Ухвала

від 11.11.2024 по справі 916/1127/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 916/1127/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Баранець О.М., Студенець В.І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Парки Одеси"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (головуючий суддя - Богацька Н.С., судді: Діброва Г.І., Принцевська Н.М.) та рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2024 (суддя Бездоля Ю.С.)

у справі №916/1127/24

за позовом фізичної особи-підприємця Назарова Олександра Сергійовича

до Комунального підприємства "Парки Одеси"

про стягнення 131 196,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року Фізична особа-підприємець Назаров Олександр Сергійович (далі - ФОП Назаров О.С.) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Парки Одеси" (далі також КП "Парки Одеси"), в якому просив стягнути з останнього 131 196,71 грн, з яких: 87 083,33 грн основного боргу, 36 270,25 грн інфляційних втрат та 7 843,13 грн 3% річних.

Господарський суд Одеської області рішенням від 31.05.2024 у справі №916/1127/24, яке Південно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 07.10.2024, позов ФОП Назарова О.С. задовольнив частково, стягнув з КП "Парки Одеси" на його користь 87 083,33 грн. У задоволенні решти позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

КП "Парки Одеси" звернулось 28.10.2024 через систему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 та постанову Південно-західного апеляційного суду від 07.10.2024 у справі №916/1127/24 -скасувати, постановити ухвалу, якою провадження у справі №916/1127/24 закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 29.10.2024 для розгляду справи №916/1127/24 визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Баранець О.М., Студенець В.І.

Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина сьома статті 12 ГПК визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 131 196,71 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (302 800 грн), а тому у розумінні ГПК справа №916/1127/24 є малозначною.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких посиланням на відповідні обставини, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження.

Як убачається з касаційної скарги, КП "Парки Одеси" підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій вказує те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики норм права у подібних правовідносинах (підпункти "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК).

Фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм нормативних актів, зазначених ним у касаційній скарзі. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різні правові позиції при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

Касаційна скарга фактично зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, є проханням про повторний перегляд справи, переоцінку доказів, на підставі яких судами встановлені обставини, що виходить за межі повноважень Верховного Суду в силу статті 300 ГПК, та не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

Крім того настання негативних наслідків для скаржника у випадку прийняття оскаржуваного рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Щодо посилань скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, то колегія суддів відзначає, що це є саме підставою касаційного оскарження судового рішення, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставини, передбаченої підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою КП "Парки Одеси" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2024 у справі №916/1127/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Парки Одеси" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2024 у справі №916/1127/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець