені судами у вищевказаних рішеннях факти та обставини не використання позивачем орендованого приміщення відповідно до умов договору оренди №22-15-ІІІ від 06.11.2015 з причин, які не залежали від позивача у даній справі, приймаючи до уваги те, що договір оренди №22-15-ІІІ від 06.11.2015 було розірвано за рішенням суду від 08.02.2024 у справі №916/3998/23, тобто, відповідач отримав грошові кошти на підставі укладеного договору, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього договору розірваним та встановленням факту того, що оренда за ним так фактично і не розпочалась у зв?язку з непередачею об?єкта оренди позивачу, за таких обставин відповідно у відповідача виник обов`язок повернути безпідставно отримані кошти з моменту визнання судом договору розірваним. Враховуючи вищевикладене та те, що в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу грошових коштів 87083,33 грн., господарський суд дійшов висновку, що сплачені позивачем на підставі розірваного договору оренди кошти у розмірі 87083,33 грн. є такими, що набуті відповідачем за підставою, яка відпала, а отже наразі без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню позивачу, з огляду на що позовні вимоги про стягнення з відповідача 87083,33 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, ним нараховано інфляційні втрати за період з 19.03.2021 по 18.03.2024 у розмірі 36270,25 грн. та 3% річних за період з 19.03.2021 по 18.03.2024 - 7843,13 грн.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Разом з тим, проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких вимог позивача про повернення вказаних коштів, з моменту невиконання яких можна було б обчислювати невиконання відповідачем грошових зобов?язань, а також приймаючи до уваги, що на момент сплати таких коштів позивач діяв добровільно, господарський суд дійшов висновку, що у даному випадку не відбулось прострочення грошового зобов`язання, а тому відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання не настала, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заявлених 3% річних та інфляційних втрат за визначений позивачем період нарахування.

Щодо застосування позовної давності, господарський суд вказує наступне.

У заяві за вх.№20093/24 відповідачем вказано, що ФОП Назаров О.С. не звернувся протягом трьох років з моменту останнього здійсненого ним платежу - 06.10.2018, з вимогою про повернення або стягнення цих коштів, у зв`язку з чим, на думку відповідача, ним пропущений строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно із ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Такі правові позиції послідовно викладалися ВС, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі №922/2058/17, від 13.11.2018 у справі №924/127/17, від 15.01.2019 у справі №910/2972/18, від 10.04.2019 у справі №6/8-09, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 22.08.2019 у справі №910/15453/17, від 03.09.2019 у справі №920/903/17, від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищевстановлені судом обставини, господарський суд дійшов висновку, що у даному випадку порушене право позивача підлягає захисту, оскільки з матеріалів справи вбачається, що правовідносини сторін щодо укладеного договору оренди супроводжувались чисельними судовими провадженнями, за якими позивач намагався захистити своє порушене право, разом з тим, факт розірвання договору оренди, який має значення для можливості застосування ст. 1212 ЦК України у спірних у даній справі правовідносинах, був встановлений у рішенні Господарського суду Одеської області від 08.02.2024 у справі №916/3998/23, у якому також було враховані обставини та факти, що були встановлені під час попередніх судових проваджень.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог та стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 87083,33 грн., в решті позову судом відмовляється.

Іншого сторонами не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи докази вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Назарова Олександра Сергійовича задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства Парки Одеси (65014, Одеська обл., м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 1, код ЄДРПОУ 37947061) на користь Фізичної особи-підприємця Назарова Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 87083 /вісімдесят сім тисяч вісімдесят три/ грн. 33 коп. та 2009 /дві тисячі дев`ять/ грн. 68 коп. судового збору.

3.В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 12 червня 2024 р.

Суддя Ю.С. Бездоля